Лабораторна робота. Визначення таксономічного положення виду в системі органічного світу (вид на вибір учителя або вчительки)
- 19-06-2021, 11:58
- 4 831
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Особливості будови та життєдіяльності грибів. У цю групу об’єднано гетеротрофні організми, поміж яких є сапротрофи та паразити. Деякі гриби утворюють мікоризу з коренями рослин, тобто є симбіонтами. У цитоплазмі немає клітинного центру. У складі клітинних стінок часто є хітин. Резервною речовиною, як і у тварин, є глікоген, а в процесі метаболізму утворюється сечовина. Для грибів характерний необмежений ріст, що є спільною ознакою з рослинами. Справжніх тканин у грибів немає. У них може бути як статеве, так і нестатеве розмноження. Деякі гриби втратили можливість розмножуватися спорами й перейшли до вегетативного розмноження. Учені відносять до цієї групи грибоподібні організми, наприклад слизовики (рис. 65) та власне гриби (рис. 66). Еволюція грибів. Учені не виключають, що гриби можуть бути найдавнішими еукаріотами. Викопні рештки цих організмів пролежали в породах понад мільйон років. Більшість учених вважає, що схожість водоростей і грибів зумовлена тим, що в них були спільні предки з групи джгутикових. Також вони припускають, що в різних груп грибів можуть бути різні предки.... |
Особливості будови та життєдіяльності тварин. До тварин належать багатоклітинні організми, клітини яких не мають клітинної стінки. Над плазматичною мембраною розташований глікокалікс. На відміну від рослин, у клітинах тварин запасається не крохмаль, а глікоген. Тваринам властивий гетеротрофний спосіб живлення, більшість з них здатні до активного руху. Поміж тварин є організми, що не мають тканин, наприклад губки. їхнє тіло сформоване зі стінок і порожнини, заповненої водою. Тіла більшості тварин утворені тканинами й органами. У тваринному організмі виокремлюють чотири типи тканин (рис. 60). Епітеліальні тканини складаються з одного або багатьох шарів клітин, що щільно прилягають один до одного. Міжклітинної речовини в цих тканинах майже немає. Вони утворюють покриви тіла тварин, вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів. М’язові тканини складаються з видовжених клітин, які у відповідь на подразнення скорочуються. Нервова тканина, що складається з нейронів та нейроглії, відповідає на дію подразника збудженням. Тканини внутрішнього середовища складаються з клітин і міжклітинної речовини. Властивості цих тканин здебільшого визначаються саме складом та структурою міжклітинної речовини. Вони виконують захисну, транспортну, резервну, опорну функції тощо. З тканин складаються органи, сукупність органів утворює системи. Пригадаємо функції та загальний план будови систем органів на прикладі хребетних тварин. Тіло тварини вкриває шкіра. Вона захищає її від негативного впливу навколишнього середовища й забезпечує сприйняття зовнішніх подразників. Опорно-рухова система забезпечує рух організму в просторі, рух окремих його частин, а також підтримує тіло в певному положенні. Ця система складається зі скелета (сукупності кісток) і м’язів. Завдяки кровоносній системі транспортуються поживні речовини, продукти обміну, кисень, вуглекислий газ тощо. Ці функції виконують серце й судини - артерії, вени, капіляри (рис. 61). Кисень потрапляє в організм, а вуглекислий газ видаляється з нього завдяки дихальній системі, що складається з повітроносних шляхів і легень. Травна система забезпечує організм поживними речовинами. Вона складається зі шлунково-кишкового тракту й травних залоз. Кінцеві продукти обміну видаляються з організму завдяки видільній системі, у багатьох тварин таким органом є нирки. Нервова й ендокринна системи забезпечують регуляцію функцій організму. Завдяки органам чуття відбувається зв’язок... |
Варто згадати, що, окрім одноклітинних еукаріотів, на планеті існують найрізноманітніші багатоклітинні еукаріотичні організми. Це, як відомо, рослини, тварини та гриби. Еволюція цих груп організмів, особливо рослин і тварин, відбувалася паралельно, але розглядати їх буде доречно окремо. Особливості будови та життєдіяльності рослин. Нагадаємо особливості, що відрізняють клітини рослин від клітин інших багатоклітинних еукаріотів. Клітинна стінка містить полісахариди, насамперед целюлозу. Крохмаль слугує резервною речовиною. У цитоплазмі клітин є вакуоля з клітинним соком. У рослинних клітинах є пластиди. Одні з них - хлоропласти - містять хлорофіл. За участі цього пігменту в рослинах відбувається фотосинтез. Тіла більшості рослин сформовані тканинами, що містять клітини різних типів. Виокремлюють кілька типів рослинних тканин (рис. 54). Клітини твірних тканин (меристема) здатні до поділу та перетворенння на клітини всіх інших тканин. Покривні тканини (епідерма, корок) захищають інші тканини від негативного впливу зовнішнього середовища й забезпечують зв’язок з ним. Провідні тканини (флоема й ксилема) відповідають за транспортування речовин в організмі. Клітини механічних тканин виконують опорну функцію. Основні тканини розташовані між іншими тканинами. Серед них - асиміляційна, що забезпечує фотосинтез. Рослини здатні до фотосинтезу, а тому мають вирішальне значення для існування життя на Землі, оскільки цей процес є основним джерелом органічних речовин. Кисень, що виділяється під час фотосинтезу потрібний для дихання й утворює озоновий шар планети.... |
Особливості будови клітин. Організми цієї групи можуть бути одно- або багатоядерними. У деяких з них (інфузорій, форамініфер) наявні ядра двох типів: - вегетативні, що регулюють процеси обміну речовин, і генеративні, що забезпечують передавання спадкової інформації під час розмноження. Як і в усіх еукаріотів, у цитоплазмі одноклітинних еукаріотів містяться немембранні, дво- та одномембранні органели. Поверхневий апарат клітин цієї групи організмів може бути різним. У деяких зовнішній шар клітини представлений клітинною стінкою, що складається переважно з целюлози та пектину, як у рослин. В інших одноклітинних еукаріотів, як і в грибів, до складу клітинної стінки входить хітин. Є організми, клітина яких вкрита плазматичною мембраною з глікокаліксом. У цьому випадку можливе утворення псевдоподій (амеби). А в інфузорій, наприклад, клітина має постійну форму завдяки наявності щільного підмембранного шару цитоплазми - пелікули. Особливості процесів життєдіяльності. За типом живлення одноклітинні еукаріоти поділяють на автотрофи, гетеротрофи й міксотрофи. Гетеротрофні організми можуть поглинати їжу за допомогою піноцитозу або фагоцитозу. Наприклад, інфузорії є хижаками, які полюють на здобич. Резервною речовиною в гетеротрофів є глікоген. Деякі одноклітинні здатні до автотрофного способу живлення, зокрема деякі хламідомонади є міксотрофами (рис. 49). Ці організми здатні до фотосинтезу, а резервною речовиною здебільшого слугує крохмаль.... |
Будова еукаріотичної клітини. Зазвичай еукаріотичні клітини більші за розмірами, ніж прокаріотичні - їх середній діаметр становить біля 5-20 мкм, натомість у бактерій та архей - 0,5-2 мкм. Серед еукаріотів є одноклітинні та багатоклітинні організми - рослини, тварини та гриби, клітини яких мають спільний план будови (рис. 46). Еукаріоти - це організми, клітини яких містять сформоване ядро та мембранні органели. Еукаріотична клітина має три нерозривно пов’язані складові: поверхневий апарат, цитоплазму та ядро. Поверхневий апарат складається з плазматичної мембрани, надмембранного та підмембранного комплексів. Клітини містять одномембранні (ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, вакуолі, лізосоми, пероксисоми) та двомембранні (мітохондрії, пластиди) органели. Рибосоми в еукаріотів більші, ніж рибосоми прокаріотів, також відрізняється будова джгутиків. Багато клітин еукаріотів здатно до фаго- та піноцитозу завдяки відсутності клітинної стінки. Більша частина генетичного матеріалу міститься у хромосомах, що утворені молекулами ДНК та білками (гістонами). Також генетичний матеріал, окрім ядра, міститься в мітохондріях і представлений мітохондріальною ДНК. Майже для всіх рослин характерна наявність у деяких клітинах генетичного матеріалу не лише в ядрі та мітохондріях, а й у пластидах (зокрема в хлоропластах). Гени еукаріотичних організмів мають інтронно-екзонну будову.... |
Ми ознайомилися із загальними особливостями будови та функціонування прокаріотичних організмів. Дослідження цих організмів на молекулярному рівні привело до наукових відкриттів, які стали підґрунтям для поділу прокаріотів на дві групи: Бактерії (Еубактерії) та Археї (Архебактерії). Бактерії (Еубактерії). Бактерії живуть у ґрунті, воді, повітрі, в інших організмах. Особливості організації зумовлені їхнім пристосуванням до умов, у яких інші організми існувати не можуть. До складу клітинної стінки бактерій входить муреїн, який відносно пористий і не протидіє проникненню малих молекул. Поміж бактерій є види, у яких клітинна стінка містить дуже товстий шар муреїну. Клітинна стінка інших видів містить тонкий шар муреїну, тому вони мають другу, так звану зовнішню мембрану, що розташована зовні від клітинної стінки. У цитоплазмі різних видів містяться включення, які функціонують як структури. До них належать хлоросоми з бактеріохлорофілами в зелених бактерій, фікобілісоми з пігментами в ціанобактерій, магнітосоми в магнетотаксичних бактерій для орієнтування вздовж ліній магнітного поля Землі. За способом живлення бактерії поділяють на декілька груп. Паразитичні бактерії живляться за рахунок живих організмів і можуть спричинювати захворювання. У людини такими захворюваннями є чума, тиф, туберкульоз, менінгіт, ангіна, ботулізм, газова гангрена (рис. 39).... |
На початку архейської ери вже існувало життя, про що свідчить насамперед склад гірських порід, які мають вік приблизно 3 млрд років. Вони містять велику кількість графіту з решток органічних сполук, які входили до складу організмів - прокаріотів. До нашого часу багато прокаріотів дожило, не змінюючись. Середовище існування та рівень організації. Нині прокаріотичні організми населяють усі середовища існування на планеті, навіть із дуже екстремальними умовами (рис. 32). Кількість бактерій в 1 г ґрунту може досягати сотень мільйонів і навіть кількох мільярдів, а 1 мл води містить від 5 до 100 тис. бактеріальних клітин. Багато видів бактерій живе в інших організмах. Це група одноклітинних і колоніальних організмів. Прокаріоти - це мікроскопічні клітинні організми, які не мають сформованого ядра та мембранних органел. До них належать археї та бактерії. Середні розміри цих істот становлять від 0,1 до 10 мкм, проте є свої «гіганти» - спірохети можуть мати довжину 500 мкм і бути видимими неозброєним оком (рис. 33). Найменшими вільноживучими бактеріями є мікоплазми (лише 0,12-0,15 мкм), які приблизно однакові за розміром з найбільшими вірусами.... |
Протягом багатьох років американський вірусолог Деніел Карлтон Гайдушек вивчав загадкову хворобу куру і встановив її інфекційну природу. За це відкриття у 1976 році вчений отримав Нобелівську премію в галузі фізіології або медицини. Але протягом довгого часу не було встановлено конкретну причину смертельних захворювань нервової системи людини і тварин, які нині об’єднують у групу трансмісивних енцефалопатій. Пріони. У 1982 році американський біохімік Стенлі Прузінер довів, що так званий «невстановлений трансмісивний агент» є патологічною формою клітинного білка, який запропонував назвати «prion» (від англ. proteinaceous infectious particles — «протеїнові інфекційні частки»). За відкриття пріонів у 1997 році вчений отримав Нобелівську премію. Пріоновий білок (позначається PrP) у людини кодується геном PRNP, локус якого розташований у короткому плечі хромосоми 20, та в результаті дозрівання містить 208 амінокислотних залишків. У нормальній формі, яка називається клітинною (PrPc), цей білок є компонентом клітинних мембран. Остаточно його роль не з’ясована, але важливо, що найвищу концентрацію він має в нервових клітинах. Патологічна форма пріонового білка (PrPSC) утворюється внаслідок посттрансляційних перетворень і, як правило, характеризується переходом α-спіралей білка в (β-складчатість (рис. 29). Уражена патологічною формою цього білка ділянка мозку має характерну губчасту структуру внаслідок руйнування (рис. 30).... |
Особливості будови та функціонування вірусів. Уперше існування вірусів довів видатний ботанік Дмитро Івановський 1892 року. Досліджуючи захворювання тютюну - листкову мозаїку, він за допомогою керамічних фільтрів намагався виділити збудника цієї хвороби. Але навіть фільтри з найдрібнішим діаметром пор не змогли його затримати, і відфільтрований сік хворої рослини спричинював захворювання здорових. На підставі цього вчений висловив припущення про існування невідомого на той час науці об’єкта (рис. 23). Пізніше було доведено існування аналогічних збудників різних захворювань тварин. Усі ці непомітні у світловий мікроскоп живі об’єкти дістали назву віруси. Але систематичне вивчення вірусів почалося лише в 30-ті роки XX століття після винаходу електронного мікроскопа. Дослідження показали, що в складі вірусів є органічні молекули - нуклеїнові кислоти та білки. У простих вірусів молекула нуклеїнової кислоти оточена капсидом, що складається з білкових молекул (рис. 24). Складні віруси під час формування віріонів захоплюють частину клітинної плазматичної мембрани, доповнюють її власними білками - утворюється суперкапсид. Геном вірусу може бути утворений як дво-, так й одноланцюговою молекулою ДНК або РНК. Віруси використовують органели клітин-хазяїнів для синтезу нових вірусних частинок - віріонів. Поза клітиною-хазяїном віруси не виявляють ознак життя. Існування неклітинних форм життя є предметом наукової суперечки у зв’язку з тим, що однозначного означення поняття «життя» досі немає. Багато вчених вважає, що лише клітинні форми (організми) можна вважати живими. Наприклад, вірусолог Марк ван Редженмортел стверджує: «Найпростішою системою, яку можна назвати живою, є клітина. Віруси... неживі інфекційні об’єкти, про які в крайньому разі можна сказати, що вони ведуть щось на зразок позиченого життя».... |