|
...Океан був чистим і прозорим. І для нас було справжнім ударом, коли ми 1969 року, дрейфуючи на папірусному човні «Ра», побачили, якою мірою забруднений Атлантичний океан. Ми обганяли пластиковий посуд, вироби з нейлону, порожні пляшки, консервні бляшанки. Але особливо впадав у вічі мазут. Посеред океану, в районі Вест-Індських островів ми день у день спостерігали чорні грудки мазуту розміром зі шпилькову головку, з горошину й навіть картоплину. Через рік, ідучи тим самим маршрутом на «Ра-2», ми щодня проводили спостереження. Дрейф тривав 57 днів, із них 43 дні ми виловлювали сіткою грудки мазуту. Факти забруднення океану мають викликати тривогу, змушувати нас зрозуміти, що відбувається. Адже кожний тюбик, кожна бляшанка, кожна в’язка грудка нафти, викинуті на берег, чи ті, які плавають у воді, наводять на думку, що, крім цього сміття, у воді знаходиться безліч невидимих неозброєним оком рідких і твердих частинок. Людина викидає в море не тільки пакувальний матеріал, а й токсичний уміст обприскувачів, паст, рідин, які колись містилися у порожніх тепер пляшечках, тюбиках. Океан є ніби пасткою для стійких хімікатів. Ці хімікати призначалися для дезінфекції, знищення комах і шкідників, але невідомо, як і на що вони впливатимуть далі....
|
