|
На початку XX ст., коли вже була відкрита Антарктида, значні території внутрішніх районів Євразії на картах позначалися білими плямами. Це було обумовлено віддаленістю, важкодоступністю та суворістю кліматичних умов цих місць. Багато мандрівників, що досліджували райони Євразії, покладалися лише на власні сили та прихильність долі. Прізвища багатьох героїчних дослідників увічнені в географічних назвах. Величезна територія материка та суворість природних умов, особливо на півночі та у внутрішніх районах, обумовили й тривалість його дослідження. На території Євразії виникли й розвивалися найдавніші цивілізації Землі. Вправні мореплавці — греки й фінікійці — залишили перші записи про нові відкриті землі, що служили практичною вказівкою для мандрівників. Греки добре орієнтувалися в Середземномор’ї, плавали вздовж берегів Чорного моря, відкрили гирло Дунаю, Дністра, Дніпра, де створювали власні колонії. Залишки давньогрецьких поселень збереглися й на території України (Херсонес, Ольвія тощо). Греки пропливли за «Геркулесові стовпи» (Гібралтарська протока) і досягли Північного моря й Британських островів. Військові походи Александра Македонського, а пізніше — римських легіонерів також сприяли вивченню нових земель. Для опису своїх походів і відкриттів він брав із собою істориків, учених, інженерів і «крокомірів» (людей, які вимірювали пройдений шлях). Птолемей І — один із полководців — був секретарем Македонського та вів щоденник, у якому не лише занотовував військові події, але й складав докладні описи територій, якими проходило військо. Геродот (V ст. до н. е.) здійснював тривалі подорожі країнами Сходу. Його праця «Історії» містить детальні описи життя, побуту, звичаїв народів давніх цивілізацій, явищ природи та великих споруд (рис. 1)....
|
