Войти
Закрыть

Українські землі у складі Другої Речі Посполитої

10 Клас

Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. До польської окупації потрапили землі Східної Галичини, Західної Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя, на яких, за переписом 1931 р., проживало 5,6 млн українського населення. Польський уряд, маючи на меті повну колонізацію загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс щодо українства. У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і в навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Проте 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, і всі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, вдаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Однак на той час в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений. У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі щодо корінних польських земль (названі Польща «А») і територій переважно із західноукраїнських та західнобілоруських земель (названі Польща «Б», або «східні креси») проводив різну політику. До Польщі «Б» застосовували політику штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам. На цих землях стримували проведення аграрної реформи. Згідно з таємним циркуляром, українському селянству було дозволено передавати не більше ніж 5 % поміщицьких земель, які підлягали парцеляції — поділу на дрібні ділянки, що продавалися....
0 Переглянути

Національно-культурне життя радянської України

10 Клас

«Культурна революція» — перетворення у сфері культури, здійснювані радянською владою наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. В основі були заходи з подолання культурної відсталості населення, боротьба з неписьменністю в поєднанні з насадженням єдиної соціалістичної культури, що Грунтувалася на марксистській ідеології. 1. Особливості розвитку культури. Культурний процес в Україні в 1920—1930-ті рр. поділяється на два етапи, які мають суттєві відмінності. 1920-ті рр. відзначаються піднесенням української культури, а 1930-ті рр. — її погромом. Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». За короткий час планувалося ліквідувати неписьменність, створити систему народної освіти, сформувати кадри нової інтелігенції, перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси, використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва. Системі, що формувалася, потрібні були виконавці, а не люди, здатні відігравати активну роль у суспільному житті. Водночас реалізація грандіозних планів комуністичного будівництва й створення «нової людини» вимагали певного освітнього і культурного рівня учасників цього процесу. Цим було зумовлено неоднозначний і суперечливий характер культурних перетворень 1920—1930-х рр....
0 Переглянути

Масові репресії. Сталінська Конституція

10 Клас

Соціально-економічні та політичні перетворення, які здійснювала радянська влада в 1929—1939 рр., суттєво вплинули на склад населення України. Унаслідок розгортання індустріалізації значно збільшилася кількість промислових робітників — із 1770 тис. у 1926 р. до 4,575 млн осіб у 1939 р. Це становило майже третину у складі населення республіки. Дещо більше половини від загальної кількості робітництва становило українське населення. Змінився також професійний склад робітничого класу. Якщо раніше його більшість становили шахтарі, то в результаті індустріалізації найчисленнішою групою стали робітники підприємств машинобудівної промисловості. Розгортання індустріалізації сприяло стрімкому зростанню кількості населення міст і містечок України. Кількість міських жителів протягом 1926—1939 рр. збільшилася вдвічі й досягла третини населення. Наслідком цього стало загострення питання про забезпечення житлом. У складі робітничого класу зросла кількість жінок. На середину 1930-х рр. вона становила 30 % від його загальної кількості. Для радянської влади декларована рівноправність жінок дозволяла залучити додатковий ресурс робочої сили для реалізації завдань індустріалізації. Для самих жінок ця праця була необхідністю, оскільки рівень заробітної платні пересічного чоловіка-робітника не дозволяв йому самому утримувати сім'ю....
0 Переглянути

Насильницька колективізація та опір їй населення. Голодомор 1932—1933 рр.

10 Клас

Перед радянським керівництвом, що взяло курс на модернізацію промисловості, одразу постало три проблеми: нестача коштів, сировини і робочих рук. Отримати все це за відсутності зовнішніх джерел (кредитів, технологій) можна було лише від селянства, що становило більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур. Сталінський план колективізації — це не лише зручний засіб забезпечити населення міст та армії продовольством, а промисловість — сировиною і робочою силою, але й шлях до повного одержавлення економіки. Суцільна колективізація — політика насильницького перетворення сільського господарства наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. на основі розкуркулювання і суцільного насадження колективних форм господарства (колгосп) з усуспільненням значної частини селянської власності. Колгосп (колективне господарство) — форма колективного ведення господарства, що набула поширення в СРСР після проведення колективізації. Під час утворення колгоспу усуспільнювалися земля, інвентар, робоча худоба, у власності селянства залишалися лише присадибна ділянка, птиця, дрібна худоба, корови. Однак за радянських часів селянство фактично втратило будь-які права власності на усуспільнене майно....
0 Переглянути

Форсована індустріалізація

10 Клас

Після зміцнення своєї влади більшовики розпочали докорінну перебудову країни, яка отримала назву «радянська модернізація», або «сталінська модернізація». Модернізація була об’єктивною необхідністю, адже СРСР значно відставав від провідних країн Заходу. Основними складовими сталінської модернізації СРСР і, зокрема, України стали: форсована індустріалізація, колективізація, більшовицька «культурна революція», які впроваджувалися на тлі становлення тоталітарної системи й масових репресій. Згідно з марксистсько-ленінською теорією, індустріалізація була ключовою в соціалістичному будівництві. Індустріалізація мала забезпечити: 1) відносну економічну незалежність соціалістичної держави від капіталістичних держав; 2) створення могутньої армії і військового потенціалу держави; 3) зміну соціального складу населення на користь робітництва. Таким чином, індустріалізація в СРСР була за своїм змістом імпортозамінною і мала забезпечити наздоганяючий розвиток. У грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. Наступний, XV з’їзд, який провели в 1927 р., визнав пріоритет державного плану над ринком, що означало згортання непу і знищення товарно-грошових відносин. На думку Й. Сталіна, плани повинні були мати не прогнозуючий, а директивний характер, тобто бути обов’язковими для виконання. На основі рішень XV з’їзду ВКП(б) було розроблено два варіанти плану: відправний (мінімальний), який передбачав економічне зростання 16—18 % на рік, і оптимальний (максимальний) — 20—22 %. Близько 78 % всіх капіталовкладень спрямовувалося у промисловість групи «А». Валове виробництво цих галузей мало збільшитися у 3 рази. Країна з аграрно-індустріальної мала перетворитися на індустріально-аграрну....
0 Переглянути

Політика коренізації в УСРР

10 Клас

Здобувши владу, більшовики намагалися радикально вирішити не лише питання влади й власності, а і національні питання. В основу більшовицької національної політики була покладена концепція «титульної нації», яка набула поширення з кінця XIX ст. Титульною нацією називали ту частину населення, національність якої визначала назву держави. Проте більшовики надали цьому поняттю дещо іншого змісту. Так, вожді більшовиків оголосили титульними націями всі етноси, які становили більшість населення в кожній адміністративно-територіальній одиниці. Проте в реальному житті все звелося до встановлення ієрархії етносів, визначеної політико-адміністративним поділом держави. На чолі ієрархії опинилася російська нація. Її неофіційно розглядали як титульну націю загальносоюзного масштабу, що користувалася перевагами на всій території СРСР. Титульними націями другого порядку вважали тих, хто дав своє ім’я союзним республікам (українці, білоруси, грузини, вірмени тощо), третього порядку — автономним республікам (зокрема кримські татари), четвертого порядку — національним округам, п’ятого порядку — національним районам. Представників титульних націй, які проживали за межами своїх адміністративно-територіальних одиниць, або людей тих національностей, які не мали таких одиниць у СРСР, вважали національними меншинами....
0 Переглянути

УСРР на початку 1920-х рр. Масовий голод 1921—1923 рр. Запровадження непу

10 Клас

Внутрішнє становище України, на території якої з літа 1914 р. впродовж семи років майже безперервно велися воєнні дії, було дуже складним. У 1920 р. промислове виробництво складало лише 10 % від рівня 1913 р., випуск металу — лише 5 %, видобуток вугілля ледь сягав 30 %. З 11 тис. підприємств, що існували в 1922 р., працювало лише 2552, із 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено третину залізничної мережі. Залишилося лише 40 % паровозів. Посівні площі з 20,9 млн десятин у 1913 р. скоротилися до 15,4 млн десятин у 1920 р. Знизилася врожайність. Загальна сума збитків, завдана громадянською війною, оцінювалася у 12 млрд карбованців. Кількість промислових робітників скоротилася на 50 %. Вкрай складним було продовольче становище. Спроба влади силою вилучити продовольство із села призвела до спалаху нової хвилі збройного опору. Більшовики знову, як і в 1919 р., опинилися перед стихією селянського повстання. Найбільшого розмаху воно набуло навесні-влітку 1921 р. У чекістських донесеннях ішлося, що «загальна кількість бандитів у 1921 р. досягла 40 тис. осіб». Крім того, відбувалися селянські виступи в Росії (повстання О. Антонова в Тамбовській губернії, повстання в Західному Сибіру), Середній Азії та інших містах. Одним з антибільшовицьких виступів було повстання моряків Балтійського флоту (більшість були вихідцями з України) в Кронштадті....
0 Переглянути

Статус УСРР на початку 1920-х рр. Входження до складу СРСР. Адміністративно-територіальні зміни УСРР у 1930-ті рр.

10 Клас

Після поразки боротьби за українську державність західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. На решті земель було створено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Вона мала територію 452 тис. км2, а кількість її населення, за переписом 1920 р., становила 25,5 млн осіб. Усі утворені на землях колишньої Російської імперії радянські республіки були формально самостійні, але фактично внаслідок панування в кожній із них Комуністичної партії утворювали єдину державу без спільної назви. Спочатку вона існувала у формі військово-політичного союзу, а з 1921 р. — як договірна федерація. Наприкінці грудня 1920 р. Голова РНК УСРР X. Раковський підписав у Москві із Головою РНК Росії В. Леніним «Союзний робітничо-селянський договір між РСФРР та УСРР». У його вступній частині йшлося про незалежність і суверенність обох держав, а також необхідність згуртування сил для спільної оборони та господарського розвитку. Для цього уряди обох держав об’єднували сім наркоматів: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти й телеграфу, Вищу раду народного господарства. Цей договір створював реальні можливості для розмежування функцій республіканських органів влади і Москви. УСРР була єдиною республікою, крім РСФРР, яка мала право на самостійну зовнішньополітичну діяльність. Цим активно користувався X. Раковський, який також очолював Народний комісаріат закордонних справ УСРР. Головним своїм завданням він вважав досягти дипломатичного визнання радянської України як запоруки її суверенітету. У січні 1921 р. представники УСРР підписали першу міжнародну угоду із Грузією, у лютому — із Литвою, а через деякий час також установили дипломатичні відносини з Латвією та Естонією. Делегація УСРР підписала Ризький мир із Польщею, який відкрив шлях до встановлення дипломатичних відносин. На початку січня 1922 р. делегація УСРР підписала в Анкарі угоду про дружбу й братерство з Туреччиною....
0 Переглянути

Розвиток культури України за більшовицького режиму (1918—1920 рр.)

10 Клас

Більшовицька політика в культурній сфері відзначалася значною політизованістю та ідеологізацією. Культура мала стати засобом пропаганди комуністичних ідей та виховання «нової людини» — будівника комунізму, відданого більшовицькій партії. Спочатку було дозволено різноманіття форм, жанрів і загалом свобода творчості. Від діячів культури вимагалася лише лояльність до нової влади. Проте вже незабаром така «свобода» змінилася жорстким ідеологічним тиском на мистецьке коло та його творчість. Метою більшовицької політики у сфері культури оголосили формування принципово нової особистості, вихованої на цінностях комуністичної ідеології. Політизація — надання певному явищу суспільного життя політичного характеру, посилення його зв'язку з політикою. Ідеологізація — прагнення та спроби пов'язати розвиток якої-небудь сфери життя суспільства з певною ідеологією. Пропаганда — друковане й усне поширення та роз'яснення ідей, уявлень, поглядів політичних, наукових та інших знань. 2. Освітня політика більшовиків. У сфері освіти РНК УСРР фактично реалізовувала заходи, запроваджені до цього більшовиками в Росії. Згідно з рішеннями VIII з’їзду РКП(б), масову політичну й культурну роботу мали провадити за трьома напрямками: комуністична пропаганда, загальна освіта, культурна освіта. Основним культурним осередком на селі стали хати-читальні, а в містах — народні будинки, бібліотеки, клуби. Однак можливості цих закладів не могли бути використані повною мірою через масову неписьменність. Створення республіканської комісії з ліквідації неписьменності (серпень 1920 р.), випуск підручників, букварів, навчальних програм сприяли її подоланню. На кінець 1920 р. щонайменше 51,9 % населення України вже вміло читати й писати....
0 Переглянути

Розвиток культури України за часів Української Держави П. Скоропадського та Директорії УНР

10 Клас

За гетьмана продовжився процес українізації освіти. Поряд із російськими засновувалися нові українські гімназії. Так, на кінець 1918 р. 150 із 836 гімназій були українськими. Чимало зусиль влада докладала для підготовки й видання нових україномовних підручників для школи. Гетьманський уряд опікувався також вищою освітою. Спроба швидкої українізації Київського університету Св. Володимира за часів УЦР успіху не мала. Тому було вирішено розпочати створювати нові університети з українською мовою викладання та значною кількістю українознавчих дисциплін. Так, крім університетів у Києві, Харкові, Одесі було відкрито ще два — Київський та Кам’янець-Подільський державні українські університети. Уряд усіляко підтримував вищі навчальні заклади і надавав їм статус державних. За доби гетьманату в Києві створили Єврейський народний університет (діяв із 9 червня 1918 до кінця 1920 р.) — перший вищий єврейський навчальний заклад на території колишньої Російської імперії та єдиний в історії вищий навчальний заклад, де викладання провадилося мовою ідиш. У Катеринославі в цей період було відкрито приватний російський університет. У ньому діяли дві кафедри, що викладали українською мовою....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19 ... 45
Назад

Навігація