Войти
Закрыть

Українська Держава

10 Клас

Лютневі події 1917 р. не похитнули намір П. Скоропадського вести війну до переможного завершення і зберегти боєздатність армії. Радикальні політичні ідеї були чужі для нього. Початок українізації армії, ініційований І Всеукраїнським військовим з’їздом (травень 1917 р.) поставив генерала перед вибором. Але він залишився вірним присязі й лише після наказу Корнілова повів роботу з перетворення 34-го корпусу на 1-й Український (налічував близько 60 тис. бійців). Згодом з’їзд Вільного козацтва (16-17 жовтня 1917 р., Чигирин) обрав П. Скоропадського отаманом. З’єднання під командуванням генерала П. Скоропадського стало на захист Центральної Ради, якій в листопаді 1917 р. загрожували збільшовизовані війська. Авторитет П. Скоропадського, який невпинно зростав, непокоїв українських політичних лідерів, і вони чинили йому всілякі перешкоди. Це змусило генерала піти у відставку та зайнятися політичною діяльністю. Політичні погляди П. Скоропадського формувалися під впливом двох факторів: з одного боку, він був прибічником старого ладу самодержавної Росії, з іншого - усвідомлював правомірність українських домагань і необхідність змін у суспільстві. У березні 1918 р. за участю П. Скоропадського виникла політична організація Українська громада (згодом - Українська народна громада). Її платформа виявилася близькою до позиції Української демократично-хліборобської партії й Союзу земельних власників. Політичний консерватизм у програмних засадах Української громади поєднувався з прагненням до поміркованих перетворень у соціально-економічній сфері. Якщо рівень організації Союзу земельних власників П. Скоропадський визнавав досить високим, то прагнення його членів відстоювати лише власні інтереси викликало в нього занепокоєння й незгоду. Водночас «хлібороби» імпонували П. Скоропадському тим, що відстоювали дрібне землеволодіння в Україні. Саме такий шлях у поєднанні з акціонуванням переробної промисловості, на його думку, мав стати провідним у розвитку української економіки....
0 Переглянути

Війна радянської Росії проти Української Народної Республіки. Проголошення незалежності УНР

10 Клас

Політичні методи приходу до влади, які застосовували більшовики, не могли дати негайних результатів. Тому Раднарком Росії вирішив використати військову силу. Ще на початку грудня 1917 р. він оголосив себе в стані війни з Центральною Радою. Проти УНР з півночі було перекинуто тридцятитисячне угруповання Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. У наказі командувача М. Муравйова за № 14 йшлося: «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, де її встановлюємо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів». 9 грудня 1917 р. російські війська були вже у Харкові, де відбувався І Всеукраїнський з’їзд рад. Утворення радянського уряду у Харкові дало можливість розпочати й провести цю війну під гаслом братньої допомоги українським однодумцям. Як писав В. Винниченко, радянська Росія відводила від себе звинувачення в агресії: «Не вона, мовляв, уже тепер вела війну з Україною, а Харківський Український уряд боровся проти Київського, тепер, мовляв, це хатня справа самого українського народу. Натуральна річ, що це була тільки одна формальність, бо харківський уряд усі директиви одержував з Петрограда й вів військові операції силами руського уряду». За словами голови Генерального секретаріату харківський уряд став організаційним центром, з якого розгорнулася більшовизація України: «Всі невдоволені елементи зразу знайшли собі в йому організаційний центр і точку обпертя»....
0 Переглянути

Проголошення Української Народної Республіки. Спроба більшовиків захопити владу в Україні

10 Клас

Непослідовна, нерішуча політика Центральної Ради дедалі більше позначалася на революційному русі. Лідери УЦР, які повсякчас нагадували про вірність ідеям соціалізму й автономії України, перетворилися на пасивних спостерігачів. Роль локомотива революційних процесів стали відігравати громадські організації, створені різними верствами суспільства. 20-25 жовтня 1917 р. в Києві відбувався 3-й Всеукраїнський військовий з’їзд. Виступаючи перед його делегатами, М. Грушевський головним завданням найближчого часу назвав перехід до «творення української держави - Української Народної Республіки». В. Винниченко запевнив присутніх, що Генеральний секретаріат не відступить від своєї декларації, проголошеної 29 вересня, та домагатиметься незалежності української виконавчої влади від Тимчасового уряду й скликання Всеукраїнських установчих зборів. Загальний настрій з’їзду, як писав П. Христюк, підштовхував Центральну Раду до «останнього бою з російською буржуазією за національно-політичне визволення українського народу». Петроградські події 25 жовтня відлунювалися в Україні закликами київських більшовиків підняти повстання і захопити владу. У відповідь на це ввечері 25 жовтня 1917 р. на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського генерального військового комітету, Всеукраїнської й київської рад робітничих депутатів, залізничників та інших організацій було засновано Крайовий комітет для охорони революції на Україні, що мав «розпоряджатися всіма силами революційної демократії» і якому підлягали всі органи влади в Україні. Крайовий комітет визнавав себе відповідальним перед Центральною Радою. Наступного дня Комітет видав відозву «До громадян України», яка відмежовувалася від «Інструкцій» Тимчасового уряду, проголошувала об’єднання всіх українських областей під владою УЦР, перехід до неї всієї цивільної та військової влади, накреслювала «новий курс внутрішньої політики», що полягав у створенні «однородного соціалістично-революційного правительства на Україні»....
0 Переглянути

Наростання політичної боротьби в Україні в липні—жовтні 1917 р.

10 Клас

У руслі домовленостей, досягнутих на переговорах з петроградською урядовою делегацією, Мала Рада на засіданні 16 липня 1917 р. прийняла «Статут Генерального секретаріату». Згідно зі «Статутом» Генеральний секретаріат формувався Центральною Радою, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом. При петроградському уряді мав бути статс-секретар у справах України, який призначався за погодженням із Центральною Радою. Генеральний секретаріат повинен був передавати на затвердження Тимчасового уряду законопроекти та фінансові обрахунки видатків на потреби України, розглянуті й затверджені Центральною Радою. Усі урядові установи в Україні були підпорядковані Генеральному секретаріату, що встановлював, які органи і в яких межах та випадках могли зноситися безпосередньо з Тимчасовим урядом. Усі невиборні посади урядовців в Україні заміщувалися Генеральним секретаріатом. З погляду авторів «Статуту», цей документ закріплював баланс українських і російських інтересів. Однак у Петрограді з цього приводу існувала інша думка. Слід узяти до уваги, що результати київських переговорів стали причиною урядової кризи, внаслідок чого міністри-кадети, заперечуючи узгоджений варіант взаємин з українськими владними структурами, вийшли зі складу Тимчасового уряду. О. Керенському довелося формувати новий коаліційний уряд, у якому не знайшлося місця для головного прихильника досягнутих у Києві умов - М. Церетелі....
0 Переглянути

II Універсал

10 Клас

Тяжке становище в країні, яке дедалі погіршувалося, масові демонстрації 18 червня в Петрограді й інших містах, невдалий наступ на Південно-Західному фронті змусили Тимчасовий уряд шукати угоди з Центральною Радою. У Петрограді непокоїлися з приводу подій в Україні, й уряд, пообіцявши забезпечити права її народу в місцевому управлінні та самоуправлінні, звернувся із закликом до Центральної Ради не відриватися від єдиної батьківщини і не розколювати армію. Однак марність подібних відозв стала настільки очевидною, що 29 червня до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О. Керенським, І. Церетелі та М. Терещенком для переговорів. Платформою для перемовин представники Тимчасового уряду обрали тезу про те, що Центральна Рада має відкласти остаточне розв’язання питання про статус України до Установчих зборів, а до того часу лише «готуватиме автономний устрій». Кошти на організацію управління краєм представники петроградського уряду обіцяли виділити в тому разі, якщо державні структури підпорядковуватимуться Петрограду. Подібні положення містила й постанова Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р. після завершення переговорів. Цим документом закріплювалося становище «вищого органу для керування крайовими справами на Україні». Склад українського уряду мав затверджувати Тимчасовий уряд. Петроград не заперечував проти створення українських військових частин, однак стояв на тому, щоб зберігалась єдність командування, дотримувався мобілізаційний план, а українські національні формування вчасно відбували на фронт. Переговори на деякий час зняли напругу у відносинах УЦР з правлячими колами в Петрограді....
0 Переглянути

Проголошення автономії України

10 Клас

Революційні події сколихнули всі верстви суспільства в Україні. Кожна соціальна група дістала можливість заявити про свої вимоги та наміри в ході будівництва нової української держави. Лідером українського руху традиційно залишалась інтелігенція. За етнічним складом найчисленнішою групою були українці, потім - росіяни, меншою мірою представлені євреї, поляки, німці, болгари та інші національності. За професійним складом переважали вчителі, далі йшли агрономи, лікарі, юристи, творча і науково-технічна інтелігенція. У дореволюційний період провідну роль відігравало ліберально-демократичне крило інтелігенції, що домагалося національно-культурної автономії для України. Унаслідок революційних подій провідну роль у визвольному русі стали відігравати політичні сили соціал-демократичної орієнтації. Це було об’єктивним процесом, оскільки платформи лівих партій відбивали настрої широких мас, розбуджених подихом великих перетворень. Із цього приводу М. Скрипник писав: «Взагалі інтелігенція - особливо сільська, дрібна інтелігенція, а також селянство і міщанство, досить широкі верстви навіть робочих - вся ця більшість місцевого населення України з перших же кроків революції була під все більш зростаючим впливом різних партій соціал-патріотизму української фарби. Національне пригнічення, проведене жорстокою рукою царату... ставило до порядку денного питання національне»....
0 Переглянути

Лютнева демократична революція і Україна

10 Клас

На початку 1917 р. Петроград нагадував розворушений вулик. У мітингах і демонстраціях брали участь дедалі більше трудящих. Доведених до відчаю робітників підтримали солдати з 200-тисячного запасного контингенту, який чекав відправлення на фронт. Перебої з постачанням продуктів харчування стали тією іскрою, від якої спалахнула революційна пожежа. Сутички на вулицях північної столиці супроводжувалися жертвами як серед поліції, так і серед робітників. У зв’язку з тимчасовим припиненням діяльності Державної думи 27 лютого було створено її Тимчасовий комітет на чолі з М. Родзянком. Одночасно виникла Рада робітничих та солдатських депутатів. Так склалося двовладдя. 2 березня 1917 р. цар Микола II зрікся престолу. Влада перейшла до Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який мав діяти до скликання Установчих зборів. Тимчасовий уряд проголосив політичні свободи слова: друку, право на зібрання та об’єднання, діяльність політичних партій. Влада на місцях перейшла до громадянських комітетів та губернських і повітових комісарів Тимчасового уряду. Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності різних політичних партій, створення різноманітних громадських організацій, для активізації національно-визвольних процесів....
0 Переглянути

Зміни в «українському питанні»

10 Клас

Прагнучи в умовах війни заручитися підтримкою народів багатонаціональної Російської імперії, уряд дещо пом’якшив політику в національному питанні. Це стосувалося й українців. Якщо на початку війни уряд заборонив діяльність національних громадських та політичних об’єднань, то з кінця 1915 р. відновили діяльність українські наукові товариства, книгарні, кооперативи, почали виходити газети. ТУП перетворилося на координаційний політичний центр українських сил, пропагуючи ідею конституційного правління в Російській імперії й автономію для України. Свідченням пом’якшення позиції царизму став також дозвіл на діяльність у регіоні розгалужених громадських організацій - «Воєнно-промислового комітету», «Союзу міст», «Земського союзу», «Комітету допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій». Отримуючи фінансове забезпечення з державної скарбниці, товариства організовували виробництво військового спорядження, облаштовували санітарні поїзди, шпиталі, надавали допомогу біженцям. Українські діячі ще до того, як російські війська відступили з Галичини, спорядили спеціальну місію, котра доповіла депутатам Державної думи в Петрограді про події в краї. П. Мілюков назвав безчинства росіян у Галичині «європейським скандалом». Делегації було обіцяно внести петицію українців на розгляд Думи, щойно вона відновить засідання. Однак член делегації Д. Дорошенко писав: «Особливого співчуття й зрозуміння нашого горя ми, розуміється, не найшли. Занадто вже велика різниця була між психологією російського поступовця, трудовика чи кадета чи соціал-демократа, для котрих розгром українського життя в Галичині був лише дрібним епізодом або просто зручною нагодою, щоб ущипнути уряд, і нас, українців, для котрих зруйнування кожної сільської читальні в Галичині або обернення української гімназії в стайню для коней були ударами по живому тілу»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45
Назад

Навігація