Запитання та завдання для узагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»
- 28-10-2022, 20:40
- 324
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру. Культура Галицько-Волинського князівства була відкритою для впливів західної та східної культур, але при цьому не втрачала своєї східнослов’янської специфіки. Великий вплив на культуру регіону мала православна церква, яка, попри політичні негаразди, зберігала основні культурні традиції. Культура Галицько-Волинського князівства стала однією зі складових частин формування української культури. Незважаючи на те, що риси культури галицьких і волинських земель мають відмінності, їхній розвиток відбувався одночасно, а процеси були тотожними. Це дає змогу вченим розглядати культуру Галицько-Волинського князівства як цілісний феномен.... |
Оскільки Данило управляв державою разом із братом, то після його смерті правителем Галицько-Волинської держави став Василько (1264-1270 рр.). Але володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, було розділено між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та Червенські міста. По смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди. Серед усіх Романовичів найбільш енергійним і рішучим правителем був князь Лев (1264—1308). Він був одним із найпомітніших політиків тогочасної Східної Європи, однак не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько «Шалений». Найбільш безглуздим учинком Лева, що мав далекосяжні наслідки, стало отруєння ним 1267 р. через заздрість колишнього литовського князя Войшелка, який постригся в ченці й передав литовський великокняжий престол Шварнові. Цим учинком він завдав шкоди собі, утратив можливість посісти литовський престол і зробив непевним становище Шварна. По смерті Шварна литовська знать повернула до влади в Литві литовську династію. Лев же підпорядкував володіння брата собі, ставши наймогутнішим серед братів.... |
... |
На початку XIII ст. в монгольських степах під владою Чинґісхана постала могутня держава, яка, як вам уже відомо з курсу всесвітньої історії, протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію, Персію та Закавказзя. Наприкінці другого десятиліття XIII ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення у прикаспійські та причорноморські степи, в яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе. У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців підкорило Кавказькі гори та опинилося в них у запіллі. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак. Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котян звернувся по допомогу до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас завтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах.... |
У середині XII ст. в Галицькому князівстві черговий раз розгорілася боротьба між боярами і князем. Боярству, що збагатилося і зміцніло в попередні роки, здавалася обтяжливою сильна влада князя, тому вони намагалися в будь-який спосіб її послабити. Бояри не відмовлялися від допомоги чужинців. Ця боротьба призвела до послаблення галицької династії Ростиславичів. Скориставшись смертю останнього галицького князя Володимира, який не мав нащадків, у 1199 р. до Галича негайно вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (1173—1205), який був одним із претендентів на галицький престол. Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до своїх Волинських. Таким чином відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Це об’єднання було подією великої історичної ваги, оскільки постало князівство, яке почало претендувати на центр об’єднання земель Південно-Західної Русі, тобто українських земель.... |
... |
... |
У другій половині XI — першій половині XIII ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами». У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків. Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат. За свідченням літописів, розвиненим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя». Берестяні грамоти — написи на шматках берести (кори берези), зроблені за допомоги спеціальних писал — загострених металевих паличок. Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед широких верств населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору в Києві), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.... |
Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у XII ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку XIII ст. становила 50, а в XIV ст. — 250 князівств. Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, вирізнення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва. Політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька факторів. По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління. На початок XII ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь на той час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвиненої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких часто обтяжувала така зверхність. До того ж вони самі були не проти посісти великокняжий престол.... |