Войти
Закрыть

Церковне життя. Культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

8 Клас

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату. Із моменту прийняття Української козацької держави під царський протекторат Московія не припиняла спроб підпорядкувати православну церкву в Україні владі Московського патріарха. Це дало б їй змогу контролювати не тільки політичне, а й духовне життя на українських землях. Під час укладення українсько-московського договору 1654 р. Москва вже пропонувала ідею підпорядкування Київської митрополії. Проте українська делегація рішуче її відкинула. Водночас Українська православна церква на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим, шість полковників, чотири полки, січовики відмовилися присягнути царю. Хоча згодом Москва змусила митрополита до цього за допомогою стрільців, що прибули до Києва, потім за його життя не робила жодних спроб «підкорити Київ». Смерть митрополита Сильвестра Косова 13 квітня 1657 р. активізувала боротьбу за Київську митрополію. Проте новообраний митрополит Діонісій Балабан відкинув пропозиції Московії і в 1658 р. був затверджений Вселенським (Константинопольським) Патріархом. Діонісій підтримав гетьмана І. Виговського. Щоб позбутися московського впливу, Діонісій переїхав із Києва, де була московська залога, до Чигирина. Проте, скориставшись усуненням від влади І. Виговського, Московія домоглася включення до «Переяславських статей», що були підписані з Ю. Хмельницьким, пункту про перехід Київської митрополії в підпорядкування Московського патріарха. Українське духовенство проігнорувало цей пункт. Тоді Москва, користуючись розколом на українських землях, вирішила створити паралельну промосковську церковну ієрархію. Місцеблюстителем митрополичого престолу в Києві був проголошений Лазар Баранович. Однак той усупереч сподіванням дотримувався нейтралітету у відносинах між митрополитом Діонісієм та Москвою. У 1661 р. Москва замінила його на Мефодія. Діонісій не став миритися із черговим посяганням Москви на власну канонічну територію. Він призначив на білоруську кафедру Йосипа Нелюбовича-Тукальського, а також домігся від Вселенського Патріарха анафеми для Мефодія....
0 Переглянути

Участь Гетьманщини в Північній війні. Конституція П. Орлика

8 Клас

Гетьманщина в умовах Північної війни Московії та Швеції (1700—1721 рр.). У 1700 р. Московська держава розпочала Північну війну зі Швецією, прагнучи захопити східне узбережжя Балтійського моря. Від самого початку козацькі полки брали участь у воєнних діях, будували канали, дороги, фортеці тощо. Також були й значні втрати серед козаків у боях і від хвороб. Особливо негативно перші поразки московського війська позначилися на становищі Гетьманщини. Вона стала джерелом матеріальних і людських ресурсів для відновлення воєнного потенціалу Московії. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й військові гарнізони. Крім того, з українських земель у великій кількості вивозили зерно та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі. Козаків також непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Непевність майбутнього Гетьманщини примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею держави. І. Мазепа почав розуміти згубність відносин Гетьманщини з Московією....
0 Переглянути

Лівобережна Гетьманщина наприкінці XVII ст. Початок гетьманства І. Мазепи

8 Клас

Адміністративно-територіальний і соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини. Розвиток господарства. У Гетьманщині після обрання І. Виговського гетьманом утвердилася республіканська форма правління, яка вже незабаром стала республікансько-олігархічною. До кінця XVII ст. полково-сотенний устрій у первинному вигляді зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині. Він також існував на новоосвоєних землях Слобідської України. На Лівобережжі було десять полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні. Водночас на внутрішнє життя Гетьманщини почали впливати царські воєводи, які перебирали на себе чимало владних повноважень. Як ви вже знаєте, у результаті Національно-визвольної війни землі й угіддя із займанщиною включно селяни вважали своєю власністю. Оскільки Українська козацька держава проголосила своїми володіннями всі землі старост, вигнаної шляхти, католицьких храмів, які перейшли до Військового скарбу, то селяни й держава стали співвласниками землі. Землі козацтва не підпорядковувалися Військовому скарбу. Тому козаки не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести державну військову службу. У разі ухилення від служби вони виключалися з козацького стану та втрачали право на землю....
0 Переглянути

Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман І. Сірко

8 Клас

Виникнення та розвиток Слобідської України. Із другої половини XVI ст. на землях, де сходилися кордони Речі Посполитої, Московського царства і Кримського ханства, активно розгортався процес колонізації. У XVII ст. він набув значних масштабів. Основну роль у ньому відігравали українські селяни й козаки з Лівобережної і Правобережної Гетьманщини. Переселенський рух призвів до виникнення історико-географічної області під назвою Слобідська Україна, або Слобожанщина. На той час переселенців називали «викотці». Це були люди, які розривали всі свої зв’язки з колишнім місцем перебування та йшли на незаселені території. Формально ці землі належали московському царю, але фактично вони були нічиїми. У 1638 р. сюди прибули учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 50-ті рр. XVII ст. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з Іваном Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим заснували Суми. На городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, виникло місто Харків. Схожу історію заснування мали Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато інших міст. Разом із містами виникали й нові села. Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва Слобідська Україна). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Свідченням визнання влади царя була присяга, яку складали поселенці. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, якими управляли царські воєводи....
0 Переглянути

Правобережне козацтво в останній чверті XVII ст. Закріплення розподілу козацької України між Московським царством і Річчю Посполитою

8 Клас

Укладення Бахчисарайського мирного договору між Московською державою та Османською імперією. Після Чигиринських походів правителем Правобережжя залишився Ю. Хмельницький, який розмістився в Немирові. Він був підвладний турецькому наміснику (паші) із Кам’янця. Проте влада Ю. Хмельницького тривала недовго. За однією з версій, він був заарештований, а згодом страчений турецькою владою за пограбування купців, тортури та вбивства невинних. На думку інших вчених, він доживав віку в православному монастирі на острові в Егейському морі. На яких умовах відбулася домовленість між Московською державою та Османською імперією щодо українських земель? Тим часом Московська держава та Османська імперія домовилися про поділ Української козацької держави. У 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мирний договір на 20 років. 2. Відновлення козацтва на Правобережжі, його участь у боротьбі проти Османської імперії. Бахчисарайський мирний договір не завершив боротьбу за Правобережжя. Із часом протистояння між Річчю Посполитою та Османською імперією спалахнуло з новою силою. У 1681 р. турецький султан віддав Брацлавщину й Київщину під управління молдавського господаря Георгія III Дуки. Той поставив наказним гетьманом Яна Драгинича. Останній, оселившись у Немирові, почав призначати полковників до колишніх полкових міст і розгорнув активну політику з освоєння розорених війною земель. Крім того, Я. Драгинич проголосив «загальне право свободи по всій Україні й відновлення козацьких полків». Ці заходи викликали занепокоєння Московської держави, яка вбачала в цьому порушення умов Бахчисарайського мирного договору. Лівобережний гетьман І. Самойлович навіть здійснив рейд на Правобережжя, щоб розігнати нових поселенців....
0 Переглянути

Правобережна та Лівобережна Гетьманщина в 60—70-х рр. XVII ст.

8 Клас

Гетьман П. Дорошенко. Возз’єднання Гетьманщини. Ситуація, що склалася після підписання Андрусівського перемир’я, вимагала від українства згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для здійснення такого кроку потрібна була сильна особистість. Такою людиною став гетьман П. Дорошенко. Спочатку він підпорядкував своїй владі все Правобережжя та за допомогою жорстких заходів навів лад: відбудовувалися міста, відновлювалися господарство й органи влади. Було створено 20-тисячне військо сердюків. Проте для подальшого здійснення планів гетьмана ресурсів Правобережжя було недостатньо. Для проведення об’єднавчої політики П. Дорошенко, як колись Б. Хмельницький, вирішив заручитися підтримкою Кримського ханства. Спочатку він намагався підкорити своїй владі Волинь, Західне Поділля, Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби. Тут були значні людські ресурси, і ця територія відносно мало постраждала від військових протистоянь попередніх років. Проте Західний похід П. Дорошенка (вересень-жовтень 1667 р.) разом із татарами виявився невдалим. Татари не проминали нагоду брати ясир і грабувати, що викликало опір населення. Цим скористався польний коронний гетьман Ян Собеський, який уміло налагодив оборону. Проте остаточно зірвав план П. Дорошенка похід харківського полку І. Сірка із запорожцями на Кримське ханство. У вирішальний момент (Я. Собеський перебував в облозі українсько-татарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари уклали мир із поляками та повернулися в Кримське ханство. П. Дорошенко був змушений підписати з Річчю Посполитою Підгаєцький договір (1667 р.), за яким визнав підданство короля та дозволив польській шляхті повернутися до своїх маєтків. Гетьман звернувся до московського царя з пропозицією прийняти протекторат Московії за умови об’єднання козацької України. Для Московії це означало розрив Андрусівського перемир’я, на що вона не бажала йти через внутрішні негаразди: вирувало повстання С. Разіна (1667—1671 рр.). Якими методами намагався об’єднати Гетьманщину П. Дорошенко?...
0 Переглянути

Гетьманство І. Виговського. Розкол Гетьманщини. Андрусівське перемир’я

8 Клас

Внутрішня та зовнішня політика І. Виговського. Гадяцька угода. Політична й соціально-економічна ситуація на українських землях після смерті Б. Хмельницького була вкрай складною. Поразка українсько-трансільванської воєнної кампанії проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. До того ж загострилися українсько-московські відносини через нехтування царським урядом інтересами Гетьманщини. Тривала війна різко погіршила матеріальне становище селянства й козацтва. Чимало козаків, що не отримували платню за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху. У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату та розгорнули боротьбу за владу. У протистоянні за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський. 15 вересня 1657 р. на Старшинській раді в Чигирині його було обрано гетьманом до повноліття сина Б. Хмельницького Юрія, а вже в жовтні козацька рада в Корсуні призначила І. Виговського повноправним гетьманом. І. Виговський продовжував зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького. Він намагався зберегти союзницькі відносини зі Швецією, Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. Остання підтримувала І. Виговського в боротьбі за гетьманську булаву....
0 Переглянути

Воєнно-політичні події 1654—1657 рр.

8 Клас

У лютому-березні 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділля та Брацлавщину й спустошило 20 містечок. Так, місто Немирів було взяте в облогу і знищене, оскільки ніхто із жителів у полон не здався. Проте дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення та протидію козацьких військ на чолі з В. Томиленком та І. Богуном польські частини були змушені відступити. У той час головні воєнні дії розгорталися на території Білорусії та Смоленщини. На вимогу царя в травні 1654 р. Б. Хмельницький направив туди 18-тисячне козацьке військо, очолюване наказним гетьманом Іваном Золотаренком. До кінця 1654 р. південь Білорусії та всю Смоленщину було захоплено московськими військами. Кримське ханство теж негативно поставилося до рішень Переяславської ради. Після того як Б. Хмельницький проігнорував вимогу Ісляма ІІІ Герая розірвати союз із Московією, татари уклали угоду з польською владою. 10 липня 1654 р. між Кримським ханством і Московською державою було підписано «Вічний договір», що передбачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога». У жовтні-листопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким вступило на Поділля. Воно діяло з надзвичайною жорстокістю, безжально знищуючи мирне населення....
0 Переглянути

Українська козацька держава в системі міжнародних відносин

8 Клас

Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи. Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі Речі Посполитої, не залишили байдужими правителів країн Західної і Центральної Європи. Проте в Європі, де в рік початку Національно-визвольної війни українського народу завершилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, визначальним залишався релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій у козацькій Україні суттєво відрізнялося залежно від того, до якого табору — католицького або протестантського — належала держава. Більшість католицьких держав — Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурги, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу зайняли негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника — Річ Посполиту. Папа Римський Інокентій X закликав католицькі держави надати допомогу Речі Посполитій у боротьбі з українським козацтвом і застерігав польський уряд від найменших поступок йому. Він надіслав королю й сейму Речі Посполитої досить різкий протест проти укладення Зборівського договору. Папа заспокоївся лише тоді, коли польський уряд пояснив, що Зборівський договір є вимушеним кроком, і дотримуватися його Річ Посполита не збирається. Австрійські Габсбурги, ослаблені Тридцятилітньою війною та протистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати вояків-найманців у своїх володіннях....
0 Переглянути

Воєнно-політичні події 1650—1653 рр.

8 Клас

 Відновлення воєнних дій. Битва під Берестечком. Із листопада 1650 р. польський уряд активно готувався до воєнних дій проти України. 8 лютого 1651 р. командувачі польських військ польний гетьман М. Калиновський і брацлавський воєвода Станіслав Лянцкоронський за наказом короля розгорнули наступ на Східному Поділлі. 10—12 лютого 40-тисячне військо М. Калиновського несподіваним нападом після жорстокої битви захопило містечко Красне. У бою загинув один із найближчих соратників Б. Хмельницького, брацлавський полковник Данило Нечай. 1—10 березня розгорнулися бої за Вінницю. Незважаючи на значну кількісну перевагу польського війська, козаки на чолі з полковником Іваном Богуном протрималися до приходу підмоги. Уманський полк Йосипа Глуха завдав удару польським частинам, які в паніці відступили. Розвиваючи наступ, козаки захопили Бар, Хмільник, Шаргород, Меджибіж та інші міста. Спроба польських військ оволодіти Східним Поділлям завершилася провалом. Вони втратили 8 тис. убитими і всю артилерію. Вирішальна битва воєнної кампанії 1651 р. відбулася на Волині, неподалік міста Берестечко. Польське військо, очолюване королем Яном ІІ Казимиром, налічувало 100—120 тис. осіб, а зі слугами — близько 220—240 тис. осіб. 15 червня 1651 р. з-під Тернополя до Берестечка рушило військо Б. Хмельницького, яке налічувало близько 100 тис. осіб. До нього приєдналося 30—40-тисячне татарське військо на чолі з ханом Іслямом ІІІ Гераєм....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 186 187 188 189 190 191 192 193 194 ... 370
Назад

Навігація