Войти
Закрыть

Українська козацька держава — Військо Запорозьке

8 Клас

Політичний устрій. На звільнених від польського панування українських землях сформувалася Українська козацька держава. Її офіційна назва в цей час була Військо Запорозьке. Унаслідок того, що території, на яких вона була розташована, підпорядковувалися гетьманській владі, її називали також Гетьманщиною. Сучасні дослідники називають її Українською гетьманською (козацькою) державою. В основу політичного устрою Української козацької держави було покладено систему органів влади Війська Запорозького, що існувала до 1648 р., і традиції козацького самоврядування Запорозької Січі. За козацькою (січовою) традицією найвищим органом влади в Гетьманщині була Генеральна військова рада. У ній брало участь усе козацтво, а іноді й представники інших суспільних верств. Гетьману належала вища військова, адміністративна й судова влада, що поширювалася на всі стани. Він був главою держави й обирався Генеральною військовою радою безстроково. Гетьман очолював уряд, скликав Генеральну військову та Старшинську ради, утілював у життя прийняті ними рішення. За його підписом «рукою власною» виходили універсали, накази й розпорядження. Гетьман розглядав скарги на рішення полкових і сотенних судів, відав фінансами, за рішенням ради розпочинав війну й укладав мир, командував армією, підтримував дипломатичні відносини з іншими державами....
0 Переглянути

Розгортання національно-визвольної боротьби в 1648—1649 рр.

8 Клас

Битви на Жовтих Водах та під Корсунем. Військо Речі Посполитої, зібране для боротьби з повстанцями та очолюване великим коронним гетьманом М. Потоцьким і його заступником польним коронним гетьманом Марціном Калиновським, розташувалося в таборі між Корсунем та Чигирином. Великий коронний гетьман планував здійснити каральний похід на Запорожжя силами двох угруповань. Перше, очолюване його сином Стефаном Потоцьким, мало просуватися суходолом, а друге, що складалося переважно з реєстрових козаків на чолі з осавулами І. Барабашем та І. Караїмовичем, — на човнах по Дніпру. Однак Б. Хмельницький вчасно довідався про цей план і вирушив із Січі навперейми С. Потоцькому. Загони татарської кінноти, очолювані перекопським беєм Тугаєм (Тугай-беєм), першими вступили в бій із поляками у верхів’ї річки Жовті Води, лівої притоки Інгульця. Незабаром з основними силами підійшов гетьман і розпочав облогу польського табору. Через облогу С. Потоцький не мав можливості повідомити батька про напад. У той самий час у флотилії реєстровців, що підходила до Січі, прихильники гетьмана підняли повстання. Вони вбили І. Барабаша та І. Караїмовича і приєдналися до Б. Хмельницького. На бік гетьмана перейшли також реєстровці з табору С. Потоцького....
0 Переглянути

Передумови, причини і початок Національно-визвольної війни

8 Клас

Передумови та причини Національно-визвольної війни. Найважливішою подією історії України середини XVII ст. стала Національно-визвольна війна українського народу. Її спалах був обумовлений загостренням суперечностей у різних сферах розвитку суспільства, які спричинили формування передумов війни. У цей час ускладнилася ситуація в соціально-економічній сфері. Унаслідок збільшення на українських землях володінь польської шляхти селяни втрачали землю та ставали кріпаками. Значно погіршилося також життя міщан і реєстрових козаків. Серед козацтва посилювалося невдоволення ігноруванням владою його станових інтересів. Критичним стало становище в національно-релігійній сфері. Незважаючи на проголошувану свободу віросповідання, утиски православних не припинялися. На тогочасних українських землях релігійні обмеження стали чинником, що об’єднував представників різних верств у протестах проти влади. Політичне становище також залишалося тяжким. Усвідомлюючи себе спільнотою з власними культурними традиціями, українське населення не бачило можливостей для свого повноцінного розвитку за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої....
0 Переглянути

Козацько-селянські повстання 20—30-х рр. XVII ст.

8 Клас

Українські землі у 20-х рр. XVII ст. Після Хотинської війни козацьке військо повернулося на українські землі. Однак ставши вагомим чинником здобуття Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, про які польська влада говорила запорожцям напередодні війни, не були виконані. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис. козаків, а решта мала повернутися під владу своїх панів. Значна частина виключених із реєстру козаків повернулася до панських маєтків на Київщині, але при цьому зберігала військовий устрій і відмовлялася виконувати накази панських «старостків» та королівських урядників. Розгорталося покозачення селян і міщан, які через погіршення умов життя не визнавали місцеву владу та проголошували себе козаками. До «самовільного» козацтва приєднувалися реєстровці, невдоволені тим, що в той час, коли вони воювали, їхні господарства розорили пани. У 1621 та 1622 рр. козаки зверталися до Жигмунта III з петиціями, у яких зобов’язувалися не нападати на Османську імперію та Кримське ханство, якщо король задовольнить їхні вимоги. Вони просили зберегти давні вольності, збільшити реєстр. Козаки хотіли отримати дозвіл селитися й користуватися своїми правами як на державних землях («королівщинах»), так і в панських маєтках, мати можливість із відома короля найматися на службу до інших монархів, заборонити розміщення на постій королівських військ у Київському воєводстві. Запорожці наполягали також на скасуванні Берестейської унії та узаконенні православної церкви. Проте влада Речі Посполитої не бажала розглядати прохання козаків і вирішила приборкати їх силою. Ситуація загострювалася....
0 Переглянути

Походи козаків першої чверті XVII ст. П. Конашевич-Сагайдачний

8 Клас

Причини активності козацтва в морських і суходільних походах. На кінець XVI ст. українське козацтво набуло вагомої ролі у внутрішньому житті Речі Посполитої. Разом із цим на нього звернули увагу інші держави — наймання на військову службу до іноземних правителів стало для козаків традиційною справою, або «козацьким хлібом», як тоді казали. Незважаючи на попередню заборону реєстрового козацтва, уряд Речі Посполитої залучав козацтво до війн, що велися ним у цей час. Зокрема, козаки брали участь у молдавсько-волоській кампанії 1600 р., польсько-шведській війні 1601—1602 рр., польсько-московській війні 1617—1618 рр. Через ці війни влада відновила українське реєстрове козацтво в його правах і привілеях. Усупереч заборонам влади козацтво самовільно здійснювало успішні морські й суходільні походи до Кримського ханства та Османської імперії. Воєнна активність запорозького козацтва обумовлювалася його розумінням свого призначення й способом існування як спільноти «воєнного люду». Своїми походами воно захищало українські землі від набігів кримських татар, визволяло з мусульманського полону християнських бранців. Козаки-запорожці наймалися на службу до правителів християнських держав, несли службу, воювали тощо. Усе це виправдовувало саму форму існування Січі, яка ставала опорою та захисником християнського світу від тиску мусульман. Водночас у походах козаки захоплювали здобич і полонених, яких за традицією тих часів продавали як невільників або отримували за них викуп....
0 Переглянути

Запорозька Січ — козацька республіка. Козацькі війни (повстання) кінця XVI ст.

8 Клас

Запорозька Січ — козацька республіка. Утворивши реєстрове козацтво, влада Речі Посполитої надала йому універсал — привілей на володіння частиною території південноукраїнських степів (документ не зберігся до нашого часу). Ці території отримали назву «Вольності Війська Запорозького низового». Їхнім центром стала Запорозька Січ. Завдяки притаманному Січі самоврядуванню дослідники називають її козацькою республікою. Вищим органом влади Запорозької Січі вважалася загальна козацька рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Вона розглядала найважливіші питання життя та діяльності козацького товариства — обрання гетьмана, старшини, ведення переговорів із представниками різних країн, вирішення питань війни і миру, здійснення воєнного походу тощо. Головним місцем проведення ради вважалася Січ. Під час походу для вирішення нагальної проблеми раду могли скликати в будь-якому місці. Козацька рада щорічно в січні разом із військовою старшиною обирала кошового отамана. Він відав Військовим скарбом, представляв запорожців у відносинах з іншими державами, організовував повсякденне життя Січі, затверджував судові вироки. Його помічниками були осавул (порученець отамана), писар (очолював діловодство Січі), суддя (чинив суд), які також обиралися козацькою радою. Крім них, до виборної військової старшини належали довбиш (литаврист), гармаш (відповідальний за артилерію), товмач (перекладач), шафар (відповідальний за збір податків на користь Військового скарбу з усіх привезених на Січ товарів і продуктів)....
0 Переглянути

Виникнення Запорозької Січі та Війська Запорозького

8 Клас

Виникнення Запорозької Січі. На межі 70—80-х рр. XVI ст. в Україні склалася ситуація, що сприяла появі в українських козаків єдиної військово-політичної організації. У середині XVI ст. на Дніпровському Низу вже сформувалася ціла мережа козацьких «городків» і Січей. Козацькі ватаги жили в них як тимчасово, так і постійно. У разі потреби дати відсіч нападникам або рушити в похід по здобич вони часто виступали разом під проводом виборних отаманів. Це сприяло усвідомленню козаками необхідності самоорганізації. Розрізнені козацькі «городки» та невеликі Січі об’єднувалися також через кількісне зростання козаків у 70-х рр. XVI ст. Якщо раніше, за повідомленнями сучасників, у пониззі Дніпра цілорічно перебувало лише кілька сотень українських козаків, то тепер їх були тисячі. Зростанню кількості козацтва сприяло розгортання покозачення, що стало однією з форм соціального протесту представників різних верств суспільства, невдоволених своїм становищем. Об’єднання козацьких Січей на Запорожжі прискорила політика польського короля Стефана Баторія, який намагався підпорядкувати собі козаків на тлі їхньої постійної боротьби з турецько-татарськими нападниками. Наприкінці 70 — на початку 80-х рр. XVI ст. нижче порогів Дніпра, на великому й неприступному острові Томаківка виникла перша Січ Великого Лугу — Томаківська. Її називали Запорозькою Січчю, а козаків — січовиками, або запорожцями. Це була самовладна військова організація, створена козаками-воїнами. За підрахунками дослідників, на Томаківській Січі перебувало близько 5 тис. козаків. Усього ж українське козацтво за часів першої Січі налічувало щонайменше 10 тис. осіб....
0 Переглянути

Поява українського козацтва та перших Січей

8 Клас

Українське козацтво. Ранньомодерна доба стала періодом формування українського козацтва, яке відіграло важливу роль у подальших подіях історії. Питанню виникнення козаків приділяють увагу чимало зарубіжних та українських дослідників. Завдяки їхнім зусиллям сьогодні про походження козацтва відомо досить багато. Проте дослідження істориків не припиняються. Слово «козак» уперше згадується наприкінці XIII — на початку XIV ст. Тоді так називали представників тюркського населення, які несли сторожову службу, а тогочасний польський хроніст використовував термін «козак» щодо втікачів, розбійників і вигнанців. У XV ст. через розпад Золотої Орди козакування стало досить поширеним явищем у тюркському світі. Окремі кримськотатарські роди або їхні групи втікали на вільні степові простори «Дикого Поля» й ставали козаками. За повідомленнями джерел, кримськотатарські козаки однаковим чином наймалися на службу до литовських і московських правителів або нападали на їхні землі. Наприкінці XV ст. з’явилися згадки про появу християнського козацтва, зокрема українського, яке діяло у степовому прикордонні. Мусульманське кримськотатарське і християнське українське козацтво мали між собою в цей час чимало схожого. Обидві спільноти існували за рахунок війни — служби із захисту кордону, розбійницьких нападів, наїздів і пограбувань ворожих поселень. Чималі прибутки приносила торгівля захопленими бранцями на невільницьких ринках. Варто зазначити, що в той час так діяли не лише козаки, а й інші, як правило, недержавні військові люди....
0 Переглянути

Культура України першої половини XVII ст.

8 Клас

Освіта. Утворення Києво-Могилянської колегії. У першій половині XVII ст. на українських землях продовжували розвиватися освіта і шкільництво. Основними видами навчальних закладів у цей період були братські школи, єзуїтські, протестантські та унійні (греко-католицькі) колегіуми. На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 30 братських шкіл. У 1615 р. виникла школа при Київському, у 1620 р. — при Луцькому, у 1636 р. — при Кременецькому братствах. У братських школах працювали відомі педагоги, вчені й діячі культури. Так, ректорами Київської братської школи були майбутній православний Київський митрополит Йов Борецький, письменник-полеміст Мелетій Смотрицький, письменник і проповідник Касіян Сакович, педагог і поет Хома Євлевич. Викладали в ній білоруський просвітитель Сава Андрієвич, православний богослов Захарія Копистенський та інші. У першій половині XVII ст. на українських землях збільшувалася кількість єзуїтських, протестантських та унійних (греко-католицьких) навчальних закладів. У цей період тут виникло 12 єзуїтських колегіумів. Протестантські школи існували в Гощі, Берестечку, Хмільнику, Крилові й Панівцях. Школу вищого типу протестанти заснували в 1638 р. в селі Кисилин на Волині. За зразком єзуїтських колегіумів унійці (греко-католики) організували василіянські школи в Бересті, Володимирі, Шаргороді та Холмі....
0 Переглянути

Культура України XVI ст.

8 Клас

Умови розвитку української культури в XVI — першій половині XVII ст. Формування української мови. У XVI ст. тривав подальший розвиток культури України. Проте умови, у яких він відбувався, були не дуже сприятливими. Через відсутність державності в українців у цей період розвиток культури залежав від політики урядів країн, до складу яких входили українські землі. Унаслідок Люблінської унії 1569 р. більша частина українських земель опинилася в межах однієї держави. Це, з одного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси полонізації та окатоличення українців. Важливе місце в культурному розвитку цього періоду належало церкві. Укладення Берестейської унії 1596 р. призвело до поглиблення кризи православної церкви та втрати нею свого привілейованого становища в суспільстві, що негативно позначилося на розвитку української культури. У XVI ст. писемну мову українців і білорусів називали руською. У Великому князівстві Литовському вона визнавалася офіційною мовою, якою були написані Литовські статути, здійснювалося діловодство в судах і установах тощо. У текстах багатьох тогочасних документів дослідники визначають вплив усної народної мови. Вважається, що в цей час у руській мові під впливом усного народного мовлення з’явилися нові риси. На думку сучасних дослідників, у 1570—1670 рр. руська мова часто була фактично тотожною польській мові в лексиці та синтаксисі (сукупності слів і поєднанні їх у текст), але її фонетика й морфологія (звукова будова й визначення слів) спиралися на руське підґрунтя. Виразним символом, який підкреслював її «руськість», була кирилиця. При цьому руська мова, або староукраїнська літературна мова, залишалася досить далекою від тієї народної мови, якою розмовляло українське населення. Варто також звернути увагу, що руська мова вважалася світською «простою» мовою на противагу церковнослов’янській....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 187 188 189 190 191 192 193 194 195 ... 370
Назад

Навігація