Войти
Закрыть

Воєнні дії на території України в 1914—1917 рр.

10 Клас

У Російській імперії готувалися до війни заздалегідь. Тому на момент оголошення війни Німеччиною (1 серпня 1914 р.) вже було організовано два фронти - Північно-Західний (проти Німеччини) та Південно-Західний (проти Австро-Угорщини). Останній проходив по українських землях і мав довжину понад 400 км. Російське та австрійське військові командування розгорнули один проти одного по чотири армії. Українці обох імперій виконували свій військовий обов’язок і воювали в арміях тих держав, де народилися й жили. На фронті події розвивалися на користь росіян. Російська армія швидко просувалася на захід. Австрійські війська, щоб зірвати наступ росіян, 17 серпня 1914 р. захопили Кам’янець-Подільський. Однак 18-19 серпня війська 8-ї та 3-ї армій Південно-Західного фронту, форсувавши р. Збруч, увійшли на територію Східної Галичини. Розпочалася 33-денна битва (10 серпня - 13 вересня 1914 р.), що увійшла в історію як Галицька - одна з найкривавіших бойових операцій. У боях з обох сторін брали участь вісім армій, понад 100 дивізій, більше як 1,5 млн солдатів і офіцерів. Дізнавшись про російський наступ, австрійці залишили Кам’янець-Подільський, не завдавши йому ніякої шкоди. 19 серпня 1914 р. росіяни розгорнули наступ на Львів, який узяли 3 вересня, незважаючи на запеклий опір австро-угорської армії. У той самий час на території Галичини на кордоні з Буковиною починаючи з 6 серпня, зав’язалися бої місцевого значення російської та австрійської прикордонної охорони. Це був другорядний театр воєнних дій. 23 серпня в районі с. Рідківці відбулася перша на території Буковини битва між австро-угорськими і російськими військами. Останні зазнали невдачі й на деякий час залишили край. Проте стрімкий наступ 3-ї та 8-ї армій у Галичині змусив австрійців у ніч з 30 на 31 серпня залишити Буковину. 2 вересня 1914 р. Чернівці були без бою взяті російською армією....
0 Переглянути

Українське питання» напередодні війни

10 Клас

Напередодні Першої світової війни абсолютна більшість українських земель перебувала у складі Російської й Австро-Угорської імперій. У планах обох держав було розширення підлеглих територій, передусім за рахунок українських земель. Росія планувала приєднати Східну Галичину, Північну Буковину та «Карпатську Русь» (Закарпаття). Російський уряд вважав, що має моральне право і навіть зобов’язання перед слов’янськими народами захищати їхні інтереси. Проте дипломатична риторика панславізму1приховувала загарбницькі цілі. Насправді ж під гаслом об’єднання «єдинокровних братів-русинів» планувалося відсунути кордони Російської імперії до карпатських перевалів. Австро-Угорщина не тільки не допускала можливості втратити регіони, на які претендувала Росія, - вона прагнула власного територіального розширення за рахунок Волині та Поділля. Австро-угорські дипломати декларували «цивілізаційну» місію об’єднання Заходу і Сходу Європи. Посол Австро-Угорщини у США К. Думба в поданому на адресу американського уряду меморандумі визначав цілі його держави на Балканах і на Сході як «переважно комерційні й культурні за характером. Вони є політичними тільки з огляду на географічне розташування дуалістичної імперії, що накладає на її державних діячів тягар підтримки територіальної єдності та забезпечення умов поширення промислової продукції». Дипломат зауважував посилення слов’янського елементу у «політичному й економічному житті імперії»....
0 Переглянути

Особливості розвитку культури України

10 Клас

Суттєвою особливістю суспільного побуту став загальний потяг народу до знань, освіти, мистецтва; підвищується національна свідомість людей, збільшується зацікавленість власною історією і культурою. У цей час виникають нові недільні школи й курси, народні бібліотеки, робітничі просвітницькі товариства, народні університети, театри, самодіяльні гуртки. Радикальні верстви інтелігенції боролися за демократизацію освіти, намагалися поліпшити організацію шкільної справи. Гаврюшєнко О.А., Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія культури. - К., 2004. - С. 701. Упродовж 1897-1911 рр. зросла кількість початкових шкіл. Було впроваджено новий тип народних шкіл, вищих початкових училищ з чотирирічним терміном навчання. На 1 січня 1916 р. в Україні діяло понад 300 таких закладів. Зростання потреби в письменних людях і фахівцях спричинило розширення мережі середніх навчальних закладів. У 1914-1915 рр. в Україні діяло 26 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 2,6 млн учнів, і понад 60 професійно-технічних училищ, де здобували освіту й ремесло близько 5 тис. осіб. Проте майже 70 % населення не вміло читати й писати. Подібною була ситуація з вищою освітою. На всій території України не було жодного вузу з українською мовою викладання, а в царській Росії - навіть жодної української школи на державному утриманні. Таке становище шкільної освіти зумовлювалося русифікаторською, асиміляторською політикою уряду щодо «інородців», прагненням знищити культурну самобутність, самосвідомість народу, а отже, й будь-які поривання до національного та державного відродження. Революція 1905-1907 рр. примусила уряд відчинити університетські двері для вихідців з нижчих станів. Так, у Харківському університеті в 1908 р. навчалося майже 4300 студентів, з яких дітей дворян, чиновників, духовенства, купецтва - понад 2400, дітей міщан, майстрових, селян - більше як 1400. У 1910 р. студенти нижчих станів у Київському університеті становили 36 %, у Новоросійському - 41,7 %. Це були, зазвичай, діти міських та сільських підприємців. Робітникам і селянам доступ до університетів залишався практично закритим....
0 Переглянути

Західноукраїнські землі на початку XX ст.

10 Клас

Характер економіки та специфіка розвитку західноукраїнських земель на початку XX ст. були обумовлені їхнім перебуванням у складі Австро-Угорської імперії. Галичина й Буковина для Австрії, а Закарпаття для Угорщини були насамперед джерелом сировини (нафта, деревина тощо). Будівництво залізниць лише сприяло експлуатації природних багатств краю, а насичення регіону товарами з центральних і західних провінцій розорювало місцевих кустарів, ремісників та дрібних підприємців. Провідними галузями виробництва залишалися нафтодобувна та деревообробна. Напередодні Першої світової війни нафтопромисли Борислава й Дрогобича давали 5 % світового видобутку нафти. При цьому лише третину нафти переробляли на місці, а решту вивозили до метрополії. Експортні пропозиції на ліс стимулювали деревообробну промисловість. Зростала чисельність найманих робітників. На промислових підприємствах Західної України працювало за наймом 300 тис. чол., 63 тис. чол. - у деревообробній промисловості. З 1905 р. тривалість робочого дня обмежувалася 10 годинами....
0 Переглянути

Політичні зміни в Україні в 1908—1913 рр.

10 Клас

Пореволюційний період (1908-1913) позначений посиленою увагою царського уряду до проявів національних рухів імперії; пильну увагу привертав і український. Було заборонено викладання українською мовою в тих школах, де його запровадили під час революції. Не дозволялося навіть тлумачити українською мовою незрозумілі для учнів слова. Цензура заборонила вживання в публікаціях слів «Україна», «український народ». Власті повсюди закривали товариства «Просвіта», забороняли продаж українських видань, зокрема Біблії українською мовою, проведення вечорів, концертів, інших масових заходів з використанням української мови, навіть збирання коштів серед населення для спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Каневі. Учасники національного та революційного рухів жорстоко переслідувалися - країна вкрилася шибеницями, що дістали назву «столипінські краватки». Документи і матеріали Сучасній людині трудно уявити ту міру адміністративного розпашення1, яку за вказівками згори виявляли усі місцеві представники адміністрації. Почалася боротьба з українством і в першу чергу з українською мовою на всьому приступному фронті. Заборонялися «Просвіти», клуби, не дозволялося друкувати українські оповістки, співати пісні не лише на концертах, але й просто на вулиці по селах; українським кобзарям заборонялося співати по ярмарках, школярам не вільно було співати колядок; учителі одбирали у школярів Євангелія в українській мові і т. п....
0 Переглянути

Передумови економічного піднесення після революції 1905—1907 рр.

10 Клас

Промислове економічне піднесення 1909-1913 рр. було зумовлене кількома чинниками. Серед них виділяють такі: врожайні роки, столипінська аграрна реформа, зростання попиту на сільськогосподарську техніку. Крім того, приплив вільних коштів у промисловість сприяв збільшенню основних капіталів приватних акціонерних комерційних банків і торгово-промислових підприємств, зростанню акціонерних товариств. Чималий вплив на масштаби промислового піднесення мало і суттєве збільшення військових замовлень державної скарбниці. Активно розвивалися практично всі галузі промисловості. Так, видобуток вугілля в Донбасі зріс з одного у 1910 р. до 1,5 млрд пудів у 1913 р. (тобто на 66,5 %). На цей час у вугільній промисловості України функціонувало 1200 шахт, на яких працювали 1684 тис. робітників. Видобуток залізної руди майже подвоївся, а марганцевої руди збільшився в чотири рази. Виробництво чавуну виросло з 126 (1910) до 190 млн пудів. Розвивалося судно- та машинобудування. У 1913 р. в Україні налічувалося 450 машинобудівних і металообробних підприємств, на яких працювали 57 тис. робітників....
0 Переглянути

Російська революція 1905—1907 рр. в Україні

10 Клас

У січні 1905 р. війська розстріляли мирну маніфестацію в Петербурзі. Це сколихнуло всю імперію. В Україні застрайкували робітники сотень підприємств Катеринослава, Харкова, Києва, Миколаєва. В Одесі кинуто заклик «Геть самодержавство!». Політичні гасла висунули й учасники революційних подій в інших містах. Та головними вимогами страйкарів залишалися економічні. У січні лише в Катеринославському гірничопромисловому районі страйкувало 100 тис. чол. У лютому в Україні відбулося 105 страйків, що охопили 70 тис. чол. Урядові війська та поліція придушували страйки. Українське село також охопили революційні події. Упродовж січня-березня сталося 80 селянських виступів, які супроводжувалися захопленням фуражу в поміщицьких маєтках. Свої вимоги висувала демократична частина української інтелігенції та студентства. Так, учасники мітингу в Харкові 17 січня виступали з вимогою скликати Установчі збори, закликали до загального страйку в державних установах, навчальних закладах і на підприємствах. Близько 700 студентів університету і політехнічного інституту в Києві вирішили сформувати озброєний академічний легіон і приєднатися до робітників, які страйкували. Студенти Катеринославського вищого гірничого училища на знак протесту проти кривавої розправи в Петербурзі припинили заняття й оголосили траур по загиблих....
0 Переглянути

Початок політичного етапу визвольного руху

10 Клас

1900 р. у Харкові виникла Революційна українська партія (РУП). Її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б. Каменський, М. Міхновський, Л. Мацієвич, Б. Мартос, Б. Матюшенко. Програму під назвою «Самостійна Україна» для неї написав М. Міхновський, який проголосив українське самостійництво на засадах радикалізму, безкомпромісність, рішучість, прагнення поліпшити долю народу політичними засобами, боротьбою проти царизму. Нагадавши пункти Переяславських статей, він зробив висновок, що це був договір двох держав, які, залишаючись «цілком незалежні одна від другої щодо свого внутрішнього устрою, схотіли з’єднатися для осягнення певних міжнародних цілей». Російські ж монархи порушили умови цього договору. Тому для подальшого розвитку України потрібна власна держава. Членами РУП були переважно студентська молодь та учні середніх навчальних закладів. Поширюючи серед українства листівки та прокламації, партія дотримувалася мирних форм політичної діяльності. В умовах розгортання революційного руху від РУП в 1902 р. відкололася група активістів, які на чолі з М. Міхновським заснували Українську народну партію (УНП), яка виступала за повну національну незалежність України. Проте ця партія так і не стала масовою загальноукраїнською організацією. Центром її діяльності був Харків. М. Міхновський не погоджувався співробітничати із загальноросійськими партіями, а стверджував, що визволення України - справа тільки українського народу....
0 Переглянути

Економічне становище України на початку XX ст. (1900—1904 рр.)

10 Клас

Незважаючи на зміни, що відбувалися в сільському господарстві, аграрний сектор залишався носієм соціальної напруги. 30 тис. поміщицьких маєтків (16 % усіх приватних володінь) охоплювали 64,5 % приватної землі. Дворяни залишалися панівним станом на селі. Водночас зростала кількість малоземельних і безземельних селян, які для підтримки власного господарства продавали свою робочу силу на сезонних польових роботах (таких було 60 %). Крім того, на початку XX ст. в Україні налічувалося близько 1,9 млн сільськогосподарських робітників. Зростання орендної плати спричинило концентрацію землі в руках заможних селян. Реформа 1861 р. не змогла розв’язати аграрне питання, що і вилилося в селянські виступи під час революції 1905 р. Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку XX ст. була одним із промислово найрозвиненіших регіонів Російської імперії. Особливістю процесу її промислового зростання був нерівномірний розвиток регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов в індустріальну стадію розвитку, то південно-західний район орієнтувався здебільшого на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн - марганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя і частково Лівобережжя - цукрової. Ці центри промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 326 327 328 329 330 331 332 333 334 ... 370
Назад

Навігація