Основні поняття й ключові терміни: ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ. Шляхи передачі інфекції. Профілактика інфекційних захворювань людини. 

Пригадайте!  Що таке профілактика захворювань? 

Перевірте свої знання

Перед вами портрети видатних учених, наукова діяльність яких відіграла важливу роль у розвитку науки про інфекційні захворювання. Назвіть їх.

ЗМІСТ 

Які ознаки та різноманітність інфекційних захворювань? 

ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (від лат. infectio – зараження) – це захворювання, що його спричиняє й підтримує наявний в організмі хвороботворний чужорідний збудник. Цей інфекційний агент вступає у складну конкурентну взаємодію з макроорганізмом, що призводить до інфекційного процесу, а згодом до захворювання. Наука, що вивчає джерела зараження, механізм і шляхи передачі інфекції, а також способи профілактики інфекційних захворювань, називається епідеміологією (від грец. eпi – над, демос– народ, логос – вчення). Наявність збудника, циклічність перебігу, формування специфічного імунітету в макроорганізмів у відповідь на проникнення – ось ті окремі ознаки, що вирізняють інфекційні захворювання.

На сьогоднішній день науці відомо понад 1300 інфекційних захворювань та їх кількість, на превеликий жаль, збільшується. Серед них є особливо небезпечні інфекції. Це група захворювань людини, що можуть раптово виникнути, швидко поширитись у вигляді епідемій або пандемій і масово охопити населення, а також характеризуються тяжким перебігом і високою смертністю. До групи належать: 1) чума, холера, натуральна віспа, жовта гарячка, гарячка Денге, хвороби, які спричиняють віруси Ебола, Зіка, Марбурга (це т. зв. конвенційні хвороби, що підлягають дії Міжнародних санітарних правил); 2) висипний і поворотний тифи, грип, поліомієліт (хвороби, що підлягають міжнародному нагляду); 3) СНІД, сибірська виразка, сап, туляремія, орнітоз, ботулізм та ін. (хвороби, що підлягають регіональному або національному нагляду).

Ознаки інфекційних захворювань

1. Наявність патогенного  мікроскопічного збудника

2. Схильність до широкого  епідемічного поширення

3. Циклічність перебігу  (послідовна зміна періодів)

4. Ймовірність розвитку затяжних і хронічних форм

5. Формування імунітету в  макроорганізмів

6. Властивість передаватися від  хворого до здорового

За природою збудників розрізняють: вірусні (кір, грип, СНІД, вірусні гепатити А, В, С, D, Е), пріонні (фатальне сімейне безсоння, губчаста енцефалопатія), бактеріальні (холера, чума, дизентерія, стафілококова і стрептококова інфекції, сальмонельоз), грибкові (епідермофітія, аспергільоз, кандидоз, мукоромікоз) захворювання.

Отже, головна відмінність інфекційних захворювань полягає в тому,  що безпосередньою причиною їх виникнення є потрапляння  патогенних збудників до макроорганізму, який при цьому стає джерелом зараження і поширення інфекції.

Які механізми й шляхи зараження інфекційними хворобами?

За механізмом передачі усі інфекційні захворювання об’єднують у групи: 1) кишкові інфекції з фекально-оральним механізмом передачі (холера, бактеріальна дизентерія, сальмонельози, ботулізм); 2) інфекції дихальних шляхів з повітряним механізмом передачі (грип, дифтерія, скарлатина, кашлюк, пневмонії, туберкульоз); 3) кров’яні інфекції з трансмісивним механізмом передачі (чума, туляремія, висипний тиф); 4) кров’яні інфекції з нетрансмісивним механізмом передачі (зараження ВІЛом, гепатитом В під час ін’єктування, переливання крові, плазми); 5) інфекції зовнішніх покривів з контактним механізмом передачі (вірусна хвороба Ебола, герпес).

Механізми й шляхи  зараження

Передача збудників від хворого організму може відбуватися різними шляхами під дією різних чинників. Це повітря, вода, харчові продукти, ґрунт, предмети вжитку, живі переносники. Шляхи передачі інфекції – це чинники, що забезпечують перенесення інфекційного агента від хворого організму або від організма-носія до здорового.

Передача збудників через харчові продукти (аліментарний шлях) має велике значення, оскільки в них мікроорганізми не лише зберігаються, а й можуть розмножуватися. Через молоко й молочні продукти передаються ящур, туберкульоз, черевний тиф, через м’ясні продукти, яйця, рибу – збудники сальмонельозу, ботулізму, через овочі, фрукти – кишкові інфекції. Водний шлях зараження властивий для збудників захворювань органів шлунково-кишкового тракту (холера, черевний тиф). Безпосередньо через грунт відбувається зараження збудниками правця, газової гангрени. Живі переносники (воші, кліщі, москіти, комарі, птахи) поширюють збудників кліщового енцефаліту, пташиного грипу, жовтої гарячки. Потрапляння цих збудників в організм людини може відбуватися через укуси, рани (гемоконтактний шлях). Контактно-статевий шлях характерний для збудників герпесу, ВІЛу. Повітряно-крапельний і повітряно-пиловий шляхи зараження характерні для збудників, що уражують органи дихання (грип, кір, кашлюк). Під час контакту з предметами вжитку  або з хворими організмами через пошкодження шкіри чи слизових оболонок (контактно побутовий шлях) передаються простий герпес, вірус Ебола, сказ та ін.

Таким чином, за джерелом інфекції розрізняють антропонози, зоонози і сапронози. Резервуаром збудників для антропонозних інфекцій є людина, для зоо нозів – тварини, для сапронозів – ґрунт (правець, псевдотуберкульоз) або вода (холера, легіонельоз).

Отже, хвороботворні агенти мають здатність проникати в організм людини різними шляхами та вибірково уражати певні тканини й органи. 

Які основні заходи профілактики інфекційних захворювань людини?

Інфекційні захворювання залишаються актуальною проблемою в усіх без винятку країнах світу. Ці хвороби становлять загрозу розвитку людства, оскільки є причиною третини загальної щорічної кількості смертей у світі. За даними ВООЗ, смертність хворих унаслідок інфекційних захворювань посідає 2-ге місце у світі.

Для профілактики інфекційних захворювань застосовують різні групи заходів. Першою і найдавнішою у застосуванні людиною є ізоляція хворих людей. Хворих ізолюють від здорових до моменту одужання (карантин), щоб запобігти поширенню збудників й захворювання. Друга група заходів спрямована на розрив механізму передачі хвороби. Наприклад, для запобігання передачі вірусів грипу використовують ватно-марлеві пов’язки. Знижують вірогідність інфекційних хвороб і такі заходи, як кип’ятіння води, термічна обробка харчових продуктів, особиста гігієна, дезінфекція (знищення збудників захворювання), дератизація (боротьба з гризунами-переносниками), дезінсекція (боротьба з членистоногими-переносниками). Третя група заходів – формування несприйнятливості людини до захворювань. Застосовуються вакцини під час щеплення для формування штучного активного імунітету. Часто необхідно терміново попередити розвиток захворювання в людини, яка була в контакті з джерелом інфекції. Такого захисту досягають введенням готових антитіл у складі імунних сироваток (іл. 52). Усі лікувально-профілактичні сироватки поділяють на антитоксичні, антимікробні й антивірусні.

Отже, профілактика інфекційних захворювань – це сукупність заходів, спрямованих на ізоляцію хворих, розрив механізму передачі хвороби та формування несприйнятливості до збудників захворювання. 

ДІЯЛЬНІСТЬ 

Самостійна робота. Особливо небезпечні інфекції

Серед особливо небезпечних інфекцій, що можуть масово поширюватись у вигляді епідемій і пандемій і характеризуються високою летальністю, чума, холера, натуральна віспа, жовта лихоманка, СНІД, грип, сибірська виразка, туберкульоз, ящур. Виберіть із цього переліку три інфекційні захворювання, схарактеризуйте їх і заповніть таблицю.

Біологія + Медицина. Природно-осередкові захворювання 

Теорію природної осередковості захворювань створив видатний зоолог Є. Н. Павловський (1884 – 1965). Це вчення відіграло велику роль у розвитку багатьох наук – паразитології, епідеміології, екології, медичної географії. За рівнем практичної значимості теорія є одним із найбільших загальнобіологічних узагальнень XX ст. Вчення про природну осередковість трансмісійних захворювань визнано в усьому світі й прийнято ВООЗ. У чому суть цієї теорії та яка його роль у боротьбі з інфекційними та інвазійними захворюваннями?

СТАВЛЕННЯ 

Біологія + Здорове життя. Вакцинація і здоров’я 

Нагадаємо, нині в Україні обов’язковою є вакцинація дітей від 10 небезпечних хвороб: гепатиту В, туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця, гемофільної інфекції (ХІБ-інфекція), кору, краснухи та епідемічного паротиту (іл. 53). Обґрунтуйте судження про необхідність вакцинації для збереження здоров’я людини.

РЕЗУЛЬТАТ