При І (звуженому) типі відтворення населення низький рівень народжуваності пов’язують зі зростанням ролі жінки в суспільному житті, відсутністю ранніх шлюбів, підвищенням рівня культури суспільства, поширенням міського способу життя, «подорожчанням дитини», тобто збільшенням витрат на її утримання та освіту. «Старіння» населення спричиняє зменшення частки працездатного населення, подальше зниження природного приросту населення.

При ІІ (розширеному) типі відтворення населення високим показникам приросту сприяють традиційно великі родини, ранній вступ до шлюбу, залежне становище жінки в родині, переважання сільського способу життя, релігійні забобони тощо. Країни з ІІ типом відтворення стикаються з багатьма проблемами, що пов’язані з неконтрольовано високим приростом населення: це й нестача харчових продуктів, безробіття, брак коштів на розвиток соціальної сфери.

Демографічний перехід, його фази. Термін був уперше введений в науковий обіг у 1945 р. американським демографом Френком Ноутстейном.

Демографічний перехід – історичний перехід від одного типу відтворення до іншого. Його кінцева мета – стабілізація чисельності населення. Загальна схема процесу демографічного переходу складається з 4 (або 5) послідовних фаз, кожна з яких у різних регіонах і країнах відбувається за власним сценарієм, але має певні спільні риси (мал. 98).

Перша фаза характеризується збереженням високого рівня народжуваності (Н =) за різкого скорочення рівня смертності (С ). Завдяки цьому досягається високий рівень природного приросту (ПП ). При цьому зниження коефіцієнта народжуваності є меншим, ніж зниження коефіцієнта смертності (Н > С). Це спричиняє «демографічний вибух». У ХІХ ст. цей етап пройшли високорозвинуті країни Європи, в ХХ ст. – країни, що розвиваються.

Друга фаза характеризується переходом від багатодітних сімей до малодітних, тому одночасно відбувається зниження показників як народжуваності (Н ), так і смертності (С ). Коефіцієнт смертності досягає мінімуму, а коефіцієнт народжуваності знижується швидше за коефіцієнт смертності (Н < С ), що призводить до уповільнення приросту населення (ПП ), а також «старіння» населення. Цю фазу пережили високорозвинуті країни Європи та Америки в 50-х рр. ХХ ст.

Третя фаза характеризується підвищенням рівня смертності (С ) внаслідок «старіння» населення. Водночас рівень народжуваності населення стабілізується (Н=). Відбувається перехід до слаборозширеного відтворення населення (ПП ≥ 0). До кінця третьої фази коефіцієнт народжуваності наближується до рівня простого відтворення, а коефіцієнт смертності залишається нижчим від цього рівня, оскільки вікова структура ще не стабілізована й має більшу частку вікових груп із низькою смертністю. Цю фазу високорозвинуті країни пережили наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Четверта фаза настає тоді, коли коефіцієнт смертності знижується й зрівнюється з показником народжуваності (Н = С), зростання кількості населення припиняється (ПП = 0), а з часом настає депопуляція (ПП < 0). Процес демографічної стабілізації закінчується. На даний час високорозвинуті країни досягли четвертої фази, завершивши демографічний перехід.

Головна особливість п’ятої фази – зниження рівня народжуваності нижче від рівня смертності (Н < С), але це зумовлене принципово іншими причинами, ніж на попередніх фазах. Зокрема, це поширення юридично неоформлених форм спільного життя та альтернативних форм сім’ї, перехід до моделі сім’ї як «зрілої» пари партнерів з однією дитиною, свідоме планування народження кожної дитини, свідома бездітність (чайлдфрі) (англ. childfree) та ін.

Статево-вікова структура населення. Природні (біологічні), соціальні та історичні чинники впливають на співвідношення чоловічого та жіночого населення. В цілому в світі чисельно переважають чоловіки (101 чоловік на 100 жінок), але завдяки азійським країнам (105 чоловіків на 100 жінок). Висока смертність серед жінок в Азії зумовлена ранніми шлюбами, численними пологами, недостатнім харчуванням, постійною важкою працею. В інших регіонах світу за кількістю переважають жінки, особливо серед людей літнього віку. Генетично зумовлено, що їхня середня тривалість життя є на 5–8 років більшою, ніж у чоловіків. З історичних подій на переважання жіночого населення суттєво впливають війни. У країнах «молодої еміграції» переважає чоловіче населення. Зокрема, до 70-х рр. ХХ ст. чоловіки переважали в населенні Австралії та Канади.

Тип відтворення населення та міграційні процеси впливають на вікову структуру населення. Виокремлюють три основні вікові групи: діти (Д: 0–14 років), люди працездатного віку (П: 15– 65 років), літні люди (Л: за критеріями ООН – старші за 65 років). Перша та третя з цих груп – люди непрацездатного віку, які перебувають на утриманні другої. Від того, наскільки «молодим» є населення країни, значною мірою залежить інтенсивність демографічних процесів.

Розрізняють два типи вікової структури населення. Перший (регресивний) формується за першого типу відтворення населення. Для нього характерні мала частка дітей і людей молодого віку та велика частка літніх людей. Частка людей працездатного віку становить 50–60%. Такий розподіл людей за віком притаманний переважно розвинутим країнам. Другий (прогресивний) тип вікової структури мають країни, що розвиваються за другим типом відтворення населення. Там дуже значною є частка дітей і людей молодого віку при вкрай низьких показниках частки літнього населення. Осіб працездатного віку – близько 51– 55%.

Шлюбно-сімейна структура населення. Сім’я – це мала група людей, об’єднаних шлюбом або кровними зв’язками, спільним побутом, бюджетом, які несуть взаємну відповідальність один за одного. Припинення шлюбу відбувається внаслідок розірвання шлюбу або смерті одного із членів подружжя.

Для аграрних суспільств, які склалися в найменш розвинутих країнах, притаманне укладання ранніх шлюбів. Для них характерні багатодітні сім’ї. У сім’ї чітко визначено функції кожного із членів подружжя: чоловік – годувальник і голова сім’ї, жінка – матір і домогосподарка. Шлюб припиняється в зв’язку зі смертю одного із членів подружжя. У багатьох суспільствах (зокрема, в ісламському) повторні шлюби вдів схвалюються, що сприяє нульовому рівню безшлюбності. Індуїзм і конфуціанство, навпаки, з упередженням ставляться до повторних шлюбів жінок, що породжує економічні проблеми вдів, які залишилися без засобів існування.

В індустріальному та постіндустріальному суспільствах переважають малодітні сім’ї. Частішими стають такі форми шлюбних союзів, як громадянський та фіктивний шлюб. Існує багато неповних сімей. Переважна більшість сімей – прості, в яких разом живуть особи одного або двох поколінь.

Демографічне старіння. Загальною тенденцією зміни вікової структури населення є зростання частки населення старших вікових категорій. Якщо вона менш ніж 8%, то населення вважається молодим, понад 12% – старим. Демографічне старіння («старіння» населення) – зростання частки людей літнього віку.

Розрізняють два типи старіння населення: старіння «знизу» (полягає в зниженні народжуваності) та старіння «зверху» (наслідок збільшення середньої тривалості життя, зменшення смертності в старшому – понад 65 років – віці за умови низької народжуваності). Протягом ХХ ст. населення старіло через зниження народжуваності, тобто мало місце старіння «знизу». У наш час у високорозвинутих країнах ситуація змінилась. Народжуваність там є дуже низькою. Завдяки досягненням медицини продовжує неухильно зростати тривалість життя. Так, до старіння «знизу» долучилося старіння «зверху».

Однією з характеристик демографічної «старості» є середній вік населення. Найстаріші у світі – європейські країни: країна-карлик Монако – 49,4 року, Італія – 45,1 року, Німеччина – 41,6 року. З країн Азії найстаріша Японія – 46,9 року. А наймолодші – африканські країни Уганда – 15,1 року, Малі – 16,3 року.

Процес демографічного старіння викликає серйозні демографічні, економічні, суспільні, соціопсихологічні, культурні та медичні наслідки. Характеристика демографічної ситуації в країнах за статево-віковими пірамідами. Для графічного зображення одночасного розподілу населення за віком і статтю застосовують статево-вікову піраміду населення (мал. 99). Вона являє собою двобічну гістограму розподілу одночасно чоловіків (ліворуч) і жінок (праворуч) за їхнім віком на одній ординаті. На вертикальній осі позначають вікові інтервали (одно- або п’ятирічні), а на горизонтальній осі – абсолютну кількість (осіб) або частку (у відсотках) окремих вікових груп населення. Існує три основні типи статево-вікових пірамід. Зростаючий тип притаманний країнам з ІІ типом відтворення населення. Цей тип має форму правильної піраміди. Для неї характерний високий показник народжуваності, велика частка дітей, мала частка літніх людей, коротка тривалість життя, загальне зростання кількості населення. Скорочувальний тип піраміди є типовим для країн з І типом відтворення. Для неї характерний низький показник народжуваності, мала частка дітей, велика частка літніх людей, висока очікувана тривалість життя, старіння населення, відбувається або стабілізація, або скорочення кількості населення. Форма такого типу піраміди округла. Омолоджувальний тип піраміди характерний для деяких розвинутих країн, де спостерігається збільшення рівня народжуваності. Форма діаграми подібна до попередньої, але з ширшою основою, яка доверху дещо звужується, потім знову розширюється, а до верху знову звужується.

На форму вікової піраміди значний вплив мають такі історичні події, як війни, голодомори, стихійні лиха тощо.

За статево-віковою пірамідою можна обчислити ряд показників, які дають уявлення про рівень забезпеченості національної економіки працездатним населенням. Коефіцієнт демографічного навантаження (ДН) показує, який відсоток непрацездатного населення утримується завдяки працездатному. Його обчислюють за формулою: ДН = (Д + Л) : П · 100 %.

Коефіцієнт потенційного заміщення (ПЗ) показує, яка частка (у відсотках) населення прийде на заміну нині працездатному населенню:

ПЗ = Д : П · 100%.

Коефіцієнт пенсійного навантаження (ПН) показує, яка частка населення потребує пенсійних виплат:

ПН = Л : П · 100%.

Особливості демографічної політики в країнах з різним типом відтворення. З метою розв’язування демографічних проблем ООН прийняла «Всесвітній план дій у сфері народонаселення», за яким урядам країн пропонується проводити активну демографічну політику – систему адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення (передусім на народжуваність) у бажаному для себе напрямі.

У розвинутих країнах з І типом відтворення демографічна політика спрямована на стимулювання народжуваності. До основних заходів належать відпустки для догляду за дитиною, виплати в разі народження немовляти, щомісячні виплати на дитину, суттєве зростання виплат на другу, третю та всіх наступних дітей, гранти на освіту тощо.

Більшість країн з ІІ типом відтворення населення вживають заходів, що спрямовані на скорочення народжуваності. Найбільш активною демографічною політикою у ХХ ст. відзначилися Японія, Китай та Індія. Основними напрямами її були правовий, економічний та морально-психологічний тиск на населення. Закони, зокрема, збільшили вік вступу до шлюбу, обмежили кількість дітей, яких дозволено мати. Найважче здійснюється демографічна політика в арабських країнах через релігійні та національні традиції, принижене положення жінки в суспільстві. Практично стоїть осторонь політики планування родини й більша частина африканського континенту.

1. Поясніть, як змінювалася чисельність населення протягом історії людства. 2. Які існують просторові відмінності показників природного руху населення та які чинники їх визначають? 3. Що таке демографічний перехід? Схарактеризуйте його фази. 4. Поясніть, як можна схарактеризувати демографічну ситуацію в країнах за статево-віковими пірамідами. 5. Поясніть поняття «демографічне старіння». Чому це явище є загальною тенденцією в світі? 6* . Наведіть аргументи «за» і «проти» щодо ефективності економічних, адміністративно-правових і виховних заходів демографічної політики. 7* . Поясніть взаємозв’язок між демографічними процесами та рівнем соціально-економічного розвитку країни.