§ 26. ВИРОБНИЦТВО ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ЕЛЕКТРОНІКИ, ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ, ТЕКСТИЛЮ, ОДЯГУ, ВЗУТТЯ. НАДАННЯ ПОСЛУГ 

Пригадайте! 1. Які форми суспільної організації виробництва використовуються в виробництві транспортних засобів? 2. Що таке інфраструктура? Яке її значення? 3. Що таке міжнародний фінансовий центр? 4. Які ресурси називають рекреаційними? Які чинники сприяють розвитку туризму?

Сучасна географія виробництва транспортних засобів, електроніки. У наш час швидкими темпами розвивається виробництво транспортних засобів.

Автомобілебудування стало одним з найбільших за обсягами виробництв. Якщо в середині XX ст. у світі складали майже 4 млн автомобілів щорічно, наприкінці ХХ ст. – близько 50 млн, то у 2017 р. – понад 97,3 млн. Із цієї кількості 70% припадають на легкові автомобілі, решта — на вантажні, автобуси, тролейбуси, мотоцикли тощо. Гостра конкуренція на світовому ринку зумовлює високий рівень монополізації автомобілебудування. Найбільшими ТНК з виробництва та продажу автомобілів є Toyota Motor (Японія), Volkswagen (Німеччина), Daimler (Німеччина), General Motors (США), Ford Motor (США), Honda Motor (Японія), SAIC Motor (Китай), Nissan Motor (Японія), BMW Group (Німеччина).

Найбільше автомобілів виробляють Китай (29,8% світового виробництва), США (11,5%) та Японія (10,0%). З країн Європи найбільш відоме автомобілебудування Німеччини (6,2%), Франції, Великої Британії, Чехії, Італії. В останні десятиліття розвивається великовузлове складання автомобілів з імпортних деталей у країнах, що розвиваються, з дешевою робочою силою: Індії, Мексиці, Бразилії, Таїланді, Індонезії, Малайзії, Аргентині, Туреччині, Тунісі, на Філіппінах, а також в інших розвинутих країнах, але з дешевшою робочою силою. Так, нині найстрімкіших темпів набуло автомобілебудування в Іспанії. Виникли автоскладальні заводи у Португалії, Греції. Деякі з них, наприклад Республіка Корея, вже налагодили виробництво власних марок автомобілів і створюють філії своїх автопідприємств за кордоном.

Авіаракетобудування розвивається лише в небагатьох країнах світу. Його безперечними лідерами є США, Франція та Китай. Найбільші виробники літаків у світі – ТНК Boeing (США), Airbus Group (Нідерланди), China South Industries Group (Китай), China North Industries Group (Китай).

Суднобудування втратило своє колишнє значення, але залишається важливим. Велика Британія, яка до Другої світової війни будувала понад половину морських суден світу, нині поступилася першістю Китаю (38% суден світу), Республіці Кореї (33%) та Японії (близько 25%). Помітними виробниками суден стали Бразилія, Аргентина, Мексика, Сінгапур, які складають кораблі з імпортних деталей. У деяких країнах сформувалась певна спеціалізація суднобудування: Японія – судна для перевезення наливних і насипних вантажів, Франція – судна для скрапленого газу, Фінляндія – криголами та пасажирські судна, США – військові судна, Китай – монополіст зі складання малих і середніх танкерів.

Роль залізничного машинобудування у другій половині ХХ ст. через розвиток парку автомобілів і літаків почала спадати. Так відбувалося, поки не проклали швидкісні залізниці. Нині найвідоміші виробники швидкісних локомотивів у Європі – Німеччина та Франція, в Азії – Японія, Китай та Республіка Корея.

Надбанням другої половини XX ст. став бурхливий розвиток виробництва електроніки. Якщо в 80-х pp. XX ст. найбільше електроніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія, Бразилія та Китай. У цих країнах впроваджене повномасштабне виробництво персональних комп’ютерів, великих інтегральних схем, периферійних систем, обладнання для електронного проектування, засобів зв’язку, волоконної оптики тощо. Найбільшими виробниками продукції точного машинобудування в світі стали компанії General Electric (США), Siemens (Німеччина), United Technologies (США), АВВ (Швейцарія), GEC-Alsthom (Франція, Великобританія).

Сучасна географія фармацевтичної продукції, чинники участі національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості. Фармацевтичне виробництво займається розробленням і виробництвом ліцензованих лікарських засобів і медикаментів, що потребує великих витрат на новітню техніку та кваліфікованих кадрів. Усі нові медичні препарати, що потрапляють на ринок, – це результат тривалого, ризикованого та високовартісного процесу досліджень і розробок, що їх проводять фармацевтичні корпорації. Акценти в світовій фарміндустрії змістилися в бік розроблення лікарських препаратів біологічного походження. Якщо на початку ХХІ ст. на біопрепарати припадало лише 7% загального обсягу продажів ліків, то нині – вже 71%. Ланцюг доданої вартості фармацевтичного виробництва складається з таких стадій: наукові розробки та дослідження масове виробництво лікарського препарату транспортування до споживача реалізація препарату.

Серед чинників, що найбільш суттєво впливають на участь національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості у фармацевтичній індустрії, слід виокремити три: демографічні (рівень народжуваності, рівень смертності, тривалість життя, статево-вікова структура населення, міграції тощо), соціальні (рівень розвитку освіти та охорони здоров’я), економічні (рівень соціально-економічного розвитку країн і рівень прибутків населення та ін.).

Незважаючи на те, що торгова мережа фармацевтичної індустрії охоплює практично всі регіони світу, основні виробничі потужності сконцентровано в межах трьох регіонів: Європи, Північної Америки та Японії (мал. 116). Лідерами серед фармацевтичних ТНК є американські корпорації McKesson, Cardinal Health, AmerisourceBergen, Pfizer. За ними йдуть швейцарські Roche Group та Novartis, німецька Bayer, французька Sanоfi. Країни Європи є історичними лідерами фарміндустрії, де зосереджено головні офіси провідних фармацевтичних ТНК. Отже, вони не лише мають досвід і традиції подібного виробництва, а є інноваційними центрами, де розробляють нові ліки, удосконалюють ті, що вже добре відомі на світовому ринку. Ці країни є головними експортерами лікарських препаратів в Україну. Позитивну динаміку зростання власного фармацевтичного ринку демонструють країни Азії, серед них Японія, Китай, Індія, Ізраїль, Республіка Корея, Сінгапур тощо

Майже половина обсягу фармацевтичного ринку – це експорт продукції. У рейтингу найбільших країн-експортерів фармацевтичної продукції є Німеччина, Швейцарія, Бельгія, США та Франція. Серед країн, що розвиваються, в експорті зростає роль Індії та Сінгапуру. Головними постачальниками наукомістких фармацевтичних технологій є США, високорозвинуті країни Європи та Японія. Створення, виробництво та збут лікарських препаратів є питанням національної безпеки й України, адже в останні роки ведеться жорстка боротьба за український фармацевтичний ринок.

Виробництво текстилю, одягу, взуття: сучасна просторова організація, чинники міжнародної спеціалізації. У попередні століття важливими осередками текстильного виробництва були країни Сходу (Персія, Єгипет, Китай), пізніше – країни Європи (Франція, Італія, Велика Британія). Протягом ХХ ст. виробництво тканин було поширене переважно у високорозвинутих країнах Європи, США, Японії. Хоча й донині значним виробником тканин є США, але їхніми конкурентами стають азійські країни з дешевою робочою силою: Китай та Індія. Нині 70% усіх тканин виробляють в Азії. Бавовняне виробництво набуває усе більшого значення в Індонезії, Єгипті, Пакистані; вовняне – в Туреччині, Республіці Кореї, Аргентині. Сучасне виробництво тканин у країнах Європи переважно обслуговує внутрішній ринок: дуже якісний, але дорогий текстиль не витримує конкуренції на світовому ринку.

Виробництвом готового одягу, якісного взуття, аксесуарів (рукавичок, краваток, парасольок) відомі підприємства США, Італії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Японії. Для просування модних виробів серійно виготовляють моделі прет-а-порте (готового вбрання). Законодавцями світової моди є Париж, Мілан, Лондон, Відень. Проте нині там майже не існує великих швейних та взуттєвих фабрик. Португалія перетворилася на головну «швейну фабрику» Європи, а Італія – на велетенську «фабрику взуття». Азійські країни з вигідним для експорту готової продукції географічним положенням, у яких шиють одяг світових брендів, – це Туреччина, Китай, Індонезія, В’єтнам, Таїланд, Філіппіни, Малайзія, Індія. Нині конкуренцію їм склали європейські країни з перехідною економікою, де праця робітників так само дешева, а якість роботи набагато вища: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Латвія, Литва, Естонія, Україна, Білорусь. Найбільшими виробниками та експортерами високоякісного шкіряного взуття є Італія, Німеччина, Бельгія, Португалія, Іспанія, Франція, Велика Британія, Румунія, Словаччина, Австрія. Значна частка припадає на спортивне взуття у виробництві Китаю, Тайваню, Індонезії, В’єтнаму, Таїланду.

Сучасні транспортно-логістичні системи та інформаційно-комунікаційні мережі як інфраструктурний каркас глобальної економіки. Оптимальне переміщення матеріальних товарів або людей забезпечують сучасні транспортно-логістичні системи, а переміщення інформації та фінансів – інформаційнокомунікаційні мережі. Таким чином вони утворюють інфраструктурний каркас, необхідний для функціонування виробництва та забезпечення нормальних умов життєдіяльності людей.

Транспортно-логістична система (ТЛС) – це організація доставки, тобто переміщення будь-яких предметів або речовин з однієї точки в іншу за оптимальним маршрутом з мінімальними витратами на максимально вигідних умовах. Шкодою для об’єкта доставки вважається негативний вплив як з боку зовнішніх чинників (умови перевезення), так і з боку чинника часу (якщо об’єкт не придатний для довготривалого зберігання).

Найвищою формою організації перевезень, яка задовольняє вимоги споживачів, є інтегральні технології. Вони дають змогу використати переваги кожного виду транспорту та запропонувати споживачам обслуговування високого рівня якості й прийнятні ціни. Особливе значення у транспортній системі мають універсальні морські порти-велетні, аеропорти-хаби, залізничні та автомобільні вузли. Транспортно-логістична система передбачає функціонування міжнародних транспортних коридорів – магістральних транспортних комунікацій різних видів з відповідною інфраструктурою, що забезпечують міждержавні перевезення за напрямками їх найбільшої концентрації. Глобалізація ринків сировини та ринків збуту готової продукції визначає характер та обсяги вантажопотоків, що реалізуються за синхронізованої роботи різних видів транспорту. Це зорієнтовано на мінімізацію витрат, пов’язаних із транспортуванням і зберіганням продукції. Використання ТЛС дає змогу прискорити швидкість обігу товарів на 20 – 40%.

У наш час відбувається інформатизація всіх сфер життя. Інформаційнокомунікаційні мережі (ІКМ) є невід’ємним інфраструктурним складником сучасного світу. ІКМ забезпечують інтеграцію інформаційних технологій з науковим та виробничим розвитком усіх сфер життя, широке залучення дистанційних робітників з інших країн, загальну доступність до джерел інформації, візуалізацію представленої інформації, сприяють інтелектуалізації праці. Значно посилюється роль комп’ютерних технологій, автоматизації, роботизації, виробничих систем із використанням штучного інтелекту навіть до повної заміни ними людини у виробництві.

Світовий ринок фінансів та інвестицій. Світовий фінансовий ринок виступає посередником між країнами з надлишком коштів і країнами з їх нестачею. Перші отримають можливість вкласти кошти та отримати прибуток, а другі – залучити необхідні кошти на вигідних умовах. Отже, світовий ринок фінансів – це система ринкових відносин, що забезпечує накопичення та перерозподіл міжнародних фінансових потоків. Він сприяє обміну грошово-кредитними ресурсами між країнами, регіонами та окремими суб’єктами бізнесу. Це глобальний механізм, що врівноважує світовий попит і пропозиції щодо капіталу. Упровадження інформаційних технологій у банківській та фінансовій сферах надало значного поштовху глобалізації ринків фінансів.

Загальна структура світового фінансового ринку складається з кількох ринків (мал. 117). Залежно від термінів реалізації майнових прав розрізняють валютний (грошовий) ринок, на якому майнові права реалізуються протягом одного року, та ринок капіталів, на якому – протягом строку, що перевищує рік.

Міжнародні валютні ринки – це міжнародна мережа офіційних центрів, де відбувається купівля-продаж іноземних валют. Валютні ринки забезпечують своєчасність здійснення міжнародних платежів і розрахунків, страхування валютно-кредитних ризиків, диверсифікацію валютних резервів. Міжнародні валютні ринки є глобальною телекомунікаційно-комп’ютерною мережею, що з’єднує банки та брокерські компанії різних країн. Саме на цій основі відбувається швидкісна передача інформації про курси валют, попит і пропозицію, стан банків, новини в економіці та політиці, що забезпечує миттєві валютні трансакції. Основна частина міжнародних валютних операцій припадає на чотири міста – найбільші міжнародні фінансові центри: Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур і Токіо.

За типом фінансових інструментів виокремлюють ринок цінних паперів (акцій) та ринок позикового капіталу (боргових зобов’язань: кредитів, облігацій). Міжнародне кредитування забезпечує зростання світової торгівлі, підтримує прямі іноземні інвестиції ТНК, допомагає урядам отримати іноземну валюту для стабілізації економіки або рефінансування заборгованості.

Між країнами відбувається міжнародний рух капіталу, який приносить його власникам відповідний дохід. Капіталом вважають грошові та матеріальні кошти, що їх використовують у суспільному виробництві з метою одержання прибутку. Міжнародний рух капіталу як чинник виробництва набуває різних форм. Одна з них – інвестиції – експорт капіталу в підприємницькій формі, тобто кошти, що їх вкладено у виробництво. За метою вкладення капіталу інвестиції поділяють на прямі та портфельні. Прямі інвестиції здійснюють з метою придбання довгострокового економічного проекту в країні, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом розміщення капіталу. Портфельні інвестиції – вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування. Таким чином, міжнародні інвестиції – це купівля-продаж цінних паперів і надання довгострокових кредитів. Світовий ринок інвестицій (капіталів) – це частина світового ринку фінансів, яка являє собою сферу наднаціонального переміщення довгострокового капіталу з метою одержання прибутку. Значне зростання обсягів міжнародних інвестицій стало характерною рисою нашого часу. Світовий ринок інвестицій функціонує за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції через сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, міжнародних організацій, брокерсько-дилерських організацій, через які відбувається рух інвестиційного капіталу.

Туризм. У сучасному світі колосально зростає туристична сфера. Завдяки механізації та автоматизації виробництва підвищилася продуктивність праці, що, з одного боку задовольнило попит у продукції першої необхідності, а з іншого, вивільнило час для відпочинку людей. І нарешті, бурхливий розвиток нових видів транспорту уможливив достатньо швидке подолання відстаней. Усе це перетворило колишні поодинокі мандрівки для обмеженого кола людей на цілу індустрію туризму для широких верств населення, яка охоплює багато видів людської діяльності. Туристичні послуги в світі переживають період свого розквіту. За часткою вартості в сфері послуг вони поступаються лише фінансовим. Матеріальний зиск від туризму країн можна порівняти з прибутками від торгівлі нафтою або природним газом. Близько 70% мандрівок здійснюється з метою розваг і відпочинку – це рекреаційний туризм. Також є оздоровчий, пізнавальний, діловий, науковий, спортивний, пригодницький, паломницький, «човниковий» та інші види туризму. Всесвітня туристична організація та ЮНЕСКО виокремлюють 5 рекреаційно-туристичних регіонів світу, які різняться за природними та історико-культурними особливостями: Європа і Північна Америка, Азія і Тихоокеанський регіон, Арабський світ, Латинська Америка і Кариби, Африка. Серед країн найбільшим потоком міжнародних туристів традиційно вирізняються Франція, США та Іспанія.

Формування «інформаційного суспільства». Фахівці поділяють історію людського суспільства на три основні стадії: аграрну, індустріальну та інформаційну (постіндустріальну). Вперше термін «інформаційне суспільство» був запропонований ще у 1969 р. в Японії. Тоді інформаційне суспільство визначалося як таке, де процес комп’ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації виробництва. При цьому зміниться й саме виробництво: у вартості його продукту збільшиться частка інновацій, дизайну та маркетингу, а рушійною силою розвитку суспільства стане виробництво інформаційного продукту, а не матеріального.

Під інформаційним (постіндустріальним) суспільством треба розуміти такий його якісний стан, коли суспільство досягає свого найвищого політичного, економічного, науково-технічного та культурного розвитку. При цьому відбувається перехід від виробництва максимальної кількості машин і речей до розвитку сфери надання послуг. В інформаційному суспільстві стрімко зростає обсяг інформації, що впливає на всі аспекти як матеріального, так і духовного життя. Засоби масової інформації набувають важливої функції впливу на політичні процеси. Інформаційні технології є головним чинником щодо формування соціально-економічної основи суспільства. Центральною ознакою інформаційного суспільства є панівна роль науки, а основними елементами – університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Інформація перетворюється на об’єкт обміну. Інформація, привласнена певним суб’єктом, стає інтелектуальною власністю. За використання інтелектуальної власності можна отримувати кошти. В інформаційному суспільстві люди працюють залежно від знань та кваліфікації: фахівці (учені, інженери, економісти), техніки, службовці та робітники, які зайняті фізичною працею. На чолі інформаційного суспільства стоїть «нова інтелектуальна еліта», яка складається із обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Вона стає переважаючою не лише на виробництві, а й у політиці, де її представники виступають як консультанти, експерти або технократи.

1. Схарактеризуйте чинники участі національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості виробництва транспортних засобів та електроніки. 2. Проаналізуйте просторову організацію виробництва фармацевтичної продукції у світі. 3. Схарактеризуйте чинники міжнародної спеціалізації країн у виробництві текстилю, одягу та взуття. 4. Яке значення в функціонуванні глобальної економіки мають сучасні ТЛС і ІКМ? 5. Визначте роль світових ринків фінансів та інвестицій у глобальній економіці. 6* . Які ви бачите переваги та перестороги процесу формування інформаційного суспільства?

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 8. Позначення на контурній карті (знаками руху) глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництві алюмінію.

ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІНІ-ПРОЕКТІВ 

1. Світовий ринок патентів: лідери та аутсайдери.

2. Соціальні та економічні чинники розташування виробництва деяких технічних сільськогосподарських культур у світі й Україні.

3. Трансконтинентальна виробнича кооперація у виробництві літаків корпорації «Боїнг» (США).

4. Роль ТНК у розвитку машинобудівних виробництв в Україні.

5. Участь України в ланцюгах доданої вартості у виробництві фармацевтичної продукції.