У рамках курсу «рейганоміки» передбачалося:  

u скорочення податків для бізнесу;  

u обмеження урядових витрат за рахунок скорочення соціальних програм;  

u розширення свободи підприємництва;  

u проведення твердої кредитно-фінансової політики.

У сфері соціальної політики було розроблено програму «нового федералізму». Федеральний уряд відповідав за медичну допомогу незаможним; місцеві органи влади повинні були взяти на себе відповідальність за допомогу багатодітним родинам; здійснення інших 44 соціальних програм було покладено на штати.

Р. Рейган орієнтувався на середній клас, тобто більшість американців, і прагнув активізувати їхню підприємницьку діяльність. Рейганові вдалося зупинити економічну кризу, що забезпечило йому перемогу на чергових президентських виборах у 1984 р.

У цілому «рейганоміка» мала позитивні наслідки:  

u впроваджено ресурсозбереження, зменшилося споживання нафти, газу, сталі, чавуну тощо;  u за менших витрат відбулося досягнення вищої ефективності суспільної праці (10 корів у фермерському господарстві почали давати стільки молока, скільки раніше отримували від 100 корів);  

u зросли особисті доходи американців, що означало розширення ринку для збуту американських товарів;  

u удвічі скоротилося безробіття;  

u стабілізувався курс долара відносно валют інших країн.

Однак найголовнішим результатом «рейганоміки» стала трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним розв’язанням багатьох соціальних проблем.

4. ТЕТЧЕРИЗМ 

4.1. Британські консерватори й політика неоконсерватизму 

Наприкінці 1970-х років, коли при владі пере бували лейбористи, Велику Британію почали називати «хворою людиною Європи»: продукція державного сектору, що розширювався, не могла успішно конкурувати на світовому ринку; колосальні витрати на соціальні програми призвели до появи в суспільстві тенденцій до «утриманства»; розвалилася британська колоніальна імперія.

На парламентських виборах 1979 р. перемогли консерватори. Главою британського уряду вперше стала жінка — Маргарет Тетчер.

З 1979 р., моменту вступу М. Тетчер на посаду прем’єр-міністра, у Великій Британії настала «епоха неоконсерватизму», що тривала 11 років, до 1990 р. Основні положення неоконсервативної програми Тетчер і засновану на ній внутрішню політику її уряду згодом назвали «тетчеризмом» — британським різновидом неоконсерватизму, що базувався на ідеалах вільного ринку та сильної державної влади.

На думку британських неоконсерваторів, західному суспільству необхідно було зміцнити основи, властиві колись «старому порядку»: родину, традиційну освіту, християнську релігію, засновану на ній мораль. Неоконсерватори вважали, що благоденства для всіх досягти неможливо в принципі, тому що людина недосконала, і заздалегідь недосконале будь-яке людське суспільство. Тому бідність, на їхню думку, непереможна, як і смерть. Держава спільно з благодійними організаціями повинна піклуватися тільки про тих, хто не в змозі подбати про себе сам (інваліди, самотні літні люди, діти, які залишилися без родини). Для всіх інших держава повинна створювати такі умови, у яких кожна людина одержала б максимальні можливості виявити себе, зважаючи на її працьовитість, цілеспрямованість, освіту, заповзятливість.

На основі принципів «тетчеризму» уряд визначив основні напрями внутрішньої і соціально-економічної політики:

Податкова політика мала сприяти створенню бездефіцитного бюджету і, одночасно, заохочувати приватне підприємництво. З цією метою податки на прибуток скорочувалися майже на 12 млрд дол.  

u Денаціоналізація і приватизація.  

u Фінансова підтримка держави лише рентабельних і наукоємних підприємств.  

u Пільги підприємцям, які впроваджували новітні технології.  

u Заохочення і створення «здорової конкуренції».  

u Акцент на розвиток дрібного і середнього бізнесу.  

u Захист ТНК, у яких британський капітал відігравав важливу роль.  

u Комерціалізація систем освіти й охорони здоров’я, розпродаж муніципального житла.  u

 Звуження прав профспілок на оголошення страйків.

З 1983 р. у країні розпочалося економічне піднесення. Ефективність виробництва у Британії стала найвищою у світі.

Серйозним випробуванням для глави уряду став воєнний конфлікт з Аргентиною у 1982 р. щодо Фолклендських островів. Блискавична реакція на дії аргентинських військ і вдале завершення операції підвищили рейтинг консерваторів. На виборах 1983 і 1987 рр. Консервативна партія здобула переконливу перемогу.

У 1990 р. М. Тетчер вирішила піти у відставку. Лідером партії та прем’єр-міністром Великої Британії став Дж. Мейджор.

4.2. Кінець доби «тетчеризму». Лейбористський уряд Т. Блера 

На парламентських виборах у 1997 р. консерватори зазнали поразки. До влади прийшла партія лейбористів, а її лідер Т. Блер став наймолодшим прем’єр-міністром країни за останні 200 років.

Блер обіцяв провести соціальні реформи, залагодити конфлікт у Північній Ірландії та знизити податки. Усе це він зробив.

У 2001 р. на парламентських виборах знову перемогла Лейбористська партія. Серед проблем, з якими зіткнулися лейбористи на початку ХХІ ст. — імміграція до Британії та зіткнення на расовому ґрунті між «білою» молоддю та вихідцями з африканських і азійських країн; конфлікти між роботодавцями і найманими робітниками тощо. Утім економіка Британії динамічно розвивалася, лейбористи встановили рекордно низьку ставку на житловий кредит, збільшили соціальні виплати, поповнили бюджети державних шкіл і лікарень. Це сприяло їхній перемозі на виборах 2005 р. Т. Блер — перший в історії лідер, який привів Лейбористську партію до трьох перемог поспіль.

5. СОЦІАЛЬНЕ РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО 

5.1. Сутність соціального ринкового господарства

Держава в соціальному ринковому господарстві виконує функції:  

u контролює правила вільної конкуренції та ціноутворення;  

u проводить антимонопольну політику;  

u гарантує та охороняє приватну власність;  

u здійснює активну соціальну політику.

Соціальне вирівнювання держава здійснює через перерозподіл доходів за допомогою високих податків, соціальних виплат непрацездатним і малозабезпеченим, надання пільг.

Кінцевою метою побудови соціально орієнтованої ринкової економіки є згладжування негативних рис ринкового господарювання і забезпечення високого рівня добробуту для більшості членів суспільства.

5.2. Шведська соціальна модель 

Понад п’ять десятиліть (з 1932-го до кінця 1980-х років) у Швеції владарювали соціал-демократи. Термін «шведська соціальна модель» з’явився у наукових публікаціях наприкінці 60-х років ХХ ст., коли іноземні спостерігачі та дослідники почали відмічати вдале поєднання в країні швидкого економічного зростання та відносної соціальної безконфліктності в суспільстві.

Шведська модель дістала умовну назву «демократичний соціалізм». Згідно з ідеологією шведських соціал-демократів, держава поступово стає більш демократичною, низка її функцій відмирає і відбувається процес зближення класів. Кожний громадянин має рівні можливості в житті суспільства, що спрямоване на розвиток особистості. Досягнення цієї рівності забезпечує держава через надання безкоштовних або дешевих послуг у найважливіших сферах.

Йдеться про систему сімейної допомоги дітям, безкоштовну шкільну освіту та харчування, забезпечення людей у старості, надання помешкання, розвиток сфери відпочинку. Було сформовано єдину систему охорони здоров’я, освіти і пенсійного забезпечення, широку мережу дитячих садків і шкіл.

Швеція не входить до жодного військового блоку, сповідуючи політику активного нейтралітету та витрачаючи великі кошти на забезпечення обороноздатності країни.

Нині рівень життя у Швеції на 11 % вищий за середньоєвропейські показники.

5.3. Сучасні проблеми зменшення соціальної нерівності 

Попри зусилля щодо поширення ідей і практики соціального ринкового господарства, соціальна нерівність у світі посилюється.

Навіть у такій соціально орієнтованій країні, як Німеччина, рівень соціальної нерівності повернувся до періоду Першої світової війни. Сьогодні верхні 10 % суспільства мають 40 % національного багатства, а на нижні 50 % припадає лише 17 % — як і 100 років тому.

Особливо сильно рівень нерівності (як доходів, так і статків) зріс за останні 30 років. Так, верхні 10 % суспільства присвоюють собі 37 % національного багатства в Європі, у Китаї — 41 %, і ще більше в Росії — 46 %.

Пошуки кращих моделей соціально-економічного розвитку ставлять питання вибору перед Україною та іншими країнами, які намагаються подолати складні економічні та соціально- політичні проблеми.