1. ФРН у 1950-ті роки. НІМЕЦЬКЕ «ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО»
1.1. Становище в країні
Після Другої світової війни стан Німеччини був критичним. Було зруйновано 20 % промисловості, 40 % транспорту і 25 % житлового фонду.
У рамках репарацій з Німеччини вивозили вцілілі заводи й обладнання.
1.2. Політична діяльність уряду К. Аденауера
Уряд К. Аденауера взяв курс на європейську інтеграцію. У 1952 р. на території ФРН ліквідували окупаційний режим. У 1955 р. ФРН стала членом НАТО, потім увійшла в ЄЕС, де почала відігравати провідну роль. Відбулося історичне примирення з Францією, з якою Німеччина тричі воювала за останні 70 років.
Християнські демократи вважали ФРН єдиною законною представницею інтересів німецького народу, вбачаючи у НДР «радянську окупаційну зону». З іншого боку, уряд ФРН прагнув нормалізувати відносини із СРСР. У 1955 р. були встановлені дипломатичні й торговельні відносини між двома країнами.
У 1954 р. західні держави уклали з ФРН угоди, згідно з якими Західній Німеччині дозволялося сформувати армію — бундесвер — у складі 12 дивізій (500 тис. військовослужбовців). Підписавши Паризькі угоди, ФРН добровільно відмовилася від виробництва ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї.
Особа в історії |
Конрад Аденауер (1876–1967 рр.) — перший федеральний канц лер ФРН, який обіймав цю посаду в 1949–1963 рр. Народився в Кельні. Закінчивши юридичний факультет університету, став адвокатом і зробив успішну політичну кар’єру, ставши в 1917 р. бургомістром Кельна. Після приходу до влади Гітлера Аденауер залишив свій пост на знак незгоди з нацистською політикою, за що двічі піддавався арешту гестапо. Після закінчення Другої світової війни Аденауер був у числі засновників партії Християнсько-демократичний союз. Під керівництвом Аденауера Німеччина зуміла відродити державність та здійснити німецьке «економічне диво». Аденауер відрізнявся помірністю в усьому, прихильністю до родини і суворим самоконтролем. Він пішов у відставку добровільно, через похилий вік у 1963 р. |
1.3. Німецьке «економічне диво»
Завдяки «плану Маршалла» Німеччина отримала 1,4 млрд дол. США за два роки. Важливу роль у стабілізації економіки країни відіграла грошова реформа 1948 р., коли рейхсмарки оголосили недійсними і ввели нову валюту — дойчмарки.
У травні 1949 р. міністром економіки в уряді К. Аденауера став Л. Ергард. Перспективи розвитку країни він убачав у впровадженні ринкової системи економіки. Ергард спільно з групою неоліберальних економістів у 1950-ті роки розробив і реалізував доктрину «соціального ринкового господарства». Л. Ергарда і К. Аденауера називають «батьками німецького економічного дива».
Подробиці |
Л. Ергард увів поняття «добробуту для всіх». Він вважав, що соціальне ринкове господарство заохочує конкуренцію і створює різноманітні товари і послуги, одночасно утримує ринок у певних межах і зменшує його негативний вплив на малозахищені верстви населення. Соціальні реформи Л. Ергарда передбачали закріплену конституційно відповідальність держави перед суспільством і громадянином, а також відповідальність громадянина перед собою і державою. |
Принципи «соціального ринкового господарства» за Л. Ергардом:
u приватна власність на засоби виробництва;
u відмова від централізованого планування;
u заохочення прямих взаємин робітників і підприємців;
u самостійність і відповідальність бізнесу;
u створення державою умов для вільної конкуренції;
u активна державна політика у сфері здійснення соціальних програм.
Л. Ергард сприяв ухваленню законів про антимонопольну, кредитну і податкову політику держави. Л. Ергарду довелося вимагати знищення тисячі різних інструкцій, які перешкоджали ринковим реформам. У 1950-х роках під контролем держави залишилися тільки ціни на товари першої необхідності, житло і комунальний транспорт.
Міністерство економіки розробило програму ефективного залучення інвестицій у хімічні, металургійні, машинобудівні й електротехнічні підприємства. З їхнім розвитком запрацювали легка й переробна промисловість, з’явився стимул для малого й середнього бізнесу.
Уряд особливо заохочував експортноорієнтовані підприємства за рахунок прямого фінансування. Поступово німецька марка перетворилася на тверду світову валюту.
Система податкових пільг також давала можливість для технічного оновлення виробництва і впровадження новітніх наукових досягнень. Уряд виділяв субсидії на навчання робітників та їхню перекваліфікацію. Успішно нарощувалося житлове будівництво, причому половина квартир були соціальними, тобто реалізовувалися за низькими цінами. Зростання заробітної плати і пенсій перевищувало зростання цін і податків.
Поступово укорінилися нові відносини між підприємцями і найманими робітниками. У квітні 1951 р. бундестаг ухвалив закон про участь робітників в управлінні підприємством.
Формувалася суспільна думка, згідно з якою німці є працелюбними й організованими громадянами. Вони вміють рахувати гроші, а уряд зробить усе можливе, щоб заохотити нагромадження власності.
1.4. Результати реформ Ергарда—Аденауера
Реформи Л. Ергарда—К. Аденауера сприяли тому, що вже у 1950 р. економіка ФРН досягла довоєнного рівня, у 1956 р. — її зростання подвоїлося порівняно з 1950 р., а у 1962 р. — потроїлося. На середину 1950-х років країна за обсягом промислового виробництва посіла третє місце в західному світі після США і Великої Британії.
Одночасно впроваджувалися правові й демократичні норми життя. У світі заговорили про німецьке «економічне диво».
ФРН поступово почала відігравати провідну роль у Європі.
У країні значно скоротилася кількість безробітних, життєвий рівень населення швидко підвищувався, і незабаром за цим показником ФРН наздогнала провідні західні країни.
Економічні успіхи супроводжувалися зміцненням авторитету ФРН на міжнародній арені.
2. ФРН у 1960–1980-ті роки
Після відставки у 1963 р. 87-літнього канцлера К. Аденауера уряд очолив Л. Ергард. Перші роки його перебування на посаді глави уряду були відзначені економічним зростанням, але в 1966 р. криза спричинила відставку Ергарда. У грудні 1966 р. на посаді канцлера його змінив новий лідер ХДС К. Кізінгер. Правляче угруповання ХДС/ХСС уперше запросило до співробітництва представників провідних партій і створило уряд «великої коаліції».
У 1966–1969 рр. політичний вплив здобула СДПН, яка виступала за так званий «демократичний соціалізм» з наголосом на поліпшенні соціального становища трудящих. На виборах у бундестаг у 1969 р. СДПН у коаліції з ВДП здобула перемогу. Канцлером обрали лідера соціал-демократів В. Брандта.
Були збільшені зарплати і пенсії, на підприємствах створювали виробничі ради, які обмежували владу підприємців.
Для укріплення суспільного миру та протидії екстремізму в 1972 р. бундестаг ухвалив закон, що дістав назву «Про заборону на професії». Представникам радикальних політичних течій, у т. ч. й комуністам, заборонялося обіймати посади на державній службі, в освіті тощо.
Терміни і поняття |
Екстремізм (від лат. extremus — крайній) — в ідеології й політиці схильність до крайніх поглядів і способів (зокрема й насильства й терору) досягнення певних цілей. Екстремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей. Політичний екстремізм допускає пропаганду і використання насильства, інших радикальних засобів для досягнення політичної мети. |
Німецький народ розбудовував суспільство, що базувалося на загальнолюдських цінностях, на усвідомленні складних уроків історії. У 1970 р. людей в усьому світі схвилювала фотографія Віллі Брандта, який став на коліна перед меморіалом у Варшаві — пам’ятником героям і жертвам повстання у єврейському гетто — на знак покаяння німців. Тоді газета «Times» назвала Брандта людиною року, а наступного року він став лауреатом Нобелівської премії миру.
Подробиці |
В. Брандт — перший канцлер Німеччини, який відвідав Ізраїль та Яд Вашем (ізраїльський національний меморіал Катастрофи та Героїзму). Він зробив жест, який схвилював країну — зайшов в Яд Вашем навіть не в ярмулці, а в капелюсі, який носять ортодоксальні євреї. Тоді він відкрив Книгу псалмів і почав читати вголос німецькою з 103-го псалма: «Ми скоїли гріхи та злочини. Боже милосердний, прости нас». Він вважав своїм обов’язком допомогти своєму народу подолати минуле. |
У 1974 р. після відставки В. Брандта його наступником став Г. Шмідт. Коаліція СДПН/ВДП за нового керівництва не змінила політичного курсу ФРН.
У 1982 р. новим канцлером ФРН став лідер ХДС Г. Коль, який перебував на посаді канцлера 16 років. Він був прибічником неоконсервативних ідей: приватної власності, вільної ринкової економіки, обмеження ролі держави в економічній діяльності.
З 1983 р. у ФРН розпочалося економічне піднесення, що тривало майже сім років. Країна стала найбільшим експортером товарів і капіталів, а західнонімецька марка — однією з провідних валют у світі.
3. ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ
3.1. Особливості розвитку НДР у 1949–1990 рр.
З утворенням на території радянської окупаційної зони 7 жовтня 1949 р. НДР у цій країні утвердився тоталітарний режим, орієнтований на СРСР. Правляча в країні Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) з 1952 р. взяла курс на побудову в НДР соціалізму за радянським зразком. Одержавлення власності переросло в повальну конфіскацію тисяч крамниць. У країні погіршувалось економічне становище населення; до 1958 р. зберігалися продовольчі картки.
17 червня 1953 р. у Берліні, Лейпцигу та інших містах НДР відбулися масові виступи, що були придушені за допомогою радянських військ, розквартированих у НДР.
Форми протесту проти правлячого режиму були різними, але найпоширенішою була втеча східнонімецьких громадян у ФРН. У відповідь на це закрили кордон. У 1961 р. в столиці НДР побудували Берлінську стіну. Її охороняли автоматники, які одержали наказ відкривати вогонь по громадянах НДР, запідозрених у спробах втечі.
На початку 1960-х років уряд НДР провів реформи, що дали змогу підняти рівень технічного оснащення промисловості, підвищити продуктивність праці. Матеріальне становище східних німців було кращим, аніж в інших країнах Східної Європи. Однак на початку 1970-х років соціально-економічна ситуація в країні погіршилася. Різниця між рівнем життя в НДР і ФРН збільшувалася.
У 1980-ті роки режим почав агонізувати. Катастрофічного масштабу набула втеча кваліфікованих кадрів і молоді у ФРН.
3.2. Падіння Берлінської стіни
«Перебудова» у СРСР викликала у жителів Східної Німеччини надію на демократизацію суспільно-політичного життя, але цього не сталося. У серпні 1989 р. громадяни НДР почали масово втікати до ФРН. Е. Кренц, який змінив Е. Гонеккера в жовтні 1989 р. на посаді лідера правлячої компартії, змушений був відкрити кордони країни. 9 листопада 1989 р. радісні німці із заходу і сходу взялися руйнувати Берлінську стіну — символ поділу країни і Європи (офіційне знесення стіни почалося влітку 1990 р.).
На вулицях і площах східнонімецьких міст відбувалися масові демонстрації та мітинги. Їхні учасники вимагали відсторонити комуністів від влади, відмовитися від соціалістичного курсу, приєднатися до ФРН. Комуністичний режим зазнав краху.
У березні 1990 р. відбулися перші вільні вибори в парламент НДР, на яких перемогла некомуністична опозиція — прихильники приєднання до ФРН.
3.3. На шляху до єдиної Німеччини
1 липня 1990 р. набула чинності Угода про економічний, грошовий і соціальний союз між ФРН і НДР. Західнонімецька марка відтоді стала грошовою одиницею і на території НДР. 23 серпня 1990 р. Народна палата НДР (парламент) на своєму надзвичайному засіданні більшістю голосів схвалила приєднання НДР до ФРН.
Залишалося погодити об’єднання Німеччини із СРСР, США, Великою Британією та Францією. Погодившись на об’єднання, СРСР спочатку, як і в 1952 р., вимагав нейтралітету Німеччини. Однак цю вимогу відхилили всі учасники переговорів, і СРСР пішов на поступки. 12 вересня 1990 р. у Москві міністри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції та двох німецьких держав підписали підсумковий документ — Угоду про остаточне врегулювання відносин з Німеччиною.
3 жовтня 1990 р., відповідно до Конституції ФРН, було проголошено приєднання НДР до ФРН. Нова Німеччина стала членом НАТО. Документ передбачав виведення до кінця 1994 р. радянських військ зі Східної Німеччини.
На позачергових виборах у парламент уже возз’єднаної Німеччини знову перемогли ХДС/ХСС і ВДП. Канцлером нової держави став Г. Коль. Відтворення єдиної Німеччини відбулося мирним демократичним шляхом. Геополітична обстановка у світі кардинально змінилася.
4. ОБ’ЄДНАНА НІМЕЧЧИНА наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Проблеми об’єднаної Німеччини полягали передусім у подоланні економічної відсталості східнонімецьких земель, необхідності формування в них ринкових відносин.
Економічні проблеми використали в політичній боротьбі лівоцентристські партії, які перемогли на парламентських виборах у 1998–2002 рр. Лише на позачергових парламентських виборах 2005 р. блок ХДС/ХСС випередив СДПН. Після переговорів ухвалили рішення про створення «великої коаліції» в бундестазі і коаліційного уряду на чолі з лідером ХДС А. Меркель.
За часів правління урядів А. Меркель Німеччина посилила свої позиції у світі; за економічну потужність країну називають «локомотивом Європи». Останніми роками уряд Німеччини критикують за його політику щодо мігрантів, а також повільне засудження насильницьких антимігрантських протестів. Після приїзду в країну понад 100 тис. мігрантів рейтинги А. Меркель значно знизилися.
Особа в історії |
Ангела Меркель (народилася у 1954 р.) — перша жінка — Федеральний канцлер Німеччини з 2005 р.; чотири рази обиралась на цю посаду. Закінчила фізичний факультет Лейпцизького університету. Працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР, захистила докторську дисертацію. У політику вона прийшла після падіння Берлінської стіни. А. Меркель приєдналася до християнських демократів і в 1990 р. стала депутатом від ХДС у першому об’єднаному бундестазі. У 2000 р. А. Меркель очолила ХДС, у 2005-му її вперше обрали канцлером ФРН. Меркель засуджує анексію українського Криму Росією та вторгнення РФ у Донбас. У 2018 р. Меркель заявила, що не переобиратиметься на посаду Федерального канцлера Німеччини у 2021 р. |
Попри це сьогодні Німеччина посилює свої позиції одного з найважливіших світових лідерів. Економічний потенціал країни — один з найпотужніших у світі поряд із США, Японією і Китаєм. У Німеччині побудована правова держава і сформоване громадянське суспільство.
5. УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ
ФРН однією з перших серед країн «Великої сімки» (G7) визнала незалежність України. 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини.
ФРН за обсягами капіталовкладень в економіку України посідає друге місце у світі серед іноземних інвесторів нашої країни. Німеччина є партнером номер один для України в Європі.
В Україні активно діє бюро фондів К. Аденауера, Ф. Еберта, відділення Ґете-Інституту. Студенти, аспіранти й викладачі з України мають можливість стажуватися в провідних університетах Німеччини. Успішно працює Українсько-німецька комісія істориків.
ФРН надає підтримку Україні у її протистоянні російській агресії, відіграє важливу роль у переговорах у нормандському форматі за участі Росії, України, Німеччини та Франції.
ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ |
I. Систематизуємо нову інформацію |
1. У якому стані перебували економіка та суспільство Німеччини після закінчення Другої світової війни? 2. У чому полягали сутність і зміст реформ Л. Ергарда — К. Аденауера? 3. Чи погоджуєтесь Ви з висловом В. Черчилля: «Аденауер — найрозумніший німецький державний діяч з часів Бісмарка»? 4. Визначте особливості соціально-економічного розвитку і внутрішньополітичного життя ФРН і НДР у 1960–1990-ті роки. 5. Які чинники сприяли об’єднанню Німеччини? Як це відбулося? 6. З якими проблемами зіткнулася об’єднана Німеччина? Як їх вдається подолати? 7. Покажіть на карті кордони ФРН і НДР, кордони сучасної Німеччини. |
II. Обговорюємо в групі |
1. Чи є актуальним для інших країн упровадження в Німеччині принципу Л. Ергарда «добробут для всіх»? 2. Яке значення мало падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини для країни та світу? |
III. Мислимо творчо й самостійно |
1. Проаналізуйте особливості західнонімецького «економічного дива» та німецької моделі «соціального ринкового господарства». 2. Яку роль у побудові розвиненого демократичного суспільства в Німеччині відіграє усвідомлення уроків історії? 3. Що повчального в соціально-економічному розвитку ФРН у 1950– 1960-ті роки Ви бачите для сучасної України? |
ВАЖЛИВІ ДАТИ |
3 жовтня 1990 р. — День возз’єднання Німеччини |
Матеріал до підручника "Всесвітня історія 11 клас Щупак 2019"
