1. ПЕРЕДУМОВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 

У березні 1946 р. К. Аденауер у промові в Кельнському університеті говорив про можливість створення Об’єднаних Штатів Європи. Політик розумів, що безпека Німеччини може бути забезпечена тільки тоді, коли вона долучиться до сім’ї західнонімецьких демократій.

Цю думку підтримав і В. Черчилль. Він наголошував, що таке міждержавне об’єднання повинно базуватися на партнерстві Франції та Німеччини як країн, чия ворожнеча впродовж двох століть призвела до трьох руйнівних воєнних конфліктів у Європі.

2. ПОЧАТОК ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ. РАДА ЄВРОПИ

У 1948 р. Франція, Велика Британія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург уклали Брюссельський пакт про створення Західного союзу — договору про співробітництво у військовій, економічній, політичній і культурній сферах. У травні 1949 р. була заснована найбільша загальноєвропейська організація на континенті — Європейська рада (або Рада Європи, РЄ). Важливими цілями створення РЄ є такі:

u захист прав людини та верховенства права;  

u зміцнення та розширення демократії й співробітництва;  

u створення єдиних стандартів суспільної та законотворчої практики держав-членів РЄ;  

u підвищення європейської самосвідомості, що базується на загальноєвропейських цінностях різних культур.

Сьогодні Рада Європи об’єднує 47 держав. З 1995 р., підписавши Європейську конвенцію про права людини й Статут цієї організації, повноправним членом Ради Європи стала Україна.

У квітні 2014 р. ПАРЄ позбавила російську делегацію права голосу і виключила її представників з усіх керівних органів Асамблеї у зв’язку з анексією Криму. Проте у червні 2019 р. було вирішено повернути РФ право голосу, пояснюючи це необхідністю залишити росіянам можливість подавати скарги до Європейського суду з прав людини, чого вони були б позбавлені в разі виключення Росії з Ради Європи.

3. ЕТАПИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 

Перший етап пов’язаний із галузевою інтеграцією і юридичним оформленням інтеграційних ініціатив.

У травні 1950 р. міністр закордонних справ Франції Р. Шуман висунув ініціативу про об’єднання вугільної та сталеливарної промисловості Франції і ФРН. Пропозицію Шумана було реалізовано в 1951 р. До угоди долучилися ще чотири держави. Відповідно до Паризького договору шість європейських держав — Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург і Нідерланди — уклали Угоду про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

Тоді провідною ідеєю була економічна інтеграція, успіх якої мав стати у віддаленій перспективі прологом до політичної інтеграції.

Другий етап розпочався з підписання у 1957 р. представниками цих самих шести європейських держав Римських договорів про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, або «Спільний ринок») і Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄСАЕ, або Євроатом). Його можна назвати етапом економічної інтеграції та становлення структури Європейських Співтовариств. Еволюція інституційної структури ЄС має поступовий характер.

Головними цілями ЄЕС були:  

u вільний обмін товарами між державами-членами цієї організації;  

u встановлення загального митного тарифу і проведення узгодженої торговельної політики щодо третіх країн;  

u забезпечення вільного переміщення робочої сили, капіталів і послуг

Не менш значущим кроком на шляху консолідації і посилення координації дій країн-членів було створення у 1974 р. Європейської Ради на рівні голів держав і урядів як органу політичного керівництва Співтовариств. Важливою є також еволюція Європарламенту, який набуває дедалі більшої політичної ваги.

Третій етап інтеграції пов’язаний із підписанням у 1986 р. Єдиного європейського акта (ЄЄА), який вніс істотні зміни в установчі договори та посилив інтеграцію європейських країн.

До політичного лексикону міцно ввійшло нове поняття «Європейський дім». Найактивнішими поборниками поширення інтеграції на політичну сферу були ФРН і Франція, що висунули гасло «Вітчизна — Європа», тоді як Велика Британія, Нідерланди, французькі націоналісти виступали проти швидких темпів інтеграції і дотримувалися формули Ш. де Ґолля «Європа вітчизн».

Четвертий етап означав створення Європейського Союзу в його сучасному розумінні. У лютому 1992 р. у нідерландському м. Маастрихті був підписаний договір про створення Європейського Союзу (ЄС). Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р.

4. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПІСЛЯ МААСТРИХТСЬКОГО ДОГОВОРУ 

Відповідно до Маастрихтського договору в наступні роки після його підписання були утворені економічний, валютний і політичний союзи. Вводилось громадянство Євросоюзу додатково до традиційного національного громадянства країн-учасниць. Крім цього, Маастрихтський договір зобов’язував відкрити до 1997 р. Європейський банк, а до 2000 р. упровадити єдину валюту — євро, яка була введена як засіб безготівкового розрахунку в міжнародних фінансових операціях з 1 січня 1999 р.

Країни ЄС зобов’язувалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, координувати напрямки внутрішньої економічної політики, розвивати демократичні інститути, погоджувати політику з питань охорони довкілля, юстиції, боротьби зі злочинністю та в інших сферах, здійснювати єдину грошово-кредитну політику.

Керівні органи ЄС

29 жовтня 2004 р. глави 25 держав-членів ЄС у Римі своїми підписами затвердили текст Єдиної Конституції ЄС. Після цього Конституцію Євросоюзу повинні були схвалити всі 25 членів ЄС без винятку й затвердити національними парламентами або на загальнонаціональних референдумах. Однак на етапі затвердження Основного Закону ЄС деякі держави-члени Євросоюзу висловилися проти прийняття цього документа.

Європейський Союз на початку XXI ст. став найбільшим за чисельністю населення єдиним ринком у світі. Європейський Союз на 2019 р. об’єднує 28 країн.

Розширення ЄС

Станом на 2018 рік є п’ять кандидатів на вступ до ЄС: Туреччина — заявка від 1987 р.; Македонія — заявка від 2004 р.; Чорногорія — заявка від 2008 р.; Албанія — заявка від 2009 р.; Сербія — заявка від 2009 р. У 2014 р. Європейський Союз підписав угоди про асоціацію з Україною, Грузією і Молдовою, що не є підставою для подачі заявки на вступ до ЄС, але означає можливість членства у перспективі. Потенційними кандидатами на вступ у ЄС вважаються Боснія і Герцеговина та Косово.

5. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ на початку ХХІ ст.: ПРОБЛЕМИ І ВИКЛИКИ 

На початку ХХІ ст., а ще більше у його другому десятилітті в ЄС почали накопичуватися проблеми і кризові явища

Розширення ЄС поступово перетворювалося на проблему, бо стало значно складніше ухвалювати рішення, тим більше, що кожна країна-член ЄС мала право вето. Противники розширення ЄС вважають, що величезні кошти, які необхідно виділяти для піднесення економік нових країн-членів, а також наплив іммігрантів підірвуть економічний добробут західноєвропейських країн і зруйнують систему соціального захисту в них.

У багатьох державах з’явилось відчуття, що керівні органи ЄС забюрократизовані, занадто обтяжені витратами.

Серйозними є фінансові проблеми єврозони, що посилились під час кризи 2008 р. У 2013 р. Кіпр став п’ятою країною єврозони, де розпочалися переговори про необхідність фінансової допомоги.

Інша проблема пов’язана із зростанням невдоволення в основних країнах єврозони через строкатість політичної культури в межах ЄС, насамперед, це стосується Болгарії та Румунії. Так, Нідерланди були налаштовані ветувати заявку на членство в Шенгенській зоні обох країн, доки вони не посилять боротьбу з хабарництвом, організованою злочинністю, не зможуть забезпечити свободу ЗМІ.

Надзвичайно гострою є найбільша з часів Другої світової війни міграційна криза в Європі, що ставить під загрозу збереження Шенгенської безвізової зони. Війна в Сирії зумовила хаотичний наплив іммігрантів до країн ЄС, які бажають потрапити до заможних держав. Це призвело до того, що уряди європейських країн ополчилися один проти одного, але жодна з європейських держав не зможе розв’язати цієї проблеми самотужки.

І, нарешті, однією з найбільших проблем Євросоюзу останніх років є вихід Великої Британії з ЄС (Брексит).

6. «ЄВРОСКЕПТИЦИЗМ» І ПРОБЛЕМА БРЕКСИТУ

Багато в чому британці були завжди в Євросоюзі лише частково, тому що не приєдналися ні до єврозони, ні до Шенгенської безвізової зони.

У Британії 23 червня 2016 р. провели референдум про членство Великої Британії в ЄС. Результати референдуму були досить несподіваними і складними для прибічників євроінтеграції: 52 % британців висловилися за Брексит, і уряд країни зобов’язаний був розпочати роботу щодо виходу Великої Британії з Євросоюзу.

Протягом реалізації Брекситу британцям давали шанси повернутися. У парламенті Британії була зареєстрована петиція з вимогою провести новий референдум, оскільки явка і число громадян, які підтримали вихід, не відображали, як вважали автори петиції, думки більшості населення. Петицію протягом кількох днів після Брекситу підписали понад 4,5 млн громадян Британії (необхідно було 100 тисяч). Однак у липні 2016 р. уряд заявив, що закон про референдум щодо Брексит не передбачав порогів явки і голосів «за».

Улітку 2017 р. уряди Шотландії та Уельсу пригрозили заблокувати затвердження законодавства, яке Великій Британії необхідно ухвалити в рамках Брекситу. У вересні 2018 р. на партійному з’їзді лейбористи проголосували за проведення повторного референдуму.

Увесь цей час у Британії перманентно відбувалися багатолюдні мітинги, ключовою вимогою яких було скасування Брекситу. Кількість прихильників і противників Брекситу в країні приблизно однакова.

Парламент Британії постійно відхиляє угоду прем’єра Терези Мей про вихід із ЄС, узгоджену з Брюсселем. У квітні 2019 р. лідери ЄС домовилися відкласти Брексит до 31 жовтня. Тривають переговори про можливість проведення повторного референдуму щодо виходу країни з ЄС.

Розгортання сепаратистських рухів у деяких країнах-членах Євросоюзу, що може призвести до появи нових держав на європейському континенті, стало ще однією проблемою для ЄС. Це стосується, насамперед, Великої Британії, Бельгії, Франції, Іспанії.

7. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ І УКРАЇНА

Попри наявні проблеми, Євросоюз є сьогодні найбільшим і найуспішнішим проектом економічної та політичної інтеграції у світі, що об’єднує повагу до людських цінностей та високі стандарти життя.

Намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції уперше проголосили в Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. «Про основні напрями зовнішньої політики України».

6 грудня 1996 р. Рада міністрів ЄС прийняла План дій щодо України. У 2014 р. було підписано Угоду про асоціацію України з ЄС, а з 2017 р. для громадян України набув чинності безвізовий режим з Європейським Союзом.

Європейський вибір України відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Це — найкращий спосіб реалізації національних інтересів.