Основою діяльності Кеннеді на посаді президента була концепція «нових рубежів». Її цілі полягали в тому, щоб створити «сильну Америку». Президент Кеннеді намагався здійснювати реформи, пробуджуючи громадянську активність американців.

Для того щоб вивести США на провідні позиції в дослідженні космосу, Кеннеді запропонував програму «Аполлон», метою якої була висадка американців на Місяці. Цієї мети США досягли в 1969 р.

У сфері зовнішньої політики президент Кеннеді прагнув підсилити вплив США у світі і не допустити експансії комунізму. Також виявляв готовність йти на компроміси у відносинах із СРСР.

Блискуча кар’єра Дж. Кеннеді обірвалася трагічно. Деякі з його реформ, особливо націоналізація нафтових родовищ, зачепили інтереси представників великого бізнесу. 22 листопада 1963 р. під час поїздки в м. Даллас (штат Техас) на президента США здійснили замах. Дж. Кеннеді смертельно поранили у його відкритій машині.

5. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА АДМІНІСТРАЦІЇ Л. ДЖОНСОНА 

Відповідно до Конституції США на посаду глави держави вступив віцепрезидент Ліндон Джонсон. На роки його президентства (1963– 1969 рр.) випала найбільша людська трагедія та військово-політична драма — війна у В’єтнамі.

У цій країні, де прокомуністичний Фронт національного визволення Південного В’єтнаму (ФНВПВ) за підтримки прокомуністичної Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ) вів війну проти уряду Південного В’єтнаму, США вбачали загрозу поширення комунізму і стали на бік південнов’єтнамського уряду. 10 серпня 1964 р. президент Джонсон підписав «Тонкінську резолюцію», що давала президенту США необмежені права для ведення війни у Південно-Східній Азії. Її ухвалення означало оголошення війни. Почалися систематичні бомбардування території ДРВ.

У 1965–1967 рр. у Південному В’єтнамі США зосередили 500-тисячний військовий контингент, однак в’єтнамські партизани і війська ДРВ завдавали американцям відчутних втрат. Воєнні дії США в Індокитаї зустріли протест в усьому світі. Після переговорів між США і ДРВ з осені 1968 р. бомбардування території ДРВ припинили.

6. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА США у 1970–1990-х роках 

У зовнішньополітичній сфері за президентства Річарда Ніксона (1969–1974 рр.) відбулися позитивні зміни в американсько-радянських відносинах. Важливе значення мав візит президента Ніксона в 1972 р. до Москви і підписання між США і СРСР десяти угод, найважливіша серед яких — Договір про запобігання ядерній війні. Р. Ніксон був ініціатором урегулювання відносин з комуністичним Китаєм. У 1973 р. підписано Паризьку угоду про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі.

Проте президентство Р. Ніксона було припинене достроково в результаті імпічменту, що було наслідком Вотергейтської справи. Посаду президента (1974–1977 рр.) обійняв віцепрезидент Джеральд Форд.

За часів наступного президента Джиммі Картера (1977–1981 рр.) було укладено Кемп-Девідську угоду між Ізраїлем та Єгиптом, та угоди щодо використання Панамського каналу. Правління Картера ознаменувалося закінченням політики розрядки у відносинах із СРСР після введення радянських військ до Афганістану в 1979 р. США бойкотували Літні Олімпійські ігри 1980 р. у Москві, продовжували нарощування свого ядерного потенціалу та гонку озброєнь.

Адміністрація президента Рональда Рейгана (обіймав цю посаду в 1981–1989 рр.) вела боротьбу проти комуністичних та інших тоталітарних режимів. Р. Рейган оголосив Радянський Союз «імперією зла». США вирішили розмістити ракети середнього радіуса дії у Великій Британії, ФРН, Італії та інших західноєвропейських країнах.

У березні 1981 р. Рейган виступив з ідеєю «стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ) — програми створення широкомасштабної протиракетної оборони з елементами космічного базування.

Украй загострилися відносини між СРСР і США після того, як у 1983 р. радянський військовий літак збив південнокорейський авіалайнер з 269 пасажирами на борту.

У 1983 р. підрозділи американської морської піхоти окупували острів Гренада в Карибському морі, де при владі був уряд радянськокубинської орієнтації. «Холодна війна» досягла свого апогею.

Тільки прихід до влади в СРСР нового керівництва на чолі з Михайлом Горбачовим і розуміння адміністрацією Рейгана згубності гонки озброєнь змінили ситуацію. Зустрічі на вищому рівні в м. Женеві (1985 р.) і м. Рейк’явіку (1986 р.) продемонстрували можливість кардинальних змін в американо-радянських відносинах.

У 1987 р. у Вашингтоні лідери США і СРСР підписали Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності.

Президентство Джорджа Буша (1989–1993 рр.) збіглося з подією всесвітнього масштабу — закінченням «холодної війни». У ході зустрічей Дж. Буша з М. Горбачовим на Мальті (1989 р.) і у м. Вашингтоні (1990 р.) намітилася тенденція до початку співробітництва і взаємодії між двома країнами. У 1991 р. США і СРСР підписали Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1).

7. ЗРОСТАННЯ РОЛІ США В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ПІСЛЯ РОЗПАДУ СРСР у 1990-ті роки 

7.1. Зовнішньополітичне лідерство США 

Нові зовнішньополітичні умови США були зумовлені розпадом Радянського Союзу, крахом комуністичної ідеології та східного блоку. У 1990-ті роки США фактично стали єдиною «наддержавою», що намагалася використати адміністрація Білла Клінтона (був президентом у 1993–2001 рр.). США виступили як головний посередник у переговорах між Ізраїлем і Організацією визволення Палестини (ОВП). За активної участі США в 1995 р. були укладені Дейтонські угоди, спрямовані на припинення громадянської війни в Боснії і Герцеговині. Зусилля адміністрації президента також були спрямовані на розблокування криз у Косово та навколо Іраку.

7.2. Трагедія «Nine Eleven» — 11 вересня 2001 р. 

На часи наступного президента США Джорджа Буша-молодшого (2001–2009 рр.) випав час однієї з найбільших сучасних трагедій в історії США — терористична атака 11 вересня 2001 р. Захоплені цього дня терористами чотири літаки американських авіакомпаній були спрямовані на будівлі Всесвітнього торговельного центру в м. Нью-Йорку, на Пентагон; один літак не досяг мети і впав біля м. Пітсбурга (у ньому пасажири чинили опір терористам). Унаслідок терористичної атаки загинуло близько 3000 осіб — громадян США і ще 91 держави. Організатором нападу визнана терористична організація «АльКаїда». Президент США заприсягся покарати терористів.

Згодом після «чорного вівторка» Дж. Буш проголосив основні принципи нової військово-політичної доктрини США. Головні з них:  

u США планують боротися з тероризмом не тільки політичними методами, а й військовими;

u США переслідуватимуть терористів і на території інших держав;  

u США будуть карати не тільки терористів, а й держави, що надають притулок і допомагають їм;  

u США залишають за собою право завдавати превентивних ударів по інших державах у разі загрози дій терористів з їхньої території.

7.3. Антитерористична війна в Афганістані 

7 жовтня 2001 р. збройні сили Сполучених Штатів і їхніх союзників почали здійснення міжнародної антитерористичної операції. Першим на черзі був режим талібів в Афганістані, що став прикриттям терористів «Аль-Каїди» на чолі з У. бен Ладеном.

Проте опір окремих невеликих груп постійно наростав. Зрештою велика частина території країни потрапила під контроль того ж Талібану і «польових командирів», влада президента Х. Карзая (2001–2014 рр.) практично обмежувалася територією столиці.

Сьогодні національна армія та сили поліції, яких навчають американські інструктори, не спроможні замінити своїх заокеанських партнерів, щоб забезпечити мінімальний рівень безпеки в країні. Афганістан і нині залишається регіоном нестабільності та одним з голов них постачальників наркотичної сировини до Європи та Америки.

8. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА США на початку ХХІ ст. 

8.1. Зовнішня політика президента Б. Обами 

З 2009 р. президентом США (до 2017 р.) вперше став афроамериканець, демократ Барак Обама. Зовнішня політика його адміністрації ознаменувалась поверненням до координації дій із західноєвропейськими союзниками і доброзичливішим тоном у відносинах з Китаєм і РФ, діалогом з помірними мусульманськими режимами.

Новий етап діалогу між США та Росією адміністрація Обами охрестила комп’ютерним терміном «перезавантаження» («reset»).

В Іраку 50 тис. американських військовослужбовців були задіяні у програмах з навчання та оснащення іракських збройних сил.

В Афганістані не втрачає сили Талібан, не припиняються терористичні акти. Значним успіхом у боротьбі з терором була ліквідація у ніч на 2 травня 2011 р. американським спецназом «терориста номер один» Усами бен Ладена.

8.2. Зміни зовнішньої політики США за президента Д. Трампа

З перших років правління Дональда Трампа (президент США з 20 січня 2017 р.) відбулися зміни в зовнішній політиці США, зумовлені, насамперед, особистими якостями Д. Трампа. Досвідчені американські політики намагаються стримувати деякі необдумані рухи президента, але це не завжди вдається. Трамп не зважає на звинувачення у тому, що російські хакери втручалися в президентські вибори; заявляє про свої симпатії до РФ і персонально до В.Путіна. З іншого боку, розслідування щодо російського втручання звужує можливості Трампа до співпраці з президентом РФ Путіним.

Відносини з європейськими союзниками по НАТО і ЄС; будівництво стіни, що має спинити потік іммігрантів, на кордоні з Мексикою; проблеми у відносинах із Канадою та інше свідчать про складності у відносинах адміністрації Трампа з союзниками, на тлі проблем з воєннополітичними ворогами та економічними конкурентами.

9. ВІДНОСИНИ США З УКРАЇНОЮ 

У січні 1992 р. між Україною й США були встановлені дипломатичні відносини. У 1995 р. Україну з державним візитом відвідав Б. Клінтон. Це був перший державний візит керівника американської держави до суверенної України.

У 2005 р. у США ліквідовано обмежувальну поправку Джексона — Веніка щодо України, яка була значною перешкодою на шляху розвитку торговельних відносин між двома державами.

У другому десятиріччі ХХІ ст. між Україною та США підписано низку угод, спрямованих на подальше співробітництво країн та укріплення міжнародної безпеки, зокрема: про запобігання поширенню зброї масового знищення з України; про співробітництво у сфері обміну інформацією, яка має відношення до відмивання коштів та фінансування тероризму; про допомогу США у знищенні та демілітаризації ракетних систем та ін.

Особливу роль має позиція США у зв’язку із боротьбою України проти агресії Росії. Це і дипломатична підтримка України, і економічна допомога, і постачання військового обладнання та техніки. Щороку військова допомога США нашій країні збільшується, і у 2020 р. вона може перевищити 700 млн доларів.

Політика адміністрації Д. Трампа щодо України в цілому спрямована на підтримку нашої країни, проте залишаються питання щодо передбачуваності цієї політики.