3. «НОВЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ» 

3.1. Ускладнення міжнародних відносин у другій половині 1970-х — на початку 1980-х років 

У другій половині 1970-х років намітилося різке загострення міжнародних відносин.

Усупереч політиці розрядки СРСР і Куба розгорнули експансію на Африканському континенті, підтримуючи ліві сили в Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Сомалі, Південному Ємені.

З іншого боку, 1978 р. став «фазою старту» для нових військових програм США; посилювалася «гонка озброєнь».

Введення радянських військ до Афганістану означало остаточний зрив політики розрядки.

Апогею напруженості радянсько-американська конфронтація досягла під час першого терміну (1981–1985 рр.) перебування при владі 40-го президента США Р. Рейгана. Зокрема, 23 березня 1983 р. президент США зробив заяву про розроблення в США програми Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), більш відомою за назвою «зоряних війн». Президент США оголосив СРСР «імперією зла» та закликав до «хрестового походу» проти комунізму.

Трагічним виявом військово-політичної напруженості стало знищення 1 вересня 1983 р. радянськими засобами протиповітряної оборони над о. Сахалін південнокорейського літака, у результаті чого загинули 296 пасажирів.

3.2. Перехід від конфронтації до ідеї співробітництва в міжнародних відносинах. «Нове політичне мислення» 

Рішучий крок до діалогу зробили новий лідер Радянського Союзу Михайло Горбачов і його однодумці — ідеолог «перебудови» О. Яковлєв і міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе. Розпочата в СРСР «перебудова» дала змогу прийти до вироблення «нового політичного мислення».

Основні принципи «нового політичного мислення»:  

u пріоритет загальнолюдських цінностей, визнання загальнолюдських норм моралі як основи політики;  

u усвідомлення всеосяжного характеру проблем міжнародної безпеки;  

u розуміння мирного співіснування країн з різним соціально-політичним устроєм не як форми класової боротьби, а як політики взаємних компромісів;  

u усвідомлення необхідності спільних зусиль для розв’язання глобальних проблем людства та його виживання в «ядерно-космічну добу».

М. Горбачов оголосив про припинення з квітня 1985 р. розгортання ракет середньої дальності (СС-20) у країнах Східної Європи і в Європейській частині СРСР та про введення із серпня 1985 р. одностороннього мораторію на ядерні випробування, що діяв півтора року.

19–21 листопада 1985 р. у м. Женеві (Швейцарія) відбулася перша за роки радянської «перебудови» радянсько-американська зустріч на вищому рівні між президентом США Р. Рейганом і радянським лідером М. Горбачовим. За результатами переговорів було досягнуто принципової згоди про значне скорочення стратегічних наступальних озброєнь.

У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч у м. Рейк’явіку (Ісландія). У 1987 р. у Вашингтоні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Він став першою угодою, що передбачала значне скорочення ядерних арсеналів за суворого взаємного контролю.

3.3. Завершення епохи «холодної війни» наприкінці ХХ ст. 

Завершення епохи «холодної війни» відбулося наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Цьому сприяли остаточне виведення радянських військ з Афганістану; руйнування Берлінської стіни — символу «залізної завіси»; антитоталітарні революції в країнах Східної Європи; ряд найважливіших радянсько-американських угод та ін.

У лютому 1989 р. відбулися радянсько-американські переговори про контроль над ядерним і звичайним озброєнням, а також про перспективи об’єднання Східної та Західної Німеччини.

Під час зустрічі М. Горбачова з Дж. Бушем на Мальті в грудні 1989 р. було заявлено, що СРСР і США перестали розглядати один одного як потенційних супротивників. Ця заява означала закінчення епохи «холодної війни». 

1 липня 1991 р. учасники Організації Варшавського договору підписали протокол про припинення діяльності цієї організації.

30–31 липня 1991 р. М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві Договір про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), відповідно до якого передбачалося взаємне (на 30– 40 %) зменшення ядерних арсеналів. Уперше роззброювання найбільших держав світу досягло таких масштабів.

Завершення «холодної війни» наприкінці ХХ ст. мало велике міжнародне значення: 

1. Зменшилася загроза виникнення третьої світової війни, поліпшилася атмосфера міжнародних відносин.

2. Пришвидшився процес становлення єдиного світового ринку, заснованого на ринковій економіці.

3. Знизилися витрати на гонку озброєнь, з’явилося більше можливостей для розв’язання глобальних проблем людства.

4. СРСР зазнав поразки у «холодній війні», що було однією з передумов розпаду СРСР і соціалістичної системи у світі.

3.4. Розпад двополюсної (біполярної) системи

Водночас із закінченням «холодної війни» на рубежі 1990-х років надбанням історії стала біполярна система світового порядку, коли дов гі роки США і СРСР вели боротьбу за лідерство буквально в усіх сферах. Після розпаду в 1991 р. Радянського Союзу єдиною на той час наддержавою у світі залишилися Сполучені Штати.

Проте на зламі ХХ–ХХІ ст. поряд із США дедалі більшу роль у світовій економіці та політиці почали відігравати Європейський Союз, а також Японія, Китай та деякі інші країни. Частка США у світовій економіці скорочується. На початку XXI ст. частка ЄС у світовій економіці зрівнялася з часткою США

4. ВІЙНИ, КОНФЛІКТИ наприкінці ХХ — на початку XXI ст. 

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. на Близькому та Середньому Сході, а також у Південній Азії та ряді регіонів Африки значно загострилися міжнародні відносини, що було пов’язано з боротьбою недемократичних режимів за територію та ресурси, зокрема — за участі великих держав, а також із міжнаціональними та міжрелігійними протиріччями тощо. Часом це загострення переростало в широкомасштабні збройні конфлікти.

4.1. Війна між Іраком та Іраном (1980–1988 рр.) 

У вересні 1980 р. різко загострилися відносини між Іраком та Іраном. Іракська армія розпочала наступ на півдні Ірану. Причинами іракського вторгнення були:  

u невдоволення впливом режиму Хомейні на іракських шиїтів;  

u підтримка Іраном боротьби іракських курдів проти багдадського режиму;  

u багаторічні територіальні суперечки та ін.

Сподівання іракського лідера С. Хусейна на швидку перемогу над ослабленим ісламською революцією Іраном не виправдалися. У серпні 1988 р. завдяки зусиллям ООН було досягнуто домовленості про початок мирних переговорів між Іраном і Іраком. Невдовзі Ірак вивів свої війська з іранської території, у 1990 р. були відновлені дипломатичні відносини між країнами. 4.2. Війна в Перській затоці 1991 р.

На початку серпня 1990 р. іракські війська вторглися на територію Кувейту. Приводом для цього послужили територіальні домагання іракського режиму на чолі з диктатором С. Хусейном до сусідньої держави, що має найбагатші родовища нафти. Згодом Багдад оголосив про «об’єднання повністю і назавжди» Кувейту з Іраком і перетворення його на свою 19-ту провінцію.

15 січня 1991 р. скінчилася «пауза доброї волі», надана Іраку РБ ООН для евакуації військ із Кувейту. У ніч проти 17 січня війська багатонаціональних сил, що складалися з контингенту здебільшого США, Великої Британії, Франції, ряду арабських держав, на підставі винесеного РБ ООН рішення про використання «всіх необхідних засобів для відновлення миру і безпеки в цьому регіоні», розпочали воєнні дії проти Іраку. Операція дістала назву «Буря в пустелі». 

Наприкінці лютого 1991 р. Ірак капітулював і відповідно до ультиматуму РБ ООН вивів свої війська з Кувейту.

4.3. Небезпека виникнення нової війни між Індією і Пакистаном 

Нова ескалація конфлікту на індо-пакистанському кордоні розпочалася у 1999 р., коли пакистанські найманці та регулярні війська вторглися в індійський штат Джамму і Кашмір, унаслідок чого в прикордонних районах розгорнулися бойові дії між індійцями і пакистанцями. 13 грудня 2001 р. терористи влаштували криваву бійню в індійському парламенті, унаслідок якої загинули 13 осіб, зокрема п’ять нападників. Індійська влада обвинуватила в теракті Пакистан. Дві країни, які мали ядерну зброю та чисельність населення на той час близько 1,2 млрд осіб, опинилися на межі війни.

4.4. Війна між Ефіопією і Еритреєю 

У грудні 1994 р. була ухвалена Конституція Ефіопії. Усім суб’єктам федерації надавалися автономні права аж до відокремлення. На референдумі, що відбувся в Еритреї у квітні 1998 р., 99,8 % його учасників проголосували за створення незалежної держави. Суверенітет Еритреї визнала Ефіопія, однак кордон між двома країнами не був чітко визначений.

У травні 1998 р. еритрейські війська вторглися у спірні райони і завоювали їх. Незважаючи на зусилля ООН і Організації африканської єдності, у 2000 р. бойові дії відновилися. Війська Ефіопії розгромили супротивника і наблизилися до столиці Еритреї. Лише під тиском провідних держав у червні 2000 р. Ефіопія і Еритрея уклали угоду про припинення воєнних дій. У війні загинули і були поранені понад 370 тис. еритрейців і близько 350 тис. жителів Ефіопії.

4.5. Війна в Іраку в 2003 р. 

На початку 1998 р. конфлікт між США й Іраком спалахнув з новою силою. За звітами інспекторів ООН, Ірак не виконував вимоги ООН щодо знищення хімічної та біологічної зброї. Після закінчення терміну ультиматуму, пред’явленого С. Хусейну президентом Бушем, 20 березня 2003 р. збройні сили США та їхні союзники розпочали бойові дії. Після ракетно-бомбових ударів стартувала сухопутна операція військ антиіракської коаліції. На початку травня 2003 р. столиця Іраку вже перебувала під повним контролем американських військ. Іракська армія була розгромлена.

Однак сьогодні обстановка в Іраку лишається складною та практично неконтрольованою. Систематично надходять повідомлення про збройні зіткнення представників різних військово-політичних сил, про терористичні акти. Зростає кількість жертв серед мирного населення та силових структур, що підтримують існуючий режим.