1. СУТНІСТЬ ТЕРОРУ І ТЕРОРИЗМУ

Терор є легітимним насильством недемократичної держави, спрямованим на нав’язування членам суспільства певних порядків, світогляду, поведінки, моральних цінностей і норм.

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СУЧАСНОГО ТЕРОРИЗМУ 

2.1. Лівий тероризм 

Лівий тероризм (інакше його називають революційний, «червоний») ідеологічно орієнтується на різні ліві доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, маоїзм тощо). В основі ідеології лівого тероризму — боротьба проти «прогнилого буржуазного суспільства», за здійснення «світової соціалістичної революції», досягнення загальної рівності між людьми.

2.2. Правий тероризм 

Ідеологи правого тероризму виступають проти лібералізму, лівого руху, демократії, соціальних реформ. Вони є затятими супротивниками правової держави і громадянського суспільства, виявляють расову і національну нетерпимість. Правий тероризм орієнтується на національних діячів минулого, на культ «сильної особи». Його витоки — шовіністичні та расистські настрої певної частини суспільства.

2.3. Націоналістичний тероризм 

Цей різновид тероризму характеризується терористичними діями угруповань, які прагнуть домогтися незалежності або забезпечити перевагу однієї нації над іншою всередині країни. Серед націоналістичних терористичних організацій — баскська ЕТА, Ірландська республіканська армія (ІРА) та ін.

2.4. Ісламський тероризм 

Головне завдання ісламських терористичних організацій — боротьба з неісламським світом. На думку лідерів терористів, головну небезпеку для ісламського світу становлять США, інші західні країни та Ізраїль, які нібито намагаються його завоювати, знищити цінності ісламської релігії, нав’язати мусульманам ідеї та моделі західного походження.

3. БОРОТЬБА ПРОТИ ТЕРОРИЗМУ. АНТИТЕРОРИСТИЧНА ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ 

Терористичні акти 11 вересня 2001 р. у США, головними організаторами яких американці визнали У. бен Ладена і «Аль-Каїду», були поштовхом до антитерористичної операції (а фактично — повномасштабної війни) на території Афганістану. Ця операція проти руху «Талібан», що контролював до 90 % території цієї країни, розпочалася у жовтні 2001 р.

Однак «Талібан» перегрупував свої війська. У 2003–2005 рр. загони талібів, базуючись біля афгано-пакистанського кордону, не лише вели партизанську війну, а й організовували теракти в містах, розширили свій контроль на півдні.

У 2006–2008 рр. війська НАТО за участі нової афганської армії провели успішні наступальні операції на півдні країни. Але таліби, використовуючи партизанську тактику, нападали на патрулі та конвої, мінували дороги, атакували блокпости альянсу. Серед місцевого населення зростало невдоволення присутністю НАТО. Керівництво Афганістану на чолі з Х. Карзаєм (президент країни у 2001–2014 рр.) виявило свою неспроможність контролювати ситуацію в країні.

Сучасне становище Афганістану не стало кращим. Величезною є кількість терактів. Ситуацію ускладнює і відсутність політичної єдності в керівництві країни, і те, що тут відстоюють свої інтереси Індія, Іран, Китай, Пакистан, Росія, Саудівська Аравія, США.

У січні 2019 р. представникам Сполучених Штатів та екстремістського угруповання «Талібан» вдалося в загальних рисах окреслити рамки майбутніх мирних домовленостей щодо Афганістану.

Трохи пізніше Ашраф Гані (президент Афганістану з 2014 р.) закликав талібів вступити у прямі переговори з урядом.

Проте кардинальних позитивних змін у країні, яка є однією з найнебезпечніших для життя людей у світі, поки не відбувається.

4. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ТЕРОРИЗМУ 

На сучасному етапі відбувається консолідація терористичних сил. Останнім часом терористичні організації та терористи-фанатики поширюють сферу своєї антилюдської діяльності на весь світ, а також використовують різні методи організації терактів. Якщо раніше підриви смертників з вибухівкою у людних місцях, напади з холодною та вогнепальною зброєю на пересічних громадян мали місце в Ізраїлі, де ефективно працює антитерористична система безпеки, масово були поширені в Афганістані, Іраку та інших країнах Азії, то в останні роки теракти стали бідою Європи.

Влаштовуючи теракти і бажаючи помститися «західному світу», терористи-ісламісти підвищують популярність європейських правих партій, які виступають проти міграції, посилення ісламського впливу на світське життя, а часто і проти Європейського Союзу.

Найбільшу кількість терористичних атак останніми роками здійснювали «Ісламська держава», «таліби», «Аль-Каїда» зі своїми філіалами та нігерійська «Боко харам». Усі ці терористичні організації позиціонують себе як релігійні. Однак водночас вони мають чіткі політичні цілі, головна з яких — створити власну державу. Таке явище дістало назву «терористична напівдержава» (Terrorist Semi-States, або TSS). Це — організація, яка, з одного боку, контролює частину існуючої держави, а з іншого — продовжує терористичні напади на громадян цієї та інших держав. Характерними прикладами «терористичних напівдержав» є «Ісламська держава», «Боко харам», рух «Талібан», «Аль-Каїда».

Новітні інформаційні технології, залучення приватних військових компаній (на кшталт сумнозвісної російської Приватної військової компанії Вагнера), доступність зброї в поєднанні з мільйонами біженців і мільярдами бідних, замішані на простій ідеології ненависті та радикалізму — все це створює родючий ґрунт для нових терористів. Для того щоб ефективно протистояти цій загрозі, потрібне об’єднання зусиль усіх держав світу, всього суспільства.

5. АГРЕСІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ 

5.1 Анексія і окупація Криму 

У лютому 2014 р. в Україні завершилася «Революція гідності», у якій перемогли прихильники європейської інтеграції країни. Президент країни В. Янукович таємно виїхав до Російської Федерації.

Саме під час максимального напруження подій на Майдані, 20 лютого 2014 р. Російська Федерація розпочала спеціальну операцію щодо захоплення території півострова Крим — невід’ємної складової України.

Активізувавши проросійські організації та рухи, перекинувши до АР Крим підрозділи повітряно-десантних військ і спеціального призначення, які демонстративно приховували у російській формі без знаків розрізнення, було організовано блокування і захоплення органів державної влади в АР Крим та військових частин ЗС України.

Уже за ситуації фактичної окупації російська влада, намагаючись легітимізувати захоплення території України, організувала незаконний референдум на території Криму (16 березня 2014 р.), де на голосування було поставлене питання щодо підтримки входження Криму до складу Росії. Виступи українських і кримськотатарських патріотів України не могли протидіяти захопленню влади в Криму проросійськими бойовиками, які спиралися на силу регулярної російської армії. Анексія Криму Російською Федерацією стала трагедією кримськотатарського народу, який нині переживає чергову окупацію своєї історичної батьківщини.

Світове співтовариство, міжнародні організації не визнають резуль тати референдуму та закликають Росію до деокупації Криму.

5.2. Початок російської агресії у східному регіоні України 

Із окупацією Криму Російська Федерація поширила ескалацію збройного конфлікту на східні та південні регіони України. Агресор застосував різні форми ідеологічного впливу на українське суспільство та на свідомість людей, тиску на українську державу й акти терору для дестабілізації обстановки в Україні, що експерти схарактеризували як «елементи гібридної війни»:  

u широкомасштабний інформаційно-психологічний та агітаційнопропагандистський вплив на населення, приниження української мови і культури, фальшування української історії та пропаганда ідей «Русского мира»;  

u організація антиукраїнських, сепаратистських масових акцій і мітингів, суспільно-політичні провокації;  

u заклики до федералізації України, що фактично мало призвести до розколу території України на окремі регіони та квазіреспубліки;  

u акти тероризму, напади на українських патріотів;  

u захоплення адміністративних будівель органів державної та місцевої влади тощо.

Широко використовувалися завчасно створені сепаратистські організації та збройні формування, які сприяли вторгненню російських підрозділів на територію України. Очолювані офіцерами російських спецслужб загони, прикриваючись мирними жителями, розпочали захоплення органів державної влади, будівель силових відомств і підприємств в адміністративних центрах.

З початку квітня 2014 р. диверсійні групи, що проникли з території Російської Федерації, та незаконні збройні формування з проросійськи налаштованих жителів Донбасу захопили адміністративні будівлі в низці міст сходу України.

14 квітня 2014 р. у відповідь на вторгнення диверсійних загонів, виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції. До того ще в березні розпочалася мобілізація до Збройних сил України.

17 липня 2014 р. над захопленою російськими окупаційними військами та сепаратистами частиною території Донецької області проросійські терористи збили цивільний лайнер «Малайзійських авіаліній». Жертвами теракту стали 298 громадян Нідерландів, Малайзії та інших країн.

Незважаючи на те, що українська армія часто поступалася озброєним російським формуванням у військовій техніці та матеріальнотехнічному забезпеченні, їй вдалося частково відновити контроль над захопленими терористами населеними пунктами та вийти на державний кордон із Російською Федерацією.

У цілому в період з 5 травня до 5 вересня 2014 р. було проведено більш як 40 бойових операцій зі звільнення території Луганської та Донецької областей від незаконних збройних формувань, терористичних угруповань і диверсійних розвідувально-терористичних груп. Їхніми результатами стало звільнення близько 70 % території (понад 6 тис. км2 ) Донецької та Луганської областей. Жителі понад 200 населених пунктів (Маріуполя, Слов’янська, Краматорська, Лисичанська та інших) змогли повернутися до нормального мирного життя.

Проте всупереч всім нормам міжнародного права російські війська здійснювали обстріли наших військ з артилерійських систем, надавали зброю та матеріальні засоби незаконним збройним формуванням, а наприкінці серпня 2014 р., в умовах загрози поразки сепаратистів, здійснили приховану окупацію частини території Донецької і Луганської областей. Просування українських військ і звільнення захоплених проросійськими сепаратистами населенних пунктів Донецької та Луганської областей було зупинено.

Уторгнення армії Російської Федерації було головною причиною Іловайської трагедії, де протягом 7–31 серпня 2014 р., за офіційними даними, полягли 366 українських бійців, а загальні втрати становлять близько 1000 людей; великих втрат під Дебальцевим (жовтень 2014 — лютий 2015 рр.) та ін.

Усьому світові відома героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом мужності й героїзму наших воїнів, коли люди виявилися міцнішими, ніж залізо і бетон. За незламність і надлюдську мужність захисників ДАПу називають «кіборгами».

5.3. Спроби міжнародного врегулювання воєнного конфлікту на сході України та продовження російської агресії 

12 лютого 2015 р. лідери Німеччини, Франції, України та Росії (так звана «нормандська четвірка») і контактна група, що складається з представників Росії, України, самопроголошених республік (так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки») підписали Мінські домовленості. Цей документ мав сприяти деескалації збройного конфлікту на сході України.

Утім через намагання Росії дестабілізувати ситуацію в Україні, Мінські домовленості так і не стали дієвим інструментом для припинення війни та відновлення територіальної цілісності України. Нехтуючи домовленостями щодо врегулювання конфлікту, порушуючи умови про перемир’я та припинення вогню, російські окупаційні війська продовжували ведення бойових дій на окремих напрямках та обстріли позицій наших військ і населених пунктів, зокрема зі зброї, яка має бути відведена згідно з Мінськими домовленостями.

Російська Федерація не припиняє формувати поблизу державного кордону з Україною нових угруповань військ.

На морському напрямку Росія намагається встановити повний контроль над акваторією Азовського моря та активно демонструє силу. Масово затримують українські та іноземні судна, які прямують до українських портів, перед Керченською протокою та в басейні Азовського моря.

25 листопада 2018 р. сили ВМФ РФ атакували два українських катери «Бердянськ» і «Нікополь» та буксир «Яни Капу» на підході до Керченської протоки, а російський спецназ захопив їх. 24 українських моряки заарештували за звинуваченням в незаконному перетині кордону РФ. Міжнародна спільнота, союзники України вимагають від Росії звільнити українських моряків і відновити вільне судноплавство в Керченській протоці й Азовському морі. У травні 2019 р. Міжнародний трибунал з морського права у німецькому місті Гамбург зобов’язав Росію звільнити українських моряків і повернути Україні захоплені судна.

РФ, незважаючи на санкції та засудження світовою спільнотою її агресивних дій, не відмовляється від планів повернути Україну до сфери власних інтересів. Для цього російський режим продовжує використовувати оперативне угруповання окупаційних військ РФ. Фактично триває російсько-українська війна.

5.4. Посилення військового потенціалу України. Початок операції Об’єднаних сил 

Реагуючи на нарощення та посилення агресивних дій РФ у Збройних силах України сформовано нові з’єднання та військові частини.

Відновлено функціонування командування та військових частин Військово-морських сил на нових місцях дислокації. Сформовано та підготовлено дві окремі бригади морської піхоти.

Завершено створення Сил спеціальних операцій.

До штатів розвідувальних батальйонів введено роти безпілотних авіаційних комплексів.

Здійснено формування бригад територіальної оборони в кожній області України та створено потужний оперативний резерв, до якого зараховано близько 153 тис. резервістів з досвідом виконання завдань в зоні АТО, з яких понад 10 тис. офіцерів.

До військ постачають модернізовану та нову бойову техніку, зокрема таку, що відповідає стандартам НАТО.

Для підвищення ефективності відсічі збройної агресії РФ проведено зміну формату операції українських силових відомств на Донбасі. 30 квітня 2018 р. Україна перейшла від Антитерористичної операції до операції Об’єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької і Луганської областей.

Попри підтвердження численних фактів збройної участі російської армії в агресії проти України, офіційна влада Російської Федерації не визнає факту війни. Агресія триває, і майже кожний її день позначається трагедією втрат серед захисників України та мирних жителів.

Повернення до складу України тимчасово окупованих територій Луганської, Донецької областей та Криму є неминучим. У цьому переконує історичний досвід (зокрема, розвал радянської імперії та здобуття незалежності народами України, Балтії тощо); міжнародна підтримка України; і головне — посилення потенціалу Збройних сил України та їх підтримка українським суспільством.