1. ЛІТЕРАТУРА у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст. 

1.1. Літературний реалізм 

У творчості багатьох письменників перших післявоєнних років превалювала антивоєнна, антифашистська тематика. Темі Опору присвятили свої твори французькі письменники Р. Вайян, Р. Мерль, німецькі — А. Зегерс, Г. Бьолль та ін. У 1947–1967 рр. великий вплив на літературу мала «Група 47» (німецькі письменники Г. Ріхтер, Г. Грасс, М. Вальзер; австрійські поети І. Бахман, П. Целан та ін.). Будівництво нової післявоєнної культури, на думку членів «Групи 47», слід було починати «з нуля», та створити нову німецьку мову — на зміну старій, зруйнованій нацистською риторикою та пропагандистською брехнею.

Виразником невдоволення молоді дійсністю була в 1950-ті роки група англійських письменників, котра у літературній критиці дістала назву «розсерджені молоді люди»: Дж. Вейн (роман «Поспішай униз»), К. Еміс (роман «Щасливчик Джим»), Дж. Осборн (п’єса «Обернися в гніві»).

Теоретики «соціалістичного реалізму» в СРСР вимагали від письменників «поліпшувати» історію, зробити привабливою «вітрину» життя в соціалістичних країнах. Прикладами таких творів є «Піднята цілина» М. Шолохова, «Хліб» О. Толстого та ін.

«Магічний реалізм» — стиль, у якому магічні елементи вплетені в реалістичну картину світу. Представники цього стилю — Х. Борхес, М. Булгаков, Х. Кортасар, Г. Маркес, М. Павич, Х. Мурокамі та ін.

1.2. Література модерністського напряму

Екзистенціалізм дає змогу вирватися за межі суворої реальності і передавати життєве й емоційне світовідчуття. Найяскравіші представники цього напряму — французькі письменники Ж.-П. Сартр (кумир молоді 1970-х років), А. Камю, С. де Бовуар, британські А. Мердок і К. Вілсон, американський Н. Мейлер (США).

На противагу класичному роману, «неороман» не мав сюжетної завершеності, проте утверджував образ замкненої на собі особистості (французькі письменники Н. Саррот, А. Роб-Ґріє та ін.).

1.3. Постмодернізм у літературі 

З 1980-х років на зміну модернізму прийшов постмодернізм. Його основним принципом є вільне поєднання виражальних засобів, а також плюралізм ідей, думок, точок зору і гуманізм. Головною фігурою літературного постмодернізму є італійський письменник У. Еко. Всесвітню славу йому приніс роман «Ім’я троянди» (1980 р.).

Постмодернізм в американській літературі пов’язаний з іменами засновників «школи чорного гумору» (Д. Барт, Т. Пінчон, Д. Данліві і Д. Бартельмі). До постмодернізму відносять творчість таких письмен ників, як Д. Делілло, В. Гібсон, М. Павич, Т. Стоппард та ін. Риси постмодернізму характерні для творчості російських авторів, серед яких — Б. Акунін, Й. Бродський, В. Єрофєєв, В. Набоков, Г. Остер, В. Пєлєвін, В. Сорокін, Т. Толстая. У сучасній українській літературі постмодернізм виявляється у творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, С. Жадана, О. Забужко та ін.

2. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО 

2.1. Соціальний реалізм і неореалізм

Одним з основоположників неореалістичного напряму є італійський художник Р. Гуттузо. Серед кращих його творів — «Зайняття земель, що пустують, батраками в Сицилії», «Битва біля моста Амміральо». А. Фужерон зі своїм реалістичним полотном «Слава Андре Ульє» і Б. Таслицький із серією графічних портретів в’язнів Бухенвальда є представниками французького неореалізму. Популярність здобули графіки П. Хогарт (Велика Британія) і Е. Ваєт (США).

Авторам творів у стилі «соціалістичного реалізму» був властивий показний, часто фальшивий оптимізм.

2.2. Модернізм 

Течії післявоєнного абстракціонізму розділяють на три групи.

Засновником абстрактного експресіонізму є американець Д. Поллок. Він увів термін «дріппінг», що означає розбризкування фарб на полотні без використання пензля. У цій течії мистецтва акцент робиться на самій дії, процесі створення картин.

Інша група абстракціоністів тяжіє до деякої загадковості; автори покривають свої полотна знаками, які нічого не означають.

Третя група представляє технізоване мистецтво.

Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років виник новий стиль абстракціонізму — поп-арт (популярне мистецтво)

Характерною рисою поп-арту, що виник у США, було створення різноманітних композицій, часто абстрактних, із предметів побуту, сільськогосподарських знарядь, шматків труб, частин автомобіля тощо. Засновником художньої школи поп-арту є Енді Воргол.

Сюрреалістичний (надреальний) напрям у мистецтві виник ще в 1920-ті роки. Сюрреалісти вирішили замінити реально існуючий світ містичним, підсвідомим. Найяскравішим представником цього напряму є видатний художник сучасності Сальвадор Далі.

Видатною фігурою у світовому образотворчому мистецтві є французький художник, іспанець за походженням Пабло Пікассо. У його творчості переважали ідеї добра, ненависті до війни.

Послідовником сюрреалізму є Марк Шагал, який тривалий час жив у Франції. Характерні мотиви картини М. Шагала — жителі єврейських містечок, прості люди та їхні почуття.

Наприкінці 1960-х років зародився концептуалізм. Згідно з ним важливим є не предмет, який зображають, а те, що він означає, і наша реакція на нього обумовлена не чуттєвим сприйняттям, а роботою думки. У 1967 р. американський скульптор Клас Олденбург вирив кілька ям у нью-йоркському Сентрал-парку, після чого «творчо» їх закопав. А Христо Явачев прославився, упаковуючи в пластик величезні ділянки землі на австралійському узбережжі та відомі пам’ятники архітектури.

2.3. Постмодернізм

Постмодернізм як явище в мистецтві з’явилося на Заході в 1970-ті роки (в Україні поширилося в 1990-ті). Постмодернізм протиставляється і класичному реалізму, і модернізму, і наче насміхається над ними. Якщо модернізм розрахований на еліту, то постмодернізм робить свої твори універсальними: масовий глядач побачить цікаву, іноді скандальну і дивну історію, а елітарний — філософський зміст.

Відомими художниками постмодернізму є Й. Бойс, Ж. Гаруста, А. Єн, М. Мерц, М. Паладіно.

Епатажні роботи створює англійський митець Д. Хьорст. Серед них — інсталяція «Обіцянка грошей», що була виставлена у 2003 р. у Києві в «Пінчук Арт Центрі» та викликала неоднозначну реакцію.

Американський художник Дж. Кунс, як і його колега Д. Хьорст — геній маркетингу. Роботи Кунса, яскраво розфарбовані і нестерпно вульгарні, справляли на глядачів несподіване враження. На 2018 р. загальна вартість робіт Кунса оцінюється в 1 млрд дол. США.

3. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ 

Основним архітектурним напрямом ХХ ст. був функціоналізм, який сформувався ще на початку 1920-х років як спроба полегшити засобами архітектури житлову кризу, дати мінімум побутових зручностей широким верствам населення.

Провідним представником функціоналізму є швейцарський архітектор Ле Корбюзьє. Розроблені ним «5 пунктів» є класикою цього напряму в архітектурі: будинок на сваях (pilotis); сад на пласкому даху; вузькі горизонтальні вікна; вільне планування приміщень; вільна композиція фасаду.

Людвіг Міс ван дер Рое, американський архітектор німецького походження, є одним з основоположників мінімалізму, батьком сучасних хмарочосів. «Що менше, то більше» — знаменита формула від ван дер Рое, для якого були важливі тільки «залізна логіка» (сталевий каркас) і матінка-природа — краща прикраса для будь-якої архітектури. Ван дер Рое також розробив для своїх будинків дизайн простих і функціональних меблів, які популярні й сьогодні.

Під керівництвом бразильського архітектора О. Німеєра на місці джунглів за три роки в модерністському стилі було споруджено ультра сучасне місто Бразиліа, що стало з 1960 р. столицею Бразилії.

Органічна архітектура розглядала будинок як організм із єдиним простором. Її ідеолог, американський архітектор Ф. Райт, проповідував зв’язок із природою.

Одним із засновників деконструктивізму є Френк Гері (США).

Постмодерністській архітектурі на зламі ХХ–ХХІ ст. притаманні ускладнені форми, вільне поєднання елементів, запозичення архітектурних прийомів різних епох і стилів, використання новітніх матеріалів і технологій, інколи — іронія та жарт.

4. РОЗВИТОК МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 

На межі століть розвиваються різні напрями музики. Для класичної музики характерні висока людяність, відданість вічним ідеалам (наприклад, твори І. Стравінського); електронна музика А. Пуссера, А. Шнітке. 

До найвідоміших джазових музикантів другої половини ХХ ст. належать Л. Армстронг, Е. Гарнер, Б. Гудмен, Д. Еллінгтон, Т. Монк, Е. Фітцджеральд (усі з США) та ін.

Кращими зразками мюзиклу є популярні твори «Звуки музики» Р. Роджерса, «Моя прекрасна леді» Ф. Лоу, «Вестсайдська історія» Л. Берстайна та ін.

Рок-музика виникла у 1950-х роках на основі поєднання джазу зі шлягером і увібрала окремі риси пісенно-танцювальних жанрів різних культур світу. У 1954 р. вийшла перша платівка майбутнього короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. Кумирами американської молоді в 1950-ті роки були Ч. Беррі, Л. Ричард, Б. Хейлі. Визначним явищем рок-музики і світової культури взагалі є творчість групи «Бітлз» із м. Ліверпуля (Велика Британія).

Рок-культура розвивалася й у СРСР. Серед класиків радянського року — «Акваріум», «Машина часу», «Кіно», «Аліса», «ДДТ» та ін. За радянської доби музиканти, як і інші діячі культури, зазнавали утисків та ідеологічних обмежень.

Поп-музика охоплює різні стилі і жанри розважальної музики. Найпопулярнішими зірками поп-музики на зламі ХХ–ХХІ ст. були М. Джексон, Мадонна, Ф. Меркьюрі, Стінг, Б. Спірс, Бейонсе, Леді Гага та ін.

Cеред сучасної молоді на Заході популярним лишається хіп-хоп та його виконавці канадець Дрейк (Drake), американець Пост Малон (Post Malone), група Мігос (Migos) та ін. Відомими сучасними виконавцями є Кендрік Ламар (Kendrick Lamar), представниці «жіночого репу» Карді Бі (Cardi B), Ніккі Манай (Nikki Manaj) та ін.

5. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО 

Значний внесок у розвиток драматургії та театрального мистецтва зробив американський драматург Ю. О’Ніл. Страждання самотніх, часто фізично неповноцінних, але поетичних натур у прагматичному і черствому оточенні зображене в п’єсах Т. Вільямса «Скляний звіринець», «Трамвай “Бажання”», «Ніч ігуани».

Найвідоміші представники «Драми абсурду» в театральному мистецтві — французькі драматурги Ежен Йонеско (румун за походженням) і Семюел Беккет (за походженням ірландець). Відчуження людини від суспільства, самотність, песимізм, нігілізм, передчуття загибелі, абсурдність слів і вчинків персонажів — головні риси цього напряму. Серед творів нобелівського лауреата С. Беккета — найвідоміша п’єса «Чекаючи на Годо», а також «Кінець гри», «Огайо — експромт» та ін.

Найбільшими центрами світового театрального мистецтва у другій половині ХХ ст. стали театри: «Комеді Франсез» (Франція), Королівський Шекспірівський театр (Велика Британія), Кельнський театр драми (ФРН), «Театр Кабукі» (Японія), Художній театр (Італія, Рим), Великий драматичний театр (СРСР, Росія, Санкт-Петербург), МХАТ (СРСР, Росія, Москва) та ін.

Найвідомішими центрами оперного і балетного мистецтва є театри «Ла Скала» (Мілан, Італія), «Гранд-опера» (Париж, Франція), «Метрополітен-опера» (Нью-Йорк, США), «Ковент-Гарден» (Лондон, Велика Британія), «Большой театр» (Москва, Росія), Маріїнський театр (Санкт-Петербург, Росія) та ін. Значний внесок у розвиток світового оперного і балетного мистецтва зробили П. Домінго, Х. Каррерас, М. Кабальє (Іспанія), Л. Паваротті, Т. Гоббі (Італія), М. Бежар (Франція), М. Каллас (США), М. Плісецька (Росія) та ін.

6. ДОСЯГНЕННЯ СУЧАСНОГО КІНОМИСТЕЦТВА 

У післявоєнні роки кіно стало наймасовішим видом мистецтва. Видатними майстрами неореалізму в кіно є італійські режисери Р. Росселліні, Ф. Фелліні, Л. Вісконті, М. Антоніоні.

Велику увагу видатні майстри неореалізму приділяли аналізу взаємин між людьми. Найпотужніша кіноіндустрія створена в США. Її центр — Голлівуд — передмістя Лос-Анджелеса, де розташовані найбільші кіностудії світу.

Фільми С. Кубрика відрізняються сценічним розмахом, пошуками нових технічних засобів. Багатоплановою є творчість відомого майстра американського кіно С. Спілберга. Дж. Лукас у 1970-ті роки створив новаторський за технікою комбінованих зйомок фільм «Зоряні війни», що мав величезний касовий успіх. Світову славу здобули своїми фільмами Ф. Коппола, М. Форман та ін.

Для французького кінематографа післявоєнного часу характерна розмаїтість жанрів — від комедій до соціально-психологічних фільмів режисерів так званої нової хвилі — Ф. Трюффо, Ж.-Л. Годара та ін. Відомим режисером є Л. Бессон. В усьому світі високо цінують французьких акторів Ж. Габена, Ж. Маре, Б. Бардо, Ж.Рено та ін.

Неможливо уявити кіномистецтво без імені англійського кінорежисера А. Гічкока. Він працював у Великій Британії та США. Його ім’я пов’язане зі становленням жанру «трилер».

Світову популярність здобула творчість польського кінорежисера А. Вайди завдяки трилогії про долі воєнного покоління польської молоді. Важливе місце у творчості А. Вайди займає антифашистська тематика.

У СРСР значний громадський резонанс викликали кінострічки А. Тарковського, Т. Абуладзе, С. Параджанова, Е. Рязанова. 

Найвищі оцінки спеціалістів кіно та глядачів отримують фільми, які звертаються до людських проблем і почуттів, до гострих питань історії та сьогодення.

Дедалі більшу популярність здобуває українське кіно. Так, фільм «Донбас» українського режисера Сергія Лозниці отримав у 2018 р. головну нагороду 15-го міжнародного кінофестивалю в іспанській Севільї.

Серед сучасної західної молоді популярними є фільми різних жанрів, серед яких можна назвати драму-комедію «Вовк з Воллстріта» («Wolf of Wallstreet»), фільм жахів «Спадковість» («Hereditary»), психологічний трилер «Початок» («Inception») та ін.

7. РОЗВИТОК СПОРТУ: ДОМІНУЮЧІ ТЕНДЕНЦІЇ 

Розрізняють аматорський спорт, як захоплення, і професійний, що є джерелом доходу для спортсменів і причетних до нього людей.

7.1. Організаційне зміцнення спортивного руху 

Спорт об’єднує світ. За Олімпійськими іграми, чемпіонатами світу з футболу та футбольною Лігою чемпіонів спостерігають мільярди людей. Розуміючи важливість збереження здоров’я людей, уряди більшості країн забезпечують державну підтримку фізичної культури і спорту.

Впливовими міжнародними спор - тив ними організаціями є Міжнародний олімпійський комітет (МОК), Міжнародна федерація футболу (ФІФА — поєднує у своїх рядах понад 210 національних федерацій), Спілка європейських футбольних асоціацій (УЄФА), Міжнародна федерація хокею із шайбою (ІІХФ) та ін.

7.2. Комерціалізація спорту 

У спорт вкладають величезні кошти, він приносить величезні прибутки. З професійним спортом пов’язані ЗМІ, медицина, бізнес.

Замкненими й ефективними з економічної точки зору системами є Національна хокейна ліга (НХЛ; США і Канада), Національна баскетбольна асоціація (НБА, США і Канада), американські Ліги професійного американського футболу і бейсболу та ін.

Провідні професійні клуби не шкодують коштів для придбання найвідоміших у світі футболістів, баскетболістів, хокеїстів тощо. Відомі спортсмени світу заробляють величезні статки.

7.3. Розвиток параолімпійського руху 

З 1948 р. проводять Параолімпійські ігри (змагання для людей з особливими потребами). Вони мають велике значення для соціальної адаптації та моральної підтримки людей, які страждають від важких недуг. Ці ігри проводять того самого року й у тій самій країні, що й літні Олімпіади. Традиційно лідерами на Параолімпіадах є українські спортсмени-параолімпійці.

7.4. Політизація спорту 

Незважаючи на постійні заяви на різному рівні про те, що «спорт перебуває поза політикою», реальність є абсолютно іншою. Після Другої світової війни спорт розглядали як «змагання» між комуністичним блоком і країнами західної демократії.

На жаль, на спортивних змаганнях мали місце й терористичні акти. Під час Олімпіади в м. Мюнхені (Німеччина) в 1972 р. увесь світ приголомшило вбивство палестинськими терористами 11 ізраїль ських спортсменів і тренерів, а також західнонімецького поліцейського (німецька поліція, не маючи тоді достатнього досвіду антитерористичної боротьби, намагалася знешкодити терористів).

7.5. Проблема використання допінгу 

Однією з найгостріших проблем сучасного спорту є вживання спортсменами допінгу, що попри небезпеку для спортсменів, інколи організовують уряди країн для досягнення спортивних та «ідеологічних» перемог. Так, у 1970–1980-ті роки легкоатлетам і плавцям НДР не було рівних у світі. Пізніше з’ясувалося, що, крім майстерності спортсменів і таланту тренерів, в основу успіхів були покладені новітні досягнення фармакології.

У 2005 р. ЮНЕСКО прийняло Міжнародну конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті. Дедалі вагоміший вплив здобуває Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА).

Великий «допінговий скандал» розгорнувся через викриття вживання групою російських спортсменів допінгу, чому сприяли російські чиновники спорту та медики. Сьогодні МОК чекає від російських спортсменів повернення 24 медалей, які у них відібрали після того, як викрили в застосуванні допінгу на Іграх 2008, 2012 і 2014 рр.

Очевидно, що «очищення спорту» від негативних явищ робитиме його ще більш значущим чинником суспільного життя в усьому світі.