Освоєння космосу. Проблеми освоєння космосу
Реферат
НА ТЕМУ:
Освоєння космосу. Проблеми освоєння космосу
ПЛАН
Вступ
Космічні дослідження на шляху освоєння космосу
Історичні особливості освоєння космосу
Основні напрями використання космосу
Проблеми освоєння космосу
5. Найважливіші етапи освоєння космічного простору
Список використаної літератури
Вступ
Освоєння космосу — надзвичайно важлива і на майбутнє актуальна проблема.
Зоряне небо — невелика ча-стина безмежного космосу. Зем-ляни всіх поколінь завжди ди-вилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космо-су — добра чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і зро-била перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той не-скінченний простір, що оточує нашу Землю.
Космос — глобальне середо-вище, що є спільним для всього людства. Тому його мирне ос-воєння вважається глобальною проблемою. Сьогодні вже сфор-мувалися два напрями викори-стання космосу для потреб лю-дини: космічне виробництво і космічне землезнавство.
Космічне виробництво — це створення нових видів матері-алів, джерел енергії, двигунів для космічних досліджень, кос-мічних технологій для одержан-ня нових сплавів, оптичного скла, напівпровідникових мате-ріалів, медичних препаратів, ви-рощування кристалів, проведен-ня зварювальних, монтажних робіт.
Космічне землезнавство — це вивчення з космосу планети Земля і всіх її сфер. Основна мета космічного землезнав-ства — пізнання закономірнос-тей космічної оболонки, вивчен-ня природних ресурсів для їх оптимального використання охорона навколишнього середо-вища, забезпечення прогнозів погоди та дослідження інших явищ. Космічне землезнавство розвивається з початку 60-х років після запуску перших ра-дянських та американських штучних супутників Землі, а потім і космічних кораблів. Перші космічні знімки було зроблено в 1961 р. Германом Титовим. Одночасно розпочало-ся візуальне спостереження земної поверхні екіпажами кос-мічних кораблів. Особливе зна-чення для космічного землезнав-ства мають специфічні особли-вості космічної зйомки. Зазви-чай зйомка здійснюється з ви-соти 250 — 500 км і смута огля-ду перевищує 1 тис. км. За 5 хви-лин з орбітальної станції можна зняти на плівку територію пло-щею близько 1 млн. км 2, це під силу роботі літака за дворічний період. Хіба не дивно, що кос-монавти в ілюмінатор бачать усю Європу: від Піренеїв до Англії, зліва — Балтійське море, а справа — Чорне. Видно весь Дніпро — від витоку до гирла. «Озирнувся назад — Європа уже зникла за горизонтом, і ось під тобою вже Камчатка, Сахалін, Курили. Пролітаю над Амери-кою: в один ілюмінатор видно її берег, що омивається Атлантич-ним океаном, а з другого — Ти-хий» (з книжки Г. Берегового «Космос — землянам»).
1. Космічні дослідження на шляху освоєння космосу
Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне звер-шення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з'явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду акцій, які на дано-му етапі розвитку науки і техніки можуть бути вико-нані тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.
Ми вже відзначали, що сучасне природознавство, на-самперед фізика, потребує тієї інформації, яку мож-на дістати тільки в нескінченно різноманітній лабора-торії Всесвіту. Сьогодні для цього наземних астрономіч-них досліджень уже недостатньо. Космічні апарати дають змогу доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші знання про Все-світ.
Досвід розвитку науки показує, що необхідною умо-вою її прогресу є постійне розширення тієї сфери при-родних явищ, з якої черпається відповідна інформація. Так, наприклад, нові покоління потужних прискорюва-чів елементарних частинок дають можливість фізикам проникати в дедалі потаємніші області мікросвіту. А всехвильова астрономія значно розширила доступну дослі-дженням сферу космічних процесів.
Ми вже говорили і про те, що експериментальний метод дослідження в принципі ефективніший, ніж спостережний. Було зазначено також, що в рамках тра-диційної наземної астрономії можливі тільки спостере-ження космічних об'єктів. З розвитком космонавтики, а також електроніки, автоматики й радіотехніки стало можливим застосовувати в процесі наукового досліджен-ня космічних явищ проміжний метод, який є активні-тиц, ніж суто спостережний, хоча формально і не вва-жається експериментальним. Ми маємо на увазі достав-ку необхідної вимірювальної апаратури безпосередньо до об'єкта, який вивчається, в райони космосу, що ці-кавлять учених. Завдяки цьому було здобуто нові дуже важливі дані про навколоземний космічний простір, між-планетне середовище, а також про Місяць, найближчі планети Сонячної системи і комету Галлея, виявлено невідомі раніше факти, уточнено багато деталей, здобу-то відповіді на безліч запитань, що хвилювали астро-номів.
Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійс-нити і деякі експериментальні дослідження в космічних масштабах.
Один з таких експериментів — штучне сонячне затем-нення — було, наприклад, проведено з ініціативи радян-ських учених спільно з американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмі-стилися на одній лінії з Сонцем таким чином, що «Апол-лон» перекрив сліпучий диск денного світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення Сонця.
За допомогою сучасної космонавтики розв'язується також цілий ряд наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне зна-чення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомо-гою космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна навігація із застосуванням спе-ціалізованих штучних супутників, супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з кос-мосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних електростанцій і виробничих підпри-ємств для проведення технологічних процесів і опера^ цій, які неможливі в земних умовах.
Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної науки й техніки, для розв'язання багатьох нау-кових, технічних і технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і розв'язання нових, складніших завдань, пов'язаних з освоєнням космосу, було б неможливе. При цьому треба особливо підкресли-ти, що сфера використання науково-технічних досяг-нень, стимульованих потребами космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних можливостей людини, радіотехніка, телеба-чення і т. д.).
Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а якоюсь мірою і самого життя людей.
2. Історичні особливості освоєння космосу
Досить повчально про-стежити, як змінювалася тактика сучасної церкви щодо освоєння людиною космосу, змінювалася в міру того, як космонавтика розвивалася і перетворювалася на один з найважливіших напрямів практичної діяльності людей.
З давніх-давен релігійні погляди на світ були нероз-ривно пов'язані з уявленнями про божественну природу неба — «царства небесного». Захисники релігії докла-дали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним ученням, вознесения на небо — доля лише святих і праведних.
У Ленінграді в Петропавлівській фортеці над Петровськими ворітьми зберігся символічний барельєф, що ілюструє одну з повчальних релігійних легенд. Якийсь волхв на ім'я Симон, злетів на саморобних крилах до самої верхівки палацу імператора Нерона. Здавалося, перед сміливцем уже відкрився шлях угору, в небесне царство. Але шлях йому заступив апостол Петро, який угледів у вчинку волхва диявольське діяння. Зухвалець був скинутий назад на землю і розбився.
Розвиток авіації завдав відчутного удару по релі-гійним уявленням про божественну природу неба. Та лишався ще космос. І захисники релігії твердили, що вже туди дороги людині немає.
Але незабаром космічні польоти стали здійсненим фактом, який неможливо було заперечувати навіть найпереконанішим і найфанатичнішим послідовникам релі-гійного світогляду. На перших порах деякі захисники релігії, наприклад, одна з італійських католицьких га-зет, виступили навіть з протестами проти запуску ра-дянських штучних супутників Землі. На їхню думку, людина не тільки не повинна була проникати в священні небеса, а навіть не сміє й помислити про це. А в Західній Німеччині богослови серйозно обговорювали питання про те, чи допустимо людині залишати Землю і чи не завадять супутники своїм рухом... ангелам.
Розгубленість служителів церкви в зв'язку з успіш-ним здійсненням штурму космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов. «Християн-ська церква,— писав він,— ще не оправилася від удару, який Коперник завдав її уявленню про світ... А тепер загриміли, як розбиті черепки, останні рештки тієї «сві-тобудови», яка зводилася працею людських поколінь протягом тисяч років... Людина не може більше з надією позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предме-ти, зроблені рукою людини. Потойбічний світ перемі-стився».
Подібну думку висловило в одній із своїх передач радіо Ватікану: «Розвиток техніки, здійснюваний люд-ськими руками, має в собі величезну небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене на Землі її руками — справа тільки її розуму і рук. Але людина не творець: вона відкриває лише те, що доступ-но їй і на що вказує їй господь бог».
Однак розгубленість служителів релігії досить швид-ко минулася, і церква ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися до різних ситуацій.
«Це божа рука,— писала італійська католицька газе-та «Темпо» («Час»),—запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної людини... Господь відві-дує також і несвідомих людей, які думають, що вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і накреслень».
Незважаючи ні на що — зберегти віру! Такий голов-ний девіз служителів церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був міланським архієписко-пом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного закону свого існування — до вихва-ляння гучним голосом величі бога».
Теоретичну базу під висловлювання такого роду спробував підвести боннський католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової механіки В. Гейзенберга).
«З виходом людини в космос,— писав він,— повинна стати більш переконливою основоположна християнська ідея, згідно з якою бог дає перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну мелодію космосу,— стверджував далі Дольх,— однієї науки недосить. Для цього потрібен синтез науки, філософії і теології».
Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,— така головна думка католицьких богословів,— це виконання божественного наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної науки і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незнач-ною перед обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям божественної могутності.
3. Основні напрями використання космосу
Світова практика вже має численні приклади використан-ня космосу. Найяскравіше це проявляється у прогнозах пого-ди і розширенні можливостей телебачення та зв'язку. Лише три супутники, розміщені відпо-відним чином, дають змогу кожному жителеві Землі в будь-який час з'єднатися з якою зав-годно точкою на будь-якому континенті незалежно від часо-вого поясу. Це свідчить, що сам процес освоєння космосу сприяє посиленню глобалізації в сучасному світі.
Отже, космічні держави мають набагато кращі умови для свого розвитку, зок-рема для створення нових енер-гетичних систем на базі космі-чних сонячних електростанцій (КСЕС).
Такі станції доцільно розміщувати на екваторіальній орбіті, де кутова швидкість оберту космічного об'єкта дорі-внює кутовій швидкості оберту Землі, що дає змогу зафіксувати об'єкт над певною точкою ек-ватора і спостерігати за ним як за нерухомим. Висота розміщення КСЕС повинна станови-ти 36 тис. км, оскільки ефек-тивність генерації сонячної енергії на цій висоті в десять разів більша, ніж на поверхні Землі. Передавання енергії на Землю з такої станції можливе у надвисокочастотному діапазоні за допомогою лазерів. Для цьо-го знадобляться сонячні панелі площею 50 км 2 і вагою майже 50 тис. тонн. Для доставки та-кої станції на відповідну орбіту потрібні ракетоносії надзвичай-но великої потужності. Проте можливості космічної геліоенер-гетики практично невичерпні, до того ж вона абсолютно еко-логічно чиста.
Країни, територія яких про-стягається за полярне коло, сти-каються з багатьма економічни-ми і соціальними проблемами в період полярної ночі. Важко жити і працювати в умовах штучного освітлення навіть удень. Розроблено проект, реа-лізація якого дасть змогу спря-мувати з космосу на територію, де панує ніч, сонячне освітлен-ня. Для цього на космічному кораблі потрібно «підвісити» кілька гігантських дзеркал, які «ловитимуть» сонячне світло і спрямовуватимуть його на пев-ну територію.
4. Проблеми освоєння космосу
Глобальною проблемою є і освоєння космосу. Космічні польоти починають давати не лише наукову, але й економічну віддачу. Разом з тим подальше дослідження космосу стає не під силу жодній країні, зокрема, і все більше потребує об'єднаних і скоординованих зусиль .
Безумовно, існує ще коло інших, цілком земних глобальних проблем. Серед них проблема економічного відставання країн, що розвиваються. Саме на їх долю в основному припадає і згадувана вже проблема голоду, криза заборгованості тощо. Недалекоглядний підхід економічно розвинутих країн проявляється у певному прагненні закріпити відсталість: сьогоднішнім виробникам потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих ресурсів. Але подібний підхід породжує напруженість у світі та служить каталізатором для загострення інших глобальних проблем.
Розв'язання глобальних проблем сучасності вимагає розробки і реалізації колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації.
У процесі освоєння косміч-ного простору людина так чи інакше його забруднює. Ще в се-редині 80-х років на земних ор-бітах кружляли десятки тисяч штучних об'єктів, що, за слова-ми французького фахівця, пере-творили найближчий космос у «космічний смітник». Крім того, космос, як спільна власність, завжди повинен лишатися мир-ним, відкритим для його вико-ристання в інтересах усіх людей.
Ось чому слід дбати про те, щоб земні конфлікти ніколи не пе-реносилися в космос і ніколи не було різного роду «зоряних війн», які так часто показують на екранах телевізорів.
Найважливіші етапи освоєння
космічного простору
1957 р.
4 жовтня Виведення на орбіту першого штучного супутника Землі (ШСЗ, «Спутник-1», СРСР). Початок кос-мічної ери.
1958 р.
15 травня Виведення на орбіту першої наукової лабораторії Для комплексних досліджень («Спутник-3», СРСР).
1959 р.
4 січня Уперше космічний апарат розвинув другу космічну швидкість і став першим штучним супутником Сон-ця («Луна-Ь, СРСР).
14 вересня Уперше космічний апарат досяг поверхні Місяця («Луна-2», СРСР).
7 жовтня Уперше космічним апарат облетів Місяць- і сфото-графував його з.зоротний бік («Луна-3», СРСР).
1960 р.
20 серпня Запущено перший ШСЗ з тваринами, спускну капсулу якого було повернено на Землю («Корабль — спутник-2», СРСР).
1961 р.
12 лютого Перший запуск космічного апарата в бік Венерн («Венера-Ь, СРСР).
12 квітня Перший політ людини в космос (Ю. О. Гагарін, корабель «Восток», СРСР).
1962 р.
12—15 Перший одночасний політ двох космічних кораблів
серпня (А. Г. Ніколаєв, космічний корабель «Восток-3»
і П. Р. Попович, космічний корабель «Восток-4»).
1963 р.
16—19 Перший політ жінки в космос (В. В. Терешкова,червня космічний корабель «Восток-6», СРСР).
1964 р.
12 жовтня Виведення на орбіту першого космічного корабля з екіпажем із кількох чоловік (В. М. Комаров, К. П. Феоктистов, Б. Б. Єгоров, космічний кора-бель «Восход», СРСР).
1965 р.
18 березня Перший вихід людини з космічного корабля у від-критий космос (О. А. Леонов, космічний корабель «Восход-2», СРСР).
1966 р.
З лютого Перша м'яка посадка космічного апарата на Місяць' і передача на Землю телевізійного зображення па-норами місячної поверхні («Луна-9», СРСР).
1 березня Перший міжпланетний космічний апарат досяг Ве-нери («Венера-3», СРСР).
З квітня Перший штучний супутник Місяця («Луна-10»,СРСР).
1967 р.
27 січня Підписання Договору про принципи, діяльності дер-жави з дослідження і використання космічного про-стору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.
18 жовтня Перший плавний спуск космічного апарата в атмо-сфері іншої планети («Венера-4», СРСР).
30 жовтня Перше автоматичне стикування двох ШСЗ («Кос-мос-186» і «Космос-188», СРСР).
1968 р.
22 квітня Підписання Угоди про врятування космонавтів, по-вернення космонавтів та об'єктів, які запускаються .в космічний простір.
1969 р.
21 липня Перший вихід людей на поверхню Місяця (Н. Армстронг, Е. Олдрін, космічний корабель «Аполлон-11», США).
14 жовтня Виведення на орбіту ШСЗ соціалістичних країн («Інтеркосмос-1»).
1970 р.
24 вересня Перша доставка на Землю місячного грунту авто-матичним космічним апаратом («Луна-16», СРСР).
17 листопада Доставка на Місяць першого самохідного апарата «Луноход-1» («Луна-17», СРСР).
15 грудня Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Венеру («Венера-7», СРСР).
1971 р.
19 квітня Виведення на орбіту першої орбітальної станції («Салют», СРСР).
27 листопада Перший міжпланетний космічний апарат досяг по-верхні Марса («Марс-2», СРСР).
2 грудня Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Марс («Марс-3», СРСР).
1973 р.
4 грудня Перші дослідження Юпітера міжпланетним косміч-ним апаратом з пролітної траєкторії («Піонер-10», США).
1974 р.
29 березня Перші дослідження Меркурія міжпланетним кос-мічним апаратом з пролітної траєкторії («Марі-нер-10», США).
1975 р.
17 липня Перше стикування двох пілотованих космічних кораблів різних країн (О. А. Леонов, В. М. Куба-сов, «Союз-19», СРСР; Т. Стаффорд, Д. Слейтон, В. Бранд, «Аполлон», США).
22 жовтня Виведення на орбіту навколо Венери першого штучного супутника, перша передача на Землю телевізійного зображення поверхні Венери («Ве-нера-9», СРСР).
1976 р.
20 липня Перші дослідження на поверхні Марса міжпла-нетним космічним апаратом («Вікінг-1>, США).
1978 р.
2 березня Виведення на орбіту першого міжнародного екі-пажу на космічному кораблі «Союз-28» і перехід його на станцію «Салют-6» (О. О. Губарєв, СРСР; В. Ремек, ЧССР).
1979 р.
1 вересня Перші дослідження Сатурна міжпланетним косміч-ним апаратом з пролітної траєкторії («Піонер-11», США).
18 грудня Підписання Угоди про діяльність держав на Мі-сяці та інших небесних тілах.
1983 р.
10 і 14жовтня Виведення на орбіту навколо Венери космічних апа ратів «Венера-15» та «Венера-16» і радіолокаційне
картографування планети (СРСР). ,
1984 р.
8 лютого— Найтриваліший політ у космосі (236 діб 22 год 2 жовтня 49 хв, Л. Д. Кизим, В. О. Соловйов, О. Ю. Атьков,космічні кораблі «Союз Т-10», «Союз Т-11», станція «Салют-7», СРСР).
15,21 грудня Запуск міжпланетних космічних апаратів «Вега-1» і «Вега-2» з метою дослідження Венери і комети Галлея (СРСР).
1985 р.
червень Аеростатне зондування атмосфери Венери (косміч-
ні апарати «Вега-1» і «Вега-2», СРСР).
1986 р.
січень Перші дослідження Урана міжпланетними косміч-ними апаратами з пролітної траєкторії («Піонер-11», США).
березень Дослідження комети Галлея космічними апаратами з пролітної траєкторії («Вега-1» і «Вега-2», СРСР).
Список використаної літератури
Ковальчук М.В. Людина і космос. – К., 1997.
Космонавтика сьогодні і вчора. – К., 1999.
Словник-довідник з астрономії. – М., 2002.
НА ТЕМУ:
Освоєння космосу. Проблеми освоєння космосу
ПЛАН
Вступ
Космічні дослідження на шляху освоєння космосу
Історичні особливості освоєння космосу
Основні напрями використання космосу
Проблеми освоєння космосу
5. Найважливіші етапи освоєння космічного простору
Список використаної літератури
Вступ
Освоєння космосу — надзвичайно важлива і на майбутнє актуальна проблема.
Зоряне небо — невелика ча-стина безмежного космосу. Зем-ляни всіх поколінь завжди ди-вилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космо-су — добра чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і зро-била перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той не-скінченний простір, що оточує нашу Землю.
Космос — глобальне середо-вище, що є спільним для всього людства. Тому його мирне ос-воєння вважається глобальною проблемою. Сьогодні вже сфор-мувалися два напрями викори-стання космосу для потреб лю-дини: космічне виробництво і космічне землезнавство.
Космічне виробництво — це створення нових видів матері-алів, джерел енергії, двигунів для космічних досліджень, кос-мічних технологій для одержан-ня нових сплавів, оптичного скла, напівпровідникових мате-ріалів, медичних препаратів, ви-рощування кристалів, проведен-ня зварювальних, монтажних робіт.
Космічне землезнавство — це вивчення з космосу планети Земля і всіх її сфер. Основна мета космічного землезнав-ства — пізнання закономірнос-тей космічної оболонки, вивчен-ня природних ресурсів для їх оптимального використання охорона навколишнього середо-вища, забезпечення прогнозів погоди та дослідження інших явищ. Космічне землезнавство розвивається з початку 60-х років після запуску перших ра-дянських та американських штучних супутників Землі, а потім і космічних кораблів. Перші космічні знімки було зроблено в 1961 р. Германом Титовим. Одночасно розпочало-ся візуальне спостереження земної поверхні екіпажами кос-мічних кораблів. Особливе зна-чення для космічного землезнав-ства мають специфічні особли-вості космічної зйомки. Зазви-чай зйомка здійснюється з ви-соти 250 — 500 км і смута огля-ду перевищує 1 тис. км. За 5 хви-лин з орбітальної станції можна зняти на плівку територію пло-щею близько 1 млн. км 2, це під силу роботі літака за дворічний період. Хіба не дивно, що кос-монавти в ілюмінатор бачать усю Європу: від Піренеїв до Англії, зліва — Балтійське море, а справа — Чорне. Видно весь Дніпро — від витоку до гирла. «Озирнувся назад — Європа уже зникла за горизонтом, і ось під тобою вже Камчатка, Сахалін, Курили. Пролітаю над Амери-кою: в один ілюмінатор видно її берег, що омивається Атлантич-ним океаном, а з другого — Ти-хий» (з книжки Г. Берегового «Космос — землянам»).
1. Космічні дослідження на шляху освоєння космосу
Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне звер-шення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з'явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду акцій, які на дано-му етапі розвитку науки і техніки можуть бути вико-нані тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.
Ми вже відзначали, що сучасне природознавство, на-самперед фізика, потребує тієї інформації, яку мож-на дістати тільки в нескінченно різноманітній лабора-торії Всесвіту. Сьогодні для цього наземних астрономіч-них досліджень уже недостатньо. Космічні апарати дають змогу доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші знання про Все-світ.
Досвід розвитку науки показує, що необхідною умо-вою її прогресу є постійне розширення тієї сфери при-родних явищ, з якої черпається відповідна інформація. Так, наприклад, нові покоління потужних прискорюва-чів елементарних частинок дають можливість фізикам проникати в дедалі потаємніші області мікросвіту. А всехвильова астрономія значно розширила доступну дослі-дженням сферу космічних процесів.
Ми вже говорили і про те, що експериментальний метод дослідження в принципі ефективніший, ніж спостережний. Було зазначено також, що в рамках тра-диційної наземної астрономії можливі тільки спостере-ження космічних об'єктів. З розвитком космонавтики, а також електроніки, автоматики й радіотехніки стало можливим застосовувати в процесі наукового досліджен-ня космічних явищ проміжний метод, який є активні-тиц, ніж суто спостережний, хоча формально і не вва-жається експериментальним. Ми маємо на увазі достав-ку необхідної вимірювальної апаратури безпосередньо до об'єкта, який вивчається, в райони космосу, що ці-кавлять учених. Завдяки цьому було здобуто нові дуже важливі дані про навколоземний космічний простір, між-планетне середовище, а також про Місяць, найближчі планети Сонячної системи і комету Галлея, виявлено невідомі раніше факти, уточнено багато деталей, здобу-то відповіді на безліч запитань, що хвилювали астро-номів.
Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійс-нити і деякі експериментальні дослідження в космічних масштабах.
Один з таких експериментів — штучне сонячне затем-нення — було, наприклад, проведено з ініціативи радян-ських учених спільно з американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмі-стилися на одній лінії з Сонцем таким чином, що «Апол-лон» перекрив сліпучий диск денного світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення Сонця.
За допомогою сучасної космонавтики розв'язується також цілий ряд наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне зна-чення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомо-гою космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна навігація із застосуванням спе-ціалізованих штучних супутників, супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з кос-мосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних електростанцій і виробничих підпри-ємств для проведення технологічних процесів і опера^ цій, які неможливі в земних умовах.
Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної науки й техніки, для розв'язання багатьох нау-кових, технічних і технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і розв'язання нових, складніших завдань, пов'язаних з освоєнням космосу, було б неможливе. При цьому треба особливо підкресли-ти, що сфера використання науково-технічних досяг-нень, стимульованих потребами космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних можливостей людини, радіотехніка, телеба-чення і т. д.).
Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а якоюсь мірою і самого життя людей.
2. Історичні особливості освоєння космосу
Досить повчально про-стежити, як змінювалася тактика сучасної церкви щодо освоєння людиною космосу, змінювалася в міру того, як космонавтика розвивалася і перетворювалася на один з найважливіших напрямів практичної діяльності людей.
З давніх-давен релігійні погляди на світ були нероз-ривно пов'язані з уявленнями про божественну природу неба — «царства небесного». Захисники релігії докла-дали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним ученням, вознесения на небо — доля лише святих і праведних.
У Ленінграді в Петропавлівській фортеці над Петровськими ворітьми зберігся символічний барельєф, що ілюструє одну з повчальних релігійних легенд. Якийсь волхв на ім'я Симон, злетів на саморобних крилах до самої верхівки палацу імператора Нерона. Здавалося, перед сміливцем уже відкрився шлях угору, в небесне царство. Але шлях йому заступив апостол Петро, який угледів у вчинку волхва диявольське діяння. Зухвалець був скинутий назад на землю і розбився.
Розвиток авіації завдав відчутного удару по релі-гійним уявленням про божественну природу неба. Та лишався ще космос. І захисники релігії твердили, що вже туди дороги людині немає.
Але незабаром космічні польоти стали здійсненим фактом, який неможливо було заперечувати навіть найпереконанішим і найфанатичнішим послідовникам релі-гійного світогляду. На перших порах деякі захисники релігії, наприклад, одна з італійських католицьких га-зет, виступили навіть з протестами проти запуску ра-дянських штучних супутників Землі. На їхню думку, людина не тільки не повинна була проникати в священні небеса, а навіть не сміє й помислити про це. А в Західній Німеччині богослови серйозно обговорювали питання про те, чи допустимо людині залишати Землю і чи не завадять супутники своїм рухом... ангелам.
Розгубленість служителів церкви в зв'язку з успіш-ним здійсненням штурму космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов. «Християн-ська церква,— писав він,— ще не оправилася від удару, який Коперник завдав її уявленню про світ... А тепер загриміли, як розбиті черепки, останні рештки тієї «сві-тобудови», яка зводилася працею людських поколінь протягом тисяч років... Людина не може більше з надією позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предме-ти, зроблені рукою людини. Потойбічний світ перемі-стився».
Подібну думку висловило в одній із своїх передач радіо Ватікану: «Розвиток техніки, здійснюваний люд-ськими руками, має в собі величезну небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене на Землі її руками — справа тільки її розуму і рук. Але людина не творець: вона відкриває лише те, що доступ-но їй і на що вказує їй господь бог».
Однак розгубленість служителів релігії досить швид-ко минулася, і церква ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися до різних ситуацій.
«Це божа рука,— писала італійська католицька газе-та «Темпо» («Час»),—запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної людини... Господь відві-дує також і несвідомих людей, які думають, що вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і накреслень».
Незважаючи ні на що — зберегти віру! Такий голов-ний девіз служителів церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був міланським архієписко-пом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного закону свого існування — до вихва-ляння гучним голосом величі бога».
Теоретичну базу під висловлювання такого роду спробував підвести боннський католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової механіки В. Гейзенберга).
«З виходом людини в космос,— писав він,— повинна стати більш переконливою основоположна християнська ідея, згідно з якою бог дає перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну мелодію космосу,— стверджував далі Дольх,— однієї науки недосить. Для цього потрібен синтез науки, філософії і теології».
Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,— така головна думка католицьких богословів,— це виконання божественного наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної науки і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незнач-ною перед обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям божественної могутності.
3. Основні напрями використання космосу
Світова практика вже має численні приклади використан-ня космосу. Найяскравіше це проявляється у прогнозах пого-ди і розширенні можливостей телебачення та зв'язку. Лише три супутники, розміщені відпо-відним чином, дають змогу кожному жителеві Землі в будь-який час з'єднатися з якою зав-годно точкою на будь-якому континенті незалежно від часо-вого поясу. Це свідчить, що сам процес освоєння космосу сприяє посиленню глобалізації в сучасному світі.
Отже, космічні держави мають набагато кращі умови для свого розвитку, зок-рема для створення нових енер-гетичних систем на базі космі-чних сонячних електростанцій (КСЕС).
Такі станції доцільно розміщувати на екваторіальній орбіті, де кутова швидкість оберту космічного об'єкта дорі-внює кутовій швидкості оберту Землі, що дає змогу зафіксувати об'єкт над певною точкою ек-ватора і спостерігати за ним як за нерухомим. Висота розміщення КСЕС повинна станови-ти 36 тис. км, оскільки ефек-тивність генерації сонячної енергії на цій висоті в десять разів більша, ніж на поверхні Землі. Передавання енергії на Землю з такої станції можливе у надвисокочастотному діапазоні за допомогою лазерів. Для цьо-го знадобляться сонячні панелі площею 50 км 2 і вагою майже 50 тис. тонн. Для доставки та-кої станції на відповідну орбіту потрібні ракетоносії надзвичай-но великої потужності. Проте можливості космічної геліоенер-гетики практично невичерпні, до того ж вона абсолютно еко-логічно чиста.
Країни, територія яких про-стягається за полярне коло, сти-каються з багатьма економічни-ми і соціальними проблемами в період полярної ночі. Важко жити і працювати в умовах штучного освітлення навіть удень. Розроблено проект, реа-лізація якого дасть змогу спря-мувати з космосу на територію, де панує ніч, сонячне освітлен-ня. Для цього на космічному кораблі потрібно «підвісити» кілька гігантських дзеркал, які «ловитимуть» сонячне світло і спрямовуватимуть його на пев-ну територію.
4. Проблеми освоєння космосу
Глобальною проблемою є і освоєння космосу. Космічні польоти починають давати не лише наукову, але й економічну віддачу. Разом з тим подальше дослідження космосу стає не під силу жодній країні, зокрема, і все більше потребує об'єднаних і скоординованих зусиль .
Безумовно, існує ще коло інших, цілком земних глобальних проблем. Серед них проблема економічного відставання країн, що розвиваються. Саме на їх долю в основному припадає і згадувана вже проблема голоду, криза заборгованості тощо. Недалекоглядний підхід економічно розвинутих країн проявляється у певному прагненні закріпити відсталість: сьогоднішнім виробникам потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих ресурсів. Але подібний підхід породжує напруженість у світі та служить каталізатором для загострення інших глобальних проблем.
Розв'язання глобальних проблем сучасності вимагає розробки і реалізації колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації.
У процесі освоєння косміч-ного простору людина так чи інакше його забруднює. Ще в се-редині 80-х років на земних ор-бітах кружляли десятки тисяч штучних об'єктів, що, за слова-ми французького фахівця, пере-творили найближчий космос у «космічний смітник». Крім того, космос, як спільна власність, завжди повинен лишатися мир-ним, відкритим для його вико-ристання в інтересах усіх людей.
Ось чому слід дбати про те, щоб земні конфлікти ніколи не пе-реносилися в космос і ніколи не було різного роду «зоряних війн», які так часто показують на екранах телевізорів.
Найважливіші етапи освоєння
космічного простору
1957 р.
4 жовтня Виведення на орбіту першого штучного супутника Землі (ШСЗ, «Спутник-1», СРСР). Початок кос-мічної ери.
1958 р.
15 травня Виведення на орбіту першої наукової лабораторії Для комплексних досліджень («Спутник-3», СРСР).
1959 р.
4 січня Уперше космічний апарат розвинув другу космічну швидкість і став першим штучним супутником Сон-ця («Луна-Ь, СРСР).
14 вересня Уперше космічний апарат досяг поверхні Місяця («Луна-2», СРСР).
7 жовтня Уперше космічним апарат облетів Місяць- і сфото-графував його з.зоротний бік («Луна-3», СРСР).
1960 р.
20 серпня Запущено перший ШСЗ з тваринами, спускну капсулу якого було повернено на Землю («Корабль — спутник-2», СРСР).
1961 р.
12 лютого Перший запуск космічного апарата в бік Венерн («Венера-Ь, СРСР).
12 квітня Перший політ людини в космос (Ю. О. Гагарін, корабель «Восток», СРСР).
1962 р.
12—15 Перший одночасний політ двох космічних кораблів
серпня (А. Г. Ніколаєв, космічний корабель «Восток-3»
і П. Р. Попович, космічний корабель «Восток-4»).
1963 р.
16—19 Перший політ жінки в космос (В. В. Терешкова,червня космічний корабель «Восток-6», СРСР).
1964 р.
12 жовтня Виведення на орбіту першого космічного корабля з екіпажем із кількох чоловік (В. М. Комаров, К. П. Феоктистов, Б. Б. Єгоров, космічний кора-бель «Восход», СРСР).
1965 р.
18 березня Перший вихід людини з космічного корабля у від-критий космос (О. А. Леонов, космічний корабель «Восход-2», СРСР).
1966 р.
З лютого Перша м'яка посадка космічного апарата на Місяць' і передача на Землю телевізійного зображення па-норами місячної поверхні («Луна-9», СРСР).
1 березня Перший міжпланетний космічний апарат досяг Ве-нери («Венера-3», СРСР).
З квітня Перший штучний супутник Місяця («Луна-10»,СРСР).
1967 р.
27 січня Підписання Договору про принципи, діяльності дер-жави з дослідження і використання космічного про-стору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.
18 жовтня Перший плавний спуск космічного апарата в атмо-сфері іншої планети («Венера-4», СРСР).
30 жовтня Перше автоматичне стикування двох ШСЗ («Кос-мос-186» і «Космос-188», СРСР).
1968 р.
22 квітня Підписання Угоди про врятування космонавтів, по-вернення космонавтів та об'єктів, які запускаються .в космічний простір.
1969 р.
21 липня Перший вихід людей на поверхню Місяця (Н. Армстронг, Е. Олдрін, космічний корабель «Аполлон-11», США).
14 жовтня Виведення на орбіту ШСЗ соціалістичних країн («Інтеркосмос-1»).
1970 р.
24 вересня Перша доставка на Землю місячного грунту авто-матичним космічним апаратом («Луна-16», СРСР).
17 листопада Доставка на Місяць першого самохідного апарата «Луноход-1» («Луна-17», СРСР).
15 грудня Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Венеру («Венера-7», СРСР).
1971 р.
19 квітня Виведення на орбіту першої орбітальної станції («Салют», СРСР).
27 листопада Перший міжпланетний космічний апарат досяг по-верхні Марса («Марс-2», СРСР).
2 грудня Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Марс («Марс-3», СРСР).
1973 р.
4 грудня Перші дослідження Юпітера міжпланетним косміч-ним апаратом з пролітної траєкторії («Піонер-10», США).
1974 р.
29 березня Перші дослідження Меркурія міжпланетним кос-мічним апаратом з пролітної траєкторії («Марі-нер-10», США).
1975 р.
17 липня Перше стикування двох пілотованих космічних кораблів різних країн (О. А. Леонов, В. М. Куба-сов, «Союз-19», СРСР; Т. Стаффорд, Д. Слейтон, В. Бранд, «Аполлон», США).
22 жовтня Виведення на орбіту навколо Венери першого штучного супутника, перша передача на Землю телевізійного зображення поверхні Венери («Ве-нера-9», СРСР).
1976 р.
20 липня Перші дослідження на поверхні Марса міжпла-нетним космічним апаратом («Вікінг-1>, США).
1978 р.
2 березня Виведення на орбіту першого міжнародного екі-пажу на космічному кораблі «Союз-28» і перехід його на станцію «Салют-6» (О. О. Губарєв, СРСР; В. Ремек, ЧССР).
1979 р.
1 вересня Перші дослідження Сатурна міжпланетним косміч-ним апаратом з пролітної траєкторії («Піонер-11», США).
18 грудня Підписання Угоди про діяльність держав на Мі-сяці та інших небесних тілах.
1983 р.
10 і 14жовтня Виведення на орбіту навколо Венери космічних апа ратів «Венера-15» та «Венера-16» і радіолокаційне
картографування планети (СРСР). ,
1984 р.
8 лютого— Найтриваліший політ у космосі (236 діб 22 год 2 жовтня 49 хв, Л. Д. Кизим, В. О. Соловйов, О. Ю. Атьков,космічні кораблі «Союз Т-10», «Союз Т-11», станція «Салют-7», СРСР).
15,21 грудня Запуск міжпланетних космічних апаратів «Вега-1» і «Вега-2» з метою дослідження Венери і комети Галлея (СРСР).
1985 р.
червень Аеростатне зондування атмосфери Венери (косміч-
ні апарати «Вега-1» і «Вега-2», СРСР).
1986 р.
січень Перші дослідження Урана міжпланетними косміч-ними апаратами з пролітної траєкторії («Піонер-11», США).
березень Дослідження комети Галлея космічними апаратами з пролітної траєкторії («Вега-1» і «Вега-2», СРСР).
Список використаної літератури
Ковальчук М.В. Людина і космос. – К., 1997.
Космонавтика сьогодні і вчора. – К., 1999.
Словник-довідник з астрономії. – М., 2002.
