Концепції державного регулювання ринкової економіки та їх еволюція
Концепції державного регулювання ринкової економіки та їх еволюція
План
1. Концепції державного регулювання ринкової економіки та їх еволюція
2. Функції, форми та методи державного регулювання ринкової економіки
3. Особливості державного регулювання § економіки в умовах переходу до ринкових відносин
Теоретичні засади державного регулювання ринкового господарства були закладенні відомим англійським економістом Дж. М. Кейнсом. Центральне місце в теорії кейнсіанства займає ідея щодо того, що ринкова система саморегулювання неспроможна забезпечити стабільність економічного зростання та вирішення цілого ряду соціальних проблем. Для встановлення стійкої рівноваги між сукупним попитом та сукупною товарною пропозицією необхідне державне регулювання на макроекономічному рівні. За допомогою бюджетних та фошово-кредитних важелів держава повинна впливати на сукупний попит (споживання, інвестиції, державні витрати). Суть впливу на сукупний попит полягає в тому, щоб обмежувати зростання попиту у разі піднесення економіки і в такий спосіб стримувати зростання цін і, навпаки, сприяти його зростанню на стадії економічного спаду.
Після Другої світової війни концепція управління ефективним попитом стала основою політики антицикл і чного регулювання ринкової економіки в усіх економічно розвинених країнах світу. За своїм змістом антицик-лічне регулювання мас переважно короткотерміновий характер. Воно спрямоване на зменшення глибини циклічних спадів у розвитку економіки та пом'якшення їх негативних соціальних наслідків, стабілізацію ринкової кон'юнктури і темпів економічного зростання. Довгострокове регулювання господарства ставить за мету забезпечити його соціально-економічний розвиток у більш віддаленій перспективі, тобто орієнтується на досягнення стратегічних цілей стабільного економічного зростання. Центральне місце у системі довгострокового регулювання займає вплив держави на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень та інше.
Послідовники доктрини Дж. М. Кейнса (С. Вайнтрауб, Е. Домар, Е. Хансен, Р. Харрод, Д. Хікс та інші) обгрунтували необхідність розробки довгострокової стратегії регулювання ринкової' економіки на основі державного планування. Вони грунтувалися на тому, що значні структурні зрушення в економіці розвинутих країн світу та розв'язання цілого ряду глобальних проблем людства можливе, на їхню думку, не на основі ринкового механізму регулювання, а тільки за допомогою методів державного програмування. Окрім цього, у практиці державного регулювання економіки широко використовується довго-, середньо- і короткотермінове планування, складання цільових комплексних програм та прогнозування на національному рівні.
З 30-х років XX ст. і до середини 70-х років державне регулювання економіки в країнах з розвиненими ринковими відносинами базувалось на теоретичних постулатах кейнсіанства. Однак у соціально-економічному розвитку цих країн у 70-х роках минулого століття відбулися кардинальні зміни. Це призвело до того, що на основі кейнсіанської концепції державного регулювання розвитку економіки вже не вдавалося розв'язати основні питання економічного зростання, і процес суспільного відтворення в усіх країнах світу набув стагфляційної форми. Все це потребувало суттєвої переорієнтації економічної політики, переоцінки ролі сучасної держави в регулюванні ринкової економіки. Тому в практиці здійснення останнього крен було взято в бік неоконсервативных засад державного регулювання економіки.
Економічний неоконсерватизм являє собою комплекс економічних теорій, орієнтованих на обмеження регулювального впливу держави на функціонування і розвиток економіки та розширення сфери дії ринкових мотивацій, стимулів і регуляторів. Теоретичну основу неоконсерватизму складають неокласичні та неоліберальні економічні концепції. До їх складу входять монетаризм (М. Фрідмен, К. Бруннер, Д. Лейдлер), теорія пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, І. Крістол), теорія регулювання, (Дж. Стіглер, С. Пельцман, Г. Демзац), теорія державного вибору (Дж. Бю-кенен) та ін.
Неоконсерватори помітили нові глобальні тенденції у розвитку великомасштабного виробництва на сучасному етапі розгортання НТР, інтернаціоналізації господарського життя, які потребують забезпечення максимально можливої ініціативи, що зумовлено особливостями інноваційних процесів. Пошуки та впровадження інновацій у виробництво і споживання завжди пов'язані з невизначеністю, ризиком, відсутністю абсолютної гарантії успіху, непродуктивними витратами. За таких умов необхідна децентралізація творчої ініціативи, приведення в дію ринкового механізму її оцінки. За інших однакових обставин це підвищує ймовірну надійність інноваційного процесу. Тому необхідне оптимальне співвідношення централізованих і децентралізованих рішень, яке має забезпечити максимально можливу швидкість оновлення економічної системи.
У 80-х роках минулого століття в багатьох країнах регулювання економіки почало здійснюватися з неоконсервативних позицій. Найбільшого поширення регулювання економіки із зазначених позицій набуло в США, Великобританії та Німеччині. Виникнення та перехід до неоконсервативно!' моделі регулювання ринкової економіки не означає повної відмови від застосування кейнсіанських методів у практиці господарювання розвинених країн світу. Мова йде про те, що у той час мала місце зміна стратегії регулювання розвитку економіки на неоконсервативних засадах при збереженні в певних межах традицій кейнсіанських методів та інструментів. На цій основі сформувалась нова модель регулювання економіки, яка інтегрувала принципи кейнсіанства та неоконсерватизму.
На цих теоретичних засадах практики господарювання в розвинутих країнах світу та з урахуванням специфіки кожної з них склалося декілька моделей державного регулювання економіки.
Серед них привертає увагу американська модель. Вона передбачає, що державне регулювання базується на використанні правових і опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва.
Основою японської моделі державного регулювання ринкової економіки є система взаємодії державних органів та корпорацій, яка спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці.
У шведській моделі передбачається активне втручання держави у процес розподілу та перерозподілу доходів з метою створення потужної системи соціального захисту населення.
Система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян - характерні риси німецької ц | моделі регулювання розвитку економіки.
Отже, державне регулювання ринкової економіки базується на значному теоретичному доробку світової економічної думки і реалізується на практиці в ряді моделей.
Функції, форми та методи державного регулювання ринкової економіки
Сутність державного регулювання ринкової економіки більш повно розкривається в тих функціях держави, які вона при цьому виконує. їх здійснення спрямоване на впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної сфер життєдіяльності людей.
Функції, які виконує держава в сучасних умовах, поділяються на ті, які спрямовані на вдосконалення і розвиток суспільних відносин всередині країни (внутрішні), і ті, що мають на меті налагодження і взаємодію кожної конкретної держави з іншими суб'єктами міжнародних відносин (зовнішні).
У межах кожної країни держава виконує цілий ряд функцій. Серед них важлива роль належить політичній. Вона спрямована на забезпечення певної форми суспільного та гармонійного розвитку суспільства. Якщо держава неспроможна це забезпечити, то вона не виконує політичної функції, що негативно впливає на економічний розвиток країни, породжує соціальні катаклізми та інші негативні явища і процеси.
Виконання державою соціальної функції передбачає створення нею умов для відтворення і розвитку людини — головної продуктивної сили суспільства, формування соціокультурного простору, який сприяв би самореалізації кожної людини, стимулював її до підвищення свого освітнього рівня, зростання професіоналізму, втілення в життя принципів соціальної справедливості.
При порушенні прав і свобод кожного громадянина, неспроможності держави забезпечити сприятливі умови для розвитку кожної людини виникають негативні процеси і явища в соціально-економічному розвитку суспільства, уповільнюється його прогресивний поступ. За таких умов тільки держава силою влади може вплинути на їх протікання і спрямувати в позитивне русло.
Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у забезпеченні нею суверенітету, захисту національних інтересів у межах взаємодії з іншими країнами світового співтовариства на засадах взаємовигідного співробітництва та партнерства. Здійснюючи цю функцію, держава має спрямовувати свої зусилля на налагодження взаємовигідних економічних зв'язків з використанням наявних форм міжнародних економічних відносин з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Ефективна діяльність держави у сфері міжнародних економічних відносин позитивно впливає на функціонування і розвиток національної економіки.
Економічні функції держави у найбільш загальному вигляді спрямовані на формування передумов, необхідних для економічного зростання, соціального прогресу суспільства. Усі функції держави в ринковій економіці тісно взаємопов'язані. І якщо політична і соціальна впливають в основному на функціонування і розвиток економічної системи опосередковано, то економічні функції мають безпосередній вплив на цю систему.
Економічною наукою окреслені постійні функції, які виконує держава в ринковій економіці. Вони подані в таблиці 18.1.
Таблиця 18.1
Економічні функції державного регулювання ринкової економіки
Функції | Зміст функції
Цільова | Визначення цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку національної економіки
Стимулююча | Формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів і спрямовувати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку
Нормативна | Держава за допомогою законодавчих актів встановлює певні "правила гри" для суб'єктів економіки
Корегуюча | Коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних зовнішніх ефектів тощо
Соціальна | Державне регулювання соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища
Безпосереднє управління неринковим сектором економіки | Регулювання державного сектору економіки, створення суспільних благ
Контролююча | Державний нагляд і контроль за виконанням встановлених "правил гри", економічних, екологічних, соціальних стандартів тощо
Економічні функції державного регулювання розвитку ринкової економіки реалізуються шляхом використання декількох основних форм. Серед них важлива роль належить бюджетно-податковому регулюванню, спрямованому на забезпечення функціонування державних фінансів, формування державного бюджету та державних витрат. Не менш важливою формою є грошово-кредитне регулювання, яким передбачається забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на валютному ринку. За допомогою такої форми, як цінове регулювання, держава впливає на процеси ціноутворення в ринкових умовах.
Адміністративно-економічна форма регулювання ринкової економіки реалізується за допомогою заходів адміністративного та економічного плану, спрямованих на створення умов для ефективного функціонування і розвитку ринкових відносин та досягнення соціальних цілей суспільства. До складових цієї форми належить правове регулювання економічних і соціальних процесів і явищ, коли держава встановлює на основі законодавчих норм правові засади підприємницької діяльності, сприяє формуванню правового середовища для економічного розвитку суспільства.
Охарактеризовані форми державного регулювання, функціонування і розвитку ринкової економіки грунтуються на використанні значної кількості методів. Під методами державного регулювання ринкової економіки мають на увазі способи впливу держави за допомогою законодавчих актів і виконавчих органів на підприємницьку діяльність, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення їх ефективної діяльності відповідно до інтересів суспільства.
Економічною наукою охарактеризовано зміст та здійснено класифікацію методів регулювання ринкової економіки, яка подана на рисунку 18.1.
Економічні методи державного регулювання ринкової економіки передбачають формування державою матеріальних та фінансових стимулів для ефективної підприємницької діяльності шляхом впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, що визначає поведінку останніх. Ці методи передбачають використання ставки оподаткування, зміну облікової ставки центральним банком країни, регулювання цін і тарифів, валютне регулювання, норми амортизації.
Адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні сили державної влади шляхом примусу, заборони або дозволу. Ці методи охоплюють і правові, якими визначаються "правила гри" суб'єктів господарювання. Адміністративні методи регулювання ринкової економіки застосовуються для попередження тенденцій до монополізму у сфері охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення та захисту національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізації державних програм. Для цього використовуються закони, укази, декрети, ліцензування, квотування, фіксування рівня цін, різноманітні стандарти і нормативи, контроль за дотриманням законодавства, санкції за їх порушення.
Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередковата засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для | цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.
Специфічним інструментом державного регулювання ринкової економіки є державний сектор. Держава використовує для опосередкованого впливу на приватний сектор та для вирішення тих економічних, соціальних і й інших проблем, які виникають на певному етапі розвитку суспільства.
Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.
Особливості державного регулювання § економіки в умовах переходу до ринкових відносин
Формування і реалізація стратегічного курсу реформування економіки постсоціалістичних країн у ринкову, розв'язання поточних проблем її розвитку не можуть здійснюватись без держави, участі її законодавчих і щ виконавчих органів у цих складних процесах. Тому особливої ваги набуває регуляторна діяльність держави в умовах перехідної економіки, яка спрямована на утвердження нової економічної системи, коли відбувається 1 перехід від адміністративно-командного устрою суспільного життя до Щ
демократичного. При цьому поряд із причинами, які зумовлюють необхідність державного регулювання ринку в країнах з усталеною ринковою економікою, існують специфічні причини необхідності такого регулювання в постсоціалістичних країнах. До таких причин належать:–
потреба у зруйнуванні основних елементів економічних відносин попередньої системи, яке не може здійснюватись на засадах–
саморегуляції, без регулювального впливу держави;–
утвердження і розширення сфери дії, функціонування і розвитку ринкових відносин з притаманною їм дією економічних законів;–
якісні зміни у змісті, структурі, формах та юридичному вираженні відносин власності;–
руйнація монополізму виробництва, притаманного адміністративно-командній системі, та Його попередження в умовах формування ринкової економіки шляхом встановлення правових засад для обмеження нового монополізму, здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;–
формування нових та трансформація існуючих каналів і механізмів фізичного обміну товарами і наданням послуг, руху грошових потоків;–
трансформація загальнонаціональної виробничої та соціальної інфраструктури відповідно до критеріїв ринкової економіки та сучасних науково-технічних досягнень.
Окрім зазначеного, необхідність державного регулювання перехідної економіки визначається її специфічними рисами. Однією з особливостей перехідної економіки є альтернативний характер її розвитку, хоча він має певні межі. Водночас, такий характер перехідної економіки визначає те, що наслідки її розвитку можуть бути варіативними. Безпосередньо вони породжуються невизначеністю перехідного процесу, яка зумовлена зростанням рівня свободи окремих елементів економічної системи. Це притаманне перехідній економіці, в котрій змішані елементи старого і нового її стану, а також існує та різноспрямованість факторів, які впливають на трансформаційні процеси. Через це кількість можливих станів такої економіки зростає, а невизначеність спричиняє значну варіативність результату. В такій ситуації держава за допомогою наявних у неї можливостей має зменшувати невизначеність розвитку та обрати найбільш оптимальний.шлях здійснення реформ з їх орієнтацією на позитивні для всього суспільства соціально-економічні результати.
Для перехідної економіки притаманні поява та функціонування особливих перехідних економічних форм. Перехідний стан останніх, несучи в собі "змішаний" зміст, є проявом їх суперечності з системними формами попередньої економіки і служить сигналом про процес її відмирання. Роль державного регулювання щодо таких форм полягає в тому, щоб, використовуючи їх, забезпечити незворотність здійснюваних ринкових перетворень.
Для перехідної економіки притаманний цілий ряд суперечностей економічного, соціального, політичного характеру. Для зменшення їх гостроти, успішності реформування економічної системи необхідна цілеспрямована регуляторна діяльність держави та використання наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів суспільства.
Зазначені проблеми формування ринкової економіки можуть розв'язатись стихійно, а її складові виникнути і спонтанно. Проте такий шлях їх утворення здійснюється у надзвичайно нераціональних формах, у чому переконує досвід багатьох постсоціалістичних країн. Тому держава не може усуватись від процесу творення необхідних елементів ринкової економічної системи. Водночас, надмірне регулювання державою економічних процесів теж призводить до негативних наслідків. З огляду на це абсолютизація одного з названих підходів формування ринкової економіки неприйнятна.
Важливим моментом здійснення економічних перетворень у постсоціалістичних країнах є вибір моделі економічних реформ та усвідомлення ролі держави у їх реалізації. При виборі тієї або іншої моделі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову слід враховувати реальний стан її структури і місце в колишньому Радянському Союзі, соціальний клімат у суспільстві, уявлення людей про роль і місце нинішньої самостійної держави в економіці, стан соціального захисту громадян, особливості національної психології, що виявляються в неприйнятті багатьох цінностей, які насаджуються населенню цих країн.
Отже, роль держави на етапі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, властива початковим етапам розвитку товарного виробництва, і тому вона малоефективна в період переходу від однієї системи економічних відносин до іншої. Окрім того, відсутність будь-яких регулюючих начал у період трансформації адміністративно-командної економічної системи у ринкову веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів. Це свідчить про те, що механічне перенесення ролі держави з розвинутими ринковими відносинами та сформованим ринковим середовищем на умови країни з перехідною економікою, де таке середовище відсутнє, а ринкові механізми саморегулювання перебувають у зародковому стані, є неприйнятним для усієї політики трансформації економічної системи. Тому необхідна корекція здійснюваних органами державного регулювання економіки реформ з урахуванням набутого досвіду та специфіки умов нинішнього розвитку постсоціал і стичного суспільства. У зв'язку з тим, що ринкове середовище трансформованої економіки перебуває у зародковому стані, пріоритетне значення необхідно надати саме його формуванню.
Державне регулювання процесів формування ринкового середовища в перехідних умовах являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, які здійснюються уповноваженими на 1 це державними установами і громадськими організаціями з метою забезпечення умов для ефективного функціонування економіки на ринкових засадах, пристосування деяких елементів попередньої системи до нових умов господарювання. Його метою є створення об'єктивно необхідних елементів ринкової економіки. З огляду на з цілі й завдання розвитку та функціонування ринкової економіки, держава здійснює регулювання нормативно-правової бази діяльності підприємств, товарних, валютних та фондових бірж, брокерських, маркетингових фірм, посередницьких структур та Іншого, намагаючись узгодити економічні інтереси виробників, посередників та споживачів, запобігти "тінізації" економіки, антиконкурентно практиці та дискримінації партнерів.
Особливого значення в умовах трансформування економічної системи набуває проблема збалансованості інтересів і формування відповідних правових норм їх регулювання у напрямі досягнення оптимального поєднання економічних інтересів представників різних форм власності, у тому числі, державної та приватної. У суспільстві, де недавно піраміда економічних інтересів будувалась за схемою "суслільство-підприсмство-особа", ігнорування цього напрямку ринкових перетворень викликає політичні збурення, соціальну напруженність та конфлікти. У процесі розробки методів і механізмів оптимального розмежування, врахування і взаємного узгодження приватних і публічних інтересів, необхідно зважати на те, що сучасне суспільство можна побудувати не на підпорядкуванні, а на узгодженні вказаних інтересів, яке можливе для їхньої реалізації. Отже, йдеться про формування такої економічної системи, у якій використовуються ринкові механізми саморегулювання економіки і одночасно зберігається певний ступінь державного впливу на економічні процеси.
Своєрідність ситуації полягає в тому, що держава в перехідній економіці, з одного боку, руйнує попередню економічну систему, а з іншого, виступає основною творчою силою для формування нової. Ця обставина зумовлює те, що до тих функцій, які держава виконує в усталеній ринковій системі, в умовах перехідної економіки долучаються такі, що є тимчасовими, притаманними цьому етапу розвитку суспільства. До них належать ті функції, які пов'язані з формуванням ринкових відносин та механізму ринкового саморегулювання:–
роздержавлення і приватизація державної власності та розвиток приватного сектора;–
демонополізація економіки і створення конкурентного середовища;–
створення економічних інститутів, притаманних ринковій економіці;–
розробка господарського законодавства, адекватного до умов ринкової економіки;–
формування основних інститутів інфраструктури ринку;–
вихід з економічної кризи.
У процесі регулювання державою перехідних процесів доцільно надавати перевагу реалізації цих функцій шляхом запровадження дійових економічних форм такого регулювання у стратегічно важливих секторах економіки. У перехідний період слід забезпечити пріоритет державного регулювання над стихійним ринковим саморегулюванням з його непередбачуваністю і нерідко руйнівними наслідками. При цьому слід запобігати невиправданому втручанню державних структур у ринкові відносини суб'єктів господарювання, які формуються.
Загалом регулювальна роль держави має оцінюватися не за рівнем втручання в ринковий механізм, а за станом забезпечення державою внутрішніх та зовнішніх умов сталого функціонування національної економіки. Для цього вона як своєрідний гарант функціонування і розвитку ринкової системи має підтримувати ті галузі національної економіки, які відіграють виняткову роль у гарантуванні її національної безпеки, незалежності і суверенітету.
Отже, регулювання функціонування й розвитку економіки в умовах її трансформації у ринкову має свої особливості. Вони полягають у тому, що держава мас зламати основи попередньої системи і створити основні складові ринкової економіки. При цьому держава, виконуючи ряд тимчасових функцій у перехідній економіці, здійснює регуляторно-створювальну функцію, яка мас забезпечити формування і розвиток системи ринкових відносин у постсоціалістичних країнах.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
План
1. Концепції державного регулювання ринкової економіки та їх еволюція
2. Функції, форми та методи державного регулювання ринкової економіки
3. Особливості державного регулювання § економіки в умовах переходу до ринкових відносин
Теоретичні засади державного регулювання ринкового господарства були закладенні відомим англійським економістом Дж. М. Кейнсом. Центральне місце в теорії кейнсіанства займає ідея щодо того, що ринкова система саморегулювання неспроможна забезпечити стабільність економічного зростання та вирішення цілого ряду соціальних проблем. Для встановлення стійкої рівноваги між сукупним попитом та сукупною товарною пропозицією необхідне державне регулювання на макроекономічному рівні. За допомогою бюджетних та фошово-кредитних важелів держава повинна впливати на сукупний попит (споживання, інвестиції, державні витрати). Суть впливу на сукупний попит полягає в тому, щоб обмежувати зростання попиту у разі піднесення економіки і в такий спосіб стримувати зростання цін і, навпаки, сприяти його зростанню на стадії економічного спаду.
Після Другої світової війни концепція управління ефективним попитом стала основою політики антицикл і чного регулювання ринкової економіки в усіх економічно розвинених країнах світу. За своїм змістом антицик-лічне регулювання мас переважно короткотерміновий характер. Воно спрямоване на зменшення глибини циклічних спадів у розвитку економіки та пом'якшення їх негативних соціальних наслідків, стабілізацію ринкової кон'юнктури і темпів економічного зростання. Довгострокове регулювання господарства ставить за мету забезпечити його соціально-економічний розвиток у більш віддаленій перспективі, тобто орієнтується на досягнення стратегічних цілей стабільного економічного зростання. Центральне місце у системі довгострокового регулювання займає вплив держави на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень та інше.
Послідовники доктрини Дж. М. Кейнса (С. Вайнтрауб, Е. Домар, Е. Хансен, Р. Харрод, Д. Хікс та інші) обгрунтували необхідність розробки довгострокової стратегії регулювання ринкової' економіки на основі державного планування. Вони грунтувалися на тому, що значні структурні зрушення в економіці розвинутих країн світу та розв'язання цілого ряду глобальних проблем людства можливе, на їхню думку, не на основі ринкового механізму регулювання, а тільки за допомогою методів державного програмування. Окрім цього, у практиці державного регулювання економіки широко використовується довго-, середньо- і короткотермінове планування, складання цільових комплексних програм та прогнозування на національному рівні.
З 30-х років XX ст. і до середини 70-х років державне регулювання економіки в країнах з розвиненими ринковими відносинами базувалось на теоретичних постулатах кейнсіанства. Однак у соціально-економічному розвитку цих країн у 70-х роках минулого століття відбулися кардинальні зміни. Це призвело до того, що на основі кейнсіанської концепції державного регулювання розвитку економіки вже не вдавалося розв'язати основні питання економічного зростання, і процес суспільного відтворення в усіх країнах світу набув стагфляційної форми. Все це потребувало суттєвої переорієнтації економічної політики, переоцінки ролі сучасної держави в регулюванні ринкової економіки. Тому в практиці здійснення останнього крен було взято в бік неоконсервативных засад державного регулювання економіки.
Економічний неоконсерватизм являє собою комплекс економічних теорій, орієнтованих на обмеження регулювального впливу держави на функціонування і розвиток економіки та розширення сфери дії ринкових мотивацій, стимулів і регуляторів. Теоретичну основу неоконсерватизму складають неокласичні та неоліберальні економічні концепції. До їх складу входять монетаризм (М. Фрідмен, К. Бруннер, Д. Лейдлер), теорія пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, І. Крістол), теорія регулювання, (Дж. Стіглер, С. Пельцман, Г. Демзац), теорія державного вибору (Дж. Бю-кенен) та ін.
Неоконсерватори помітили нові глобальні тенденції у розвитку великомасштабного виробництва на сучасному етапі розгортання НТР, інтернаціоналізації господарського життя, які потребують забезпечення максимально можливої ініціативи, що зумовлено особливостями інноваційних процесів. Пошуки та впровадження інновацій у виробництво і споживання завжди пов'язані з невизначеністю, ризиком, відсутністю абсолютної гарантії успіху, непродуктивними витратами. За таких умов необхідна децентралізація творчої ініціативи, приведення в дію ринкового механізму її оцінки. За інших однакових обставин це підвищує ймовірну надійність інноваційного процесу. Тому необхідне оптимальне співвідношення централізованих і децентралізованих рішень, яке має забезпечити максимально можливу швидкість оновлення економічної системи.
У 80-х роках минулого століття в багатьох країнах регулювання економіки почало здійснюватися з неоконсервативних позицій. Найбільшого поширення регулювання економіки із зазначених позицій набуло в США, Великобританії та Німеччині. Виникнення та перехід до неоконсервативно!' моделі регулювання ринкової економіки не означає повної відмови від застосування кейнсіанських методів у практиці господарювання розвинених країн світу. Мова йде про те, що у той час мала місце зміна стратегії регулювання розвитку економіки на неоконсервативних засадах при збереженні в певних межах традицій кейнсіанських методів та інструментів. На цій основі сформувалась нова модель регулювання економіки, яка інтегрувала принципи кейнсіанства та неоконсерватизму.
На цих теоретичних засадах практики господарювання в розвинутих країнах світу та з урахуванням специфіки кожної з них склалося декілька моделей державного регулювання економіки.
Серед них привертає увагу американська модель. Вона передбачає, що державне регулювання базується на використанні правових і опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва.
Основою японської моделі державного регулювання ринкової економіки є система взаємодії державних органів та корпорацій, яка спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці.
У шведській моделі передбачається активне втручання держави у процес розподілу та перерозподілу доходів з метою створення потужної системи соціального захисту населення.
Система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян - характерні риси німецької ц | моделі регулювання розвитку економіки.
Отже, державне регулювання ринкової економіки базується на значному теоретичному доробку світової економічної думки і реалізується на практиці в ряді моделей.
Функції, форми та методи державного регулювання ринкової економіки
Сутність державного регулювання ринкової економіки більш повно розкривається в тих функціях держави, які вона при цьому виконує. їх здійснення спрямоване на впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної сфер життєдіяльності людей.
Функції, які виконує держава в сучасних умовах, поділяються на ті, які спрямовані на вдосконалення і розвиток суспільних відносин всередині країни (внутрішні), і ті, що мають на меті налагодження і взаємодію кожної конкретної держави з іншими суб'єктами міжнародних відносин (зовнішні).
У межах кожної країни держава виконує цілий ряд функцій. Серед них важлива роль належить політичній. Вона спрямована на забезпечення певної форми суспільного та гармонійного розвитку суспільства. Якщо держава неспроможна це забезпечити, то вона не виконує політичної функції, що негативно впливає на економічний розвиток країни, породжує соціальні катаклізми та інші негативні явища і процеси.
Виконання державою соціальної функції передбачає створення нею умов для відтворення і розвитку людини — головної продуктивної сили суспільства, формування соціокультурного простору, який сприяв би самореалізації кожної людини, стимулював її до підвищення свого освітнього рівня, зростання професіоналізму, втілення в життя принципів соціальної справедливості.
При порушенні прав і свобод кожного громадянина, неспроможності держави забезпечити сприятливі умови для розвитку кожної людини виникають негативні процеси і явища в соціально-економічному розвитку суспільства, уповільнюється його прогресивний поступ. За таких умов тільки держава силою влади може вплинути на їх протікання і спрямувати в позитивне русло.
Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у забезпеченні нею суверенітету, захисту національних інтересів у межах взаємодії з іншими країнами світового співтовариства на засадах взаємовигідного співробітництва та партнерства. Здійснюючи цю функцію, держава має спрямовувати свої зусилля на налагодження взаємовигідних економічних зв'язків з використанням наявних форм міжнародних економічних відносин з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Ефективна діяльність держави у сфері міжнародних економічних відносин позитивно впливає на функціонування і розвиток національної економіки.
Економічні функції держави у найбільш загальному вигляді спрямовані на формування передумов, необхідних для економічного зростання, соціального прогресу суспільства. Усі функції держави в ринковій економіці тісно взаємопов'язані. І якщо політична і соціальна впливають в основному на функціонування і розвиток економічної системи опосередковано, то економічні функції мають безпосередній вплив на цю систему.
Економічною наукою окреслені постійні функції, які виконує держава в ринковій економіці. Вони подані в таблиці 18.1.
Таблиця 18.1
Економічні функції державного регулювання ринкової економіки
Функції | Зміст функції
Цільова | Визначення цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку національної економіки
Стимулююча | Формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів і спрямовувати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку
Нормативна | Держава за допомогою законодавчих актів встановлює певні "правила гри" для суб'єктів економіки
Корегуюча | Коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних зовнішніх ефектів тощо
Соціальна | Державне регулювання соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища
Безпосереднє управління неринковим сектором економіки | Регулювання державного сектору економіки, створення суспільних благ
Контролююча | Державний нагляд і контроль за виконанням встановлених "правил гри", економічних, екологічних, соціальних стандартів тощо
Економічні функції державного регулювання розвитку ринкової економіки реалізуються шляхом використання декількох основних форм. Серед них важлива роль належить бюджетно-податковому регулюванню, спрямованому на забезпечення функціонування державних фінансів, формування державного бюджету та державних витрат. Не менш важливою формою є грошово-кредитне регулювання, яким передбачається забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на валютному ринку. За допомогою такої форми, як цінове регулювання, держава впливає на процеси ціноутворення в ринкових умовах.
Адміністративно-економічна форма регулювання ринкової економіки реалізується за допомогою заходів адміністративного та економічного плану, спрямованих на створення умов для ефективного функціонування і розвитку ринкових відносин та досягнення соціальних цілей суспільства. До складових цієї форми належить правове регулювання економічних і соціальних процесів і явищ, коли держава встановлює на основі законодавчих норм правові засади підприємницької діяльності, сприяє формуванню правового середовища для економічного розвитку суспільства.
Охарактеризовані форми державного регулювання, функціонування і розвитку ринкової економіки грунтуються на використанні значної кількості методів. Під методами державного регулювання ринкової економіки мають на увазі способи впливу держави за допомогою законодавчих актів і виконавчих органів на підприємницьку діяльність, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення їх ефективної діяльності відповідно до інтересів суспільства.
Економічною наукою охарактеризовано зміст та здійснено класифікацію методів регулювання ринкової економіки, яка подана на рисунку 18.1.
Економічні методи державного регулювання ринкової економіки передбачають формування державою матеріальних та фінансових стимулів для ефективної підприємницької діяльності шляхом впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, що визначає поведінку останніх. Ці методи передбачають використання ставки оподаткування, зміну облікової ставки центральним банком країни, регулювання цін і тарифів, валютне регулювання, норми амортизації.
Адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні сили державної влади шляхом примусу, заборони або дозволу. Ці методи охоплюють і правові, якими визначаються "правила гри" суб'єктів господарювання. Адміністративні методи регулювання ринкової економіки застосовуються для попередження тенденцій до монополізму у сфері охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення та захисту національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізації державних програм. Для цього використовуються закони, укази, декрети, ліцензування, квотування, фіксування рівня цін, різноманітні стандарти і нормативи, контроль за дотриманням законодавства, санкції за їх порушення.
Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередковата засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для | цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.
Специфічним інструментом державного регулювання ринкової економіки є державний сектор. Держава використовує для опосередкованого впливу на приватний сектор та для вирішення тих економічних, соціальних і й інших проблем, які виникають на певному етапі розвитку суспільства.
Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.
Особливості державного регулювання § економіки в умовах переходу до ринкових відносин
Формування і реалізація стратегічного курсу реформування економіки постсоціалістичних країн у ринкову, розв'язання поточних проблем її розвитку не можуть здійснюватись без держави, участі її законодавчих і щ виконавчих органів у цих складних процесах. Тому особливої ваги набуває регуляторна діяльність держави в умовах перехідної економіки, яка спрямована на утвердження нової економічної системи, коли відбувається 1 перехід від адміністративно-командного устрою суспільного життя до Щ
демократичного. При цьому поряд із причинами, які зумовлюють необхідність державного регулювання ринку в країнах з усталеною ринковою економікою, існують специфічні причини необхідності такого регулювання в постсоціалістичних країнах. До таких причин належать:–
потреба у зруйнуванні основних елементів економічних відносин попередньої системи, яке не може здійснюватись на засадах–
саморегуляції, без регулювального впливу держави;–
утвердження і розширення сфери дії, функціонування і розвитку ринкових відносин з притаманною їм дією економічних законів;–
якісні зміни у змісті, структурі, формах та юридичному вираженні відносин власності;–
руйнація монополізму виробництва, притаманного адміністративно-командній системі, та Його попередження в умовах формування ринкової економіки шляхом встановлення правових засад для обмеження нового монополізму, здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;–
формування нових та трансформація існуючих каналів і механізмів фізичного обміну товарами і наданням послуг, руху грошових потоків;–
трансформація загальнонаціональної виробничої та соціальної інфраструктури відповідно до критеріїв ринкової економіки та сучасних науково-технічних досягнень.
Окрім зазначеного, необхідність державного регулювання перехідної економіки визначається її специфічними рисами. Однією з особливостей перехідної економіки є альтернативний характер її розвитку, хоча він має певні межі. Водночас, такий характер перехідної економіки визначає те, що наслідки її розвитку можуть бути варіативними. Безпосередньо вони породжуються невизначеністю перехідного процесу, яка зумовлена зростанням рівня свободи окремих елементів економічної системи. Це притаманне перехідній економіці, в котрій змішані елементи старого і нового її стану, а також існує та різноспрямованість факторів, які впливають на трансформаційні процеси. Через це кількість можливих станів такої економіки зростає, а невизначеність спричиняє значну варіативність результату. В такій ситуації держава за допомогою наявних у неї можливостей має зменшувати невизначеність розвитку та обрати найбільш оптимальний.шлях здійснення реформ з їх орієнтацією на позитивні для всього суспільства соціально-економічні результати.
Для перехідної економіки притаманні поява та функціонування особливих перехідних економічних форм. Перехідний стан останніх, несучи в собі "змішаний" зміст, є проявом їх суперечності з системними формами попередньої економіки і служить сигналом про процес її відмирання. Роль державного регулювання щодо таких форм полягає в тому, щоб, використовуючи їх, забезпечити незворотність здійснюваних ринкових перетворень.
Для перехідної економіки притаманний цілий ряд суперечностей економічного, соціального, політичного характеру. Для зменшення їх гостроти, успішності реформування економічної системи необхідна цілеспрямована регуляторна діяльність держави та використання наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів суспільства.
Зазначені проблеми формування ринкової економіки можуть розв'язатись стихійно, а її складові виникнути і спонтанно. Проте такий шлях їх утворення здійснюється у надзвичайно нераціональних формах, у чому переконує досвід багатьох постсоціалістичних країн. Тому держава не може усуватись від процесу творення необхідних елементів ринкової економічної системи. Водночас, надмірне регулювання державою економічних процесів теж призводить до негативних наслідків. З огляду на це абсолютизація одного з названих підходів формування ринкової економіки неприйнятна.
Важливим моментом здійснення економічних перетворень у постсоціалістичних країнах є вибір моделі економічних реформ та усвідомлення ролі держави у їх реалізації. При виборі тієї або іншої моделі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову слід враховувати реальний стан її структури і місце в колишньому Радянському Союзі, соціальний клімат у суспільстві, уявлення людей про роль і місце нинішньої самостійної держави в економіці, стан соціального захисту громадян, особливості національної психології, що виявляються в неприйнятті багатьох цінностей, які насаджуються населенню цих країн.
Отже, роль держави на етапі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, властива початковим етапам розвитку товарного виробництва, і тому вона малоефективна в період переходу від однієї системи економічних відносин до іншої. Окрім того, відсутність будь-яких регулюючих начал у період трансформації адміністративно-командної економічної системи у ринкову веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів. Це свідчить про те, що механічне перенесення ролі держави з розвинутими ринковими відносинами та сформованим ринковим середовищем на умови країни з перехідною економікою, де таке середовище відсутнє, а ринкові механізми саморегулювання перебувають у зародковому стані, є неприйнятним для усієї політики трансформації економічної системи. Тому необхідна корекція здійснюваних органами державного регулювання економіки реформ з урахуванням набутого досвіду та специфіки умов нинішнього розвитку постсоціал і стичного суспільства. У зв'язку з тим, що ринкове середовище трансформованої економіки перебуває у зародковому стані, пріоритетне значення необхідно надати саме його формуванню.
Державне регулювання процесів формування ринкового середовища в перехідних умовах являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, які здійснюються уповноваженими на 1 це державними установами і громадськими організаціями з метою забезпечення умов для ефективного функціонування економіки на ринкових засадах, пристосування деяких елементів попередньої системи до нових умов господарювання. Його метою є створення об'єктивно необхідних елементів ринкової економіки. З огляду на з цілі й завдання розвитку та функціонування ринкової економіки, держава здійснює регулювання нормативно-правової бази діяльності підприємств, товарних, валютних та фондових бірж, брокерських, маркетингових фірм, посередницьких структур та Іншого, намагаючись узгодити економічні інтереси виробників, посередників та споживачів, запобігти "тінізації" економіки, антиконкурентно практиці та дискримінації партнерів.
Особливого значення в умовах трансформування економічної системи набуває проблема збалансованості інтересів і формування відповідних правових норм їх регулювання у напрямі досягнення оптимального поєднання економічних інтересів представників різних форм власності, у тому числі, державної та приватної. У суспільстві, де недавно піраміда економічних інтересів будувалась за схемою "суслільство-підприсмство-особа", ігнорування цього напрямку ринкових перетворень викликає політичні збурення, соціальну напруженність та конфлікти. У процесі розробки методів і механізмів оптимального розмежування, врахування і взаємного узгодження приватних і публічних інтересів, необхідно зважати на те, що сучасне суспільство можна побудувати не на підпорядкуванні, а на узгодженні вказаних інтересів, яке можливе для їхньої реалізації. Отже, йдеться про формування такої економічної системи, у якій використовуються ринкові механізми саморегулювання економіки і одночасно зберігається певний ступінь державного впливу на економічні процеси.
Своєрідність ситуації полягає в тому, що держава в перехідній економіці, з одного боку, руйнує попередню економічну систему, а з іншого, виступає основною творчою силою для формування нової. Ця обставина зумовлює те, що до тих функцій, які держава виконує в усталеній ринковій системі, в умовах перехідної економіки долучаються такі, що є тимчасовими, притаманними цьому етапу розвитку суспільства. До них належать ті функції, які пов'язані з формуванням ринкових відносин та механізму ринкового саморегулювання:–
роздержавлення і приватизація державної власності та розвиток приватного сектора;–
демонополізація економіки і створення конкурентного середовища;–
створення економічних інститутів, притаманних ринковій економіці;–
розробка господарського законодавства, адекватного до умов ринкової економіки;–
формування основних інститутів інфраструктури ринку;–
вихід з економічної кризи.
У процесі регулювання державою перехідних процесів доцільно надавати перевагу реалізації цих функцій шляхом запровадження дійових економічних форм такого регулювання у стратегічно важливих секторах економіки. У перехідний період слід забезпечити пріоритет державного регулювання над стихійним ринковим саморегулюванням з його непередбачуваністю і нерідко руйнівними наслідками. При цьому слід запобігати невиправданому втручанню державних структур у ринкові відносини суб'єктів господарювання, які формуються.
Загалом регулювальна роль держави має оцінюватися не за рівнем втручання в ринковий механізм, а за станом забезпечення державою внутрішніх та зовнішніх умов сталого функціонування національної економіки. Для цього вона як своєрідний гарант функціонування і розвитку ринкової системи має підтримувати ті галузі національної економіки, які відіграють виняткову роль у гарантуванні її національної безпеки, незалежності і суверенітету.
Отже, регулювання функціонування й розвитку економіки в умовах її трансформації у ринкову має свої особливості. Вони полягають у тому, що держава мас зламати основи попередньої системи і створити основні складові ринкової економіки. При цьому держава, виконуючи ряд тимчасових функцій у перехідній економіці, здійснює регуляторно-створювальну функцію, яка мас забезпечити формування і розвиток системи ринкових відносин у постсоціалістичних країнах.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
