ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗАГАЛЬНОВІДОМИХ ОБРАЗІВ У ТВОРЧОСТІ Ф. ДЮРРЕНМАТТА
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗАГАЛЬНОВІДОМИХ ОБРАЗІВ У ТВОРЧОСТІ Ф. ДЮРРЕНМАТТА
Література другої половини ХХ століття пронизана прагненнями осмислити історію людства, віднайти нові шляхи розвитку цивілізації, поглянути під іншим кутом зору на споконвічні проблеми. Ланкою, що поєднує минуле, сьогодення та майбутнє, виступають традиційні сюжети та образи. Згідно із зауваженням А.Є. Нямцу, "драматичні події ХХ ст. примушують по-іншому осмислити роль культурного спадку в духовній еволюції цивілізації та окремих народів, передбачають розробку своєрідної "протиотрути" проявам шовінізму... Суттєву роль у призупиненні ерозії духовності покликаний відіграти загальнолюдський досвід толерантності, що сконцентрований у чисельних міфах, легендах, переказах і художньо осмислений, доведений до "канону" в літературних версіях письменників різних епох і народів" [14, 25].
Взаємопов'язаність історичних процесів, погляд на сучасність крізь призму давніх сюжетів простежується на прикладі творчості. Дюрренматта. Його позиція у літературі пов'язується із спробою пояснити недоречності сучасного світу, проте, як відзначається дослідниками його спадщини, він "хотів пояснити світ, але пояснити не до кінця, оскільки вкінець пояснений світ - річ неймовірно нудна. Людський дух прагне не лише пояснення загадок, він вимагає загадок нерозв'язних, вимагає секретів і таємниць, що здатні наповнити життя дивним змістом" [20, 45]. Творчі шукання Ф. Дюрренматта дуже часто трансформуються у своєрідне розвінчування, викриття істинної суті відомих фактів.
Драматург віддає перевагу у своїй творчості жанру комедії як такому, що в змозі адекватно відтворити сучасну авторові дійсність (можна провести паралель із драматургією письменника НДР П. Хакса). Відзначаючи продуктивність трагедії на сцені попередніх епох, ситуацію, коли герой протистоїть певному, "визначеному" ворогові, перемога над яким вирішить поставлені у творі проблеми, розпрямить "зигзаги історії" [17, 214], Ф. Дюрренматт акцентує нівелювання у сучасному світі символічної межі між добром та злом. У читачів та глядачів його п'єс виникає дивне відчуття відрази до світу, що так легко дає себе купити, продати та звабити. У сучасній дійсності немає місця для тирану із класичної трагедії, письменником неодноразово підкреслюється анонімність ХХ століття, оскільки людині протистоїть бюрократичний апарат, знеособлена державна машина ("діло Антігони вирішують секретарі Креона" [17, 214]). Саме комедія надає можливості для відображення всіх парадоксів життя, вона виступає втіленням духовної свободи особистості.
Значимість традиції для творчого доробку Ф. Дюрренматта визначається уже власне літературним двійником, яким письменник обрав для себе міфічного Мінотавра. Це істота, напівлюдина-напівтварина, для якої будь-яка "спроба зблизитися з людиною завершується крахом, чи то через надлишок його сліпої - творчої! - сили, чи то через зловісну потворність його образу" [2, 88]. Розгубленість, самотність людини у сучасному світі, втрата першооснов, нездатність віднайти межі між добром і злом (характерні для переважної більшості його творів) відтворюється в однойменному оповіданні.
Численні звернення до загальновідомих сюжетів та образів у творчості Ф. Дюрренматта підкреслюють універсальність проголошених автором проблем. За допомогою загальновідомого матеріалу він прагне віднайти першопричини, мотиви людських вчинків. З огляду на це, варто пригадати висловлювання Б. Брехта щодо детективності у літературі: "Свій життєвий досвід ми отримуємо в умовах катастроф. На матеріалі катастроф нам доводиться пізнавати спосіб, яким функціонує наше суспільне життя. Роздумуючи, ми повинні виявити "inside story" криз, депресій, революцій та війн. Уже під час читання газет, ми відчуваємо, що хтось щось зробив, щоб трапилась явна катастрофа. Що ж і хто зробив? За подіями, про які нам повідомляють, ми припускаємо інші події, про які нам не повідомляється. Вони і є істинними подіями. Ми могли б у них розібратися, якщо б знали про них" [1, 285]. Власне Ф. Дюрренматт і намагається віднайти ці "істинні події". Показовим у даному плані є оповідання "Смерть піфії", що пов'язується у літературно-критичних дослідженнях із визначенням "перевертень" [16, 12] (тобто розповідь, де все навиворіт, навпаки). Саме дане оповідання демонструє особливості сприйняття швейцарським драматургом дійсності, суперечностей, кризовості буття. Вустами провидця Тіресія аналізується категорія правди у сучасному світі і таємні важелі, що впливають на її варіативність: "Мы оба столкнулись с чудовищной действительностью, которая сама по себе такая же тайна за семью печатями, как и человек, порождающий ее. Может, боги, если бы они существовали, пребывая за пределами этого гигантского клубка фантастически переплетенных друг с другом фактов, способствовавших тому, что имели место те беспрецедентные по бесстыдству случаи, составили бы себе некоторое, хотя и поверхностное, представление обо всем, а мы, смертные, варясь в котле этой невиданной неразберихи, только беспомощно барахтаемся в ней. Мы оба надеялись, изрекая пророчества, привнести в нее робкую видимость порядка, хоть малую толику законности в тот мутный, грязно-похотливый и зачастую кровавый поток событий, обрушивавшихся на нас и затягивавших нас, и именно потому, что мы пытались - пусть хоть и в малой дозе - обуздать их" [6, 474]. Власне за даним принципом побудовано більшість п'єс Ф. Дюрренматта, у яких нібито мимоволі "вивертаються", якісно переосмислюються класичні міфи про Медею та Ясона, Геркулеса, Агамемнона, Єлену, побудову Вавилонської башти.
До однієї із провідних тенденцій інтерпретації традиційного матеріалу у культурі ХХ ст. належить розвінчування, пародійна трансформація традиційних персонажів. Колишні "герої" постають перед нашим сучасником під зовсім іншим кутом зору: вони стомилися від тисячолітнього тягаря слави і почестей та прагнуть свободи від міфологічної визначеності власного буття.
Позбавленим колишньої величності та мужності постає один із героїв стародавніх міфів у п'єсі Ф. Дюрренматта "Геркулес і Авгієві стайні". Руйнуючи первісну високу семантику, автор ставить під сумнів міфологічний світогляд взагалі, акцентуючи, що "час окремих героїв безперечно минув і прийшла епоха анонімної тоталітарної системи, перед якою є безсилим навіть античний персонаж" [13, 117]. Беручи за основу тезу "гротеск як обличчя невиразного світу" [17, 214], письменник відмовляється від запобігливості у трансформації загальновідомих персонажів, віддаючи перевагу пародійній інтерпретації.
Відповідно, в оповіданні "Смерть піфії" письменник створює вустами дійових осіб багатоступеневий дописаний апокриф життя Едіпа, не даючи кінцевого варіанту істинних подій. Розслідування, проведене головними героями оповідання, залишає невирішеним питання про співвіднесення у міфі правди та фантазії, тобто автором акцентується провідна роль категорії пам'яті в апокаліптичні періоди історії людства. В одному образі поєднуються одразу декілька рівнів "реальності". Минуле, міфічне у сучасного автора набувають зовсім іншого звучання, відтворюючи нові ідеї. Переможцем у створеному письменником жахливому світі фальші та брехні виступають ті сили, що намагаються зрозуміти механізми насилля, маніпуляції людською свідомістю, люди, які прагнуть дослідити першопричини подій, позбавити їх завіси таємничості.
Неабияке значення в трансформаціях традиційних сюжетів та образів Ф. Дюрренматтом відводиться "містифікованому" часу та простору, який звільняє автора від необхідності слідувати за реаліями давнього міфу. Велика кількість анахронізмів, часових інверсій присутня у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону". Цілком природно у простір комедії вписуються "афишные столбы" [3, 86], "интуристы" [3, 95], "кирпичные заводы" [3, 98], "частный предприниматель" [3, с. 98], "налоговый инспектор" [3, 98]. Сучасні реалії відчуваються у рекламному лозунгу: "Коровье молоко - путь к прогрессу" [3, 99]. Власне місто Вавилон у інтерпретації Ф. Дюрренматта виступає символом мегаполісу доведеного до абсурду, це уже не давнє місто, а модернізоване, зображене у пародійній формі сучасне місто. Тобто автор не обмежується певними соціально-історичними координатами, він пов'язує конкретну міфологічну ситуацію з одвічними проблемами, сутністю буття, створюючи особливу глибину і перспективу.
Давній міф з позиції світогляду людини ХХ ст. розглядається також у комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Міфологічні Геркулес, Деяніра, Авгій оперують категоріями, що відомі нашому сучаснику. Примітним є те, що вони знають і зміст міфів про самих себе, що надає неоднозначності дійству взагалі, а власне дійові особи виступають акторами, які лише грають певні ролі. Їх театральна гра не може вийти за рамки загальновідомої міфологічної ситуації. Ця визначеність вносить трагічний відтінок у контексті пародійної інтерпретації. Хоча місцем дії комедії можна визнати спочатку Фіви, а потім давню Еліду, дане визначення носить умовний характер, оскільки уже з перших рядків автором акцентується театральність дійства, коли один з персонажів проголошує: "Мы попытаемся рассказать вам историю, которую никто до нас не решался показать в театре" [4, 416]. Підкресленою схематичністю дії Ф. Дюрренматт спрямовує увагу глядача на площину ідей.
Місце дії в оповіданні "Смерть піфії" подається крізь призму марення вмираючої провидиці. Події у творі проектуються на символічний образ обшарпаного святилища, пронизаного отруйними парами (це святилище має здатність то зменшуватись до розмірів невеликої печери, то вміщати у собі цілий світ), де час існує за власними законами, він то стрімко мчить, ковтаючи роки життя піфії, то зупиняється в її роздумах. За своєю суттю, це святилище являє собою "проміжну зону" між світом живих і мертвих, між міфом і реальністю.
Позбавленим хронологічної визначеності є час і у п'єсі "Портрет планети", в якій письменник відмовляється від однієї сюжетної лінії, використовуючи кінематографічну техніку швидкого монтажу, де один кадр замінюється іншим, утворюючи єдину картину. Окремі епізоди з історії людства об'єднуються навколо спільних традиційних персонажів Адама, Єви, Каїна, Ади, Авеля, Цілли, Єноха, Наеми, що являють собою так звані основи, на які приміряються долі та характери людей різних епох. Але традиційні образи втрачають свою релігійну семантику первісних людей (Адам та Єва), братовбивці (Каїн) та ін. Вони виконують у п'єсі багато соціальних функцій, проте перші проголошені ними ролі є ролі богів. Фактично, Ф. Дюрренматт прирівнює богів та людей. Власне біблійні імена головних героїв визначають універсальне звучання твору, що являє собою "реквієм по нерозумному людству, сатиричну пародію на його історію від Адама до наших часів" [12, 173]. Повторюваність імен діючих осіб у кожній сцені призводить до символічної втрати індивідуальності персонажів, тобто зло у п'єсі позбавлене конкретних рис, а увага концентрується на його закономірностях. А події у п'єсі переміщуються із суспільства канібалів у доброчинне сімейство, потім у божевільню, на поле бою, у перукарню, наркотичний притон, Космос, комуну, бункер.
Світ з лайна створюється у комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Ця субстанція є основою політичної, соціальної система давньої Еліди. З лайна, як з материної утроби, виринають усі персонажі, це матерія, що народжує та поглинає оточуючий світ. Будь-які вчинки здійснюються на підтримку або всупереч постулатам, що пов'язуються із лайном: "Зато мы все здоровы", "Зато мы посещаем храм", "Зато мы древнейшая демократия Греции" [4, 427]. І все це - знаходячись "по уши в дерьме" [4, 427]. Жителі Еліди хоча і називають себе непримиренними ворогами лайна, створюючи численні комітети та комісії боротьби з ним, самі перешкоджають собі у цій справі. Лайно заполоняє мозок жителів античної країни. Абсурдність всієї п'єси побудована на фразі, яка залишає відкритою цілу низку питань: "По правде сказать, самый вонючий навоз у нас не в конюшне" [4, 447]. За В. Седельником, лайно в інтерпретації Ф. Дюрренматта є тим, що "заважає прояву людського у людині" [20, 50]. А головний герой п'єси розглядається як відправна точка для двох можливостей існування: з лайном чи без нього.
Неабиякого значення у творах Ф. Дюрренматта набуває небесний простір. З небес на землю спускається ангел із божим даром у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону". Зокрема, у коментарях до твору автор акцентує "найважливіше" - місце дії, точніше, фон для нього - неозоре небо. Саме небеса є мовчазним свідком беззмістовного людського існування. І не дивно, що Вальтер Йєнс скаже про Дюрренматта: "Небо і земля, земний світ і світ сузір'їв нероздільні у творчості письменника, поетичною метою якого протягом усього життя було підтвердження коперниківських ідей" [2, 89]. Декорацією, що підкреслює всезагальність поставлених автором проблем, у іншій п'єсі - "Портреті планети" - є Чумацький Шлях. Саме до нього спрямовується останній погляд людства в очікуванні катастрофи.
Неузгодженість хронологічних координат більшості творів, суперечливі деталі інтер'єру, підкреслена парадоксальність дають змогу говорити про те, що автор розглядає світ як "величезний театр у дусі масових вистав епохи бароко, життя людське - як виконання кимсь заданої ролі, а життя суспільства - як абсурдний спектакль, поставлений невідомим режисером" [20, 48].
Майже у кожній п'єсі Ф. Дюрренматта присутнім є елемент гри, відповідно до умов цієї гри завжди бодай один персонаж поводиться всупереч правилам. ЇЇ відправною точкою може розглядатись той факт, що персонажі у п'єсах Ф. Дюрренматта можуть змінювати впродовж твору свої соціальні ролі, перетворюючись із обвинувачуваних у судій та навпаки. До персонажів, що виходять за межі соціальної гри, возвеличуються над нею можна віднести злидаря Аккі ("Ангел приходить до Вавилону"), Геркулеса ("Геркулес і Авгієві стайні"), Тіресія ("Смерть піфії"). Це образи, які створюють власну філософію життя, йдуть всупереч загальноприйнятим нормам.
Так, життєві переконання Аккі подаються у формі маками, де лунає типова для літератури ХХ ст. тенденція "Чтоб устоять в этом мире, братцы, надо в нем сперва разобраться" [3, 142]. Тіресій, відшуковуючи зерно правди у давніх міфах, розглядає безкінечні варіанти подій, що призвели до трагічних результатів. Геркулес виступає руйнівником закостенілих уявлень про власну героїчну сутність.
У центрі уваги Ф. Дюрренматта опиняються виняткові, кризові моменти міфологічних та біблійних сюжетів. В основі п'єси "Геркулес і Авгієві стайні" - найсуперечливіший з подвигів, п'ятий, у відповідності з яким герой очищає від лайна стайні царя Авгія, виторгувавши собі у якості винагороди десяту частину царської худоби [11, 278]. Неоднозначність твору базується уже на власне виборі автором подвигу для зображення, оскільки саме цей вчинок Геркулеса не був зарахований богами до розряду героїчних, тому що здійснювався за певну плату. Ситуація ще у міфологічному варіанті містить у собі відтінок двоїстості, ганебності. Автор підкреслює глибину "падіння" героя демонстрацією жалюгідного матеріального становища Геркулеса (Полібій зауважує: "Вы кругом в долгу! Банкиру Еврисфею должны? Должны. А опекунскому управлению, а архитектору Аясу, а портному Леонидасу?.. Всему городу должны, высокочтимый." [4, 422]). Основна увага концентрується на підкресленні звичайності, прозаїчності "найбруднішого" діяння героя. П'єса "Ангел приходить до Вавилону" вибудовується навколо передісторії створення Вавилонської башти. Описуючи причини "самой безумной затеи человечества" [3, 175], Ф. Дюрренматт зображує динаміку деградації вавилонського суспільства. У "Портреті планети" нагромаджуються епізоди з історії людства, що ведуть до апокрифічного завершення, а в оповіданні "Смерть піфії" зображено останній день із життя дельфійської жриці.
Основним мотивом більшості комедій Ф. Дюрренматта є дивне відчуття байдужості. Особливо виразно дане твердження простежується на основі комедії "Ангел приходить до Вавилону", де цей мотив зазнає градації від людської байдужості до божественного дару до байдужості Бога по
223
відношенню до власних творінь, що руйнують прекрасну планету. Людина виявляється самотньою та розгубленою у цьому світі, у пошуках правильного рішення вона віддає перевагу зовнішнім атрибутам соціальної приналежності, відмовляючись від моральної сутності. Цинічність, байдужість звичайної, "середньої" людини по відношенню до подій, що відбуваються простежується також у п'єсі "Портрет планети".
У своїй творчості Ф. Дюрренматт використовує різні форми та способи переосмислення загальновідомого матеріалу. Проте, як відомо, "у художній практиці рідко зустрічаються чисті варіанти трансформації класичного матеріалу" [14, 71]. Швейцарський письменник віддає перевагу "вивертанню", апокрифізації традиційних сюжетів та образів. Форма дописування (поряд із апокрифізацією) активно використовується у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону", комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Неабиякого значення автор надає і заголовкам власних творів. Так, символічною є назва твору "Смерть піфії", де дефініція "смерть" уособлює завершення епохи наївної віри в античних героїв та богів, тобто певним чином ставиться під сумнів історія людства. А назва "Портрет планети" підкреслює правомірність порівняння творів Ф. Дюрренматта із гротескним дзеркалом, "яке збільшує та шаржує зображення, але не змінює його суті, дзеркалом, в якому не те щоб без прикрас, але із жахливою достовірністю "відображено століття та сучасну людину" [20, 44].
Таким чином, швейцарський письменник у своїх творах крізь призму традиційних сюжетів вибудовує "портрет" сучасного суспільства. Іронія у ставленні автора до загальновідомих образів спонукає читача до переосмислення на основі традиційного матеріалу цілком сучасних проблем. Ф. Дюрренматт зосереджує увагу на зміні ціннісних орієнтирів у сучасному світі. Автором акцентується провідна роль категорії пам'яті в апокаліптичні періоди історії людства, оскільки лише криза демонструє у повній мірі відносну ілюзорність нашарування гуманізму у соціумі. Об'єднуючим мотивом більшості його п'єс є усвідомлення людьми власних помилок поряд із неможливістю, небажанням змінити спосіб життя, що призводить до трагічного фіналу людської цивілізації.
Список використаних джерел
Брехт Б. О литературе. Изд. 2-е, доп. / Пер. с нем. Кацевой Е.; сост. и примеч. Е. Кацевой; Вступ. статья Е. Книпович. - М.: Худож. лит., 1988. - 525 с.
Волощук Є. У пошуках утраченого гуманізму: Нарис про драматургію Фрідріха Дюрренматта // Вікно в світ. - 2002. - №1 (16). - С. 87-98.
Дюрренматт Ф. Ангел приходит в Вавилон // Дюрренматт Ф. Комедии. - М.: Искусство, 1969. - С. 84-174.
Дюрренматт Ф. Геркулес и Авгиевы конюшни // Дюрренматт Ф. Комедии. - М.: Искусство, 1969. - С. 414-479.
Дюрренматт Ф. Портрет планеты // Дюрренматт Ф. Поручение, или О наблюдении за наблюдающим за наблюдателями: Драматургия и проза. - М.: Мол. гвардия, 1990. - С. 37-90.
Дюрренматт Ф. Смерть пифии // Дюрренматт Ф. Избранное: Сборник: Пер. с нем. / Составл. В. Седельника; Предисл. Н. Павловой. - М.: Радуга, 1990. - С. 455-475.
Дюрренматт Ф. Физики // Дюрренматт Ф. Судья и его палач. Романы. Повести. Пьесы. Рассказы. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. - С347-396.
Затонский Д. В наше время. Книга о зарубежных литературах ХХ века. - М.: Советский писатель, 1979. - 431 с.
Затонський Д. Чому Дюрренматт писав таку прозу? // Дюрренматт Ф. Суддя і його кат: Повісті, п'єси, роман: Пер. з нім. - Харків: Фоліо, 2006. - С. 3-16.
Кузнецов В. "Проклятые" вопросы Фридриха Дюрренматта: По мотивам беседы с швейцарским писателем // Новое время. - 1986. - №34. - С. 27-29.
Мифы народов мира: Энциклопедия. В 2-х томах. Т. 1. - М.: Советская энциклопедия, 1980. - 672 с.
Невская Л. Мир-лабиринт "альпийского затворника" // Дюрренматт Ф. Поручение, или О наблюдении за наблюдающим за наблюдателями: Драматургия и проза. - М.: Мол. гвардия, 1990. - С. 169-175.
Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. - Черновцы: Рута, 1999. - 176 с.
Нямцу А. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования): Монография. - Черновцы: Рута, 2007. - 520 с.
Павлова Н.С. Концепция современной пьесы в творчестве Дюрренматта // Литература Швейцарии. Очерки. - М.: Наука, 1969. - С. 230-273.
Павлова Н. Невероятность современного мира // Дюрренматт Ф. Избранное: Сборник: Пер. с нем. / Составл. В. Седельника; Предисл. Н. Павловой. - М.: Радуга, 1990. - С 5-20.
Павлова Н.С., Седельник В.Д. Швейцарские варианты: Литературные портреты. - М.: Советский писатель, 1990. - 320 с.
Павлова Н.С. Фридрих Дюрренматт. - М.: Высш. школа, 1967. - 75 с.
Седельник В. Отчаяние и надежда (Литература Швейцарии в 80-е годы) // Вопросы литературы. - 1988. - № 1. - С. 78-108.
Седельник В. Бунтующий минотавр в лабиринте истории. Жизнь и смерть Фридриха Дюрренматта // Литературное обозрение. - 1991. - №12. - С. 44-50.
This article is devoted to the consideration of main interpretationalpeculiarities of the traditional characters in the works of F. Durrenmatt. The peculiarities of re-comprehension of common plots by Swiss writer are analyzed here. The influence of social-political factors on the formal-contential transformation of traditional structures is investigated here.
Key words: traditional character, traditional plot, myth, mythologism.
Література другої половини ХХ століття пронизана прагненнями осмислити історію людства, віднайти нові шляхи розвитку цивілізації, поглянути під іншим кутом зору на споконвічні проблеми. Ланкою, що поєднує минуле, сьогодення та майбутнє, виступають традиційні сюжети та образи. Згідно із зауваженням А.Є. Нямцу, "драматичні події ХХ ст. примушують по-іншому осмислити роль культурного спадку в духовній еволюції цивілізації та окремих народів, передбачають розробку своєрідної "протиотрути" проявам шовінізму... Суттєву роль у призупиненні ерозії духовності покликаний відіграти загальнолюдський досвід толерантності, що сконцентрований у чисельних міфах, легендах, переказах і художньо осмислений, доведений до "канону" в літературних версіях письменників різних епох і народів" [14, 25].
Взаємопов'язаність історичних процесів, погляд на сучасність крізь призму давніх сюжетів простежується на прикладі творчості. Дюрренматта. Його позиція у літературі пов'язується із спробою пояснити недоречності сучасного світу, проте, як відзначається дослідниками його спадщини, він "хотів пояснити світ, але пояснити не до кінця, оскільки вкінець пояснений світ - річ неймовірно нудна. Людський дух прагне не лише пояснення загадок, він вимагає загадок нерозв'язних, вимагає секретів і таємниць, що здатні наповнити життя дивним змістом" [20, 45]. Творчі шукання Ф. Дюрренматта дуже часто трансформуються у своєрідне розвінчування, викриття істинної суті відомих фактів.
Драматург віддає перевагу у своїй творчості жанру комедії як такому, що в змозі адекватно відтворити сучасну авторові дійсність (можна провести паралель із драматургією письменника НДР П. Хакса). Відзначаючи продуктивність трагедії на сцені попередніх епох, ситуацію, коли герой протистоїть певному, "визначеному" ворогові, перемога над яким вирішить поставлені у творі проблеми, розпрямить "зигзаги історії" [17, 214], Ф. Дюрренматт акцентує нівелювання у сучасному світі символічної межі між добром та злом. У читачів та глядачів його п'єс виникає дивне відчуття відрази до світу, що так легко дає себе купити, продати та звабити. У сучасній дійсності немає місця для тирану із класичної трагедії, письменником неодноразово підкреслюється анонімність ХХ століття, оскільки людині протистоїть бюрократичний апарат, знеособлена державна машина ("діло Антігони вирішують секретарі Креона" [17, 214]). Саме комедія надає можливості для відображення всіх парадоксів життя, вона виступає втіленням духовної свободи особистості.
Значимість традиції для творчого доробку Ф. Дюрренматта визначається уже власне літературним двійником, яким письменник обрав для себе міфічного Мінотавра. Це істота, напівлюдина-напівтварина, для якої будь-яка "спроба зблизитися з людиною завершується крахом, чи то через надлишок його сліпої - творчої! - сили, чи то через зловісну потворність його образу" [2, 88]. Розгубленість, самотність людини у сучасному світі, втрата першооснов, нездатність віднайти межі між добром і злом (характерні для переважної більшості його творів) відтворюється в однойменному оповіданні.
Численні звернення до загальновідомих сюжетів та образів у творчості Ф. Дюрренматта підкреслюють універсальність проголошених автором проблем. За допомогою загальновідомого матеріалу він прагне віднайти першопричини, мотиви людських вчинків. З огляду на це, варто пригадати висловлювання Б. Брехта щодо детективності у літературі: "Свій життєвий досвід ми отримуємо в умовах катастроф. На матеріалі катастроф нам доводиться пізнавати спосіб, яким функціонує наше суспільне життя. Роздумуючи, ми повинні виявити "inside story" криз, депресій, революцій та війн. Уже під час читання газет, ми відчуваємо, що хтось щось зробив, щоб трапилась явна катастрофа. Що ж і хто зробив? За подіями, про які нам повідомляють, ми припускаємо інші події, про які нам не повідомляється. Вони і є істинними подіями. Ми могли б у них розібратися, якщо б знали про них" [1, 285]. Власне Ф. Дюрренматт і намагається віднайти ці "істинні події". Показовим у даному плані є оповідання "Смерть піфії", що пов'язується у літературно-критичних дослідженнях із визначенням "перевертень" [16, 12] (тобто розповідь, де все навиворіт, навпаки). Саме дане оповідання демонструє особливості сприйняття швейцарським драматургом дійсності, суперечностей, кризовості буття. Вустами провидця Тіресія аналізується категорія правди у сучасному світі і таємні важелі, що впливають на її варіативність: "Мы оба столкнулись с чудовищной действительностью, которая сама по себе такая же тайна за семью печатями, как и человек, порождающий ее. Может, боги, если бы они существовали, пребывая за пределами этого гигантского клубка фантастически переплетенных друг с другом фактов, способствовавших тому, что имели место те беспрецедентные по бесстыдству случаи, составили бы себе некоторое, хотя и поверхностное, представление обо всем, а мы, смертные, варясь в котле этой невиданной неразберихи, только беспомощно барахтаемся в ней. Мы оба надеялись, изрекая пророчества, привнести в нее робкую видимость порядка, хоть малую толику законности в тот мутный, грязно-похотливый и зачастую кровавый поток событий, обрушивавшихся на нас и затягивавших нас, и именно потому, что мы пытались - пусть хоть и в малой дозе - обуздать их" [6, 474]. Власне за даним принципом побудовано більшість п'єс Ф. Дюрренматта, у яких нібито мимоволі "вивертаються", якісно переосмислюються класичні міфи про Медею та Ясона, Геркулеса, Агамемнона, Єлену, побудову Вавилонської башти.
До однієї із провідних тенденцій інтерпретації традиційного матеріалу у культурі ХХ ст. належить розвінчування, пародійна трансформація традиційних персонажів. Колишні "герої" постають перед нашим сучасником під зовсім іншим кутом зору: вони стомилися від тисячолітнього тягаря слави і почестей та прагнуть свободи від міфологічної визначеності власного буття.
Позбавленим колишньої величності та мужності постає один із героїв стародавніх міфів у п'єсі Ф. Дюрренматта "Геркулес і Авгієві стайні". Руйнуючи первісну високу семантику, автор ставить під сумнів міфологічний світогляд взагалі, акцентуючи, що "час окремих героїв безперечно минув і прийшла епоха анонімної тоталітарної системи, перед якою є безсилим навіть античний персонаж" [13, 117]. Беручи за основу тезу "гротеск як обличчя невиразного світу" [17, 214], письменник відмовляється від запобігливості у трансформації загальновідомих персонажів, віддаючи перевагу пародійній інтерпретації.
Відповідно, в оповіданні "Смерть піфії" письменник створює вустами дійових осіб багатоступеневий дописаний апокриф життя Едіпа, не даючи кінцевого варіанту істинних подій. Розслідування, проведене головними героями оповідання, залишає невирішеним питання про співвіднесення у міфі правди та фантазії, тобто автором акцентується провідна роль категорії пам'яті в апокаліптичні періоди історії людства. В одному образі поєднуються одразу декілька рівнів "реальності". Минуле, міфічне у сучасного автора набувають зовсім іншого звучання, відтворюючи нові ідеї. Переможцем у створеному письменником жахливому світі фальші та брехні виступають ті сили, що намагаються зрозуміти механізми насилля, маніпуляції людською свідомістю, люди, які прагнуть дослідити першопричини подій, позбавити їх завіси таємничості.
Неабияке значення в трансформаціях традиційних сюжетів та образів Ф. Дюрренматтом відводиться "містифікованому" часу та простору, який звільняє автора від необхідності слідувати за реаліями давнього міфу. Велика кількість анахронізмів, часових інверсій присутня у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону". Цілком природно у простір комедії вписуються "афишные столбы" [3, 86], "интуристы" [3, 95], "кирпичные заводы" [3, 98], "частный предприниматель" [3, с. 98], "налоговый инспектор" [3, 98]. Сучасні реалії відчуваються у рекламному лозунгу: "Коровье молоко - путь к прогрессу" [3, 99]. Власне місто Вавилон у інтерпретації Ф. Дюрренматта виступає символом мегаполісу доведеного до абсурду, це уже не давнє місто, а модернізоване, зображене у пародійній формі сучасне місто. Тобто автор не обмежується певними соціально-історичними координатами, він пов'язує конкретну міфологічну ситуацію з одвічними проблемами, сутністю буття, створюючи особливу глибину і перспективу.
Давній міф з позиції світогляду людини ХХ ст. розглядається також у комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Міфологічні Геркулес, Деяніра, Авгій оперують категоріями, що відомі нашому сучаснику. Примітним є те, що вони знають і зміст міфів про самих себе, що надає неоднозначності дійству взагалі, а власне дійові особи виступають акторами, які лише грають певні ролі. Їх театральна гра не може вийти за рамки загальновідомої міфологічної ситуації. Ця визначеність вносить трагічний відтінок у контексті пародійної інтерпретації. Хоча місцем дії комедії можна визнати спочатку Фіви, а потім давню Еліду, дане визначення носить умовний характер, оскільки уже з перших рядків автором акцентується театральність дійства, коли один з персонажів проголошує: "Мы попытаемся рассказать вам историю, которую никто до нас не решался показать в театре" [4, 416]. Підкресленою схематичністю дії Ф. Дюрренматт спрямовує увагу глядача на площину ідей.
Місце дії в оповіданні "Смерть піфії" подається крізь призму марення вмираючої провидиці. Події у творі проектуються на символічний образ обшарпаного святилища, пронизаного отруйними парами (це святилище має здатність то зменшуватись до розмірів невеликої печери, то вміщати у собі цілий світ), де час існує за власними законами, він то стрімко мчить, ковтаючи роки життя піфії, то зупиняється в її роздумах. За своєю суттю, це святилище являє собою "проміжну зону" між світом живих і мертвих, між міфом і реальністю.
Позбавленим хронологічної визначеності є час і у п'єсі "Портрет планети", в якій письменник відмовляється від однієї сюжетної лінії, використовуючи кінематографічну техніку швидкого монтажу, де один кадр замінюється іншим, утворюючи єдину картину. Окремі епізоди з історії людства об'єднуються навколо спільних традиційних персонажів Адама, Єви, Каїна, Ади, Авеля, Цілли, Єноха, Наеми, що являють собою так звані основи, на які приміряються долі та характери людей різних епох. Але традиційні образи втрачають свою релігійну семантику первісних людей (Адам та Єва), братовбивці (Каїн) та ін. Вони виконують у п'єсі багато соціальних функцій, проте перші проголошені ними ролі є ролі богів. Фактично, Ф. Дюрренматт прирівнює богів та людей. Власне біблійні імена головних героїв визначають універсальне звучання твору, що являє собою "реквієм по нерозумному людству, сатиричну пародію на його історію від Адама до наших часів" [12, 173]. Повторюваність імен діючих осіб у кожній сцені призводить до символічної втрати індивідуальності персонажів, тобто зло у п'єсі позбавлене конкретних рис, а увага концентрується на його закономірностях. А події у п'єсі переміщуються із суспільства канібалів у доброчинне сімейство, потім у божевільню, на поле бою, у перукарню, наркотичний притон, Космос, комуну, бункер.
Світ з лайна створюється у комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Ця субстанція є основою політичної, соціальної система давньої Еліди. З лайна, як з материної утроби, виринають усі персонажі, це матерія, що народжує та поглинає оточуючий світ. Будь-які вчинки здійснюються на підтримку або всупереч постулатам, що пов'язуються із лайном: "Зато мы все здоровы", "Зато мы посещаем храм", "Зато мы древнейшая демократия Греции" [4, 427]. І все це - знаходячись "по уши в дерьме" [4, 427]. Жителі Еліди хоча і називають себе непримиренними ворогами лайна, створюючи численні комітети та комісії боротьби з ним, самі перешкоджають собі у цій справі. Лайно заполоняє мозок жителів античної країни. Абсурдність всієї п'єси побудована на фразі, яка залишає відкритою цілу низку питань: "По правде сказать, самый вонючий навоз у нас не в конюшне" [4, 447]. За В. Седельником, лайно в інтерпретації Ф. Дюрренматта є тим, що "заважає прояву людського у людині" [20, 50]. А головний герой п'єси розглядається як відправна точка для двох можливостей існування: з лайном чи без нього.
Неабиякого значення у творах Ф. Дюрренматта набуває небесний простір. З небес на землю спускається ангел із божим даром у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону". Зокрема, у коментарях до твору автор акцентує "найважливіше" - місце дії, точніше, фон для нього - неозоре небо. Саме небеса є мовчазним свідком беззмістовного людського існування. І не дивно, що Вальтер Йєнс скаже про Дюрренматта: "Небо і земля, земний світ і світ сузір'їв нероздільні у творчості письменника, поетичною метою якого протягом усього життя було підтвердження коперниківських ідей" [2, 89]. Декорацією, що підкреслює всезагальність поставлених автором проблем, у іншій п'єсі - "Портреті планети" - є Чумацький Шлях. Саме до нього спрямовується останній погляд людства в очікуванні катастрофи.
Неузгодженість хронологічних координат більшості творів, суперечливі деталі інтер'єру, підкреслена парадоксальність дають змогу говорити про те, що автор розглядає світ як "величезний театр у дусі масових вистав епохи бароко, життя людське - як виконання кимсь заданої ролі, а життя суспільства - як абсурдний спектакль, поставлений невідомим режисером" [20, 48].
Майже у кожній п'єсі Ф. Дюрренматта присутнім є елемент гри, відповідно до умов цієї гри завжди бодай один персонаж поводиться всупереч правилам. ЇЇ відправною точкою може розглядатись той факт, що персонажі у п'єсах Ф. Дюрренматта можуть змінювати впродовж твору свої соціальні ролі, перетворюючись із обвинувачуваних у судій та навпаки. До персонажів, що виходять за межі соціальної гри, возвеличуються над нею можна віднести злидаря Аккі ("Ангел приходить до Вавилону"), Геркулеса ("Геркулес і Авгієві стайні"), Тіресія ("Смерть піфії"). Це образи, які створюють власну філософію життя, йдуть всупереч загальноприйнятим нормам.
Так, життєві переконання Аккі подаються у формі маками, де лунає типова для літератури ХХ ст. тенденція "Чтоб устоять в этом мире, братцы, надо в нем сперва разобраться" [3, 142]. Тіресій, відшуковуючи зерно правди у давніх міфах, розглядає безкінечні варіанти подій, що призвели до трагічних результатів. Геркулес виступає руйнівником закостенілих уявлень про власну героїчну сутність.
У центрі уваги Ф. Дюрренматта опиняються виняткові, кризові моменти міфологічних та біблійних сюжетів. В основі п'єси "Геркулес і Авгієві стайні" - найсуперечливіший з подвигів, п'ятий, у відповідності з яким герой очищає від лайна стайні царя Авгія, виторгувавши собі у якості винагороди десяту частину царської худоби [11, 278]. Неоднозначність твору базується уже на власне виборі автором подвигу для зображення, оскільки саме цей вчинок Геркулеса не був зарахований богами до розряду героїчних, тому що здійснювався за певну плату. Ситуація ще у міфологічному варіанті містить у собі відтінок двоїстості, ганебності. Автор підкреслює глибину "падіння" героя демонстрацією жалюгідного матеріального становища Геркулеса (Полібій зауважує: "Вы кругом в долгу! Банкиру Еврисфею должны? Должны. А опекунскому управлению, а архитектору Аясу, а портному Леонидасу?.. Всему городу должны, высокочтимый." [4, 422]). Основна увага концентрується на підкресленні звичайності, прозаїчності "найбруднішого" діяння героя. П'єса "Ангел приходить до Вавилону" вибудовується навколо передісторії створення Вавилонської башти. Описуючи причини "самой безумной затеи человечества" [3, 175], Ф. Дюрренматт зображує динаміку деградації вавилонського суспільства. У "Портреті планети" нагромаджуються епізоди з історії людства, що ведуть до апокрифічного завершення, а в оповіданні "Смерть піфії" зображено останній день із життя дельфійської жриці.
Основним мотивом більшості комедій Ф. Дюрренматта є дивне відчуття байдужості. Особливо виразно дане твердження простежується на основі комедії "Ангел приходить до Вавилону", де цей мотив зазнає градації від людської байдужості до божественного дару до байдужості Бога по
223
відношенню до власних творінь, що руйнують прекрасну планету. Людина виявляється самотньою та розгубленою у цьому світі, у пошуках правильного рішення вона віддає перевагу зовнішнім атрибутам соціальної приналежності, відмовляючись від моральної сутності. Цинічність, байдужість звичайної, "середньої" людини по відношенню до подій, що відбуваються простежується також у п'єсі "Портрет планети".
У своїй творчості Ф. Дюрренматт використовує різні форми та способи переосмислення загальновідомого матеріалу. Проте, як відомо, "у художній практиці рідко зустрічаються чисті варіанти трансформації класичного матеріалу" [14, 71]. Швейцарський письменник віддає перевагу "вивертанню", апокрифізації традиційних сюжетів та образів. Форма дописування (поряд із апокрифізацією) активно використовується у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону", комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Неабиякого значення автор надає і заголовкам власних творів. Так, символічною є назва твору "Смерть піфії", де дефініція "смерть" уособлює завершення епохи наївної віри в античних героїв та богів, тобто певним чином ставиться під сумнів історія людства. А назва "Портрет планети" підкреслює правомірність порівняння творів Ф. Дюрренматта із гротескним дзеркалом, "яке збільшує та шаржує зображення, але не змінює його суті, дзеркалом, в якому не те щоб без прикрас, але із жахливою достовірністю "відображено століття та сучасну людину" [20, 44].
Таким чином, швейцарський письменник у своїх творах крізь призму традиційних сюжетів вибудовує "портрет" сучасного суспільства. Іронія у ставленні автора до загальновідомих образів спонукає читача до переосмислення на основі традиційного матеріалу цілком сучасних проблем. Ф. Дюрренматт зосереджує увагу на зміні ціннісних орієнтирів у сучасному світі. Автором акцентується провідна роль категорії пам'яті в апокаліптичні періоди історії людства, оскільки лише криза демонструє у повній мірі відносну ілюзорність нашарування гуманізму у соціумі. Об'єднуючим мотивом більшості його п'єс є усвідомлення людьми власних помилок поряд із неможливістю, небажанням змінити спосіб життя, що призводить до трагічного фіналу людської цивілізації.
Список використаних джерел
Брехт Б. О литературе. Изд. 2-е, доп. / Пер. с нем. Кацевой Е.; сост. и примеч. Е. Кацевой; Вступ. статья Е. Книпович. - М.: Худож. лит., 1988. - 525 с.
Волощук Є. У пошуках утраченого гуманізму: Нарис про драматургію Фрідріха Дюрренматта // Вікно в світ. - 2002. - №1 (16). - С. 87-98.
Дюрренматт Ф. Ангел приходит в Вавилон // Дюрренматт Ф. Комедии. - М.: Искусство, 1969. - С. 84-174.
Дюрренматт Ф. Геркулес и Авгиевы конюшни // Дюрренматт Ф. Комедии. - М.: Искусство, 1969. - С. 414-479.
Дюрренматт Ф. Портрет планеты // Дюрренматт Ф. Поручение, или О наблюдении за наблюдающим за наблюдателями: Драматургия и проза. - М.: Мол. гвардия, 1990. - С. 37-90.
Дюрренматт Ф. Смерть пифии // Дюрренматт Ф. Избранное: Сборник: Пер. с нем. / Составл. В. Седельника; Предисл. Н. Павловой. - М.: Радуга, 1990. - С. 455-475.
Дюрренматт Ф. Физики // Дюрренматт Ф. Судья и его палач. Романы. Повести. Пьесы. Рассказы. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. - С347-396.
Затонский Д. В наше время. Книга о зарубежных литературах ХХ века. - М.: Советский писатель, 1979. - 431 с.
Затонський Д. Чому Дюрренматт писав таку прозу? // Дюрренматт Ф. Суддя і його кат: Повісті, п'єси, роман: Пер. з нім. - Харків: Фоліо, 2006. - С. 3-16.
Кузнецов В. "Проклятые" вопросы Фридриха Дюрренматта: По мотивам беседы с швейцарским писателем // Новое время. - 1986. - №34. - С. 27-29.
Мифы народов мира: Энциклопедия. В 2-х томах. Т. 1. - М.: Советская энциклопедия, 1980. - 672 с.
Невская Л. Мир-лабиринт "альпийского затворника" // Дюрренматт Ф. Поручение, или О наблюдении за наблюдающим за наблюдателями: Драматургия и проза. - М.: Мол. гвардия, 1990. - С. 169-175.
Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. - Черновцы: Рута, 1999. - 176 с.
Нямцу А. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования): Монография. - Черновцы: Рута, 2007. - 520 с.
Павлова Н.С. Концепция современной пьесы в творчестве Дюрренматта // Литература Швейцарии. Очерки. - М.: Наука, 1969. - С. 230-273.
Павлова Н. Невероятность современного мира // Дюрренматт Ф. Избранное: Сборник: Пер. с нем. / Составл. В. Седельника; Предисл. Н. Павловой. - М.: Радуга, 1990. - С 5-20.
Павлова Н.С., Седельник В.Д. Швейцарские варианты: Литературные портреты. - М.: Советский писатель, 1990. - 320 с.
Павлова Н.С. Фридрих Дюрренматт. - М.: Высш. школа, 1967. - 75 с.
Седельник В. Отчаяние и надежда (Литература Швейцарии в 80-е годы) // Вопросы литературы. - 1988. - № 1. - С. 78-108.
Седельник В. Бунтующий минотавр в лабиринте истории. Жизнь и смерть Фридриха Дюрренматта // Литературное обозрение. - 1991. - №12. - С. 44-50.
This article is devoted to the consideration of main interpretationalpeculiarities of the traditional characters in the works of F. Durrenmatt. The peculiarities of re-comprehension of common plots by Swiss writer are analyzed here. The influence of social-political factors on the formal-contential transformation of traditional structures is investigated here.
Key words: traditional character, traditional plot, myth, mythologism.
