Основні положення досудового слідства
Основні положення досудового слідства
Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: суть і значення стадії; форми досудового розслідування; строки проведення дізнання та досудового слідства; підслідність кримінальних справ; інші загальні умови досудового слідства.
Рекомендована література:
Громов Н.А. Институт привлечения к уголовной ответственности. Саратов., 1991. 183с.
Дізнання в міліції та в митних органах: навч. пос./ Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Лобойко Л.М. та ін. – Дніпропетр.: ПП „Ліра ЛТД”, 2003. – 152 с.
Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел. К., 1987. 84с.
Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого. К., 1989. 56с.
Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений: общая характеристика. Цели, действия. Саратов. 1987. 94с.
Клепа Є. Поняття та сутність тактики досудового слідства // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №3. – с. 126-129.
Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. Л., 1984. 176с.
Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: планирование, организация. М., 1970. 223с.
Ластов В.Е. Расследование преступлений, проблемы качества. Саратов., 1988. 199с.
Леви А.А., Горин Л.А. Звукозапись и видеозапись в уголовном процессе. М, 1981. 109с.
Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики. М., 1980. 96с.
Михайлов А.И. Отдельное поручение следователя. М., 1971. 67с.
Порубов К.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. Минск. 1973. 367с.
Таджиев Х.С. Прокурорский надзор и ведомственный контроль за расследованием преступлений. Ташкент. 1985.
Чорноус Ю.М. Міжнародні стандарти проведення досудового слідства \\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №3. – С.143-147.
Шейфер С.А. Предварительное следствие. Общие условия. Куйбишев, 1986.
Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. М., 1981. 126с.
Шимановский В.В. Общие условия производства предварительного следствия. Л., 1983. 67с.
Поняття та значення досудового слідства
Теорія досудового слідства як частина науки кримінального процесу досліджує обумовлену нормами кримінально-процесуального права діяльність органів розслідування, порядок їхніх відносин між собою й з іншими учасниками процесу при розкритті, розслідуванні й попередженні злочинів, а також розробляє пропозиції по вдосконаленню кримінально-процесуального законодав-ства на основі узагальнення практики застосування його норм.
Складність діяльності органів розслідування й вирішення завдань, що перед ними стость обумовлюють необхідність глибокого юридичного аналізу процесуальних форм, умов. Однак для повного розкриття сутності й значення досудового слідства в боротьбі зі злочинністю одних понять, розроблювальних кримінально-процесуальною наукою, недостатньо. Багатогранність предмета дослідження постійно висуває необхідність залучення данних інших наук. Використовувані для пізнання характеру й природи властивих досудовому слідству явищ і процесів, вони стають складовою частиною його теоретичних основ. Тут ми зустрічаємося із інтеграцією наук, коли відбувається взаємопроникнення ідей, теорій і методів не тільки в суміжних, але й у досить віддалені по предмету й методах дослідження галузях знань. Досягануті при цьому позитивні результати сприяють більш глибокому пізнанню внутрішніх зв’язків і сторін досліджуваного явища (об’єкта пізнання). Збільшення знань, що відбуває в цьому випадку приводить іноді до створення нової теоретичної системи.
Перелік наук, дані яких можуть бути використані при дослідженні проблем досудового слідства, досить великий. Тому доцільно обмежити їхнє коло визначальними для теорії й практики розслідування кримінальних справ галузями знань.
Філософський принцип пізнання об’єктивної дійсності зобов’язує встановлювати фактичні обставини в повній відповідності з дійсністю. В основі прийнятих на досудовому слідстві рішень повинні лежати факти, що не викликають сумнівів у їхній істинності. Тому завдання науки - не тільки стимулювати можливість пізнання істини при розслідуванні й можливість, що випливає звідси, розкриття кожного злочину, але й показати, як слідчий пізнає в процесі розслідування факти об’єктивної дійсності.
Розслідування злочинів - це дослідницька, пізнавальна за своїм характером діяльність, здійснювана шляхом всебічного, повного й об’єктивного дослідження фактичних обставин справи. Вона полягає у виявленні, закріпленні, перевірці й оцінці доказів, які збирають при проведенні слідчих дій в обсязі, необхідному як для прийняття проміжних рішень, так і для вирішення питання про спрямування кримінальної справи до суду чи до закриття у ній провадження. Специфіка пізнання при цьому обумовлюється тим, що його об’єктом є передбачене кримінальним законом діяння, що досліджується у формах і за допомогою засобів, які визначені кримінально-процесуальним законом. Процес пізнання при розслідуванні злочинів тісно пов’язаний з теорією судових доказів, в основі якої лежать гносеологічні закономірності, властиві процесу пізнання взагалі. Тому для дослідження природи пізнання, здійснюваного слідчим, важливе значення набуває вчення про загальний зв’язок і розвиток явищ об’єктивної дійсності.
До методологічних основ досудового слідства належать й дані формальної логіки, роль якої в розслідуванні злочинів дуже важлива. Між логікою й діалектикою існує органічний зв’язок, тому що діалектика містить у собі логічне мислення. Індукція й дедукція, аналіз і синтез, гіпотеза, силогізм і інші логічні категорії й фігури мають важливе значення для характеристики розумової діяльності слідчого в процесі аналізу й оцінки доказів, побудови й перевірки слідчих версій, при вирішенні питань про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого й т.д.
Юридичний аспект дослідження проблем досудового слідства припускає використання наукових даних і теоретичних положень, розроблювальних науками кримінального процесу, криміналістики й кримінології. Тому теоретичні основи досудового слідства поділяються на процесуальні, криміналістичні й кримінологічні. Визначальне значення для процесуальних основ досудового слідства мають розроблювальні наукою кримінального процесу теоретичні положення про правовідносини, у які вступають органи розслідування між собою й з іншими учасниками процесу. Дослідження характеру процесуальних відносин на досудовому слідстві має важливе теоретичне й практичне значення. За допомогою цього дослідження виявляється юридична сутність досудового слідства як самостійної стадії кримінального процесу, визначаються коло його учасників, обсяг їхніх прав і обов’язків і функції. У правовідносинах реалізуються владні повноваження слідчого, права й обов’язки осіб, на яких поширюються зазначені владні повноваження. Виявлення меж цих повноважень і розробка рекомендацій з їхнього правильного застосування слідчим, а також дослідження обсягу й характеру процесуальних прав і обов’язків учасників досудового слідства безпосередньо пов’язані з дослідженням принципів законності й демократизму в досудового слідстві. Необхідними умовами, що забезпечують зазначене є: а) провадження розслідування спеціально уповноваженими державними органами; б) правильне застосування закону органами розслідування; в) здійснення прокурорського нагляду за виконанням законів при провадженні досудового слідства.
Наукові дані криміналістики, її рекомендації про способи найбільш успішного й правильного провадження слідчих дій і методах розслідування окремих видів злочинів знаходять повсякденне застосування в практиці роботи слідчих. Тісний зв’язок між кримінальним процесом і криміналістикою висуває проблеми співвідношення цих галузей знань, з одного боку, і процесуальних правил і криміналістичних (тактичних) прийомів розслідування - з іншого. Це породжує необхідність дослідження процесуальних і тактичних умов, що забезпечують розкриття злочину й викриття винного на
досудового слідстві. До них повинні бути віднесені: а) застосування заходів процесуального примусу як найбільш загальної умови, що припускає, у свою чергу, дотримання принципових для досудового слідства вимог закону про об’єктивне, повне й всебічне дослідження обставин справи, дотримання таємниці слідства, обов’язковому документуванні слідчих дій, активності й швидкості в діяльності органів розслідування; б) залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів; в) взаємодія слідчого й органу дізнання при розкритті й розслідуванні злочинів; г) планування розслідування злочинів.
До завдань органів розслідування входить не тільки швидке й повне розкриття злочинів і викриття винних осіб, але й попередження злочинів. Закон зобов’язує слідчого в процесі досудового розслідування виявляти причини злочинів, умови, що сприяли їхньому здійсненню, і вживати необхідних заходів до їхнього усунення. Аналіз процесуальної функції слідчого по попередженню злочинів не може обійтися без наукових даних кримінології, що досліджує причини злочинності взагалі й окремих злочинів зокрема. Наукові положення кримінології про причин і умов, що сприяють здійсненню конкретних злочинів, про зв’язок їх із загальними причинами злочинності, кримінологічна характеристика окремих видів злочинів, методологічні положення про вивчення особистості злочинця при розслідуванні злочинів, класифікації обставин, що сприяли вчиненню злочинів, які розроблені кримінологією, залучаються наукою кримінального процесу для дослідження питань, пов’язаних з діяльністю слідчого по попередженню злочинів.
Пропонована систематизація теоретичних основ досудового слідства, всебічне й глибоке їхнє дослідження повинні стати науковою базою для розробки практичних рекомендацій, спрямованих на успішне вирішення завдань, що стоять перед органами досудового слідства.
Розкриття, розслідування й попередження злочинів регламентується нормами кримінально-процесуального права. Сформульовані в них принципи, що визначають завдання, мету й форми цієї діяльності, засновані на науковому узагальненні практики правосуддя й розроблених теорією кримінального процесу положеннях.
Ці принципи базуються на міцному методологічному фундаменті, тому що теорія й практика досудового слідства опираються на єдину систему науково-світоглядних поглядів, що відображають закони й категорії навколишньої дійсності. Тільки на цій методологічній базі можливе справді наукове дослідження проблем досудового слідства й ефективне використання його результатів на практиці.
Слідчий досліджує фактичні обставини події злочину й тим самим здобуває необхідні для вирішення процесуальних завдань знання, інакше кажучи, пізнає цю подію. Вчення про можливості пізнання об’єктивної дійсності повною мірою відноситься й до такої конкретної області практичної діяльності, як досудове слідство. По будь-якій розслідуваній кримінальній справі в принципі можливо достовірне пізнання всіх фактичних обставин, необхідних для вирішення її по суті. Методологічну основу цієї можливості становить діалектика як вчення про розвиток, взаємозв’язок і взаємообумовленість всіх явищ.
Подія злочину, як явище об’єктивної дійсності, має з нею різноманітні внутрішні й зовнішні зв’язки, що носять необхідний і випадковий характер. Вчиняючи злочин, людина вступає в певні відносини з іншими особами (співучасниками, потерпілими), вона використовує різні предмети як знаряддя злочину, своїми діями порушує певний порядок речей і їхнього зв’язку, внаслідок чого утворяться нові зв’язки й відносини. Виявляючи й установлюючи їх, слідчий пізнає сутність розслідуваного злочину. «Пізнавати дійсність - значить установлювати, як зв’язані між собою елементи, частини, моменти дійсності або як вони не зв’язані». Зрозуміло, коли істина в справі не встановлена, злочин залишається нерозкритим. Але чи означає це, що гносеологічні закономірності діють вибірково, дозволяючи в одних випадках досягти істини, а в інші - ні? Досягнення істини при розслідуванні злочинів можливо завжди, але успішність реалізації цієї можливості в дійсність залежить від багатьох суб’єктивних й об’єктивних факторів.
Пізнання, здійснюване при розслідуванні кримінальних справ,- це складний процес розкриття злочинів і викриття осіб, які їх вчинили. Він вимагає від слідчого високої професійної майстерності й значних інтелектуальних і фізичних зусиль для подолання тих труднощів, з якими йому нерідко доводиться зіштовхуватися при відновленні картини вчинення злочину. Злочин - це подія минулого. Труднощі розкриття злочинів нерідко пов’язані з умовами, у яких було вчинено злочин (вони можуть бути несприятливими для збереження його слідів); з поводженням злочинця (він може протидіяти розкриттю злочину); з рівнем розвитку наукових методів і засобів дослідження тих або інших доказів (наука ще може не досягти відповідного рівня в їхній розробці).
Розглядаючи можливості слідчого розкрити кожний злочин і викрити кожного злочинця, В. Д. Арсеньєв справедливо зауважував, що перетворення зазначеної можливості в дійсність відбувається не саме по собі. Це залежить від того, наскільки кожний оперативний і слідчий працівник сумлінно, уміло й зі знанням справи буде виконувати свої обов’язки. «При цьому, звичайно, не можна не враховувати певні об’єктивні фактори, що можуть протидіяти розкриттю окремих злочинів,- пише В. Д. Арсеньєв.- Однак якщо об’єктивні й суб’єктивні фактори, що сприяють розкриттю злочину, в основному діють постійно, то фактори, що перешкоджають установленню істини, випадкові й тому не можуть протистояти першим. Отже, можна сказати, що немає такого злочину, який не можна було б розкрити». У яких би умовах не діяв злочинець, які б заходи не вживав для приховання слідів злочину, завжди зберігаються які-небудь сліди його злочинної діяльності. Припущення про те, що злочинець може вчинити злочин, не залишивши слідів свого діяння, помилкове, тому що суперечить закону взаємозв’язку й взаємообумовленості всіх явищ. Ідея про те, що вся матерія має властивість відбиття, містить необмежені евристичні можливості для теорії пізнання.
Основні завдання досудового слідства
охорона прав та законних інтересів громадян, суспільства;
швидке і повне розкриття злочинів;
встановлення об’єктивної істини по кримінальній справі;
викриття винних;
притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності;
недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;
реабілітація осіб, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності та забезпечення відшкодування заподіяного їм збитку;
визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;
забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;
виявлення й усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;
створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;
забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;
виховання громадян у дусі неухильного додержання Конституції і законів України.
Отже, досудове слідство – це певна стійка, струнка система діяльності.
Основні положення досудового слідства – це визначені законом на основі засад кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
До таких положень належать: підслідність; провадженя досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті і розслідуванні злочинів.
Форми досудового розслідування та строки їх проведення – дізнання і досудове слідство.
Дізнання – це основана на законі розшукова, доказу вальна та право застосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.
Відповідно до наказу МВС України №880 від 29 грудня 1995 року у структурі міліції створено штатні підрозділи дізнання, основними завданнями і метою яких є взаємодія з працівниками інших служб оперативного реагування на заяви та повідомлення щодо вчинених злочинів; вжиття ефективних заходів до осіб, які вчинили злочини; збирання і закріплення доказів; розкриття та розслідування злочинів.
У ст. 101 КПК України наведено вичерпний перелік органів дізнання. Відповідно до ст.104 КПК за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і протягом 10 днів (ст. 108 КПК) проводить усі можливі слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах десятиденного строку. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії та повідомляє слідчого про їх наслідки.
Досудове слідство – це діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об’єктивної істини, здійсненні право застосовних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.
Згідно зі ст. 111 КПК досудове слідство є обов’язковим в усіх справах, за винятком справ про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення ( ч.1 ст. 27 КПК), у яких досудове слідство проводиться лише у разі, якщо це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте і в цих справах провадження слідства є обов’язковим,якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка внаслідок своїх фізичних або психічних вад не може самостійно здійснювати своє право на захист. Загальний строк досудового слідства становить два місяці.
Законодавець надає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства, для яких розслідування – основна форма діяльності. Для органів дізнання це лише одна, при чому не основна функція (виняток – міліція, податкова міліції та органи безпеки).
Поняття підслідності. Співвідношення підслідності й підсудності
Правильне й своєчасне визначення підслідності в строгій відповідності з вимогами закону є важливою умовою успішної боротьби зі злочинністю. Проблема підслідності привертає увагу вчених і практичних працівників протягом тривалого періоду часу, але особливо після надання в 1963 році права провадження досудового слідства органам внутрішніх справ, тому що з’явився ще один орган, що здійснює розслідування значної кількості злочинів. Якщо в органах МВС України в другій половині 1963 року (після організації слідчого апарата) було проведене розслідування 50 % всіх кримінальних справ, то в 1967 році вже 73,4 %. В 1983 році слідчі МВС розслідували 86,9 % справ, а в 1987 році у зв’язку з розширенням підслідності органів дізнання - :83,7 %, в 1993 році - 84,9 % справ.
У діючому кримінально-процесуальному законодавстві ст. 112 визначає розмежування функцій у розслідуванні кримінальних справ між слідчими міліції, податкової міліції, СБУ та прокуратури.
Норми інституту підслідності строго визначають повноваження органів досудового слідства й дізнання в розслідуванні певних видів злочинів, умови, підстави й порядок передачі кримінальних справ від одного органу розслідування іншому, процесуальний порядок вирішення спорів про підслідність, правові наслідки порушення правил підслідності. Питання, пов’язані з підслідністю злочинів, виникають як у стадії порушення кримінальної справи, так і у стадії досудового слідства та інших стадіях.
Ці питання виникають, по-перше, у зв’язку з організацією перевірки заяви, повідомлення про злочин, необхідністю відбуття на місце події, з урахуванням ознак і обставин злочину, повноважних представників відповідних органів досудового слідства й дізнання, з’ясування приводів і підстав для початку провадження досудового розслідування по факту вчиненого або такого, що готується злочину; по-друге, якщо провадження досудового слідства обов’язкове, то слід визначити конкретний орган, що повинен порушити кримінальну справу й провести розслідування; по-третє, при необхідності відмови в порушенні кримінальної справи визначити повноважний орган, що приймає таке рішення відповідно до закону.
У судових стадіях питання, пов’язані з підслідністю, вирішуються у зв’язку з перевіркою дотримання органами досудового розслідування правил про підслідність при порушенні кримінальної справи й направленні за підслідністю, при поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування для усунення неповноти слідства або неправильної кваліфікації злочину, а також при необхідності поновлення справи за нововиявленими обставинам.
Таким чином, норми інституту підслідності знаходять застосування в різних стадіях кримінального процесу при розгляді заяв і повідомлень про злочини, при організації проведення розслідування злочинів, а також при усуненні недоліків і порушень вимог закону по кримінальних справах органами досудового слідства.
Суб’єктами правовідносин, регульованих нормами цього інституту, є органи дізнання й особа, що провадять дізнання, слідчі, начальники слідчих управлінь, відділів, відділень, старші слідчих груп, прокурори, судді й суди.
Найбільший обсяг роботи з розслідування злочинів, у порівнянні з іншими органами дізнання, виконує міліція. Відповідно до Закону України «Про міліції» (ст. 10) вона зобов’язана приймати й реєструвати заяви й повідомлення про злочини, вчасно приймати по них рішення, здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством, виконувати прийняті у встановленому законом порядку й у межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду й т.д.
Міліція найбільш наближена до населення й, як правило, її співробітники першими виявляють злочини, вживають заходів до їхнього розкриття. При цьому виникає необхідність провадження слідчих дій для виявлення й закріплення слідів злочину, виявлення й затримання особи, що його вчинила.
Права й обов’язки, установлені нормами закону про підслідність, реалізуються діями конкретних посадових осіб, які є суб’єктами цих відносин. У процесуальному законі немає визначення поняття підслідності, що нерідко негативно позначається на чіткості з’ясування його положень, веде до неправильного тлумачення й застосування цього інституту на практиці.
Для з’ясування поняття підслідності необхідно чітко розрізняти повноваження слідчих і органів дізнання в стадії досудового розслідування від їхніх повноважень по розслідуванню певного кола кримінальних справ.
Повноваження слідчих у процесі розслідування кримінальної справи визначені ст. 114 КПК України. Підслідністю визначаються не всі повноваження органів слідства й дізнання при розслідуванні, а лише повноваження по розслідуванню певного кола злочинів. При визначенні підслідності першочерговим є, насамперед, дослідження ознак складу злочину (суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної, об’єктивной сторін). Визначення підслідності, виходячи з ознак складу злочину, підвищує оперативність, активність правоохоронних органів і, насамперед, дізнання й слідства в організації боротьби зі злочинністю.
Прокурор може порушити кримінальну справу по будь-якому факту вчиненого злочину. Повноваження органів міліції при вирішенні питання про порушення кримінальної справи ширше, ніж по їхньому розслідуванню.
Підслідність як правова категорія діє в кримінальному процесі для встановлення, якому із суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності необхідно здійснювати її в конкретному випадку.
Підслідність і підсудність за своєю юридичною природою поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства й дізнання по розслідуванню злочинів шляхом провадження кримінальних справ, друге - повноваження судів по їхньому розгляді. У цьому спостерігається подібність і спадкоємність даних понять.
Підслідність і підсудність - ці два процесуальних інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю. На підставі інституту підслідності встановлюється конкретний орган дізнання або досудового слідства, посадова особа, що має право й зобов’язане розслідувати певний злочин або ряд злочинів, оформляючи хід і результати дізнання або слідства в процесуальну форму - кримінальна справа, а інститут підсудності вказує конкретний суд, правочинний розглянути справу по суті.
Як підслідність так і підсудність характеризуються певними юридичними ознаками: предметною (родовою), персональною або спеціальною, територіальною, альтернативною та за зв’язком справ.
Підсудність справ для кожної ланки судової системи визначається законом „Про судоустрій України” й КПК України.
Для забезпечення чіткості, швидкості й злагодженості в організації роботи органів дізнання й слідства по розкриттю й розслідуванню злочинів законодавець визначив повноваження кожного органа розслідування по веденню конкретних кримінальних справ при строгому дотриманні підслідності.
Предметна (родова) ознака призначена для розмежування повноважень по розслідуванню конкретних злочинів як між органами дізнання й досудового слідства, так і між слідчими, що перебувають у різних відомствах (прокуратури, МВС, СБУ). Вона визначається видом злочину, що знаходить висвітлення в його кваліфікації. У зв’язку із цим законодавець дає перелік статей Кримінального кодексу, що передбачають злочини, справи про які підслідні певним органам розслідування (112 КПК України). Закон установлює, що розслідування більшості злочинів провадиться у формі досудового слідства. Неприпустиме проведення дізнання по кримінальній справі про злочини, по яких обов’язкове досудове слідство. Ст. 112 КПК України визначає слідчому якого відомства (прокуратури, МВС, СБУ, под. міліції) підслідна кримінальна справа про конкретний злочин, передбачений Кримінальним кодексом України.
Слідчі органів внутрішніх справ розслідують більшість справ, вони закінчують близько 84 % всіх справ, по яких проводиться досудове слідство.
При вирішенні питання про підслідність за цією ознакою необхідно перевірити й оцінити відомості про злочин, проаналізувати підстави для порушення кримінальної справи, точно кваліфікувати вчинений злочин. Від правильної кваліфікації вчиненого багато в чому залежить подальший рух справи.
Альтернативна ознака визначає підслідність у тих випадках, коли обов’язок провадження розслідування може бути покладено на один з органів, залежно від певних обставин. Аналіз судово-слідчої практики свідчить про необхідність удосконалення закону, що визначає цю ознаку.
Ознака по зв’язку справ визначає підслідність справ про злочини проти правосуддя, про завідомо неправдиві показання свідків, потерпілих, за відомо неправдивий висновок експерта, про відмову свідків від дачі показань, або про відмову експерта або перекладача без поважних причин від покладених на них обов’язків. Їх розслідує той орган, до підслідності якого належить злочин, у зв’язку з яким порушена дана справа. Крім того, підслідність по зв’язку справ визначається при об’єднанні або виділенні справ на підставі ст. 26 КПК України. Наприклад, якщо особа, що вчинила злісне хуліганство ( справа підслідна слідчим міліції) потім вчинила опір працівникам міліції, справа, з урахуванням предметної ознаки, повинна розслідуватися слідчим прокуратури, тому що такий склад злочину, як опір працівникам міліції, подслідний слідчим прокуратури.
Ознака по суб’єкту злочину (персональна ознака) визначається підслідністю справ про злочини неповнолітніх і військовослужбовців. Злочини, вчинені неповнолітніми або з їхньою участю, підслідні слідчим органів внутрішніх справ.
Для визначення просторових меж, повноважень органів слідства й дізнання по розслідуванню злочинів застосовується територіальна ознака підслідності і- основу становить, насамперед, місце здійснення злочину. Досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце злочину не відоме, а також з метою найбільш повного й швидкого його розслідування досудове слідство може проводитися по місцю виявлення злочину, або по місцю перебування особи, що його вчинила, або за місцем перебування більшості свідків (в КПК Казахстану (ст. 96), Азербайджану (ст. 129),, Туркменістану (ст. 140) передбачено - по місцю настання наслідків злочину. Територіальна ознака може сполучатися з будь-якою ознакою.
Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: суть і значення стадії; форми досудового розслідування; строки проведення дізнання та досудового слідства; підслідність кримінальних справ; інші загальні умови досудового слідства.
Рекомендована література:
Громов Н.А. Институт привлечения к уголовной ответственности. Саратов., 1991. 183с.
Дізнання в міліції та в митних органах: навч. пос./ Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Лобойко Л.М. та ін. – Дніпропетр.: ПП „Ліра ЛТД”, 2003. – 152 с.
Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел. К., 1987. 84с.
Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого. К., 1989. 56с.
Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений: общая характеристика. Цели, действия. Саратов. 1987. 94с.
Клепа Є. Поняття та сутність тактики досудового слідства // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №3. – с. 126-129.
Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. Л., 1984. 176с.
Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: планирование, организация. М., 1970. 223с.
Ластов В.Е. Расследование преступлений, проблемы качества. Саратов., 1988. 199с.
Леви А.А., Горин Л.А. Звукозапись и видеозапись в уголовном процессе. М, 1981. 109с.
Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики. М., 1980. 96с.
Михайлов А.И. Отдельное поручение следователя. М., 1971. 67с.
Порубов К.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. Минск. 1973. 367с.
Таджиев Х.С. Прокурорский надзор и ведомственный контроль за расследованием преступлений. Ташкент. 1985.
Чорноус Ю.М. Міжнародні стандарти проведення досудового слідства \\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №3. – С.143-147.
Шейфер С.А. Предварительное следствие. Общие условия. Куйбишев, 1986.
Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. М., 1981. 126с.
Шимановский В.В. Общие условия производства предварительного следствия. Л., 1983. 67с.
Поняття та значення досудового слідства
Теорія досудового слідства як частина науки кримінального процесу досліджує обумовлену нормами кримінально-процесуального права діяльність органів розслідування, порядок їхніх відносин між собою й з іншими учасниками процесу при розкритті, розслідуванні й попередженні злочинів, а також розробляє пропозиції по вдосконаленню кримінально-процесуального законодав-ства на основі узагальнення практики застосування його норм.
Складність діяльності органів розслідування й вирішення завдань, що перед ними стость обумовлюють необхідність глибокого юридичного аналізу процесуальних форм, умов. Однак для повного розкриття сутності й значення досудового слідства в боротьбі зі злочинністю одних понять, розроблювальних кримінально-процесуальною наукою, недостатньо. Багатогранність предмета дослідження постійно висуває необхідність залучення данних інших наук. Використовувані для пізнання характеру й природи властивих досудовому слідству явищ і процесів, вони стають складовою частиною його теоретичних основ. Тут ми зустрічаємося із інтеграцією наук, коли відбувається взаємопроникнення ідей, теорій і методів не тільки в суміжних, але й у досить віддалені по предмету й методах дослідження галузях знань. Досягануті при цьому позитивні результати сприяють більш глибокому пізнанню внутрішніх зв’язків і сторін досліджуваного явища (об’єкта пізнання). Збільшення знань, що відбуває в цьому випадку приводить іноді до створення нової теоретичної системи.
Перелік наук, дані яких можуть бути використані при дослідженні проблем досудового слідства, досить великий. Тому доцільно обмежити їхнє коло визначальними для теорії й практики розслідування кримінальних справ галузями знань.
Філософський принцип пізнання об’єктивної дійсності зобов’язує встановлювати фактичні обставини в повній відповідності з дійсністю. В основі прийнятих на досудовому слідстві рішень повинні лежати факти, що не викликають сумнівів у їхній істинності. Тому завдання науки - не тільки стимулювати можливість пізнання істини при розслідуванні й можливість, що випливає звідси, розкриття кожного злочину, але й показати, як слідчий пізнає в процесі розслідування факти об’єктивної дійсності.
Розслідування злочинів - це дослідницька, пізнавальна за своїм характером діяльність, здійснювана шляхом всебічного, повного й об’єктивного дослідження фактичних обставин справи. Вона полягає у виявленні, закріпленні, перевірці й оцінці доказів, які збирають при проведенні слідчих дій в обсязі, необхідному як для прийняття проміжних рішень, так і для вирішення питання про спрямування кримінальної справи до суду чи до закриття у ній провадження. Специфіка пізнання при цьому обумовлюється тим, що його об’єктом є передбачене кримінальним законом діяння, що досліджується у формах і за допомогою засобів, які визначені кримінально-процесуальним законом. Процес пізнання при розслідуванні злочинів тісно пов’язаний з теорією судових доказів, в основі якої лежать гносеологічні закономірності, властиві процесу пізнання взагалі. Тому для дослідження природи пізнання, здійснюваного слідчим, важливе значення набуває вчення про загальний зв’язок і розвиток явищ об’єктивної дійсності.
До методологічних основ досудового слідства належать й дані формальної логіки, роль якої в розслідуванні злочинів дуже важлива. Між логікою й діалектикою існує органічний зв’язок, тому що діалектика містить у собі логічне мислення. Індукція й дедукція, аналіз і синтез, гіпотеза, силогізм і інші логічні категорії й фігури мають важливе значення для характеристики розумової діяльності слідчого в процесі аналізу й оцінки доказів, побудови й перевірки слідчих версій, при вирішенні питань про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого й т.д.
Юридичний аспект дослідження проблем досудового слідства припускає використання наукових даних і теоретичних положень, розроблювальних науками кримінального процесу, криміналістики й кримінології. Тому теоретичні основи досудового слідства поділяються на процесуальні, криміналістичні й кримінологічні. Визначальне значення для процесуальних основ досудового слідства мають розроблювальні наукою кримінального процесу теоретичні положення про правовідносини, у які вступають органи розслідування між собою й з іншими учасниками процесу. Дослідження характеру процесуальних відносин на досудовому слідстві має важливе теоретичне й практичне значення. За допомогою цього дослідження виявляється юридична сутність досудового слідства як самостійної стадії кримінального процесу, визначаються коло його учасників, обсяг їхніх прав і обов’язків і функції. У правовідносинах реалізуються владні повноваження слідчого, права й обов’язки осіб, на яких поширюються зазначені владні повноваження. Виявлення меж цих повноважень і розробка рекомендацій з їхнього правильного застосування слідчим, а також дослідження обсягу й характеру процесуальних прав і обов’язків учасників досудового слідства безпосередньо пов’язані з дослідженням принципів законності й демократизму в досудового слідстві. Необхідними умовами, що забезпечують зазначене є: а) провадження розслідування спеціально уповноваженими державними органами; б) правильне застосування закону органами розслідування; в) здійснення прокурорського нагляду за виконанням законів при провадженні досудового слідства.
Наукові дані криміналістики, її рекомендації про способи найбільш успішного й правильного провадження слідчих дій і методах розслідування окремих видів злочинів знаходять повсякденне застосування в практиці роботи слідчих. Тісний зв’язок між кримінальним процесом і криміналістикою висуває проблеми співвідношення цих галузей знань, з одного боку, і процесуальних правил і криміналістичних (тактичних) прийомів розслідування - з іншого. Це породжує необхідність дослідження процесуальних і тактичних умов, що забезпечують розкриття злочину й викриття винного на
досудового слідстві. До них повинні бути віднесені: а) застосування заходів процесуального примусу як найбільш загальної умови, що припускає, у свою чергу, дотримання принципових для досудового слідства вимог закону про об’єктивне, повне й всебічне дослідження обставин справи, дотримання таємниці слідства, обов’язковому документуванні слідчих дій, активності й швидкості в діяльності органів розслідування; б) залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів; в) взаємодія слідчого й органу дізнання при розкритті й розслідуванні злочинів; г) планування розслідування злочинів.
До завдань органів розслідування входить не тільки швидке й повне розкриття злочинів і викриття винних осіб, але й попередження злочинів. Закон зобов’язує слідчого в процесі досудового розслідування виявляти причини злочинів, умови, що сприяли їхньому здійсненню, і вживати необхідних заходів до їхнього усунення. Аналіз процесуальної функції слідчого по попередженню злочинів не може обійтися без наукових даних кримінології, що досліджує причини злочинності взагалі й окремих злочинів зокрема. Наукові положення кримінології про причин і умов, що сприяють здійсненню конкретних злочинів, про зв’язок їх із загальними причинами злочинності, кримінологічна характеристика окремих видів злочинів, методологічні положення про вивчення особистості злочинця при розслідуванні злочинів, класифікації обставин, що сприяли вчиненню злочинів, які розроблені кримінологією, залучаються наукою кримінального процесу для дослідження питань, пов’язаних з діяльністю слідчого по попередженню злочинів.
Пропонована систематизація теоретичних основ досудового слідства, всебічне й глибоке їхнє дослідження повинні стати науковою базою для розробки практичних рекомендацій, спрямованих на успішне вирішення завдань, що стоять перед органами досудового слідства.
Розкриття, розслідування й попередження злочинів регламентується нормами кримінально-процесуального права. Сформульовані в них принципи, що визначають завдання, мету й форми цієї діяльності, засновані на науковому узагальненні практики правосуддя й розроблених теорією кримінального процесу положеннях.
Ці принципи базуються на міцному методологічному фундаменті, тому що теорія й практика досудового слідства опираються на єдину систему науково-світоглядних поглядів, що відображають закони й категорії навколишньої дійсності. Тільки на цій методологічній базі можливе справді наукове дослідження проблем досудового слідства й ефективне використання його результатів на практиці.
Слідчий досліджує фактичні обставини події злочину й тим самим здобуває необхідні для вирішення процесуальних завдань знання, інакше кажучи, пізнає цю подію. Вчення про можливості пізнання об’єктивної дійсності повною мірою відноситься й до такої конкретної області практичної діяльності, як досудове слідство. По будь-якій розслідуваній кримінальній справі в принципі можливо достовірне пізнання всіх фактичних обставин, необхідних для вирішення її по суті. Методологічну основу цієї можливості становить діалектика як вчення про розвиток, взаємозв’язок і взаємообумовленість всіх явищ.
Подія злочину, як явище об’єктивної дійсності, має з нею різноманітні внутрішні й зовнішні зв’язки, що носять необхідний і випадковий характер. Вчиняючи злочин, людина вступає в певні відносини з іншими особами (співучасниками, потерпілими), вона використовує різні предмети як знаряддя злочину, своїми діями порушує певний порядок речей і їхнього зв’язку, внаслідок чого утворяться нові зв’язки й відносини. Виявляючи й установлюючи їх, слідчий пізнає сутність розслідуваного злочину. «Пізнавати дійсність - значить установлювати, як зв’язані між собою елементи, частини, моменти дійсності або як вони не зв’язані». Зрозуміло, коли істина в справі не встановлена, злочин залишається нерозкритим. Але чи означає це, що гносеологічні закономірності діють вибірково, дозволяючи в одних випадках досягти істини, а в інші - ні? Досягнення істини при розслідуванні злочинів можливо завжди, але успішність реалізації цієї можливості в дійсність залежить від багатьох суб’єктивних й об’єктивних факторів.
Пізнання, здійснюване при розслідуванні кримінальних справ,- це складний процес розкриття злочинів і викриття осіб, які їх вчинили. Він вимагає від слідчого високої професійної майстерності й значних інтелектуальних і фізичних зусиль для подолання тих труднощів, з якими йому нерідко доводиться зіштовхуватися при відновленні картини вчинення злочину. Злочин - це подія минулого. Труднощі розкриття злочинів нерідко пов’язані з умовами, у яких було вчинено злочин (вони можуть бути несприятливими для збереження його слідів); з поводженням злочинця (він може протидіяти розкриттю злочину); з рівнем розвитку наукових методів і засобів дослідження тих або інших доказів (наука ще може не досягти відповідного рівня в їхній розробці).
Розглядаючи можливості слідчого розкрити кожний злочин і викрити кожного злочинця, В. Д. Арсеньєв справедливо зауважував, що перетворення зазначеної можливості в дійсність відбувається не саме по собі. Це залежить від того, наскільки кожний оперативний і слідчий працівник сумлінно, уміло й зі знанням справи буде виконувати свої обов’язки. «При цьому, звичайно, не можна не враховувати певні об’єктивні фактори, що можуть протидіяти розкриттю окремих злочинів,- пише В. Д. Арсеньєв.- Однак якщо об’єктивні й суб’єктивні фактори, що сприяють розкриттю злочину, в основному діють постійно, то фактори, що перешкоджають установленню істини, випадкові й тому не можуть протистояти першим. Отже, можна сказати, що немає такого злочину, який не можна було б розкрити». У яких би умовах не діяв злочинець, які б заходи не вживав для приховання слідів злочину, завжди зберігаються які-небудь сліди його злочинної діяльності. Припущення про те, що злочинець може вчинити злочин, не залишивши слідів свого діяння, помилкове, тому що суперечить закону взаємозв’язку й взаємообумовленості всіх явищ. Ідея про те, що вся матерія має властивість відбиття, містить необмежені евристичні можливості для теорії пізнання.
Основні завдання досудового слідства
охорона прав та законних інтересів громадян, суспільства;
швидке і повне розкриття злочинів;
встановлення об’єктивної істини по кримінальній справі;
викриття винних;
притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності;
недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;
реабілітація осіб, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності та забезпечення відшкодування заподіяного їм збитку;
визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;
забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;
виявлення й усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;
створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;
забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;
виховання громадян у дусі неухильного додержання Конституції і законів України.
Отже, досудове слідство – це певна стійка, струнка система діяльності.
Основні положення досудового слідства – це визначені законом на основі засад кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
До таких положень належать: підслідність; провадженя досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті і розслідуванні злочинів.
Форми досудового розслідування та строки їх проведення – дізнання і досудове слідство.
Дізнання – це основана на законі розшукова, доказу вальна та право застосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.
Відповідно до наказу МВС України №880 від 29 грудня 1995 року у структурі міліції створено штатні підрозділи дізнання, основними завданнями і метою яких є взаємодія з працівниками інших служб оперативного реагування на заяви та повідомлення щодо вчинених злочинів; вжиття ефективних заходів до осіб, які вчинили злочини; збирання і закріплення доказів; розкриття та розслідування злочинів.
У ст. 101 КПК України наведено вичерпний перелік органів дізнання. Відповідно до ст.104 КПК за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і протягом 10 днів (ст. 108 КПК) проводить усі можливі слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах десятиденного строку. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії та повідомляє слідчого про їх наслідки.
Досудове слідство – це діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об’єктивної істини, здійсненні право застосовних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.
Згідно зі ст. 111 КПК досудове слідство є обов’язковим в усіх справах, за винятком справ про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення ( ч.1 ст. 27 КПК), у яких досудове слідство проводиться лише у разі, якщо це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте і в цих справах провадження слідства є обов’язковим,якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка внаслідок своїх фізичних або психічних вад не може самостійно здійснювати своє право на захист. Загальний строк досудового слідства становить два місяці.
Законодавець надає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства, для яких розслідування – основна форма діяльності. Для органів дізнання це лише одна, при чому не основна функція (виняток – міліція, податкова міліції та органи безпеки).
Поняття підслідності. Співвідношення підслідності й підсудності
Правильне й своєчасне визначення підслідності в строгій відповідності з вимогами закону є важливою умовою успішної боротьби зі злочинністю. Проблема підслідності привертає увагу вчених і практичних працівників протягом тривалого періоду часу, але особливо після надання в 1963 році права провадження досудового слідства органам внутрішніх справ, тому що з’явився ще один орган, що здійснює розслідування значної кількості злочинів. Якщо в органах МВС України в другій половині 1963 року (після організації слідчого апарата) було проведене розслідування 50 % всіх кримінальних справ, то в 1967 році вже 73,4 %. В 1983 році слідчі МВС розслідували 86,9 % справ, а в 1987 році у зв’язку з розширенням підслідності органів дізнання - :83,7 %, в 1993 році - 84,9 % справ.
У діючому кримінально-процесуальному законодавстві ст. 112 визначає розмежування функцій у розслідуванні кримінальних справ між слідчими міліції, податкової міліції, СБУ та прокуратури.
Норми інституту підслідності строго визначають повноваження органів досудового слідства й дізнання в розслідуванні певних видів злочинів, умови, підстави й порядок передачі кримінальних справ від одного органу розслідування іншому, процесуальний порядок вирішення спорів про підслідність, правові наслідки порушення правил підслідності. Питання, пов’язані з підслідністю злочинів, виникають як у стадії порушення кримінальної справи, так і у стадії досудового слідства та інших стадіях.
Ці питання виникають, по-перше, у зв’язку з організацією перевірки заяви, повідомлення про злочин, необхідністю відбуття на місце події, з урахуванням ознак і обставин злочину, повноважних представників відповідних органів досудового слідства й дізнання, з’ясування приводів і підстав для початку провадження досудового розслідування по факту вчиненого або такого, що готується злочину; по-друге, якщо провадження досудового слідства обов’язкове, то слід визначити конкретний орган, що повинен порушити кримінальну справу й провести розслідування; по-третє, при необхідності відмови в порушенні кримінальної справи визначити повноважний орган, що приймає таке рішення відповідно до закону.
У судових стадіях питання, пов’язані з підслідністю, вирішуються у зв’язку з перевіркою дотримання органами досудового розслідування правил про підслідність при порушенні кримінальної справи й направленні за підслідністю, при поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування для усунення неповноти слідства або неправильної кваліфікації злочину, а також при необхідності поновлення справи за нововиявленими обставинам.
Таким чином, норми інституту підслідності знаходять застосування в різних стадіях кримінального процесу при розгляді заяв і повідомлень про злочини, при організації проведення розслідування злочинів, а також при усуненні недоліків і порушень вимог закону по кримінальних справах органами досудового слідства.
Суб’єктами правовідносин, регульованих нормами цього інституту, є органи дізнання й особа, що провадять дізнання, слідчі, начальники слідчих управлінь, відділів, відділень, старші слідчих груп, прокурори, судді й суди.
Найбільший обсяг роботи з розслідування злочинів, у порівнянні з іншими органами дізнання, виконує міліція. Відповідно до Закону України «Про міліції» (ст. 10) вона зобов’язана приймати й реєструвати заяви й повідомлення про злочини, вчасно приймати по них рішення, здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством, виконувати прийняті у встановленому законом порядку й у межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду й т.д.
Міліція найбільш наближена до населення й, як правило, її співробітники першими виявляють злочини, вживають заходів до їхнього розкриття. При цьому виникає необхідність провадження слідчих дій для виявлення й закріплення слідів злочину, виявлення й затримання особи, що його вчинила.
Права й обов’язки, установлені нормами закону про підслідність, реалізуються діями конкретних посадових осіб, які є суб’єктами цих відносин. У процесуальному законі немає визначення поняття підслідності, що нерідко негативно позначається на чіткості з’ясування його положень, веде до неправильного тлумачення й застосування цього інституту на практиці.
Для з’ясування поняття підслідності необхідно чітко розрізняти повноваження слідчих і органів дізнання в стадії досудового розслідування від їхніх повноважень по розслідуванню певного кола кримінальних справ.
Повноваження слідчих у процесі розслідування кримінальної справи визначені ст. 114 КПК України. Підслідністю визначаються не всі повноваження органів слідства й дізнання при розслідуванні, а лише повноваження по розслідуванню певного кола злочинів. При визначенні підслідності першочерговим є, насамперед, дослідження ознак складу злочину (суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної, об’єктивной сторін). Визначення підслідності, виходячи з ознак складу злочину, підвищує оперативність, активність правоохоронних органів і, насамперед, дізнання й слідства в організації боротьби зі злочинністю.
Прокурор може порушити кримінальну справу по будь-якому факту вчиненого злочину. Повноваження органів міліції при вирішенні питання про порушення кримінальної справи ширше, ніж по їхньому розслідуванню.
Підслідність як правова категорія діє в кримінальному процесі для встановлення, якому із суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності необхідно здійснювати її в конкретному випадку.
Підслідність і підсудність за своєю юридичною природою поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства й дізнання по розслідуванню злочинів шляхом провадження кримінальних справ, друге - повноваження судів по їхньому розгляді. У цьому спостерігається подібність і спадкоємність даних понять.
Підслідність і підсудність - ці два процесуальних інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю. На підставі інституту підслідності встановлюється конкретний орган дізнання або досудового слідства, посадова особа, що має право й зобов’язане розслідувати певний злочин або ряд злочинів, оформляючи хід і результати дізнання або слідства в процесуальну форму - кримінальна справа, а інститут підсудності вказує конкретний суд, правочинний розглянути справу по суті.
Як підслідність так і підсудність характеризуються певними юридичними ознаками: предметною (родовою), персональною або спеціальною, територіальною, альтернативною та за зв’язком справ.
Підсудність справ для кожної ланки судової системи визначається законом „Про судоустрій України” й КПК України.
Для забезпечення чіткості, швидкості й злагодженості в організації роботи органів дізнання й слідства по розкриттю й розслідуванню злочинів законодавець визначив повноваження кожного органа розслідування по веденню конкретних кримінальних справ при строгому дотриманні підслідності.
Предметна (родова) ознака призначена для розмежування повноважень по розслідуванню конкретних злочинів як між органами дізнання й досудового слідства, так і між слідчими, що перебувають у різних відомствах (прокуратури, МВС, СБУ). Вона визначається видом злочину, що знаходить висвітлення в його кваліфікації. У зв’язку із цим законодавець дає перелік статей Кримінального кодексу, що передбачають злочини, справи про які підслідні певним органам розслідування (112 КПК України). Закон установлює, що розслідування більшості злочинів провадиться у формі досудового слідства. Неприпустиме проведення дізнання по кримінальній справі про злочини, по яких обов’язкове досудове слідство. Ст. 112 КПК України визначає слідчому якого відомства (прокуратури, МВС, СБУ, под. міліції) підслідна кримінальна справа про конкретний злочин, передбачений Кримінальним кодексом України.
Слідчі органів внутрішніх справ розслідують більшість справ, вони закінчують близько 84 % всіх справ, по яких проводиться досудове слідство.
При вирішенні питання про підслідність за цією ознакою необхідно перевірити й оцінити відомості про злочин, проаналізувати підстави для порушення кримінальної справи, точно кваліфікувати вчинений злочин. Від правильної кваліфікації вчиненого багато в чому залежить подальший рух справи.
Альтернативна ознака визначає підслідність у тих випадках, коли обов’язок провадження розслідування може бути покладено на один з органів, залежно від певних обставин. Аналіз судово-слідчої практики свідчить про необхідність удосконалення закону, що визначає цю ознаку.
Ознака по зв’язку справ визначає підслідність справ про злочини проти правосуддя, про завідомо неправдиві показання свідків, потерпілих, за відомо неправдивий висновок експерта, про відмову свідків від дачі показань, або про відмову експерта або перекладача без поважних причин від покладених на них обов’язків. Їх розслідує той орган, до підслідності якого належить злочин, у зв’язку з яким порушена дана справа. Крім того, підслідність по зв’язку справ визначається при об’єднанні або виділенні справ на підставі ст. 26 КПК України. Наприклад, якщо особа, що вчинила злісне хуліганство ( справа підслідна слідчим міліції) потім вчинила опір працівникам міліції, справа, з урахуванням предметної ознаки, повинна розслідуватися слідчим прокуратури, тому що такий склад злочину, як опір працівникам міліції, подслідний слідчим прокуратури.
Ознака по суб’єкту злочину (персональна ознака) визначається підслідністю справ про злочини неповнолітніх і військовослужбовців. Злочини, вчинені неповнолітніми або з їхньою участю, підслідні слідчим органів внутрішніх справ.
Для визначення просторових меж, повноважень органів слідства й дізнання по розслідуванню злочинів застосовується територіальна ознака підслідності і- основу становить, насамперед, місце здійснення злочину. Досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце злочину не відоме, а також з метою найбільш повного й швидкого його розслідування досудове слідство може проводитися по місцю виявлення злочину, або по місцю перебування особи, що його вчинила, або за місцем перебування більшості свідків (в КПК Казахстану (ст. 96), Азербайджану (ст. 129),, Туркменістану (ст. 140) передбачено - по місцю настання наслідків злочину. Територіальна ознака може сполучатися з будь-якою ознакою.
