Держава і право України в період Визвольної війни
Реферат
На тему:
“Держава і право України в період Визвольної війни ”
ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
Посилення соціального, національного і релігійного гніту на україн-ських землях привело до початку народно-визвольної війни, яка об'єктив-но стала єдиною можливістю здобути свободу і незалежність, відстояти своє право на існування як народу, так і держави.
Повстання очолив колишній писар Війська Запорізького чигиринський сотник Богдан-Зіновій Хмельницький. Природжений дипломат, таланови-тий полководець він мав високий авторитет серед козаків. Хмельницький був добрим знавцем військової справи. Він розумівся на тактиці та стра-тегії, вмів своєчасно скористатися фортифікаційними засобами, знав, коли треба наступати, а коли слід перейти до оборони, був добре обізнаний з військовою тактикою поляків і татар. Роздуми переконали його в тому, шо без союзузтатарами, без їхньої військової підтримки, особливо кіннотою, яка у запорожців була дещо слабкою, він не доб'ється успіху. Правильний розрахунок Хмельницького щодо залучення татар на свій бік справив силь-чий вплив на успішний розвиток подій Визвольної війни, особливо в її Дебюті.
На початку 1648 р. Богдана Хмельницького було обрано гетьманом. На його бік перейшли реєстрові козаки, які стояли на Запоріжжі.
Ча час виступу із Запорізької Січі військо Хмельницького налічувало -1 тис. чоловік. Назустріч йому рухалося не менше чисельністю польське військо. В травні 1648 р. в битвах на Жовтих Водах і під Корсунем Хмель-ницький вщент розбив польсько-шляхетські збройні сили, якими коман-дував гетьман Потоцький.
Деякі історики звинувачують Хмельницького в тому, шо після перемо-ги під Корсунем він не скористався з ситуації і не став рухатись у Західну Україну для остаточного розгрому поляків, а, відійшовши до Чигирина, два місяці чогось очікував. Але справа в тому, що гетьману потрібен був час, щоб організувати своє військо, добити розрізнені шляхетські з'єднан-ня на визволеній території і вияснити, який міжнародний резонанс ви-кличуть перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем.
У липні 1648 р. козаки вирушили на захід. А вже у вересні під Пилявця-ми сталась грандіозна битва, де селянсько-козацька армія отримала блис-кучу перемогу.
Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 лип-ня 1649 р. він видає універсал, яким позбавляє Хмельницького гетьман-ства, оголошує його поза законом і визначає за його голову винагороду в 10 тис. злотих. Польські збройні сили вирушають в похід проти українських повстанців, але вже через декілька днів козаки і татари вдалим маневром оточили поляків під Зборовом. Зрозумівши, шо битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до українського гетьмана та кримського хана про перемир'я. Але останній вже домовився за спиною у Хмель-ницького з польським королем про вигідний для себе мир, і Хмельни-цький іде на переговори сам, по суті, випускаючи з рук повну перемогу над ворогом.
Зборівський договір. 7 серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори. Козацька старшина висунула 18 вимог, головними з яких були: 1) збереження всіх давніх козацьких вольностей, зокрема, "де б не знаходилися наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного"; 2) реєстр Запорізького Війська встановлювався у 40 тис. чол.; 3) євреям-державцям і орендарям заборонялось жити на козацькій тери-торії; 4) визнати козацьку територію, на якій би ніхто з іноземців не мав права і не наважувався брати податків; 5) Берестейська унія повинна бути скасована; 6) усі посади на козацькій території повинні бути надані особам не римської, а грецької віри; 7) усі сеймові ухвали, що урізають права і воль-ності Війська Запорозького, треба скасувати; 8) щоб духовенства римської віри в Києві не було.
8 серпня 1649 р. була обнародувана "Декларація його королівської ми-лості війську Запорізькому...", яка отримала назву Зборівський договір-Цим документом межа козацько-української території визначалась по лінії: Дністер — Ямпіль — Брацлав — Вінниця — Погребище — Паволоч ~ Корис-тишів — Горностайпіль — Димер — Дніпро — Остер — Чернігів — Ніжин — Ромни. До реєстру Війська Запорізького вписувалося 40 тис. чоловік, йому підтверджувалися всі попередні вольності. На козацькій території не мали права з'являтися коронні війська. Всі посади в Україні повинні були об-іймати особи православної віри. Питання про Берестейську унію виносить-ся на польський сейм. Київському митрополитові було надане місце в се- наті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія. Складовою частиною угоди слід вважати видану наприкінці серпня королівську грамоту — привілей, яким підтвер-джувалися права та вольності козацтва.
Маємо підставу говорити про правове визнання української держав-ності на території трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського.
Нетривкість миру з Польщею змушувала Україну вдаватися до запобіж-них заходів, аби мати з боку інших держав військову допомогу на випадок нових сутичок з Польщею.
Весь 1650 р. пройшов під знаком активізації дипломатичних стосунків з Росією, Молдавією, Угорщиною, Кримом. Але воєн но-політичні обста-вини складалися для Хмельницького несприятливо. Постійний тиск на Україну чинять Литва, Туреччина, Молдавія. Хмельницький відмовляєть-ся від допомоги, яку пропонують турецький султан і молдавський госпо-дар Василь Лупул, і не випадково: згодом і султан, і Лупул підтвердили свою непослідовність щодо України.
У березні 1651 р. поляки напали на містечко Красне на Поділлі, де в бою загинув один з найкращих українських полководців — Нечай.
Хмельницький направляє основні сили свого війська проти поляків. Вирішальна битва сталась 28—30 червня 1651 р. біля Берестечка. Татари не могли розміститися на лівому фланзі, де була лісиста місцевість, і були зму-шені розгорнутися ближче до польського центру. Там вони попали під обстріл польської артилерії і понесли значні втрати. До того ж це був час великого мусульманського свята — байраму, коли правовірним забороня-лося воювати. Татарське військо залишило поле бою. Хмельницький до-гнав утікачів і почав умовляти їх повернутися. Тікаючи далі, хан захоплює із собою Хмельницького, залишивши військо без головнокомандуючого. Поразка українців стала неминучою.
Повернувшись з татарського полону, Хмельницький починає перего-вори з поляками. 18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Поспо-литою. Його головні положення такі: козацький реєстр скоротився на 20 тис. чоловік, місто Чигирин залишається за гетьманом, Військо Запорізь-ке утримало свою православну віру, польська шляхта одержала право по-вернутися до своїх маєтків.
Протягом 1652—1653 pp. тенденція тиску на козацьку старшину з боку Речі Посполитої продовжується.
. ЗМІНИ В СУСПІЛЬНОМУ ЛАДІ
Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відносини. Майже вся тодішня українська етнографічна територія фактично була визволена від польського панування. З відступом козацьких військ наприкінці 1648 р-частина української території — Волинь і Галичина — знову була захоплена польськими військами.
Незважаючи на вигнання польських магнатів і шляхти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.
Панівний стан. Польську знать як пануючий стан замінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.
Козацька служба, хоч і давала значні привілеї, була важкою, а часто І недоступною для населення. Щоб її відбувати, крім здоров'я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані проте, що бідних у козаки не записували, що до них зара-ховували тільки заможних селян. Але такі вимоги ставилися лише перед тими, хто вступав в реєстрове козацтво.
У роки війни козаки складали приблизно половину населення України. У ході Визвольної війни зміцнюється становище козацтва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформ-лення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Знач-но розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї ко-зацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським до-говором 1651 p., московським урядом у "Березневих статтях" 1654 р., у царських жалуваних грамотах.
Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фак-тичного панування в Україні. Слід відзначити, що цей новий привілейова-ний стан відіграв прогресивну роль в історії України. Неабияке значення мало те. що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так І рядові козаки.
До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реє-стровців, були колишні "випишики"' та драгуни, які під час боїв перехо-дили на бік повстанців.
Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового
війська.
Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка ЇЇ части-на воювала на стороні польсько-шляхетського війська. В ході війни части-на довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на другий план. Козацька старшина значно поновилася за рахунок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізня-лась від довоєнної своїм менталітетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення гетьмана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику.
За соціальним становищем старшина в роки Визвольної війни єдиною верствою не була. Кожна група козацької старшини мала свої економічні можливості, свої традиції І т. ін.
Безперечно, козацька старшина збагатилася за рахунок великої воєн-ної здобичі. Козацтво дедалі більше поділялося на два протилежні табори — старшину, яка захопила в свої руки основні матеріальні блага та полі-тичну владу, і рядове козацтво, яке ними не користувалося.
До панівної верстви належала також українська шляхта. Шляхетський стан до війни мав найбільше привілеїв, він був економічно пануючим, зосе-реджував у своїх руках політичну владу. В ході війни тут сталися значні зміни.
Хоча в королівських грамотах, універсалах гетьмана, Зборівському, Біло-церківському та Переяславському договорах вказувалось на збереження привілеїв шляхти на майнове володіння, все ж вона втрачає свій вплив в українському суспільстві. Це сталося в силу декількох причин.
Як відомо, польські магнати і шляхта, які володіли великими маєтка-ми, були вигнані з України або знищені народом. Одна частина україн-ської шляхти поділила долю польської, а друга частина, головним чином дрібна шляхта, брала активну участь у Визвольній війні, щоб після неї зай-няти привілейоване місце у суспільстві. При пануючих у Речі Посполитій порядках, коли політичну владу узурпували магнати, а дрібна шляхта втра-чала навіть свої невеликі земельні володіння, які різними шляхами потрап-ляли до магнатів, коли українство і православна віра всіляко принижува-лись, українська шляхта не могла здійснити свої прагнення. її наміри збіга-лися з поглядами і ділами козацької старшини. Отже, українська шляхта, перебуваючи у Війську Запорізькому, переходила на платформу козацької старшини, зливалася з нею станово і політично.
Панівним станом в Україні були також верхи православного духовен-ства, права яких у роки війни значно розширилися. Православ'я стало в Україні єдино визнаною офіційною релігією. Цьому сприяла та обстави-на, що одним із гасел, під якими велася Визвольна війна, була боротьба за православну віру. Духовенство було добре організованим станом, що спи-рався на вікові традиції. Православна Церква мала ряд суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджував у своїх універсалах гетьман.
Више церковне і монастирське духовенство в ході війни одержали нові володіння за рахунок католицької Церкви і шляхти. Зміни в Україні мало торкнулися церковного та монастирського землеволодіння. Селяни, що проживали на цих землях, як і раніше виконували для монастирів трудові повинності, сплачували натуральні оброки.
Залежні верстви. В цьому середовищі певне місце займали рядові коза-ки. До козацького реєстру, наприклад, входили "робітні люди", які обслу- говували Військо Запорізьке. До них належали ковалі, слюсарі, стельмахи, теслярі, шабельники, пороховики та ін. Армія не могла обійтись і без та-ких мирних професій, як бондарі, котлярі, римарі, цирульники і т. ін. Та-ким чином, у реєстрі були представлені майже всі тодішні ремесла.
Основою козацького стану була служба у Війську Запорізькому, за яку служиві отримували землю без податків з неї, різні привілеї в торгівлі, пра-во виробляти для власного споживання горілку. В той же час рядові козаки повинні були виконувати різні повинності на користь Війська Запорізького.
Часто в документах про козацькі привілеї і права відзначалося, що се-ляни мають перебувати у підданстві і виконувати свої повинності. Мова йшла про селян, які не приєдналися до козацтва, не потрапили до реєстру. Атаких була значна більшість серед залежної верстви. Доля їх склалася по-різному.
На території, зайнятій польськими військами, селяни знову підпадали під панський гніт. На козацькій території становище селянства було кра-щим. Хоч у різних універсалах та договорах визнавалось право шляхти на експлуатацію селян, проте фактично цього не було. В деяких угодах ми зустрічаємо намагання гетьмана захистити селян від панського гніту, але взагалі гетьман і старшина стояли не за ліквідацію повинностей селянства, а за пільги для нього, за деяке полегшення його долі. На козацькій тери-торії селяни не відбували ніяких повинностей, вони були переведені на так званий чинш (оброк). Селяни при цьому були особисто незалежними, мали право переселятися з місця на місце, користувалися певним захис-том з боку держави. Таким чином, чинш становив собою натуральну та грошову ренти.
За формою економічної залежності селяни поділялися на державних та панських. Юридично основна маса селян в роки війни належала до дер-жавних підданих. їхнє становище було набагато кращим від становища панських селян. Займаючи землі, конфісковані у польських магнатів і шлях-ти, вони виконували певні повинності і виплати на користь Війська Запо-різького. До них, насамперед, належали обов'язки забезпечувати козацьке військо транспортом, постоєм та провізією. Панські селяни несли більші повинності, але і для них була ліквідована панщина. Державні селяни були зрівняні у правах з міщанами. У всіх селах були вибрані війти, їх часто в Документах селян також називають "мішанами".
Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спад-щину, кидати одні ділянки землі і займати інші, оскільки землі на той час було вдосталь. Селянське середовище не було однорідним. Серед селян були більш заможні, які користувалися найманою працею, а були й такі, що ледве могли прогодувати свою родину.
Міське населення. Певні зміни відбулися в правовому становищі міського вселення. Не лише низи, але й заможні групи населення, в тому числі й представники міської адміністрації брали активну участь у Визвольній війні.
В результаті ліквідації порядків, установлених в Україні польсько-шля-хетською владою, у складі населення міст сталися зміни.
Тут значно зросла кількість козаків. Ця частина міського населення, користуючись привілеями, займалася також ремеслом і торгівлею. Інші ж мішани продовжували відбувати ряд повинностей. У багатьох містах коза-ки становили більшу половину населення, і козацька адміністрація вирі-шувала всі питання міського життя.
Оскільки були ліквідовані королівські та приватновласницькі міста, більшість з них захотіла отримати магдебурзьке право. Міста, які мали право на самоврядування з давніх часів, називалися магістратськими, міста, яким це право було надане гетьманськими універсалами, отримують назву ра-тушних. Якщо відносно перших можна говорити про певне самоврядуван-ня, то в ратушних містах воно було фікцією. Козацька старшина часто не визнавала органи міського самоврядування і активно втручалась в їхню діяльність. Гетьман змушений був вставати на захист таких міст. Так, у 1650 р. він видає універсал Ніжину з приводу зловживань там старшини. Заборонялось будь-кому шось брати з мішан "над слушність і звичай", на-казувалось поважати міський уряд.
Привілейоване становище займали в містах і купці. Польські купці, яких І до війни було не дуже багато в українських містах, залишили Україну. Вимушені були покинути українські міста і євреї. В Зборовському дого-ворі є навіть спеціальний пункт про заборону євреям займатися промисла-ми і торгівлею в Україні. Це позбавляло українських купців від конкуренції не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Часто купці вису-вались на вищі посади в органах міського самоврядування.
Значно більшою групою населення міст були ремісники. Тогочасні дже-рела говорять про те, шо в роки війни феодальна організація ремесла не була порушена. Продовжували існувати цехові організації. Вузькість рин-ку була основною причиною того, що значна частина ремісників займа-лась і сільським господарством. Одночасно це свідчило і про те, шо ремес-ло остаточно ще не відокремилося від сільського господарства.
ДЕРЖАВНИЙ ЛАД
Визвольна війна 1648—1654 рр, свідчила про пробудження української нації, про її прагнення до самостійного життя, до відродження національ-ної державності. Ця державність охоплює, як правило, всі або частину ет-нографічних земель. Українська державність в силу історичних умов відро-джувалась не на всіх етнічних українських землях, хоч гетьманський уряд не раз згадував про спільну долю всього українського, за термінологією того часу, — руського народу.
Головними ознаками держави в їхньому класичному вигляді є: єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарче життя; на явність особливої групи людей — апарату управління, який виконує різно-манітні загальносоціальні функції, але в необхідних випадках має мож-ливість здійснити державний примус, виконувати функції публічної вла-ди; єдина система податків і фінансів.
До цих ознак слід додати мовну єдність народу, єдину систему оборони та зовнішню політику; наявність прав особи, які охороняються державою.
В сукупності ці ознаки характеризують державу, тобто їх наявність в соціальній організації суспільства свідчить, шо це суспільство державно організоване. Ось чому не може існувати держава, яка не має цих ознак або має їх обмежений набір.
Розглянемо більш детально наявність перелічених ознак на прикладі української державності, яка відроджувалася вході Визвольної війни.
Адміністративно-територіальна організація. Вперше в ході Визвольної війни територія незалежної України була оформлена Зборівським догово-ром 1649 р. У відповідності з ним територія вільної України обіймала три воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні. У 1650 р. кількість полків виросла до 20. Отже, визволена територія мала свій адміністративно-територіаль-ний поділ. Полково-сотенниЙ устрій був істотним елементом української державності. І хоча полки як військові одиниці існували в багатьох держа-вах, але тільки в Україні полково-сотенна організація війська була взята за основу державного територіального устрою. Вже починаючи з літа 1648 p., полки та сотні як територіальні одиниці включають до себе все населення, що проживало в їхніх межах, і на нього розповсюджується влада полкових та сотенних урядів. До 1654 р. звільнена територія охоплювала Лівобереж-жя, Правобережжя (крім Волині та Галичини) і значну частину земель на Півдні (приблизно 200 тис. кв. км).
Отже, на час укладення українсько-російського договору 1654 р. Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію.
Березневі статті 1654 р. юридично затвердили цей факт.
Органи влади та управління. На початку Визвольної війни вищим орга-ном влади була Військова рада Війська Запорізького. В цьому проявився зв'я-зок між органами державної влади, які формувалися, і військово-адміністра-тивним ладом Запорізької Січі, і відбивалось те, що національно-державне самовизначення України здійснювалось в умовах збройної боротьби.
До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших Державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.
Починаючи з 1649 р., Військова рада скликається рідко. Є відомості про
°Дну раду в 1650 p., дві — в 1651 p., декілька —в 1653 р. і ще одну (останню)
в січні 1654 р. - в Переяславі.
Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення стар-шинських рад. І хоча це був дорадний орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.
Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полко-вого та сотенного урядів.
Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.
Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокоман-дувач, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.
Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.
Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.
Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходи-ли всі документи як до гетьмана, так і від нього.
Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення.
Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.
Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношен-ням до полкових та сотенних судів.
Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.
Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.
Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, також виборні особи в містах і селах.
Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обира; полкову та сотенну старшину. Часто полковники узурпували в своїх рука всю владу на місцях і ігнорували полкові ради, а іноді, навпаки, полкові радіг рішуче впливали на діяльність полковників, перешкоджали їхньому свавіллю і навіть усували їх з посади. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. На такому ж принципі будувалась сотенна адміністрація. Сотенний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адміністрація: осавул, писар і хорунжий. Судові функції в сотні виконував городовий отаман.
Міста мали свою адміністрацію, ЇЇ влада не поширювалася на козаків. У селах війти управляли селянами, а отамани — козаками. Не збереглося жодних законодавчих актів, за якими можна було б установити функції цих органів управління. В основу їх діяльності, треба гадати, були покла-дені традиції та звичаєве право.
Податки та фінанси. Для утримання апарату влади та управління потрібні - и кошти. З цією метою проводився збір податків. Вони збиралися з се-пян та міських жителів. Козаки від податків звільнялися, що було їхнім давнім привілеєм.
З визволенням України з-під польсько-шляхетської влади і утворенням самостійної держави її фінансова політика набула суверенного характеру. Якшо до 1648 р. усі податки в українських землях йшли в казну Речі По-сполитої, то віднині вони направлялися до скарбу (казни) Війська Запорі-зького, який стає загальнодержавною казною. Податками та казною відав генеральний підскарбій, шо входив до Генерального уряду.
Крім податків, існували додаткові джерела надходження коштів до каз-ни. Так, товари, які ввозилися з інших країн, обкладалися митом. Значний прибуток казні давали податки з меду, пива, горілки та інших промислів.
Отже, можна говорити про створення в роки Визвольної війни життє-здатної фінансової системи Української держави.
Мова. У період, який розглядається, повністю сформувалася українська "народна" мова, а також йшов процес формування української літератур-ної мови.
Українською мовою пишуться літописи, складаються судові й державні акти, видаються гетьманські універсали, ведеться офіційне листування тощо. Так, українське посольство, яке прибуло до Москви Плютого 1654 р. для укладання договору, привезло лист Богдана Хмельницького царю, на-писаний українською мовою, що був по суті акредитивною грамотою для посольства.
Отже, приходимо до висновку, що українська мова в ході формування державності стає державною мовою.
Військо та оборона. Чисельність козацького війська постійно змінюва-лася протягом XVI —першої пол. XVII ст. Наприкінці XVI ст., коли козаки вперше організовано виступили, їх чисельність була від 2 до 10 тис. У війську Наливайка було 12 тис, у повстаннях 1625 р. брали участь ЗО тис, 1630 р.— 37 тис. чоловік. У той же час зростала чисельність реєстрового козацтва, яке перебувало на королівській службі. Перший реєстровий загін нарахову-вав тільки 300 козаків, у 1625 р. — реєстр налічував 6 тис, у 1630 р. — 8 тис. Коли розпочалася Визвольна війна, у війську Хмельницького було 12 тис. реєстровців.
Згідно Із Зборівським договором за Україною було визнано право мати постійне реєстрове військо в 40 тис. чоловік. Білоцерківський договір змен-шив цю чисельність до 20 тис, але в дійсності в роки Визвольної війни в країні діяла величезна на ті часи армія. У битві під Пилявцями військо мельницького налічувало 100 тис, під Львовом — 200 тис, у зборівській мпанп — 300 тис, а сам Хмельницький говорив, що під Зборовом він в військо чисельністю 360 тис. чоловік. Порівняно з арміями інших країн го часу це була величезна військова сила.
Козацьке військо мало струнку організацію: воно поділялося на полки, сотні й курені. В полку було від 5 до 20 тис. козаків,
Полк ділився на сотні, які мали від 200 до 250 козаків. Сотню ділили на десятки, пізніше — на курені. Десяток складався з отамана і дев'яти ко-заків. Пізніше до куреня входило до 30 чол.
За польської влади реєстрове військо діставало платню з державної каз-ни. Коли ж відродилася Українська держава, військова служба стала без-коштовною. Козаки жили за рахунок королівських та панських земель, визволених під час війни. Частину цих земель було залишено на загальні військові потреби. Так, "рангові" землі діставала козацька старшина, деякі землі були призначені для утримання артилерії тощо. Державний скарб (казна) також визначав для війська деякі податки та доходи: "третю військо-ву мірку" з млинів, доходи з оренд тощо. Військовими доходами відала ге-неральна скарбова канцелярія під керівництвом генерального підскарбія, Йому допомагали комісари в полках та комісарські десятники в сотнях.
Отже, під час Визвольної війни в Україні сформувалася добре організо-вана, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.
Зовнішня політика. Створення держави — справа не тільки внутрішня, а й міжнародна. Цей процес не міг відбуватись ізольовано від інших держав, які ставилися по-різному до цієї події. Проте фактично всі вони, навіть Річ По-сполита, яка аж ніяк не хотіла, шоб Україна вийшла з її складу, повинні були рахуватися з існуванням української держави. Вже в 1648 р. Україна вступає в дипломатичні стосунки з сусідніми державами: Росією, Туреччиною та її ва-салами — Кримом, Трансільванією і Молдавією, що в той час, по суті, означа-ло визнання української державності. Згодом міжнародні зв'язки України роз-ширились, вона вступає у відносини з Венецією, Валахією, Швецією, Угор-щиною та іншими країнами, стає активним фактором у міжнародному житті Європи, що було одним з проявів її державної суверенності.
Сам хід Визвольної війни вимагав таких зв'язків. І треба занотувати, шо молода українська дипломатія уміло використовувала складну міжна-родну ситуацію на користь Україні. Майже всі сусідні держави розуміли, що відрив України від Речі Посполитої ослаблює останню. Деякі з них, на-приклад Молдавія, використовували суперечності між Польшею та Туреч-чиною в своїх Інтересах.
Султанська Туреччина підтримувала дипломатичні відносини з Україною, починаючи з першого року Визвольної війни. Але турецькі правителі мали на-мір перетворити Україну в свого васала. Туреччина не могла допустити існу-вання української незалежної держави, бо це стало б прикладом для інших ва-сальних земель Оттоманської імперії в їхній боротьбі за своє визволення. Як відомо, Крим хотів, спираючись на Україну, вирватися зі складу Туреччини.
Багато інших країн зноситься з Україною як з незалежною державою. За ходом Визвольної війни Україна встановлює зв'язки з Австрією, Пер-сією, Францією, Швецією.
Все це говорило про міжнародне визнання України на самому високо-му рівні.
Відносно ж прав особистості, які охоронялись Українською державою,
слід відзначити права та вольності козацької верстви і державних селян. Кожний стан мав свої права, і держава досить прискіпливо слідкувала за їхнім виконанням.
Так, коли військова адміністрація у Ніжині "незвичайніє в стаціях по-датки витягають" і "до шкоди убогих людей" приводила, гетьман видав універсал від 1 серпня 1650 р. на захист населення міста І його прав на са-моврядування.
З Польщею та Росією багато міжнародних угод було укладено Украї-ною на захист старовинних прав та вольностей запорізького козацтва.
Отже, робимо висновок: Українській державі, яка формувалась в роки Визвольної війни, були притаманні всі ознаки державності. Ця держава мала особливості, які були продовженням традицій української держав-ності. Виборність органів публічної влади, роль колегіальних установ да-ють можливість стверджувати, що підвалиною Української держави була республіканська форма правління.
М. Драгоманов писав, що устрій Української держави 1648—1654 pp. був більш подібний до устрою вільних держав європейських, так званих кон-ституційних.
Політичну організацію, шо склалася на території України, сучасники вважали Українською козацькою державою. її називали також Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетьманщиною.
ПРАВОВА СИСТЕМА
В роки Визвольної війни в Україні формується своєрідна правова сис-тема. Хоча гетьман своїми універсалами неодноразово і підтверджував дію Статуту 1588 р. та магдебурзького права на визволеній території, фактично вони тут майже не застосовувалися. Так, магдебурзьке право діяло тільки у великих містах (Київ, Переяслав, Чернігів, Ніжин), а норми III Статуту повернулися в правову систему після приєднання України до Московсь-кої держави. Повністю були скасовані правові норми, прийняті органами польської влади: "Устава на волоки" 1557 p., ординація козакам 1638 p., королівські і сеймові конституції тощо.
Серед джерел права, які використовувалися, на першому місці було зви-чаєве козацьке право. Воно регулювало широке коло стосунків, і перш за все, організацію державної влади та управління, систему судочинства, на-зивало злочини та покарання за них. З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все про гетьманські універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які мали загальнообов'язковий характер для всього населення України, Універсали регулювали державні, адміні-стративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.
Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьма-ном, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходи-мо норми цивільного та адміністративного права.
Розглянемо деякі зміни, які відбулися в цивільному та кримінальному праві.
Перерозподіл власності в роки Визвольної війни потребував норм пра-ва, які б регулювали нові форми власності, і, перш за все, власність на зем-лю. З'являються "рангові землі", або "рангові маєтності". Це були землі, які гетьман своїми універсалами жалував козацькій старшині за службу, "в ранг", під час займання нею певної посади.
Під злочином розумілося всяке порушення норм "давнього козацько-го права". В системі злочинів на першому місці стояли військові злочини (зрада, ненадання допомоги під час бою тощо). Особливо жорстоко карали радників — їх страчували. Серед видів покарання найбільш поширеними були смертна кара та штрафи.
Підкреслимо, що в даний період простежується поступовий перехід від норм звичаєвого права до норм, створених державою. Процес цей був тісно пов'язаний з формуванням державності.
ЛІТЕРАТУРА
Апановчч О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі.— К., 1993.
Бабій Б. М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917— 1920 рр.- К, 1967.
Бабій Б. М. Українська радянська держава в період відбудови народного гос-подарства (1921-1925).- К., 1961.
Бандера С. Перспективи Української Революції. — Мюнхен, 1978; Дрогобич, 1999.
Бардах Ю., Леснодорский В., Пистрчак М. История государства й права Польши.— М., 1980.
Білас 1. Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний і правовий аналіз.— Львів, 1994.
Блаватская Т. В. Очерк политической истории Боспора в \—\\ вв. до н. з.— М., ,1959.
Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян після реформи 1861 р.-К., 1961.
На тему:
“Держава і право України в період Визвольної війни ”
ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
Посилення соціального, національного і релігійного гніту на україн-ських землях привело до початку народно-визвольної війни, яка об'єктив-но стала єдиною можливістю здобути свободу і незалежність, відстояти своє право на існування як народу, так і держави.
Повстання очолив колишній писар Війська Запорізького чигиринський сотник Богдан-Зіновій Хмельницький. Природжений дипломат, таланови-тий полководець він мав високий авторитет серед козаків. Хмельницький був добрим знавцем військової справи. Він розумівся на тактиці та стра-тегії, вмів своєчасно скористатися фортифікаційними засобами, знав, коли треба наступати, а коли слід перейти до оборони, був добре обізнаний з військовою тактикою поляків і татар. Роздуми переконали його в тому, шо без союзузтатарами, без їхньої військової підтримки, особливо кіннотою, яка у запорожців була дещо слабкою, він не доб'ється успіху. Правильний розрахунок Хмельницького щодо залучення татар на свій бік справив силь-чий вплив на успішний розвиток подій Визвольної війни, особливо в її Дебюті.
На початку 1648 р. Богдана Хмельницького було обрано гетьманом. На його бік перейшли реєстрові козаки, які стояли на Запоріжжі.
Ча час виступу із Запорізької Січі військо Хмельницького налічувало -1 тис. чоловік. Назустріч йому рухалося не менше чисельністю польське військо. В травні 1648 р. в битвах на Жовтих Водах і під Корсунем Хмель-ницький вщент розбив польсько-шляхетські збройні сили, якими коман-дував гетьман Потоцький.
Деякі історики звинувачують Хмельницького в тому, шо після перемо-ги під Корсунем він не скористався з ситуації і не став рухатись у Західну Україну для остаточного розгрому поляків, а, відійшовши до Чигирина, два місяці чогось очікував. Але справа в тому, що гетьману потрібен був час, щоб організувати своє військо, добити розрізнені шляхетські з'єднан-ня на визволеній території і вияснити, який міжнародний резонанс ви-кличуть перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем.
У липні 1648 р. козаки вирушили на захід. А вже у вересні під Пилявця-ми сталась грандіозна битва, де селянсько-козацька армія отримала блис-кучу перемогу.
Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 лип-ня 1649 р. він видає універсал, яким позбавляє Хмельницького гетьман-ства, оголошує його поза законом і визначає за його голову винагороду в 10 тис. злотих. Польські збройні сили вирушають в похід проти українських повстанців, але вже через декілька днів козаки і татари вдалим маневром оточили поляків під Зборовом. Зрозумівши, шо битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до українського гетьмана та кримського хана про перемир'я. Але останній вже домовився за спиною у Хмель-ницького з польським королем про вигідний для себе мир, і Хмельни-цький іде на переговори сам, по суті, випускаючи з рук повну перемогу над ворогом.
Зборівський договір. 7 серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори. Козацька старшина висунула 18 вимог, головними з яких були: 1) збереження всіх давніх козацьких вольностей, зокрема, "де б не знаходилися наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного"; 2) реєстр Запорізького Війська встановлювався у 40 тис. чол.; 3) євреям-державцям і орендарям заборонялось жити на козацькій тери-торії; 4) визнати козацьку територію, на якій би ніхто з іноземців не мав права і не наважувався брати податків; 5) Берестейська унія повинна бути скасована; 6) усі посади на козацькій території повинні бути надані особам не римської, а грецької віри; 7) усі сеймові ухвали, що урізають права і воль-ності Війська Запорозького, треба скасувати; 8) щоб духовенства римської віри в Києві не було.
8 серпня 1649 р. була обнародувана "Декларація його королівської ми-лості війську Запорізькому...", яка отримала назву Зборівський договір-Цим документом межа козацько-української території визначалась по лінії: Дністер — Ямпіль — Брацлав — Вінниця — Погребище — Паволоч ~ Корис-тишів — Горностайпіль — Димер — Дніпро — Остер — Чернігів — Ніжин — Ромни. До реєстру Війська Запорізького вписувалося 40 тис. чоловік, йому підтверджувалися всі попередні вольності. На козацькій території не мали права з'являтися коронні війська. Всі посади в Україні повинні були об-іймати особи православної віри. Питання про Берестейську унію виносить-ся на польський сейм. Київському митрополитові було надане місце в се- наті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія. Складовою частиною угоди слід вважати видану наприкінці серпня королівську грамоту — привілей, яким підтвер-джувалися права та вольності козацтва.
Маємо підставу говорити про правове визнання української держав-ності на території трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського.
Нетривкість миру з Польщею змушувала Україну вдаватися до запобіж-них заходів, аби мати з боку інших держав військову допомогу на випадок нових сутичок з Польщею.
Весь 1650 р. пройшов під знаком активізації дипломатичних стосунків з Росією, Молдавією, Угорщиною, Кримом. Але воєн но-політичні обста-вини складалися для Хмельницького несприятливо. Постійний тиск на Україну чинять Литва, Туреччина, Молдавія. Хмельницький відмовляєть-ся від допомоги, яку пропонують турецький султан і молдавський госпо-дар Василь Лупул, і не випадково: згодом і султан, і Лупул підтвердили свою непослідовність щодо України.
У березні 1651 р. поляки напали на містечко Красне на Поділлі, де в бою загинув один з найкращих українських полководців — Нечай.
Хмельницький направляє основні сили свого війська проти поляків. Вирішальна битва сталась 28—30 червня 1651 р. біля Берестечка. Татари не могли розміститися на лівому фланзі, де була лісиста місцевість, і були зму-шені розгорнутися ближче до польського центру. Там вони попали під обстріл польської артилерії і понесли значні втрати. До того ж це був час великого мусульманського свята — байраму, коли правовірним забороня-лося воювати. Татарське військо залишило поле бою. Хмельницький до-гнав утікачів і почав умовляти їх повернутися. Тікаючи далі, хан захоплює із собою Хмельницького, залишивши військо без головнокомандуючого. Поразка українців стала неминучою.
Повернувшись з татарського полону, Хмельницький починає перего-вори з поляками. 18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Поспо-литою. Його головні положення такі: козацький реєстр скоротився на 20 тис. чоловік, місто Чигирин залишається за гетьманом, Військо Запорізь-ке утримало свою православну віру, польська шляхта одержала право по-вернутися до своїх маєтків.
Протягом 1652—1653 pp. тенденція тиску на козацьку старшину з боку Речі Посполитої продовжується.
. ЗМІНИ В СУСПІЛЬНОМУ ЛАДІ
Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відносини. Майже вся тодішня українська етнографічна територія фактично була визволена від польського панування. З відступом козацьких військ наприкінці 1648 р-частина української території — Волинь і Галичина — знову була захоплена польськими військами.
Незважаючи на вигнання польських магнатів і шляхти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.
Панівний стан. Польську знать як пануючий стан замінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.
Козацька служба, хоч і давала значні привілеї, була важкою, а часто І недоступною для населення. Щоб її відбувати, крім здоров'я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані проте, що бідних у козаки не записували, що до них зара-ховували тільки заможних селян. Але такі вимоги ставилися лише перед тими, хто вступав в реєстрове козацтво.
У роки війни козаки складали приблизно половину населення України. У ході Визвольної війни зміцнюється становище козацтва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформ-лення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Знач-но розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї ко-зацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським до-говором 1651 p., московським урядом у "Березневих статтях" 1654 р., у царських жалуваних грамотах.
Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фак-тичного панування в Україні. Слід відзначити, що цей новий привілейова-ний стан відіграв прогресивну роль в історії України. Неабияке значення мало те. що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так І рядові козаки.
До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реє-стровців, були колишні "випишики"' та драгуни, які під час боїв перехо-дили на бік повстанців.
Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового
війська.
Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка ЇЇ части-на воювала на стороні польсько-шляхетського війська. В ході війни части-на довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на другий план. Козацька старшина значно поновилася за рахунок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізня-лась від довоєнної своїм менталітетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення гетьмана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику.
За соціальним становищем старшина в роки Визвольної війни єдиною верствою не була. Кожна група козацької старшини мала свої економічні можливості, свої традиції І т. ін.
Безперечно, козацька старшина збагатилася за рахунок великої воєн-ної здобичі. Козацтво дедалі більше поділялося на два протилежні табори — старшину, яка захопила в свої руки основні матеріальні блага та полі-тичну владу, і рядове козацтво, яке ними не користувалося.
До панівної верстви належала також українська шляхта. Шляхетський стан до війни мав найбільше привілеїв, він був економічно пануючим, зосе-реджував у своїх руках політичну владу. В ході війни тут сталися значні зміни.
Хоча в королівських грамотах, універсалах гетьмана, Зборівському, Біло-церківському та Переяславському договорах вказувалось на збереження привілеїв шляхти на майнове володіння, все ж вона втрачає свій вплив в українському суспільстві. Це сталося в силу декількох причин.
Як відомо, польські магнати і шляхта, які володіли великими маєтка-ми, були вигнані з України або знищені народом. Одна частина україн-ської шляхти поділила долю польської, а друга частина, головним чином дрібна шляхта, брала активну участь у Визвольній війні, щоб після неї зай-няти привілейоване місце у суспільстві. При пануючих у Речі Посполитій порядках, коли політичну владу узурпували магнати, а дрібна шляхта втра-чала навіть свої невеликі земельні володіння, які різними шляхами потрап-ляли до магнатів, коли українство і православна віра всіляко принижува-лись, українська шляхта не могла здійснити свої прагнення. її наміри збіга-лися з поглядами і ділами козацької старшини. Отже, українська шляхта, перебуваючи у Війську Запорізькому, переходила на платформу козацької старшини, зливалася з нею станово і політично.
Панівним станом в Україні були також верхи православного духовен-ства, права яких у роки війни значно розширилися. Православ'я стало в Україні єдино визнаною офіційною релігією. Цьому сприяла та обстави-на, що одним із гасел, під якими велася Визвольна війна, була боротьба за православну віру. Духовенство було добре організованим станом, що спи-рався на вікові традиції. Православна Церква мала ряд суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджував у своїх універсалах гетьман.
Више церковне і монастирське духовенство в ході війни одержали нові володіння за рахунок католицької Церкви і шляхти. Зміни в Україні мало торкнулися церковного та монастирського землеволодіння. Селяни, що проживали на цих землях, як і раніше виконували для монастирів трудові повинності, сплачували натуральні оброки.
Залежні верстви. В цьому середовищі певне місце займали рядові коза-ки. До козацького реєстру, наприклад, входили "робітні люди", які обслу- говували Військо Запорізьке. До них належали ковалі, слюсарі, стельмахи, теслярі, шабельники, пороховики та ін. Армія не могла обійтись і без та-ких мирних професій, як бондарі, котлярі, римарі, цирульники і т. ін. Та-ким чином, у реєстрі були представлені майже всі тодішні ремесла.
Основою козацького стану була служба у Війську Запорізькому, за яку служиві отримували землю без податків з неї, різні привілеї в торгівлі, пра-во виробляти для власного споживання горілку. В той же час рядові козаки повинні були виконувати різні повинності на користь Війська Запорізького.
Часто в документах про козацькі привілеї і права відзначалося, що се-ляни мають перебувати у підданстві і виконувати свої повинності. Мова йшла про селян, які не приєдналися до козацтва, не потрапили до реєстру. Атаких була значна більшість серед залежної верстви. Доля їх склалася по-різному.
На території, зайнятій польськими військами, селяни знову підпадали під панський гніт. На козацькій території становище селянства було кра-щим. Хоч у різних універсалах та договорах визнавалось право шляхти на експлуатацію селян, проте фактично цього не було. В деяких угодах ми зустрічаємо намагання гетьмана захистити селян від панського гніту, але взагалі гетьман і старшина стояли не за ліквідацію повинностей селянства, а за пільги для нього, за деяке полегшення його долі. На козацькій тери-торії селяни не відбували ніяких повинностей, вони були переведені на так званий чинш (оброк). Селяни при цьому були особисто незалежними, мали право переселятися з місця на місце, користувалися певним захис-том з боку держави. Таким чином, чинш становив собою натуральну та грошову ренти.
За формою економічної залежності селяни поділялися на державних та панських. Юридично основна маса селян в роки війни належала до дер-жавних підданих. їхнє становище було набагато кращим від становища панських селян. Займаючи землі, конфісковані у польських магнатів і шлях-ти, вони виконували певні повинності і виплати на користь Війська Запо-різького. До них, насамперед, належали обов'язки забезпечувати козацьке військо транспортом, постоєм та провізією. Панські селяни несли більші повинності, але і для них була ліквідована панщина. Державні селяни були зрівняні у правах з міщанами. У всіх селах були вибрані війти, їх часто в Документах селян також називають "мішанами".
Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спад-щину, кидати одні ділянки землі і займати інші, оскільки землі на той час було вдосталь. Селянське середовище не було однорідним. Серед селян були більш заможні, які користувалися найманою працею, а були й такі, що ледве могли прогодувати свою родину.
Міське населення. Певні зміни відбулися в правовому становищі міського вселення. Не лише низи, але й заможні групи населення, в тому числі й представники міської адміністрації брали активну участь у Визвольній війні.
В результаті ліквідації порядків, установлених в Україні польсько-шля-хетською владою, у складі населення міст сталися зміни.
Тут значно зросла кількість козаків. Ця частина міського населення, користуючись привілеями, займалася також ремеслом і торгівлею. Інші ж мішани продовжували відбувати ряд повинностей. У багатьох містах коза-ки становили більшу половину населення, і козацька адміністрація вирі-шувала всі питання міського життя.
Оскільки були ліквідовані королівські та приватновласницькі міста, більшість з них захотіла отримати магдебурзьке право. Міста, які мали право на самоврядування з давніх часів, називалися магістратськими, міста, яким це право було надане гетьманськими універсалами, отримують назву ра-тушних. Якщо відносно перших можна говорити про певне самоврядуван-ня, то в ратушних містах воно було фікцією. Козацька старшина часто не визнавала органи міського самоврядування і активно втручалась в їхню діяльність. Гетьман змушений був вставати на захист таких міст. Так, у 1650 р. він видає універсал Ніжину з приводу зловживань там старшини. Заборонялось будь-кому шось брати з мішан "над слушність і звичай", на-казувалось поважати міський уряд.
Привілейоване становище займали в містах і купці. Польські купці, яких І до війни було не дуже багато в українських містах, залишили Україну. Вимушені були покинути українські міста і євреї. В Зборовському дого-ворі є навіть спеціальний пункт про заборону євреям займатися промисла-ми і торгівлею в Україні. Це позбавляло українських купців від конкуренції не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Часто купці вису-вались на вищі посади в органах міського самоврядування.
Значно більшою групою населення міст були ремісники. Тогочасні дже-рела говорять про те, шо в роки війни феодальна організація ремесла не була порушена. Продовжували існувати цехові організації. Вузькість рин-ку була основною причиною того, що значна частина ремісників займа-лась і сільським господарством. Одночасно це свідчило і про те, шо ремес-ло остаточно ще не відокремилося від сільського господарства.
ДЕРЖАВНИЙ ЛАД
Визвольна війна 1648—1654 рр, свідчила про пробудження української нації, про її прагнення до самостійного життя, до відродження національ-ної державності. Ця державність охоплює, як правило, всі або частину ет-нографічних земель. Українська державність в силу історичних умов відро-джувалась не на всіх етнічних українських землях, хоч гетьманський уряд не раз згадував про спільну долю всього українського, за термінологією того часу, — руського народу.
Головними ознаками держави в їхньому класичному вигляді є: єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарче життя; на явність особливої групи людей — апарату управління, який виконує різно-манітні загальносоціальні функції, але в необхідних випадках має мож-ливість здійснити державний примус, виконувати функції публічної вла-ди; єдина система податків і фінансів.
До цих ознак слід додати мовну єдність народу, єдину систему оборони та зовнішню політику; наявність прав особи, які охороняються державою.
В сукупності ці ознаки характеризують державу, тобто їх наявність в соціальній організації суспільства свідчить, шо це суспільство державно організоване. Ось чому не може існувати держава, яка не має цих ознак або має їх обмежений набір.
Розглянемо більш детально наявність перелічених ознак на прикладі української державності, яка відроджувалася вході Визвольної війни.
Адміністративно-територіальна організація. Вперше в ході Визвольної війни територія незалежної України була оформлена Зборівським догово-ром 1649 р. У відповідності з ним територія вільної України обіймала три воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні. У 1650 р. кількість полків виросла до 20. Отже, визволена територія мала свій адміністративно-територіаль-ний поділ. Полково-сотенниЙ устрій був істотним елементом української державності. І хоча полки як військові одиниці існували в багатьох держа-вах, але тільки в Україні полково-сотенна організація війська була взята за основу державного територіального устрою. Вже починаючи з літа 1648 p., полки та сотні як територіальні одиниці включають до себе все населення, що проживало в їхніх межах, і на нього розповсюджується влада полкових та сотенних урядів. До 1654 р. звільнена територія охоплювала Лівобереж-жя, Правобережжя (крім Волині та Галичини) і значну частину земель на Півдні (приблизно 200 тис. кв. км).
Отже, на час укладення українсько-російського договору 1654 р. Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію.
Березневі статті 1654 р. юридично затвердили цей факт.
Органи влади та управління. На початку Визвольної війни вищим орга-ном влади була Військова рада Війська Запорізького. В цьому проявився зв'я-зок між органами державної влади, які формувалися, і військово-адміністра-тивним ладом Запорізької Січі, і відбивалось те, що національно-державне самовизначення України здійснювалось в умовах збройної боротьби.
До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших Державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.
Починаючи з 1649 р., Військова рада скликається рідко. Є відомості про
°Дну раду в 1650 p., дві — в 1651 p., декілька —в 1653 р. і ще одну (останню)
в січні 1654 р. - в Переяславі.
Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення стар-шинських рад. І хоча це був дорадний орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.
Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полко-вого та сотенного урядів.
Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.
Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокоман-дувач, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.
Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.
Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.
Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходи-ли всі документи як до гетьмана, так і від нього.
Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення.
Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.
Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношен-ням до полкових та сотенних судів.
Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.
Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.
Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, також виборні особи в містах і селах.
Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обира; полкову та сотенну старшину. Часто полковники узурпували в своїх рука всю владу на місцях і ігнорували полкові ради, а іноді, навпаки, полкові радіг рішуче впливали на діяльність полковників, перешкоджали їхньому свавіллю і навіть усували їх з посади. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. На такому ж принципі будувалась сотенна адміністрація. Сотенний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адміністрація: осавул, писар і хорунжий. Судові функції в сотні виконував городовий отаман.
Міста мали свою адміністрацію, ЇЇ влада не поширювалася на козаків. У селах війти управляли селянами, а отамани — козаками. Не збереглося жодних законодавчих актів, за якими можна було б установити функції цих органів управління. В основу їх діяльності, треба гадати, були покла-дені традиції та звичаєве право.
Податки та фінанси. Для утримання апарату влади та управління потрібні - и кошти. З цією метою проводився збір податків. Вони збиралися з се-пян та міських жителів. Козаки від податків звільнялися, що було їхнім давнім привілеєм.
З визволенням України з-під польсько-шляхетської влади і утворенням самостійної держави її фінансова політика набула суверенного характеру. Якшо до 1648 р. усі податки в українських землях йшли в казну Речі По-сполитої, то віднині вони направлялися до скарбу (казни) Війська Запорі-зького, який стає загальнодержавною казною. Податками та казною відав генеральний підскарбій, шо входив до Генерального уряду.
Крім податків, існували додаткові джерела надходження коштів до каз-ни. Так, товари, які ввозилися з інших країн, обкладалися митом. Значний прибуток казні давали податки з меду, пива, горілки та інших промислів.
Отже, можна говорити про створення в роки Визвольної війни життє-здатної фінансової системи Української держави.
Мова. У період, який розглядається, повністю сформувалася українська "народна" мова, а також йшов процес формування української літератур-ної мови.
Українською мовою пишуться літописи, складаються судові й державні акти, видаються гетьманські універсали, ведеться офіційне листування тощо. Так, українське посольство, яке прибуло до Москви Плютого 1654 р. для укладання договору, привезло лист Богдана Хмельницького царю, на-писаний українською мовою, що був по суті акредитивною грамотою для посольства.
Отже, приходимо до висновку, що українська мова в ході формування державності стає державною мовою.
Військо та оборона. Чисельність козацького війська постійно змінюва-лася протягом XVI —першої пол. XVII ст. Наприкінці XVI ст., коли козаки вперше організовано виступили, їх чисельність була від 2 до 10 тис. У війську Наливайка було 12 тис, у повстаннях 1625 р. брали участь ЗО тис, 1630 р.— 37 тис. чоловік. У той же час зростала чисельність реєстрового козацтва, яке перебувало на королівській службі. Перший реєстровий загін нарахову-вав тільки 300 козаків, у 1625 р. — реєстр налічував 6 тис, у 1630 р. — 8 тис. Коли розпочалася Визвольна війна, у війську Хмельницького було 12 тис. реєстровців.
Згідно Із Зборівським договором за Україною було визнано право мати постійне реєстрове військо в 40 тис. чоловік. Білоцерківський договір змен-шив цю чисельність до 20 тис, але в дійсності в роки Визвольної війни в країні діяла величезна на ті часи армія. У битві під Пилявцями військо мельницького налічувало 100 тис, під Львовом — 200 тис, у зборівській мпанп — 300 тис, а сам Хмельницький говорив, що під Зборовом він в військо чисельністю 360 тис. чоловік. Порівняно з арміями інших країн го часу це була величезна військова сила.
Козацьке військо мало струнку організацію: воно поділялося на полки, сотні й курені. В полку було від 5 до 20 тис. козаків,
Полк ділився на сотні, які мали від 200 до 250 козаків. Сотню ділили на десятки, пізніше — на курені. Десяток складався з отамана і дев'яти ко-заків. Пізніше до куреня входило до 30 чол.
За польської влади реєстрове військо діставало платню з державної каз-ни. Коли ж відродилася Українська держава, військова служба стала без-коштовною. Козаки жили за рахунок королівських та панських земель, визволених під час війни. Частину цих земель було залишено на загальні військові потреби. Так, "рангові" землі діставала козацька старшина, деякі землі були призначені для утримання артилерії тощо. Державний скарб (казна) також визначав для війська деякі податки та доходи: "третю військо-ву мірку" з млинів, доходи з оренд тощо. Військовими доходами відала ге-неральна скарбова канцелярія під керівництвом генерального підскарбія, Йому допомагали комісари в полках та комісарські десятники в сотнях.
Отже, під час Визвольної війни в Україні сформувалася добре організо-вана, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.
Зовнішня політика. Створення держави — справа не тільки внутрішня, а й міжнародна. Цей процес не міг відбуватись ізольовано від інших держав, які ставилися по-різному до цієї події. Проте фактично всі вони, навіть Річ По-сполита, яка аж ніяк не хотіла, шоб Україна вийшла з її складу, повинні були рахуватися з існуванням української держави. Вже в 1648 р. Україна вступає в дипломатичні стосунки з сусідніми державами: Росією, Туреччиною та її ва-салами — Кримом, Трансільванією і Молдавією, що в той час, по суті, означа-ло визнання української державності. Згодом міжнародні зв'язки України роз-ширились, вона вступає у відносини з Венецією, Валахією, Швецією, Угор-щиною та іншими країнами, стає активним фактором у міжнародному житті Європи, що було одним з проявів її державної суверенності.
Сам хід Визвольної війни вимагав таких зв'язків. І треба занотувати, шо молода українська дипломатія уміло використовувала складну міжна-родну ситуацію на користь Україні. Майже всі сусідні держави розуміли, що відрив України від Речі Посполитої ослаблює останню. Деякі з них, на-приклад Молдавія, використовували суперечності між Польшею та Туреч-чиною в своїх Інтересах.
Султанська Туреччина підтримувала дипломатичні відносини з Україною, починаючи з першого року Визвольної війни. Але турецькі правителі мали на-мір перетворити Україну в свого васала. Туреччина не могла допустити існу-вання української незалежної держави, бо це стало б прикладом для інших ва-сальних земель Оттоманської імперії в їхній боротьбі за своє визволення. Як відомо, Крим хотів, спираючись на Україну, вирватися зі складу Туреччини.
Багато інших країн зноситься з Україною як з незалежною державою. За ходом Визвольної війни Україна встановлює зв'язки з Австрією, Пер-сією, Францією, Швецією.
Все це говорило про міжнародне визнання України на самому високо-му рівні.
Відносно ж прав особистості, які охоронялись Українською державою,
слід відзначити права та вольності козацької верстви і державних селян. Кожний стан мав свої права, і держава досить прискіпливо слідкувала за їхнім виконанням.
Так, коли військова адміністрація у Ніжині "незвичайніє в стаціях по-датки витягають" і "до шкоди убогих людей" приводила, гетьман видав універсал від 1 серпня 1650 р. на захист населення міста І його прав на са-моврядування.
З Польщею та Росією багато міжнародних угод було укладено Украї-ною на захист старовинних прав та вольностей запорізького козацтва.
Отже, робимо висновок: Українській державі, яка формувалась в роки Визвольної війни, були притаманні всі ознаки державності. Ця держава мала особливості, які були продовженням традицій української держав-ності. Виборність органів публічної влади, роль колегіальних установ да-ють можливість стверджувати, що підвалиною Української держави була республіканська форма правління.
М. Драгоманов писав, що устрій Української держави 1648—1654 pp. був більш подібний до устрою вільних держав європейських, так званих кон-ституційних.
Політичну організацію, шо склалася на території України, сучасники вважали Українською козацькою державою. її називали також Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетьманщиною.
ПРАВОВА СИСТЕМА
В роки Визвольної війни в Україні формується своєрідна правова сис-тема. Хоча гетьман своїми універсалами неодноразово і підтверджував дію Статуту 1588 р. та магдебурзького права на визволеній території, фактично вони тут майже не застосовувалися. Так, магдебурзьке право діяло тільки у великих містах (Київ, Переяслав, Чернігів, Ніжин), а норми III Статуту повернулися в правову систему після приєднання України до Московсь-кої держави. Повністю були скасовані правові норми, прийняті органами польської влади: "Устава на волоки" 1557 p., ординація козакам 1638 p., королівські і сеймові конституції тощо.
Серед джерел права, які використовувалися, на першому місці було зви-чаєве козацьке право. Воно регулювало широке коло стосунків, і перш за все, організацію державної влади та управління, систему судочинства, на-зивало злочини та покарання за них. З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все про гетьманські універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які мали загальнообов'язковий характер для всього населення України, Універсали регулювали державні, адміні-стративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.
Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьма-ном, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходи-мо норми цивільного та адміністративного права.
Розглянемо деякі зміни, які відбулися в цивільному та кримінальному праві.
Перерозподіл власності в роки Визвольної війни потребував норм пра-ва, які б регулювали нові форми власності, і, перш за все, власність на зем-лю. З'являються "рангові землі", або "рангові маєтності". Це були землі, які гетьман своїми універсалами жалував козацькій старшині за службу, "в ранг", під час займання нею певної посади.
Під злочином розумілося всяке порушення норм "давнього козацько-го права". В системі злочинів на першому місці стояли військові злочини (зрада, ненадання допомоги під час бою тощо). Особливо жорстоко карали радників — їх страчували. Серед видів покарання найбільш поширеними були смертна кара та штрафи.
Підкреслимо, що в даний період простежується поступовий перехід від норм звичаєвого права до норм, створених державою. Процес цей був тісно пов'язаний з формуванням державності.
ЛІТЕРАТУРА
Апановчч О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі.— К., 1993.
Бабій Б. М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917— 1920 рр.- К, 1967.
Бабій Б. М. Українська радянська держава в період відбудови народного гос-подарства (1921-1925).- К., 1961.
Бандера С. Перспективи Української Революції. — Мюнхен, 1978; Дрогобич, 1999.
Бардах Ю., Леснодорский В., Пистрчак М. История государства й права Польши.— М., 1980.
Білас 1. Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний і правовий аналіз.— Львів, 1994.
Блаватская Т. В. Очерк политической истории Боспора в \—\\ вв. до н. з.— М., ,1959.
Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян після реформи 1861 р.-К., 1961.