Державне регулювання ринку страхових послуг в Україні
Державне регулювання ринку страхових послуг в Україні
ЗМІСТ
ВСТУП
Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов'язків цих суб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.
1. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ
Правове забезпечення страхування становлять схвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).
Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов'язкового страхування. Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми.
Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення - приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.
2. СТРУКТУРА, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Законом України "Про страхування" було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд.
Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції органу нагляду:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів; 2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності; 3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками; 4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; 5) проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності. 6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю; 7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність; 8) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності; 9) участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування.
У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:
видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;
контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;
забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
розробка та контроль за дотриманням єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
аналіз стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
інформаційно-роз'яснювальна робота через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, які входять до сфери його управління;
інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.
Законом України "Про страхування" визначено основні права органу страхового нагляду:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій; 2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рік призначати (з визначенням аудитора) додаткову обов'язкову аудиторську перевірку; 3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону "Про страхування"; 4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво". Крім того, орган державного нагляду має право:
одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян - інформацію, необхідну для виконання покладених на цей орган функцій;
створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
заслуховувати на колегії доповіді керівників страховиків з питань їхньої діяльності;
одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на орган нагляду завдань;
звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
У складі Мінфіну створено департамент фінансових установ та ринків. Департамент забезпечує проведення Мінфіном державної політики стосовно не лише страхування, а й державних лотерей, фінансових установ і ринків.
Департамент має центральний апарат та відділи нагляду в регіонах.
Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком.
3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ
Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. їх можна визначити так:
подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,
розвиток законодавчої і нормативної бази;
розробка стандартів електронного обігу та обліку;
створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
формування об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;
залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.
Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Важливо також законодавче й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.
Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.
В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, е обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності.
У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули - страхові бюро - може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.
Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.
ВИСНОВОК
Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни - члени Європейського Союзу - мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу.
Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.
У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.
Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.
Завдання держави - регулювати також систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.
І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Список літератури
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Урядовий кур’єр. — 2001. — 7 листопада.
Александров А. А. Страхование. — М.: ПРИОР, 1998. — 186 с.
Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Знания, 1997. —216 с.
Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Страхование. Учебник. — СПб.: Питер, 2001. —256 с.
Баронин Б. И., Внукова Н. Н., Временко Л. В. Мир оценки и страхования недвижимости. — Харьков: Форт, 1996. — 64 с.
Брагинский М. И. Договор страхования. — М: Статут, 2000.
Воробьев М. В. Страхование от огня. — М.: Анкил, 1992. — 16 с.
МанзсА. Основи страхового дела (Сокр. пер. с нем). — М.: Анкил, 1992. —114 с.
Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 1999. — 776 с.
Особенности имущественного страхования (Опыт страхового рынка Швейцарии). — М.: Анкил, 1994. — 32 с.
Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М.: Рост, 1992. —530 с.
Страхування. Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О. О. Гаманкової. — К.:КНЕУ, 2000. —120 с.
Шахов В. В. Страхование. Учебник для вузов. — М.: Страховой по-лис: ЮНИТИ, 1997. — 311с.
Шелехов К. В., БігдашВ.Д. Страхування. Страхові послуги. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.
Шихов А. К. Страхование. Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.—431 с.
ЗМІСТ
ВСТУП
Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов'язків цих суб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.
1. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ
Правове забезпечення страхування становлять схвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).
Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов'язкового страхування. Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми.
Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення - приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.
2. СТРУКТУРА, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Законом України "Про страхування" було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд.
Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції органу нагляду:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів; 2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності; 3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками; 4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; 5) проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності. 6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю; 7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність; 8) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності; 9) участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування.
У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:
видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;
контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;
забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
розробка та контроль за дотриманням єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
аналіз стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
інформаційно-роз'яснювальна робота через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, які входять до сфери його управління;
інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.
Законом України "Про страхування" визначено основні права органу страхового нагляду:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій; 2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рік призначати (з визначенням аудитора) додаткову обов'язкову аудиторську перевірку; 3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону "Про страхування"; 4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво". Крім того, орган державного нагляду має право:
одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян - інформацію, необхідну для виконання покладених на цей орган функцій;
створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
заслуховувати на колегії доповіді керівників страховиків з питань їхньої діяльності;
одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на орган нагляду завдань;
звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
У складі Мінфіну створено департамент фінансових установ та ринків. Департамент забезпечує проведення Мінфіном державної політики стосовно не лише страхування, а й державних лотерей, фінансових установ і ринків.
Департамент має центральний апарат та відділи нагляду в регіонах.
Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком.
3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ
Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. їх можна визначити так:
подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,
розвиток законодавчої і нормативної бази;
розробка стандартів електронного обігу та обліку;
створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
формування об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;
залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.
Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Важливо також законодавче й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.
Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.
В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, е обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності.
У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули - страхові бюро - може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.
Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.
ВИСНОВОК
Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни - члени Європейського Союзу - мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу.
Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.
У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.
Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.
Завдання держави - регулювати також систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.
І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Список літератури
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Урядовий кур’єр. — 2001. — 7 листопада.
Александров А. А. Страхование. — М.: ПРИОР, 1998. — 186 с.
Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Знания, 1997. —216 с.
Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Страхование. Учебник. — СПб.: Питер, 2001. —256 с.
Баронин Б. И., Внукова Н. Н., Временко Л. В. Мир оценки и страхования недвижимости. — Харьков: Форт, 1996. — 64 с.
Брагинский М. И. Договор страхования. — М: Статут, 2000.
Воробьев М. В. Страхование от огня. — М.: Анкил, 1992. — 16 с.
МанзсА. Основи страхового дела (Сокр. пер. с нем). — М.: Анкил, 1992. —114 с.
Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 1999. — 776 с.
Особенности имущественного страхования (Опыт страхового рынка Швейцарии). — М.: Анкил, 1994. — 32 с.
Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М.: Рост, 1992. —530 с.
Страхування. Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О. О. Гаманкової. — К.:КНЕУ, 2000. —120 с.
Шахов В. В. Страхование. Учебник для вузов. — М.: Страховой по-лис: ЮНИТИ, 1997. — 311с.
Шелехов К. В., БігдашВ.Д. Страхування. Страхові послуги. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.
Шихов А. К. Страхование. Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.—431 с.
