Шляхи забезпечення інформаційної безпеки України
Контрольна робота: Шляхи забезпечення інформаційної безпеки України
Шляхи забезпечення інформаційної безпеки
Ключовою проблемою інформаційної безпеки є оцінка відповідності існуючого в державі інформаційного простору потребам її громадян, попиту та пропозиції інформаційних послуг у наближених до користувачів місцях та в зручний для них час.
Історичний досвід свідчить, що країни, які не спромоглися своєчасно поповнити національний інформаційний простір більш ефективними технологіями, сповільнювали свій економічний розвиток. І навпаки, країни, що мали потужний інформаційний потенціал швидко відновлювали свою роль у світовому розподілі сфер впливу навіть після воєнних поразок. Тому наповнення національного інформаційного простору новітніми технологіями, що здатні істотно підвищити як адекватність віддзеркалення реальності, так і продуктивність інформаційної діяльності в суспільстві, є нагальною потребою, що у свою чергу визначає можливості захисту національних інтересів.
Характерною ознакою підходів до проблем інформаційної безпеки є наповнення цього поняття різним змістом, наслідком чого є різний зміст заходів щодо її забезпечення. В деяких випадках класифікація загроз інформаційній безпеці України носить яскраво виражений політизований характер - це виявилося в політичній ситуації в Україні наприкінці 2000 і першого півріччя 2001 рр. Одні й ті ж самі фактори та умови різні політичні сили розглядали як небезпечні, загрозливі, чи навпаки, як стабілізуючі.
Так, в ст.3 проекту Закону України “Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України” визначено: “Інформаційна безпека України – це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, несвоєчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законами України”.
У проекті “Концепції (Основах державної політики) інформаційної безпеки України” інформаційну безпеку розглядають як “стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, за якого не допускається (або зводиться до мінімуму) завдання шкоди особі, суспільству, державі …”. У цьому проекті запропоновано тотожні напрями, за якими може бути заподіяно шкоду, як і в проекті вище наведеного Закону.
Запропоновані поняття “інформаційна безпека України” не враховують світовий досвід, результати досліджень російських і вітчизняних учених і спеціалістів.
Наприклад, у “Доктрині інформаційної безпеки Російської Федерації” зміст поняття “інформаційна безпека” наповнюється широким розумінням. Про це свідчать визначення інтересів особистості, суспільства й держави (ст.1), загрози інформаційній безпеці (ст.2), особливості її забезпечення в різних сферах суспільного життя (ст.6), в тому числі в економіці, внутрішній та зовнішній політиці, в галузях науки й техніки, духовному житті, державних інформаційних та телекомунікаційних системах, обороні, правоохоронній та судовій системах, а також в умовах надзвичайних ситуацій. Російська “Доктрина” розглядає інформаційну безпеку економіки як ключову сферу забезпечення національної безпеки (ст.6).
Як відомо, інформаційна безпека, захист якої згідно ст.17 Конституції України, поряд із суверенітетом, територіальною цілісністю та економічною безпекою, є найважливішою функцією держави, досягається шляхом розробки та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудовою функціонально повної національної інфраструктури, формуванням і розвитком інформаційних відносин тощо.
На підставі узагальнення відомих в Україні досліджень можна зробити висновок, що інформаційні загрози є реальними або потенційними, їх реалізують інші країни чи внутрішні соціально-політичні угруповання. Інформаційні впливи на життєво важливі сфери діяльності громадян, суспільства й держави створюються з метою нав'язування визначеної системи цінностей, поглядів і рішень, спрямованих на керування їхньою поведінкою для реалізації політичних і соціально-економічних трансформацій у бажаному напрямі.
Якщо не буде забезпечена інформаційна безпека в основних сферах життєдіяльності особи, суспільства і держави, спрямована на забезпечення прогресивного розвитку в зазначених вище сферах, а також захист всіх елементів інформаційного простору та свідомості і психіки індивіда і суспільства, то інформаційна загроза щодо недостовірності і несвоєчасності інформування, може діяти всупереч волі й бажанню суб'єктів України, іноді може використовуватися деякими соціально-політичними угрупованнями для певних інсинуацій.
Не пропонується створити в України систему інформаційної безпеки більш жорсткішу, ніж в розвинутих демократичних країнах, але самі ринкові умови, конкурентне середовище життєдіяльності особи, суспільства, держави, поява нових видів кримінальних злочинів - вимагають негайного вирішення питань захисту інтересів особи, суспільства, держави в інформаційній сфері на високому професійному рівні.
Доцільно законодавчо визначити інформаційну безпеку України як комплекс системних превентивних заходів із надання гарантій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільству й державі від негативних інформаційних впливів в економіці, внутрішній і зовнішній політиці, в науково-технологічній, соціокультурній і оборонній сферах, системі державного управління, самостійного й незалежного розвитку всіх елементів національного інформаційного простору та забезпечення інформаційного суверенітету країни, захисту від маніпулювання інформацією і дезінформування та впливів на свідомість, підсвідомість і психіку як індивіда, так і суспільства в цілому, спроможність держави нейтралізувати чи послабити дію внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз.
Інформаційна війна
Поняття інформаційної війни перш за все відноситься до вирішення питання інформаційної безпеки країни. Останнім часом у пресі все частіше згадуються такі поняття, як "інформаційна війна" та "інформаційна боротьба".
Існує багато визначень "інформаційної війни", в яких вона тлумачиться як комплекс заходів і операцій, здійснюваних у конфліктних ситуаціях, коли інформація є водночас зброєю, ресурсом і ціллю. Тобто це, по суті, війна за знання, пошук відповідей на питання: що, де, коли, чому і наскільки надійними окремо узяте суспільство або армія вважають свої знання про себе і своїх супротивників. Інформаційна війна може вестися як у воєнний, так і в мирний час.
Можна у такий спосіб згрупувати види інформаційної зброї, використовуваної в інформаційній війні:
- засоби пропагандистсько-психологічного впливу (через пресу, телебачення, радіо, Інтернет, інші канали);
- засоби програмно-математичного впливу (комп'ютерні віруси, логічні "бомби", засоби придушення комп'ютерних мереж тощо);
- засоби психологічного впливу (голографічні зображення в атмосфері, синтезатори голосів відомих лідерів, "вірус-вбивця" ° 666 та ін.);
- психотронна зброя (методи парапсихології та біоенергоінформатики, програмування поведінки (зомбіювання) особистості тощо);
- засоби, засновані на впливі полів різної природи (радіоелектронне придушення, акустична зброя, електромагнітні ураження, засновані на випромінюванні хвиль різної довжини тощо).
Закономірним є питання про те, якою мірою реальна і наскільки загрожує національним інтересам інформаційна війна. Принадність використання методів і способів ведення інформаційної війни для забезпечення національних інтересів обумовлена можливістю її ведення в мирний час, економічною вигідністю, скритістю, у тому числі і безпосередніх ініціаторів війни. Досить звернути увагу на такі офіційні документи, як "Стратегія національної безпеки США на 1994 і 1996 рр.", "Національна військова стратегія Сполучених Штатів Америки, 1995 р.", у яких способи і методи ведення інформаційної війни розглядаються як один з найбільш ефективних засобів забезпечення національних інтересів США в різних регіонах світу. Україна, в силу її геополітичного розташування, є об'єктом інтересів багатьох розвинутих держав, що обумовлює велику вірогідність втягування її в інформаційну війну.
Враховуючи вищесказане, головною інформаційною загрозою національній безпеці України слід вважати загрозу інформаційного впливу іншої сторони на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси та інфосферу машинно-технічних систем нав'язування особистості, суспільству, державі бажаної (для іншої сторони) системи цінностей, поглядів, інтересів, рішень у життєво важливих сферах суспільної і державної діяльності, керування їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямі. Власне, це є загрозою суверенітетові України в життєво важливих сферах суспільної і державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні.
Інформаційна боротьба
Метою інформаційної боротьби є забезпечення переваги у вирішенні певних завдань однієї сторони над іншою за рахунок досягнення вищості на інформаційному рівні. Цієї мети можна досягти різними шляхами.
1. Цілеспрямоване добування інформації про поточну ситуацію з жорсткими вимогами щодо її своєчасності, якості, обсягу, повноти і темпів оновлення, оцінка на основі цієї інформації політичної (військово-політичної, військової, економічної, екологічної та ін.) ситуації. Вирішення цього комплексу завдань ускладнюється тим, що воно здійснюється в умовах інформаційної протидії. При цьому інформація, що аналізується, відзначається непевністю об'єктивного і суб'єктивного характеру, неповнотою щодо одних аспектів і надмірністю щодо інших, суперечливістю, наявністю частково зруйнованої та спотвореної інформації, у тому числі і дезінформації.
2. Цілеспрямований і комплексний вплив на свідомість, інформаційні ресурси країни на всіх етапах їхнього виробництва, поширення і використання, а також на інфосферу машинно-технічних систем протиборчої (конкуруючої) сторони з метою нав'язування "бажаних" рішень і "керування поведінкою". При цьому особливої важливості набуває не стільки руйнівна, скільки цілеспрямована впливова дія щодо спотворення змісту інформації для забезпечення своїх інтересів у різних сферах діяльності особистості, суспільства, держави. У цьому контексті особливої значущості набуває можливість використання інформації (інформаційних потоків) як ефективного засобу формування позитивного іміджу України на міжнародній арені та можливість зняття політичної, економічної, соціальної, військово-політичної, особливо ж військової напруженості у взаємовідносинах з іншими країнами, а також у різних регіонах держави.
3. Захист власних інформаційних ресурсів та інфосфери машинно-технічних систем од впливу на них протиборчої сторони. Нітрохи не применшуючи важливості вирішення завдань технічного захисту інформації, спрямованої в основному на забезпечення її конфіденційності, хочу підкреслити особливу значимість захищеності змісту інформації від навмисного його спотворення або зміни, в тому числі і механізмів виявлення дезінформації. До цього ж комплексу входять також і завдання відновлення цілісності змісту частково зруйнованої або перекрученої текстової природомовної інформації.
Отже, з урахуванням усього сказаного можна зробити висновок про те, що соціальними об'єктами інформаційної боротьби є індивід (особистість), соціальні групи, суспільство, держава. А якщо точніше - свідомість і підсвідомість індивіда насамперед, колективна свідомість, а також інформаційні ресурси та інфосфера машинно-технічних систем.
Використана література:
1. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство/ Санкт-Петербургский университет МВД России. – СПб: Фонд “Университет, 2000. – С.347-348. – 428с.;
2. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь УЦЕПД
3. Національна безпека України 1994-1996рр.:Наукові доповіді НІСД/ Редкол.: Бєлов О. Ф. (голова) та інш. –(Сер. “Загальноінститутські доповіді”). – К: НІСД, 1997. – 200с.
Шляхи забезпечення інформаційної безпеки
Ключовою проблемою інформаційної безпеки є оцінка відповідності існуючого в державі інформаційного простору потребам її громадян, попиту та пропозиції інформаційних послуг у наближених до користувачів місцях та в зручний для них час.
Історичний досвід свідчить, що країни, які не спромоглися своєчасно поповнити національний інформаційний простір більш ефективними технологіями, сповільнювали свій економічний розвиток. І навпаки, країни, що мали потужний інформаційний потенціал швидко відновлювали свою роль у світовому розподілі сфер впливу навіть після воєнних поразок. Тому наповнення національного інформаційного простору новітніми технологіями, що здатні істотно підвищити як адекватність віддзеркалення реальності, так і продуктивність інформаційної діяльності в суспільстві, є нагальною потребою, що у свою чергу визначає можливості захисту національних інтересів.
Характерною ознакою підходів до проблем інформаційної безпеки є наповнення цього поняття різним змістом, наслідком чого є різний зміст заходів щодо її забезпечення. В деяких випадках класифікація загроз інформаційній безпеці України носить яскраво виражений політизований характер - це виявилося в політичній ситуації в Україні наприкінці 2000 і першого півріччя 2001 рр. Одні й ті ж самі фактори та умови різні політичні сили розглядали як небезпечні, загрозливі, чи навпаки, як стабілізуючі.
Так, в ст.3 проекту Закону України “Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України” визначено: “Інформаційна безпека України – це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, несвоєчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законами України”.
У проекті “Концепції (Основах державної політики) інформаційної безпеки України” інформаційну безпеку розглядають як “стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, за якого не допускається (або зводиться до мінімуму) завдання шкоди особі, суспільству, державі …”. У цьому проекті запропоновано тотожні напрями, за якими може бути заподіяно шкоду, як і в проекті вище наведеного Закону.
Запропоновані поняття “інформаційна безпека України” не враховують світовий досвід, результати досліджень російських і вітчизняних учених і спеціалістів.
Наприклад, у “Доктрині інформаційної безпеки Російської Федерації” зміст поняття “інформаційна безпека” наповнюється широким розумінням. Про це свідчать визначення інтересів особистості, суспільства й держави (ст.1), загрози інформаційній безпеці (ст.2), особливості її забезпечення в різних сферах суспільного життя (ст.6), в тому числі в економіці, внутрішній та зовнішній політиці, в галузях науки й техніки, духовному житті, державних інформаційних та телекомунікаційних системах, обороні, правоохоронній та судовій системах, а також в умовах надзвичайних ситуацій. Російська “Доктрина” розглядає інформаційну безпеку економіки як ключову сферу забезпечення національної безпеки (ст.6).
Як відомо, інформаційна безпека, захист якої згідно ст.17 Конституції України, поряд із суверенітетом, територіальною цілісністю та економічною безпекою, є найважливішою функцією держави, досягається шляхом розробки та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудовою функціонально повної національної інфраструктури, формуванням і розвитком інформаційних відносин тощо.
На підставі узагальнення відомих в Україні досліджень можна зробити висновок, що інформаційні загрози є реальними або потенційними, їх реалізують інші країни чи внутрішні соціально-політичні угруповання. Інформаційні впливи на життєво важливі сфери діяльності громадян, суспільства й держави створюються з метою нав'язування визначеної системи цінностей, поглядів і рішень, спрямованих на керування їхньою поведінкою для реалізації політичних і соціально-економічних трансформацій у бажаному напрямі.
Якщо не буде забезпечена інформаційна безпека в основних сферах життєдіяльності особи, суспільства і держави, спрямована на забезпечення прогресивного розвитку в зазначених вище сферах, а також захист всіх елементів інформаційного простору та свідомості і психіки індивіда і суспільства, то інформаційна загроза щодо недостовірності і несвоєчасності інформування, може діяти всупереч волі й бажанню суб'єктів України, іноді може використовуватися деякими соціально-політичними угрупованнями для певних інсинуацій.
Не пропонується створити в України систему інформаційної безпеки більш жорсткішу, ніж в розвинутих демократичних країнах, але самі ринкові умови, конкурентне середовище життєдіяльності особи, суспільства, держави, поява нових видів кримінальних злочинів - вимагають негайного вирішення питань захисту інтересів особи, суспільства, держави в інформаційній сфері на високому професійному рівні.
Доцільно законодавчо визначити інформаційну безпеку України як комплекс системних превентивних заходів із надання гарантій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільству й державі від негативних інформаційних впливів в економіці, внутрішній і зовнішній політиці, в науково-технологічній, соціокультурній і оборонній сферах, системі державного управління, самостійного й незалежного розвитку всіх елементів національного інформаційного простору та забезпечення інформаційного суверенітету країни, захисту від маніпулювання інформацією і дезінформування та впливів на свідомість, підсвідомість і психіку як індивіда, так і суспільства в цілому, спроможність держави нейтралізувати чи послабити дію внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз.
Інформаційна війна
Поняття інформаційної війни перш за все відноситься до вирішення питання інформаційної безпеки країни. Останнім часом у пресі все частіше згадуються такі поняття, як "інформаційна війна" та "інформаційна боротьба".
Існує багато визначень "інформаційної війни", в яких вона тлумачиться як комплекс заходів і операцій, здійснюваних у конфліктних ситуаціях, коли інформація є водночас зброєю, ресурсом і ціллю. Тобто це, по суті, війна за знання, пошук відповідей на питання: що, де, коли, чому і наскільки надійними окремо узяте суспільство або армія вважають свої знання про себе і своїх супротивників. Інформаційна війна може вестися як у воєнний, так і в мирний час.
Можна у такий спосіб згрупувати види інформаційної зброї, використовуваної в інформаційній війні:
- засоби пропагандистсько-психологічного впливу (через пресу, телебачення, радіо, Інтернет, інші канали);
- засоби програмно-математичного впливу (комп'ютерні віруси, логічні "бомби", засоби придушення комп'ютерних мереж тощо);
- засоби психологічного впливу (голографічні зображення в атмосфері, синтезатори голосів відомих лідерів, "вірус-вбивця" ° 666 та ін.);
- психотронна зброя (методи парапсихології та біоенергоінформатики, програмування поведінки (зомбіювання) особистості тощо);
- засоби, засновані на впливі полів різної природи (радіоелектронне придушення, акустична зброя, електромагнітні ураження, засновані на випромінюванні хвиль різної довжини тощо).
Закономірним є питання про те, якою мірою реальна і наскільки загрожує національним інтересам інформаційна війна. Принадність використання методів і способів ведення інформаційної війни для забезпечення національних інтересів обумовлена можливістю її ведення в мирний час, економічною вигідністю, скритістю, у тому числі і безпосередніх ініціаторів війни. Досить звернути увагу на такі офіційні документи, як "Стратегія національної безпеки США на 1994 і 1996 рр.", "Національна військова стратегія Сполучених Штатів Америки, 1995 р.", у яких способи і методи ведення інформаційної війни розглядаються як один з найбільш ефективних засобів забезпечення національних інтересів США в різних регіонах світу. Україна, в силу її геополітичного розташування, є об'єктом інтересів багатьох розвинутих держав, що обумовлює велику вірогідність втягування її в інформаційну війну.
Враховуючи вищесказане, головною інформаційною загрозою національній безпеці України слід вважати загрозу інформаційного впливу іншої сторони на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси та інфосферу машинно-технічних систем нав'язування особистості, суспільству, державі бажаної (для іншої сторони) системи цінностей, поглядів, інтересів, рішень у життєво важливих сферах суспільної і державної діяльності, керування їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямі. Власне, це є загрозою суверенітетові України в життєво важливих сферах суспільної і державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні.
Інформаційна боротьба
Метою інформаційної боротьби є забезпечення переваги у вирішенні певних завдань однієї сторони над іншою за рахунок досягнення вищості на інформаційному рівні. Цієї мети можна досягти різними шляхами.
1. Цілеспрямоване добування інформації про поточну ситуацію з жорсткими вимогами щодо її своєчасності, якості, обсягу, повноти і темпів оновлення, оцінка на основі цієї інформації політичної (військово-політичної, військової, економічної, екологічної та ін.) ситуації. Вирішення цього комплексу завдань ускладнюється тим, що воно здійснюється в умовах інформаційної протидії. При цьому інформація, що аналізується, відзначається непевністю об'єктивного і суб'єктивного характеру, неповнотою щодо одних аспектів і надмірністю щодо інших, суперечливістю, наявністю частково зруйнованої та спотвореної інформації, у тому числі і дезінформації.
2. Цілеспрямований і комплексний вплив на свідомість, інформаційні ресурси країни на всіх етапах їхнього виробництва, поширення і використання, а також на інфосферу машинно-технічних систем протиборчої (конкуруючої) сторони з метою нав'язування "бажаних" рішень і "керування поведінкою". При цьому особливої важливості набуває не стільки руйнівна, скільки цілеспрямована впливова дія щодо спотворення змісту інформації для забезпечення своїх інтересів у різних сферах діяльності особистості, суспільства, держави. У цьому контексті особливої значущості набуває можливість використання інформації (інформаційних потоків) як ефективного засобу формування позитивного іміджу України на міжнародній арені та можливість зняття політичної, економічної, соціальної, військово-політичної, особливо ж військової напруженості у взаємовідносинах з іншими країнами, а також у різних регіонах держави.
3. Захист власних інформаційних ресурсів та інфосфери машинно-технічних систем од впливу на них протиборчої сторони. Нітрохи не применшуючи важливості вирішення завдань технічного захисту інформації, спрямованої в основному на забезпечення її конфіденційності, хочу підкреслити особливу значимість захищеності змісту інформації від навмисного його спотворення або зміни, в тому числі і механізмів виявлення дезінформації. До цього ж комплексу входять також і завдання відновлення цілісності змісту частково зруйнованої або перекрученої текстової природомовної інформації.
Отже, з урахуванням усього сказаного можна зробити висновок про те, що соціальними об'єктами інформаційної боротьби є індивід (особистість), соціальні групи, суспільство, держава. А якщо точніше - свідомість і підсвідомість індивіда насамперед, колективна свідомість, а також інформаційні ресурси та інфосфера машинно-технічних систем.
Використана література:
1. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство/ Санкт-Петербургский университет МВД России. – СПб: Фонд “Университет, 2000. – С.347-348. – 428с.;
2. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь УЦЕПД
3. Національна безпека України 1994-1996рр.:Наукові доповіді НІСД/ Редкол.: Бєлов О. Ф. (голова) та інш. –(Сер. “Загальноінститутські доповіді”). – К: НІСД, 1997. – 200с.
