Перша Конституція України Гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік
Перша Конституція України Гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік
I
Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце
належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про
святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький
народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських
каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й
нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією
збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана
Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина
спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти
Речі Посполитої польської (опір турботи про права і вольності):
потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків
різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською
церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було
викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з
інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським
до Московської імперії за покровительством і добровільно
піддався.
Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог
кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну
увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого
короля шведського з ярма московської неволі, повинен того
дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче
ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні
будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай, чи
явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити
проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання
в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму.
Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише
єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого
апостольського Константинопольського престолу навічно була
утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою
церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб
воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими
релігіями сусідніх держав.
А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського
митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними
справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої
Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена,
надана і довірена та для довколишніх земель від апастольського
Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким
чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої
Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові,
що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася
просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.
II
Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів.
Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає
ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх
кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з
найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А
передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ (який
визначає територію), що прилучена під проводом Богдана
Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і
Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі
угод.
За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно
прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської
величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче
обстоювати цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім
же повинен звернутися з уклінним проханням до його найяснішої
королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і
покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не
вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення
кордонів і привласнення вітчизняних земель. Понад те належить
найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться,
домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої
згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і його
наступники - найясніші королі Швеції - довічно вдовольнялись
титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому
захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права,
привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному гетьманові
благати найяснішу королівську величність, щоб у договорах його
величності з Московською імперією долучити умову повернення
вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у
Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат,
яких завдано Україні воєнними діями.
Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до
найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і
допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві
його величності, вільними без перешкод повернулись у свою
Вітчизну.
III
Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім -
козацьким, починає і веде свій родовід від войовничих і
непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства
нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з
Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з
нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони
своєї Вітчизни і своїх вольностей.
Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний
гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів
відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською
державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної
приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не
зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого
насильства.
А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою
благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час
жаданого і співзвучного нашим задумам миру, - тоді він буде
зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль
відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані
нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби
побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися
самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою
розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише
звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.
IV
Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу
незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що
було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і
користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку
Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший
спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по
Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому
незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити
і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила
і військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.
Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим
наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих
своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів),
- повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого
короля його милості шведського з Московською імперією про
благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська
Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і
повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому
не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,
ані слобід з обумовленим терміном.
Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише
потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який
час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати
всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.
V
Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську
Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і
тепер, по визволенні - дайто, Боже, - нашої Вітчизни від
московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську
Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і
перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде
поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків,
виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю,
а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро -
згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також
Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом
Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території
Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями -
повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду,
- згідно з давніми правами і привілеями, - зберегти у законному
володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей
духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від
Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема
річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по
Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, крім самого
Війська Запорозького.
VI
Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний
час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і
порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і
громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на
них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і
схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед
вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж
у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині
дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно
зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів
Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть
потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой
закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне
гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську
Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і
вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл
військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини,
полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина
кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили
з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності
закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:
чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні
старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що
вони постійно перебувають при боці гетьмана;
після них у звиклому порядку ті ж права народних радників
нехай мають городові полковники;
крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди
гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному
визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.
З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними
радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його
наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про
всі громадські справи і немає права нічого вирішувати,
розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і
схвалення ними.
Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються
одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні
кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша - на
Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя - на празник
Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише
полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні
радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького
Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від
гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у
визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь
питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро,
не дбаючи про жодний зиск - свій власний чи інших осіб, -
відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в
такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані
шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!
Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для
них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,
котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то
ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу
для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної
старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи
сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст
належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною
і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні
листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що
могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.
А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і
генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,
необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з
них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї
посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру
відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків
своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.
Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено
щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і
вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,
полковники і генеральні радники владні використати свободу
голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і
невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його
ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і
вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій
гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не
повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, -
навпаки, повинен постаратися виправити переступи.
Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде
обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом
з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати
участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а
також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і
утисків посполитому люду.
І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і
генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно
шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому
відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так
і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх
за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними
підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої
гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за
винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.
VII
Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,
генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а
понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю
гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у
якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не
повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї
влади чи особисто призначати йому кару.
Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана
на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте
безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен
правопорушник підкоритися.
VIII
Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити
ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,
які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх
обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати
від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього
дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних
військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до
пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.
IX
Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були
генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,
млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та
давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер
встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо
як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,
визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою
загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і
заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з
відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і
доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний
зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права
і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до
військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а
вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для
гетьманської особи й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні,
з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші
доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської
посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані
самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь
Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б
претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а
найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим
і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним
особам.
Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як
підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме
гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно
обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -
козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з
визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і
цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними
і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.
До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих
безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх
полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і
передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно
ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять
удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.
X
Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого
уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську
Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і
докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим
не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті
надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі
краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без
тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.
Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани
та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися
виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і
посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми
підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не
силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням
грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати
за леда-яку провину усе майно - рухоме і нерухоме. Також не
залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям
домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради
приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою
влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити,
щоб не давати прикладу для наслідування іншим.
Усе те лихо - утиски і грабунок бідного посполитого люду -
корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те
прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску,
вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи
гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом
допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до
найвищих гідностей - полковничої булави й інших посад. Тому
суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на
жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої
булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на
особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не
нав'язував.
Військові і посполиті урядовці, а надто полковники,
неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і
волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,
проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі
згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і
полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи
на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням
усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих
незгод.
XI
Вдови - козачі дружини - і їхні осиротілі діти, козачі
господарства і жінки у відсутності їхніх чоловіків, - коли ті
будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших
військових службах, - щоб не притягалися до виконання жодних
повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки
посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, -
погоджено і затверджено.
XII
Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села,
які раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у
виконанні повинностей посполитих, були передані у власність
духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті
міста, порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті
самі повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих
відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.
Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні
нашій нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений
спеціально визначеними для того комісарами генеральний перепис
усіх громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки
цього перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої
Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а
хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а
також - які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають
виявляти піддані посесорам.
Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і
через те, що козаки нерідко захищають заможніших селян від
міських і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки, а
маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і
покровительною прихильністю полковників, уникають громадських
повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити
нужденному поспільству.
Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми
універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом
козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також
заборонити надалі надавати їм заступництва.
XIII
Стольне місто Русі - Київ - та інші міста України нехай
непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї,
слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і
доручено ствердити у свій час гетьманською владою.
XIV
З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й
рядові козаки в Україні - нашій Вітчизні, - ніщо не може більш
пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись
прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні
повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами.
Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до
відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх
станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами
і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх
приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше
доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних
старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а понадто й
вищого духовенства.
А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання,
примушують городових і сільських отаманів справляти собі
невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої,
транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять
безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну
кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не
в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять
свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити
урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами.
Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або
привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,
полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,
повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський
кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг.
Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через
спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї
кухні.
Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись
заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, -
насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах -
всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті
городові й сільські отамани і самі чигають на можливість
полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують
подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну
гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі
розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж
видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і
збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.
Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли
у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший
гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий
лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру
поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба
обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому
підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові
прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо
по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і
незаконних розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних коштів
того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в
облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у
конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та
якими вигодами користувався.
А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну
турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і
надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і
подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там
ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих
звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе
за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт
у відповідних полках підвладної йому території, попередньо
докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю
справу на Генеральній раді.
XV
Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і
сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією
людністю роксоланською - козаками і посполитими - надто
обтяжливою, а постій компанійців і сердюків - нестерпною завадою.
Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба
відмовитися і зовсім їх скасувати.
Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел
поповнити і відновити для видатків занепалу військову скарбницю,
вичерпану на проведення воєнних дій, а також - яку кількість
кінного і пішного війська доцільно залишити по завершенні війни
при боці найяснішого гетьмана для військової служби.
XVI
Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює
свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові
комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і
непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й
приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від
нужди чи що для домашньої потреби пристарати без ярмаркового
мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже
оберуть оті ярмаркові комісари до нитки.
Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до
військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише
в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців
нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим
людям.
Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих
осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі
приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для
власних потреб.
Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи - не
лише кримінальні, а й інші поточні - та не завдають непомірних
утисків і здирств посполитим і містам.
За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує,
використовуючи з належним старанням свою владу.
Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і
вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для
успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його
ясновельможність владна ствердити власноручним підписом,
військовою печаткою і відповідною присягою.
I
Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце
належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про
святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький
народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських
каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й
нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією
збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана
Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина
спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти
Речі Посполитої польської (опір турботи про права і вольності):
потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків
різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською
церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було
викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з
інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським
до Московської імперії за покровительством і добровільно
піддався.
Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог
кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну
увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого
короля шведського з ярма московської неволі, повинен того
дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче
ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні
будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай, чи
явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити
проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання
в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму.
Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише
єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого
апостольського Константинопольського престолу навічно була
утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою
церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб
воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими
релігіями сусідніх держав.
А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського
митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними
справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої
Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена,
надана і довірена та для довколишніх земель від апастольського
Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким
чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої
Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові,
що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася
просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.
II
Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів.
Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає
ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх
кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з
найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А
передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ (який
визначає територію), що прилучена під проводом Богдана
Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і
Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі
угод.
За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно
прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської
величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче
обстоювати цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім
же повинен звернутися з уклінним проханням до його найяснішої
королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і
покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не
вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення
кордонів і привласнення вітчизняних земель. Понад те належить
найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться,
домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої
згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і його
наступники - найясніші королі Швеції - довічно вдовольнялись
титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому
захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права,
привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному гетьманові
благати найяснішу королівську величність, щоб у договорах його
величності з Московською імперією долучити умову повернення
вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у
Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат,
яких завдано Україні воєнними діями.
Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до
найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і
допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві
його величності, вільними без перешкод повернулись у свою
Вітчизну.
III
Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім -
козацьким, починає і веде свій родовід від войовничих і
непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства
нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з
Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з
нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони
своєї Вітчизни і своїх вольностей.
Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний
гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів
відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською
державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної
приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не
зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого
насильства.
А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою
благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час
жаданого і співзвучного нашим задумам миру, - тоді він буде
зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль
відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані
нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби
побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися
самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою
розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише
звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.
IV
Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу
незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що
було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і
користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку
Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший
спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по
Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому
незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити
і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила
і військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.
Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим
наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих
своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів),
- повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого
короля його милості шведського з Московською імперією про
благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська
Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і
повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому
не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,
ані слобід з обумовленим терміном.
Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише
потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який
час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати
всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.
V
Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську
Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і
тепер, по визволенні - дайто, Боже, - нашої Вітчизни від
московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську
Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і
перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде
поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків,
виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю,
а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро -
згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також
Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом
Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території
Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями -
повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду,
- згідно з давніми правами і привілеями, - зберегти у законному
володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей
духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від
Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема
річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по
Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, крім самого
Війська Запорозького.
VI
Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний
час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і
порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і
громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на
них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і
схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед
вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж
у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині
дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно
зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів
Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть
потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой
закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне
гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську
Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і
вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл
військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини,
полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина
кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили
з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності
закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:
чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні
старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що
вони постійно перебувають при боці гетьмана;
після них у звиклому порядку ті ж права народних радників
нехай мають городові полковники;
крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди
гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному
визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.
З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними
радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його
наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про
всі громадські справи і немає права нічого вирішувати,
розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і
схвалення ними.
Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються
одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні
кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша - на
Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя - на празник
Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише
полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні
радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького
Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від
гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у
визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь
питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро,
не дбаючи про жодний зиск - свій власний чи інших осіб, -
відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в
такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані
шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!
Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для
них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,
котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то
ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу
для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної
старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи
сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст
належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною
і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні
листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що
могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.
А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і
генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,
необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з
них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї
посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру
відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків
своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.
Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено
щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і
вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,
полковники і генеральні радники владні використати свободу
голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і
невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його
ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і
вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій
гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не
повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, -
навпаки, повинен постаратися виправити переступи.
Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде
обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом
з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати
участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а
також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і
утисків посполитому люду.
І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і
генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно
шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому
відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так
і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх
за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними
підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої
гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за
винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.
VII
Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,
генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а
понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю
гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у
якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не
повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї
влади чи особисто призначати йому кару.
Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана
на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте
безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен
правопорушник підкоритися.
VIII
Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити
ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,
які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх
обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати
від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього
дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних
військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до
пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.
IX
Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були
генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,
млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та
давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер
встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо
як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,
визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою
загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і
заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з
відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і
доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний
зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права
і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до
військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а
вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для
гетьманської особи й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні,
з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші
доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської
посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані
самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь
Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б
претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а
найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим
і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним
особам.
Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як
підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме
гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно
обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -
козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з
визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і
цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними
і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.
До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих
безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх
полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і
передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно
ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять
удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.
X
Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого
уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську
Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і
докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим
не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті
надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі
краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без
тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.
Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани
та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися
виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і
посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми
підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не
силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням
грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати
за леда-яку провину усе майно - рухоме і нерухоме. Також не
залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям
домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради
приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою
влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити,
щоб не давати прикладу для наслідування іншим.
Усе те лихо - утиски і грабунок бідного посполитого люду -
корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те
прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску,
вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи
гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом
допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до
найвищих гідностей - полковничої булави й інших посад. Тому
суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на
жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої
булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на
особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не
нав'язував.
Військові і посполиті урядовці, а надто полковники,
неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і
волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,
проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі
згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і
полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи
на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням
усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих
незгод.
XI
Вдови - козачі дружини - і їхні осиротілі діти, козачі
господарства і жінки у відсутності їхніх чоловіків, - коли ті
будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших
військових службах, - щоб не притягалися до виконання жодних
повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки
посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, -
погоджено і затверджено.
XII
Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села,
які раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у
виконанні повинностей посполитих, були передані у власність
духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті
міста, порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті
самі повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих
відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.
Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні
нашій нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений
спеціально визначеними для того комісарами генеральний перепис
усіх громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки
цього перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої
Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а
хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а
також - які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають
виявляти піддані посесорам.
Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і
через те, що козаки нерідко захищають заможніших селян від
міських і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки, а
маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і
покровительною прихильністю полковників, уникають громадських
повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити
нужденному поспільству.
Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми
універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом
козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також
заборонити надалі надавати їм заступництва.
XIII
Стольне місто Русі - Київ - та інші міста України нехай
непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї,
слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і
доручено ствердити у свій час гетьманською владою.
XIV
З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й
рядові козаки в Україні - нашій Вітчизні, - ніщо не може більш
пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись
прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні
повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами.
Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до
відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх
станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами
і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх
приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше
доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних
старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а понадто й
вищого духовенства.
А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання,
примушують городових і сільських отаманів справляти собі
невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої,
транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять
безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну
кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не
в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять
свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити
урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами.
Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або
привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,
полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,
повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський
кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг.
Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через
спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї
кухні.
Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись
заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, -
насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах -
всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті
городові й сільські отамани і самі чигають на можливість
полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують
подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну
гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі
розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж
видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і
збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.
Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли
у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший
гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий
лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру
поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба
обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому
підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові
прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо
по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і
незаконних розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних коштів
того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в
облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у
конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та
якими вигодами користувався.
А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну
турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і
надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і
подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там
ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих
звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе
за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт
у відповідних полках підвладної йому території, попередньо
докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю
справу на Генеральній раді.
XV
Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і
сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією
людністю роксоланською - козаками і посполитими - надто
обтяжливою, а постій компанійців і сердюків - нестерпною завадою.
Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба
відмовитися і зовсім їх скасувати.
Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел
поповнити і відновити для видатків занепалу військову скарбницю,
вичерпану на проведення воєнних дій, а також - яку кількість
кінного і пішного війська доцільно залишити по завершенні війни
при боці найяснішого гетьмана для військової служби.
XVI
Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює
свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові
комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і
непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й
приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від
нужди чи що для домашньої потреби пристарати без ярмаркового
мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже
оберуть оті ярмаркові комісари до нитки.
Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до
військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише
в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців
нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим
людям.
Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих
осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі
приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для
власних потреб.
Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи - не
лише кримінальні, а й інші поточні - та не завдають непомірних
утисків і здирств посполитим і містам.
За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує,
використовуючи з належним старанням свою владу.
Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і
вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для
успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його
ясновельможність владна ствердити власноручним підписом,
військовою печаткою і відповідною присягою.
