Суб’єкти кримінального процесу України
Суб’єкти кримінального процесу України
Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: поняття суб’єктів кримінального процесу: класифікація, значення, межі повноважень; обставини, що виключають участь суб’єктів в кримінальному процесі; процесуальний порядок відводів.
Рекомендована література:
Александров С.А. Правовое положение гражданского ответчика в уголовном процессе. Учебное пособие. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1977. – 52 с.
Бажанов М.И. Свидетели, их права и обязанности по советскому уголовно-процесуальному законодательству. – М.: Юрид. лит, 1955. – 35 с.
Берестова В.Е. Проблеми захисту прав неповнолітніх потерпілих \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. - №2. – С. 288-294.
Ващук Б.Л. Методика визначення компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві // Наук. вісник ЛьвДУВС. – 2006. – Вип. 1. – С. 269-281.
Ващук Б.Л. Правове регулювання інституту цивільного позову: окремі питання \\ Держава і право: збірник наукових праць. – вип. 34. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2006. – С. 302-307.
Введенська В.В. Представники потерпілої від злочину сторони як суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності\\ Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. - №3. – С.203-211.
Волобуєва О.О. Особливості взаємодії слідчого зі спеціалістами під час проведення допиту \Криміналістичний вісник: наук.-практ. Збірник\ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; редкол. Є.М. Моісеєв (голов. ред.) та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - №2(6). – С. 43-50.
Гутник В. Механізм притягнення суддів до кримінальної відповідальності // Юрид. вісн. України. – 2006. – 22-28 квітня. №16. – С.12.
Гурджі Ю.О. Кримінально-процесуальне забезпечення прав особи: питання методології дослідження \\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №3. – С.151-154.
Дяченко В.Г. Проблеми визначення осіб як захисників \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.76-83.
Защита прав потерпевшего в уголовном процессе (сравнительное исследование). – отв.ред. А.М. Ларин.-М.:Наука, 1993. 244с.
Карпов Н.С. Законодавство України у сфері забезпечення безпеки свідків та потерпілих // Наук. вісн. КНУВС. – 2006. - №1 – С. 90-97.
Калачева О.Н. Процесуальный статус заподозреного лица \\ Вісник Луганського ДУВС. – 2006. - №3. С. 73-80.
Кретчак Е.Н. Правомерность и допустимость приемов психологического воздействия в уголовном судопроизводстве \Криміналістичний вісник: наук.-практ. Збірник\ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; редкол. Є.М. Моісеєв (голов. ред.) та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - №2(6). – С. 83-88.
Ломоносов О.І. Повноваження начальника слідчого підрозділу на стадії порушення кримінальної справи \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.156-161.
Мартиненко Д.Є. Поняття суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин \\ Науковий вісник КНУВС. – 2006. - №4. – С. 211-218.
Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. К., 1989. 275с.
Присяжнюк Т.І. Актуальні питання охорони прав потерпілого від злочину \\ Вісник Верховного суду України. – 2006. - №12. – С. 23-26.
Савченко В.А. Процесуальне становище потерпілого у кримінальному судочинстві ФРН\\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №3. – С.157-160.
Самохін В.М., Теретятник Г.К. Процесуальний статус слідчого \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.161-165.
Саркесянс Г.П. Защитник в уголовном процессе. Ташкент., 1971. 249с.
Святоцкий А. Д. Адвокатура и защита граждан. Л., Світ, 1992. 152с.
Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. М., 1982. 174с.
Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. М., 1984. 143с.
Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. – Д.: Юрид. акад. МВС України, Арт-прес, 2002. – 432с.
Фоміна К. Оскарження дій слідчого та прокурора \\ Юридичний вісник України. – 2007. - №11. – 17-23 березня. – С. 8.
Поняття суб’єктів процесу, їх класифікація
Діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у зв’язку з покладенням на них завдань боротьби із злочинністю передбачає цілу систему встановлених дій. Так ст.4 КПК України зобов’язує суд, прокурора, слідчого і орган дізнання в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних і вивченні злочину і до їх покарання.
Суть цієї статті в тім, що перелічені органи і посадові особи, зобов’язані вжити зазначених заходів в силу закону, не залежно від міркувань і бажань будь-яких осіб, зокрема, потерпілого (за винятком справ, що порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого ст.27 КПК, ст. 125, 126, 336 КК України).
Чинний кримінально-процесуальний закон не дає поняття “учасник кримінального процесу”. В юридичній літературі по-різному формулюють це поняття. Так, поширеною думкою є те, що це тільки суб’єкти процесу, які захищають обвинуваченого, потерпілого, підозрюваного, цивільного позивача, цивільного відповідача. Інші рахують, що до учасників кримінально процесу відносяться всі суб’єкти, які виконують кримінально-процесуальні функції (кримінальне розслідування, захист, примус).
Є прихильники і широкого розуміння учасників кримінального процесу відповідно до цієї теорії включаються всі суб’єкти, що виконують процесуальні функції.
Правове положення осіб, які беруть участь в кримінальному процесі регламентовано окремими статтями КПК, де передбачено обсяг прав і обов’язків обвинуваченого, захисника, потерпілого і інших учасників.
Субєкти кримінального процесу – це особи, які вступають у кримінально-процесуальні відносини у зв’язку з подією злочину, чиї права та обов’язки регламентуються чинним законодавством.
Вони можуть бути поділені на чотири групи:
Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), прокурор, суд (суддя).
Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес в кримінальному процесі: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб в кримінальному процесі: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
Особи, які сприяють кримінальному процесу: свідок, перекладач, спеціаліст, експерт, поняті, секретар судового засідання.
Отже, субєкти процесу характеризуються тим, що вони:
1) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
2) мають визначені права та обов’язки;
3) діють в кримінальному процесу у відповідності зі своїми правами та обов’язками у встановленому порядку;
4) вступають у процесуальні правовідносини;
5) несуть відповідність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.
2. Характеристика суб’єктів кримінального процесу
а) органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження.
Слідчий – суб’єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими органів безпеки і слідчими податкової міліції.
Незалежно від відчомої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов’язки, проводять розслідування в одному і тому ж самому процесуальному порядку.
Слідчий зобов’язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об’єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об’єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону.
Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції. Для реалізації своїх прав та обов’язків слідчий має процесуальні повноваження. Під час провадження досудового слідства всі рішення про спрямування слідства та проведення слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього отримання санкції прокурора, і несе відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.
Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній або прийнятій ним до свого провадження справі. У разі необхідності проведення слідчих або розшукових дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, який повинен виконати доручення в строк не більше 10 діб (ст.118 КПК України).
Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання сприяння під час провадження окремих слідчих дій.
Постанови слідчого, винесені у відповідності з законом у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами організаціями, посадовими особами та громадянами.
Згідно із ст.60 КПК України слідчий не може брати участь у розслідуванні справи та підлягає відводу в таких випадках:
якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем обвинуваченого;
якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або був представником інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
якщо він або його родичі зацікавлені в результатах справи;
за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об’єктивності.
За наявності вказаних підстав для відводу слідчий повинен заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід обвинуваченим, захисником, є також потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід вирішується прокурором протягом 24 годин.
Органи дізнання – це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв’язку з інформацією, що надійшла по вчинений злочин, та відсутності можливості у слідчого приступити до провадження слідства.
Дізнання – це розслідування, що здійснюється за необхідністю органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання ( ст.101 КПК України).
Суд (суддя) – суб’єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно із ст. 124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках – народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території держави. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Згідно із ст.7 Закону України “Про статус суддів” суддями можуть бути громадяни України, які досягли 25 років, мають вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки, проживає в країні не менш як 10 років і володіє державною мовою. Судді незалежні, незмінні, недоторкані.
Суд (суддя) зобов’язаний всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідити із додержанням усіх принципів кримінального процесу всі обставини справи, вжити заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.
Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок(обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування. Розгляд справ у суді здійснюється тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого обвинувачення. Всі питання, що підлягають вирішенню в судовому розгляді та у вироку, судді вирішують на підставі Закону, згідно з правосвідомістю, за своїм внутрішнім переконанням, основаним на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, за умов, що виключають сторонній вилив на суддів.
Суддя не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу у таких випадках:
якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача або розгляд по цій справі скаргу в порядку ст.236-2, 236-5, 236-6 КПК України;
якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результатах справи;
за наявності інших обставин, ви виключають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя, та обставини зазначені в п.2-1; п.2-2 ст.54 КПК України.
До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть входити особи, які є родичами між собою.
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи, в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постанови з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само розгляд справи в порядку виключного провадження (ст. 55 КПК України).
Прокурор
Декларація про державний суверенітет України проголошує, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним Прокурором України.
Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
Підтримання державного обвинувачення в суді.
Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратуру України очолює Генеральний Прокурор України, термін його повноважень 5 років. Організація й порядок діяльності органів прокуратури визначаються Законом “Про прокуратуру”.
Відповідно до статті 25 КПК України нагляд за точним виконанням законів України в кримінальному судочинстві здійснюється Генеральним Прокурором як безпосередньо так і через підлеглих йому прокурорів.
Прокурор зобов’язаний у всіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону від кого б ці порушення не виходили.
Ст. 30 Закону “Про прокуратуру” передбачає повноваження прокурора по нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства. Він має право вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали, відміняє незаконні необґрунтовані постанови слідчих:
дає письмові вказівки про розслідування злочинів;
доручає виконання постанови;
приймає участь в дізнанні і попередньому слідстві;
продовжує термін розслідування;
повертає кримінальні справи на повторне розслідування;
передає кримінальні справи від одного до другого слідчого у разі потреби;
порушує кримінальні справи чи закриває;
затверджує обвинувальний висновок, направляє кримінальні справи в суд.
Всі вказівки прокурора органам дізнання, досудового слідства є обов’язковими.
Прокурор зобов’язаний вжити заходів до того, щоб жоден злочин не залишався не розкритим і жоден злочинець не ухилився від відповідальності і разом з тим, щоб жоден громадянин не притягався незаконно і необґрунтовано до кримінальної відповідальності.
Свої повноваження по боротьбі із злочинністю Прокурор здійснює незалежно від будь-яких місцевих органів і службових осіб. підкоряючись лише закону і керуючись вказівками Генерального Прокурора України.
У четвертій стадії – стадії судового розгляду – прокурор:
підтримує перед судом державні обвинувачення;
бере участь у дослідженні доказів;
дає висновки з питань що виникають під час судового розгляду;
подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитись від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови.
Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов’язку розглядати справу далі і вирішити її на загальних підставах.
Дії прокурора в зв’язку з нововиявленими обставинами:
заяви подають прокуророві;
зобов’язаний розслідувати такі обставини;
направляє прокуророві області і іншого рівня висновки по справі;
коли не вбачає підстав для перегляду справи своєю постановою повідомляє осіб, які подали заяви.
Прокурор виконує нагляд за законністю виконання вироків та інших судових рішень:
розгляд заяв і скарг засуджених, а також громадян і організацій про порушення закону, допущені при виконанні вироку;
перевірка особистих справ засуджених в місцях позбавлення волі;
участь у судових засіданнях при розгляді питань, що виникають у зв’язкуз виконанням вироку.
б) Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес в кримінальному процесі.
Такими особами є:
Підозрюваний
Підозрюваним визнається:
особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;
особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється, давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази, заявляти клопотання та відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та інших. Про роз’яснення прав підозрюваного вказується в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому ж порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов’язок. У цьому відношенні підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правил допиту обвинуваченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань та за дачу за відомо неправдивих показань.
Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.
Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов’язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це не можливо. То не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті обов’язкова участь захисника є у випадку передбаченого (ч.1 ст.45 КПК).
Перед допитом підозрюваного повинні оголосити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити його права.
Підозрюваний зобов’язаний:
з’явитися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У разі неявки без поважних причин він може бути доставлений у порядку приводу;
не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.
Обвинувачений – це особа щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК).
Постанова виноситься під час досудового слідства. Статті 131, 132 детально регламентують притягнення як обвинуваченого, а також структуру і зміст постанови.
На момент притягнення особи як обвинуваченого слідчий повинен з’ясувати і ретельно перевірити всі докази, які свідчать про вчинений злочин даною особою.
В процесі дальшого провадження справи, якщо справу не закривають, обвинуваченого віддають до суду і він стає підсудним, а якщо суд виніс обвинувальний вирок, стає засудженим.
Закон надає обвинуваченому широких можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів.
Обвинувачений має право:
знати, в чому його обвинувачують;
давати показання;
подавати докази;
заявляти клопотання;
ознайомлюватись після слідства з матеріалами справи;
мати захисника;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
подавати скарги;
за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.
Обвинувачений зобов’язаний:
з’являтися за викликом органів розслідування, прокурора і суду;
не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку;
не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі;
додержуватись порядку в судовому засіданні і підкорюватись розпорядженням головуючого.
В разі невиконання обов’язків до обвинуваченого можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (ст.136 КПК), запобіжні заходи (ст.149, 436 КПК), попередження і видання із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (ч.1 ст.272 КПК).
Після призначення справи досудового розгляду обвинувачений стає підсудним. Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набирає законної сили.
Потерпілий – це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст.49 КПК).
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав. як потерпілий у кримінальному процесі може виступати тільки фізичною особою. Державі або підприємствам, установам злочином не може бути заподіяно моральної або фізичної шкоди. Злочин може заподіяти їм тільки майнову шкоду, але в цьому разі вони виступають як цивільний позивач.
Про визнання громадянина потерпілим, чи про відмову в цьому, особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд ухвалу.
Потерпілий має право:
давати показання у справі;
подавати докази;
заявляти клопотання;
ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення розслідування;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч.5 ст.49 КПК).
Потерпілий зобов’язаний:
з’являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. В разі нез’явлення без поважних причин підозрюваний може бути доставлений у порядку приводу;
давати правдиві показання. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.
Цивільний позивач – це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та що висунули вимогу про його відшкодування у порядку кримінального судочинства. Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносить постанову, а суд – ухвалу. Після того як дану особу визнано цивільним позивачем, вона стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст.50 КПК України.
Цивільний позивач має право:
подавати докази;
заявляти клопотання;
брати участь в судовому розслідуванні;
просити органи дізнання, слідчого, та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову;
підтримувати цивільний позов;
ознайомлюватись з матеріалами з моменту закінчення досудового слідства;
заявляти відводи;
подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову;
на забезпечення безпеки.
Цивільний позивач зобов’язаний:
за вимогою органів дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов’язані з заявленим позовом. У разі, коли цивільний позивач не з’являється у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається без розгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний відповідач
Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчинила злочин, - обвинувачений. Про те у ряді випадків ця відповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, цими особами можуть бути батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого (ст. 51 КПК України). За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни. За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього не має майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, остання має бути відшкодована його батьками (ст. 446, 447 Цивільного кодексу України).
Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносить постанову, а суд – ухвалу.
Цивільний відповідач має право:
заперечувати проти пред’явленого позову, давати пояснення по суті пред’явленого позову;
подавати докази;
заявляти клопотання;
знайомитися з матеріалами справи, що стосується цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не проводилося, - після віддання обвинуваченого до суду;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
подавати карги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок та ухвалу суду в частині що стосується цивільного позову (ч.2 ст.51 КПК);
на забезпечення безпеки.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд повинні роз’яснити цивільному відповідачеві його процесуальні права та забезпечити можливість їх здійснення.
Закон не покладає на цивільного відповідача будь-яких обов’язків, крім загального для всіх обов’язку додержання порядку в судовому засіданні. Нез’явлення цивільного відповідача або його представника в судове засідання не зупиняє розгляду цивільного позову.
в) Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб в кримінальному процесі.
Захисник – особа, яка в порядку, встановленому законом , уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні в кримінальній справі.
Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Адвокати – це професійні юристи, які мають вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше 2 років і склали кваліфікаційні іспити. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Вони приносять присягу відповідно до Закону України “Про адвокатуру”. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного і т.д. не має права відмовитися від захисту або використовувати свої повноваження на шкоду підзахисному.
Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення для ознайомлення матеріалів досудового слідства. Про допуск захисника до участі у справі особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносить постанову, а суд ухвалу.
Захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, як особа, яка провадила дізнання, як прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, особа яка допитувалась або підлягає допиту як свідок. Захисником не може бути також особа, яка є родичем будь-кого із складу суду, дізнавача, слідчого, потерпілого, прокурора, цивільного позивача. Адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, або коли вона брала участь у справі, як перекладач або понятий, а також щодо якої порушено кримінальну справу, визнана недієздатною чи обмежено дієздатною та інші обставини передбачені ст.61 КПК.
Участь захисника у справі обов’язкова у випадках, передбачених ст.45 КПК:
у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення;
у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;
коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи, чи пред’явлення їй обвинувачення;
при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;
при провадженні справи по застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.
Згідно із ст.48 КПК України з моменту допуску до участі у справі захисник має право:
до першого допиту підозрюваного або обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – без обмеження їх кількості і тривалості;
мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного, виховного характеру;
бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій;
застосовувати науково-технічні засоби при провадженні слідчих дій, при ознайомленні з матеріалами справи (з дозволу дізнавача чи слідчого) та в суді (з дозволу судді чи суду);
ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення слідства – з усіма матеріалами справи;
брати участь у судових засіданнях;
ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;
подавати докази, заявляти клопотання та відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;
виступати в судових дебатах;
знайомитися з протоколом судового засідання і подавати на нього зауваження;
знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;
брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;
збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі;
слідчий, дізнавач повинні своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника.
У судовому розгляді захисник представляє і захищає права і законні інтереси підсудного, по суті будучи представником підзахисного. Він діє в інтересах підсудного, за згодою підсудного за дорученням підсудного, сприяє підсудному у здійснені його прав, використовує свої права на захист його інтересів, не повинен вживати ніяких заходів, які можуть зашкодити підсудному. У суді захисник має право брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти клопотання, викладати суду свої доводи. Беручи участь у судових дебатах, він може давати оцінку доказам, робити свої заяви про їх належність до справи, допустимість, достовірність і достойність, висловлювати свої судження щодо сумнівів у винності підсудного або вказувати на факти, що підтверджують його невинність.
Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача
Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати близькі родичі, законні представники під час провадження у кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа. Представниками можуть бути: опікуни, піклувальники, представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ, організацій, що є , цивільними позивачами і цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
г) Особи, які сприяють кримінальному процесу.
Свідок
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які відносяться до справи (ст. 68 КПК). У відповідності з ст. 69 КПК не можуть бути допитані як свідки: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням своїх обов’язків; адвокат, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм відомо чи довірено; свідок, який дає показання під псевдонімом та інші (п.3,5 ст.69 КПК)
Свідок має право (ст.69-1 КПК):
знати у зв’язку з чим і по якій справі він допитується;
отримувати середню заробітну плату за місцем роботи за час, витрачений за викликом;
власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
знати у зв’язку з чим і у якій справі він допитується;
давати показання різною мовою, або іншою мовою, якою вільно володіє, користуватися допомогою перекладача;
заявляти відводи перекладачу;
особисто знайомитися зі змістом протоколу допиту, вимагати доповнення протоколу та внесення до нього поправок, власноручно робити доповнення і зауваження;
одержувати відшкодування витрат;
оскаржити дії особи, яка провадить дізнання, слідчого прокурора;
користуватися під час допиту в суді письмовими записами, якщо показання пов’язані з будь-якими цифровими та іншими даними, які важко вдержати в пам’яті;
відмовлятися давати показання відносно самого себе, членів сім’ї і близьких родичів. У випадках наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів передбачених законом і в порядку, передбаченому ст. ст.521 – 52 5 КПК.
Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом та дати правдиві показання. У разі неявки без поважних причин він може бути підданий приводу. Поважними причинами нез’явлення можуть бути: не своєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відрядження тощо), хвороба, або інші нещасні випадки, що не дають можливості громадянину з’явитися за викликом.
Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань або за дачу за відомо неправдивих показань за ст. 384, 385 КПК України.
Експерт
Експерт –це особа, що володіє спеціальними знаннями в галузі науки, техніки, мистецтва, якій органи слідства доручили досліджувати окремі обставини справи на основі його спеціальних знань.
В ст.75 зазначено, що експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Висновок експерта для слідчого не є обов’язковим, але не згода з ним не повинна бути мотивована у відповідній постанові.
Відповідно до ст.77 КПК, якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
Відповідно до ст. 76 КПК експертиза призначається обов’язково:
для встановлення причин смерті;
для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справах даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;
для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Перекладач
Перекладачем є особа, що володіє мовами, знання яких є необхідним для перекладу, і призначена для цього органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом (ст.128 КПК України). перекладач призначається в кримінальному процесі в тому разі, коли хтось з учасників кримінально-процесуальної діяльності не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, і виникає необхідність в перекладах заяв, показань та документів. До перекладача в кримінальному процесі прирівнюється особа, що розуміє знаки німого або глухого і запрошується до участі в судочинстві.
Перекладач в кримінальному процесі має право: на збереження середнього заробітку за місцем його роботи за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом; на повернення витрат по переїзду; на винагороду за перекладання, якщо виконання цієї роботи не входить у його службові обов’язки (ст. 92 КПК).
Перекладач має право на забезпечення безеки.
Перекладач повинен з’явитись за викликом слідчого чи суду і зробити повно і чітко доручений йому переклад (ст. 128 КПК). Перекладач несе відповідальність за відмову від виконання обов’язків перекладача, і за завідомо неправдивий переклад (ст.ст. 384, 385 КК України).
Перекладач не може брати участі у провадженні справи, якщо він особисто, прямо чи побічно зацікавлений у наслідках справи, або коли виявляється, що він недостатньо володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу.
Спеціаліст
Основна мета залучення спеціаліста до участі в слідчих діях – розширити практичні можливості слідчого по виявленню, закріпленню і вилученню доказів.
Залучаються спеціалісти при огляді трупа – судмедексперт, а при його відсутності -лікар; при огляді місця події, предметів, документів, відтворення обстановки і обставин події злочину; і ін. Спеціаліст має бути незацікавленою особою. Він зобов’язаний з’явитися за викликом слідчого, особи, яка провадить дізнання і ін. І своїми фаховими знаннями допомогти їм.
Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії, робити заяви, пов’язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів.
Поняті
Поняті – це сторонні, незацікавлені в справі особи, яких в процесі провадження дізнання чи досудового слідства запрошують бути присутніми при виконанні окремих визначених законом слідчих дій.
Понятими не можуть бути: потерпілі, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства. Поняті, присутні при провадження слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям. Зауваження понятого з приводу проведення слідчих дій підлягають обов’язковому занесенню до протоколу.
Поняті при необхідності можуть бути викликані для допиту як свідки про обставини проведеної в їх присутності слідчої дії.
Поняті мають право на відшкодування витрат по явці за викликом до слідчих органів прокуратури і суду (ст.92 КПК) та за відповідних підстав на забезпечення безпеки.
Секретар судового засідання
Секретар судового засідання – це посадова особа суду, за участю якої розглядаються всі справи в суді 1-ї інстанції і апеляційної інстанції. За доручення судді він здійснює підготовку справи до розгляду чи судовому засіданні, повідомляє учасників процесу про час і місце судового розгляду; перевіряє перед відкриттям судового засідання явку в суд викликаних осіб, з’ясовує причини неявки і доповідає про це головуючому; веде протоколи судового засідань і підписує їх разом з головуючим; виконує інші доручення головуючого, пов’язані з підготовкою і проведенням судового розгляду та реалізацією його результатів. Секретар судового засідання зобов’язаний вчасно й точно виконувати доручення судді, своєчасно і грамотно вести й оформлювати протоколи розпорядчого і судового засідань з додержанням усіх вказаних у законі вимог (ст. 87 КПК).
Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві
Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві – це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.
Ст.521 Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності небезпеки ля життя, здоров’я, житла або майна мають право на забезпечення безпеки.
Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:
особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;
потерпілий та його представник у кримінальній справі;
підозрюваний, обвинувачений, захисник і законні представники;
цивільний позивач, цивільний відповідач, та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
свідок;
експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них роблять спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.
Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більш ніж три доби, а у невідкладних випадках негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки.
Постанова чи ухвала є обов’язковою для виконання зазначеними органами.
Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа взята під захист.
У разі наявності в заяві повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної в частині 2 цієї статті відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому ст.94,98 і 99 ЦК приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.
Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення. Орган який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.
Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: поняття суб’єктів кримінального процесу: класифікація, значення, межі повноважень; обставини, що виключають участь суб’єктів в кримінальному процесі; процесуальний порядок відводів.
Рекомендована література:
Александров С.А. Правовое положение гражданского ответчика в уголовном процессе. Учебное пособие. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1977. – 52 с.
Бажанов М.И. Свидетели, их права и обязанности по советскому уголовно-процесуальному законодательству. – М.: Юрид. лит, 1955. – 35 с.
Берестова В.Е. Проблеми захисту прав неповнолітніх потерпілих \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. - №2. – С. 288-294.
Ващук Б.Л. Методика визначення компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві // Наук. вісник ЛьвДУВС. – 2006. – Вип. 1. – С. 269-281.
Ващук Б.Л. Правове регулювання інституту цивільного позову: окремі питання \\ Держава і право: збірник наукових праць. – вип. 34. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2006. – С. 302-307.
Введенська В.В. Представники потерпілої від злочину сторони як суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності\\ Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. - №3. – С.203-211.
Волобуєва О.О. Особливості взаємодії слідчого зі спеціалістами під час проведення допиту \Криміналістичний вісник: наук.-практ. Збірник\ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; редкол. Є.М. Моісеєв (голов. ред.) та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - №2(6). – С. 43-50.
Гутник В. Механізм притягнення суддів до кримінальної відповідальності // Юрид. вісн. України. – 2006. – 22-28 квітня. №16. – С.12.
Гурджі Ю.О. Кримінально-процесуальне забезпечення прав особи: питання методології дослідження \\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №3. – С.151-154.
Дяченко В.Г. Проблеми визначення осіб як захисників \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.76-83.
Защита прав потерпевшего в уголовном процессе (сравнительное исследование). – отв.ред. А.М. Ларин.-М.:Наука, 1993. 244с.
Карпов Н.С. Законодавство України у сфері забезпечення безпеки свідків та потерпілих // Наук. вісн. КНУВС. – 2006. - №1 – С. 90-97.
Калачева О.Н. Процесуальный статус заподозреного лица \\ Вісник Луганського ДУВС. – 2006. - №3. С. 73-80.
Кретчак Е.Н. Правомерность и допустимость приемов психологического воздействия в уголовном судопроизводстве \Криміналістичний вісник: наук.-практ. Збірник\ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; редкол. Є.М. Моісеєв (голов. ред.) та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - №2(6). – С. 83-88.
Ломоносов О.І. Повноваження начальника слідчого підрозділу на стадії порушення кримінальної справи \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.156-161.
Мартиненко Д.Є. Поняття суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин \\ Науковий вісник КНУВС. – 2006. - №4. – С. 211-218.
Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. К., 1989. 275с.
Присяжнюк Т.І. Актуальні питання охорони прав потерпілого від злочину \\ Вісник Верховного суду України. – 2006. - №12. – С. 23-26.
Савченко В.А. Процесуальне становище потерпілого у кримінальному судочинстві ФРН\\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №3. – С.157-160.
Самохін В.М., Теретятник Г.К. Процесуальний статус слідчого \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.161-165.
Саркесянс Г.П. Защитник в уголовном процессе. Ташкент., 1971. 249с.
Святоцкий А. Д. Адвокатура и защита граждан. Л., Світ, 1992. 152с.
Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. М., 1982. 174с.
Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. М., 1984. 143с.
Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. – Д.: Юрид. акад. МВС України, Арт-прес, 2002. – 432с.
Фоміна К. Оскарження дій слідчого та прокурора \\ Юридичний вісник України. – 2007. - №11. – 17-23 березня. – С. 8.
Поняття суб’єктів процесу, їх класифікація
Діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у зв’язку з покладенням на них завдань боротьби із злочинністю передбачає цілу систему встановлених дій. Так ст.4 КПК України зобов’язує суд, прокурора, слідчого і орган дізнання в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних і вивченні злочину і до їх покарання.
Суть цієї статті в тім, що перелічені органи і посадові особи, зобов’язані вжити зазначених заходів в силу закону, не залежно від міркувань і бажань будь-яких осіб, зокрема, потерпілого (за винятком справ, що порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого ст.27 КПК, ст. 125, 126, 336 КК України).
Чинний кримінально-процесуальний закон не дає поняття “учасник кримінального процесу”. В юридичній літературі по-різному формулюють це поняття. Так, поширеною думкою є те, що це тільки суб’єкти процесу, які захищають обвинуваченого, потерпілого, підозрюваного, цивільного позивача, цивільного відповідача. Інші рахують, що до учасників кримінально процесу відносяться всі суб’єкти, які виконують кримінально-процесуальні функції (кримінальне розслідування, захист, примус).
Є прихильники і широкого розуміння учасників кримінального процесу відповідно до цієї теорії включаються всі суб’єкти, що виконують процесуальні функції.
Правове положення осіб, які беруть участь в кримінальному процесі регламентовано окремими статтями КПК, де передбачено обсяг прав і обов’язків обвинуваченого, захисника, потерпілого і інших учасників.
Субєкти кримінального процесу – це особи, які вступають у кримінально-процесуальні відносини у зв’язку з подією злочину, чиї права та обов’язки регламентуються чинним законодавством.
Вони можуть бути поділені на чотири групи:
Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), прокурор, суд (суддя).
Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес в кримінальному процесі: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб в кримінальному процесі: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
Особи, які сприяють кримінальному процесу: свідок, перекладач, спеціаліст, експерт, поняті, секретар судового засідання.
Отже, субєкти процесу характеризуються тим, що вони:
1) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
2) мають визначені права та обов’язки;
3) діють в кримінальному процесу у відповідності зі своїми правами та обов’язками у встановленому порядку;
4) вступають у процесуальні правовідносини;
5) несуть відповідність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.
2. Характеристика суб’єктів кримінального процесу
а) органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження.
Слідчий – суб’єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими органів безпеки і слідчими податкової міліції.
Незалежно від відчомої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов’язки, проводять розслідування в одному і тому ж самому процесуальному порядку.
Слідчий зобов’язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об’єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об’єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону.
Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції. Для реалізації своїх прав та обов’язків слідчий має процесуальні повноваження. Під час провадження досудового слідства всі рішення про спрямування слідства та проведення слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього отримання санкції прокурора, і несе відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.
Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній або прийнятій ним до свого провадження справі. У разі необхідності проведення слідчих або розшукових дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, який повинен виконати доручення в строк не більше 10 діб (ст.118 КПК України).
Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання сприяння під час провадження окремих слідчих дій.
Постанови слідчого, винесені у відповідності з законом у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами організаціями, посадовими особами та громадянами.
Згідно із ст.60 КПК України слідчий не може брати участь у розслідуванні справи та підлягає відводу в таких випадках:
якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем обвинуваченого;
якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або був представником інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
якщо він або його родичі зацікавлені в результатах справи;
за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об’єктивності.
За наявності вказаних підстав для відводу слідчий повинен заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід обвинуваченим, захисником, є також потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід вирішується прокурором протягом 24 годин.
Органи дізнання – це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв’язку з інформацією, що надійшла по вчинений злочин, та відсутності можливості у слідчого приступити до провадження слідства.
Дізнання – це розслідування, що здійснюється за необхідністю органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання ( ст.101 КПК України).
Суд (суддя) – суб’єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно із ст. 124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках – народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території держави. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Згідно із ст.7 Закону України “Про статус суддів” суддями можуть бути громадяни України, які досягли 25 років, мають вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки, проживає в країні не менш як 10 років і володіє державною мовою. Судді незалежні, незмінні, недоторкані.
Суд (суддя) зобов’язаний всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідити із додержанням усіх принципів кримінального процесу всі обставини справи, вжити заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.
Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок(обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування. Розгляд справ у суді здійснюється тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого обвинувачення. Всі питання, що підлягають вирішенню в судовому розгляді та у вироку, судді вирішують на підставі Закону, згідно з правосвідомістю, за своїм внутрішнім переконанням, основаним на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, за умов, що виключають сторонній вилив на суддів.
Суддя не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу у таких випадках:
якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача або розгляд по цій справі скаргу в порядку ст.236-2, 236-5, 236-6 КПК України;
якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результатах справи;
за наявності інших обставин, ви виключають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя, та обставини зазначені в п.2-1; п.2-2 ст.54 КПК України.
До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть входити особи, які є родичами між собою.
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи, в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постанови з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само розгляд справи в порядку виключного провадження (ст. 55 КПК України).
Прокурор
Декларація про державний суверенітет України проголошує, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним Прокурором України.
Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
Підтримання державного обвинувачення в суді.
Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратуру України очолює Генеральний Прокурор України, термін його повноважень 5 років. Організація й порядок діяльності органів прокуратури визначаються Законом “Про прокуратуру”.
Відповідно до статті 25 КПК України нагляд за точним виконанням законів України в кримінальному судочинстві здійснюється Генеральним Прокурором як безпосередньо так і через підлеглих йому прокурорів.
Прокурор зобов’язаний у всіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону від кого б ці порушення не виходили.
Ст. 30 Закону “Про прокуратуру” передбачає повноваження прокурора по нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства. Він має право вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали, відміняє незаконні необґрунтовані постанови слідчих:
дає письмові вказівки про розслідування злочинів;
доручає виконання постанови;
приймає участь в дізнанні і попередньому слідстві;
продовжує термін розслідування;
повертає кримінальні справи на повторне розслідування;
передає кримінальні справи від одного до другого слідчого у разі потреби;
порушує кримінальні справи чи закриває;
затверджує обвинувальний висновок, направляє кримінальні справи в суд.
Всі вказівки прокурора органам дізнання, досудового слідства є обов’язковими.
Прокурор зобов’язаний вжити заходів до того, щоб жоден злочин не залишався не розкритим і жоден злочинець не ухилився від відповідальності і разом з тим, щоб жоден громадянин не притягався незаконно і необґрунтовано до кримінальної відповідальності.
Свої повноваження по боротьбі із злочинністю Прокурор здійснює незалежно від будь-яких місцевих органів і службових осіб. підкоряючись лише закону і керуючись вказівками Генерального Прокурора України.
У четвертій стадії – стадії судового розгляду – прокурор:
підтримує перед судом державні обвинувачення;
бере участь у дослідженні доказів;
дає висновки з питань що виникають під час судового розгляду;
подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитись від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови.
Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов’язку розглядати справу далі і вирішити її на загальних підставах.
Дії прокурора в зв’язку з нововиявленими обставинами:
заяви подають прокуророві;
зобов’язаний розслідувати такі обставини;
направляє прокуророві області і іншого рівня висновки по справі;
коли не вбачає підстав для перегляду справи своєю постановою повідомляє осіб, які подали заяви.
Прокурор виконує нагляд за законністю виконання вироків та інших судових рішень:
розгляд заяв і скарг засуджених, а також громадян і організацій про порушення закону, допущені при виконанні вироку;
перевірка особистих справ засуджених в місцях позбавлення волі;
участь у судових засіданнях при розгляді питань, що виникають у зв’язкуз виконанням вироку.
б) Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес в кримінальному процесі.
Такими особами є:
Підозрюваний
Підозрюваним визнається:
особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;
особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється, давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази, заявляти клопотання та відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та інших. Про роз’яснення прав підозрюваного вказується в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому ж порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов’язок. У цьому відношенні підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правил допиту обвинуваченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань та за дачу за відомо неправдивих показань.
Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.
Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов’язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це не можливо. То не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті обов’язкова участь захисника є у випадку передбаченого (ч.1 ст.45 КПК).
Перед допитом підозрюваного повинні оголосити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити його права.
Підозрюваний зобов’язаний:
з’явитися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У разі неявки без поважних причин він може бути доставлений у порядку приводу;
не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.
Обвинувачений – це особа щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК).
Постанова виноситься під час досудового слідства. Статті 131, 132 детально регламентують притягнення як обвинуваченого, а також структуру і зміст постанови.
На момент притягнення особи як обвинуваченого слідчий повинен з’ясувати і ретельно перевірити всі докази, які свідчать про вчинений злочин даною особою.
В процесі дальшого провадження справи, якщо справу не закривають, обвинуваченого віддають до суду і він стає підсудним, а якщо суд виніс обвинувальний вирок, стає засудженим.
Закон надає обвинуваченому широких можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів.
Обвинувачений має право:
знати, в чому його обвинувачують;
давати показання;
подавати докази;
заявляти клопотання;
ознайомлюватись після слідства з матеріалами справи;
мати захисника;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
подавати скарги;
за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.
Обвинувачений зобов’язаний:
з’являтися за викликом органів розслідування, прокурора і суду;
не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку;
не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі;
додержуватись порядку в судовому засіданні і підкорюватись розпорядженням головуючого.
В разі невиконання обов’язків до обвинуваченого можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (ст.136 КПК), запобіжні заходи (ст.149, 436 КПК), попередження і видання із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (ч.1 ст.272 КПК).
Після призначення справи досудового розгляду обвинувачений стає підсудним. Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набирає законної сили.
Потерпілий – це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст.49 КПК).
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав. як потерпілий у кримінальному процесі може виступати тільки фізичною особою. Державі або підприємствам, установам злочином не може бути заподіяно моральної або фізичної шкоди. Злочин може заподіяти їм тільки майнову шкоду, але в цьому разі вони виступають як цивільний позивач.
Про визнання громадянина потерпілим, чи про відмову в цьому, особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд ухвалу.
Потерпілий має право:
давати показання у справі;
подавати докази;
заявляти клопотання;
ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення розслідування;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч.5 ст.49 КПК).
Потерпілий зобов’язаний:
з’являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. В разі нез’явлення без поважних причин підозрюваний може бути доставлений у порядку приводу;
давати правдиві показання. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.
Цивільний позивач – це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та що висунули вимогу про його відшкодування у порядку кримінального судочинства. Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносить постанову, а суд – ухвалу. Після того як дану особу визнано цивільним позивачем, вона стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст.50 КПК України.
Цивільний позивач має право:
подавати докази;
заявляти клопотання;
брати участь в судовому розслідуванні;
просити органи дізнання, слідчого, та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову;
підтримувати цивільний позов;
ознайомлюватись з матеріалами з моменту закінчення досудового слідства;
заявляти відводи;
подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову;
на забезпечення безпеки.
Цивільний позивач зобов’язаний:
за вимогою органів дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов’язані з заявленим позовом. У разі, коли цивільний позивач не з’являється у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається без розгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний відповідач
Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчинила злочин, - обвинувачений. Про те у ряді випадків ця відповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, цими особами можуть бути батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого (ст. 51 КПК України). За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни. За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього не має майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, остання має бути відшкодована його батьками (ст. 446, 447 Цивільного кодексу України).
Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносить постанову, а суд – ухвалу.
Цивільний відповідач має право:
заперечувати проти пред’явленого позову, давати пояснення по суті пред’явленого позову;
подавати докази;
заявляти клопотання;
знайомитися з матеріалами справи, що стосується цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не проводилося, - після віддання обвинуваченого до суду;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
подавати карги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок та ухвалу суду в частині що стосується цивільного позову (ч.2 ст.51 КПК);
на забезпечення безпеки.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд повинні роз’яснити цивільному відповідачеві його процесуальні права та забезпечити можливість їх здійснення.
Закон не покладає на цивільного відповідача будь-яких обов’язків, крім загального для всіх обов’язку додержання порядку в судовому засіданні. Нез’явлення цивільного відповідача або його представника в судове засідання не зупиняє розгляду цивільного позову.
в) Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб в кримінальному процесі.
Захисник – особа, яка в порядку, встановленому законом , уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні в кримінальній справі.
Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Адвокати – це професійні юристи, які мають вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше 2 років і склали кваліфікаційні іспити. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Вони приносять присягу відповідно до Закону України “Про адвокатуру”. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного і т.д. не має права відмовитися від захисту або використовувати свої повноваження на шкоду підзахисному.
Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення для ознайомлення матеріалів досудового слідства. Про допуск захисника до участі у справі особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносить постанову, а суд ухвалу.
Захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, як особа, яка провадила дізнання, як прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, особа яка допитувалась або підлягає допиту як свідок. Захисником не може бути також особа, яка є родичем будь-кого із складу суду, дізнавача, слідчого, потерпілого, прокурора, цивільного позивача. Адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, або коли вона брала участь у справі, як перекладач або понятий, а також щодо якої порушено кримінальну справу, визнана недієздатною чи обмежено дієздатною та інші обставини передбачені ст.61 КПК.
Участь захисника у справі обов’язкова у випадках, передбачених ст.45 КПК:
у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення;
у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;
коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи, чи пред’явлення їй обвинувачення;
при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;
при провадженні справи по застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.
Згідно із ст.48 КПК України з моменту допуску до участі у справі захисник має право:
до першого допиту підозрюваного або обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – без обмеження їх кількості і тривалості;
мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного, виховного характеру;
бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій;
застосовувати науково-технічні засоби при провадженні слідчих дій, при ознайомленні з матеріалами справи (з дозволу дізнавача чи слідчого) та в суді (з дозволу судді чи суду);
ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення слідства – з усіма матеріалами справи;
брати участь у судових засіданнях;
ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;
подавати докази, заявляти клопотання та відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;
виступати в судових дебатах;
знайомитися з протоколом судового засідання і подавати на нього зауваження;
знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;
брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;
збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі;
слідчий, дізнавач повинні своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника.
У судовому розгляді захисник представляє і захищає права і законні інтереси підсудного, по суті будучи представником підзахисного. Він діє в інтересах підсудного, за згодою підсудного за дорученням підсудного, сприяє підсудному у здійснені його прав, використовує свої права на захист його інтересів, не повинен вживати ніяких заходів, які можуть зашкодити підсудному. У суді захисник має право брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти клопотання, викладати суду свої доводи. Беручи участь у судових дебатах, він може давати оцінку доказам, робити свої заяви про їх належність до справи, допустимість, достовірність і достойність, висловлювати свої судження щодо сумнівів у винності підсудного або вказувати на факти, що підтверджують його невинність.
Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача
Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати близькі родичі, законні представники під час провадження у кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа. Представниками можуть бути: опікуни, піклувальники, представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ, організацій, що є , цивільними позивачами і цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
г) Особи, які сприяють кримінальному процесу.
Свідок
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які відносяться до справи (ст. 68 КПК). У відповідності з ст. 69 КПК не можуть бути допитані як свідки: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням своїх обов’язків; адвокат, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм відомо чи довірено; свідок, який дає показання під псевдонімом та інші (п.3,5 ст.69 КПК)
Свідок має право (ст.69-1 КПК):
знати у зв’язку з чим і по якій справі він допитується;
отримувати середню заробітну плату за місцем роботи за час, витрачений за викликом;
власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
знати у зв’язку з чим і у якій справі він допитується;
давати показання різною мовою, або іншою мовою, якою вільно володіє, користуватися допомогою перекладача;
заявляти відводи перекладачу;
особисто знайомитися зі змістом протоколу допиту, вимагати доповнення протоколу та внесення до нього поправок, власноручно робити доповнення і зауваження;
одержувати відшкодування витрат;
оскаржити дії особи, яка провадить дізнання, слідчого прокурора;
користуватися під час допиту в суді письмовими записами, якщо показання пов’язані з будь-якими цифровими та іншими даними, які важко вдержати в пам’яті;
відмовлятися давати показання відносно самого себе, членів сім’ї і близьких родичів. У випадках наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів передбачених законом і в порядку, передбаченому ст. ст.521 – 52 5 КПК.
Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом та дати правдиві показання. У разі неявки без поважних причин він може бути підданий приводу. Поважними причинами нез’явлення можуть бути: не своєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відрядження тощо), хвороба, або інші нещасні випадки, що не дають можливості громадянину з’явитися за викликом.
Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань або за дачу за відомо неправдивих показань за ст. 384, 385 КПК України.
Експерт
Експерт –це особа, що володіє спеціальними знаннями в галузі науки, техніки, мистецтва, якій органи слідства доручили досліджувати окремі обставини справи на основі його спеціальних знань.
В ст.75 зазначено, що експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Висновок експерта для слідчого не є обов’язковим, але не згода з ним не повинна бути мотивована у відповідній постанові.
Відповідно до ст.77 КПК, якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
Відповідно до ст. 76 КПК експертиза призначається обов’язково:
для встановлення причин смерті;
для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справах даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;
для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Перекладач
Перекладачем є особа, що володіє мовами, знання яких є необхідним для перекладу, і призначена для цього органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом (ст.128 КПК України). перекладач призначається в кримінальному процесі в тому разі, коли хтось з учасників кримінально-процесуальної діяльності не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, і виникає необхідність в перекладах заяв, показань та документів. До перекладача в кримінальному процесі прирівнюється особа, що розуміє знаки німого або глухого і запрошується до участі в судочинстві.
Перекладач в кримінальному процесі має право: на збереження середнього заробітку за місцем його роботи за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом; на повернення витрат по переїзду; на винагороду за перекладання, якщо виконання цієї роботи не входить у його службові обов’язки (ст. 92 КПК).
Перекладач має право на забезпечення безеки.
Перекладач повинен з’явитись за викликом слідчого чи суду і зробити повно і чітко доручений йому переклад (ст. 128 КПК). Перекладач несе відповідальність за відмову від виконання обов’язків перекладача, і за завідомо неправдивий переклад (ст.ст. 384, 385 КК України).
Перекладач не може брати участі у провадженні справи, якщо він особисто, прямо чи побічно зацікавлений у наслідках справи, або коли виявляється, що він недостатньо володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу.
Спеціаліст
Основна мета залучення спеціаліста до участі в слідчих діях – розширити практичні можливості слідчого по виявленню, закріпленню і вилученню доказів.
Залучаються спеціалісти при огляді трупа – судмедексперт, а при його відсутності -лікар; при огляді місця події, предметів, документів, відтворення обстановки і обставин події злочину; і ін. Спеціаліст має бути незацікавленою особою. Він зобов’язаний з’явитися за викликом слідчого, особи, яка провадить дізнання і ін. І своїми фаховими знаннями допомогти їм.
Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії, робити заяви, пов’язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів.
Поняті
Поняті – це сторонні, незацікавлені в справі особи, яких в процесі провадження дізнання чи досудового слідства запрошують бути присутніми при виконанні окремих визначених законом слідчих дій.
Понятими не можуть бути: потерпілі, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства. Поняті, присутні при провадження слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям. Зауваження понятого з приводу проведення слідчих дій підлягають обов’язковому занесенню до протоколу.
Поняті при необхідності можуть бути викликані для допиту як свідки про обставини проведеної в їх присутності слідчої дії.
Поняті мають право на відшкодування витрат по явці за викликом до слідчих органів прокуратури і суду (ст.92 КПК) та за відповідних підстав на забезпечення безпеки.
Секретар судового засідання
Секретар судового засідання – це посадова особа суду, за участю якої розглядаються всі справи в суді 1-ї інстанції і апеляційної інстанції. За доручення судді він здійснює підготовку справи до розгляду чи судовому засіданні, повідомляє учасників процесу про час і місце судового розгляду; перевіряє перед відкриттям судового засідання явку в суд викликаних осіб, з’ясовує причини неявки і доповідає про це головуючому; веде протоколи судового засідань і підписує їх разом з головуючим; виконує інші доручення головуючого, пов’язані з підготовкою і проведенням судового розгляду та реалізацією його результатів. Секретар судового засідання зобов’язаний вчасно й точно виконувати доручення судді, своєчасно і грамотно вести й оформлювати протоколи розпорядчого і судового засідань з додержанням усіх вказаних у законі вимог (ст. 87 КПК).
Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві
Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві – це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.
Ст.521 Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності небезпеки ля життя, здоров’я, житла або майна мають право на забезпечення безпеки.
Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:
особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;
потерпілий та його представник у кримінальній справі;
підозрюваний, обвинувачений, захисник і законні представники;
цивільний позивач, цивільний відповідач, та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
свідок;
експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них роблять спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.
Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більш ніж три доби, а у невідкладних випадках негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки.
Постанова чи ухвала є обов’язковою для виконання зазначеними органами.
Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа взята під захист.
У разі наявності в заяві повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної в частині 2 цієї статті відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому ст.94,98 і 99 ЦК приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.
Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення. Орган який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.
