Поняття та значення строків у цивільному праві.
ПЛАН
Вступ
1. Поняття та значення строків у цивільному праві.
2. Види цивільно-правових строків
3. Позовна давність
Висновок
ВСТУП
В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (на-приклад, рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому у проекті нового ЦК України запропоновано окремо визначення строку і терміну. Відповідно до ст. 240 строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана пев-на дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, міся-цями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у ци-вільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, постав-лених ними.
В цій курсовій роботі я спробую розкрити сутність строків у цивільних правовідносинах, як прояв соціального часу і правовий засіб регулювання діяльності громадян та юридичних осіб.
1. Поняття та значення строків
(термінів) у цивільному праві
Стратегічна лінія на нормалізацію соціаль-но-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників ви-никають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія са-мих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю-ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначе-ність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної дав-ності, але немає загальних положень про строки, які б стосу-валися усіх інститутів цивільного права.
Питання про роль і місце строків у цивільних правовідно-синах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент ви-никнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки пра-вомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.
Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту ци-вільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон заборо-няє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збіль-шити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий ха-рактер строків, встановлюваних самими учасниками право-відносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не за-кінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у ци-вільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон перед-бачає і вольові дії учасників правовідносин або державних ор-ганів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд за наявності поважних причин пропуску строку позовної дав-ності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановле-ні ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу лю-дей, залежить від їхньої волі та свідомості.
Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) фор-мою руху цивільних правовідносин, формами існування і роз-витку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма-час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здій-снюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позову до відповідача про захист порушеного права.
207
2. Види цивільно-правових строків
Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:
1. За підставами (джерелами) встановлення можна ви-ділити строки (терміни), які визначаються:
а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усьо-го життя автора і 50 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора);
б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання за-лізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника
- з пред'явлення вантажів до перевезення протягом кален-дарного місяця);
в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);
г) рішенням суду, арбітражного або третейського суду (на-приклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на три місяці).
2. За ступенем самостійності учасників цивільних право-відносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за згодою сторін (наприклад, не до-пускається скорочення позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в оренд-них відносинах).
3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окреми-ми періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору - це загальний строк по-ставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.
У навчальній літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мі-німальні тощо).
Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінченням періоду часу, що обчислю-ється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора (статті 76 і 165 ЦК). Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний са-мостійно або водночас з іншими.
Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досяга-ється при позначенні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. Наприклад, у догово-рах на виконання обчислювальних робіт строки подання за-мовником виконавцеві вихідних документів визначаються не тільки календарними датами, а й годинами.
Досить поширеним способом визначення строку у законо-давстві і на практиці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й година-ми. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду мо-жуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має настати. Наприклад, сторони обумовили, що договір підряду діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року.
Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. За часову категорію може бути взято подію, настання якої є неминучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод (можли-вість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'я-зок щодо поповнення неподаних перевізних засобів на внут-рішньому водному (річковому) транспорті обмежений рамками навігаційного періоду. І хоч відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюються за розпоряд-женнями (наказами) органів управління відповідним транс-портом, настання і закінчення навігаційного періоду до пев-ної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це зале-жить від погодних умов у даному році.
Нарешті, строк виконання зобов'язання може бути визна-чений моментом витребування кредитора. Відповідно до ст. 165 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, дого-вору або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'я-зання за витребуванням кредитора. Так, можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця у договорі. У цьому ра-зі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих по-купцем з виникненням його потреб у товарах, а в договорі зазначаються порядок і строки подання і виконання таких за-мовлень.
У літературі правовідносини прийнято поділяти "на регуля-тивні та охоронювальні. У регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронювальних вони є строка-ми захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гаран-тійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні.
В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать управомоченій особі. Наприклад, право власності не обмежено для влас-ника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими (право на ім'я, таємницю особистого життя тощо), невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні.
Більшість строків, що встановлюється у регулятивних ци-вільних правовідносинах, дає можливість управомоченій осо-бі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здій-снюється зобов'язаною особою у встановлений строк, свід-чить про звичайне, нормальне протікання суспільних проце-сів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собою автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здій-снення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку.
Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присікольними (преклюзивншш). Так, за ст. 67 ЦК України строк дії довіреності не може перевищу-вати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, во-на зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. До-віреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є недійсною. Зазначені в ст. 67 ЦК України строки дії довіреності є присікальними. Особливість присікальних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа іс-нування. Закінчення присікального строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням. Про дострокове припинення права або виконання обов'язку можна говорити лише тоді, коли воно настало до закінчення строку. Припи-нення ж права або обов'язку, обмежених присікальним стро-ком, відбувається після закінчення строку. Але присікальний характер того чи іншого строку має прямо випливати із змісту відповідної норми закону або умов укладеної угоди.
Суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Порушене право реалізується вже у межах охоронювальних правовідно-син. До них належать гарантійні зобов'язання якості продук-ції, робіт і та послуг. Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суть гарантійного строку продукції поля-гає в тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача: а) заміни то-вару; б) відповідного зменшення винагороди; в) безоплатного усунення недоліків; г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Конкретні гарантійні строки встановлю-ються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних ак-тах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.
У ст. 6 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав гро-мадин та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні управомоченою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реа-гування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встанов-лені законом або договором. Так, покупець за договором по-ставки може відмовитися від прийняття простроченої про-дукції, повідомивши про це постачальника, якщо інше не передбачено договором. Продукцію, відвантажену постачаль-ником до одержання повідомлення покупця, останній зо-бов'язаний прийняти й оплатити (ч. 2 ст. 246 ЦК України). Таким чином, застосування такого оперативного засобу впливу, як відмова покупця від простроченої продукції, до-пустиме за умови завчасного (до відвантаження продукції) повідомлення про це постачальника.
Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивіль-них правовідносин відіграють претензійні строки. Суть пре-тензійного порядку вирішення цивільно-правового спору по-лягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволен-ня вимог управомоченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спо-рів між учасниками цивільно-правових зв'язків, основане на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін, - найдоціль-ніший спосіб усунення відхилень від нормального розвитку цивільного обороту.
ЦК України містить кілька норм щодо порядку і строків пред'явлення претензій: а) у зв'язку з недоліками проданої речі (статті 235 і 236); б) у зв'язку з недоліками у роботі, вико-наній за договором побутового замовлення (ст. 350); в) з пе-ревезень (ст. 365); г) щодо претензій кредиторів спадкодавця.
За загальним правилом, пред'явлення претензій не обо-в'язкове за спорами, у яких обома учасниками (або хоч одним з них) є громадянин (крім відносин з перевезень і надання послуг зв'язку). І навпаки, у спорах, що виникають з цивіль-них відносин між організаціями, до пред'явлення позову обов'язково слід пред'явити претензію. Винятки з цього пра-вила встановлюються законодавством у кожному окремому випадку (наприклад, ч. 4 ст. 6 ЦК України). За деякими ви-могами, зокрема тими, що виникають з перевезення, опера-цій з надання послуг зв'язку, відносин з іноземного страху-вання тощо, діють певні строки і порядок пред'явлення та розгляду претензій.
Обов'язкове пред'явлення претензії перевізникові перед тим, як подати на нього позов, передбачено, зокрема, у від-носинах, що випливають із перевезень. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'яза-ний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи її відхилення протягом трьох місяців, а щодо претензій з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - протягом шести місяців і претензій про сплату штрафу або премії - протягом 45 днів (ст. 365 ЦК України).
Якщо законодавством, яке регулює конкретний вид госпо-дарських правовідносин між юридичними особами, не вста-новлено окремого порядку і строків пред'явлення і розгляду претензій, то застосовуються загальні положення про доарбітражне врегулювання спорів, передбачені статтями 5-11 Арбітражного процесуального кодексу України. Спір може бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови до-держання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх доарбітражного врегулювання. Разом з тим Арбіт-ражний процесуальний кодекс не зазначає строку, протягом якого одна юридична особа може пред'явити претензію до ін-шої. Очевидно, це можна зробити в межах, встановлених для певних вимог строків позовної давності. Претензія підлягає розглядові в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання відповідачем. Обгрунтовані вимоги заявника мають бути задоволені, а коли претензію відхилено, у письмо-вій відповіді слід подати мотиви її відхилення.
3. Позовна давність
1. Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не до-сягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом стро-ками позовної давності. Призначення останніх полягає не тільки у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й за-безпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
У ст.71 ЦК позовна давність визначається як строк для за-хисту права за позовом особи, право якої порушене. Словоспо-лучення «позовна давність», з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого - з трива-лістю Захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді, ар-бітражному і третейському суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-право-вих вимог, які не оформляються у вигляді позову, наприклад, по справах окремого провадження, при деяких інших формах за-хисту (товариським судом, профспілковим органом тощо).
За загальним правилом, норми про позовну давність поширю-ються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.83 ЦК).
По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вклад-ників про видачу вкладів, внесених в кредитні установи (зокре-ма, ощадний банк). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не озна-чає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захис-ту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпо-рядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядають-ся як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.
По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які виплива-ють з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у випадку порушення. Але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк по-зовної давності в один рік (ст.7 ЦК).
По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкоду-вання шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина. Проте вимоги задовольняються не більш чим за три роки, що переду-ють пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право ви-магати відшкодування заподіяної шкоди в будь-який час. Зако-нодавчими актами можуть бути передбачені також й інші вимо-ги, на які позовна давність не поширюється.
В проекті нового ЦК, крім зазначених вище вимог, на які по-зовна давність «е поширюється, названо також вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий харак-тер, то постійно «відсувається» початковий момент перебігу по-зовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця. Пропонується також не поширювати позовну давність на вимоги власника або інших осіб про визнання не-дійсними актів державних органів або актів органів місцевого са-моврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.
2. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) спеціальні. Останні називають ще й скороченими, оскільки за чинним ЦК їх тривалість є мен-шою від тривалості загальної давності.
Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізич-на особа), юридична особа, держава тощо.
Спеціальні строки позовної давності встановлені законодав-чими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної дав-ності, до неї повинен застосовуватися загальний строк.
Скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, по таких вимогах (ч.2 ст.72 ЦК): а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст.237 ЦК); в) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підря-ду (п. 3 ч. І ст.343 ЦК); г) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч. 3 ст.350 ЦК); д) що випли-вають з перевезення і пред'являються перевізниками до відправ-ників, одержувачів або пасажирів (ч.2 ст.366 ЦК). До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підря-ду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на споруджен-ня будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності (ч. І ст.343 ЦК). Ще менші строки давності (двомісячні) встановлено для позовів, які випливають з дого-ворів перевезення і пред'являються клієнтурою до перевізника (ч. І ст. 366 ЦК), а також для позовів, які випливають з відносин по наданню послуг зв’язку І пред'являються до підприємств зв’язку. Для позовів про переведення на учасника спільної власності прав та обов'язків покупця в разі продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі частки передбачено 3-місячний строк давності (ч. 3 ст.114 ЦК).
За проектом ЦК (ст.248) спеціальна позовна давність триваліс-тю в один рік буде передбачена для вимог: а) у зв'язку з недо-ліками проданого товару; б) про скасування договору даруван-ня; в) щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду; г) що випливають із перевезення вантажу і деяких інших. На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчи-нений під впливом насильства, погрози чи обману, позовна давність триватиме протягом п'яти років. У цьому разі перебіг позовної давності починатиметься від дня припинення насиль-ства, погрози чи обману, під впливом яких був учинений правочин, або ж від дня, коли позивач довідався чи повинен був дові-датися про ці обставини. Позовну давність тривалістю в десять років передбачається встановити для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.
За чинним ЦК встановлені законом строки позовної давності та порядок їх обчислення не можуть бути змінені угодою сторін (ст.73), а суд, арбітражний або третейський суд повинен при розгляді спору застосувати позовну давність незалежно від заяви сторін (ст.75). Ці категоричні правила слід було б переглянути і встановити (як це має місце у зарубіжному законодавстві), що за угодою сторін не допускається лише скорочення позовної дав-ності, а суд застосовує її тільки за заявою сторони у спорі, зроб-леною до винесення судом рішення.
3. Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і пра-вильне вирахування строку давності і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права.
Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня виникнення права на позов. За загальним правилом, воно виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Винятки з цього правила встанов-люються законодавчими актами (ст.76 ЦК). У визначенні мо-менту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналась або повинна була дізна-тися про це порушення.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин по-чаток перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Наприклад, ЦК України 1963 р. було встановлено, що строк договору безплатного користування майном, укладений між організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо відповідним законодавством не встановлено іншого. У випад-ку, коли такий договір укладено без зазначення строку і кожен з учасників не заявив про відмову, він вважається припиненим по закінченні року (ст. 325 ЦК). Тому перебіг строку позовної давності по позовах про повернення переданого у безоплатне користування майна починається з моменту припинення річного строку дії договору і неповернення користувачем майна влас-никові або органу оперативного управління. Саме в цей мо-мент управомочена особа повинна знати про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку вико-нання. У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановле-но або визначено моментом витребування кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зо-бов'язання в будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконан-ня зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в семиден-ний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов'я-зання не випливає обов'язку негайного виконання (ст. 165 ЦК). Початок перебігу строку позовної давності у подібних випад-ках повинен бути приурочений або до дня пред'явлення креди-тором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок не-гайного виконання випливає із закону, або договору чи змісту зобов'язання, чи до моменту закінчення семиденного строку, протягом якого боржник не виконав свого обов'язку по витре-буванню кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг по-зовної давності починається від моменту виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст.249 ЦК для позовів, що випливають з догово-ру поставки продукції неналежної якості, 6-місячний строк дав-ності починається з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої продукції. Оскільки порушення умов про її якість має бути підтверджене актом приймання за якістю, складеним у належному порядку і в певні строки, поча-ток перебігу позовної давності з таких умов приурочується або до дня складання акта, якщо останній складено своєчасно, або до дня, коли акт мав бути складений, - при несвоєчасному оформленні результатів прийомки товарів за якістю.
Особливість застосування позовної давності до вимог, які ви-пливають з перевезень і пред'являються до перевізників, поля-гає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналась або мала дізнатись про порушення свого права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ч. І ст.366 ЦК). Вказані випадки можна розглядати як винятки із загального пра-вила про початок перебігу строків давності.
4. Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управо-моченій особі своєчасно пред'явити позов, або іншим способом впливають на нормальне протікання давності. Ці обставини мо-жуть призводити до: а) зупинення перебігу давності (ст.78 ЦК); б) переривання її (ст.79 ЦК); в) відновлення пропущеного стро-ку позовної давності, як загального, так і скороченого (ч.2 ст.80, ст.81 ЦК).
Перебіг позовної давності зупиняється у випадках:
а) коли пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і не-відворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встанов-леної законодавчими актами відстрочки виконання зобов'язан-ня (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі Збройних сил, переведених на військовий стан. За проектом ЦК (ст.254) до обставин, що викликають зупинення перебігу позов-ної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого правового акта, який регулює відповідні відносини.
Перебіг позовної давності зупиняється, якщо ці обставини ви-никли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку дав-ності, а якщо вказаний строк менший 6 місяців - протягом строку давності. Від дня припинення дії обставин, що виклика-ли зупинення давності, її перебіг продовжується. При цьому час-тина строку, яка залишається, продовжується до 6 місяців або до повного строку позовної давності, якщо він менший 6 місяців.
Крім зупинення, перебіг позовної давності може бути пере-рваний. За чинним законодавством переривання позовної дав-ності допускається лише у двох випадках: а) при пред'явленні позову у встановленому порядку. Пред'явлення позову, залише-ного без розгляду, не перериває перебігу позовної давності (ч.4 ст.79 ЦК). Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заін-тересована особа, яка звернулася до суду, не додержала встанов-леного для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього поряд-ку не втрачена, або заяву подано недієздатною особою, або зая-ва від імені заінтересованої сторони подана особою, яка не уповноважена на ведення справи, та у деяких інших випадках (ст.ст.229, 230 ЦПК). Після усунення умов, які послужили підста-вою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла; б) в спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається здійсненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо. Це положення ст.79 ЦК не було поширене на спори між організаціями. У про-екті нового ЦК передбачено, що вчинення зобов'язаною осо-бою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого зобов'язан-ня, є підставою для переривання перебігу позовної давності не-залежно від складу учасників (сторін) зобов'язання, і крім того, окремо сформульоване правило щодо перебігу позовної давності в разі залишення без розгляду позову, вчиненого у кримінальній справі. В цьому разі перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців (ч.2 ст.256 проекту). Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні зазначених вище обставин перебіг дав-ності починається спочатку, а час, який пройшов до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позов-ної давності.
5. Позовна давність - інститут матеріального, а не процесу-ального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб'єктивного права від юрисдикційного органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутись до суду, арбітражного, третейського суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охо-роняються законом, ст.74 ЦК передбачає, що вимоги щодо за-хисту порушеного права приймаються цими органами незалеж-но від закінчення позовної давності. Але якщо при розгляді спо-ру буде встановлено, що позовна давність закінчилась до пред'яв-лення позову, то це є підставою для відмови в його задово-ленні.
Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (не-устойки, поручительства тощо). Проте, якщо суд, арбітражний або третейський суд визнають поважною причину пропуску стро-ку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст.80 ЦК). При цьому необхідно вказати, які саме обставини послу-жили підставою для поновлення строку. Не даючи хоча б примірного переліку поважних причин, за наявності яких може бути - поновлено строк позовної давності, закон покладає вирішення цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком слушно, бо тільки на підставі глибокого і уважного аналізу всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) причин пропущення строку позовної давності! У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебу-вання за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів обґрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Своєрідний спосіб захисту порушеного права після закінчення строку позовної давності закріплено у ч. І ст.82 ЦК: у разі вико-нання зобов'язання боржником після закінчення строку позов-ної давності він не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання він не знав про закінчення строку давності. Це правило не поширювалося на відносини між дер-жавними організаціями та їхні відносини з кооперативними (крім колгоспів) та іншими громадськими організаціями (ч.2 ст.80 ЦК). Відповідно до абз.1 п.62 Положення про організацію бухгалтер-ського обліку і звітності в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р., дебіторська за-боргованість, щодо якої термін позовної давності минув, спи-сується за рішенням керівника підприємства на результати фінан-сово-господарської діяльності, а установи - на зменшення фінан-сування.
6. Якщо початок перебігу строку давності визначений ст.7б ЦК, то порядок обчислення строків позовної давності та інших цивільно-правових строків регулюється нині ст.ст. 86, 87 ЦПК. У проекті нового ЦК вміщено декілька статей ( ст.ст. 242-245), в яких визначено порядок обчислення строків, в тому числі по-зовної давності. Строк починається наступного дня після кален-дарної дати чи настання події, якими визначено його початок. Строк, обчислювальний роками, спливає у відповідні місяць і чис-ло останнього року цього строку, а коли він обчислюється міся-цями, то відповідного числа останнього місяця строку. Наприк-лад, якщо право на позов виникло 15 червня 1995 р., то 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 1995 р. і за-кінчується 15 червня 1998 р., тобто через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цьо-го місяця. До строку, визначеного півроком або кварталами року, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяця-ми. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за вста-новленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв'язку до 24 години останньо-го дня строку. У випадках, коли кінець строку припадає на не-робочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день.
Висновок
З вищевикладеного можна зробити такий висновок, що час відіграє важливу роль у цивільних правовідносинах. У певний час ви-никають, розвиваються і припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників. Дія ж са-мих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю-ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначе-ність у правах та обов'язках суб'єктів. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не за-кінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у ци-вільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця.
Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:
1. За підставами (джерелами);
2. За ступенем самостійності учасників цивільних право-відносин ;
3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін;
Поширеним способом визначення строку у законо-давстві і на практиці є встановлення періодів часу, які обчислюються:
- роками;
- місяцями;
- тижнями;
- днями й година-ми.
При цьому початковий і кінцевий моменти періоду мо-жуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має настати.
Якщо порушення суб'єктивного права не до-сягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа має право звертатися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу для захисту своїх прав.
Строки мають велике значення в цивільних правовідносинах.
Література:
1. Цивільний кодекс України;
2. Дзера О.В., Кузнєцова. Н.С., Цивільне право України, К., 1999;
3. Бобров Д.В. Цивільне право, К., 1997;
4. Виноградов В.К., Гражданское право, М, 1978.
Вступ
1. Поняття та значення строків у цивільному праві.
2. Види цивільно-правових строків
3. Позовна давність
Висновок
ВСТУП
В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (на-приклад, рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому у проекті нового ЦК України запропоновано окремо визначення строку і терміну. Відповідно до ст. 240 строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана пев-на дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, міся-цями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у ци-вільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, постав-лених ними.
В цій курсовій роботі я спробую розкрити сутність строків у цивільних правовідносинах, як прояв соціального часу і правовий засіб регулювання діяльності громадян та юридичних осіб.
1. Поняття та значення строків
(термінів) у цивільному праві
Стратегічна лінія на нормалізацію соціаль-но-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників ви-никають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія са-мих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю-ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначе-ність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної дав-ності, але немає загальних положень про строки, які б стосу-валися усіх інститутів цивільного права.
Питання про роль і місце строків у цивільних правовідно-синах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент ви-никнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки пра-вомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.
Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту ци-вільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон заборо-няє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збіль-шити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий ха-рактер строків, встановлюваних самими учасниками право-відносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не за-кінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у ци-вільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон перед-бачає і вольові дії учасників правовідносин або державних ор-ганів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд за наявності поважних причин пропуску строку позовної дав-ності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановле-ні ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу лю-дей, залежить від їхньої волі та свідомості.
Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) фор-мою руху цивільних правовідносин, формами існування і роз-витку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма-час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здій-снюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позову до відповідача про захист порушеного права.
207
2. Види цивільно-правових строків
Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:
1. За підставами (джерелами) встановлення можна ви-ділити строки (терміни), які визначаються:
а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усьо-го життя автора і 50 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора);
б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання за-лізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника
- з пред'явлення вантажів до перевезення протягом кален-дарного місяця);
в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);
г) рішенням суду, арбітражного або третейського суду (на-приклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на три місяці).
2. За ступенем самостійності учасників цивільних право-відносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за згодою сторін (наприклад, не до-пускається скорочення позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в оренд-них відносинах).
3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окреми-ми періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору - це загальний строк по-ставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.
У навчальній літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мі-німальні тощо).
Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінченням періоду часу, що обчислю-ється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора (статті 76 і 165 ЦК). Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний са-мостійно або водночас з іншими.
Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досяга-ється при позначенні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. Наприклад, у догово-рах на виконання обчислювальних робіт строки подання за-мовником виконавцеві вихідних документів визначаються не тільки календарними датами, а й годинами.
Досить поширеним способом визначення строку у законо-давстві і на практиці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й година-ми. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду мо-жуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має настати. Наприклад, сторони обумовили, що договір підряду діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року.
Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. За часову категорію може бути взято подію, настання якої є неминучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод (можли-вість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'я-зок щодо поповнення неподаних перевізних засобів на внут-рішньому водному (річковому) транспорті обмежений рамками навігаційного періоду. І хоч відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюються за розпоряд-женнями (наказами) органів управління відповідним транс-портом, настання і закінчення навігаційного періоду до пев-ної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це зале-жить від погодних умов у даному році.
Нарешті, строк виконання зобов'язання може бути визна-чений моментом витребування кредитора. Відповідно до ст. 165 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, дого-вору або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'я-зання за витребуванням кредитора. Так, можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця у договорі. У цьому ра-зі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих по-купцем з виникненням його потреб у товарах, а в договорі зазначаються порядок і строки подання і виконання таких за-мовлень.
У літературі правовідносини прийнято поділяти "на регуля-тивні та охоронювальні. У регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронювальних вони є строка-ми захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гаран-тійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні.
В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать управомоченій особі. Наприклад, право власності не обмежено для влас-ника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими (право на ім'я, таємницю особистого життя тощо), невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні.
Більшість строків, що встановлюється у регулятивних ци-вільних правовідносинах, дає можливість управомоченій осо-бі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здій-снюється зобов'язаною особою у встановлений строк, свід-чить про звичайне, нормальне протікання суспільних проце-сів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собою автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здій-снення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку.
Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присікольними (преклюзивншш). Так, за ст. 67 ЦК України строк дії довіреності не може перевищу-вати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, во-на зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. До-віреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є недійсною. Зазначені в ст. 67 ЦК України строки дії довіреності є присікальними. Особливість присікальних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа іс-нування. Закінчення присікального строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням. Про дострокове припинення права або виконання обов'язку можна говорити лише тоді, коли воно настало до закінчення строку. Припи-нення ж права або обов'язку, обмежених присікальним стро-ком, відбувається після закінчення строку. Але присікальний характер того чи іншого строку має прямо випливати із змісту відповідної норми закону або умов укладеної угоди.
Суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Порушене право реалізується вже у межах охоронювальних правовідно-син. До них належать гарантійні зобов'язання якості продук-ції, робіт і та послуг. Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суть гарантійного строку продукції поля-гає в тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача: а) заміни то-вару; б) відповідного зменшення винагороди; в) безоплатного усунення недоліків; г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Конкретні гарантійні строки встановлю-ються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних ак-тах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.
У ст. 6 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав гро-мадин та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні управомоченою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реа-гування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встанов-лені законом або договором. Так, покупець за договором по-ставки може відмовитися від прийняття простроченої про-дукції, повідомивши про це постачальника, якщо інше не передбачено договором. Продукцію, відвантажену постачаль-ником до одержання повідомлення покупця, останній зо-бов'язаний прийняти й оплатити (ч. 2 ст. 246 ЦК України). Таким чином, застосування такого оперативного засобу впливу, як відмова покупця від простроченої продукції, до-пустиме за умови завчасного (до відвантаження продукції) повідомлення про це постачальника.
Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивіль-них правовідносин відіграють претензійні строки. Суть пре-тензійного порядку вирішення цивільно-правового спору по-лягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволен-ня вимог управомоченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спо-рів між учасниками цивільно-правових зв'язків, основане на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін, - найдоціль-ніший спосіб усунення відхилень від нормального розвитку цивільного обороту.
ЦК України містить кілька норм щодо порядку і строків пред'явлення претензій: а) у зв'язку з недоліками проданої речі (статті 235 і 236); б) у зв'язку з недоліками у роботі, вико-наній за договором побутового замовлення (ст. 350); в) з пе-ревезень (ст. 365); г) щодо претензій кредиторів спадкодавця.
За загальним правилом, пред'явлення претензій не обо-в'язкове за спорами, у яких обома учасниками (або хоч одним з них) є громадянин (крім відносин з перевезень і надання послуг зв'язку). І навпаки, у спорах, що виникають з цивіль-них відносин між організаціями, до пред'явлення позову обов'язково слід пред'явити претензію. Винятки з цього пра-вила встановлюються законодавством у кожному окремому випадку (наприклад, ч. 4 ст. 6 ЦК України). За деякими ви-могами, зокрема тими, що виникають з перевезення, опера-цій з надання послуг зв'язку, відносин з іноземного страху-вання тощо, діють певні строки і порядок пред'явлення та розгляду претензій.
Обов'язкове пред'явлення претензії перевізникові перед тим, як подати на нього позов, передбачено, зокрема, у від-носинах, що випливають із перевезень. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'яза-ний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи її відхилення протягом трьох місяців, а щодо претензій з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - протягом шести місяців і претензій про сплату штрафу або премії - протягом 45 днів (ст. 365 ЦК України).
Якщо законодавством, яке регулює конкретний вид госпо-дарських правовідносин між юридичними особами, не вста-новлено окремого порядку і строків пред'явлення і розгляду претензій, то застосовуються загальні положення про доарбітражне врегулювання спорів, передбачені статтями 5-11 Арбітражного процесуального кодексу України. Спір може бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови до-держання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх доарбітражного врегулювання. Разом з тим Арбіт-ражний процесуальний кодекс не зазначає строку, протягом якого одна юридична особа може пред'явити претензію до ін-шої. Очевидно, це можна зробити в межах, встановлених для певних вимог строків позовної давності. Претензія підлягає розглядові в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання відповідачем. Обгрунтовані вимоги заявника мають бути задоволені, а коли претензію відхилено, у письмо-вій відповіді слід подати мотиви її відхилення.
3. Позовна давність
1. Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не до-сягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом стро-ками позовної давності. Призначення останніх полягає не тільки у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й за-безпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
У ст.71 ЦК позовна давність визначається як строк для за-хисту права за позовом особи, право якої порушене. Словоспо-лучення «позовна давність», з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого - з трива-лістю Захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді, ар-бітражному і третейському суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-право-вих вимог, які не оформляються у вигляді позову, наприклад, по справах окремого провадження, при деяких інших формах за-хисту (товариським судом, профспілковим органом тощо).
За загальним правилом, норми про позовну давність поширю-ються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.83 ЦК).
По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вклад-ників про видачу вкладів, внесених в кредитні установи (зокре-ма, ощадний банк). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не озна-чає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захис-ту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпо-рядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядають-ся як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.
По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які виплива-ють з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у випадку порушення. Але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк по-зовної давності в один рік (ст.7 ЦК).
По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкоду-вання шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина. Проте вимоги задовольняються не більш чим за три роки, що переду-ють пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право ви-магати відшкодування заподіяної шкоди в будь-який час. Зако-нодавчими актами можуть бути передбачені також й інші вимо-ги, на які позовна давність не поширюється.
В проекті нового ЦК, крім зазначених вище вимог, на які по-зовна давність «е поширюється, названо також вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий харак-тер, то постійно «відсувається» початковий момент перебігу по-зовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця. Пропонується також не поширювати позовну давність на вимоги власника або інших осіб про визнання не-дійсними актів державних органів або актів органів місцевого са-моврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.
2. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) спеціальні. Останні називають ще й скороченими, оскільки за чинним ЦК їх тривалість є мен-шою від тривалості загальної давності.
Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізич-на особа), юридична особа, держава тощо.
Спеціальні строки позовної давності встановлені законодав-чими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної дав-ності, до неї повинен застосовуватися загальний строк.
Скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, по таких вимогах (ч.2 ст.72 ЦК): а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст.237 ЦК); в) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підря-ду (п. 3 ч. І ст.343 ЦК); г) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч. 3 ст.350 ЦК); д) що випли-вають з перевезення і пред'являються перевізниками до відправ-ників, одержувачів або пасажирів (ч.2 ст.366 ЦК). До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підря-ду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на споруджен-ня будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності (ч. І ст.343 ЦК). Ще менші строки давності (двомісячні) встановлено для позовів, які випливають з дого-ворів перевезення і пред'являються клієнтурою до перевізника (ч. І ст. 366 ЦК), а також для позовів, які випливають з відносин по наданню послуг зв’язку І пред'являються до підприємств зв’язку. Для позовів про переведення на учасника спільної власності прав та обов'язків покупця в разі продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі частки передбачено 3-місячний строк давності (ч. 3 ст.114 ЦК).
За проектом ЦК (ст.248) спеціальна позовна давність триваліс-тю в один рік буде передбачена для вимог: а) у зв'язку з недо-ліками проданого товару; б) про скасування договору даруван-ня; в) щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду; г) що випливають із перевезення вантажу і деяких інших. На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчи-нений під впливом насильства, погрози чи обману, позовна давність триватиме протягом п'яти років. У цьому разі перебіг позовної давності починатиметься від дня припинення насиль-ства, погрози чи обману, під впливом яких був учинений правочин, або ж від дня, коли позивач довідався чи повинен був дові-датися про ці обставини. Позовну давність тривалістю в десять років передбачається встановити для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.
За чинним ЦК встановлені законом строки позовної давності та порядок їх обчислення не можуть бути змінені угодою сторін (ст.73), а суд, арбітражний або третейський суд повинен при розгляді спору застосувати позовну давність незалежно від заяви сторін (ст.75). Ці категоричні правила слід було б переглянути і встановити (як це має місце у зарубіжному законодавстві), що за угодою сторін не допускається лише скорочення позовної дав-ності, а суд застосовує її тільки за заявою сторони у спорі, зроб-леною до винесення судом рішення.
3. Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і пра-вильне вирахування строку давності і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права.
Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня виникнення права на позов. За загальним правилом, воно виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Винятки з цього правила встанов-люються законодавчими актами (ст.76 ЦК). У визначенні мо-менту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналась або повинна була дізна-тися про це порушення.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин по-чаток перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Наприклад, ЦК України 1963 р. було встановлено, що строк договору безплатного користування майном, укладений між організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо відповідним законодавством не встановлено іншого. У випад-ку, коли такий договір укладено без зазначення строку і кожен з учасників не заявив про відмову, він вважається припиненим по закінченні року (ст. 325 ЦК). Тому перебіг строку позовної давності по позовах про повернення переданого у безоплатне користування майна починається з моменту припинення річного строку дії договору і неповернення користувачем майна влас-никові або органу оперативного управління. Саме в цей мо-мент управомочена особа повинна знати про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку вико-нання. У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановле-но або визначено моментом витребування кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зо-бов'язання в будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконан-ня зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в семиден-ний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов'я-зання не випливає обов'язку негайного виконання (ст. 165 ЦК). Початок перебігу строку позовної давності у подібних випад-ках повинен бути приурочений або до дня пред'явлення креди-тором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок не-гайного виконання випливає із закону, або договору чи змісту зобов'язання, чи до моменту закінчення семиденного строку, протягом якого боржник не виконав свого обов'язку по витре-буванню кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг по-зовної давності починається від моменту виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст.249 ЦК для позовів, що випливають з догово-ру поставки продукції неналежної якості, 6-місячний строк дав-ності починається з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої продукції. Оскільки порушення умов про її якість має бути підтверджене актом приймання за якістю, складеним у належному порядку і в певні строки, поча-ток перебігу позовної давності з таких умов приурочується або до дня складання акта, якщо останній складено своєчасно, або до дня, коли акт мав бути складений, - при несвоєчасному оформленні результатів прийомки товарів за якістю.
Особливість застосування позовної давності до вимог, які ви-пливають з перевезень і пред'являються до перевізників, поля-гає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналась або мала дізнатись про порушення свого права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ч. І ст.366 ЦК). Вказані випадки можна розглядати як винятки із загального пра-вила про початок перебігу строків давності.
4. Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управо-моченій особі своєчасно пред'явити позов, або іншим способом впливають на нормальне протікання давності. Ці обставини мо-жуть призводити до: а) зупинення перебігу давності (ст.78 ЦК); б) переривання її (ст.79 ЦК); в) відновлення пропущеного стро-ку позовної давності, як загального, так і скороченого (ч.2 ст.80, ст.81 ЦК).
Перебіг позовної давності зупиняється у випадках:
а) коли пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і не-відворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встанов-леної законодавчими актами відстрочки виконання зобов'язан-ня (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі Збройних сил, переведених на військовий стан. За проектом ЦК (ст.254) до обставин, що викликають зупинення перебігу позов-ної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого правового акта, який регулює відповідні відносини.
Перебіг позовної давності зупиняється, якщо ці обставини ви-никли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку дав-ності, а якщо вказаний строк менший 6 місяців - протягом строку давності. Від дня припинення дії обставин, що виклика-ли зупинення давності, її перебіг продовжується. При цьому час-тина строку, яка залишається, продовжується до 6 місяців або до повного строку позовної давності, якщо він менший 6 місяців.
Крім зупинення, перебіг позовної давності може бути пере-рваний. За чинним законодавством переривання позовної дав-ності допускається лише у двох випадках: а) при пред'явленні позову у встановленому порядку. Пред'явлення позову, залише-ного без розгляду, не перериває перебігу позовної давності (ч.4 ст.79 ЦК). Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заін-тересована особа, яка звернулася до суду, не додержала встанов-леного для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього поряд-ку не втрачена, або заяву подано недієздатною особою, або зая-ва від імені заінтересованої сторони подана особою, яка не уповноважена на ведення справи, та у деяких інших випадках (ст.ст.229, 230 ЦПК). Після усунення умов, які послужили підста-вою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла; б) в спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається здійсненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо. Це положення ст.79 ЦК не було поширене на спори між організаціями. У про-екті нового ЦК передбачено, що вчинення зобов'язаною осо-бою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого зобов'язан-ня, є підставою для переривання перебігу позовної давності не-залежно від складу учасників (сторін) зобов'язання, і крім того, окремо сформульоване правило щодо перебігу позовної давності в разі залишення без розгляду позову, вчиненого у кримінальній справі. В цьому разі перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців (ч.2 ст.256 проекту). Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні зазначених вище обставин перебіг дав-ності починається спочатку, а час, який пройшов до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позов-ної давності.
5. Позовна давність - інститут матеріального, а не процесу-ального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб'єктивного права від юрисдикційного органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутись до суду, арбітражного, третейського суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охо-роняються законом, ст.74 ЦК передбачає, що вимоги щодо за-хисту порушеного права приймаються цими органами незалеж-но від закінчення позовної давності. Але якщо при розгляді спо-ру буде встановлено, що позовна давність закінчилась до пред'яв-лення позову, то це є підставою для відмови в його задово-ленні.
Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (не-устойки, поручительства тощо). Проте, якщо суд, арбітражний або третейський суд визнають поважною причину пропуску стро-ку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст.80 ЦК). При цьому необхідно вказати, які саме обставини послу-жили підставою для поновлення строку. Не даючи хоча б примірного переліку поважних причин, за наявності яких може бути - поновлено строк позовної давності, закон покладає вирішення цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком слушно, бо тільки на підставі глибокого і уважного аналізу всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) причин пропущення строку позовної давності! У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебу-вання за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів обґрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Своєрідний спосіб захисту порушеного права після закінчення строку позовної давності закріплено у ч. І ст.82 ЦК: у разі вико-нання зобов'язання боржником після закінчення строку позов-ної давності він не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання він не знав про закінчення строку давності. Це правило не поширювалося на відносини між дер-жавними організаціями та їхні відносини з кооперативними (крім колгоспів) та іншими громадськими організаціями (ч.2 ст.80 ЦК). Відповідно до абз.1 п.62 Положення про організацію бухгалтер-ського обліку і звітності в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р., дебіторська за-боргованість, щодо якої термін позовної давності минув, спи-сується за рішенням керівника підприємства на результати фінан-сово-господарської діяльності, а установи - на зменшення фінан-сування.
6. Якщо початок перебігу строку давності визначений ст.7б ЦК, то порядок обчислення строків позовної давності та інших цивільно-правових строків регулюється нині ст.ст. 86, 87 ЦПК. У проекті нового ЦК вміщено декілька статей ( ст.ст. 242-245), в яких визначено порядок обчислення строків, в тому числі по-зовної давності. Строк починається наступного дня після кален-дарної дати чи настання події, якими визначено його початок. Строк, обчислювальний роками, спливає у відповідні місяць і чис-ло останнього року цього строку, а коли він обчислюється міся-цями, то відповідного числа останнього місяця строку. Наприк-лад, якщо право на позов виникло 15 червня 1995 р., то 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 1995 р. і за-кінчується 15 червня 1998 р., тобто через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цьо-го місяця. До строку, визначеного півроком або кварталами року, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяця-ми. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за вста-новленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв'язку до 24 години останньо-го дня строку. У випадках, коли кінець строку припадає на не-робочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день.
Висновок
З вищевикладеного можна зробити такий висновок, що час відіграє важливу роль у цивільних правовідносинах. У певний час ви-никають, розвиваються і припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників. Дія ж са-мих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю-ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначе-ність у правах та обов'язках суб'єктів. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не за-кінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у ци-вільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця.
Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:
1. За підставами (джерелами);
2. За ступенем самостійності учасників цивільних право-відносин ;
3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін;
Поширеним способом визначення строку у законо-давстві і на практиці є встановлення періодів часу, які обчислюються:
- роками;
- місяцями;
- тижнями;
- днями й година-ми.
При цьому початковий і кінцевий моменти періоду мо-жуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має настати.
Якщо порушення суб'єктивного права не до-сягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа має право звертатися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу для захисту своїх прав.
Строки мають велике значення в цивільних правовідносинах.
Література:
1. Цивільний кодекс України;
2. Дзера О.В., Кузнєцова. Н.С., Цивільне право України, К., 1999;
3. Бобров Д.В. Цивільне право, К., 1997;
4. Виноградов В.К., Гражданское право, М, 1978.
