Одержання хабара (ст. 368 КК)
Одержання хабара (ст. 368 КК)
Зміст
Вступ
Тема даної курсової роботи – „Одержання хабара (ст. 368 КК)”.
Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з особливостями кваліфікації, визнання та відповідальності за одержання хабара.
Дана робота також має на меті допомогти набути основ фундаментальних знань, що стануть підґрунтям у вивченні даного питання, у правильному розумінні приписів чинного законодавства та правової практики.
Основними завданнями при написанні роботи стали:
підбір та аналіз нормативних та наукових джерел, присвячених проблемам кримінального права взагалі та хабарництва зокрема;
узагальнення отриманих даних;
оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.
Актуальність обраної теми полягає в тому, що хабарництво як явище давно стало невід’ємним атрибутом багатьох сфер суспільного життя будь-якої країни. Без перебільшення можна сказати, що хабар сьогодні – найбільш широко застосовуваний на всіх рівнях спосіб вирішення проблем. Із соціальної аномалії він поступово перетворюється в загальноприйняте правило поведінки, у норму життя. Платити доводиться за все чи майже все, що так чи інакше пов’язане з державним регулюванням суспільних відносин. Питання щодо хабарництва потребує глибокого дослідження з метою попередження та запобігання цьому злочину.
Хабар як предмет – це незаконна винагорода матеріального характеру. Але це не просто незаконна винагорода, а винагорода, якою може бути лише майнова цінність, гроші або послуги майнового характеру. Послуги немайнового характеру можуть визнаватися іншими особистими інтересами службової особи при зловживанні владою або службовим становищем і, за наявності необхідних ознак, можуть кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 Кримінального кодексу України.
Структура роботи розроблена з урахуванням стандартних вимог до курсових робіт і містить наступні структурні елементи:
Вступ
Основна частина, яка містить 3 розділи.
Висновки
Список використаних джерел.
В роботі розкриті наступні питання:
Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності;
Характеристика злочину;
Особливості кваліфікації злочину;
тощо.
При написанні курсової роботи автором були використані: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, інші закони та нормативні акти, підручники, монографії, періодичні видання, аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів з кримінального права тощо. Особливу увагу автор приділив аналізу Науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України Мельника, Яценка, Потебенька, Матишевського та інших, а також Науково-практичному коментарю С. Яценка.
1. Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної вла-ди та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'яза-ні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що пе-редбачені Конституцією та законами України. Ці положення Кон-ституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, неза-лежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самовря-дування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і ор-ганізації. Виконання службовими особами своїх службових функцій у порядку, передбаченому законом та іншими нормативними акта-ми, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апа-ратів, а також апарату управління підприємств, установ та організа-цій.[20,c.391]
У Розділі XVII Особливої частини КК — «Злочини у сфері служ-бової діяльності» — передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпе-чують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій неза-лежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зло-вживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроб-лення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяль-ність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.[c.392]
Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службо-вої діяльності (далі — службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення зло-чину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не ви-конує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону служ-бового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для вико-нання яких службові особи цього апарату наділяються певними пов-новаженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину.
Службове підроблення (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) від-носяться до злочинів із формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Істотна шкода може виражатися у заподіянні:
матеріальних (майнових) збитків;
нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди;
матеріального збитку у поєднанні з наслідками немате-ріального характеру.
1. Шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, ко-ли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток може бути реаль-ним (наприклад, винний незаконно використовує обладнання під-приємства в особистих цілях, що призводить до його амортизації і зношування) або являти собою так звану упущену вигоду (наприк-лад, винний віддає незаконний наказ про скорочення випуску това-рів, що призводить до зменшення прибутку підприємства). Можли-ве і поєднання реального матеріального збитку та упущеної вигоди. Однак і в цих випадках загальна його сума повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у за-подіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характе-ру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням кон-кретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних (виборчих, трудових, житлових та інших) прав і свобод людини та громадянина, підриві авторитету та престижу ор-ганів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні гро-мадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обста-новки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організа-ціям виконання своїх основних функцій тощо.
Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, вико-ристовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчинен-ню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи інши-ми особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов'язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості службової особи її підлеглі незаконно заволодівають майном).
3. Матеріальний збиток може поєднуватися із заподіянням на-слідків нематеріального характеру. В такому разі шкода може бути істотною, навіть якщо сума матеріального збитку сама по собі не пе-ревищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак для визнання шкоди істотною, як матеріальний збиток, так і супутні йому наслідки нематеріального характеру не можуть враховуватися тут у відриві один від одного і мають оцінюватися в їх єдності.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між вчиненим служ-бовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення.
Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших умов) про наявність такого злочину, то його відсутність дає підстави розглядати вчинене лише як службовий проступок.
У чотирьох статтях (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 367) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків. Поняття «істотна шкода» і «тяжкі наслідки» співпадають за своїм характером, але відрізняють-ся мірою (тяжкістю) заподіяної шкоди. Тяжкі наслідки також мо-жуть виражатися у спричиненні як матеріального, так і немате-ріального збитку.
Якщо тяжкі наслідки полягають у спричиненні матеріального збитку (прямий збиток або упущена вигода), то відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 сума такого збитку повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів гро-мадян на момент вчинення злочину.
Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків можлива, якщо запо-діяно таку шкоду, як аварія, що призвела до загибелі людей або спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту або виробничих процесів; дезорганізація діяльності орга-нів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що призвів їх до банкрутства; приховування злочинів, які вчиняють-ся тощо.
З суб'єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Вина у таких злочинах із фор-мальним складом, як службове підроблення без обтяжуючих обста-вин (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) можлива лише у формі пря-мого умислу.
У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367 і ч. 2 ст. 366) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільно небезпечних наслідків, які наступили внаслі-док його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно, оскільки у ст. 364 вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 — на умисне вчинення дій, які явно (тобто очевидно для всіх і передусім для самого винного) ви-ходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК — на завідомо неправдивий характер відомостей, що вносяться в офіційні документи. При вчиненні недбалості (ст. 366) діяння може бути як умисним (коли винний свідомо порушує встановлений законом по-рядок здійснення службової діяльності), так і необережним (коли винний приймає неправильне управлінське рішення внаслідок, на-приклад, відсутності з його боку належної уважності, обачності, в разі невірної оцінки ситуації, що склалася).
Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.
Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяль-ності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб'єкт. Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уста-новах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'я-зані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціаль-ним повноваженням.
Таким чином, до кола службових закон відно-сить осіб, які:
здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням
організаційно-розпо-рядчих чи
адміністративно-господарських обов'язків.
1. Представниками влади є працівники державних органів та установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати ви-моги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізич-ними і юридичними особами незалежно від їх відомчої приналеж-ності або підлеглості. До них відносяться народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та орга-нів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної і податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та інші. Закон пов'язує визнання особи пред-ставником влади не за посадою, яку вона обіймає, а за наявністю у неї владних повноважень. Тому представником влади може бути і рядовий працівник державного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник громадської організації (наприклад, член громадського формування з охорони громадського порядку під час вико-нання ним обов'язків з охорони цього порядку).
2. Під організаційно-розпорядчими обов'язками слід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудо-вим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях неза-лежно від форми власності (підбір та розставляння кадрів, плану-вання роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, ві-домств, державних, колективних або приватних підприємств, гро-мадських організацій, їх заступники та керівники структурних під-розділів або дільниць робіт (наприклад, директор підприємства, пре-зидент фірми, завідуючий лабораторією, відділом, начальник цеху, майстер дільниці, виконроб, бригадир, їх заступники тощо).
3. Адміністративно-господарські обов'язки включають до себе повноваження з управління або розпорядження державним, колек-тивним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих операцій тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відді-лів і служб, їх заступники, завідуючі складами, магазинами, май-стернями, ательє, відомчі ревізори і контролери тощо.
Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним ор-ганом або службовою особою. Обіймання особою певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки має бути оформлено відповідним (усним чи письмовим) рішенням — нака-зом, розпорядженням, постановою, протоколом, довіреністю тощо. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов'язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.
Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лі-кар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, ван-тажник, сторож) обов'язки. У той самий час, якщо поряд із зазна-ченими, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки, вони визнаються службовими особами. Наприклад, лікар, який зловживає своїми обов'язками при видачі листів непрацездатності або викладач, який ставить позитив-ні оцінки на екзамені за незаконну винагороду вчиняють юридичне значущі дії, здатні породжувати, змінювати чи припиняти правовід-носини, що дозволяє визнати ці дії організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими, а осіб, які їх вчинюють — службо-вими.
У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та осо-би без громадянства, що перебувають в Україні на законних підста-вах, користуються тими самими правами і свободами, а також не-суть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Відповідно до цього конституційного положення у п. 2 примітки до ст. 364 вста-новлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пунк-ті 1 цієї примітки.
Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на вста-новлений порядок несення військової служби, несуть відповідаль-ність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.
При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавця-ми можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурюва-чем чи посібником можуть виступати і приватні особи.
2. Характеристика злочину
Відповідно до статті 368 Кримінального Кодексу України:”
1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах тою, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового станови-ща—
карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї ти-сячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів гро-мадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи за-йматися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Одержання хабара у великому розмірі, або службо-вою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або по-єднане з вимаганням хабара,— карається позбавленням волі на строк від п'яти до де-сяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, та з конфіскацією майна.
3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище,—
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.”
Хабарам у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому - такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неопо-датковуваний мінімум доходів громадян.
Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну служб/ віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самовря-дування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині 1 статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.
Повторним у статтях 368 і 369 Кримінального Кодексу визнається злочин, вчи-нений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.
Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам що-до своїх прав і законних інтересів.[28,c.926]
Хабар — це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення буді-вельних чи ремонтних робіт тощо).
Послуги, - пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зло-вживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364.
Хабарництво підриває авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційних або підприємницьких структур, дискредитує їх діяльність. Хабарництво - родове поняття, яке охоплює два нерозривно пов'язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368) і давання хабара (ст. 369).
Одержання хабара означає прийняття службовою особою від іншої особи ма-теріальних цінностей, отримання майнових вигід або користування послугами майно-вого характеру за діяння, яке вона повинна була або могла вчинити або вчинила на користь іншої особи завдяки службовому становищу.
Поняття "хабар у будь-якому вигляді" передбачає його майновий характер. Тому предметом хабара може бути майно (гроші, іноземна валюта, монетарні метали, до-рогоцінне каміння, продукти, речі, будівельні матеріали тощо), право на майно (доку-менти, які надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимогами виконання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового харак-теру (передача майнових вигід, відмова від них, відмова від прав на майно, безопла-тне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, прове-дення будівельних чи ремонтних робіт тощо).
Не можуть визнаватися предметом хабара надані службовій особі послуги немайнового характеру (наприклад, улеслива характеристика або відзив в пресі, інтимний зв'язок, виступ на "захист" службової особи, яка критикується за хиби в роботі).[26,c.368]
Одержання хабара означає, що предмет хабара вручається особисто службо-вій особі або ж, з її відома, близькій або знайомій людині. Предмет хабара може бути пересланий поштою, внесений на рахунок особи в банк, а також може передаватися в більш завуальованій формі (скажімо, навмисний програш грошей в карти, передача речі під виглядом подарунка, дача грошей в борг без подальшого повернення, про-даж коштовної речі за безцінь і, навпаки, придбання речі, яка не являє собою цінності, за велику грошову суму, незаконна виплата преміальних або заробітної плати за удаване сумісництво).
3. Особливості кваліфікації злочину
Для кваліфікації злочину за ст. 368 необхідно, щоб дія службової особи, за яку дано хабара, була чи могла бути вчинена з використанням нею службового станови-ща або випливаючої з нього можливості чи повноважень давати вказівки і контролю-вати діяльність інших організацій. В разі визнання особи суб'єктом одержання хабара за дії, вчинені іншою службовою особою, суд повинен встановити, чи могла ця особа в силу свого службового становища та виконуваних обов'язків за хабар вжити заходів до вчинення іншою службовою особою діянь, бажаних для хабародавця.
Одержання хабара вважається закінченим злочином з моменту одержання службо-вою особою хоча б частини матеріальних цінностей або вигід незалежно від того, чи були вчинені дії в інтересах хабародавця. Відповідальність за одержання хабара на-стає і тоді, коли службова особа, прийнявши матеріальну винагороду, відмовилась ви-конати раніше обумовлені діяння по службі або взагалі не мала наміру їх виконувати.
Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтро-льних осіб за заступництво чи потурання, вирішення на їх користь питань, які входять до її компетенції, має розцінюватись як одержання хабара.
Вручення службовій особі подарунків або інших підношень не за певні дії по служ-бі, а з метою підлабузництва, для встановлення або підтримки з нею "добрих" стосун-ків не є кримінальне караним.[28,c.825]
Для складу злочину не має значення, був прийнятий хабар до або після вико-нання або невиконання службовою особою певного діяння по службі. Отриманню ви-нагороди, в одних випадках, може передувати домовленість між хабародавцем і ха-барником про вчинення або утримання від вчинення дій по службі (хабар-підкуп), в інших - дії службової особи попередньою домовленістю про матеріальну винагороду можуть не обумовлюватись (хабар-винагорода). І в першому, і в другому випадках буде мати місце одержання хабара.
Хабар може бути одержаний службовою особою за вчинення як правомірного, так і протиправного діяння по службі. Якщо одержання хабара пов'язане з вчиненням службовою особою протиправного діяння, яке утворює самостійний склад злочину (наприклад, зловживання службовим становищем, службове підроблення, винесення суддею завідомо неправосудного вироку), відповідальність настає не тільки за одер-жання хабара, а й за злочин, вчинений нею.
Поняття "інтереси того, хто дає хабара" включає в себе не лише особисті інтереси хабародавця, але й близьких йому осіб, а також хибно зрозумілі інтереси тієї чи іншої організації, з якою він пов'язаний по службі.
Одержання хабара завжди вчинюється з прямим умислом. Службова особа ус-відомлює, що вона незаконно отримує матеріальну вигоду від іншої особи за вчинен-ня певних дій по службі, і бажає отримати таку вигоду.
Умислом особи, яка одержала хабара, охоплюється і те, що особа, яка передала їй цінності, знає, що вона цим самим дала хабара. Тому дії службової особи, яка отри-мала матеріальні цінності від іншої особи за відсутності такого усвідомлення за наяв-ності до того підстав можуть кваліфікуватись як зловживання владою чи службовим становищем, шахрайство тощо.
Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій службовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, треба кваліфікувати не за ст. 368, а за відповідними частинами ст. 364 та ст. 190. Особа, яка в такому випадку передала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає ха-бар, несе відповідальність за замах на давання хабара (ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 369) (див.: абз. 2 п. 9 постанови ПВСУ від 26 квітня 2001 р. №5 "Про судову практику в справах про хабарництво // ВВСУ. - 2002. - №3. - Вкладка. - С. 11).
Суб'єктом одержання хабара може бути лише службова особа. Суб'єктом цього злочину треба вважати і тих службових осіб підприємств, установ і організацій, які в силу свого службового становища і виконуваних ними службових обов'язків могли вжи-ти заходів до вчинення іншими службовими особами дій, бажаних для хабародавця.
Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державної установи або організації, який не є службовою особою, у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру в значному розмірі за виконання або невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, кваліфікується заст. 354.
В ч. 2 ст. 368 до обставин, які обтяжують цей злочин, віднесені: одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара.
Поняття "великий розмір" одержаного хабара дається в п. 1 примітки до ст. 368. Великим розміром хабара вважається такий, що у 200 і більше разів перевищує не-оподатковуваний мінімум доходів громадян.
Службовими особами, які займають відповідальне становище, говориться в п. 2 примітки до ст. 368, є особи, посади яких відповідно до ст. 25 Закону "Про держав-ну службу" (ЗУ. Том 6. - «., 1996. - С. 238-239) віднесені до третьої, четвертої, п'ятої, шостої категорій (це, зокрема, посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, заступників Постійного Представника Президента України в АРК, заступників глав обласних, Київської і Севастопольської міських державних адмі-ністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської і Севастопольської мі-ських державних адміністрацій, керівників управлінь, відділів, служб районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій), а також судді, прокурори і слідчі, керівни-ки, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого са-моврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
Під одержанням хабара за попередньою змовою групою осіб треба розумі-ти таке вчинення цього злочину, в якому брали участь дві і більше особи, котрі попе-редньо домовились (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання) про спільне його вчинення. Воно буде в наявності лише тоді, коли його учасники (службові особи) діяли як співвиконавці злочину. Одні з них мо-жуть, використовуючи своє службове становище, підшукувати хабародавців, інші - вчиняти дії по службі на користь тих, хто дав хабара, тощо; але всі вони разом, або, відповідно до змови кожний окремо, отримують хабар.
Співвиконавцями треба вважати службових осіб, які одержують хабар за виконан-ня чи невиконання дій, які кожен із них міг чи повинен був виконати з використанням службового становища. Для кваліфікації одержання хабара, як вчиненого групою осіб за попередньою змовою, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обумовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара бере участь декілька службових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один із співучасників одержання хабара.
Службова особа, яка одержала хабар без попередньої домовленості з іншою слу-жбовою особою, а після цього передала їй частину одержаного в якості хабара, несе відповідальність за сукупність злочинів - за одержання і давання хабара.
Повторним у статтях 368 і 369 згідно з п. З примітки до ст. 368 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями. Повторність відсутня, якщо за перший злочин минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, а у разі судимості особи така була по-гашена або знята у встановленому законом порядку або якщо особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку.
Одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання обумовлених з тим, хто дає хабар, дій, треба розглядати як продовжу-ваний злочин. Кваліфікувати у таких випадках дії за ознакою повторності не можна.
Це положення відноситься і до випадків одночасного одержання хабара від кількох осіб. Так, одноразовість одержання хабара буде тоді, коли службова особа одержала раніш обумовлені матеріальні цінності від декількох осіб одночасно за виконання або невиконання в їх загальних інтересах єдиного, загального діяння по службі. Отриман-ня матеріальних цінностей хоча і одночасно або в один прийом від декількох осіб за виконання або невиконання в інтересах кожної з них окремих дій по службі утворює повторність (див.: абз. З п. 15 постанови).
Вимаганням хабара визнається вимога посадовою особою під загрозою вчи-нення або невчинення, з використанням влади чи посадового становища, дій, які мо-жуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів (див.: п. 4 примітки до ст. 368).
У випадках, коли особа, у якої вимагали хабара, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин хабар не дала, дії службової особи, яка вимагала хабар, в залежності від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимаган-ня чи замах на вчинення цього злочину (абз. 2 п. 17 постанови).
Під інтересами хабародавця треба розуміти законні (правоохоронювані) інтереси особи, у якої вимагається хабар. Тому вимога службової особи про матеріальну вина-городу за вчинене діяння по службі, спрямоване на задоволення протизаконних інте-ресів хабародавця, не може розглядатися як вимагання хабара. Вимагання хабара не буде, якщо щодо хабародавця мала місце з боку службової особи лише проста про-позиція дати хабара.
Обставинами, які надають злочину особливо кваліфікованого виду, є одержан-ня хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. З ст. 168).
Особливо великим розміром одержання хабара вважається такий, що в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 1 примітки до ст. 368).
Під службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, розуміються, відповідно до п. 2 примітки до ст. 368, особи, що зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону "Про державну службу".
Це, зокрема, Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови комітетів Верховної Ради України та їх за-ступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та судді Конституційного Суду України, Голова та судді ВСУ, Генеральний прокурор України та його заступники. Перелік осіб, які віднесені цим Законом до тих, що займають відповідальне або особливо відповідальне становище, є вичер-пним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Висновки
В результаті проведеного дослідження автор зробив наступні висновки:
Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368 ККУ), давання хабара (ст. 369 ККУ) і провокацію хабара (ст. 370 ККУ).
Одержання хабара (ст. 368) — це одержання службовою осо-бою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в ін-тересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар як предмет цього злочину — це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, право на майно, будь-які дії майнового характеру.
Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом одержання хабара. Не може розгля-датися як хабар і надання службовій особі таких матеріальних по-слуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбання або зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї, наркотичних засобів), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.
Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді.
Форми одержання хабара: 1) проста (відкрита) і 2) завуальована (прихована). У першому випадку пред-мет хабара безпосередньо вручається службовій особі без будь-яко-го прикриття, а у другому хабар маскується під зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції.
Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа отримала його.
Об'єктивна сторона злочину вичерпується самим фактом одер-жання хабара. Для складу цього злочину не має значення також і те, чи мала намір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає на ква-ліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особою зумовлених хабаром дій (бездіяльності) — так званий хабар-підкуп, або після їх вчинення — хабар-винагорода.
Якщо незаконна винагорода була одержана у зв'язку з виконан-ням особою не службових, а суто виробничо-професійних обов'яз-ків, склад одержання хабара відсутній. За наявності необхідних умов такі дії кваліфікуються за ст. 354 КК.
Якщо вчинені службовою особою за хабар дії (бездіяльність) са-мі по собі є злочинними (службове зловживання, підроблення то-що), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю.
Одержання хабара визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. При цьому не має зна-чення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто або для близьких їй осіб і як фактично був використаний предмет хаба-ра. Якщо службова особа лише створювала умови (підшуковувала співучасників, обговорювала суму і місце вручення хабара тощо) або виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не от-римала його з причин, що від її волі не залежали, вчинене слід ква-ліфікувати як готування до одержання хабара або замах на цей зло-чин.
Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується пря-мим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єк-тивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умис-лом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара.
У частині 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину:
1. Одержання хабара у великому розмірі. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 таким слід вважати хабар, розмір якого у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів грома-дян. Великим хабар є і тоді, коли службова особа систематично от-римує хабарі дрібними сумами (так звані «побори», «такси», «дани-на»), але вчинене охоплюється єдиним умислом винного, спрямова-ним на незаконне збагачення у великому розмірі і, отже, являє со-бою продовжуваний злочин (ч. 2 ст. 32). Якщо умисел був спрямований на одержання хабара у великому розмірі, але з при-чин, що не залежать від волі винного, була отримана лише частина зумовленого хабара, його дії слід кваліфікувати як замах на одер-жання хабара у великому розмірі.
2. Одержання хабара службовою особою, яка займає відпові-дальне становище. Згідно з п. 2 примітки до ст. 368 до таких від-носяться особи, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
3. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб має місце там, де у вчиненні злочину бра-ли участь дві або більше службових особи, які домовилися про спільне одержання хабара або до, або після надходження пропозиції про давання хабара, але до його отримання. Злочин є закінченим з моменту прийняття хабара хо-ча б одним з учасників групи. Якщо кожний з учасників групи усві-домлював, що хабар одержаний у великому або особливо великому розмірі, то всі несуть відповідальність за це діяння незалежно від то-го, в якому розмірі отримав хабар кожний з них особисто.
4. Одержання хабара повторно повинно відповідати ознакам повторності, зазначеним у ст. 32 і має місце тоді, коли згідно з п. З примітки до ст. 368 особою раніше вчинено одержання чи давання хабара.
Одержання службовою особою одного хабара в декілька прийо-мів не утворює повторності, як і одержання хабара одночасно від двох або більше осіб. Однак, одночасне одержання хабара від кіль-кох осіб визнається повторним, якщо хабар передається за вчинен-ня (невчинення) дій в інтересах кожної з них і службова особа ус-відомлює цю обставину.
5. У пункті 4 при-мітки до ст. 368 вимаганням хабара визначається як вимога служ-бовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з вико-ристанням влади чи службового становища дій, які можуть заподія-ти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
За частиною 3 ст. 368 відповідальність настає за одержання ха-бара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. Особливо великий розмір хабара визначається в п.1 примітки до ст. 368 сумою, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум дохо-дів громадян. Питання кваліфікації одержання хабара за цією квалі-фікуючою ознакою вирішуються аналогічно тим, які були викладені щодо великого розміру хабара.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 368 — штраф від семисот п'ят-десяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів дохо-дів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 368 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій-мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. З ст. 368 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Література
Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верхов-ної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. — 1996. — 13 липня.
Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III
Кримінальний Кодекс України від 28.12.1960 № 2001-V
Кримінально-процесуальний кодекс України.//В редакції Закону України від 12 липня 2001 року N 2670-III, ОВУ, 2001 р., N , ст. 1578
Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практи-ки України. — К., 1995. — № 1. — 472 с.
Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Конспект лекций. — Днепропетровск, 1992. — 168 с.
Волженкин Б. В. Квалификация взяточничества. – Л ., 1984.
Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлен-ня у вину. — К., 1996.
Горбатий Роман. Питання кваліфікації давання хабара відповідно до чинного кримінального законодавства України.//
Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. — К., 1996. — 336 с.
Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я. Ю.; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. - К., Правові джерела, 2002. - 432с. і
Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 року та Кримінального кодексу України 2001 року / За ред. В. В. Сташиса. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – С. 170-173.
Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. – К: Атіка, 2001.
Кримінальне право України. В питаннях і відповідях. (Посібник для підготовки до іспитів). Київ-1999.
Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю. Київ. “Правові джерела”- 2002.
Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юридичних вузів. Київ. НУ ім. Т.Г.Шевченка. Юридичний факультет, за ред. П.С.Матиш, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. 2000.
Кримінальне право України. Особлива частина.// За ред. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. - К., Юрінком Інтер, 2002. – 496 с.
Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. — М., 1984. — 182 с.
Лесниевски-Костарева Т. А. Уголовное право. Словарь-справочник. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 2000. – С. 13-15.
Лисенко Б. В. До питання про спосіб приховання злочину//Питання криміналістики і судової експертизи. Саратов, 1976. Вып. 1. С. 48.
Мельник М. Дача хабара: проблемні питання кваліфікації і звільнення від відповідальності // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 4. – С. 37-40.
Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001.
Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. 2-ге вид., переробл та доповн.// Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. ред. Потебенька М. О., Гончаренка В. Г. Особлива частина. – К.: Форум, 2001.
Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року.// За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.
Овечкин В. А. Розслідування злочинів, прихованих інсценівками. Харків, 1979. С. 17.
Уголовний кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2001.
Харченко В. Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части. Новое законодательство в вопросах и ответах. – К.: Атика, 2002.
Зміст
Вступ
Тема даної курсової роботи – „Одержання хабара (ст. 368 КК)”.
Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з особливостями кваліфікації, визнання та відповідальності за одержання хабара.
Дана робота також має на меті допомогти набути основ фундаментальних знань, що стануть підґрунтям у вивченні даного питання, у правильному розумінні приписів чинного законодавства та правової практики.
Основними завданнями при написанні роботи стали:
підбір та аналіз нормативних та наукових джерел, присвячених проблемам кримінального права взагалі та хабарництва зокрема;
узагальнення отриманих даних;
оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.
Актуальність обраної теми полягає в тому, що хабарництво як явище давно стало невід’ємним атрибутом багатьох сфер суспільного життя будь-якої країни. Без перебільшення можна сказати, що хабар сьогодні – найбільш широко застосовуваний на всіх рівнях спосіб вирішення проблем. Із соціальної аномалії він поступово перетворюється в загальноприйняте правило поведінки, у норму життя. Платити доводиться за все чи майже все, що так чи інакше пов’язане з державним регулюванням суспільних відносин. Питання щодо хабарництва потребує глибокого дослідження з метою попередження та запобігання цьому злочину.
Хабар як предмет – це незаконна винагорода матеріального характеру. Але це не просто незаконна винагорода, а винагорода, якою може бути лише майнова цінність, гроші або послуги майнового характеру. Послуги немайнового характеру можуть визнаватися іншими особистими інтересами службової особи при зловживанні владою або службовим становищем і, за наявності необхідних ознак, можуть кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 Кримінального кодексу України.
Структура роботи розроблена з урахуванням стандартних вимог до курсових робіт і містить наступні структурні елементи:
Вступ
Основна частина, яка містить 3 розділи.
Висновки
Список використаних джерел.
В роботі розкриті наступні питання:
Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності;
Характеристика злочину;
Особливості кваліфікації злочину;
тощо.
При написанні курсової роботи автором були використані: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, інші закони та нормативні акти, підручники, монографії, періодичні видання, аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів з кримінального права тощо. Особливу увагу автор приділив аналізу Науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України Мельника, Яценка, Потебенька, Матишевського та інших, а також Науково-практичному коментарю С. Яценка.
1. Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної вла-ди та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'яза-ні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що пе-редбачені Конституцією та законами України. Ці положення Кон-ституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, неза-лежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самовря-дування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і ор-ганізації. Виконання службовими особами своїх службових функцій у порядку, передбаченому законом та іншими нормативними акта-ми, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апа-ратів, а також апарату управління підприємств, установ та організа-цій.[20,c.391]
У Розділі XVII Особливої частини КК — «Злочини у сфері служ-бової діяльності» — передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпе-чують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій неза-лежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зло-вживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроб-лення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяль-ність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.[c.392]
Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службо-вої діяльності (далі — службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення зло-чину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не ви-конує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону служ-бового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для вико-нання яких службові особи цього апарату наділяються певними пов-новаженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину.
Службове підроблення (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) від-носяться до злочинів із формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Істотна шкода може виражатися у заподіянні:
матеріальних (майнових) збитків;
нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди;
матеріального збитку у поєднанні з наслідками немате-ріального характеру.
1. Шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, ко-ли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток може бути реаль-ним (наприклад, винний незаконно використовує обладнання під-приємства в особистих цілях, що призводить до його амортизації і зношування) або являти собою так звану упущену вигоду (наприк-лад, винний віддає незаконний наказ про скорочення випуску това-рів, що призводить до зменшення прибутку підприємства). Можли-ве і поєднання реального матеріального збитку та упущеної вигоди. Однак і в цих випадках загальна його сума повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у за-подіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характе-ру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням кон-кретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних (виборчих, трудових, житлових та інших) прав і свобод людини та громадянина, підриві авторитету та престижу ор-ганів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні гро-мадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обста-новки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організа-ціям виконання своїх основних функцій тощо.
Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, вико-ристовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчинен-ню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи інши-ми особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов'язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості службової особи її підлеглі незаконно заволодівають майном).
3. Матеріальний збиток може поєднуватися із заподіянням на-слідків нематеріального характеру. В такому разі шкода може бути істотною, навіть якщо сума матеріального збитку сама по собі не пе-ревищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак для визнання шкоди істотною, як матеріальний збиток, так і супутні йому наслідки нематеріального характеру не можуть враховуватися тут у відриві один від одного і мають оцінюватися в їх єдності.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між вчиненим служ-бовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення.
Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших умов) про наявність такого злочину, то його відсутність дає підстави розглядати вчинене лише як службовий проступок.
У чотирьох статтях (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 367) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків. Поняття «істотна шкода» і «тяжкі наслідки» співпадають за своїм характером, але відрізняють-ся мірою (тяжкістю) заподіяної шкоди. Тяжкі наслідки також мо-жуть виражатися у спричиненні як матеріального, так і немате-ріального збитку.
Якщо тяжкі наслідки полягають у спричиненні матеріального збитку (прямий збиток або упущена вигода), то відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 сума такого збитку повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів гро-мадян на момент вчинення злочину.
Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків можлива, якщо запо-діяно таку шкоду, як аварія, що призвела до загибелі людей або спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту або виробничих процесів; дезорганізація діяльності орга-нів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що призвів їх до банкрутства; приховування злочинів, які вчиняють-ся тощо.
З суб'єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Вина у таких злочинах із фор-мальним складом, як службове підроблення без обтяжуючих обста-вин (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) можлива лише у формі пря-мого умислу.
У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367 і ч. 2 ст. 366) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільно небезпечних наслідків, які наступили внаслі-док його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно, оскільки у ст. 364 вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 — на умисне вчинення дій, які явно (тобто очевидно для всіх і передусім для самого винного) ви-ходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК — на завідомо неправдивий характер відомостей, що вносяться в офіційні документи. При вчиненні недбалості (ст. 366) діяння може бути як умисним (коли винний свідомо порушує встановлений законом по-рядок здійснення службової діяльності), так і необережним (коли винний приймає неправильне управлінське рішення внаслідок, на-приклад, відсутності з його боку належної уважності, обачності, в разі невірної оцінки ситуації, що склалася).
Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.
Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяль-ності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб'єкт. Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уста-новах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'я-зані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціаль-ним повноваженням.
Таким чином, до кола службових закон відно-сить осіб, які:
здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням
організаційно-розпо-рядчих чи
адміністративно-господарських обов'язків.
1. Представниками влади є працівники державних органів та установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати ви-моги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізич-ними і юридичними особами незалежно від їх відомчої приналеж-ності або підлеглості. До них відносяться народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та орга-нів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної і податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та інші. Закон пов'язує визнання особи пред-ставником влади не за посадою, яку вона обіймає, а за наявністю у неї владних повноважень. Тому представником влади може бути і рядовий працівник державного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник громадської організації (наприклад, член громадського формування з охорони громадського порядку під час вико-нання ним обов'язків з охорони цього порядку).
2. Під організаційно-розпорядчими обов'язками слід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудо-вим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях неза-лежно від форми власності (підбір та розставляння кадрів, плану-вання роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, ві-домств, державних, колективних або приватних підприємств, гро-мадських організацій, їх заступники та керівники структурних під-розділів або дільниць робіт (наприклад, директор підприємства, пре-зидент фірми, завідуючий лабораторією, відділом, начальник цеху, майстер дільниці, виконроб, бригадир, їх заступники тощо).
3. Адміністративно-господарські обов'язки включають до себе повноваження з управління або розпорядження державним, колек-тивним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих операцій тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відді-лів і служб, їх заступники, завідуючі складами, магазинами, май-стернями, ательє, відомчі ревізори і контролери тощо.
Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним ор-ганом або службовою особою. Обіймання особою певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки має бути оформлено відповідним (усним чи письмовим) рішенням — нака-зом, розпорядженням, постановою, протоколом, довіреністю тощо. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов'язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.
Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лі-кар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, ван-тажник, сторож) обов'язки. У той самий час, якщо поряд із зазна-ченими, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки, вони визнаються службовими особами. Наприклад, лікар, який зловживає своїми обов'язками при видачі листів непрацездатності або викладач, який ставить позитив-ні оцінки на екзамені за незаконну винагороду вчиняють юридичне значущі дії, здатні породжувати, змінювати чи припиняти правовід-носини, що дозволяє визнати ці дії організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими, а осіб, які їх вчинюють — службо-вими.
У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та осо-би без громадянства, що перебувають в Україні на законних підста-вах, користуються тими самими правами і свободами, а також не-суть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Відповідно до цього конституційного положення у п. 2 примітки до ст. 364 вста-новлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пунк-ті 1 цієї примітки.
Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на вста-новлений порядок несення військової служби, несуть відповідаль-ність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.
При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавця-ми можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурюва-чем чи посібником можуть виступати і приватні особи.
2. Характеристика злочину
Відповідно до статті 368 Кримінального Кодексу України:”
1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах тою, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового станови-ща—
карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї ти-сячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів гро-мадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи за-йматися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Одержання хабара у великому розмірі, або службо-вою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або по-єднане з вимаганням хабара,— карається позбавленням волі на строк від п'яти до де-сяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, та з конфіскацією майна.
3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище,—
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.”
Хабарам у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому - такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неопо-датковуваний мінімум доходів громадян.
Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну служб/ віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самовря-дування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині 1 статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.
Повторним у статтях 368 і 369 Кримінального Кодексу визнається злочин, вчи-нений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.
Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам що-до своїх прав і законних інтересів.[28,c.926]
Хабар — це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення буді-вельних чи ремонтних робіт тощо).
Послуги, - пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зло-вживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364.
Хабарництво підриває авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційних або підприємницьких структур, дискредитує їх діяльність. Хабарництво - родове поняття, яке охоплює два нерозривно пов'язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368) і давання хабара (ст. 369).
Одержання хабара означає прийняття службовою особою від іншої особи ма-теріальних цінностей, отримання майнових вигід або користування послугами майно-вого характеру за діяння, яке вона повинна була або могла вчинити або вчинила на користь іншої особи завдяки службовому становищу.
Поняття "хабар у будь-якому вигляді" передбачає його майновий характер. Тому предметом хабара може бути майно (гроші, іноземна валюта, монетарні метали, до-рогоцінне каміння, продукти, речі, будівельні матеріали тощо), право на майно (доку-менти, які надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимогами виконання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового харак-теру (передача майнових вигід, відмова від них, відмова від прав на майно, безопла-тне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, прове-дення будівельних чи ремонтних робіт тощо).
Не можуть визнаватися предметом хабара надані службовій особі послуги немайнового характеру (наприклад, улеслива характеристика або відзив в пресі, інтимний зв'язок, виступ на "захист" службової особи, яка критикується за хиби в роботі).[26,c.368]
Одержання хабара означає, що предмет хабара вручається особисто службо-вій особі або ж, з її відома, близькій або знайомій людині. Предмет хабара може бути пересланий поштою, внесений на рахунок особи в банк, а також може передаватися в більш завуальованій формі (скажімо, навмисний програш грошей в карти, передача речі під виглядом подарунка, дача грошей в борг без подальшого повернення, про-даж коштовної речі за безцінь і, навпаки, придбання речі, яка не являє собою цінності, за велику грошову суму, незаконна виплата преміальних або заробітної плати за удаване сумісництво).
3. Особливості кваліфікації злочину
Для кваліфікації злочину за ст. 368 необхідно, щоб дія службової особи, за яку дано хабара, була чи могла бути вчинена з використанням нею службового станови-ща або випливаючої з нього можливості чи повноважень давати вказівки і контролю-вати діяльність інших організацій. В разі визнання особи суб'єктом одержання хабара за дії, вчинені іншою службовою особою, суд повинен встановити, чи могла ця особа в силу свого службового становища та виконуваних обов'язків за хабар вжити заходів до вчинення іншою службовою особою діянь, бажаних для хабародавця.
Одержання хабара вважається закінченим злочином з моменту одержання службо-вою особою хоча б частини матеріальних цінностей або вигід незалежно від того, чи були вчинені дії в інтересах хабародавця. Відповідальність за одержання хабара на-стає і тоді, коли службова особа, прийнявши матеріальну винагороду, відмовилась ви-конати раніше обумовлені діяння по службі або взагалі не мала наміру їх виконувати.
Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтро-льних осіб за заступництво чи потурання, вирішення на їх користь питань, які входять до її компетенції, має розцінюватись як одержання хабара.
Вручення службовій особі подарунків або інших підношень не за певні дії по служ-бі, а з метою підлабузництва, для встановлення або підтримки з нею "добрих" стосун-ків не є кримінальне караним.[28,c.825]
Для складу злочину не має значення, був прийнятий хабар до або після вико-нання або невиконання службовою особою певного діяння по службі. Отриманню ви-нагороди, в одних випадках, може передувати домовленість між хабародавцем і ха-барником про вчинення або утримання від вчинення дій по службі (хабар-підкуп), в інших - дії службової особи попередньою домовленістю про матеріальну винагороду можуть не обумовлюватись (хабар-винагорода). І в першому, і в другому випадках буде мати місце одержання хабара.
Хабар може бути одержаний службовою особою за вчинення як правомірного, так і протиправного діяння по службі. Якщо одержання хабара пов'язане з вчиненням службовою особою протиправного діяння, яке утворює самостійний склад злочину (наприклад, зловживання службовим становищем, службове підроблення, винесення суддею завідомо неправосудного вироку), відповідальність настає не тільки за одер-жання хабара, а й за злочин, вчинений нею.
Поняття "інтереси того, хто дає хабара" включає в себе не лише особисті інтереси хабародавця, але й близьких йому осіб, а також хибно зрозумілі інтереси тієї чи іншої організації, з якою він пов'язаний по службі.
Одержання хабара завжди вчинюється з прямим умислом. Службова особа ус-відомлює, що вона незаконно отримує матеріальну вигоду від іншої особи за вчинен-ня певних дій по службі, і бажає отримати таку вигоду.
Умислом особи, яка одержала хабара, охоплюється і те, що особа, яка передала їй цінності, знає, що вона цим самим дала хабара. Тому дії службової особи, яка отри-мала матеріальні цінності від іншої особи за відсутності такого усвідомлення за наяв-ності до того підстав можуть кваліфікуватись як зловживання владою чи службовим становищем, шахрайство тощо.
Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій службовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, треба кваліфікувати не за ст. 368, а за відповідними частинами ст. 364 та ст. 190. Особа, яка в такому випадку передала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає ха-бар, несе відповідальність за замах на давання хабара (ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 369) (див.: абз. 2 п. 9 постанови ПВСУ від 26 квітня 2001 р. №5 "Про судову практику в справах про хабарництво // ВВСУ. - 2002. - №3. - Вкладка. - С. 11).
Суб'єктом одержання хабара може бути лише службова особа. Суб'єктом цього злочину треба вважати і тих службових осіб підприємств, установ і організацій, які в силу свого службового становища і виконуваних ними службових обов'язків могли вжи-ти заходів до вчинення іншими службовими особами дій, бажаних для хабародавця.
Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державної установи або організації, який не є службовою особою, у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру в значному розмірі за виконання або невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, кваліфікується заст. 354.
В ч. 2 ст. 368 до обставин, які обтяжують цей злочин, віднесені: одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара.
Поняття "великий розмір" одержаного хабара дається в п. 1 примітки до ст. 368. Великим розміром хабара вважається такий, що у 200 і більше разів перевищує не-оподатковуваний мінімум доходів громадян.
Службовими особами, які займають відповідальне становище, говориться в п. 2 примітки до ст. 368, є особи, посади яких відповідно до ст. 25 Закону "Про держав-ну службу" (ЗУ. Том 6. - «., 1996. - С. 238-239) віднесені до третьої, четвертої, п'ятої, шостої категорій (це, зокрема, посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, заступників Постійного Представника Президента України в АРК, заступників глав обласних, Київської і Севастопольської міських державних адмі-ністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської і Севастопольської мі-ських державних адміністрацій, керівників управлінь, відділів, служб районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій), а також судді, прокурори і слідчі, керівни-ки, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого са-моврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
Під одержанням хабара за попередньою змовою групою осіб треба розумі-ти таке вчинення цього злочину, в якому брали участь дві і більше особи, котрі попе-редньо домовились (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання) про спільне його вчинення. Воно буде в наявності лише тоді, коли його учасники (службові особи) діяли як співвиконавці злочину. Одні з них мо-жуть, використовуючи своє службове становище, підшукувати хабародавців, інші - вчиняти дії по службі на користь тих, хто дав хабара, тощо; але всі вони разом, або, відповідно до змови кожний окремо, отримують хабар.
Співвиконавцями треба вважати службових осіб, які одержують хабар за виконан-ня чи невиконання дій, які кожен із них міг чи повинен був виконати з використанням службового становища. Для кваліфікації одержання хабара, як вчиненого групою осіб за попередньою змовою, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обумовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара бере участь декілька службових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один із співучасників одержання хабара.
Службова особа, яка одержала хабар без попередньої домовленості з іншою слу-жбовою особою, а після цього передала їй частину одержаного в якості хабара, несе відповідальність за сукупність злочинів - за одержання і давання хабара.
Повторним у статтях 368 і 369 згідно з п. З примітки до ст. 368 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями. Повторність відсутня, якщо за перший злочин минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, а у разі судимості особи така була по-гашена або знята у встановленому законом порядку або якщо особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку.
Одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання обумовлених з тим, хто дає хабар, дій, треба розглядати як продовжу-ваний злочин. Кваліфікувати у таких випадках дії за ознакою повторності не можна.
Це положення відноситься і до випадків одночасного одержання хабара від кількох осіб. Так, одноразовість одержання хабара буде тоді, коли службова особа одержала раніш обумовлені матеріальні цінності від декількох осіб одночасно за виконання або невиконання в їх загальних інтересах єдиного, загального діяння по службі. Отриман-ня матеріальних цінностей хоча і одночасно або в один прийом від декількох осіб за виконання або невиконання в інтересах кожної з них окремих дій по службі утворює повторність (див.: абз. З п. 15 постанови).
Вимаганням хабара визнається вимога посадовою особою під загрозою вчи-нення або невчинення, з використанням влади чи посадового становища, дій, які мо-жуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів (див.: п. 4 примітки до ст. 368).
У випадках, коли особа, у якої вимагали хабара, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин хабар не дала, дії службової особи, яка вимагала хабар, в залежності від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимаган-ня чи замах на вчинення цього злочину (абз. 2 п. 17 постанови).
Під інтересами хабародавця треба розуміти законні (правоохоронювані) інтереси особи, у якої вимагається хабар. Тому вимога службової особи про матеріальну вина-городу за вчинене діяння по службі, спрямоване на задоволення протизаконних інте-ресів хабародавця, не може розглядатися як вимагання хабара. Вимагання хабара не буде, якщо щодо хабародавця мала місце з боку службової особи лише проста про-позиція дати хабара.
Обставинами, які надають злочину особливо кваліфікованого виду, є одержан-ня хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. З ст. 168).
Особливо великим розміром одержання хабара вважається такий, що в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 1 примітки до ст. 368).
Під службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, розуміються, відповідно до п. 2 примітки до ст. 368, особи, що зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону "Про державну службу".
Це, зокрема, Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови комітетів Верховної Ради України та їх за-ступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та судді Конституційного Суду України, Голова та судді ВСУ, Генеральний прокурор України та його заступники. Перелік осіб, які віднесені цим Законом до тих, що займають відповідальне або особливо відповідальне становище, є вичер-пним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Висновки
В результаті проведеного дослідження автор зробив наступні висновки:
Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368 ККУ), давання хабара (ст. 369 ККУ) і провокацію хабара (ст. 370 ККУ).
Одержання хабара (ст. 368) — це одержання службовою осо-бою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в ін-тересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар як предмет цього злочину — це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, право на майно, будь-які дії майнового характеру.
Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом одержання хабара. Не може розгля-датися як хабар і надання службовій особі таких матеріальних по-слуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбання або зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї, наркотичних засобів), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.
Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді.
Форми одержання хабара: 1) проста (відкрита) і 2) завуальована (прихована). У першому випадку пред-мет хабара безпосередньо вручається службовій особі без будь-яко-го прикриття, а у другому хабар маскується під зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції.
Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа отримала його.
Об'єктивна сторона злочину вичерпується самим фактом одер-жання хабара. Для складу цього злочину не має значення також і те, чи мала намір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає на ква-ліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особою зумовлених хабаром дій (бездіяльності) — так званий хабар-підкуп, або після їх вчинення — хабар-винагорода.
Якщо незаконна винагорода була одержана у зв'язку з виконан-ням особою не службових, а суто виробничо-професійних обов'яз-ків, склад одержання хабара відсутній. За наявності необхідних умов такі дії кваліфікуються за ст. 354 КК.
Якщо вчинені службовою особою за хабар дії (бездіяльність) са-мі по собі є злочинними (службове зловживання, підроблення то-що), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю.
Одержання хабара визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. При цьому не має зна-чення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто або для близьких їй осіб і як фактично був використаний предмет хаба-ра. Якщо службова особа лише створювала умови (підшуковувала співучасників, обговорювала суму і місце вручення хабара тощо) або виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не от-римала його з причин, що від її волі не залежали, вчинене слід ква-ліфікувати як готування до одержання хабара або замах на цей зло-чин.
Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується пря-мим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єк-тивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умис-лом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара.
У частині 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину:
1. Одержання хабара у великому розмірі. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 таким слід вважати хабар, розмір якого у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів грома-дян. Великим хабар є і тоді, коли службова особа систематично от-римує хабарі дрібними сумами (так звані «побори», «такси», «дани-на»), але вчинене охоплюється єдиним умислом винного, спрямова-ним на незаконне збагачення у великому розмірі і, отже, являє со-бою продовжуваний злочин (ч. 2 ст. 32). Якщо умисел був спрямований на одержання хабара у великому розмірі, але з при-чин, що не залежать від волі винного, була отримана лише частина зумовленого хабара, його дії слід кваліфікувати як замах на одер-жання хабара у великому розмірі.
2. Одержання хабара службовою особою, яка займає відпові-дальне становище. Згідно з п. 2 примітки до ст. 368 до таких від-носяться особи, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
3. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб має місце там, де у вчиненні злочину бра-ли участь дві або більше службових особи, які домовилися про спільне одержання хабара або до, або після надходження пропозиції про давання хабара, але до його отримання. Злочин є закінченим з моменту прийняття хабара хо-ча б одним з учасників групи. Якщо кожний з учасників групи усві-домлював, що хабар одержаний у великому або особливо великому розмірі, то всі несуть відповідальність за це діяння незалежно від то-го, в якому розмірі отримав хабар кожний з них особисто.
4. Одержання хабара повторно повинно відповідати ознакам повторності, зазначеним у ст. 32 і має місце тоді, коли згідно з п. З примітки до ст. 368 особою раніше вчинено одержання чи давання хабара.
Одержання службовою особою одного хабара в декілька прийо-мів не утворює повторності, як і одержання хабара одночасно від двох або більше осіб. Однак, одночасне одержання хабара від кіль-кох осіб визнається повторним, якщо хабар передається за вчинен-ня (невчинення) дій в інтересах кожної з них і службова особа ус-відомлює цю обставину.
5. У пункті 4 при-мітки до ст. 368 вимаганням хабара визначається як вимога служ-бовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з вико-ристанням влади чи службового становища дій, які можуть заподія-ти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
За частиною 3 ст. 368 відповідальність настає за одержання ха-бара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. Особливо великий розмір хабара визначається в п.1 примітки до ст. 368 сумою, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум дохо-дів громадян. Питання кваліфікації одержання хабара за цією квалі-фікуючою ознакою вирішуються аналогічно тим, які були викладені щодо великого розміру хабара.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 368 — штраф від семисот п'ят-десяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів дохо-дів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 368 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій-мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. З ст. 368 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Література
Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верхов-ної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. — 1996. — 13 липня.
Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III
Кримінальний Кодекс України від 28.12.1960 № 2001-V
Кримінально-процесуальний кодекс України.//В редакції Закону України від 12 липня 2001 року N 2670-III, ОВУ, 2001 р., N , ст. 1578
Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практи-ки України. — К., 1995. — № 1. — 472 с.
Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Конспект лекций. — Днепропетровск, 1992. — 168 с.
Волженкин Б. В. Квалификация взяточничества. – Л ., 1984.
Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлен-ня у вину. — К., 1996.
Горбатий Роман. Питання кваліфікації давання хабара відповідно до чинного кримінального законодавства України.//
Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. — К., 1996. — 336 с.
Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я. Ю.; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. - К., Правові джерела, 2002. - 432с. і
Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 року та Кримінального кодексу України 2001 року / За ред. В. В. Сташиса. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – С. 170-173.
Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. – К: Атіка, 2001.
Кримінальне право України. В питаннях і відповідях. (Посібник для підготовки до іспитів). Київ-1999.
Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю. Київ. “Правові джерела”- 2002.
Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юридичних вузів. Київ. НУ ім. Т.Г.Шевченка. Юридичний факультет, за ред. П.С.Матиш, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. 2000.
Кримінальне право України. Особлива частина.// За ред. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. - К., Юрінком Інтер, 2002. – 496 с.
Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. — М., 1984. — 182 с.
Лесниевски-Костарева Т. А. Уголовное право. Словарь-справочник. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 2000. – С. 13-15.
Лисенко Б. В. До питання про спосіб приховання злочину//Питання криміналістики і судової експертизи. Саратов, 1976. Вып. 1. С. 48.
Мельник М. Дача хабара: проблемні питання кваліфікації і звільнення від відповідальності // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 4. – С. 37-40.
Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001.
Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. 2-ге вид., переробл та доповн.// Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. ред. Потебенька М. О., Гончаренка В. Г. Особлива частина. – К.: Форум, 2001.
Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року.// За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.
Овечкин В. А. Розслідування злочинів, прихованих інсценівками. Харків, 1979. С. 17.
Уголовний кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2001.
Харченко В. Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части. Новое законодательство в вопросах и ответах. – К.: Атика, 2002.
