Криміналістична версія
Зміст
Вступ…………………………………………………………………..3- 4
Розділ 1. Поняття версії в кримінальному процесі……………………………5- 6 1. Види і класифікація версій………………………………………
Розділ 2. Наука про криміналістичні версії…………………………..
2.1. Етапи розвитку криміналістичної версії………………………….
Розділ 3. Перевірка і дослідження версій……………………………
Розділ 4.Головні вимоги до побудови версій в процесі доказування
Висновки………………………………………………………………..
Список використаних джерел…………………………………………………..
Вступ
Розкриття злочину — процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пі-знання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії досить правомірне: бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. По-рівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (спосо-бом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з анало-гічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.
У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і по-дій минулого, тому особливе значення має формально-логічна кате-горія гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з роз-криття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих обставин.
Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. Його широ-ко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності, а також екс-перти.
Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України завдання попереднього слідства полягає у викритті осіб, винних у вчиненні злочинів, шляхом обирання й перевірки доказів, що здійснюється з метою визначення предмета судового розгляду з огляду на це зазначене слідство — це виявлення, розгляд, перевірка й оцінка фактичних даних, що мають значення доказів у кримінальній справі та відіграють роль засобу встановлення обставин останньої.
Пізнання злочину здійснюється у повній відповідності з загальними закономірностями і категоріями теорії пізнання. Злочин, як подія що мала місце в минулому, не може бути сприйнятий слідчим лише через органи почуття. Безпосередньо сприйматися можуть лише матеріальні сліди та наслідки злочину. А для розшуку цих слідів та оцінки їх значення необхідна напружена розумова діяльність слідчого.
Розслідування злочинів обґрунтовано від-носять до специфічної пізнавальної діяльності тієї, яка має творчий характер. Важливою умовою успішного вирішення завдань що вини-кають при цьому є єдність психологічних та інтелектуальних якостей слідчого.
РОЗДІЛ 1
Поняття версії в кримінальному процесі
Важливим логічним інструментом пізнання є гіпотези, які у слідчій діяльності прийнято називати версіями. У перекладі з латинської слово «версія» означає поворот, видозміну. В юридичному розумінні воно вживається як синонім будь якого припущення, передбачення здогадки, які виникають у процесі більш або менш складної розумової діяльності. Версія детермінована з проблемною ситуацією, з питаннями, які не дістали вирішення у процесі розслідування.
У гносеологічному (пізнавальному) аспекті версія являє собою форму переходу від не знання до знання про подію, що розслідуєть-ся. Тому її треба розглядати як форму і процес відображення явищ мате-ріального світу, осягнення думкою об’єктивної природи предмета що пізнається.
Процес пізнання не передбачає розмежування окремих боків процесу мислення. Логічний процес не існує без пізнавального і психічного, пізнавальний — без логічного і психічного, а психічний — без пізнавального і логічного. Усі вони взаємопов’язані та взаємообумовлені. Це різні сторони єдиного процесу мислення.
Психічна діяльність є діяльністю мозку органу мислення (психічний бік мислення) і водночас відображенням, пізнанням світу об’єктивної дійсності (пізнавальний бік мислення), а думка — це насамперед продукт мислення кінцевий вияв процесу (логічний бік мислення).
Розділити окремі сторони процесу мислення при його практичному застосуванні неможливо. Лише у разі дослідження останніх здійснюваного з метою визначення їх специфічних ознак доцільне розмежування цієї складної розумової конструкції.
Версія, з одного боку, є окремим методом криміналістичної науки, а з другого — ймовір-ною інформаційно-логічною моделлю проблемної ситуації, результатом розумової діяль-ності слідчого. Оскільки пізнавальна діяльність слідчого має творчий характер, в її структурі присутні як обов'язкові та неусвідомлювані компонен-ти інтуїція, здогадка, установки, уявлення, професійні знання, фантазія.
Велике значення мають інтелектуальний потенціал, рівень освіти, спосіб мислення, професійний досвід слідчого, його здатність використовувати передовий досвід розсліду-вання злочинів, запобігання їм. Це дозволяє слідчому розгорнути припущення в систему фактів (доказів), пояснити процес їх форму-вання, встановити правильність або помилко-вість його висновків стосовно події, яка роз-сліпується [6,c.88].
У науковій літературі немає єдності погля-дів щодо сутності, місця, значення та ролі версії під час здійснення попереднього слідст-ва.
Уявляється, що для визначення поняття ”криміналістична версія” велике значення ма-ють й істотні ознаки. А такими ознаками є те, що слідча версія — це самостійна форма мислення, яку не можна ототожнювати з понят-тям, міркуванням, висновком, а також вису-нуте слідчим припущення, що підлягає обо-в'язковій перевірці.
Таким чином, криміналістична версія — це припущення слідчого стосовно невстановлених обставин події, яка досліджується, максималь-но широке узагальнення наявних відомостей і фактів, що відзначається єдиним поясненням і спрямоване на розслідування злочинів.
Криміналістична версія – це обгрунтоване припущення про факт, явище або групу фактів, явищ, що мають або можуть мати значення для справи; версія вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, явищ, їхній зміст і зв'язок між собою і служить цілям встановлення істини по справі.
Надаючи версії статусу методу пізнання, можна говорити про те, що основним її при-значенням є упорядкування і систематизація наявної інформації з метою пояснення фак-тів.
1.1. Види і класифікація версій
Науковці класифікують версії за:
- суб'єктом висування: слідчі, оперативно-розшукові, експертні, судові , (ці версії, як правило, взаємозалежні і можуть випливати одна з іншої. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої і навпаки.)
- за обсягом встановлення об-ставин події, що досліджується: загальні, при-значені для пояснення сутності події в цілому, її характеру, причинного зв'язку між фактами; окремі — ймовірне судження про місце, час, знаряддя вчинення злочину, походження окремих слідів тощо.
- ступенем конкретності: типові — пояснення події в цілому на підста-ві даних узагальненого досвіду судової, експертної, оперативно-розшукової практики, конкретні — робочі версії, над якими працює у той або інший момент слідчий.
- велике теоретичне і практичне значення має розподіл версій на основні і контрверсії. Роль останніх особливо велика в процесі судового розгляду справ, але і при розслідуванні злочинів, і в експертній діяльності вони виконують важливу функцію попередження однобічності і необ'єктивності, орієнтуючи на розширення кола фактично можливих версій. Контрверсії висуваються не шляхом багатоетапного версійного процесу, а більш простим способом, за допомогою логічної операції заперечення. Наприклад, якщо основна версія: “ймовірно, що вбивство зроблене К.”, то контрверсія буде мати такий вигляд: “вбивство зробив не К., а хтось інший».
- визначене значення має диференціація криміналістичних версій на пошукові і дослідницькі. Розходження між ними полягає в тому, що головною метою першої підгрупи є пошук джерел (носіїв) інформації, а ціль другої полягає в дослідженні уже виявленої інформації. Дана класифікація версій безпосередньо пов'язана з реальним існуванням пошукових і дослідницьких труднощів, що виникають у процесі вирішення проблемних ситуацій.
На процес розробки версії як логічного ме-тоду пізнання впливають дві обставини :
по-треба слідчого у встановленні та наступному поясненні невідомих фактів,
наявність не-обхідних для цього фактичних даних — інфор-маційного базису.
Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідст-ва, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового роз-гляду, судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.
Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей роз-слідуваних діянь і поділяються на два види:*
загальні — припущення, які охоплюють злочин, що розкрива-ється, у цілому;*
окремі, які пояснюють певні обставини злочину.
У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей), які належать до різновидів окремої версії [8,c.110].
Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визнача-ються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб’єктів — слідчого, судді, експерта, оперу повно важеного Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкрит-тя злочинів. Наприклад під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версія-ми можуть бути такі:*
пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил про-типожежної безпеки;*
пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;*
пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було передбачити;*
пожежа сталася внаслідок підпалу.
Здійснюючи розслідування по конкретній кримінальній спра-ві, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.
Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені ра-ніше версії про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа).
Зазначені різновиди версій і теоретичні положення, що стосують-ся їх змісту, класифікації, стадій розвитку, а також умов достовір-ності, становлять учення про криміналістичні версії.
Розділ 2
Наука про криміналістичні версії
Версія — обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу визначеного злочину надаючи версії статусу методу пізнання, можна говорити про те, що основним її при-значенням є упорядкування і систематизація наявної інформації з метою пояснення фак-тів. Версія — це готове, хоч і неповне, недостовірне, ймовірне, знання про об'єкт, що досліджується (обставини, які підлягають дока-зуванню), інструмент подальшого досліджен-ня, в результаті якого досягається достовірне, істинне знання. Вона забезпечує всебічний пошук, виявлення фактичних даних (доказів), сприяє ґрунтовній перевірці та правильній оцінці останніх.
Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з висунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спрямована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.
Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманітні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи перевірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирішення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, правомірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах певного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обгрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки [9,c.33].
Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії перевіряють переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому застосовують також оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони мають допоміжний характер. Для перевірки оперативно-розшукових версій найчастіше використовують засоби й методи опе-ративно-розшукової діяльності; при цьому процесуальні засоби доречні лише в тому обсязі, в якому їх застосовують під час розслідування кримінальної справи, що здійснюється паралельно. Застосування процесуальних засобів перевірки оперативно-розшукових версій поза межами судочинства неприпустиме.
Специфічні й форми застосування спеціальних знань для перевірки слідчих, судових і оперативно-розшукових версій. Під час перевірки слідчих і судових версій спеціальні знання використовують переважно у формі експертизи та залучення спеціалістів до участі у виконанні слідчих дій, а для перевірки оперативно-розшукових версій характерна непроцесуальна форма застосування спеціальних знань. Експертні версії перевіряють також на основі суворої регламентації із застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів.
Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії криміналістики використовують принцип паралельної (одночасної) перевірки версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Поступова перевірка версій з дотриманням черговості не гарантує отримання цих переваг, а навпаки, містить загрозу втратити сліди злочину, цінну доказову інформацію, що спричинює необхідність здійснення повторних слідчих дій, призводить до порушення процесуальних строків розслідування.
Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кожний факт, що логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи невідповідності його реальній дійсності. Обмеження перевірки дослідженням тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для впевненості, що підтверджена версія виражає об'єктивну істину у справі.
Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії неприпустимо — вона повинна тривати до повного виявлення та усунення розбіжностей.
З метою глибшої та детальнішої перевірки обставин, що випливають із висунутої версії, необхідно використовувати, якщо можливо, комплекс процесуальних і непроцесуальних засобів (наприклад, необхідно допитати свідків, здійснити слідчий експеримент, опера-тивно-розшукові заходи).
Послідовність виконання комплексу слідчих і оперативно-розшу-кових дій визначається з урахуванням певних факторів. Передусім виконують дії, спрямовані на виявлення й фіксацію слідів злочину, що швидко змінюються, а також доказів, які можуть бути втрачені чи навмисно змінені. Першими здійснюють також заходи, спрямовані на припинення злочинів, що готуються, а також на те, щоб перешкодити злочинцю знищити речові докази, утекти чи покінчити життя самогубством.
За інших рівних умов насамперед виконуються дії, результати яких мають значення для перевірки кількох версій, а також ті, які в тому чи іншому конкретному випадку можуть дати істотніші та
надійніші результати. Дії, спрямовані на встановлення попередніх епізодів злочину, доцільно виконувати до здійснення заходів, спрямованих на перевірку фактів, виявлених пізніше [6, c.12].
Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка здійснюється доти, поки висунута версія не буде спростована або поки не з'являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об'єктивною істиною.
Філософи твердять, що припущення про будь-який факт перетворюється на достовірне знання про нього, якщо можна довести, що з цього факту й тільки з нього випливають виявлені наслідки. Гіпотеза перетворюється на достовірне знання й тоді, коли доведено, що з усіх можливих причин певного факту треба виключити як недоведені всі причини, крім однієї, що спричинила цей факт.
Наведені умови достовірності гіпотези застосовують і до криміналістичних версій. Версія достовірна в таких випадках:*
якщо було висунуто всі можливі припущення стосовно обставини злочину, яка перевіряється, і при розслідуванні на основі нових додаткових даних не виникло іншої версії, що стосується тієї ж обставини. Наприклад, у справі про вбивство з трьох можливих версій (умисне вбивство, необережне вбивство, нещасний випадок) підтвердилася версія про умисне вбивство. Якби при розслідуванні було встановлено, що можливих причин смерті в цьому разі більше, то виключення двох із них не було б достатнім доказом істинності третьої версії. Версія про умисне вбивство стала б неправильною, а істинною була б версія (про самогубство), не висунута слідчим;*
усі висунуті версії про певну обставину були перевірені, і всі їх, за винятком однієї, що була об'єктивно підтверджена, було спростовано та відкинуто;*
усі наслідки (обставини), що логічно виводяться з підтвердженої версії, були всебічно досліджені та знайшли підтвердження, тобто виявлені насправді;*
підтверджена версія повністю узгоджується з усіма іншими обставинами справи.
Тільки за наявності сукупності наведених умов можна визнати версію, що підтвердилася, такою, що відповідає дійсності, виражає об'єктивну істину у справі.
Зазначені умови достовірності можна застосовувати тільки до однорідних версій, тобто до тих, що стосуються однієї обставини злочи-
ну, яку перевіряють. Якщо, наприклад, перевіряють три версії: про спосіб, мотив і суб'єкт злочину, то підтвердження будь-якої з них ще не є підтвердженням її достовірності. У цьому разі наведені раніше умови достовірності версій застосовувати не можна, бо версії, які перевіряють, не є однорідними. Зазначимо також, що в цьому разі щодо трьох різних елементів складу злочину було висунуто тільки по одній версії, тоді як будь-яка обставина справи, яку перевіряють, породжує два протилежних припущення (версії): тезу та антитезу (вчинено розкрадання — розкрадання не було). Тільки за умови перевірки однорідних версій можна застосовувати умови достовірності.
2.1. Етапи розвитку криміналістичної версії
Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину проходить у своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають процес розслідування: виникнення (висунення) версії; аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслідків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення; практична перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що наслідки, які були логічно виведені аналізом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута. Якщо ж можливі наслідки відповідають встановленим фактам дійсності, то висунута версія є вірогідною (можливою). Але вважати її достовірною (що відповідає дійсності) на цьому етапі поки що не можна, бо одні й ті самі наслідки можуть випливати з різних підстав, і не виключено, що встановлені факти дійсності зумовлені іншою закономірністю (причиною), яка не охоплюється висунутою версією. Наприклад, якщо під час перевірки версії про розкрадання на фірмі А було встановлено, що заступник директора останнім часом придбав багато дорогих речей, то це ще не означає, що він причетний до розкрадання, бо він отримав спадщину.
Поділ процесу розвитку версії на три послідовні стадії має велике практичне значення. Побіжне врахування або ігнорування тієї чи іншої стадії призводить до суттєвих помилок у плануванні розслідування і, як наслідок, — до порушення строків розслідування та його низької якості. Іноді слідчий, плануючи розслідування, обмежується формулюванням версій і переліком заходів їх перевірки, не аналізуючи змісту версій, не визначаючи можливих наслідків (фактів, обставин), не зупиняючись на конкретних питаннях, які слід з'ясувати в кожній з них. У результаті перелік заходів перевірки висунутих версій виявляється неповним або випадковим.
Розумова діяльність у процесі висування та аналізу версій охоплює сукупність встановлених у справі фактів, їх оцінювання та можливі причини. Через те що справжня причина явища, яке перевіряється, фактично невідома, одразу виникають кілька версій, що виключають одна одну, конкурують між собою доти, поки не буде встановлено, які з них є безпідставними, а яка відповідає об'єктивній істині [3,c.47].
Пізнавальна роль версії полягає не тільки в тому, що вона може пояснити вже відомі слідству обставини злочину, а й у тому, що за її допомогою встановлюються нові обставини й факти, які не були відомі слідчому на момент висунення версії. Якщо версія виражає об'єктивну істину, то з її змісту аналітично можуть бути виведені не тільки ті висновки (факти), встановлення яких передувало висуненню версії, а й ті, які стали відомі після її висунення.
Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та перевірки для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час перевірки версії нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує ступінь її надійності. Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а й виявляти нові — важлива умова можливості перевірки висунутого припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних версій.
Розділ 3
Дослідження і перевірка версій
Друга стадія процесу версіювання - розвинення версії пов'язується нами з розумовим дослідженням припущення, виведенням з нього положень, їх деталізація шляхом постановки питань по кожному з положень.
З логічної сторони це процес формування суджень про невстановлені ще факти і обставини (конкретизація версії).
Традиційно в учбовій криміналістичній літературі дослідження (перевірку) версії розглядають в двох етапах: 1) аналізу версії; 2) практичній її перевірці. Другий етап в свою чергу поділяють на чотири стадії: висунення положень; визначення слідчих дій і черговість їх проведення для перевірки висунутих положень; проведення запланованих дій; оцінка отриманих даних і формування висновку про істинність або хибність версії.
Виходячи з цієї теоретичної концепції, в юридичній літературі приводяться наступні правила перевірки версій.
1. З версій повинні бути виведенні всі положення, що логічно випливають.
2. Положення повинні бути логічно пов'язані між собою.
3. Результати перевірки приватних версій використовуються як основа для побудови загальних версій.
4. Послідовність перевірки версій визначається практичними умовами розслідування.
5. Перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним шляхом.
Стадія оцінки отриманих фактичних даних, їх співставлення з висунутими положеннями і на цій основі формування висновку про істинність або хибність версії (припущення) має велике практичне значення, але теоретично досліджена не достатньо. Тому пропонуємо виділити її в якості самостійного елементу розумової діяльності слідчого - як доказування версії. Другу ж стадію - розвинення версії вважаємо доцільним обмежити логічним дослідженням висунутого припущення [7, c.57].
Головним в логічному дослідженні змісту версії є уявлення про те, які факти, події, обставини повинні існувати в реальній дійсності, якщо висунута версія виражає об'єктивну істину. Ці положення, що є припущеними судженнями, знаходять вираз у сформульованих слідчим питаннях, що підлягають поясненню. Вони дозволяють значно розширити знання слідчого про обставини злочину, дозволяють прогнозувати існування окремих фактів - систематизувати приховані сторони злочину. В цьому плані версія виступає логічною умовою планування розслідування.
Досвід показує, що для практичних працівників, а також і слухачів спірним моментом виявляється задача визначення стосовно кожної версії вичерпною сукупності питань, які підлягають практичні перевірці. По цій причині дане завдання вимагає серйозного і наполеглого відпрацювання на заняттях і відповідного висвітлення в учбовому посібнику.
Для того, щоб з висунутого на передуючому етапі припущення вивести положення, судження, яким виражається версія, включається у висновок у якості посилання (або в склад посилання в якості одного з елементів). В операціях по розробці положень використовуються в якості інструментарію різноманітні логічні конструкції. В логіці відомі два правильних модусу умовно-категоричного умовиводу - стверджуючий і заперечуючий. Використання стверджуючого модусу можна проілюструвати за допомогою такого роздуму: "Якщо Іванов здійснив злочин (крадіжку), то він був на місці події, у нього повинні бути викрадені речі Згідно висунутої версії, існують певні підстави вважати, що в крадіжці винен Іванов. З цього виходить, що можна припустити, що Іванов був на місці події і що в нього повинні бути викрадені речі." Якщо версія вірна, то і виведенні положення повинні відповідати дійсності. Достовірність положення визначається достовірністю версії. Подальша перевірка висунутої версії буде пов'язана з пошуками відповідей на питання: "Чи знайдені на місці події сліди перебування Іванова?", "Чи зберігаються у нього викрадені речі?" і т.д.
Заперечуючий модус використовується в процесі доказування хибності версії. Розглянемо його нижче.
В процесі логічного виведення положень із версії найбільш широко застосовується дедукція. Саме з цим методом отримання нового знання, а саме, в логічному відношенні пов'язане використання типових версій. Вони можуть підказати, де, наприклад, злочинці частіше за все ховають зброю або викрадені речі, яким шляхом намагаються знищити сліди і т.д. Однак важко погодитись з тими авторами, які вважають дедуктивний метод єдиним можливим методом виведення положень з версії. Не можна виключати інші методи, наприклад, аналогію: бо саме вона являється одною з логічних основ реалізації особистого досвіду слідчого, роль якого на цьому етапі версіювання заперечувати неможливо [9, c.265].
Перевірка версії. Третя стадія доказування версії може реалізовуватись двома шляхами. Перший - емпіричний пов'язаний з безпосереднім виявленням фактів, явищ (або їх відображень), він здійснюється засобами процесуального доказування. Другий - теоретичний - полягає в логічному доказуванні або спростуванні версії.
Перший шлях в цілому не характерний для розробки повної моделі криміналістичної версії. В розслідуванні злочинів таким шляхом встановлюються окремі обставини (сліди) скоєного злочину при здійсненні окремих слідчих дій, наприклад огляді місця події.
Другий шлях, на мою думку, досить перспективний і повинен розроблятися в рамках вчення про криміналістичну версію з використанням законів логіки. Так, теоретичне доказування версії принципово схоже на логічну верифікацію, а теоретичне спростування версії - на логічну фальсифікацію. Зупинимось на цьому питанні детальніше.
Логічне доказування, тобто співставлення положень, виведених з версії, з дійсним положенням речей приводить до одного із наступних результатів:
1) доказуванню - встановленню істинності висунутого припущення;
2) спростуванню - встановленню хибності припущення;
3) зміні ступеню вірогідності припущення.
В логіці доказуванням називається операція, що заключається в обгрунтуванні істинності висунутого судження за допомогою інших суджень, істинність яких встановлена раніше тезису, аргументів (підстав) і процедури - демонстрації (форми доказування). Тезисом називається судження, істинність якого необхідно обгрунтувати. Аргументи або підстави - істинні судження, за допомогою яких обгрунтовується істинність тезису. Демонстрація або форма доказування - логічний зв'язок між тезисом і аргументами, який повинен носити необхідний і закономірний характер, тобто тезис повинен з необхідністю випливати з аргументів.
Оскільки версія завжди представлена вірогідним судженням, процедура встановлення її істинності по своїй логічній природі аналогічна відповідній операції доказування. Так, роль тезису відіграє сама версія (припущення), роль аргументів - судження про факти та інші істинні судження. Наприклад, Іванов знаходився на місці скоєння злочину (тезис); на місці події знайдені його відбитки пальців (аргумент, судження про факт, встановлене в ході провадження огляду місця події і дактилоскопічної експертизи).
По засобу доказування логічні докази поділяються на прямі та непрямі. Прямим називається доказ, при якому істинність тезису безпосередньо слідує із існуючих аргументів. Так, у викладеному вище прикладі відбитки пальців Іванова, знайдені в конкретному приміщенні, є прямими доказами того, що він був в даному приміщенні.
Іноді для підтвердження версії намагаються використовувати висновок від істинності наслідку умовного судження до істинності підстави (в рамках умовно-категоричного умовиводу). Розглянемо приклад. З місця скоєння квартирної крадіжки були вилучені відбитки пальців. В ході їх перевірки був встановлений гр. Л. - сусід потерпілого. На цій підставі слідчий звинуватив його в крадіжці. В даному випадку міркування слідчого будувалось по схемі:
Однак це невірний варіант стверджуючого модусу умовно-категоричного умовиводу, тут думка рухається від ствердження наслідку до ствердження підстави. Висновок такого умовиводу не може вважатися достовірним, оскільки наслідок міг бути визваний іншою підставою, що не передбачена версією.
У нашому випадку міркування слідчого було хибним і в подальшому не підтвердилося. Сліди були залишені підозрюваним Л. поза зв'язком із злочином (напередодні він допомагав потерпілому пересувати меблі).
Подібну схему міркування можна використовувати для доказування тільки в тому випадку, якщо між версією і наслідком існує відношення еквівалентності (рівнозначності). Це означає міцний двосторонній зв'язок, сувору взаємообумовленість двох явищ. Тоді, виявивши будь-яке з цих явищ можна, посилаючись на нього, доказувати існування другого явища.
Розділ 4
Головні вимоги до побудови версій в процесі доказування
У розвитку версії можна виділити три етапи: 1) побудови (висування припущення), 2) до-слідження (суджень, висновків), 3) перевірки.
Побудова версії здійснюється в міру накопи-чення, логічної обробки і осмислення фактів. На основі наявних знань, власного досвіду, ре-зультатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил. Так, версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, відзначатись конкретністю, логічно правильною побудо-вою і несперечливістю. Треба мати контрверсію у справі, висувати максимально можливу кількість версій.
Під час розробки версії слідчий має засто-совувати логічні прийоми (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, рефлексії), закони логіки (тотожності, несперечливості, виклю-ченого третього, достатньої підстави).
Висунуті положення необхідно доводити, не сприймати на віру бездоказові твердження. У процесі оформлення інформаційного бази-су велике значення мають спостереження, експеримент, порівняння, аналіз, індукція. Порівняння дозволяє визначати тотожність встановлених фактів і різницю між ними, зіставляти їх з вже відомими даними. У проце-сі аналізу досліджуються окремі властивості фактів[7.c.99].
При висуванні версії необхідно широко за-стосовувати аналогію. Вона лежить в основі розшуку злочинця за способом вчинення зло-чину. Як правило, версія повинна обґрунтову-ватись множинністю фактичних даних. При цьому велике значення має їх узагальнення на основі поєднання подібних суттєвих ознак і зв'язків багатьох відображених мисленням предметів.
Сутність пізнання версії полягає в розумовому дослідженні припущення, виведенні із нього висновків, їх деталізації.
Дослідження версій повинно відповідати таким вимогам:
з них мають бути зроблені всі логічні висновки,
судження повинні бути логічно узгоджені між собою,
результати перевірки окремих версій мають використову-ватись як основа побудови загальної версії,
послідовність перевірки версій повинна визначатись умовами розслідування.
Побудова версій, як і гіпотез, — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.
Гіпотеза, як і версія, може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за анало-гією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути ви-сунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно ви-словлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у фор-мі індукції або дедукції тощо.
Версія (гіпотеза) — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:
1) висування гіпотези і 2) доведення гіпотези. Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій: 1) вивчення обставин дослі-джуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпо-тези, 3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпо-тези), 4) перевірка цих наслідків на практиці і 5) ви-сновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.
Висування версії (гіпотези).. Версія будується не на голо-му місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукуп-ність фактів, що відносяться до спостережуваного яви-ща, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припу-щення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побу-дова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснює-мо. На підставі зібраних фактів висловлюється припу-щення про те, що таке досліджуване явище, тобто фор-мулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його ви-словлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.
Висування припущення, тобто формулювання гіпоте-зи, становить основний зміст гіпотези.
Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. При-пущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпо-тези, Побудова версії здійснюється в міру накопи-чення, логічної обробки і осмислення фактів [4,c.234].
наявних знань, власного досвіду, ре-зультатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил. Так, версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, відзначатись конкретністю, логічно правильною побудо-вою і несперечливістю. Треба мати контрверсію у справі, висувати максимально можливу кількість версій.
Під час розробки версії слідчий має засто-совувати логічні прийоми (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, рефлексії), закони логіки (тотожності, несперечливості, виклю-ченого третього, достатньої підстави).
Висунуті положення необхідно доводити, не сприймати на віру бездоказові твердження. У процесі оформлення інформаційного бази-су велике значення мають спостереження, експеримент, порівняння, аналіз, індукція. Порівняння дозволяє визначати тотожність встановлених фактів і різницю між ними, зіставляти їх з вже відомими даними. У проце-сі аналізу досліджуються окремі властивості фактів. Метод індукції дає можливість групувати ті факти, які мають які-небудь загальні ознаки.
При висуванні версії необхідно широко за-стосовувати аналогію. Вона лежить в основі розшуку злочинця за способом вчинення зло-чину. Як правило, версія повинна обґрунтову-ватись множинністю фактичних даних. При цьому велике значення має їх узагальнення на основі поєднання подібних суттєвих ознак і зв'язків багатьох відображених мисленням предметів.
Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину, як було сказано вище, про-ходить у своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають процес розслідування:
- виникнення (висунення) версії;
- аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслід-ків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення;
- практична перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що наслідки, які були логічно виведені аналі-зом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута.
Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та пе-ревірки для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час пере-вірки версії нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує сту-пінь її надійності. Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а и виявляти нові — важлива умова можливості пере-вірки висунутого припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних версій.
Логічний процес побудови версій є єдиним для всіх її різновидів (слідчої, судової, експертної, загальної, окремої). Версія не може бути продуктом необґрунтованих і надуманих здогадок і припущень.
В основу версії мають бути покладені фактичні дані, які поділя-ються на дві основні групи.
1. Дані, отримані з різних джерел, які стосуються кримінальної справи. Вони можуть міститись у судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах і по-відомленнях громадян, повідомленнях засобів масової інформації та в інших джерелах. Для побудови версій на основі даних цієї групи за-стосовують переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз і синтез, безпосередні та опосередковані (здебільшого індук-тивні) умовиводи [3,c.7].
2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не стосуються кримінальної справи. Це дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а та-кож отримані з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагаль-нень слідчої, судової та експертної практики. Зокрема, велике значен-ня під час висунення версій мають результати кримінологічного ана-лізу і видова криміналістична характеристика злочину.
Висунення версій — процес, що охоплює всі сумнівні та невідомі обставини розслідуваного злочину. Якщо будь-які обставини слідчо-му поки що невідомі або сумнівні чи є дані про їх суперечливість, не-обхідно щодо кожної з цих обставин висунути всі можливі на цей мо-мент розслідування обґрунтовані версії.
Процес розкриття злочинів з використанням гіпотетичного мето-ду пізнання передбачає оцінювання розслідуваної події в цілому та висунення загальних версій, кожна з яких потім деталізується, по-діляється на низку версій за окремими обставинами, що охоплюють-ся загальною версією. Наприклад, у разі виявлення трупа людини з ознаками насильницької смерті розумова діяльність слідчого роз-починається із загальної оцінки отриманої інформації та висунення таких можливих загальних версій:*
вчинено вбивство;*
стався нещасний випадок;*
вчинено самогубство.
Кожна з цих трьох загальних версій передбачає висунення та пе-ревірку окремих версій. Так, припущення про вбивство породжує версії про час, місце, мотив і мету вбивства, його виконавця та співвиконавців, знаряддя вбивства, інші обставини злочину.
Обсяг окремої слідчої версії може бути різним: версія може стосу-ватися будь-якої обставини, що перевіряється, події чи охоплювати дві та більше взаємопов'язані обставини. Іноді в одній окремій слід-чій версії об'єднуються кілька припущень щодо різних обставин зло-чину (наприклад, про суб'єкт, мотив, час, місце та спосіб). Аналіз і перевірка таких "збільшених", великих за обсягом версій ускладнені і їх можуть здійснити тільки досвідчені, висококваліфіковані слідчі. Під час розслідування багатоепізодних, складних злочинів бажано, щоб окремі версії охоплювали якусь одну обставину. При цьому збільшується кількість версій, але спрощуються їх аналіз і перевірка.
Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з ви-сунутої версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх порівняння з фактами реальної дійсності [4,c.67].
Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з ви-сунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спря-мована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.
Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманіт-ні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи пере-вірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирі-шення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, право-мірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах пев-ного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки.
Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути до-веденою. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаю-чи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним ме-тодом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслід-ки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповіда-ють дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж на-слідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це озна-чає, що висунута гіпотеза хибна.
Висновки
Отже, версія – одна з можливих гіпотез, які пояснюють походження або властивості окремих юридично значимих обставин злочину або злочину в цілому.
Побудова версій в судовому слідстві, як і любої гіпотези, складається з двох етапів. Перший етап – аналіз окремих фактів і відносин між ними; другий етап – синтез фактів.
В процесі побудови версій, щоб вияснити характер злочину і осіб, винних у його скоєні, необхідно аналітично дослідити даний фактичний матеріал. Мета аналізу – виділити серед великої кількості фактичних обставин такі, які певним чином пов’язані зі злочином. В процесі аналізу важливо виявити серед різноманітних фактичних обставин дещо спільне, а саме наявність їх зв’язку зі злочином. Види умовиводів, за допомогою яких аналізуються факти, бувають різними, що залежить не лише від особливості самих фактів і зовнішніх умов, але і від характеру раніше отриманих знань. Якщо слідуючий надає перевагу загальним знанням, його вивід протікає у формі дедуктивних умовиводів.
В процесі аналізу використовують знання з окремих випадків і фактів, котрі зустрічались при розслідування інших справ, тобто будують умовивід по аналогії, співставляючи одне явище іншому.
Аналіз фактів може протікати і у формі індукції. Наприклад, по співпалим ознакам почерків слідчий робить висновок, що це робота однієї особи. В результаті аналізу вирішується задача відношення доказового матеріалу: із кількості досліджуваних фактів вибирають ті, котрі дають основу для підстави про їх зв’язок зі злочином.
Для того щоб зробити наступний крок, необхідний синтез емпіричного матеріалу.
Розслідування злочинів потребує розвиненого аналітико-синтезуючого мислення, уміння виявляти серед них особливе, специфічне. Це дозволяє встановити весь ланцюг причинного зв’язку, пізнати ті факти, котрі лежать на початку цього ланцюга, і котрі обумовили появу всіх інших обставин.
Список використаних джерел
Конституція України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
Михеєнко М. М., Нор В. Г., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 2003.
Салтевський М. В. Про поняття доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві. Право України. – 1996. №1. – с. 52-54.
Про організаційно-правові основи боротьби з організонаною злочиністю: Закон України від 29.06 93 р. Голос України. – 1993. 6 серпня. - №148.
Тертешник В. М. Кримінально-процесуальне право України. – Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999
П.Кубрак, В.Мікулін, О.Павлючук, О.Садченко.журнал. “Пізнавальна сутність версії та принципи планування розслідування злочинів” // “Право України”. 2001. № 8.
М.В. Салтевський «Криміналістика» Кондор, Київ – 2005 року
9. А. В. Іщенко, В. А. Колесник «Криміналістика» Київ – 2004
Вступ…………………………………………………………………..3- 4
Розділ 1. Поняття версії в кримінальному процесі……………………………5- 6 1. Види і класифікація версій………………………………………
Розділ 2. Наука про криміналістичні версії…………………………..
2.1. Етапи розвитку криміналістичної версії………………………….
Розділ 3. Перевірка і дослідження версій……………………………
Розділ 4.Головні вимоги до побудови версій в процесі доказування
Висновки………………………………………………………………..
Список використаних джерел…………………………………………………..
Вступ
Розкриття злочину — процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пі-знання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії досить правомірне: бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. По-рівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (спосо-бом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з анало-гічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.
У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і по-дій минулого, тому особливе значення має формально-логічна кате-горія гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з роз-криття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих обставин.
Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. Його широ-ко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності, а також екс-перти.
Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України завдання попереднього слідства полягає у викритті осіб, винних у вчиненні злочинів, шляхом обирання й перевірки доказів, що здійснюється з метою визначення предмета судового розгляду з огляду на це зазначене слідство — це виявлення, розгляд, перевірка й оцінка фактичних даних, що мають значення доказів у кримінальній справі та відіграють роль засобу встановлення обставин останньої.
Пізнання злочину здійснюється у повній відповідності з загальними закономірностями і категоріями теорії пізнання. Злочин, як подія що мала місце в минулому, не може бути сприйнятий слідчим лише через органи почуття. Безпосередньо сприйматися можуть лише матеріальні сліди та наслідки злочину. А для розшуку цих слідів та оцінки їх значення необхідна напружена розумова діяльність слідчого.
Розслідування злочинів обґрунтовано від-носять до специфічної пізнавальної діяльності тієї, яка має творчий характер. Важливою умовою успішного вирішення завдань що вини-кають при цьому є єдність психологічних та інтелектуальних якостей слідчого.
РОЗДІЛ 1
Поняття версії в кримінальному процесі
Важливим логічним інструментом пізнання є гіпотези, які у слідчій діяльності прийнято називати версіями. У перекладі з латинської слово «версія» означає поворот, видозміну. В юридичному розумінні воно вживається як синонім будь якого припущення, передбачення здогадки, які виникають у процесі більш або менш складної розумової діяльності. Версія детермінована з проблемною ситуацією, з питаннями, які не дістали вирішення у процесі розслідування.
У гносеологічному (пізнавальному) аспекті версія являє собою форму переходу від не знання до знання про подію, що розслідуєть-ся. Тому її треба розглядати як форму і процес відображення явищ мате-ріального світу, осягнення думкою об’єктивної природи предмета що пізнається.
Процес пізнання не передбачає розмежування окремих боків процесу мислення. Логічний процес не існує без пізнавального і психічного, пізнавальний — без логічного і психічного, а психічний — без пізнавального і логічного. Усі вони взаємопов’язані та взаємообумовлені. Це різні сторони єдиного процесу мислення.
Психічна діяльність є діяльністю мозку органу мислення (психічний бік мислення) і водночас відображенням, пізнанням світу об’єктивної дійсності (пізнавальний бік мислення), а думка — це насамперед продукт мислення кінцевий вияв процесу (логічний бік мислення).
Розділити окремі сторони процесу мислення при його практичному застосуванні неможливо. Лише у разі дослідження останніх здійснюваного з метою визначення їх специфічних ознак доцільне розмежування цієї складної розумової конструкції.
Версія, з одного боку, є окремим методом криміналістичної науки, а з другого — ймовір-ною інформаційно-логічною моделлю проблемної ситуації, результатом розумової діяль-ності слідчого. Оскільки пізнавальна діяльність слідчого має творчий характер, в її структурі присутні як обов'язкові та неусвідомлювані компонен-ти інтуїція, здогадка, установки, уявлення, професійні знання, фантазія.
Велике значення мають інтелектуальний потенціал, рівень освіти, спосіб мислення, професійний досвід слідчого, його здатність використовувати передовий досвід розсліду-вання злочинів, запобігання їм. Це дозволяє слідчому розгорнути припущення в систему фактів (доказів), пояснити процес їх форму-вання, встановити правильність або помилко-вість його висновків стосовно події, яка роз-сліпується [6,c.88].
У науковій літературі немає єдності погля-дів щодо сутності, місця, значення та ролі версії під час здійснення попереднього слідст-ва.
Уявляється, що для визначення поняття ”криміналістична версія” велике значення ма-ють й істотні ознаки. А такими ознаками є те, що слідча версія — це самостійна форма мислення, яку не можна ототожнювати з понят-тям, міркуванням, висновком, а також вису-нуте слідчим припущення, що підлягає обо-в'язковій перевірці.
Таким чином, криміналістична версія — це припущення слідчого стосовно невстановлених обставин події, яка досліджується, максималь-но широке узагальнення наявних відомостей і фактів, що відзначається єдиним поясненням і спрямоване на розслідування злочинів.
Криміналістична версія – це обгрунтоване припущення про факт, явище або групу фактів, явищ, що мають або можуть мати значення для справи; версія вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, явищ, їхній зміст і зв'язок між собою і служить цілям встановлення істини по справі.
Надаючи версії статусу методу пізнання, можна говорити про те, що основним її при-значенням є упорядкування і систематизація наявної інформації з метою пояснення фак-тів.
1.1. Види і класифікація версій
Науковці класифікують версії за:
- суб'єктом висування: слідчі, оперативно-розшукові, експертні, судові , (ці версії, як правило, взаємозалежні і можуть випливати одна з іншої. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої і навпаки.)
- за обсягом встановлення об-ставин події, що досліджується: загальні, при-значені для пояснення сутності події в цілому, її характеру, причинного зв'язку між фактами; окремі — ймовірне судження про місце, час, знаряддя вчинення злочину, походження окремих слідів тощо.
- ступенем конкретності: типові — пояснення події в цілому на підста-ві даних узагальненого досвіду судової, експертної, оперативно-розшукової практики, конкретні — робочі версії, над якими працює у той або інший момент слідчий.
- велике теоретичне і практичне значення має розподіл версій на основні і контрверсії. Роль останніх особливо велика в процесі судового розгляду справ, але і при розслідуванні злочинів, і в експертній діяльності вони виконують важливу функцію попередження однобічності і необ'єктивності, орієнтуючи на розширення кола фактично можливих версій. Контрверсії висуваються не шляхом багатоетапного версійного процесу, а більш простим способом, за допомогою логічної операції заперечення. Наприклад, якщо основна версія: “ймовірно, що вбивство зроблене К.”, то контрверсія буде мати такий вигляд: “вбивство зробив не К., а хтось інший».
- визначене значення має диференціація криміналістичних версій на пошукові і дослідницькі. Розходження між ними полягає в тому, що головною метою першої підгрупи є пошук джерел (носіїв) інформації, а ціль другої полягає в дослідженні уже виявленої інформації. Дана класифікація версій безпосередньо пов'язана з реальним існуванням пошукових і дослідницьких труднощів, що виникають у процесі вирішення проблемних ситуацій.
На процес розробки версії як логічного ме-тоду пізнання впливають дві обставини :
по-треба слідчого у встановленні та наступному поясненні невідомих фактів,
наявність не-обхідних для цього фактичних даних — інфор-маційного базису.
Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідст-ва, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового роз-гляду, судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.
Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей роз-слідуваних діянь і поділяються на два види:*
загальні — припущення, які охоплюють злочин, що розкрива-ється, у цілому;*
окремі, які пояснюють певні обставини злочину.
У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей), які належать до різновидів окремої версії [8,c.110].
Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визнача-ються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб’єктів — слідчого, судді, експерта, оперу повно важеного Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкрит-тя злочинів. Наприклад під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версія-ми можуть бути такі:*
пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил про-типожежної безпеки;*
пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;*
пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було передбачити;*
пожежа сталася внаслідок підпалу.
Здійснюючи розслідування по конкретній кримінальній спра-ві, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.
Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені ра-ніше версії про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа).
Зазначені різновиди версій і теоретичні положення, що стосують-ся їх змісту, класифікації, стадій розвитку, а також умов достовір-ності, становлять учення про криміналістичні версії.
Розділ 2
Наука про криміналістичні версії
Версія — обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу визначеного злочину надаючи версії статусу методу пізнання, можна говорити про те, що основним її при-значенням є упорядкування і систематизація наявної інформації з метою пояснення фак-тів. Версія — це готове, хоч і неповне, недостовірне, ймовірне, знання про об'єкт, що досліджується (обставини, які підлягають дока-зуванню), інструмент подальшого досліджен-ня, в результаті якого досягається достовірне, істинне знання. Вона забезпечує всебічний пошук, виявлення фактичних даних (доказів), сприяє ґрунтовній перевірці та правильній оцінці останніх.
Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з висунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спрямована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.
Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманітні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи перевірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирішення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, правомірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах певного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обгрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки [9,c.33].
Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії перевіряють переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому застосовують також оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони мають допоміжний характер. Для перевірки оперативно-розшукових версій найчастіше використовують засоби й методи опе-ративно-розшукової діяльності; при цьому процесуальні засоби доречні лише в тому обсязі, в якому їх застосовують під час розслідування кримінальної справи, що здійснюється паралельно. Застосування процесуальних засобів перевірки оперативно-розшукових версій поза межами судочинства неприпустиме.
Специфічні й форми застосування спеціальних знань для перевірки слідчих, судових і оперативно-розшукових версій. Під час перевірки слідчих і судових версій спеціальні знання використовують переважно у формі експертизи та залучення спеціалістів до участі у виконанні слідчих дій, а для перевірки оперативно-розшукових версій характерна непроцесуальна форма застосування спеціальних знань. Експертні версії перевіряють також на основі суворої регламентації із застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів.
Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії криміналістики використовують принцип паралельної (одночасної) перевірки версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Поступова перевірка версій з дотриманням черговості не гарантує отримання цих переваг, а навпаки, містить загрозу втратити сліди злочину, цінну доказову інформацію, що спричинює необхідність здійснення повторних слідчих дій, призводить до порушення процесуальних строків розслідування.
Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кожний факт, що логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи невідповідності його реальній дійсності. Обмеження перевірки дослідженням тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для впевненості, що підтверджена версія виражає об'єктивну істину у справі.
Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії неприпустимо — вона повинна тривати до повного виявлення та усунення розбіжностей.
З метою глибшої та детальнішої перевірки обставин, що випливають із висунутої версії, необхідно використовувати, якщо можливо, комплекс процесуальних і непроцесуальних засобів (наприклад, необхідно допитати свідків, здійснити слідчий експеримент, опера-тивно-розшукові заходи).
Послідовність виконання комплексу слідчих і оперативно-розшу-кових дій визначається з урахуванням певних факторів. Передусім виконують дії, спрямовані на виявлення й фіксацію слідів злочину, що швидко змінюються, а також доказів, які можуть бути втрачені чи навмисно змінені. Першими здійснюють також заходи, спрямовані на припинення злочинів, що готуються, а також на те, щоб перешкодити злочинцю знищити речові докази, утекти чи покінчити життя самогубством.
За інших рівних умов насамперед виконуються дії, результати яких мають значення для перевірки кількох версій, а також ті, які в тому чи іншому конкретному випадку можуть дати істотніші та
надійніші результати. Дії, спрямовані на встановлення попередніх епізодів злочину, доцільно виконувати до здійснення заходів, спрямованих на перевірку фактів, виявлених пізніше [6, c.12].
Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка здійснюється доти, поки висунута версія не буде спростована або поки не з'являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об'єктивною істиною.
Філософи твердять, що припущення про будь-який факт перетворюється на достовірне знання про нього, якщо можна довести, що з цього факту й тільки з нього випливають виявлені наслідки. Гіпотеза перетворюється на достовірне знання й тоді, коли доведено, що з усіх можливих причин певного факту треба виключити як недоведені всі причини, крім однієї, що спричинила цей факт.
Наведені умови достовірності гіпотези застосовують і до криміналістичних версій. Версія достовірна в таких випадках:*
якщо було висунуто всі можливі припущення стосовно обставини злочину, яка перевіряється, і при розслідуванні на основі нових додаткових даних не виникло іншої версії, що стосується тієї ж обставини. Наприклад, у справі про вбивство з трьох можливих версій (умисне вбивство, необережне вбивство, нещасний випадок) підтвердилася версія про умисне вбивство. Якби при розслідуванні було встановлено, що можливих причин смерті в цьому разі більше, то виключення двох із них не було б достатнім доказом істинності третьої версії. Версія про умисне вбивство стала б неправильною, а істинною була б версія (про самогубство), не висунута слідчим;*
усі висунуті версії про певну обставину були перевірені, і всі їх, за винятком однієї, що була об'єктивно підтверджена, було спростовано та відкинуто;*
усі наслідки (обставини), що логічно виводяться з підтвердженої версії, були всебічно досліджені та знайшли підтвердження, тобто виявлені насправді;*
підтверджена версія повністю узгоджується з усіма іншими обставинами справи.
Тільки за наявності сукупності наведених умов можна визнати версію, що підтвердилася, такою, що відповідає дійсності, виражає об'єктивну істину у справі.
Зазначені умови достовірності можна застосовувати тільки до однорідних версій, тобто до тих, що стосуються однієї обставини злочи-
ну, яку перевіряють. Якщо, наприклад, перевіряють три версії: про спосіб, мотив і суб'єкт злочину, то підтвердження будь-якої з них ще не є підтвердженням її достовірності. У цьому разі наведені раніше умови достовірності версій застосовувати не можна, бо версії, які перевіряють, не є однорідними. Зазначимо також, що в цьому разі щодо трьох різних елементів складу злочину було висунуто тільки по одній версії, тоді як будь-яка обставина справи, яку перевіряють, породжує два протилежних припущення (версії): тезу та антитезу (вчинено розкрадання — розкрадання не було). Тільки за умови перевірки однорідних версій можна застосовувати умови достовірності.
2.1. Етапи розвитку криміналістичної версії
Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину проходить у своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають процес розслідування: виникнення (висунення) версії; аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслідків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення; практична перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що наслідки, які були логічно виведені аналізом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута. Якщо ж можливі наслідки відповідають встановленим фактам дійсності, то висунута версія є вірогідною (можливою). Але вважати її достовірною (що відповідає дійсності) на цьому етапі поки що не можна, бо одні й ті самі наслідки можуть випливати з різних підстав, і не виключено, що встановлені факти дійсності зумовлені іншою закономірністю (причиною), яка не охоплюється висунутою версією. Наприклад, якщо під час перевірки версії про розкрадання на фірмі А було встановлено, що заступник директора останнім часом придбав багато дорогих речей, то це ще не означає, що він причетний до розкрадання, бо він отримав спадщину.
Поділ процесу розвитку версії на три послідовні стадії має велике практичне значення. Побіжне врахування або ігнорування тієї чи іншої стадії призводить до суттєвих помилок у плануванні розслідування і, як наслідок, — до порушення строків розслідування та його низької якості. Іноді слідчий, плануючи розслідування, обмежується формулюванням версій і переліком заходів їх перевірки, не аналізуючи змісту версій, не визначаючи можливих наслідків (фактів, обставин), не зупиняючись на конкретних питаннях, які слід з'ясувати в кожній з них. У результаті перелік заходів перевірки висунутих версій виявляється неповним або випадковим.
Розумова діяльність у процесі висування та аналізу версій охоплює сукупність встановлених у справі фактів, їх оцінювання та можливі причини. Через те що справжня причина явища, яке перевіряється, фактично невідома, одразу виникають кілька версій, що виключають одна одну, конкурують між собою доти, поки не буде встановлено, які з них є безпідставними, а яка відповідає об'єктивній істині [3,c.47].
Пізнавальна роль версії полягає не тільки в тому, що вона може пояснити вже відомі слідству обставини злочину, а й у тому, що за її допомогою встановлюються нові обставини й факти, які не були відомі слідчому на момент висунення версії. Якщо версія виражає об'єктивну істину, то з її змісту аналітично можуть бути виведені не тільки ті висновки (факти), встановлення яких передувало висуненню версії, а й ті, які стали відомі після її висунення.
Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та перевірки для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час перевірки версії нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує ступінь її надійності. Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а й виявляти нові — важлива умова можливості перевірки висунутого припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних версій.
Розділ 3
Дослідження і перевірка версій
Друга стадія процесу версіювання - розвинення версії пов'язується нами з розумовим дослідженням припущення, виведенням з нього положень, їх деталізація шляхом постановки питань по кожному з положень.
З логічної сторони це процес формування суджень про невстановлені ще факти і обставини (конкретизація версії).
Традиційно в учбовій криміналістичній літературі дослідження (перевірку) версії розглядають в двох етапах: 1) аналізу версії; 2) практичній її перевірці. Другий етап в свою чергу поділяють на чотири стадії: висунення положень; визначення слідчих дій і черговість їх проведення для перевірки висунутих положень; проведення запланованих дій; оцінка отриманих даних і формування висновку про істинність або хибність версії.
Виходячи з цієї теоретичної концепції, в юридичній літературі приводяться наступні правила перевірки версій.
1. З версій повинні бути виведенні всі положення, що логічно випливають.
2. Положення повинні бути логічно пов'язані між собою.
3. Результати перевірки приватних версій використовуються як основа для побудови загальних версій.
4. Послідовність перевірки версій визначається практичними умовами розслідування.
5. Перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним шляхом.
Стадія оцінки отриманих фактичних даних, їх співставлення з висунутими положеннями і на цій основі формування висновку про істинність або хибність версії (припущення) має велике практичне значення, але теоретично досліджена не достатньо. Тому пропонуємо виділити її в якості самостійного елементу розумової діяльності слідчого - як доказування версії. Другу ж стадію - розвинення версії вважаємо доцільним обмежити логічним дослідженням висунутого припущення [7, c.57].
Головним в логічному дослідженні змісту версії є уявлення про те, які факти, події, обставини повинні існувати в реальній дійсності, якщо висунута версія виражає об'єктивну істину. Ці положення, що є припущеними судженнями, знаходять вираз у сформульованих слідчим питаннях, що підлягають поясненню. Вони дозволяють значно розширити знання слідчого про обставини злочину, дозволяють прогнозувати існування окремих фактів - систематизувати приховані сторони злочину. В цьому плані версія виступає логічною умовою планування розслідування.
Досвід показує, що для практичних працівників, а також і слухачів спірним моментом виявляється задача визначення стосовно кожної версії вичерпною сукупності питань, які підлягають практичні перевірці. По цій причині дане завдання вимагає серйозного і наполеглого відпрацювання на заняттях і відповідного висвітлення в учбовому посібнику.
Для того, щоб з висунутого на передуючому етапі припущення вивести положення, судження, яким виражається версія, включається у висновок у якості посилання (або в склад посилання в якості одного з елементів). В операціях по розробці положень використовуються в якості інструментарію різноманітні логічні конструкції. В логіці відомі два правильних модусу умовно-категоричного умовиводу - стверджуючий і заперечуючий. Використання стверджуючого модусу можна проілюструвати за допомогою такого роздуму: "Якщо Іванов здійснив злочин (крадіжку), то він був на місці події, у нього повинні бути викрадені речі Згідно висунутої версії, існують певні підстави вважати, що в крадіжці винен Іванов. З цього виходить, що можна припустити, що Іванов був на місці події і що в нього повинні бути викрадені речі." Якщо версія вірна, то і виведенні положення повинні відповідати дійсності. Достовірність положення визначається достовірністю версії. Подальша перевірка висунутої версії буде пов'язана з пошуками відповідей на питання: "Чи знайдені на місці події сліди перебування Іванова?", "Чи зберігаються у нього викрадені речі?" і т.д.
Заперечуючий модус використовується в процесі доказування хибності версії. Розглянемо його нижче.
В процесі логічного виведення положень із версії найбільш широко застосовується дедукція. Саме з цим методом отримання нового знання, а саме, в логічному відношенні пов'язане використання типових версій. Вони можуть підказати, де, наприклад, злочинці частіше за все ховають зброю або викрадені речі, яким шляхом намагаються знищити сліди і т.д. Однак важко погодитись з тими авторами, які вважають дедуктивний метод єдиним можливим методом виведення положень з версії. Не можна виключати інші методи, наприклад, аналогію: бо саме вона являється одною з логічних основ реалізації особистого досвіду слідчого, роль якого на цьому етапі версіювання заперечувати неможливо [9, c.265].
Перевірка версії. Третя стадія доказування версії може реалізовуватись двома шляхами. Перший - емпіричний пов'язаний з безпосереднім виявленням фактів, явищ (або їх відображень), він здійснюється засобами процесуального доказування. Другий - теоретичний - полягає в логічному доказуванні або спростуванні версії.
Перший шлях в цілому не характерний для розробки повної моделі криміналістичної версії. В розслідуванні злочинів таким шляхом встановлюються окремі обставини (сліди) скоєного злочину при здійсненні окремих слідчих дій, наприклад огляді місця події.
Другий шлях, на мою думку, досить перспективний і повинен розроблятися в рамках вчення про криміналістичну версію з використанням законів логіки. Так, теоретичне доказування версії принципово схоже на логічну верифікацію, а теоретичне спростування версії - на логічну фальсифікацію. Зупинимось на цьому питанні детальніше.
Логічне доказування, тобто співставлення положень, виведених з версії, з дійсним положенням речей приводить до одного із наступних результатів:
1) доказуванню - встановленню істинності висунутого припущення;
2) спростуванню - встановленню хибності припущення;
3) зміні ступеню вірогідності припущення.
В логіці доказуванням називається операція, що заключається в обгрунтуванні істинності висунутого судження за допомогою інших суджень, істинність яких встановлена раніше тезису, аргументів (підстав) і процедури - демонстрації (форми доказування). Тезисом називається судження, істинність якого необхідно обгрунтувати. Аргументи або підстави - істинні судження, за допомогою яких обгрунтовується істинність тезису. Демонстрація або форма доказування - логічний зв'язок між тезисом і аргументами, який повинен носити необхідний і закономірний характер, тобто тезис повинен з необхідністю випливати з аргументів.
Оскільки версія завжди представлена вірогідним судженням, процедура встановлення її істинності по своїй логічній природі аналогічна відповідній операції доказування. Так, роль тезису відіграє сама версія (припущення), роль аргументів - судження про факти та інші істинні судження. Наприклад, Іванов знаходився на місці скоєння злочину (тезис); на місці події знайдені його відбитки пальців (аргумент, судження про факт, встановлене в ході провадження огляду місця події і дактилоскопічної експертизи).
По засобу доказування логічні докази поділяються на прямі та непрямі. Прямим називається доказ, при якому істинність тезису безпосередньо слідує із існуючих аргументів. Так, у викладеному вище прикладі відбитки пальців Іванова, знайдені в конкретному приміщенні, є прямими доказами того, що він був в даному приміщенні.
Іноді для підтвердження версії намагаються використовувати висновок від істинності наслідку умовного судження до істинності підстави (в рамках умовно-категоричного умовиводу). Розглянемо приклад. З місця скоєння квартирної крадіжки були вилучені відбитки пальців. В ході їх перевірки був встановлений гр. Л. - сусід потерпілого. На цій підставі слідчий звинуватив його в крадіжці. В даному випадку міркування слідчого будувалось по схемі:
Однак це невірний варіант стверджуючого модусу умовно-категоричного умовиводу, тут думка рухається від ствердження наслідку до ствердження підстави. Висновок такого умовиводу не може вважатися достовірним, оскільки наслідок міг бути визваний іншою підставою, що не передбачена версією.
У нашому випадку міркування слідчого було хибним і в подальшому не підтвердилося. Сліди були залишені підозрюваним Л. поза зв'язком із злочином (напередодні він допомагав потерпілому пересувати меблі).
Подібну схему міркування можна використовувати для доказування тільки в тому випадку, якщо між версією і наслідком існує відношення еквівалентності (рівнозначності). Це означає міцний двосторонній зв'язок, сувору взаємообумовленість двох явищ. Тоді, виявивши будь-яке з цих явищ можна, посилаючись на нього, доказувати існування другого явища.
Розділ 4
Головні вимоги до побудови версій в процесі доказування
У розвитку версії можна виділити три етапи: 1) побудови (висування припущення), 2) до-слідження (суджень, висновків), 3) перевірки.
Побудова версії здійснюється в міру накопи-чення, логічної обробки і осмислення фактів. На основі наявних знань, власного досвіду, ре-зультатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил. Так, версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, відзначатись конкретністю, логічно правильною побудо-вою і несперечливістю. Треба мати контрверсію у справі, висувати максимально можливу кількість версій.
Під час розробки версії слідчий має засто-совувати логічні прийоми (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, рефлексії), закони логіки (тотожності, несперечливості, виклю-ченого третього, достатньої підстави).
Висунуті положення необхідно доводити, не сприймати на віру бездоказові твердження. У процесі оформлення інформаційного бази-су велике значення мають спостереження, експеримент, порівняння, аналіз, індукція. Порівняння дозволяє визначати тотожність встановлених фактів і різницю між ними, зіставляти їх з вже відомими даними. У проце-сі аналізу досліджуються окремі властивості фактів[7.c.99].
При висуванні версії необхідно широко за-стосовувати аналогію. Вона лежить в основі розшуку злочинця за способом вчинення зло-чину. Як правило, версія повинна обґрунтову-ватись множинністю фактичних даних. При цьому велике значення має їх узагальнення на основі поєднання подібних суттєвих ознак і зв'язків багатьох відображених мисленням предметів.
Сутність пізнання версії полягає в розумовому дослідженні припущення, виведенні із нього висновків, їх деталізації.
Дослідження версій повинно відповідати таким вимогам:
з них мають бути зроблені всі логічні висновки,
судження повинні бути логічно узгоджені між собою,
результати перевірки окремих версій мають використову-ватись як основа побудови загальної версії,
послідовність перевірки версій повинна визначатись умовами розслідування.
Побудова версій, як і гіпотез, — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.
Гіпотеза, як і версія, може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за анало-гією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути ви-сунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно ви-словлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у фор-мі індукції або дедукції тощо.
Версія (гіпотеза) — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:
1) висування гіпотези і 2) доведення гіпотези. Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій: 1) вивчення обставин дослі-джуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпо-тези, 3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпо-тези), 4) перевірка цих наслідків на практиці і 5) ви-сновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.
Висування версії (гіпотези).. Версія будується не на голо-му місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукуп-ність фактів, що відносяться до спостережуваного яви-ща, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припу-щення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побу-дова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснює-мо. На підставі зібраних фактів висловлюється припу-щення про те, що таке досліджуване явище, тобто фор-мулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його ви-словлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.
Висування припущення, тобто формулювання гіпоте-зи, становить основний зміст гіпотези.
Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. При-пущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпо-тези, Побудова версії здійснюється в міру накопи-чення, логічної обробки і осмислення фактів [4,c.234].
наявних знань, власного досвіду, ре-зультатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил. Так, версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, відзначатись конкретністю, логічно правильною побудо-вою і несперечливістю. Треба мати контрверсію у справі, висувати максимально можливу кількість версій.
Під час розробки версії слідчий має засто-совувати логічні прийоми (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, рефлексії), закони логіки (тотожності, несперечливості, виклю-ченого третього, достатньої підстави).
Висунуті положення необхідно доводити, не сприймати на віру бездоказові твердження. У процесі оформлення інформаційного бази-су велике значення мають спостереження, експеримент, порівняння, аналіз, індукція. Порівняння дозволяє визначати тотожність встановлених фактів і різницю між ними, зіставляти їх з вже відомими даними. У проце-сі аналізу досліджуються окремі властивості фактів. Метод індукції дає можливість групувати ті факти, які мають які-небудь загальні ознаки.
При висуванні версії необхідно широко за-стосовувати аналогію. Вона лежить в основі розшуку злочинця за способом вчинення зло-чину. Як правило, версія повинна обґрунтову-ватись множинністю фактичних даних. При цьому велике значення має їх узагальнення на основі поєднання подібних суттєвих ознак і зв'язків багатьох відображених мисленням предметів.
Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину, як було сказано вище, про-ходить у своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають процес розслідування:
- виникнення (висунення) версії;
- аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслід-ків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення;
- практична перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що наслідки, які були логічно виведені аналі-зом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута.
Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та пе-ревірки для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час пере-вірки версії нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує сту-пінь її надійності. Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а и виявляти нові — важлива умова можливості пере-вірки висунутого припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних версій.
Логічний процес побудови версій є єдиним для всіх її різновидів (слідчої, судової, експертної, загальної, окремої). Версія не може бути продуктом необґрунтованих і надуманих здогадок і припущень.
В основу версії мають бути покладені фактичні дані, які поділя-ються на дві основні групи.
1. Дані, отримані з різних джерел, які стосуються кримінальної справи. Вони можуть міститись у судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах і по-відомленнях громадян, повідомленнях засобів масової інформації та в інших джерелах. Для побудови версій на основі даних цієї групи за-стосовують переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз і синтез, безпосередні та опосередковані (здебільшого індук-тивні) умовиводи [3,c.7].
2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не стосуються кримінальної справи. Це дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а та-кож отримані з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагаль-нень слідчої, судової та експертної практики. Зокрема, велике значен-ня під час висунення версій мають результати кримінологічного ана-лізу і видова криміналістична характеристика злочину.
Висунення версій — процес, що охоплює всі сумнівні та невідомі обставини розслідуваного злочину. Якщо будь-які обставини слідчо-му поки що невідомі або сумнівні чи є дані про їх суперечливість, не-обхідно щодо кожної з цих обставин висунути всі можливі на цей мо-мент розслідування обґрунтовані версії.
Процес розкриття злочинів з використанням гіпотетичного мето-ду пізнання передбачає оцінювання розслідуваної події в цілому та висунення загальних версій, кожна з яких потім деталізується, по-діляється на низку версій за окремими обставинами, що охоплюють-ся загальною версією. Наприклад, у разі виявлення трупа людини з ознаками насильницької смерті розумова діяльність слідчого роз-починається із загальної оцінки отриманої інформації та висунення таких можливих загальних версій:*
вчинено вбивство;*
стався нещасний випадок;*
вчинено самогубство.
Кожна з цих трьох загальних версій передбачає висунення та пе-ревірку окремих версій. Так, припущення про вбивство породжує версії про час, місце, мотив і мету вбивства, його виконавця та співвиконавців, знаряддя вбивства, інші обставини злочину.
Обсяг окремої слідчої версії може бути різним: версія може стосу-ватися будь-якої обставини, що перевіряється, події чи охоплювати дві та більше взаємопов'язані обставини. Іноді в одній окремій слід-чій версії об'єднуються кілька припущень щодо різних обставин зло-чину (наприклад, про суб'єкт, мотив, час, місце та спосіб). Аналіз і перевірка таких "збільшених", великих за обсягом версій ускладнені і їх можуть здійснити тільки досвідчені, висококваліфіковані слідчі. Під час розслідування багатоепізодних, складних злочинів бажано, щоб окремі версії охоплювали якусь одну обставину. При цьому збільшується кількість версій, але спрощуються їх аналіз і перевірка.
Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з ви-сунутої версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх порівняння з фактами реальної дійсності [4,c.67].
Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з ви-сунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спря-мована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.
Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманіт-ні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи пере-вірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирі-шення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, право-мірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах пев-ного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки.
Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути до-веденою. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаю-чи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним ме-тодом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслід-ки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповіда-ють дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж на-слідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це озна-чає, що висунута гіпотеза хибна.
Висновки
Отже, версія – одна з можливих гіпотез, які пояснюють походження або властивості окремих юридично значимих обставин злочину або злочину в цілому.
Побудова версій в судовому слідстві, як і любої гіпотези, складається з двох етапів. Перший етап – аналіз окремих фактів і відносин між ними; другий етап – синтез фактів.
В процесі побудови версій, щоб вияснити характер злочину і осіб, винних у його скоєні, необхідно аналітично дослідити даний фактичний матеріал. Мета аналізу – виділити серед великої кількості фактичних обставин такі, які певним чином пов’язані зі злочином. В процесі аналізу важливо виявити серед різноманітних фактичних обставин дещо спільне, а саме наявність їх зв’язку зі злочином. Види умовиводів, за допомогою яких аналізуються факти, бувають різними, що залежить не лише від особливості самих фактів і зовнішніх умов, але і від характеру раніше отриманих знань. Якщо слідуючий надає перевагу загальним знанням, його вивід протікає у формі дедуктивних умовиводів.
В процесі аналізу використовують знання з окремих випадків і фактів, котрі зустрічались при розслідування інших справ, тобто будують умовивід по аналогії, співставляючи одне явище іншому.
Аналіз фактів може протікати і у формі індукції. Наприклад, по співпалим ознакам почерків слідчий робить висновок, що це робота однієї особи. В результаті аналізу вирішується задача відношення доказового матеріалу: із кількості досліджуваних фактів вибирають ті, котрі дають основу для підстави про їх зв’язок зі злочином.
Для того щоб зробити наступний крок, необхідний синтез емпіричного матеріалу.
Розслідування злочинів потребує розвиненого аналітико-синтезуючого мислення, уміння виявляти серед них особливе, специфічне. Це дозволяє встановити весь ланцюг причинного зв’язку, пізнати ті факти, котрі лежать на початку цього ланцюга, і котрі обумовили появу всіх інших обставин.
Список використаних джерел
Конституція України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
Михеєнко М. М., Нор В. Г., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 2003.
Салтевський М. В. Про поняття доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві. Право України. – 1996. №1. – с. 52-54.
Про організаційно-правові основи боротьби з організонаною злочиністю: Закон України від 29.06 93 р. Голос України. – 1993. 6 серпня. - №148.
Тертешник В. М. Кримінально-процесуальне право України. – Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999
П.Кубрак, В.Мікулін, О.Павлючук, О.Садченко.журнал. “Пізнавальна сутність версії та принципи планування розслідування злочинів” // “Право України”. 2001. № 8.
М.В. Салтевський «Криміналістика» Кондор, Київ – 2005 року
9. А. В. Іщенко, В. А. Колесник «Криміналістика» Київ – 2004
