Місце і роль права в системі соціальних норм
Реферат
на тему:
Місце і роль права
в системі соціальних норм
Соціальні норми — це загальні правила пове-дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни-ми закономірностями, є результатом свідомої вольо-вої діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль-ного впливу.
Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; мо-ральні; корпоративні (громадських організацій, по-літичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.
Залежно від сфери соціальних відносин, що регу-люються нормами, їх поділяють на: економічні; по-літичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; орга-нізаційні; соціально-технічні.
Юридичні (правові) норми — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста-новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нор-мативно-правових актах.
Моральні норми — правила поведінки, що базую-ться на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негу-манне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.
Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар-тіями, громадськими організаціями та іншими об'-єднаннями людей.
Звичаї чи традиції — правила поведінки, що істо-рично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.
Аби показати, що право є особливим видом соці-альних норм, слід порівняти ознаки правових та ін-ших соціальних норм.
Так, правові норми, що у своїй сукупності утво-рюють право:*
виникають разом із виникненням держави;*
встановлюються чи санкціонуються державою;*
виражають волю керівної частини суспільства;*
утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд-ність (систему права);*
існують у суспільстві як одна система норм;*
формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;*
правила поведінки формально визначені за зміс-том;*
мають певні форми зовнішнього виразу;*
мають точно визначені межі дії;*
забезпечуються державним примусом та іншими засобами.
Інші соціальні норми, що утворюють систему со-ціального регулювання:*
існують у будь-якому суспільстві;*
встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;*
виражають волю різноманітних частин населен-ня;*
можуть існувати й безсистемне, не будучи внут-рішньо узгодженими;*
існують здебільшого у вигляді декількох віднос-но самостійних систем нормативного регулю-вання;*
виражаються не тільки через права та обов'яз-ки, а й через загальні принципи, цілі, гасла то-що;*
зазвичай позбавлені формальної визначеності;*
можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік-сованих, формах;*
не завжди мають точно визначені межі дії;*
забезпечуються звичкою, внутрішнім переко-нанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємо-зв'язком із державою, напрямками впливу на су-спільні відносини.
Кожне суспільство має регулювати відноси-ни між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних від-носин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).
Як загальносоціальне явище право характеризує-ться певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит-ком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.
Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних норма-тивно-правових актів та інших джерел права.
Твердження про те, що право відірване від держа-ви, привело до виникнення різноманітних концеп-цій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поді-ляють на об'єктивне і суб'єктивне.
Юридичним об'єктивним правом називають сис-тему всіх правових приписів, що встановлені, охоро-няються, захищаються державою, мають загально-обов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Юридичне суб'єктивне право — це певні можли-вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.
До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держа-ви можна віднести такі:*
право — це система правових норм;*
це — правила поведінки загального характеру;*
ці правила мають загальнообов'язковий харак-тер;*
вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;*
формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;*
установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;*
у своїй сукупності регулюють соціальні відноси-ни між людьми;*
правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.
Кожне право, як елемент правової системи, скла-дається з багатьох правових норм. Аби вірно вибра-ти ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднують-ся не за випадковими ознаками, — між ними існу-ють конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.
Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регу-лювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регу-люються.
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівницт-во до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх до-цільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.
Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив-них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті право-вої норми.
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно ви-дається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.
Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безпе-решкодному добровільному здійсненню відповідни-ми суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.
Отже, право як волевиявлення держави — це сис-тема загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гаран-тованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні від-носини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неодно-рідному суспільстві.
У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розглянь-мо деякі аспекти цього явища.
У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють пов-нішому і швидшому досягненню бажаних резуль-татів.
Різні соціальні норми криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різ-них моделей поведінки. Така ситуація утруднює реа-лізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.
Під час формування основ правової держави в ре-гулюванні суспільних відносин зростає значення мо-ральних вимог, у яких знаходять відображення за-гальнолюдські цінності. Саме тому посилення мо-ральної обґрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни,
Правова вимога зміцнення законності та правопо-рядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування пове-дінки особи та інших суб'єктів — адже в умовах без-законня годі й казати про мораль.
Найбільшої ефективності право досягає в разі збі-гу його вимог і вимог, що формулюються в мораль-них нормах. Під час формування правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм зага-лом збігається або наближається до цієї умови.
Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати проти-річчя і негативні явища.
Коли протиріччя своєчасно не виявляються і, от-же, не усуваються, вони можуть призвести до пору-шень закону (за суспільного пріоритету вимог мора-лі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких про-тиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкрет-них життєвих ситуацій у процесі суспільного роз-витку.
Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.
Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб-ражається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галу-зями, підгалузями, інститутами й нормами права.
Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу-мовленості й характерним ознакам схожості, відмін-ностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.
Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним від-носно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:*
воно розвивається через правовідносини, поро-джувані економічними відносинами, а вже по-тім установлювані чи санкціоновані державою;*
під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;*
право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, пра-вове регулювання та його механізм, правовідно-сини, правосвідомість та ін.);*
система норм права є елементом системи право-го регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'-єктивного права, правідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром, конкуренція норм права);*
ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової сис-теми.
До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути пра-ва; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер по-будови системи права.
Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.
Первинним ланцюжком системи права є норма-тивно-правовий припис (норма права). Це загально-обов'язкове, формально визначене правило поведін-ки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регу-лювання суспільних відносин.
Ознаки норм права, що відрізняють їх від індиві-дуально-правового припису:*
вони узагальнюють типові, тобто такі, що неод-норазово повторюються, життєві ситуації;*
розраховані на невизначену кількість суспіль-них відносин;*
адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'-єктів, що підпадають під таку ситуацію;*
діють у часі та просторі неперервно;*
чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.
Список використаної літератури:
Правознавство. / За ред. Копєйчикова В.В. – К., 1999.
Основи права. Посібник. – Харків, 2000.
на тему:
Місце і роль права
в системі соціальних норм
Соціальні норми — це загальні правила пове-дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни-ми закономірностями, є результатом свідомої вольо-вої діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль-ного впливу.
Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; мо-ральні; корпоративні (громадських організацій, по-літичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.
Залежно від сфери соціальних відносин, що регу-люються нормами, їх поділяють на: економічні; по-літичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; орга-нізаційні; соціально-технічні.
Юридичні (правові) норми — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста-новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нор-мативно-правових актах.
Моральні норми — правила поведінки, що базую-ться на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негу-манне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.
Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар-тіями, громадськими організаціями та іншими об'-єднаннями людей.
Звичаї чи традиції — правила поведінки, що істо-рично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.
Аби показати, що право є особливим видом соці-альних норм, слід порівняти ознаки правових та ін-ших соціальних норм.
Так, правові норми, що у своїй сукупності утво-рюють право:*
виникають разом із виникненням держави;*
встановлюються чи санкціонуються державою;*
виражають волю керівної частини суспільства;*
утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд-ність (систему права);*
існують у суспільстві як одна система норм;*
формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;*
правила поведінки формально визначені за зміс-том;*
мають певні форми зовнішнього виразу;*
мають точно визначені межі дії;*
забезпечуються державним примусом та іншими засобами.
Інші соціальні норми, що утворюють систему со-ціального регулювання:*
існують у будь-якому суспільстві;*
встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;*
виражають волю різноманітних частин населен-ня;*
можуть існувати й безсистемне, не будучи внут-рішньо узгодженими;*
існують здебільшого у вигляді декількох віднос-но самостійних систем нормативного регулю-вання;*
виражаються не тільки через права та обов'яз-ки, а й через загальні принципи, цілі, гасла то-що;*
зазвичай позбавлені формальної визначеності;*
можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік-сованих, формах;*
не завжди мають точно визначені межі дії;*
забезпечуються звичкою, внутрішнім переко-нанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємо-зв'язком із державою, напрямками впливу на су-спільні відносини.
Кожне суспільство має регулювати відноси-ни між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних від-носин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).
Як загальносоціальне явище право характеризує-ться певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит-ком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.
Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних норма-тивно-правових актів та інших джерел права.
Твердження про те, що право відірване від держа-ви, привело до виникнення різноманітних концеп-цій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поді-ляють на об'єктивне і суб'єктивне.
Юридичним об'єктивним правом називають сис-тему всіх правових приписів, що встановлені, охоро-няються, захищаються державою, мають загально-обов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Юридичне суб'єктивне право — це певні можли-вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.
До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держа-ви можна віднести такі:*
право — це система правових норм;*
це — правила поведінки загального характеру;*
ці правила мають загальнообов'язковий харак-тер;*
вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;*
формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;*
установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;*
у своїй сукупності регулюють соціальні відноси-ни між людьми;*
правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.
Кожне право, як елемент правової системи, скла-дається з багатьох правових норм. Аби вірно вибра-ти ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднують-ся не за випадковими ознаками, — між ними існу-ють конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.
Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регу-лювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регу-люються.
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівницт-во до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх до-цільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.
Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив-них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті право-вої норми.
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно ви-дається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.
Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безпе-решкодному добровільному здійсненню відповідни-ми суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.
Отже, право як волевиявлення держави — це сис-тема загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гаран-тованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні від-носини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неодно-рідному суспільстві.
У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розглянь-мо деякі аспекти цього явища.
У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють пов-нішому і швидшому досягненню бажаних резуль-татів.
Різні соціальні норми криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різ-них моделей поведінки. Така ситуація утруднює реа-лізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.
Під час формування основ правової держави в ре-гулюванні суспільних відносин зростає значення мо-ральних вимог, у яких знаходять відображення за-гальнолюдські цінності. Саме тому посилення мо-ральної обґрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни,
Правова вимога зміцнення законності та правопо-рядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування пове-дінки особи та інших суб'єктів — адже в умовах без-законня годі й казати про мораль.
Найбільшої ефективності право досягає в разі збі-гу його вимог і вимог, що формулюються в мораль-них нормах. Під час формування правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм зага-лом збігається або наближається до цієї умови.
Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати проти-річчя і негативні явища.
Коли протиріччя своєчасно не виявляються і, от-же, не усуваються, вони можуть призвести до пору-шень закону (за суспільного пріоритету вимог мора-лі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких про-тиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкрет-них життєвих ситуацій у процесі суспільного роз-витку.
Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.
Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб-ражається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галу-зями, підгалузями, інститутами й нормами права.
Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу-мовленості й характерним ознакам схожості, відмін-ностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.
Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним від-носно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:*
воно розвивається через правовідносини, поро-джувані економічними відносинами, а вже по-тім установлювані чи санкціоновані державою;*
під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;*
право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, пра-вове регулювання та його механізм, правовідно-сини, правосвідомість та ін.);*
система норм права є елементом системи право-го регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'-єктивного права, правідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром, конкуренція норм права);*
ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової сис-теми.
До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути пра-ва; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер по-будови системи права.
Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.
Первинним ланцюжком системи права є норма-тивно-правовий припис (норма права). Це загально-обов'язкове, формально визначене правило поведін-ки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регу-лювання суспільних відносин.
Ознаки норм права, що відрізняють їх від індиві-дуально-правового припису:*
вони узагальнюють типові, тобто такі, що неод-норазово повторюються, життєві ситуації;*
розраховані на невизначену кількість суспіль-них відносин;*
адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'-єктів, що підпадають під таку ситуацію;*
діють у часі та просторі неперервно;*
чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.
Список використаної літератури:
Правознавство. / За ред. Копєйчикова В.В. – К., 1999.
Основи права. Посібник. – Харків, 2000.
