Договір лізингу. Сторони договору лізингу
Реферат на тему:
Договір лізингу. Сторони договору лізингу
Новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. (далі –ЦК) характериується помітним розширенням кола врегульованих ним видів договорів. Ціла низка цивільно-правових договорів вперше одержала закріплення на рівні центрального галузевого нормативно-правового акта цивільного законодавства. Одним з таких є договір лізингу. На сьогоднішній день в Україні діє спеціальний закон, який визначає правові засади здійснення лізингової діяльності -Закон України «Про лізинг» (стара назва) від 16 грудня 1997р.
РІЗНОВИД НАЙМУ
У ЦК зроблена спроба на законоому рівні вирішити одне з найбільш дискуусійніїх питань, що стосують лізингу,-про місце договору лізингу в системі договірних зобов’язань. Норми про лізинг виділені окремим параграфом у главі58 «Найм (оренда)». Тобто відповідно до ЦК, договір лізингу розглядається як різновид договору наймі (оренди). Це, у свою чергу, передбачає застосування до лізингових відносин загальних положень про найм, якщо інше не передбачено спеціальними нормами про лізинг. Водночас, чисто орендними відносинами за договором лізингу назвати важкоз огля-ду на те, що, крім передачі майна в строкове платне користування, лізинг може передбачати також на-буття майна у власність. Ймовірно, саме ня обставина обумовила не-обхідність закріплення у ч. 2 ст. 806 ЦК положення про те, що до відно-син, пов'язаних з лізингом, застосо-вуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про до-говір поставки, якщо інше не вста-новлено законом. У зв'язку з цим по-трібно зауважити, що в юридичній літе-ратурі все більшої поширення набу-ває точка зору про самостійну пра-вову природу договору лізингу.
У ч. 1 ст. 806 ЦК наводиться виз-начення договору лізингу: за дого-вором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язуєть-ся передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування май-но, шо належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізнгоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (не-прямий лізинг), на певний строк і за відповідну плату (лізингові платежі). Варто зазначити, що законом встановлені певні обмеження стосов-но суб'єктного складу договору лізингу: відповідно до ст. З лізингодавцем і лізингоодєржувачем може виступати не будь-який субіект-циві-льних правовідносин, а лише суб'єкт підприємницької діяльності. На прак-тиці досить часто лізингодавцями ви-ступають спеціалізовані лізингові компанії. Однак закон не обмежує коло суб'єктів, які можуть виступа-ти в якості лізингодавців, лише лізинговими компаніями. Більше того, в ньому навіть пе вживається таке понятгя. як лізингова компанія.
Водночас, відповідне до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан-сових послуї» від 12 липни 2001 р, лізингові компанії віднесено до фінансових установ, а до переліку фінансових послуг включено фінан-совий лізинг. Виходячи із визначен-ня, закріпленого ст. 1 вказаного закону, виключним видом діяльності фінансової установи с надання фінан-сових послуг. Таким чином, складається парадоксальна ситуація: лізингова компанія, оскільки вона є фінансовою установою, може здійснювати операції тільки фінансового лізингу, а будь-який інший суб'єкт підприємницької діяльносі може займатися як фінансовим, так оперативним лізингом. Очевидно, що законодавство у цін частині потребує доопрацювання.
АДМІНІСТРАТИВНІ БАР'ЄРИ
На наш погляд, у Законі Украй «Про фінансові послуги та державі регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг потрібі виключити з переліку фінансові послуг, а лізингові компанії - з числа фінансових установ. Таке вирішені проблеми обумовлюється ще йти що договір фінансового лізингу точки зору побудонн системи цивільно-правових договорів, не може кваліфікуватися, як договір про надання послуг, у тому числі, фінансових. Крім того, Закон України про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг запроваджує цілу систему форм державного регулювання ринків фінан-сових послуг: ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцен-зування діяльності з надання фінан-сових послуг, нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органа-ми заходів впливу тощо (ст. 20). Та-ким чином.діяльністьлізингових ком-паній щодо здійснення операцій фінансового лізингу потрапляє у сферу жорсткого публічно-правово-го регулювання, а тому запропоно-вані више зміни дозволили б зняти ці адміністративні бар'єри, які певною мірою стримують розвиток лізингу в Україні.
ЦК не містить положень стосовно форми договору лізингу. Водночас ст. 6 За-кону передбачає письмову форму договору лізингу. При цьому закон не перед-бачає як наслідок недотри-мання письмової форми до-говору лізингу його недій-сність. Тому, як зазначає-ться в інформаційному листі Вищого арбітражно-го суду України від 23 березня 1998 р. № 01-8/104 "Про Закон Ук-раїни «Про лізинг», недодержан-ня такої форми не тягне визнання договору недійсним.
Певними особливостями характеризується предмет договору лізин-гу. Ним, згідно зі ст. 807 ЦК, може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до освних фондів.
Отже, по-перше, предметом договору лізингу завжди виступає річ, тобто предмет матеріального світу (ст. 179 ЦК). Тому не можуть пере-даватися в лізинг результати інтелектуальної, творчої діяльності, інфор-мація, майнові права та інші об'єкти, (які не належать до категорії речей. По-друге, предметом договору лізингу є неспоживні речі (ч. 2 ст. 185 ЦК), визначені індивідуальними онаками (ч. 1 ст. 184 ЦК). У цьому аспекті викликає інтерес справа, що розглядалася в Російській Федерації. ВАТ «Рязанський бройлер» зверну-лось в арбітражний суд із позовом до управління Міністерства з по-датків і зборів РФ про визнання не-дійсним рішення. Предметом догово-ру лізингу у цій справі виступала партія добових курчат та інкубацій-них яєць. У рішенні арбітражний суд вказав, що добові курчата і а інку-баційні яйця належать до споживних речей, а тому не можуть бути пред-метом фінансової оренди (лізингу)7. По-третє, предмет договору лізингу повинен відповідно до зако-нодавства відноситися до основних фондів. Згідно із п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Основні засоби», затвердженого на-казом Міністерства фінансів Украї-ни від 27 квітня 2000 р. №92, ос-новні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою викристання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання по-слуг, здавання в оренду іншим осо-бам або для здійснення адміністра-тивних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисно-го використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційно-го циклу, якщо він довший за рік). По-четверте, законом закріплено перелік об'єктів, які не можуть пере-даватися в лізинг:
- об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунальною мийна», крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств.
ЗВАЖАЙТЕ НА ІСТОТНІ УМОВИ
Окремо би звернути увагу на істотні (суттєві) умови договору лізингу. Як відомо, для укладення цивільно-правового договору потрібне досягнення стороннами у належній формі істотних умов (ст. 638 ЦК). Тому питання про визначення кола істотних умов договору лізингу має важливе юридичнее значення, оскільки від нього залежить сам факт укладенння договору. Варто
зазначити, що договір лізингу належить до тих договорів, перелік істотних умов яких визначено законом. Відповідно до ст.7 Закону, істотними умовами договору є:
- найменування сторін;
- об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
- строк, на який укладається до-говір лізингу;
- розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх пере-гляду;
- умови переоцінки вар гості об'є-кта лізингу згідно із законодавством України;
- умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоо-держувача;
- умови страхування об'єкта лізингу;
- умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації обєкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
- умови реєстрації об'єкта лізингу;
- умови повернення об'єкта лі-зингу чи його викупу після закін-чення дії договору;
- умови дострокового розірван-ня договору лізингу;
- умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
- відповідальніс гь сторін:
- дата і місце укладення договору.
Як видно, закон закріплює досить широкий перелік істотних умов до-говору лізингу, тобто умов, які є необхі-дними для укладення вказано-го договору. Водночас, варто заува-жити, що подібний законодавчий підхід щодо визначення кола істотних умов договору страждає певними недоліками. По-перше, не всі із перерахованих умов повинні розглядатися в якості істотних для договору лізингу. На-приклад, найменування сторін, дата і місце укла-дення договору не можуть визнаватися істотними умовами договору: це, ско-ріше, реквізити договору-документа. По-друге, таке широке коло істотних умов договору лізингу не відпо-відає потребам практики. У цьому аспекті слушною є точка зору про те, що пи-тання про визнання договору неукладеним у зв'язку із відсутністю в ньому однієї з істотних умов в реаль-ному житті порушується, як прави-ло, недобросовісною стороною у відповідь на цілком обгрунтовані спроби добросовісної сторони примусити контрагента виконати свої зо-бов'язання належним чином чи зас-тосувати до неї встановлені міри відповідальності. У зв'язку з цим будь-яке невиправдане розширення кола істотних умов, включення в ньо-го другорядних умов(наприклад, про перелік додаткових послуг і т.д.) погіршує становище сторони, яка добросовісно виконує свої обов'яз-ки за договором, і не сприяє стабіль-ності договірних зв'язків.
Виходячи із сказаного, перелік істотних умов договору лізингу, зак-ріплений ст. 7 Закону, потребує перегляду і залишення в ньому лише тих умов, які дійсно є суттєвими, не-обхідними для договору лізингу. Однак до внесення відповідних змін до закону для укладення договору лізингу у ньому повинні бути визна-чені всі умови, які відповідно до ст. 7 Закону вважаються істотними.
ЯК РОЗІРВАТИ УГОДУ?
Наказом Міністерства у справах науки і технологій України від 3 бе-резня 1998 р. № 59 затверджений взірець договору фінансового лізин-гу. Сторони при укладенні договору лізингу можуть використати цей приклад договору, однак обов'язко-вої сили він не має. Крім того, слід звернути увагу на те, що приклад та-кого договору не є цілком досконалим. Наприклад, у ньому нічого не сказано про умови повернення об'єкта лізин-гу у випадку банкрутства лізингоо-держувача, хоча за законом - це од-на з суттєвих умов договору лізингу. Згідно із ч. 5 ст. 9 Закону, у разі несплати лізингоодержувачем лізин-гових платежів протягом двох чер-гових строків на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає повер-ненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом,учиненим у державній нотаріальній конторі. У п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості прова-диться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р.№1172 передба-чено, що для одержання виконавчо-го напису подаються:
а) оригінал договору лізингу;
б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
Проте у Законі України «Про лізинг» нічого не сказано про правові наслідки повернення лізингодавцеві майна у безспірному порядку. Постає питання проте, який вплив на зобов'язання сторін має повернення у безспірному порядку майна лізингодавцеві.
Дехто із зарубіжних на-уковців пов’язує безспіорне вилучення предмета лізингу із відмовою лізгодавця від договору лізингу. На думку українського автора С. Кісіля, вилучення майна у безспірному порядку є випадком розірванн договору фінансового лізингу. З цими точками зору погодлитися важко.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених них договором або законом. У ч.3 цієї ж статті ЦК пердбачено, що у разі односторонньої відмови від договору в повному оосязі чи частково, якщо право на таку підмову встановлено договором або законом, де говір є відповідно розіірваним або зміненим. Отже, у випадкуу повернення у безспірному порядку майна лізингодавцеві немає ні розірвані договору, ні односторонньої відмови від договору оскільки вони повинні бути прямо передбачен договором або законом.
Що стосується закону, то він не пов'язує з поверненням у безспірному порядку майна розірвання договору лізингу чи право лізингодавця на односторонню відмову від договору. Що стосується розірвання довору лізингу, то закон (ст. 17) передбачає право сторони вимагати розірвання договору у випадку порушення іншою стороною його умов. Отже, виходячи зі змісту вказано статті, підставою для звернення вимогою про розірвання договор' лізингу може бути будь-яке порушення умов договору лізингу іншою стороною. Власне, такою є і позиція, викладена в інформа-ційному листі Вищого арбітражного суду України «Про Закон України «Про лізинг» від 23 березня 1998 р. №01-8/104. Тобто для звернення з вимогою про дострокове розірван-ня договору фінансового лізингу лізингодавцю не потрібно «чекати» неспла-ти лізингоодержувачем лізингових платежів про-тягом двох чергових строків - для цього достатньо буде не-внесення чи внесення не в повному обсязі й одного лізингового плате-жу. Крім того, розірвання догово-ру на вимогу однієї із сторін не може проводитися у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріуса - відповідно до ст. 651 ЦК воно проводиться за рішенням суду.
ПЛАТИТИ ТРЕБА СПРАВНО
Таким чином, законодавство Ук-раїни, закріплюючи за лізингодавцем право вимагати повернення у без-спірному порядку майна, не дає чіткої відповіді на питання про те. що при цьому стасться із зобов'язан-нями сторін. Проведений аналіз дає рмогу дійти висновку, що повернен-ня У безспірному порядку майна рпингодавцеві не означає ні відмови лізингодавця від договору лізингу, ні його дострокового розірвання.
На наш погляд, закріплення пра-ва лізингодавця вимагати повернен-ня йому у безспірному порядку май-на, принаймні н тому вигляді, як не зроблено в законі, важко визнати об-грунтованим. Так. закон пов'язує ви-никнення цього права з несплатою лізингодавцем лізингових платежів протягом двох чергових строків. Припустимо, лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків. Що ж у тако-му випадку дасть лізинголавцеві ви-лучення майна у безспірному поряд-ку? Адже, якщо лізингоолержувач після вилучення у безспірному порядку в нього майна надалі в добро-вільному порядку не сплатить заборгованість по лізингових платежах, лізингодавцеві все одно доведеться звертатися до суду, щоб стягнути належні йому лізингові платежі. До того ж, лізингодавець у випадку ви-лучення майна нестиме пов'язані з цим додаткові витрати (транспорту-вання, складування тощо).
У контексті цієї проблематики заслуговує також висвітлення питан-ня звільнення лізингодавця від відпо-відальності перед лізингоодержува-чем і покладення такої відповідаль-ності на продавця майна. Основна складність тут обумовлюється тим, шо між продавцем і лізингоодержу-вачем немає укладеного договору: перший є стороною договору купівлі-продажу, другий - стороною договору фінансового лізингу. Не-зважаючи на це, ідея безпосередньої відповідальності продавця перед лізингоодержувачем набула широко-го визнання у світовій практиці. Яс-кравим свідченням тому є положен-ня Конвенції УНІДРУА про міжна-родний фінансовий лізинг(1988 р.) (далі - Конвенція), в якій передбаче-но звільнення лізингодавця від відпо-відальності перед лізингоодержува-чем стосовно обладнання (ст. 8) і над-ілення лізингоодержувача відповід-ними правами шодо постачальника за договором поставки (ст. 10).
Міжнародна практика вирішує питання щодо відповідальності про-давця залежно від того, ким здійсню-вався вибір продавця майна та виз-начення його специфікації. Так, ст. 8 Конвенції перед-бачає, шо якщо інше не пе-редбачено в цій Конвенції чи договорі лізингу, орен-додавець звільняється від будь-якої відповідальності перед орендарем щодо об-ладнання, крім випадків, коли орендареві спричинені збитки внаслідок того, що він покладався на досвід і судження орендодавця, або внаслідок втручання його у вибір постачальника чи спе-цифікацій обладнання.
Подібної норми закон не містить. Уп. 3. ч. 1 ст. 12 Закону передбача-ється право лізингоодержувача пред'являти будь-які права та ви-моги, що випливають з договору купівлі-продажу. Зміст цієї норми дає підстави говорити, що форму-люванням «будь-які права та вимо-ги» охоплюються також вимоги щодо відповідальності продавця. Однак ст. 9 передбачає відповідаль-ність лізингодавця у формі ві-дшкодування збитків, якщо майно не було передано лізингоодержува-чу у строки і на умовах, визначених договором лізингу. По суті, вказані дві норми закріплюють паралельне існування відповідальності продав-ця та лізингодавця перед лізингоо-держувачем.
Недосконалість позиції законо-давства у вирішенні питання відповідальності лізингодавця і продавця в договорі лізингу викликає трудноші на практиці.
ЯКЩО КОМБАЙН ПОЛАМАВСЯ
Яскравим підтвердженням цьому є справа, яка розглядалася Арбіт-ражним судом м. Києва (зараз - Гос-подарський суд и. Києва). Приватне підприємство «Б» звернулось з по-зовом до лізингової компанії «У» про відшкодування збитків та стягнення пені за прострочення передачі об'єкта лізингу за договором № 92-Л від 8 вересня 1999 р. За умовами цього договору відповідач придбав у продавця - концерну «Л» зернозби-ральний комбайн, який був переданий позивачу в лізинг. Під час гарантій-ного строку мали місце численні поломки комбай-на, внаслідок чого вини-кали простої (під час жнив), чим позивачу зав-дано збитків. В актах тех-нічного огляду комбайна, складених за участю пред-ставників районної інспекції «Держ-технагляд», зазначено, що поломки виникнули з вини заводу-виробника. Рішенням від 24 липня 2000 р. у цій справі позов задоволено частко-во, зокрема, присуджено стягнути з відповідача - лізингової компанії «У» на користь позивача - приватного підприємства «Б» 35954 грн. збитків, 5961,5 грн. пені. Однак постановою №04-1/11-41/234 від 25 грудня 2000 р. про перевірку зазначеного рішен-ня її порядку нагляду рішення ска-еова ПО і справу передано на новий розі ляд. Зокрема, в цій постанові заз-началося, що суд не дав відповідної оцінки факту спричинення збитків саме з вини виготовлювача (продав-ця), рішенням від 20 лютого 2001 р. у цій же справі в позові було відмовлено з посиланням на те, що позивач не надав доказів неналежного вико-нання відповідачем (продавцем) обов'язків. Останнім рішенням Госпо-дарського суду м. Києва у цій спра-ві від 26 вересня 2001 р. позов бу-ло задоволено частково і присудже-но стягнути з концерну «Л» на ко-ристь приватного підприємства «Б» 53931 грн. збитків. У рішенні, зок-рема, зазначалося, що збитки пози-вачу заподіяно внаслідок неякісного виготовлення комбайна та незабез-печення його належної експлуатації, а тому належним відповідачем у справі є концерн «Л».
Як видно, у цій справі було вине-сено три рішення, які є різними за змістом. Зокрема, у першому рішенні суб’єктом відповідальності перед лізингоодержувачем за недоліки пе-реданого в лізинг майна та порушен-ня строків його передачі визнано лізингодавця. Проте останнім рішен-ням суб'єктом відповідальності пе-ред лізингоодержувачем за недоліки майна визнано продавця.
ПІДКАЗКА ВІД ЦК
У зв'язку із цим актуальною є норма, закріплена ст. 808 ЦК, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця(постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продазець (по-стачальник) несе відповідхтьність пе-ред лізингоодержувачем за порушен-ня зобов'язання щодо якості, комп-лектності, справності предмета дого-вору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (поста-чальника) предмета договору лізин-гу був здійснений лічингодавцем, продавець(постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета доктору лізингу. У цьому випадку має місце повернення до відомого принци-пу римського приватного права culpa in eligero, коли боржник відповідав на підставі того, що ним була вчинена помилка при виборі виконавців роботи, яку замовили йому.
Звільнення лізингодавця від відповідальності грун-тується на тому, шо він здійснює придбання майна у вибраного лізннгоодержувачем продавця і за визначеною ним специфікацією. Відповідно, лізингодавець оскільки не він вибирає продавця майна і не визначаєспецифікацію цього майна, не повинен нести відповідальність, скажімо, зате, що майно виявилось неналежной якості, або було передано лізингоодержувачу з простроченням.
Якщо ж, відповідно до умов договору фінансового лізингу, вибір продавця здійснював лізингодавець, то в такому випадку він не звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем: за ЦК лізингодавець і продавець будуть нести солідарну відповідальність. Тобто, якщо лізингодавець здійсює вибір продавця він тим самим певною мірою бере на себе відповідальність за дії обраного ним продавця.
Підсумовуючи викладене вище! можна сказати, що на сьогоднішній день цивільно-правовий інститут лізингу перебува є на стадії форму-вання. Важливим криком у законодавчому закріпленії договорі лізингу є вміщення норм про цей договір у ЦК.
Договір лізингу. Сторони договору лізингу
Новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. (далі –ЦК) характериується помітним розширенням кола врегульованих ним видів договорів. Ціла низка цивільно-правових договорів вперше одержала закріплення на рівні центрального галузевого нормативно-правового акта цивільного законодавства. Одним з таких є договір лізингу. На сьогоднішній день в Україні діє спеціальний закон, який визначає правові засади здійснення лізингової діяльності -Закон України «Про лізинг» (стара назва) від 16 грудня 1997р.
РІЗНОВИД НАЙМУ
У ЦК зроблена спроба на законоому рівні вирішити одне з найбільш дискуусійніїх питань, що стосують лізингу,-про місце договору лізингу в системі договірних зобов’язань. Норми про лізинг виділені окремим параграфом у главі58 «Найм (оренда)». Тобто відповідно до ЦК, договір лізингу розглядається як різновид договору наймі (оренди). Це, у свою чергу, передбачає застосування до лізингових відносин загальних положень про найм, якщо інше не передбачено спеціальними нормами про лізинг. Водночас, чисто орендними відносинами за договором лізингу назвати важкоз огля-ду на те, що, крім передачі майна в строкове платне користування, лізинг може передбачати також на-буття майна у власність. Ймовірно, саме ня обставина обумовила не-обхідність закріплення у ч. 2 ст. 806 ЦК положення про те, що до відно-син, пов'язаних з лізингом, застосо-вуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про до-говір поставки, якщо інше не вста-новлено законом. У зв'язку з цим по-трібно зауважити, що в юридичній літе-ратурі все більшої поширення набу-ває точка зору про самостійну пра-вову природу договору лізингу.
У ч. 1 ст. 806 ЦК наводиться виз-начення договору лізингу: за дого-вором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язуєть-ся передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування май-но, шо належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізнгоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (не-прямий лізинг), на певний строк і за відповідну плату (лізингові платежі). Варто зазначити, що законом встановлені певні обмеження стосов-но суб'єктного складу договору лізингу: відповідно до ст. З лізингодавцем і лізингоодєржувачем може виступати не будь-який субіект-циві-льних правовідносин, а лише суб'єкт підприємницької діяльності. На прак-тиці досить часто лізингодавцями ви-ступають спеціалізовані лізингові компанії. Однак закон не обмежує коло суб'єктів, які можуть виступа-ти в якості лізингодавців, лише лізинговими компаніями. Більше того, в ньому навіть пе вживається таке понятгя. як лізингова компанія.
Водночас, відповідне до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан-сових послуї» від 12 липни 2001 р, лізингові компанії віднесено до фінансових установ, а до переліку фінансових послуг включено фінан-совий лізинг. Виходячи із визначен-ня, закріпленого ст. 1 вказаного закону, виключним видом діяльності фінансової установи с надання фінан-сових послуг. Таким чином, складається парадоксальна ситуація: лізингова компанія, оскільки вона є фінансовою установою, може здійснювати операції тільки фінансового лізингу, а будь-який інший суб'єкт підприємницької діяльносі може займатися як фінансовим, так оперативним лізингом. Очевидно, що законодавство у цін частині потребує доопрацювання.
АДМІНІСТРАТИВНІ БАР'ЄРИ
На наш погляд, у Законі Украй «Про фінансові послуги та державі регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг потрібі виключити з переліку фінансові послуг, а лізингові компанії - з числа фінансових установ. Таке вирішені проблеми обумовлюється ще йти що договір фінансового лізингу точки зору побудонн системи цивільно-правових договорів, не може кваліфікуватися, як договір про надання послуг, у тому числі, фінансових. Крім того, Закон України про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг запроваджує цілу систему форм державного регулювання ринків фінан-сових послуг: ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцен-зування діяльності з надання фінан-сових послуг, нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органа-ми заходів впливу тощо (ст. 20). Та-ким чином.діяльністьлізингових ком-паній щодо здійснення операцій фінансового лізингу потрапляє у сферу жорсткого публічно-правово-го регулювання, а тому запропоно-вані више зміни дозволили б зняти ці адміністративні бар'єри, які певною мірою стримують розвиток лізингу в Україні.
ЦК не містить положень стосовно форми договору лізингу. Водночас ст. 6 За-кону передбачає письмову форму договору лізингу. При цьому закон не перед-бачає як наслідок недотри-мання письмової форми до-говору лізингу його недій-сність. Тому, як зазначає-ться в інформаційному листі Вищого арбітражно-го суду України від 23 березня 1998 р. № 01-8/104 "Про Закон Ук-раїни «Про лізинг», недодержан-ня такої форми не тягне визнання договору недійсним.
Певними особливостями характеризується предмет договору лізин-гу. Ним, згідно зі ст. 807 ЦК, може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до освних фондів.
Отже, по-перше, предметом договору лізингу завжди виступає річ, тобто предмет матеріального світу (ст. 179 ЦК). Тому не можуть пере-даватися в лізинг результати інтелектуальної, творчої діяльності, інфор-мація, майнові права та інші об'єкти, (які не належать до категорії речей. По-друге, предметом договору лізингу є неспоживні речі (ч. 2 ст. 185 ЦК), визначені індивідуальними онаками (ч. 1 ст. 184 ЦК). У цьому аспекті викликає інтерес справа, що розглядалася в Російській Федерації. ВАТ «Рязанський бройлер» зверну-лось в арбітражний суд із позовом до управління Міністерства з по-датків і зборів РФ про визнання не-дійсним рішення. Предметом догово-ру лізингу у цій справі виступала партія добових курчат та інкубацій-них яєць. У рішенні арбітражний суд вказав, що добові курчата і а інку-баційні яйця належать до споживних речей, а тому не можуть бути пред-метом фінансової оренди (лізингу)7. По-третє, предмет договору лізингу повинен відповідно до зако-нодавства відноситися до основних фондів. Згідно із п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Основні засоби», затвердженого на-казом Міністерства фінансів Украї-ни від 27 квітня 2000 р. №92, ос-новні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою викристання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання по-слуг, здавання в оренду іншим осо-бам або для здійснення адміністра-тивних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисно-го використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційно-го циклу, якщо він довший за рік). По-четверте, законом закріплено перелік об'єктів, які не можуть пере-даватися в лізинг:
- об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунальною мийна», крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств.
ЗВАЖАЙТЕ НА ІСТОТНІ УМОВИ
Окремо би звернути увагу на істотні (суттєві) умови договору лізингу. Як відомо, для укладення цивільно-правового договору потрібне досягнення стороннами у належній формі істотних умов (ст. 638 ЦК). Тому питання про визначення кола істотних умов договору лізингу має важливе юридичнее значення, оскільки від нього залежить сам факт укладенння договору. Варто
зазначити, що договір лізингу належить до тих договорів, перелік істотних умов яких визначено законом. Відповідно до ст.7 Закону, істотними умовами договору є:
- найменування сторін;
- об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
- строк, на який укладається до-говір лізингу;
- розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх пере-гляду;
- умови переоцінки вар гості об'є-кта лізингу згідно із законодавством України;
- умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоо-держувача;
- умови страхування об'єкта лізингу;
- умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації обєкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
- умови реєстрації об'єкта лізингу;
- умови повернення об'єкта лі-зингу чи його викупу після закін-чення дії договору;
- умови дострокового розірван-ня договору лізингу;
- умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
- відповідальніс гь сторін:
- дата і місце укладення договору.
Як видно, закон закріплює досить широкий перелік істотних умов до-говору лізингу, тобто умов, які є необхі-дними для укладення вказано-го договору. Водночас, варто заува-жити, що подібний законодавчий підхід щодо визначення кола істотних умов договору страждає певними недоліками. По-перше, не всі із перерахованих умов повинні розглядатися в якості істотних для договору лізингу. На-приклад, найменування сторін, дата і місце укла-дення договору не можуть визнаватися істотними умовами договору: це, ско-ріше, реквізити договору-документа. По-друге, таке широке коло істотних умов договору лізингу не відпо-відає потребам практики. У цьому аспекті слушною є точка зору про те, що пи-тання про визнання договору неукладеним у зв'язку із відсутністю в ньому однієї з істотних умов в реаль-ному житті порушується, як прави-ло, недобросовісною стороною у відповідь на цілком обгрунтовані спроби добросовісної сторони примусити контрагента виконати свої зо-бов'язання належним чином чи зас-тосувати до неї встановлені міри відповідальності. У зв'язку з цим будь-яке невиправдане розширення кола істотних умов, включення в ньо-го другорядних умов(наприклад, про перелік додаткових послуг і т.д.) погіршує становище сторони, яка добросовісно виконує свої обов'яз-ки за договором, і не сприяє стабіль-ності договірних зв'язків.
Виходячи із сказаного, перелік істотних умов договору лізингу, зак-ріплений ст. 7 Закону, потребує перегляду і залишення в ньому лише тих умов, які дійсно є суттєвими, не-обхідними для договору лізингу. Однак до внесення відповідних змін до закону для укладення договору лізингу у ньому повинні бути визна-чені всі умови, які відповідно до ст. 7 Закону вважаються істотними.
ЯК РОЗІРВАТИ УГОДУ?
Наказом Міністерства у справах науки і технологій України від 3 бе-резня 1998 р. № 59 затверджений взірець договору фінансового лізин-гу. Сторони при укладенні договору лізингу можуть використати цей приклад договору, однак обов'язко-вої сили він не має. Крім того, слід звернути увагу на те, що приклад та-кого договору не є цілком досконалим. Наприклад, у ньому нічого не сказано про умови повернення об'єкта лізин-гу у випадку банкрутства лізингоо-держувача, хоча за законом - це од-на з суттєвих умов договору лізингу. Згідно із ч. 5 ст. 9 Закону, у разі несплати лізингоодержувачем лізин-гових платежів протягом двох чер-гових строків на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає повер-ненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом,учиненим у державній нотаріальній конторі. У п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості прова-диться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р.№1172 передба-чено, що для одержання виконавчо-го напису подаються:
а) оригінал договору лізингу;
б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
Проте у Законі України «Про лізинг» нічого не сказано про правові наслідки повернення лізингодавцеві майна у безспірному порядку. Постає питання проте, який вплив на зобов'язання сторін має повернення у безспірному порядку майна лізингодавцеві.
Дехто із зарубіжних на-уковців пов’язує безспіорне вилучення предмета лізингу із відмовою лізгодавця від договору лізингу. На думку українського автора С. Кісіля, вилучення майна у безспірному порядку є випадком розірванн договору фінансового лізингу. З цими точками зору погодлитися важко.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених них договором або законом. У ч.3 цієї ж статті ЦК пердбачено, що у разі односторонньої відмови від договору в повному оосязі чи частково, якщо право на таку підмову встановлено договором або законом, де говір є відповідно розіірваним або зміненим. Отже, у випадкуу повернення у безспірному порядку майна лізингодавцеві немає ні розірвані договору, ні односторонньої відмови від договору оскільки вони повинні бути прямо передбачен договором або законом.
Що стосується закону, то він не пов'язує з поверненням у безспірному порядку майна розірвання договору лізингу чи право лізингодавця на односторонню відмову від договору. Що стосується розірвання довору лізингу, то закон (ст. 17) передбачає право сторони вимагати розірвання договору у випадку порушення іншою стороною його умов. Отже, виходячи зі змісту вказано статті, підставою для звернення вимогою про розірвання договор' лізингу може бути будь-яке порушення умов договору лізингу іншою стороною. Власне, такою є і позиція, викладена в інформа-ційному листі Вищого арбітражного суду України «Про Закон України «Про лізинг» від 23 березня 1998 р. №01-8/104. Тобто для звернення з вимогою про дострокове розірван-ня договору фінансового лізингу лізингодавцю не потрібно «чекати» неспла-ти лізингоодержувачем лізингових платежів про-тягом двох чергових строків - для цього достатньо буде не-внесення чи внесення не в повному обсязі й одного лізингового плате-жу. Крім того, розірвання догово-ру на вимогу однієї із сторін не може проводитися у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріуса - відповідно до ст. 651 ЦК воно проводиться за рішенням суду.
ПЛАТИТИ ТРЕБА СПРАВНО
Таким чином, законодавство Ук-раїни, закріплюючи за лізингодавцем право вимагати повернення у без-спірному порядку майна, не дає чіткої відповіді на питання про те. що при цьому стасться із зобов'язан-нями сторін. Проведений аналіз дає рмогу дійти висновку, що повернен-ня У безспірному порядку майна рпингодавцеві не означає ні відмови лізингодавця від договору лізингу, ні його дострокового розірвання.
На наш погляд, закріплення пра-ва лізингодавця вимагати повернен-ня йому у безспірному порядку май-на, принаймні н тому вигляді, як не зроблено в законі, важко визнати об-грунтованим. Так. закон пов'язує ви-никнення цього права з несплатою лізингодавцем лізингових платежів протягом двох чергових строків. Припустимо, лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків. Що ж у тако-му випадку дасть лізинголавцеві ви-лучення майна у безспірному поряд-ку? Адже, якщо лізингоолержувач після вилучення у безспірному порядку в нього майна надалі в добро-вільному порядку не сплатить заборгованість по лізингових платежах, лізингодавцеві все одно доведеться звертатися до суду, щоб стягнути належні йому лізингові платежі. До того ж, лізингодавець у випадку ви-лучення майна нестиме пов'язані з цим додаткові витрати (транспорту-вання, складування тощо).
У контексті цієї проблематики заслуговує також висвітлення питан-ня звільнення лізингодавця від відпо-відальності перед лізингоодержува-чем і покладення такої відповідаль-ності на продавця майна. Основна складність тут обумовлюється тим, шо між продавцем і лізингоодержу-вачем немає укладеного договору: перший є стороною договору купівлі-продажу, другий - стороною договору фінансового лізингу. Не-зважаючи на це, ідея безпосередньої відповідальності продавця перед лізингоодержувачем набула широко-го визнання у світовій практиці. Яс-кравим свідченням тому є положен-ня Конвенції УНІДРУА про міжна-родний фінансовий лізинг(1988 р.) (далі - Конвенція), в якій передбаче-но звільнення лізингодавця від відпо-відальності перед лізингоодержува-чем стосовно обладнання (ст. 8) і над-ілення лізингоодержувача відповід-ними правами шодо постачальника за договором поставки (ст. 10).
Міжнародна практика вирішує питання щодо відповідальності про-давця залежно від того, ким здійсню-вався вибір продавця майна та виз-начення його специфікації. Так, ст. 8 Конвенції перед-бачає, шо якщо інше не пе-редбачено в цій Конвенції чи договорі лізингу, орен-додавець звільняється від будь-якої відповідальності перед орендарем щодо об-ладнання, крім випадків, коли орендареві спричинені збитки внаслідок того, що він покладався на досвід і судження орендодавця, або внаслідок втручання його у вибір постачальника чи спе-цифікацій обладнання.
Подібної норми закон не містить. Уп. 3. ч. 1 ст. 12 Закону передбача-ється право лізингоодержувача пред'являти будь-які права та ви-моги, що випливають з договору купівлі-продажу. Зміст цієї норми дає підстави говорити, що форму-люванням «будь-які права та вимо-ги» охоплюються також вимоги щодо відповідальності продавця. Однак ст. 9 передбачає відповідаль-ність лізингодавця у формі ві-дшкодування збитків, якщо майно не було передано лізингоодержува-чу у строки і на умовах, визначених договором лізингу. По суті, вказані дві норми закріплюють паралельне існування відповідальності продав-ця та лізингодавця перед лізингоо-держувачем.
Недосконалість позиції законо-давства у вирішенні питання відповідальності лізингодавця і продавця в договорі лізингу викликає трудноші на практиці.
ЯКЩО КОМБАЙН ПОЛАМАВСЯ
Яскравим підтвердженням цьому є справа, яка розглядалася Арбіт-ражним судом м. Києва (зараз - Гос-подарський суд и. Києва). Приватне підприємство «Б» звернулось з по-зовом до лізингової компанії «У» про відшкодування збитків та стягнення пені за прострочення передачі об'єкта лізингу за договором № 92-Л від 8 вересня 1999 р. За умовами цього договору відповідач придбав у продавця - концерну «Л» зернозби-ральний комбайн, який був переданий позивачу в лізинг. Під час гарантій-ного строку мали місце численні поломки комбай-на, внаслідок чого вини-кали простої (під час жнив), чим позивачу зав-дано збитків. В актах тех-нічного огляду комбайна, складених за участю пред-ставників районної інспекції «Держ-технагляд», зазначено, що поломки виникнули з вини заводу-виробника. Рішенням від 24 липня 2000 р. у цій справі позов задоволено частко-во, зокрема, присуджено стягнути з відповідача - лізингової компанії «У» на користь позивача - приватного підприємства «Б» 35954 грн. збитків, 5961,5 грн. пені. Однак постановою №04-1/11-41/234 від 25 грудня 2000 р. про перевірку зазначеного рішен-ня її порядку нагляду рішення ска-еова ПО і справу передано на новий розі ляд. Зокрема, в цій постанові заз-началося, що суд не дав відповідної оцінки факту спричинення збитків саме з вини виготовлювача (продав-ця), рішенням від 20 лютого 2001 р. у цій же справі в позові було відмовлено з посиланням на те, що позивач не надав доказів неналежного вико-нання відповідачем (продавцем) обов'язків. Останнім рішенням Госпо-дарського суду м. Києва у цій спра-ві від 26 вересня 2001 р. позов бу-ло задоволено частково і присудже-но стягнути з концерну «Л» на ко-ристь приватного підприємства «Б» 53931 грн. збитків. У рішенні, зок-рема, зазначалося, що збитки пози-вачу заподіяно внаслідок неякісного виготовлення комбайна та незабез-печення його належної експлуатації, а тому належним відповідачем у справі є концерн «Л».
Як видно, у цій справі було вине-сено три рішення, які є різними за змістом. Зокрема, у першому рішенні суб’єктом відповідальності перед лізингоодержувачем за недоліки пе-реданого в лізинг майна та порушен-ня строків його передачі визнано лізингодавця. Проте останнім рішен-ням суб'єктом відповідальності пе-ред лізингоодержувачем за недоліки майна визнано продавця.
ПІДКАЗКА ВІД ЦК
У зв'язку із цим актуальною є норма, закріплена ст. 808 ЦК, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця(постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продазець (по-стачальник) несе відповідхтьність пе-ред лізингоодержувачем за порушен-ня зобов'язання щодо якості, комп-лектності, справності предмета дого-вору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (поста-чальника) предмета договору лізин-гу був здійснений лічингодавцем, продавець(постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета доктору лізингу. У цьому випадку має місце повернення до відомого принци-пу римського приватного права culpa in eligero, коли боржник відповідав на підставі того, що ним була вчинена помилка при виборі виконавців роботи, яку замовили йому.
Звільнення лізингодавця від відповідальності грун-тується на тому, шо він здійснює придбання майна у вибраного лізннгоодержувачем продавця і за визначеною ним специфікацією. Відповідно, лізингодавець оскільки не він вибирає продавця майна і не визначаєспецифікацію цього майна, не повинен нести відповідальність, скажімо, зате, що майно виявилось неналежной якості, або було передано лізингоодержувачу з простроченням.
Якщо ж, відповідно до умов договору фінансового лізингу, вибір продавця здійснював лізингодавець, то в такому випадку він не звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем: за ЦК лізингодавець і продавець будуть нести солідарну відповідальність. Тобто, якщо лізингодавець здійсює вибір продавця він тим самим певною мірою бере на себе відповідальність за дії обраного ним продавця.
Підсумовуючи викладене вище! можна сказати, що на сьогоднішній день цивільно-правовий інститут лізингу перебува є на стадії форму-вання. Важливим криком у законодавчому закріпленії договорі лізингу є вміщення норм про цей договір у ЦК.
