Права і обов’язки прокурора у досудових стадія кримінального процесу.
Права і обов’язки прокурора у досудових стадія кримінального процесу.
Діяльність прокурора, що наглядає за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, підпорядкована суворому правовому регулюванню і здійснюється в певних процесуальних формах. Під формами нагляду за розслідуванням маються на увазі вказані в законі засоби (повноваження плюс порядок їх реалізації), які надані прокурору з метою забезпечити неухильне дотримання органами дізнання і досудового слідства встановлених правил розслідування злочинів і досягнення завдань кримінального судочинства.
Використання наданих прокуророві засобів становить не тільки його право, але одночасно і його обов'язок у всіх випадках, коли виникає необхідність перевірити хід і спрямування слідства, а також коли він виявить порушення органом дізнання чи слідчим норм кримінального чи кримінально-процесуального права. Таким чином, форми нагляду за розслідуванням характеризують процесуальне становище прокурора і максимально точно виражають суть його діяльності в стадії дізнання і досудового слідства. Лише дослідивши конкретний зміст цих форм, можна скласти правильне уявлення про дійову роль прокурора в цій стадії кримінального процесу і про його взаємовідношення з органами розслідування.
Форми нагляду за дізнанням і досудовим слідством встанов-лені Законом України «Про прокуратуру». Ці форми можуть бути класифіковані, виходячи з тієї безпосередньої найближчої мети, заради якої встановлена та чи інша з них.
В літературі рекомендується така класифікація форм прокурорського нагляду за додержанням законності в діяльності органів дізнання і слідства:
1) форми попередження і виявлення порушень закону;
2) форми усунення порушень закону.
Однак, на мою думку, необхідно зазначити, що ця класифікація значною мірою умовна, оскільки в практиці роботи органів прокуратури і в процесуальній теорії часто неможливо розмежувати дії прокурора щодо виявлення порушень закону і щодо їх усунення. Наприклад, в такій формі нагляду як прийом і розгляд скарг на дії органів розслідування можуть поєднуватись виявлення порушень і їх усунення, що, як правило, оформляється одним процесуальним документом — постановою прокурора. Те ж саме відноситься і до вказівок прокурора органам розслідування: в одних випадках вони спрямовані на попередження порушень, в інших — на їх усунення.
До форм попередження і виявлення порушень закону відносяться: 1) ознайомлення прокурора з кримінальними справами; 2) участь його у провадженні дізнання і слідства; 3) прийом і розгляд скарг на дії органів дізнання і слідства.
Існує декілька способів ознайомлення з матеріалами розслідування. Основний з них — витребування прокурором для перевірки кримінальних справ, документів, матеріалів та інших даних про вчинені злочини, хід розслідування і розшук злочинців. Таку вимогу прокурор може пред'явити органам дізнання і слідчому в будь-який момент провадження по будь-якій справі. Особливо важлива перевірка справи на найбільш відповідальних етапах розслідування: при притягненні як обвинуваченого, обранні міри запобіжного заходу, пред'явленні обвинуваченому для ознайомлення всіх матеріалів закінченого слідства, затвердження обвинувального висновку.
При перевірці справи, що перебуває в віданні слідчого, не виникає питання про межі прав прокурора на ознайомлення з матеріалами цієї справи; прокурор має право вимагати від слідчого, а слідчий зобов'язаний надати йому для огляду не тільки все формальне провадження, але й будь-які інші документи, довідки і т.п., що мають відношення до даного злочину.
Але таке питання нерідко виникає, як тільки прокурор переступає приміщення органу міліції і починає знайомитися з матеріалами конкретного дізнання. Відомо, що порушення кримінальних справ і невідкладні слідчі дії в багатьох випадках вчиняються оперативними працівниками міліції на основі даних, отриманих негласним шляхом. Ці дані не мають процесуального значення і не можуть бути використані як докази, тому вони не находять прямого відображення в матеріалах справи. І все ж працівники міліції враховують їх як досить корисні орієнтири при розробці версій, планів і загального плану розслідування.
Прокурор же, якому держава довірила надзвичайно відповідальну місію бути організатором і керівником, раніше не мав інформації про результати оперативно-розшукової діяльності. Тепер він таке право має і вже може вимагати цих даних на цілком законних підставах. Хоча, на мою думку, ще не розроблено досить чіткого механізму реалізації прокурором цієї важливої функції — здійснення нагляду за проведенням відповідними органами оперативно-розшукової діяльності.
Одночасно слід підкреслити, що прокурор не повинен втручатись в саму організацію оперативно-розшукової роботи, перевіряти виконання виданих органами внутрішніх справ інструкцій, вимагати матеріали про методи і джерела отримання оперативних даних і т.п. Всі ці функції стосуються виключно компетенції керівників відповідних служб міліції, і брати їх здійснення на себе прокурор не може і не повинен.
Перевірка безпосередньо самого провадження по справі, є, без сумніву, найбільш результативним способом ознайомлення з тим, хто веде дізнання чи слідство. Тому для забезпечення систематичного, повсякденного нагляду за розслідуванням злочинів по кожній справі ведеться так зване наглядове провадження, яке містить в собі копії всіх основних процесуальних актів, складених слідчим чи органом дізнання.
Крім того, в наглядовому провадженні повинні находитись всі письмові вказівки прокурора, копії його постанов за скаргами на дії органів розслідування, а також копії вироку чи ухвал суду.
Одним із способів ознайомлення прокурора зі справою служить особиста доповідь слідчого (працівника органу дізнання) про виконану роботу і заплановані слідчі дії. Такі доповіді практикуються періодично, але прокурор має право вимагати від слідчого доповісти справу в будь-який момент проведення слідства. Слідчий повинен за власною ініціативою доповідати справу кожного разу, коли він зіткнеться з будь-якими труднощами в розслідуванні чи коли для провадження слідчих дій вимагається санкція (згода) прокурора чи суду.
Із доповіді слідчого прокурор може взяти такі дані, які не вказані в слідчих матеріалах, але все ж мають певне значення для успіху розслідування.
Процесуальною формою попередження і виявлення порушень закону є участь прокурора у провадженні слідства і дізнання. Участь ця може виражатись як у присутності прокурора при провадженні окремих процесуальних дій слідчими (органом дізнання), так і в провадженні цих дій безпосередньо самим прокурором. На практиці прокурор, звичайно, бере участь в допитах обвинуваченого, окремих свідків, проведенні очних ставок, огляду місця події, ознайомленні обвинуваченого з матеріалами закінченого слідства. Залежно від особливостей конкретної справи прокурор може вважати необхідною свою участь у провадженні й інших слідчих дій (впізнання, обшук, експертиза тощо).
Роль прокурора, що безпосередньо бере участь в розслідуванні, полягає в тому, щоб забезпечити проведення слідчих дій у точній відповідності із законом і сприяти досягненню швидкого і повного розкриття злочину. Беручи участь у розслідуванні, прокурор слідкує, щоб жоден з учасників процесу не був незаконно обмежений у своїх правах, припиняючи тут, на місці, будь-яку спробу слідчого перевищити межі наданих йому повноважень, відступити від закону чи відмежуватись формальним його виконанням.
Нормативне визнання цієї форми прокурорського нагляду постійно піддавалось критиці. На мою думку, визнавати ці заперечення обґрунтованими не можна.
Справжній повноцінний нагляд за органами розслідування неможливий без процесуального керівництва їх діяльністю. Але як прокурор зможе здійснювати керівництво дізнанням і слідством, якщо він не буде приймати в них участь, не буде присутнім при провадженні окремих слідчих дій чи особисто проводити їх? Адже нагляд за розслідуванням є активна діяльність прокурора, він не може вестись кабінетним способом, на папері. Якщо прокурор буде здійснювати нагляд тільки знайомлячись з матеріалами справи чи перевіряючи скаргу, то, виявивши порушення закону, він зможе, звичайно, притягти винних посадових осіб органів розслідування до встановленої відповідальності. В кращому випадку він зможе усунути виявлені ним порушення. Але ж суть нагляду в іншому. Усунення порушень порядку розслідування і притягнення до відповідальності винних представляє собою недооцінку прокурором головної мети нагляду за розслідуванням — забезпечити нормальний відповідний вимогам закону хід розслідування, вчасно попередити порушення процесуальних норм, не допустити такого порушення. Однак попереджувальна сторона діяльності прокуратури не може бути повністю реалізована до тих пір, поки активна участь в провадженні розслідування не стане для прокурора однією з обов'язкових форм нагляду.
Коли прокурор приймає рішення особисто виконати ту чи іншу слідчу дію по справі, що перебуває у провадженні слідчого чи органу дізнання, він передбачає, що в даній ситуації саме така форма його участі в розслідуванні буде сприяти успішному відшуканню істини. До цього все частіше його змушують такі, наприклад, обставини, як тимчасова відсутність слідчого, необхідність одночасного провадження ряду слідчих дій чи більш кваліфікованого підходу до виконання деяких з них. Інколи прокурор може засумніватись в результатах допиту, огляду і т.п. і з метою перевірки фактів, що його цікавлять, сам провести необхідні слідчі дії. Звичайно, встановити наявність таких обставин прокурору не вдається без того, щоб повністю не вникнути в суть справи, розібратись з сукупністю зібраних доказів, з'ясувати здатність особи, що проводить розслідування, належним чином виконати завдання, що стоїть перед ним. Тому провадження прокурором тих чи інших слідчих дій не можна розцінювати як «втручання» в нормальний хід розслідування, порушуючи чи докорінно міняючи його. При правильній постановці нагляду, коли прокурор з моменту порушення кримінальної справи тримає під наглядом всі найважливіші дії слідчого і визначає направленість розслідування, особиста його участь стане логічним продовженням тієї лінії, яка з самого початку проводиться по справі, і не буде розходитись з послідуючими діями слідчого, знову ж таки, контрольованими прокурором.
Але, на мою думку, підкреслити, що розслідування не повинно перетворюватися у звичайну нормальну функцію прокурора, оскільки для цього існує спеціальний орган – слідчий. Лише в необхідних випадках, як це прямо вказано в законі, прокурор може і повинен особисто вести розслідування по будь-якій справі. Прокурор є передусім органом нагляду за виконанням законів в діяльності органів розслідування, і займатись безпосередньо провадженням слідства він вправі лише у виключних випадках, коли інакше неможливо забезпечити додержання законності в цій стадії кримінального процесу. Тому нема резону вважати прокурора слідчім поряд із слідчими органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України.
Прокурор зобов'язаний в строки, встановлені законом, розглядати адресовані йому та ті, що надійшли до нього, скарги на дії органів дізнання і слідства і повідомляти скаржникам про рішення за скаргами.
Для прокурора, що здійснює нагляд за розслідуванням, прийом і розгляд скарг — одна з процесуальних форм його діяльності, спосіб виявлення і подальшого усунення порушень закону, допущених слідчим органом дізнання. Враховуючи особливу роль прокурора, як органу охорони законності, заборонено піддавати будь-якій цензурній перевірці адресовані йому скарги, коли вони виходять від обвинуваченого (підозрюваного), що перебуває під вартою. Швидке і правильне реагування прокурора на скарги сприяє підвищенню якості розслідування злочинів. Перевіряючи скаргу, прокурор має право витребувати для ознайомлення кримінальну справу та інші необхідні матеріали, витребувати пояснення від слідчого чи особисто допитати заявника. Оскільки оскарження дій органів розслідування і розгляд скарги прокурором має, безсумнівно, процесуальний характер, все провадження по справі повинно бути в кримінальній справі.
Це, з одного боку, сприяє в майбутньому суттєвій допомозі суду при перевірці дотримання прав громадян на дізнанні і слідстві, а з іншого — дозволить йому більш ретельно розібратись в скарзі, якщо вона буде знову заявлена в ході судового розгляду справи.
Необхідно також розглянути форми усунення порушень закону, допущені при розслідуванні злочинів. В основі кожної з цих форм лежить певне повноваження прокурора. Для усунення порушень закону прокурор має право:
1) давати органам дізнання і досудового слідства вказівки про розслідування злочинів;
2) скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови органів дізнання і слідчого;
3) усувати особу, що проводить дізнання, чи слідчого від подальшого ведення розслідування;
4) вилучати справи від одного органу розслідування і передавати їх іншому органу.
Особливо важливою формою нагляду за розслідуванням є право прокурора давати органам дізнання і досудового слідства обов'язкові вказівки по наявних в них у провадженні кримінальних справах. Важливість цієї форми в тому, що вона, як ніяка інша, з найбільшою повнотою виражає відмінну особливість прокурорського нагляду по процесуальному керівництву діяльністю органів розслідування. Саме з цієї причини законодавець сформулював спеціальну функцію в Конституції України — нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Вказівки прокурора відрізняються від його рішень (постанов) тим, що передбачають наявність виконавця. Вказівки як юридичні факти породжують певні процесуальні відносини між прокурором і органом дізнання, якому вони адресовані. Але правозастосовчими в прямому і безпосередньому значенні цього питання є тільки дії самого органу розслідування, направлені на виконання вказівок прокурора.
Закон не знає таких категорій кримінальних справ, по яких прокурор не був би наділений правом давати вказівки. Ні вид розслідуваного злочину і його юридична кваліфікація, ні складність фактичної фабули справи, ні відомча приналежність слідчого чи органу дізнання, зайнятого розслідуванням, не перешкоджають прокурору прийти до використання цього свого повноваження.
Ніяких обмежень з цього приводу в законі не встановлено. Більше того, прокурору надане право давати обов'язкові вказівки і начальнику слідчого відділу, що контролює підлеглих йому слідчих, які беруть участь у провадженні попереднього слідства чи в безпосередньому розслідуванні справи.
Також закон не обмежує прокурора будь-яким конкретним моментом, коли він може дати вказівки. Порушивши справу, прокурор направляє її слідчому чи органу дізнання з вимогою прийняти її до свого провадження. Нема такої процесуальної чи слідчої дії, щодо якої прокурор не зміг би дати свої вказівки. Таким чином, із аналізу віднесених до цієї форми нагляду постанов чинного законодавства виходить, що вказівки прокурора можуть бути дані: а) будь-якому слідчому чи органу дізнання; б) по будь-якій справі; в) у будь-який момент провадження розслідування; г) відносно будь-якої процесуальної чи слідчої дії.
Встановивши, що постанова слідчого чи органу дізнання не відповідає закону і не обґрунтована матеріалами справи, прокурор приймає рішення про її скасування. Мета, яка перед ним стоїть, — виправити помилку, відновити порушене право, продемонструвати надійність гарантій законності. Така відміна — різновид кримінально-процесуальних санкцій правовідносного характеру.
Скасовуючи незаконне рішення, прокурор виносить постанову, в якій викладаються мотиви скасування і за необхідності — вказівки слідчому чи органу дізнання, що і як слід зробити для виправлення допущеної помилки. Якщо, наприклад, прокурор вважає, що слідчий необґрунтовано відмовив обвинуваченому в клопотанні про відвід експерта, що раніше проводив експертизу, він скасовує постанову слідчого і рекомендує залучити як експерта для проведення експертизи іншу особу, незацікавлену у справі. Скасування незаконної постанови — засіб у вищому ступені радикальний; в деяких випадках застосування його може докорінно змінити весь хід процесу, наприклад, якщо орган розслідування закрив справу. Але для цього воно й надане прокурору — керівнику процесуальної діяльності органів дізнання і досудового слідства. Такі повноваження повністю відповідають вирішальній ролі прокурора в стадії розслідування. Але цій ролі зовсім не відповідає рекомендація про можливість для прокурора, що виявив незаконну постанову, обмежитись вказівкою «у формі рекомендації» особі, що винесла постанову, скасувати її. Прокурор може скасувати будь-яку постанову слідчого чи органу дізнання, якщо визнає її незаконною і необґрунтованою. Ніяких винятків тут закон не передбачає.
Здійснюючи нагляд за розслідуванням, прокурор має право відсторонити слідчого чи особу, що проводить дізнання, від подальшого ведення слідства чи дізнання, якщо ними допущено порушення закону при розслідуванні справи. Залежно від характеру порушення до цих осіб після відсторонення їх від розслідування можуть бути застосовані різні заходи і стягнення аж до кримінального покарання. Навіть якщо покарання і не настане, «сам факт відсторонення від ведення слідства являє собою специфічну кримінально-процесуальну санкцію каральної дії».
Підставами для усунення слідчого (особи, що проводить дізнання) можуть бути заяви обвинуваченого, його захисника, потерпілого та інших учасників процесу, а також безпосереднє виявлення порушення прокурором. Причини порушення закону інколи криються в недостатній загальній і професійній підготовці слідчого, рідше — в навмисному відступі від закону, продиктованому неправильно зрозумілими завданнями розслідування. Але найчастіше всього в скаргах прокурору заявники посилаються на особисту зацікавленість слідчого в справі, тобто на обставини, які слугують підставою до його відводу.
Вказані обставини, оскільки вони відомі слідчому, повинні бути причиною самовідводу. Свою заяву з викладом мотивів, за якими він вважає необхідним усунутись від участі в розслідуванні даної справи, слідчий направляє для вирішення прокурору.
Якщо відводу слідчого вимагають учасники процесу чи інші особи, то їх заяви разом із своїми поясненнями слідчий зобов'язаний упродовж доби направити прокурору, не зупиняючи провадження по справі. Клопотання про відвід слідчого заявники можуть направити і безпосередньо наглядаючому прокуророві. Розглянувши упродовж трьох діб заяву про відвід, прокурор викладає своє рішення в мотивованій постанові, яка разом із заявою приєднується до справи, і в копії повідомляється заявникові. Як і будь-яке рішення прокурора, ця постанова може бути оскаржена вищестоящому прокурору. Якщо прокурор визнає відвід, заявлений слідчому чи особі, що проводить дізнання, підставним, він може вжити одну із таких дій:
а) вилучити справу у відведеного слідчого і передати її іншому слідчому;
б) вилучити справу у відведеного слідчого і прийняти її до свого провадження;
в) вилучити справу від органу дізнання і передати її слідчому;
г) вилучити справу від органу дізнання і прийняти до свого провадження;
д) залишити справу в органі дізнання, рекомендуючи начальнику цього органу доручити розслідування іншому працівникові замість відведеного. В останньому випадку прокурор не має права вказувати конкретну особу, яка повинна вести дізнання, оскільки це питання не процесуальне і підлягає адміністративній владі начальника відповідного органу дізнання.
З метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування прокурор має право вилучити будь-яку справу із органу дізнання і передати її слідчому, а також передати справу від одного слідчого іншому. Це повноваження служить прокурору, перш за все, для усунення порушень правил про підслідність кримінальних справ. Закон передбачає два види підслідності: предметну (по роду справ) і територіальну (місцеву).
За загальним правилом, розслідування проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо слідчий встановить, що злочин вчинено в іншому районі, він зобов'язаний провести всі невідкладні слідчі дії, а потім передати справу прокурору для направлення по підслідності. Питання про підслідність справи вирішується прокурором за місцем, де розпочато слідство. В окремих випадках, для досягнення найбільшої швидкості, об'єктивності і повноти розслідування, він може дозволити ведення досудового слідства за місцем виявлення злочину або там, де перебуває підозрюваний (обвинувачений) чи більшість свідків. Вищестоящий прокурор має право в будь-який момент слідства вилучити справу від слідчого, до компетенції якого вона відноситься, і передати її слідчому прокуратури іншого району чи старшому слідчому вищестоящої прокуратури, якщо визнає таку міру корисною і необхідною.
Реалізуючи надане йому повноваження, прокурор має право вилучити будь-яку справу від слідчого органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України і передати її слідчому прокуратури. Це, безперечно, ні в кого сумнівів не викликає. Зворотної передачі справ закон не передбачає.
Діяльність прокурора, що наглядає за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, підпорядкована суворому правовому регулюванню і здійснюється в певних процесуальних формах. Під формами нагляду за розслідуванням маються на увазі вказані в законі засоби (повноваження плюс порядок їх реалізації), які надані прокурору з метою забезпечити неухильне дотримання органами дізнання і досудового слідства встановлених правил розслідування злочинів і досягнення завдань кримінального судочинства.
Використання наданих прокуророві засобів становить не тільки його право, але одночасно і його обов'язок у всіх випадках, коли виникає необхідність перевірити хід і спрямування слідства, а також коли він виявить порушення органом дізнання чи слідчим норм кримінального чи кримінально-процесуального права. Таким чином, форми нагляду за розслідуванням характеризують процесуальне становище прокурора і максимально точно виражають суть його діяльності в стадії дізнання і досудового слідства. Лише дослідивши конкретний зміст цих форм, можна скласти правильне уявлення про дійову роль прокурора в цій стадії кримінального процесу і про його взаємовідношення з органами розслідування.
Форми нагляду за дізнанням і досудовим слідством встанов-лені Законом України «Про прокуратуру». Ці форми можуть бути класифіковані, виходячи з тієї безпосередньої найближчої мети, заради якої встановлена та чи інша з них.
В літературі рекомендується така класифікація форм прокурорського нагляду за додержанням законності в діяльності органів дізнання і слідства:
1) форми попередження і виявлення порушень закону;
2) форми усунення порушень закону.
Однак, на мою думку, необхідно зазначити, що ця класифікація значною мірою умовна, оскільки в практиці роботи органів прокуратури і в процесуальній теорії часто неможливо розмежувати дії прокурора щодо виявлення порушень закону і щодо їх усунення. Наприклад, в такій формі нагляду як прийом і розгляд скарг на дії органів розслідування можуть поєднуватись виявлення порушень і їх усунення, що, як правило, оформляється одним процесуальним документом — постановою прокурора. Те ж саме відноситься і до вказівок прокурора органам розслідування: в одних випадках вони спрямовані на попередження порушень, в інших — на їх усунення.
До форм попередження і виявлення порушень закону відносяться: 1) ознайомлення прокурора з кримінальними справами; 2) участь його у провадженні дізнання і слідства; 3) прийом і розгляд скарг на дії органів дізнання і слідства.
Існує декілька способів ознайомлення з матеріалами розслідування. Основний з них — витребування прокурором для перевірки кримінальних справ, документів, матеріалів та інших даних про вчинені злочини, хід розслідування і розшук злочинців. Таку вимогу прокурор може пред'явити органам дізнання і слідчому в будь-який момент провадження по будь-якій справі. Особливо важлива перевірка справи на найбільш відповідальних етапах розслідування: при притягненні як обвинуваченого, обранні міри запобіжного заходу, пред'явленні обвинуваченому для ознайомлення всіх матеріалів закінченого слідства, затвердження обвинувального висновку.
При перевірці справи, що перебуває в віданні слідчого, не виникає питання про межі прав прокурора на ознайомлення з матеріалами цієї справи; прокурор має право вимагати від слідчого, а слідчий зобов'язаний надати йому для огляду не тільки все формальне провадження, але й будь-які інші документи, довідки і т.п., що мають відношення до даного злочину.
Але таке питання нерідко виникає, як тільки прокурор переступає приміщення органу міліції і починає знайомитися з матеріалами конкретного дізнання. Відомо, що порушення кримінальних справ і невідкладні слідчі дії в багатьох випадках вчиняються оперативними працівниками міліції на основі даних, отриманих негласним шляхом. Ці дані не мають процесуального значення і не можуть бути використані як докази, тому вони не находять прямого відображення в матеріалах справи. І все ж працівники міліції враховують їх як досить корисні орієнтири при розробці версій, планів і загального плану розслідування.
Прокурор же, якому держава довірила надзвичайно відповідальну місію бути організатором і керівником, раніше не мав інформації про результати оперативно-розшукової діяльності. Тепер він таке право має і вже може вимагати цих даних на цілком законних підставах. Хоча, на мою думку, ще не розроблено досить чіткого механізму реалізації прокурором цієї важливої функції — здійснення нагляду за проведенням відповідними органами оперативно-розшукової діяльності.
Одночасно слід підкреслити, що прокурор не повинен втручатись в саму організацію оперативно-розшукової роботи, перевіряти виконання виданих органами внутрішніх справ інструкцій, вимагати матеріали про методи і джерела отримання оперативних даних і т.п. Всі ці функції стосуються виключно компетенції керівників відповідних служб міліції, і брати їх здійснення на себе прокурор не може і не повинен.
Перевірка безпосередньо самого провадження по справі, є, без сумніву, найбільш результативним способом ознайомлення з тим, хто веде дізнання чи слідство. Тому для забезпечення систематичного, повсякденного нагляду за розслідуванням злочинів по кожній справі ведеться так зване наглядове провадження, яке містить в собі копії всіх основних процесуальних актів, складених слідчим чи органом дізнання.
Крім того, в наглядовому провадженні повинні находитись всі письмові вказівки прокурора, копії його постанов за скаргами на дії органів розслідування, а також копії вироку чи ухвал суду.
Одним із способів ознайомлення прокурора зі справою служить особиста доповідь слідчого (працівника органу дізнання) про виконану роботу і заплановані слідчі дії. Такі доповіді практикуються періодично, але прокурор має право вимагати від слідчого доповісти справу в будь-який момент проведення слідства. Слідчий повинен за власною ініціативою доповідати справу кожного разу, коли він зіткнеться з будь-якими труднощами в розслідуванні чи коли для провадження слідчих дій вимагається санкція (згода) прокурора чи суду.
Із доповіді слідчого прокурор може взяти такі дані, які не вказані в слідчих матеріалах, але все ж мають певне значення для успіху розслідування.
Процесуальною формою попередження і виявлення порушень закону є участь прокурора у провадженні слідства і дізнання. Участь ця може виражатись як у присутності прокурора при провадженні окремих процесуальних дій слідчими (органом дізнання), так і в провадженні цих дій безпосередньо самим прокурором. На практиці прокурор, звичайно, бере участь в допитах обвинуваченого, окремих свідків, проведенні очних ставок, огляду місця події, ознайомленні обвинуваченого з матеріалами закінченого слідства. Залежно від особливостей конкретної справи прокурор може вважати необхідною свою участь у провадженні й інших слідчих дій (впізнання, обшук, експертиза тощо).
Роль прокурора, що безпосередньо бере участь в розслідуванні, полягає в тому, щоб забезпечити проведення слідчих дій у точній відповідності із законом і сприяти досягненню швидкого і повного розкриття злочину. Беручи участь у розслідуванні, прокурор слідкує, щоб жоден з учасників процесу не був незаконно обмежений у своїх правах, припиняючи тут, на місці, будь-яку спробу слідчого перевищити межі наданих йому повноважень, відступити від закону чи відмежуватись формальним його виконанням.
Нормативне визнання цієї форми прокурорського нагляду постійно піддавалось критиці. На мою думку, визнавати ці заперечення обґрунтованими не можна.
Справжній повноцінний нагляд за органами розслідування неможливий без процесуального керівництва їх діяльністю. Але як прокурор зможе здійснювати керівництво дізнанням і слідством, якщо він не буде приймати в них участь, не буде присутнім при провадженні окремих слідчих дій чи особисто проводити їх? Адже нагляд за розслідуванням є активна діяльність прокурора, він не може вестись кабінетним способом, на папері. Якщо прокурор буде здійснювати нагляд тільки знайомлячись з матеріалами справи чи перевіряючи скаргу, то, виявивши порушення закону, він зможе, звичайно, притягти винних посадових осіб органів розслідування до встановленої відповідальності. В кращому випадку він зможе усунути виявлені ним порушення. Але ж суть нагляду в іншому. Усунення порушень порядку розслідування і притягнення до відповідальності винних представляє собою недооцінку прокурором головної мети нагляду за розслідуванням — забезпечити нормальний відповідний вимогам закону хід розслідування, вчасно попередити порушення процесуальних норм, не допустити такого порушення. Однак попереджувальна сторона діяльності прокуратури не може бути повністю реалізована до тих пір, поки активна участь в провадженні розслідування не стане для прокурора однією з обов'язкових форм нагляду.
Коли прокурор приймає рішення особисто виконати ту чи іншу слідчу дію по справі, що перебуває у провадженні слідчого чи органу дізнання, він передбачає, що в даній ситуації саме така форма його участі в розслідуванні буде сприяти успішному відшуканню істини. До цього все частіше його змушують такі, наприклад, обставини, як тимчасова відсутність слідчого, необхідність одночасного провадження ряду слідчих дій чи більш кваліфікованого підходу до виконання деяких з них. Інколи прокурор може засумніватись в результатах допиту, огляду і т.п. і з метою перевірки фактів, що його цікавлять, сам провести необхідні слідчі дії. Звичайно, встановити наявність таких обставин прокурору не вдається без того, щоб повністю не вникнути в суть справи, розібратись з сукупністю зібраних доказів, з'ясувати здатність особи, що проводить розслідування, належним чином виконати завдання, що стоїть перед ним. Тому провадження прокурором тих чи інших слідчих дій не можна розцінювати як «втручання» в нормальний хід розслідування, порушуючи чи докорінно міняючи його. При правильній постановці нагляду, коли прокурор з моменту порушення кримінальної справи тримає під наглядом всі найважливіші дії слідчого і визначає направленість розслідування, особиста його участь стане логічним продовженням тієї лінії, яка з самого початку проводиться по справі, і не буде розходитись з послідуючими діями слідчого, знову ж таки, контрольованими прокурором.
Але, на мою думку, підкреслити, що розслідування не повинно перетворюватися у звичайну нормальну функцію прокурора, оскільки для цього існує спеціальний орган – слідчий. Лише в необхідних випадках, як це прямо вказано в законі, прокурор може і повинен особисто вести розслідування по будь-якій справі. Прокурор є передусім органом нагляду за виконанням законів в діяльності органів розслідування, і займатись безпосередньо провадженням слідства він вправі лише у виключних випадках, коли інакше неможливо забезпечити додержання законності в цій стадії кримінального процесу. Тому нема резону вважати прокурора слідчім поряд із слідчими органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України.
Прокурор зобов'язаний в строки, встановлені законом, розглядати адресовані йому та ті, що надійшли до нього, скарги на дії органів дізнання і слідства і повідомляти скаржникам про рішення за скаргами.
Для прокурора, що здійснює нагляд за розслідуванням, прийом і розгляд скарг — одна з процесуальних форм його діяльності, спосіб виявлення і подальшого усунення порушень закону, допущених слідчим органом дізнання. Враховуючи особливу роль прокурора, як органу охорони законності, заборонено піддавати будь-якій цензурній перевірці адресовані йому скарги, коли вони виходять від обвинуваченого (підозрюваного), що перебуває під вартою. Швидке і правильне реагування прокурора на скарги сприяє підвищенню якості розслідування злочинів. Перевіряючи скаргу, прокурор має право витребувати для ознайомлення кримінальну справу та інші необхідні матеріали, витребувати пояснення від слідчого чи особисто допитати заявника. Оскільки оскарження дій органів розслідування і розгляд скарги прокурором має, безсумнівно, процесуальний характер, все провадження по справі повинно бути в кримінальній справі.
Це, з одного боку, сприяє в майбутньому суттєвій допомозі суду при перевірці дотримання прав громадян на дізнанні і слідстві, а з іншого — дозволить йому більш ретельно розібратись в скарзі, якщо вона буде знову заявлена в ході судового розгляду справи.
Необхідно також розглянути форми усунення порушень закону, допущені при розслідуванні злочинів. В основі кожної з цих форм лежить певне повноваження прокурора. Для усунення порушень закону прокурор має право:
1) давати органам дізнання і досудового слідства вказівки про розслідування злочинів;
2) скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови органів дізнання і слідчого;
3) усувати особу, що проводить дізнання, чи слідчого від подальшого ведення розслідування;
4) вилучати справи від одного органу розслідування і передавати їх іншому органу.
Особливо важливою формою нагляду за розслідуванням є право прокурора давати органам дізнання і досудового слідства обов'язкові вказівки по наявних в них у провадженні кримінальних справах. Важливість цієї форми в тому, що вона, як ніяка інша, з найбільшою повнотою виражає відмінну особливість прокурорського нагляду по процесуальному керівництву діяльністю органів розслідування. Саме з цієї причини законодавець сформулював спеціальну функцію в Конституції України — нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Вказівки прокурора відрізняються від його рішень (постанов) тим, що передбачають наявність виконавця. Вказівки як юридичні факти породжують певні процесуальні відносини між прокурором і органом дізнання, якому вони адресовані. Але правозастосовчими в прямому і безпосередньому значенні цього питання є тільки дії самого органу розслідування, направлені на виконання вказівок прокурора.
Закон не знає таких категорій кримінальних справ, по яких прокурор не був би наділений правом давати вказівки. Ні вид розслідуваного злочину і його юридична кваліфікація, ні складність фактичної фабули справи, ні відомча приналежність слідчого чи органу дізнання, зайнятого розслідуванням, не перешкоджають прокурору прийти до використання цього свого повноваження.
Ніяких обмежень з цього приводу в законі не встановлено. Більше того, прокурору надане право давати обов'язкові вказівки і начальнику слідчого відділу, що контролює підлеглих йому слідчих, які беруть участь у провадженні попереднього слідства чи в безпосередньому розслідуванні справи.
Також закон не обмежує прокурора будь-яким конкретним моментом, коли він може дати вказівки. Порушивши справу, прокурор направляє її слідчому чи органу дізнання з вимогою прийняти її до свого провадження. Нема такої процесуальної чи слідчої дії, щодо якої прокурор не зміг би дати свої вказівки. Таким чином, із аналізу віднесених до цієї форми нагляду постанов чинного законодавства виходить, що вказівки прокурора можуть бути дані: а) будь-якому слідчому чи органу дізнання; б) по будь-якій справі; в) у будь-який момент провадження розслідування; г) відносно будь-якої процесуальної чи слідчої дії.
Встановивши, що постанова слідчого чи органу дізнання не відповідає закону і не обґрунтована матеріалами справи, прокурор приймає рішення про її скасування. Мета, яка перед ним стоїть, — виправити помилку, відновити порушене право, продемонструвати надійність гарантій законності. Така відміна — різновид кримінально-процесуальних санкцій правовідносного характеру.
Скасовуючи незаконне рішення, прокурор виносить постанову, в якій викладаються мотиви скасування і за необхідності — вказівки слідчому чи органу дізнання, що і як слід зробити для виправлення допущеної помилки. Якщо, наприклад, прокурор вважає, що слідчий необґрунтовано відмовив обвинуваченому в клопотанні про відвід експерта, що раніше проводив експертизу, він скасовує постанову слідчого і рекомендує залучити як експерта для проведення експертизи іншу особу, незацікавлену у справі. Скасування незаконної постанови — засіб у вищому ступені радикальний; в деяких випадках застосування його може докорінно змінити весь хід процесу, наприклад, якщо орган розслідування закрив справу. Але для цього воно й надане прокурору — керівнику процесуальної діяльності органів дізнання і досудового слідства. Такі повноваження повністю відповідають вирішальній ролі прокурора в стадії розслідування. Але цій ролі зовсім не відповідає рекомендація про можливість для прокурора, що виявив незаконну постанову, обмежитись вказівкою «у формі рекомендації» особі, що винесла постанову, скасувати її. Прокурор може скасувати будь-яку постанову слідчого чи органу дізнання, якщо визнає її незаконною і необґрунтованою. Ніяких винятків тут закон не передбачає.
Здійснюючи нагляд за розслідуванням, прокурор має право відсторонити слідчого чи особу, що проводить дізнання, від подальшого ведення слідства чи дізнання, якщо ними допущено порушення закону при розслідуванні справи. Залежно від характеру порушення до цих осіб після відсторонення їх від розслідування можуть бути застосовані різні заходи і стягнення аж до кримінального покарання. Навіть якщо покарання і не настане, «сам факт відсторонення від ведення слідства являє собою специфічну кримінально-процесуальну санкцію каральної дії».
Підставами для усунення слідчого (особи, що проводить дізнання) можуть бути заяви обвинуваченого, його захисника, потерпілого та інших учасників процесу, а також безпосереднє виявлення порушення прокурором. Причини порушення закону інколи криються в недостатній загальній і професійній підготовці слідчого, рідше — в навмисному відступі від закону, продиктованому неправильно зрозумілими завданнями розслідування. Але найчастіше всього в скаргах прокурору заявники посилаються на особисту зацікавленість слідчого в справі, тобто на обставини, які слугують підставою до його відводу.
Вказані обставини, оскільки вони відомі слідчому, повинні бути причиною самовідводу. Свою заяву з викладом мотивів, за якими він вважає необхідним усунутись від участі в розслідуванні даної справи, слідчий направляє для вирішення прокурору.
Якщо відводу слідчого вимагають учасники процесу чи інші особи, то їх заяви разом із своїми поясненнями слідчий зобов'язаний упродовж доби направити прокурору, не зупиняючи провадження по справі. Клопотання про відвід слідчого заявники можуть направити і безпосередньо наглядаючому прокуророві. Розглянувши упродовж трьох діб заяву про відвід, прокурор викладає своє рішення в мотивованій постанові, яка разом із заявою приєднується до справи, і в копії повідомляється заявникові. Як і будь-яке рішення прокурора, ця постанова може бути оскаржена вищестоящому прокурору. Якщо прокурор визнає відвід, заявлений слідчому чи особі, що проводить дізнання, підставним, він може вжити одну із таких дій:
а) вилучити справу у відведеного слідчого і передати її іншому слідчому;
б) вилучити справу у відведеного слідчого і прийняти її до свого провадження;
в) вилучити справу від органу дізнання і передати її слідчому;
г) вилучити справу від органу дізнання і прийняти до свого провадження;
д) залишити справу в органі дізнання, рекомендуючи начальнику цього органу доручити розслідування іншому працівникові замість відведеного. В останньому випадку прокурор не має права вказувати конкретну особу, яка повинна вести дізнання, оскільки це питання не процесуальне і підлягає адміністративній владі начальника відповідного органу дізнання.
З метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування прокурор має право вилучити будь-яку справу із органу дізнання і передати її слідчому, а також передати справу від одного слідчого іншому. Це повноваження служить прокурору, перш за все, для усунення порушень правил про підслідність кримінальних справ. Закон передбачає два види підслідності: предметну (по роду справ) і територіальну (місцеву).
За загальним правилом, розслідування проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо слідчий встановить, що злочин вчинено в іншому районі, він зобов'язаний провести всі невідкладні слідчі дії, а потім передати справу прокурору для направлення по підслідності. Питання про підслідність справи вирішується прокурором за місцем, де розпочато слідство. В окремих випадках, для досягнення найбільшої швидкості, об'єктивності і повноти розслідування, він може дозволити ведення досудового слідства за місцем виявлення злочину або там, де перебуває підозрюваний (обвинувачений) чи більшість свідків. Вищестоящий прокурор має право в будь-який момент слідства вилучити справу від слідчого, до компетенції якого вона відноситься, і передати її слідчому прокуратури іншого району чи старшому слідчому вищестоящої прокуратури, якщо визнає таку міру корисною і необхідною.
Реалізуючи надане йому повноваження, прокурор має право вилучити будь-яку справу від слідчого органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України і передати її слідчому прокуратури. Це, безперечно, ні в кого сумнівів не викликає. Зворотної передачі справ закон не передбачає.
