Поняття та елементи політичної системи суспільства
Поняття та елементи політичної системи суспільства
План
1. Місце держави в політичній системі суспільства
2. Самоврядування народу: поняття, принципи і форми здійснення
3. Основні форми демократії в Україні
4. Поняття та елементи державної влади, її співвідношення з політичною владою
5. Правові форми та методи здійснення державної влади
6. Поняття та структура механізму держави
7. Принцип поділу державної влади та його реалізація в Україні
8. Поняття та принципи діяльності державного апарату
На певному етапі розвитку суспільства виникає політична система як одна із систем (поряд з економічними, соціальними, духовними), пов'язана з особливою формою діяльності людей —.
Поняття політична система суспільства пов'язане із подвійним його розумінням: у широкому розумінні — це цілісний комплекс усіх політичних явищ, які існують у суспільстві, для завоювання, утримання чи участі у здійсненні політичної влади. Іншими словами, це механізм організації й функціонування політичної влади; у вузькому розумінні — це обумовлена економічними, соціокультурними, ідеологічними факторами сукупність взаємопов'язаних державних і недержавних організацій, інститутів, які прямо чи опосередковано беруть участь у реалізації політичної влади чи впливі на неї.
Політична система суспільства складається з таких елементів:*
політичної влади — центрального компонента, який зв'язує всі інші складові в систему;*
суб'єктів політичної діяльності (держави, політичних партій, рухів, громадських організацій та ін.);*
політичних норм та принципів — правил поведінки, що забезпечують визначений рівень суспільної організованості, стабільності і стійкості як політичних інститутів, так і всієї системи в цілому (звичаї, традиції політичного життя тощо);*
політичних відносин — відносин між соціальними групами, націями, народностями, політичними інститутами з приводу влади у зв'язку з розробленням і здійсненням політики;*
політичної свідомості — включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин;*
політичної культури — сукупності спеціальних знань і досвіду в політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей суб'єктами політики.
Кожна із самостійних частин політичної системи має власну систему, свої принципи організації й діяльності, самостійність у вирішенні внутрішніх та зовнішніх справ.
Місце держави в політичній системі суспільства
Держава — не тільки результат розвитку суспільства, але і фактор формування політичної системи суспільства. Особливе місце в політичній системі суспільства належить саме державі, оскільки вона є основним засобом досягнення цілей, поставлених перед суспільством, концентрує в собі багатоманітність політичних інтересів, надає сталого характеру політичній системі шляхом упорядкування її діяльності.
Це обумовлюється такими обставинами:*
тільки держава офіційно представляє все суспільство;*
лише держава — єдина повновладна організація в масштабі всієї країни, здатна забезпечити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;*
тільки держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління суспільними справами;*
лише держава має спеціальні установи примусового характеру і володіє монопольним правом застосовувати примус на своїй території;*
тільки держава володіє монопольним правом видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, та забезпечувати їх реалізацію;*
лише держава володіє монопольним правом встановлювати та стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет.
Таким чином, держава виступає своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил суспільства.
Держава та інші суб'єкти політики як складники політичної системи мають взаємодіяти і взаємодіють (співпрацюють або конфліктують) у політичному житті суспільства. Така взаємодія характеризується наявністю прямого й зворотного зв'язку між цими суб'єктами.
Вплив держави на партії та інші об'єднання громадян виявляється в тому, що вона:*
встановлює юридичні норми, що визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації);*
реєструє об'єднання громадян;*
забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єднань громадян;*
здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:
а) нагляд за виконанням та дотриманням законності з боку органів прокуратури;
б) контроль за джерелами і розмірами надходжень та оплатою податків з боку фінансових органів;*
передбачає відповідальність уповноважених осіб об'єднань громадян за порушення законодавства;*
не втручається в діяльність об'єднань громадян;*
створює режим найбільшого сприяння їх функціонуванню: надає певні пільги чи звільняє від податків або надає дотації та кошти.
У свою чергу об'єднання громадян:*
через інститут виборів формують депутатський корпус влади;*
вносять у парламент (Верховну Раду) ініціативні законопроекти через народних депутатів;*
можуть з певних питань бути суб'єктами правотворчості;*
можуть у певних випадках бути суб'єктами правозастосування;*
можуть у певних випадках бути суб'єктами контрольної діяльності держави;*
можуть здійснювати масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);*
захищають права членів об'єднання в державних органах та ін.;*
діють у межах правового режиму, який встановлюється державою.
Самоврядування народу: поняття, принципи і форми здійснення
Вихідною точкою до розуміння демократії, що виступає об'єктивною закономірністю суспільного розвитку, є ідея народовладдя як одна із загальнолюдських цінностей. Ідейною основою народовладдя є концепція народного суверенітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Демократія, якщо вона справжня, є найпереконливішим свідченням здатності народу до владування й самоврядування.
Самоврядування народу — це такий спосіб реалізації влади безпосередньо народом, коли громадяни самостійно, через свої колективи й організації приймають управлінські рішення (або беруть активну участь у їх прийнятті), впроваджують їх вимоги в життя і відповідають за результати своєї діяльності.
Принципи самоврядування народу:*
загальна участь громадян в управлінні суспільними й державними справами;*
рівність громадян та їх усебічний розвиток;*
саморегуляція суспільної поведінки;*
участь громадян, соціальних спільнот у формуванні всіх або більшості соціальних інститутів;*
колективне обговорення й прийняття основних рішень та свідоме їх виконання;*
ефективний громадський контроль за діяльністю органів влади, насамперед виборних, та їх працівників, їх регулярна звітність та ротація.
Самоврядування, як процес, прямує в руслі розвитку політичної системи суспільства і виражає, з одного боку, взаємозв'язок між ними, а з іншого — збільшення "поля" самоврядування в загальному механізмі управління суспільними справами. Тому самоврядування народу — головний орієнтир розвитку всієї політичної системи суспільства.
Форми самоврядування народу залежать від способу політичної життєдіяльності суспільної спільноти, що забезпечується переважно за допомогою одного чи більше політичних інститутів.
Можна виділити такі форми самоврядування народу (на прикладі України):*
масові суспільні організації — об'єднують громадян та забезпечують їх самостійну діяльність;*
трудові колективи — забезпечують участь громадян в управлінні суспільними та державними справами одночасно з виробничою працею зі створення матеріальних та духовних благ;*
ради депутатів — забезпечують її здійснення в масштабі всієї країни;*
народні рухи — забезпечують політичну та громадську активність населення;*
пряма (безпосередня) демократія як спосіб волевиявлення народу.
Основні форми демократії в Україні
Термін "демократія" походить з грецької мови і в перекладі означає "влада народу".
Демократія — народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм, ґрунтується на прагненні забезпечити справедливість, рівність і добробут усіх при розв'язанні проблем і питань суспільного управління.
У ст. 5 Конституції України визначається, що народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.
Таким чином, демократія в Україні здійснюється у формі безпосередньої демократії (пряме правління) та у формі представницької демократії (представницьке правління).
Безпосередня (пряма) демократія передбачає здійснення народом своєї влади безпосередньо, пряме здійснення волі громадян у найважливіших питаннях державного і суспільного життя. До її інститутів, зокрема, належать референдуми, вибори, народна законодавча ініціатива, народні обговорення, загальні збори громадян тощо.
Представницька демократія передбачає здійснення народом своєї влади через обрані ним органи державної влади та місцевого самоврядування. До інститутів представницької демократії належать парламент, уряд, президент, органи місцевого самоврядування та ін.
Поняття та елементи державної влади, її співвідношення з політичною владою
Влада — здатність певного суб'єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб'єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб.
Влада як соціальна функція щодо нав'язування своєї волі іншим завжди була і є об'єктом загальних зазіхань, особливо в державно-організованому суспільстві.
Державна влада — це влада, яка здійснюється тільки державою та її органами і характеризується суверенністю, універсальністю та здатністю владно-примусового впливу на поведінку всіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.
Як структурні елементи державної влади виділяють:*
суб'єкт влади, тобто державу та її органи;*
об'єкт влади — людей, на підкорення поведінки яких спрямована ця функція;*
владні відносини, через які здійснюється нав'язування волі носія влади підлеглим;*
наявність у суб'єкта влади певного арсеналу засобів, методів та способів, що дають йому можливість реально здійснювати свою волю в суспільному житті;*
нормативну систему, що регламентує владну діяльність.
Нормативна регламентація владної діяльності має велике значення, тому що це прямо пов'язано з питанням про легітимність державної влади.
Легітимну державну владу визначають як владу, що встановлюється відповідно до процедури, передбаченої нормами права. Легітимізація влади в цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Результатом їх проведення є створення загальнонародного і водночас загальнодержавного представницького органу влади.
Отже, легітимізація державної влади має відбуватися шляхом її делегування від одного суб'єкта — народу іншому — державі. Зрозуміло, що цей перехід не може бути стихійним, він має регулюватися демократичними конституційними принципами й нормами, передусім, принципом розподілу влади.
Політична влада і влада державна — поняття не тотожні. Політична влада — влада, що здійснює вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями; це домінування або прагнення до домінування інтересів одних верств над усіма іншими.
Політична влада ширша за змістом, ніж державна влада, оскільки відносно самостійне значення мають владні відносини у політичних об'єднаннях. В умовах правової держави і громадянського суспільства найбільш широкі повноваження у здійсненні політичної влади надаються об'єднанням громадян та іншим недержавним утворенням.
Політична влада нерозривно пов'язана з владою державною, є її продовженням. Державна влада — основний типовий засіб здійснення політичної влади.
Відмінності політичної влади від влади державної:*
політична влада здійснюється більш широким колом суб'єктів політичної системи;*
будь-яка державна влада має політичний характер, але не кожна політична влада е державною;*
політична і державна влади мають різні механізми їх здійснення;*
атрибутом державної влади є її територіальна організація, а політична влада, влада певної партійно-політичної ідеології може виходити за межі однієї країни.
Правові форми та методи здійснення державної влади
Правова форма діяльності — це організаційно-управлінська форма діяльності уповноважених на це суб'єктів, яка завжди пов'язана зі здійсненням юридично значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.
Юридична сутність правової форми діяльності держави полягає в тому, що вона: по-перше, засновується на приписах норм права, по-друге, завжди тягне за собою правові наслідки.
Вона характеризується такими ознаками:*
передбачає розгляд юридичної справи;*
використовує норми матеріального чи процесуального права як спеціальний робочий інструментарій;*
здійснюється виключно уповноваженими суб'єктами;*
закріплюється в офіційних процесуальних документах;*
усі відносини, пов'язані з розглядом справи, регламентуються системою норм процесуального права;*
у процесі розгляду справи використовуються досягнення юридичної техніки.
Основними правовими формами діяльності держави є:*
правотворча діяльність, яка полягає в офіційному встановленні (санкціонуванні) та зміні норм права компетентними органами шляхом підготовки, прийняття й оприлюднення нормативно-правових актів;*
правозастосувальна діяльність, яка забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами, а інших — юридичними обов'язками, полягає в розгляді та вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення;*
правоохоронна діяльність, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, на захист індивіда від правопорушень та притягнення винних до відповідальності;*
контрольно-наглядова діяльність, яка виражається в здійсненні юридичних дій щодо спостереження й перевірки відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб'єктами правових приписів;*
установча діяльність, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень щодо формування, перетворення чи скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посадових осіб.
Методи здійснення державної влади дуже різноманітні, але їх можна звести до двох основних:
1) переконання — метод активного впливу на волю та свідомість осіб ідейно-моральними засобами з метою формування в них поглядів та уявлень, заснованих на розумінні сутності, мети та функцій державної влади. Воно охоплює:*
визнання свободи дій підлеглих суб'єктів з обмеженням її таким чином, щоб захистити від свавільних дій інших осіб;*
обіцянку взяття і насправді взяття на себе обов'язку винагородження за певну корисну діяльність;*
рекомендації, поради, побажання, заклики та ін. не-правові методи;
2) примус — психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів та посадових осіб держави на особу з метою змусити її діяти відповідно до волі володарюючого суб'єкта в інтересах держави.
Оскільки державний примус є жорстким засобом соціального впливу, обмежує свободу людини, то його міри мають бути чітко визначені правовими нормами, він має застосовуватися лише у чітко встановлених процесуальних формах.
Поняття та структура механізму держави
Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.
Ознаки механізму держави:*
існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;*
наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;*
наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;*
наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.
Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом державних органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.
Отже, структуру механізму держави становлять:
1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;
2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;
3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.
Принцип поділу державної влади та його реалізація в Україні
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.
Цей принцип включає певну систему вимог:*
розподіл функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;*
закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;*
наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;*
наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.
Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції. В Україні, згідно зі ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України.
Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. Згідно з розділом VI Конституції України органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (вищий орган у системі органів виконавчої влади), центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації (здійснюють виконавчу владу в областях і районах).
Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Система судів в Україні будується за принципами територіальності (місцеві, апеляційні суди) і спеціалізації (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані: господарські, адміністративні).
Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил.
Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.
Юридично це виявляється в тому, що:*
органи державної влади в сукупності володіють компетенцією, необхідною для здійснення функцій і виконання завдань держави;*
різні органи держави не можуть приписувати одним і тим самим суб'єктам за одних і тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Тому поділ влади слід сприймати як загальний принцип здійснення державної влади.
Поняття та принципи діяльності державного апарату
Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.
Державний апарат характеризується такими ознаками:*
це структурно організована система державних органів, яка ґрунтується на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії, орієнтована на забезпечення реалізації функцій держави;*
це система юридично оформлених органів, які наділяються відповідною компетенцією та здійснюють управління суспільством на професійній основі;*
це система органів, кожний з яких має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій;*
це диференційована, згідно з принципом поділу влади, система державних органів;*
це система державних органів, які здійснюють свою діяльність у безпосередньо управлінських і правових формах.
Для підвищення ефективності та якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основу його організації і діяльності була покладена система принципів, основними з яких вважають такі:*
демократизм — передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату;*
законність — усі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватися всіх законів держави й організовувати свою діяльність відповідно до них;*
професіоналізм та компетентність — залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних кадрів, висока організація праці;*
поділ влад — основні напрями діяльності державного апарату (законодавча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між відповідними спеціалізованими системами органів. Завдяки цьому створюється режим стримувань, який протидіє свавіллю, беззаконню з боку державних органів;*
пріоритет прав і свобод людини — державні органи та службовці зобов'язані визнавати, реалізовувати та охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для вільного і гідного її розвитку;*
принцип ненасильства — у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення;*
гласність та врахування громадської думки — забезпечує відкритість діяльності державних органів;*
поєднання виборності та призначеності;*
поєднання колегіальності та єдиноначальності;*
економічність та науковість.
План
1. Місце держави в політичній системі суспільства
2. Самоврядування народу: поняття, принципи і форми здійснення
3. Основні форми демократії в Україні
4. Поняття та елементи державної влади, її співвідношення з політичною владою
5. Правові форми та методи здійснення державної влади
6. Поняття та структура механізму держави
7. Принцип поділу державної влади та його реалізація в Україні
8. Поняття та принципи діяльності державного апарату
На певному етапі розвитку суспільства виникає політична система як одна із систем (поряд з економічними, соціальними, духовними), пов'язана з особливою формою діяльності людей —.
Поняття політична система суспільства пов'язане із подвійним його розумінням: у широкому розумінні — це цілісний комплекс усіх політичних явищ, які існують у суспільстві, для завоювання, утримання чи участі у здійсненні політичної влади. Іншими словами, це механізм організації й функціонування політичної влади; у вузькому розумінні — це обумовлена економічними, соціокультурними, ідеологічними факторами сукупність взаємопов'язаних державних і недержавних організацій, інститутів, які прямо чи опосередковано беруть участь у реалізації політичної влади чи впливі на неї.
Політична система суспільства складається з таких елементів:*
політичної влади — центрального компонента, який зв'язує всі інші складові в систему;*
суб'єктів політичної діяльності (держави, політичних партій, рухів, громадських організацій та ін.);*
політичних норм та принципів — правил поведінки, що забезпечують визначений рівень суспільної організованості, стабільності і стійкості як політичних інститутів, так і всієї системи в цілому (звичаї, традиції політичного життя тощо);*
політичних відносин — відносин між соціальними групами, націями, народностями, політичними інститутами з приводу влади у зв'язку з розробленням і здійсненням політики;*
політичної свідомості — включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин;*
політичної культури — сукупності спеціальних знань і досвіду в політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей суб'єктами політики.
Кожна із самостійних частин політичної системи має власну систему, свої принципи організації й діяльності, самостійність у вирішенні внутрішніх та зовнішніх справ.
Місце держави в політичній системі суспільства
Держава — не тільки результат розвитку суспільства, але і фактор формування політичної системи суспільства. Особливе місце в політичній системі суспільства належить саме державі, оскільки вона є основним засобом досягнення цілей, поставлених перед суспільством, концентрує в собі багатоманітність політичних інтересів, надає сталого характеру політичній системі шляхом упорядкування її діяльності.
Це обумовлюється такими обставинами:*
тільки держава офіційно представляє все суспільство;*
лише держава — єдина повновладна організація в масштабі всієї країни, здатна забезпечити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;*
тільки держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління суспільними справами;*
лише держава має спеціальні установи примусового характеру і володіє монопольним правом застосовувати примус на своїй території;*
тільки держава володіє монопольним правом видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, та забезпечувати їх реалізацію;*
лише держава володіє монопольним правом встановлювати та стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет.
Таким чином, держава виступає своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил суспільства.
Держава та інші суб'єкти політики як складники політичної системи мають взаємодіяти і взаємодіють (співпрацюють або конфліктують) у політичному житті суспільства. Така взаємодія характеризується наявністю прямого й зворотного зв'язку між цими суб'єктами.
Вплив держави на партії та інші об'єднання громадян виявляється в тому, що вона:*
встановлює юридичні норми, що визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації);*
реєструє об'єднання громадян;*
забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єднань громадян;*
здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:
а) нагляд за виконанням та дотриманням законності з боку органів прокуратури;
б) контроль за джерелами і розмірами надходжень та оплатою податків з боку фінансових органів;*
передбачає відповідальність уповноважених осіб об'єднань громадян за порушення законодавства;*
не втручається в діяльність об'єднань громадян;*
створює режим найбільшого сприяння їх функціонуванню: надає певні пільги чи звільняє від податків або надає дотації та кошти.
У свою чергу об'єднання громадян:*
через інститут виборів формують депутатський корпус влади;*
вносять у парламент (Верховну Раду) ініціативні законопроекти через народних депутатів;*
можуть з певних питань бути суб'єктами правотворчості;*
можуть у певних випадках бути суб'єктами правозастосування;*
можуть у певних випадках бути суб'єктами контрольної діяльності держави;*
можуть здійснювати масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);*
захищають права членів об'єднання в державних органах та ін.;*
діють у межах правового режиму, який встановлюється державою.
Самоврядування народу: поняття, принципи і форми здійснення
Вихідною точкою до розуміння демократії, що виступає об'єктивною закономірністю суспільного розвитку, є ідея народовладдя як одна із загальнолюдських цінностей. Ідейною основою народовладдя є концепція народного суверенітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Демократія, якщо вона справжня, є найпереконливішим свідченням здатності народу до владування й самоврядування.
Самоврядування народу — це такий спосіб реалізації влади безпосередньо народом, коли громадяни самостійно, через свої колективи й організації приймають управлінські рішення (або беруть активну участь у їх прийнятті), впроваджують їх вимоги в життя і відповідають за результати своєї діяльності.
Принципи самоврядування народу:*
загальна участь громадян в управлінні суспільними й державними справами;*
рівність громадян та їх усебічний розвиток;*
саморегуляція суспільної поведінки;*
участь громадян, соціальних спільнот у формуванні всіх або більшості соціальних інститутів;*
колективне обговорення й прийняття основних рішень та свідоме їх виконання;*
ефективний громадський контроль за діяльністю органів влади, насамперед виборних, та їх працівників, їх регулярна звітність та ротація.
Самоврядування, як процес, прямує в руслі розвитку політичної системи суспільства і виражає, з одного боку, взаємозв'язок між ними, а з іншого — збільшення "поля" самоврядування в загальному механізмі управління суспільними справами. Тому самоврядування народу — головний орієнтир розвитку всієї політичної системи суспільства.
Форми самоврядування народу залежать від способу політичної життєдіяльності суспільної спільноти, що забезпечується переважно за допомогою одного чи більше політичних інститутів.
Можна виділити такі форми самоврядування народу (на прикладі України):*
масові суспільні організації — об'єднують громадян та забезпечують їх самостійну діяльність;*
трудові колективи — забезпечують участь громадян в управлінні суспільними та державними справами одночасно з виробничою працею зі створення матеріальних та духовних благ;*
ради депутатів — забезпечують її здійснення в масштабі всієї країни;*
народні рухи — забезпечують політичну та громадську активність населення;*
пряма (безпосередня) демократія як спосіб волевиявлення народу.
Основні форми демократії в Україні
Термін "демократія" походить з грецької мови і в перекладі означає "влада народу".
Демократія — народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм, ґрунтується на прагненні забезпечити справедливість, рівність і добробут усіх при розв'язанні проблем і питань суспільного управління.
У ст. 5 Конституції України визначається, що народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.
Таким чином, демократія в Україні здійснюється у формі безпосередньої демократії (пряме правління) та у формі представницької демократії (представницьке правління).
Безпосередня (пряма) демократія передбачає здійснення народом своєї влади безпосередньо, пряме здійснення волі громадян у найважливіших питаннях державного і суспільного життя. До її інститутів, зокрема, належать референдуми, вибори, народна законодавча ініціатива, народні обговорення, загальні збори громадян тощо.
Представницька демократія передбачає здійснення народом своєї влади через обрані ним органи державної влади та місцевого самоврядування. До інститутів представницької демократії належать парламент, уряд, президент, органи місцевого самоврядування та ін.
Поняття та елементи державної влади, її співвідношення з політичною владою
Влада — здатність певного суб'єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб'єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб.
Влада як соціальна функція щодо нав'язування своєї волі іншим завжди була і є об'єктом загальних зазіхань, особливо в державно-організованому суспільстві.
Державна влада — це влада, яка здійснюється тільки державою та її органами і характеризується суверенністю, універсальністю та здатністю владно-примусового впливу на поведінку всіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.
Як структурні елементи державної влади виділяють:*
суб'єкт влади, тобто державу та її органи;*
об'єкт влади — людей, на підкорення поведінки яких спрямована ця функція;*
владні відносини, через які здійснюється нав'язування волі носія влади підлеглим;*
наявність у суб'єкта влади певного арсеналу засобів, методів та способів, що дають йому можливість реально здійснювати свою волю в суспільному житті;*
нормативну систему, що регламентує владну діяльність.
Нормативна регламентація владної діяльності має велике значення, тому що це прямо пов'язано з питанням про легітимність державної влади.
Легітимну державну владу визначають як владу, що встановлюється відповідно до процедури, передбаченої нормами права. Легітимізація влади в цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Результатом їх проведення є створення загальнонародного і водночас загальнодержавного представницького органу влади.
Отже, легітимізація державної влади має відбуватися шляхом її делегування від одного суб'єкта — народу іншому — державі. Зрозуміло, що цей перехід не може бути стихійним, він має регулюватися демократичними конституційними принципами й нормами, передусім, принципом розподілу влади.
Політична влада і влада державна — поняття не тотожні. Політична влада — влада, що здійснює вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями; це домінування або прагнення до домінування інтересів одних верств над усіма іншими.
Політична влада ширша за змістом, ніж державна влада, оскільки відносно самостійне значення мають владні відносини у політичних об'єднаннях. В умовах правової держави і громадянського суспільства найбільш широкі повноваження у здійсненні політичної влади надаються об'єднанням громадян та іншим недержавним утворенням.
Політична влада нерозривно пов'язана з владою державною, є її продовженням. Державна влада — основний типовий засіб здійснення політичної влади.
Відмінності політичної влади від влади державної:*
політична влада здійснюється більш широким колом суб'єктів політичної системи;*
будь-яка державна влада має політичний характер, але не кожна політична влада е державною;*
політична і державна влади мають різні механізми їх здійснення;*
атрибутом державної влади є її територіальна організація, а політична влада, влада певної партійно-політичної ідеології може виходити за межі однієї країни.
Правові форми та методи здійснення державної влади
Правова форма діяльності — це організаційно-управлінська форма діяльності уповноважених на це суб'єктів, яка завжди пов'язана зі здійсненням юридично значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.
Юридична сутність правової форми діяльності держави полягає в тому, що вона: по-перше, засновується на приписах норм права, по-друге, завжди тягне за собою правові наслідки.
Вона характеризується такими ознаками:*
передбачає розгляд юридичної справи;*
використовує норми матеріального чи процесуального права як спеціальний робочий інструментарій;*
здійснюється виключно уповноваженими суб'єктами;*
закріплюється в офіційних процесуальних документах;*
усі відносини, пов'язані з розглядом справи, регламентуються системою норм процесуального права;*
у процесі розгляду справи використовуються досягнення юридичної техніки.
Основними правовими формами діяльності держави є:*
правотворча діяльність, яка полягає в офіційному встановленні (санкціонуванні) та зміні норм права компетентними органами шляхом підготовки, прийняття й оприлюднення нормативно-правових актів;*
правозастосувальна діяльність, яка забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами, а інших — юридичними обов'язками, полягає в розгляді та вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення;*
правоохоронна діяльність, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, на захист індивіда від правопорушень та притягнення винних до відповідальності;*
контрольно-наглядова діяльність, яка виражається в здійсненні юридичних дій щодо спостереження й перевірки відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб'єктами правових приписів;*
установча діяльність, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень щодо формування, перетворення чи скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посадових осіб.
Методи здійснення державної влади дуже різноманітні, але їх можна звести до двох основних:
1) переконання — метод активного впливу на волю та свідомість осіб ідейно-моральними засобами з метою формування в них поглядів та уявлень, заснованих на розумінні сутності, мети та функцій державної влади. Воно охоплює:*
визнання свободи дій підлеглих суб'єктів з обмеженням її таким чином, щоб захистити від свавільних дій інших осіб;*
обіцянку взяття і насправді взяття на себе обов'язку винагородження за певну корисну діяльність;*
рекомендації, поради, побажання, заклики та ін. не-правові методи;
2) примус — психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів та посадових осіб держави на особу з метою змусити її діяти відповідно до волі володарюючого суб'єкта в інтересах держави.
Оскільки державний примус є жорстким засобом соціального впливу, обмежує свободу людини, то його міри мають бути чітко визначені правовими нормами, він має застосовуватися лише у чітко встановлених процесуальних формах.
Поняття та структура механізму держави
Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.
Ознаки механізму держави:*
існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;*
наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;*
наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;*
наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.
Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом державних органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.
Отже, структуру механізму держави становлять:
1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;
2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;
3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.
Принцип поділу державної влади та його реалізація в Україні
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.
Цей принцип включає певну систему вимог:*
розподіл функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;*
закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;*
наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;*
наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.
Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції. В Україні, згідно зі ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України.
Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. Згідно з розділом VI Конституції України органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (вищий орган у системі органів виконавчої влади), центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації (здійснюють виконавчу владу в областях і районах).
Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Система судів в Україні будується за принципами територіальності (місцеві, апеляційні суди) і спеціалізації (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані: господарські, адміністративні).
Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил.
Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.
Юридично це виявляється в тому, що:*
органи державної влади в сукупності володіють компетенцією, необхідною для здійснення функцій і виконання завдань держави;*
різні органи держави не можуть приписувати одним і тим самим суб'єктам за одних і тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Тому поділ влади слід сприймати як загальний принцип здійснення державної влади.
Поняття та принципи діяльності державного апарату
Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.
Державний апарат характеризується такими ознаками:*
це структурно організована система державних органів, яка ґрунтується на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії, орієнтована на забезпечення реалізації функцій держави;*
це система юридично оформлених органів, які наділяються відповідною компетенцією та здійснюють управління суспільством на професійній основі;*
це система органів, кожний з яких має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій;*
це диференційована, згідно з принципом поділу влади, система державних органів;*
це система державних органів, які здійснюють свою діяльність у безпосередньо управлінських і правових формах.
Для підвищення ефективності та якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основу його організації і діяльності була покладена система принципів, основними з яких вважають такі:*
демократизм — передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату;*
законність — усі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватися всіх законів держави й організовувати свою діяльність відповідно до них;*
професіоналізм та компетентність — залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних кадрів, висока організація праці;*
поділ влад — основні напрями діяльності державного апарату (законодавча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між відповідними спеціалізованими системами органів. Завдяки цьому створюється режим стримувань, який протидіє свавіллю, беззаконню з боку державних органів;*
пріоритет прав і свобод людини — державні органи та службовці зобов'язані визнавати, реалізовувати та охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для вільного і гідного її розвитку;*
принцип ненасильства — у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення;*
гласність та врахування громадської думки — забезпечує відкритість діяльності державних органів;*
поєднання виборності та призначеності;*
поєднання колегіальності та єдиноначальності;*
економічність та науковість.
