Проблеми і кваліфікації злочинів проти довкілля
Проблеми і кваліфікації злочинів проти довкілля
Обговорення судової практики, а також аналіз норм, які передбачають відповідальність для вчинення правопорушень і злочинів проти довкілля свідчить проте, що при застосуванні даних норм природоохоронні органи і суди стикаються із рядом таких проблем як:
1) відсутність чіткого відмежування злочинів від адміністративних правопорушень.
2) прогалини в законодавстві.
3) встановлення розміру заподіяної шкоди.
4) неможливість притягнення до відповідальності всіх осіб, які причетні до злочину;
5) проблема виконання принципу невідворотності відповідальності винних у скоєнні злочинів проти довкілля.
6) диференціації відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння та особи злочинця.
Залежно від ступеня суспільної небезпеки відповідальність може бути як кримінального, так і адміністративного. У Кодексах України про адміністративні правопорушення і Кримінальному Кодексі України є спеціальні розділи, де передбачені правопорушення і злочини у сфері охорони навколишнього середовища. Отже законодавець встановив два види відповідальності (адміністративну і кримінальну) за однорідні методи правопорушення. [15] Кримінологія (особлива частина): Навч. посібн., за ред. Джужи О. М. – К. 2001 с. 121
Питання про визначення виду відповідальності адміністративної чи кримінальної – розв’язується законодавцем, виходячи з його розуміння соціально-економічної шкідливості того чи іншого правопорушення.
Якщо сферою адміністративного впливу в принципі можуть бути охоплені всі екологічні делікти, то до складу злочинів входить лише їх певна частина, що становить найвищу суспільну небезпеку. Ступінь небезпеки визначається законодавцем шляхом описання складу екологічного правопорушення, за яке настає адміністративна або кримінальна відповідальність. Якщо склади співпадають, то більш висока ступінь суспільної небезпеки правопорушення визначається введенням додаткових ознак. Це – повторність правопорушення після застосування заходів адміністративного впливу, заподіяння значної шкоди об’єктам природи, що охороняються, здоров’ю і життю людей, наявність наміру.
Інколи розмежовані ознаки нараховуються судовою практикою. А загалом поняття суспільної небезпеки екологічних деліктів постійно розвивається і уточнюється, внаслідок чого з’являються нові склади і вдосконалюються існуючі.
Яскравим тому доведенням є введенням до діючого Кримінального кодексу України нових статей таких як порушення правил екологічної безпеки (ст.236) невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст.237). [18] Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. – К., 2001
Таким чином, можна констатувати, що всі екологічні злочини становлять специфічну кримінально-правову, а тим паче кримінологічну групу і мають свою внутрішню структуру. Це стосується і тих випадків, коли і за зовнішніми проявами діяння, і за характером наслідків, і за мотивами вчинення деякі кримінально карані посягання на природу є схожими з аналогічними адміністративними правопорушеннями. Законодавець враховує характер протиправної поведінки, той незаперечний факт, що воно може набувати різного ступеня адекватного правового реагування.
В діючому ККУ об’єднані діяння, що являють собою екологічну небезпеку для суспільства. Це всі види забруднення навколишнього середовища, проведення робіт, що руйнують природні системи, порушення правил охорони земель, надр, лісів, тваринного світу, природно-заповідних комплексів, які вчинені після застосування адміністративного стягнення або заподіяння шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю людей чи народному господарству.
На даний час всі елементи навколишнього середовища поставлені під кримінально правову охорону від різноманітних дій, що завдали їм великої шкоди. Водночас з розширенням кола природних об’єктів, що охороняються кримінальним законом було доцільно значно звузити сферу кримінальної відповідальності введенням додаткових критеріїв (підстав) криміналізації. Насамперед маються на увазі критерії, що стосуються наслідків екологічних посягань. Більшість складів цих злочинів сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життя людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використовувати оцінюючі ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різними видами живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку.
Частина цієї шкоди може виявитися відразу частина – через певні проміжки часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати на розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу.
Екологічним законодавством передбачаються такі способи (методи) обчислення шкоди заподіяної екологічними правопорушеннями.
- нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища;
- витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства;
- таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного природокористування;
- розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсом і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів.
Одним із нормативного-правових актів визначення збитків у екологічній сфері є Порядок визначення природного середовища, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів підприємств, установ і організацій. [17] Малишко М. І. Економічне право ст. 133.
Треба враховувати також критерій криміналізації його скоєння. Це такі діяння, як спосіб, знаряддя і засоби вчинення посягання на природу, те місце, час і обстановка даного посягання. Так, підвищену суспільну небезпеку становить незаконне полювання на тварин способом масового знищення звірів, або за попереднім зговором групою осіб. До способів масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу потрібно відносити такі прийоми полювання, які мають загально небезпечні або винищувальні характер і здатні викликати загибель великої кількості представників дикої фауни; використання автоматичної зброї, газу, вибухових речовин, електричного обладнання тощо. [18] Науково-Практичний коментар ККУ від 5 квітня 2001 р. за ред М. І Мельника К. “А.С.К.” ст.663
У процесі криміналізації екологічних деліктів не можна залишати поза увагою і ознаки, які характеризують особу правопорушника, ступінь її розуміння кримінальної відповідальності як крайньої міри, що застосовується тоді, коли інші заходи впливу не досягають успіху. Суб’єкти злочинів проти довкілля поділяються на загальні і спеціальні. Так суб’єктом злочину передбаченого ст. 237 ККУ, що передбачає відповідальність за невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення може бути тільки службова особа на яку покладено правові обов’язки здійснювати дезактивацій ні та інші відповідальні заходи щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення. [18] Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року К., 2001, с. 634.
Особистими ознаками, що підтверджують суспільну небезпеку правопорушника, є вчинення екологічного злочину після застосування за такі діб адміністративного стягнення, за попереднім зговором групою осіб, з використанням службового становища і раніше засудженими за аналогічні злочини.
Нарешті, при криміналізації тих чи інших посягань на природні багатства потрібно опиратися на критерії, що відносяться до суб’єктивної сторони діяння. У цьому плані варто чітко розмежувати умисні й необережні склади злочинів проти довкілля. [16] Коржанський М, И. Кваліфікація злочинів: навчальний посібник. – К., Аттіка, 2002 р. Це дасть змогу не лише усунути різномовки у трактуванні суб’єктивної сторони окремих діянь, а й установити для необережних посягань вужчі рамки криміналізації та більш м’які санкції.
Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю, що теж залишається не вирішеною проблемою. Рівень латентності цих злочинів доходить до 95%. Це пояснюється недоліками в діяльності природоохоронних органів та судів. На їх усунення, а також вдосконалення практики розгляду кримінальних справ цієї категорії націлена Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 року. Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”.
Дослідники стверджують, що протягом багатьох років зберігається розрив між кількістю кримінально-корисних діянь і реальним застосування відповідних правових норм. Це викликано недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, що перейшла нам у спадщину після розпаду СРРС, - організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли природо користувачі самі себе перевіряють. Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного полювання показує, що з року в рік кількість діянь, що містять ознаки злочину, мають місце в 3-45% від загальної кількості цих випадків. Водночас застосування заходів кримінальної відповідальності здійснюється лише в 1-3%, адміністративної - в 75-80% випадків [8] Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. – К., 2000 У структурі екологічних злочинів велику частку складають порушення правил риболовство (35-45%), незаконне полювання(25-35%), забруднення водойм і повітря (10-20%) та лісопорушення (8-10%)
НЕ кращим чином на стан екологічної злочинності позначаються недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за екологічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і посібники. Непоодинокі факти призначення м’яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації, їх дій. Не у всіх необхідних випадках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються заподіяні збитки.
Обговорення судової практики, а також аналіз норм, які передбачають відповідальність для вчинення правопорушень і злочинів проти довкілля свідчить проте, що при застосуванні даних норм природоохоронні органи і суди стикаються із рядом таких проблем як:
1) відсутність чіткого відмежування злочинів від адміністративних правопорушень.
2) прогалини в законодавстві.
3) встановлення розміру заподіяної шкоди.
4) неможливість притягнення до відповідальності всіх осіб, які причетні до злочину;
5) проблема виконання принципу невідворотності відповідальності винних у скоєнні злочинів проти довкілля.
6) диференціації відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння та особи злочинця.
Залежно від ступеня суспільної небезпеки відповідальність може бути як кримінального, так і адміністративного. У Кодексах України про адміністративні правопорушення і Кримінальному Кодексі України є спеціальні розділи, де передбачені правопорушення і злочини у сфері охорони навколишнього середовища. Отже законодавець встановив два види відповідальності (адміністративну і кримінальну) за однорідні методи правопорушення. [15] Кримінологія (особлива частина): Навч. посібн., за ред. Джужи О. М. – К. 2001 с. 121
Питання про визначення виду відповідальності адміністративної чи кримінальної – розв’язується законодавцем, виходячи з його розуміння соціально-економічної шкідливості того чи іншого правопорушення.
Якщо сферою адміністративного впливу в принципі можуть бути охоплені всі екологічні делікти, то до складу злочинів входить лише їх певна частина, що становить найвищу суспільну небезпеку. Ступінь небезпеки визначається законодавцем шляхом описання складу екологічного правопорушення, за яке настає адміністративна або кримінальна відповідальність. Якщо склади співпадають, то більш висока ступінь суспільної небезпеки правопорушення визначається введенням додаткових ознак. Це – повторність правопорушення після застосування заходів адміністративного впливу, заподіяння значної шкоди об’єктам природи, що охороняються, здоров’ю і життю людей, наявність наміру.
Інколи розмежовані ознаки нараховуються судовою практикою. А загалом поняття суспільної небезпеки екологічних деліктів постійно розвивається і уточнюється, внаслідок чого з’являються нові склади і вдосконалюються існуючі.
Яскравим тому доведенням є введенням до діючого Кримінального кодексу України нових статей таких як порушення правил екологічної безпеки (ст.236) невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст.237). [18] Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. – К., 2001
Таким чином, можна констатувати, що всі екологічні злочини становлять специфічну кримінально-правову, а тим паче кримінологічну групу і мають свою внутрішню структуру. Це стосується і тих випадків, коли і за зовнішніми проявами діяння, і за характером наслідків, і за мотивами вчинення деякі кримінально карані посягання на природу є схожими з аналогічними адміністративними правопорушеннями. Законодавець враховує характер протиправної поведінки, той незаперечний факт, що воно може набувати різного ступеня адекватного правового реагування.
В діючому ККУ об’єднані діяння, що являють собою екологічну небезпеку для суспільства. Це всі види забруднення навколишнього середовища, проведення робіт, що руйнують природні системи, порушення правил охорони земель, надр, лісів, тваринного світу, природно-заповідних комплексів, які вчинені після застосування адміністративного стягнення або заподіяння шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю людей чи народному господарству.
На даний час всі елементи навколишнього середовища поставлені під кримінально правову охорону від різноманітних дій, що завдали їм великої шкоди. Водночас з розширенням кола природних об’єктів, що охороняються кримінальним законом було доцільно значно звузити сферу кримінальної відповідальності введенням додаткових критеріїв (підстав) криміналізації. Насамперед маються на увазі критерії, що стосуються наслідків екологічних посягань. Більшість складів цих злочинів сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життя людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використовувати оцінюючі ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різними видами живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку.
Частина цієї шкоди може виявитися відразу частина – через певні проміжки часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати на розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу.
Екологічним законодавством передбачаються такі способи (методи) обчислення шкоди заподіяної екологічними правопорушеннями.
- нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища;
- витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства;
- таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного природокористування;
- розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсом і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів.
Одним із нормативного-правових актів визначення збитків у екологічній сфері є Порядок визначення природного середовища, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів підприємств, установ і організацій. [17] Малишко М. І. Економічне право ст. 133.
Треба враховувати також критерій криміналізації його скоєння. Це такі діяння, як спосіб, знаряддя і засоби вчинення посягання на природу, те місце, час і обстановка даного посягання. Так, підвищену суспільну небезпеку становить незаконне полювання на тварин способом масового знищення звірів, або за попереднім зговором групою осіб. До способів масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу потрібно відносити такі прийоми полювання, які мають загально небезпечні або винищувальні характер і здатні викликати загибель великої кількості представників дикої фауни; використання автоматичної зброї, газу, вибухових речовин, електричного обладнання тощо. [18] Науково-Практичний коментар ККУ від 5 квітня 2001 р. за ред М. І Мельника К. “А.С.К.” ст.663
У процесі криміналізації екологічних деліктів не можна залишати поза увагою і ознаки, які характеризують особу правопорушника, ступінь її розуміння кримінальної відповідальності як крайньої міри, що застосовується тоді, коли інші заходи впливу не досягають успіху. Суб’єкти злочинів проти довкілля поділяються на загальні і спеціальні. Так суб’єктом злочину передбаченого ст. 237 ККУ, що передбачає відповідальність за невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення може бути тільки службова особа на яку покладено правові обов’язки здійснювати дезактивацій ні та інші відповідальні заходи щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення. [18] Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року К., 2001, с. 634.
Особистими ознаками, що підтверджують суспільну небезпеку правопорушника, є вчинення екологічного злочину після застосування за такі діб адміністративного стягнення, за попереднім зговором групою осіб, з використанням службового становища і раніше засудженими за аналогічні злочини.
Нарешті, при криміналізації тих чи інших посягань на природні багатства потрібно опиратися на критерії, що відносяться до суб’єктивної сторони діяння. У цьому плані варто чітко розмежувати умисні й необережні склади злочинів проти довкілля. [16] Коржанський М, И. Кваліфікація злочинів: навчальний посібник. – К., Аттіка, 2002 р. Це дасть змогу не лише усунути різномовки у трактуванні суб’єктивної сторони окремих діянь, а й установити для необережних посягань вужчі рамки криміналізації та більш м’які санкції.
Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю, що теж залишається не вирішеною проблемою. Рівень латентності цих злочинів доходить до 95%. Це пояснюється недоліками в діяльності природоохоронних органів та судів. На їх усунення, а також вдосконалення практики розгляду кримінальних справ цієї категорії націлена Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 року. Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”.
Дослідники стверджують, що протягом багатьох років зберігається розрив між кількістю кримінально-корисних діянь і реальним застосування відповідних правових норм. Це викликано недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, що перейшла нам у спадщину після розпаду СРРС, - організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли природо користувачі самі себе перевіряють. Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного полювання показує, що з року в рік кількість діянь, що містять ознаки злочину, мають місце в 3-45% від загальної кількості цих випадків. Водночас застосування заходів кримінальної відповідальності здійснюється лише в 1-3%, адміністративної - в 75-80% випадків [8] Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. – К., 2000 У структурі екологічних злочинів велику частку складають порушення правил риболовство (35-45%), незаконне полювання(25-35%), забруднення водойм і повітря (10-20%) та лісопорушення (8-10%)
НЕ кращим чином на стан екологічної злочинності позначаються недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за екологічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і посібники. Непоодинокі факти призначення м’яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації, їх дій. Не у всіх необхідних випадках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються заподіяні збитки.
