Представництво в цивільному процесі: поняття, види, умови
РЕФЕРАТ
на тему:
Представництво в цивільному процесі:
поняття, види, умови
Ст.110 ЦПК – громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою ( захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва.
Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно.
Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК.
Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути один із співучасників. Представниками неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних можуть бути батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ст.101 п.3 ЦПК). Представниками можуть бути й інші особи, допущені судом до представництва в конкретній справі.
Від особи, яка бажає діяти якості представника поступає заява (усна чи письмова) - безпосередньо в судовому засіданні, про що зазначається в протоколі. Суд з‘ясовує у інших учасників, чи мають вони заперечення, та після того, порадившись, приймає рішення про допуск чи недопущення представника, з мотивуванням то чи іншого рішення. Вимоги до представників: представники мають бути повнолітніми (ст.116 ЦПК) процесуально право і дієздатними.
Ст.15 ЦК – обмеження дієздатності громадян у певних випадках дозволяє їм розпоряджатися майном, отримувати і розпоряджатися пенсію, з/п тощо лише за згодою піклувальника. Ст.260 ч.2 обмежено дієздатні можуть порушити справу про поновлення своєї дієздатності, але за ст.111 ЦПК вони не можуть самостійно представляти своїх інтересів (протиріччя).
Не можуть бути представниками адвокати, яки отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням законодавства про адвокатуру. Не можуть бути представниками в процесі судді, слідчі, представники прокуратури, крім випадків, коли вони здійснюють законне представництво своїх неповнолітніх дітей, недієздатних осіб тощо. Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі. Види процесуального представництва.
В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК): 1) представництво громадян; 2) представництво юридичних осіб; 3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК); 4) офіційне представництво відсутнього боржника. В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення: 1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється; 2) аз ознаками особи, яка його здійснює. За підставами виникнення розрізняють: 1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками); 2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном).
За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне. За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб; 4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).
Представництво неповнолітніх
у цивільному судочинстві
Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені ін-шої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни, а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни[9]. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво характеризується на-ступними ознаками:
- цивільні права та обов'язки нале-жать одній особі, а здійснюються безпо-середньо іншою;
- представник вчиняє певні юридич-ні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);
- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;
- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;
- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він пред-ставляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збит-ки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захи-щати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними осо-бами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем по-стійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортни-ми засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на до-помогу приходить представник.
Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Са-ме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.
Термін "представництво" в широкому розумінні включає відносини, які існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, макле-рами, адвокатами.
2. ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА
Від представництва в цивільному праві потрібно від-різняти посередництво. Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між зацікавленими сторонами. Маклер — це особа, яка професійно займає-ться посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як неза-лежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієн-тів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник пред-ставляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.
Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або до-помагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмо-вах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, зви-чайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи бро-керськими конторами укладено договір доручення.
Не є представниками посильні, кур'єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, те-леграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інко-ли навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.
Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов'язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, озна-йомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.
Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати не-обхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного ста-ну не може поставити свій підпис.
Особливості має так зване комерційне представницт-во. Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укла-деного в письмовій формі, який містить перелік повно-важень представника, а при відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.
За загальним правилом, представник не може укла-дати угоди між особами, представником яких він є, ко-мерційне ж представництво дозволяє укладати такі уго-ди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.
Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє. Тобто він сповіщає про свій намір ство-рити права та обов'язки не для себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє представ-ник, то він зобов'язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близь-ких до представництва правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дору-ченням іншої сторони (комітента) за винагороду вчини-ти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комі-тента. Тобто, на відміну від представника, який діє від іме-ні того, кого представляє, комісіонер діє від свого імені.
Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представниц-тво є належним і здійснюється в межах наданих повно-важень.
Повноваження - це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв-ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:
1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни-ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви-явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;
2) призначення або обрання особи на посаду, вико-нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:
а) призначення або обрання керівником підприємства;
б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан-ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві-домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по-трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо-рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре-ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;
в) призначення опікуном;
3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на-дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви-ходить за межі побутової;
4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;
5) спільне ведення селянського (фермерського) гос-подарства, оскільки інтереси такого господарства пред-ставляє голова господарства (п. З ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");
6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату-том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.
Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста-вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста-вництво за договором (або договірне, добровільне).
Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак-тами (ЦК, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представ-ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.
Різновидом даного представництва є так зване ста-тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на-чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.
Представництво за договором —- це таке представниц-тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на-даних йому повноважень.
Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк-лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук-раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред-ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц-тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.
Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред-ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.
Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни-ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.
Представником може бути не кожний суб'єкт циві-льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред-ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не досягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу-ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при-сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч-ного утримання тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України.
Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 5.
Загальна теорія цивільного права. - К., 1992. - С. 364.
Зобов'язальне право: теорія і практика. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 11.
Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М., 1997. - С. 102.
Цивільне право, ч. 1. - К.: Векіурі, 1997. - С. 402.
на тему:
Представництво в цивільному процесі:
поняття, види, умови
Ст.110 ЦПК – громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою ( захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва.
Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно.
Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК.
Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути один із співучасників. Представниками неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних можуть бути батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ст.101 п.3 ЦПК). Представниками можуть бути й інші особи, допущені судом до представництва в конкретній справі.
Від особи, яка бажає діяти якості представника поступає заява (усна чи письмова) - безпосередньо в судовому засіданні, про що зазначається в протоколі. Суд з‘ясовує у інших учасників, чи мають вони заперечення, та після того, порадившись, приймає рішення про допуск чи недопущення представника, з мотивуванням то чи іншого рішення. Вимоги до представників: представники мають бути повнолітніми (ст.116 ЦПК) процесуально право і дієздатними.
Ст.15 ЦК – обмеження дієздатності громадян у певних випадках дозволяє їм розпоряджатися майном, отримувати і розпоряджатися пенсію, з/п тощо лише за згодою піклувальника. Ст.260 ч.2 обмежено дієздатні можуть порушити справу про поновлення своєї дієздатності, але за ст.111 ЦПК вони не можуть самостійно представляти своїх інтересів (протиріччя).
Не можуть бути представниками адвокати, яки отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням законодавства про адвокатуру. Не можуть бути представниками в процесі судді, слідчі, представники прокуратури, крім випадків, коли вони здійснюють законне представництво своїх неповнолітніх дітей, недієздатних осіб тощо. Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі. Види процесуального представництва.
В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК): 1) представництво громадян; 2) представництво юридичних осіб; 3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК); 4) офіційне представництво відсутнього боржника. В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення: 1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється; 2) аз ознаками особи, яка його здійснює. За підставами виникнення розрізняють: 1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками); 2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном).
За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне. За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб; 4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).
Представництво неповнолітніх
у цивільному судочинстві
Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені ін-шої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни, а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни[9]. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво характеризується на-ступними ознаками:
- цивільні права та обов'язки нале-жать одній особі, а здійснюються безпо-середньо іншою;
- представник вчиняє певні юридич-ні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);
- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;
- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;
- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він пред-ставляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збит-ки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захи-щати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними осо-бами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем по-стійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортни-ми засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на до-помогу приходить представник.
Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Са-ме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.
Термін "представництво" в широкому розумінні включає відносини, які існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, макле-рами, адвокатами.
2. ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА
Від представництва в цивільному праві потрібно від-різняти посередництво. Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між зацікавленими сторонами. Маклер — це особа, яка професійно займає-ться посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як неза-лежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієн-тів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник пред-ставляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.
Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або до-помагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмо-вах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, зви-чайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи бро-керськими конторами укладено договір доручення.
Не є представниками посильні, кур'єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, те-леграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інко-ли навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.
Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов'язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, озна-йомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.
Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати не-обхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного ста-ну не може поставити свій підпис.
Особливості має так зване комерційне представницт-во. Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укла-деного в письмовій формі, який містить перелік повно-важень представника, а при відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.
За загальним правилом, представник не може укла-дати угоди між особами, представником яких він є, ко-мерційне ж представництво дозволяє укладати такі уго-ди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.
Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє. Тобто він сповіщає про свій намір ство-рити права та обов'язки не для себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє представ-ник, то він зобов'язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близь-ких до представництва правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дору-ченням іншої сторони (комітента) за винагороду вчини-ти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комі-тента. Тобто, на відміну від представника, який діє від іме-ні того, кого представляє, комісіонер діє від свого імені.
Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представниц-тво є належним і здійснюється в межах наданих повно-важень.
Повноваження - це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв-ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:
1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни-ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви-явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;
2) призначення або обрання особи на посаду, вико-нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:
а) призначення або обрання керівником підприємства;
б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан-ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві-домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по-трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо-рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре-ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;
в) призначення опікуном;
3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на-дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви-ходить за межі побутової;
4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;
5) спільне ведення селянського (фермерського) гос-подарства, оскільки інтереси такого господарства пред-ставляє голова господарства (п. З ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");
6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату-том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.
Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста-вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста-вництво за договором (або договірне, добровільне).
Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак-тами (ЦК, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представ-ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.
Різновидом даного представництва є так зване ста-тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на-чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.
Представництво за договором —- це таке представниц-тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на-даних йому повноважень.
Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк-лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук-раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред-ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц-тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.
Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред-ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.
Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни-ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.
Представником може бути не кожний суб'єкт циві-льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред-ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не досягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу-ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при-сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч-ного утримання тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України.
Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 5.
Загальна теорія цивільного права. - К., 1992. - С. 364.
Зобов'язальне право: теорія і практика. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 11.
Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М., 1997. - С. 102.
Цивільне право, ч. 1. - К.: Векіурі, 1997. - С. 402.
