Повторні і рецидивні злочини, поняття, види, ознаки.
Тема
Повторні і рецидивні злочини, поняття, види, ознаки.
ПЛАН
Вступ………………………………………………………………………..3
Розділ 1: Множинність злочинів…………………………………...4
Розділ 2: Повторність злочинів, види……………………………..7
Розділ3: Рецидив злочинів, види рецидиву………………………11
Висновки…………………………………………………………………...18
Використані джерела……………………………………………………...20
ВСТУП
Правоохоронним органам нерідко доводиться зустрічатися з такими фактами, коли в поведінці злочинця виявляються ознаки двох і більше злочинних діянь. Залежно від характеру цих злочинів істотно змінюється і кримінально-правова оцінка поведінки суб’єкта. Так, в одних випадках скоєне необхідно кваліфікувати за декількома кримінально-правовими нормами (наприклад, при сукупності злочинів), в інших - все вчинене охоплюється лише однією нормою (наприклад, при повторності). У ряді випадків змінюється і порядок призначення покарання, його тяжкість, а також порядок відбуття. Очевидно, що в даній ситуації необхідний одноманітний підхід до вирішення цих питань. Оскільки у всіх цих випадках йдеться про схожі моменти, а саме про вчинення однією особою декількох злочинів, всі ці питання необхідно розглядати в комплексі. Безперечно в цьому плані важливим, актуальним і практично значущим для науки кримінального права і судово-слідчої практики є дослідження проблеми множинності злочинів за кримінальним законодавством, а особливо таких її різновидів як повторні і рецидивні злочини. [5,c.11]
Починаючи з 60-х років кримінально-правова наука зробила великий крок вперед у вирішенні проблем множинності злочинів. Саме тоді з’явилися роботи таких відомих учених як Кафаров Т.М., Кудрявцев В.Н., Малков В.П., Яковлєв А.М. та ін.
При вчиненні повторних і рецидивних злочинів в поведінці однієї людини повинна бути інша (ніж при вчиненні одиничного злочину) оцінка суспільної небезпеки поведінки суб’єкта, а також юридична кваліфікація вчиненого і, нарешті, істотними особливостями повинне характеризуватись призначення покарання.
Також слід підкреслити, що проблема множинності злочинів і відмежування від неї одиничних злочинів все ще потребує подальшого вивчення і розробки. Поки що багато її питань в теорії і на практиці розв’язуються суперечливо, що не сприяє однаковому застосуванню кримінального закону правоохоронними органами.
Розділ 1: Множинність злочинів.
Злочин завжди заподіює ту чи іншу шкоду суспільним відносинам і викликає негативну оцінку з боку суспільства і держави. Ще більш негативну реакцію викликають випадки вчинення особою не одного, а декількох злочинів. При вчиненні особою декількох злочинів, як правило, заподіюється більша моральна, фізична або матеріальна шкода суспільству або окремим громадянам, порушник відчуває стійке негативне ставлення до інтересів держави, суспільства і окремих громадян. Багатократна злочинна діяльність однієї і тієї ж особи негативно впливає на нестійких в моральному відношенні громадян, особливо на молодь, породжувати ілюзії про можливість жити за рахунок суспільства, вчиняючи злочини безкарно.
Випадки скоєння однією і тією ж особою декількох злочинів непоодиноке явище в судовій практиці. Встановлення того факту, що особа одночасно або послідовно вчинила декілька злочинів породжує перед слідчо-судовими органами певні правові питання, пов’язані з відмежуванням окремого (одиничного) злочину від декількох, кваліфікацією скоєного і призначенням покарання. Ці і ряд інших питань охоплюються проблемою множинності злочинів у кримінальному праву.
Множинність злочинів характеризується, як правило, умисною злочинною діяльністю. Це обумовлює правову оцінку множинності злочинів як форми злочинної діяльності, яка тягне підвищену суспільну небезпеку.
В чинному кримінальному законодавстві не міститься поняття "множинності злочинів". Воно розробляється наукою кримінального права, але одноманітного підходу до трактування цього поняття поки що немає. Так, на думку А.М. Яковлева, "поняття множинності злочинів втілюється в поняттях повторності, рецидиву і сукупності злочинів".[12, c.34] В цьому вислові характеризуються по суті, лише форми прояву множинності злочинних діянь, але не розкриваються істотні ознаки цього кримінально-правового поняття, його зміст і об’єм.
П.С. Дагель множинність злочинів характеризує як випадки вчинення однією особою двох або декількох злочинів. [5, c.11] Цю ж властивість виділяли у визначенні множинності Ю.Мельникова і Н.Алієв.[10,c.45] Проте характеристика даного поняття буде неточною і неповною, якщо при цьому обмежитися цією ознакою. Річ у тому, що не кожний випадок фактичного здійснення особою двох і більш злочинних діянь охоплюється кримінально-правовим поняттям множинності злочинів. Тому у визначенні поняття множинності злочинів, крім вказаної ознаки, повинні знайти відображення також і інші істотні ознаки, що дозволяють найбільш правильно охарактеризувати зміст даного поняття.
Своє трактування поняття множинності злочинів дає В.Н. Кудрявцев. На його думку множинність злочинів характеризується тим, що все вчинене не охоплюється однією нормою Особливої частини, яка передбачає одиничний злочин. Проте така ознака множинності властива тільки тим випадкам, які підпадають під різні статті кримінального закону і охоплюються поняттям сукупності злочинів. [7,c.134]
У теорії кримінального права вчинення особою або групою осіб двох чи більше окремих самостійних злочинів визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово "множинність" включає декілька елементів. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки [1, ст. 35] Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання. У зв’язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику.
Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподіюється велика шкода об’єктам посягання, ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинили крадіжку і вбивство, то шкода заподіюється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об’єкт злочину передусім визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше об’єктів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.
Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинців.
Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму, особливо в уявленні неповнолітніх правопорушників.
Нарешті, множинність - поширене явище в структурі і динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі злочини - вимагання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганства. Слід зазначити поширеність множинності злочинів серед злочинних груп як однієї з форм організованої злочинності.
Розділ 2. Повторність злочинів.
В літературі з кримінального права є окремі визначення поняття повторності злочинів. Під повторністю злочинів в широкому значенні слова розуміють випадки здійснення нового злочину особою, що раніше вчинила який-небудь злочин, якщо при цьому не погашені юридичні наслідки попереднього діяння.
Термін "повторність" утворений від дієслова "повторювати", "повторити", тобто зробити що-небудь в друге або черговий раз, що в кримінально-правовому значенні означає вчинити вдруге, втретє правопорушення і більше.
Частина 1 ст. 32 КК України вказує, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК. [3,ст.132]
Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак:
а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов’язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше "простих" одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого "простого", як крадіжка тощо. Для поняття повторності не має значення, були обидва (або більше) злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього.
б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;
в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин.
г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване в ч. 4 ст. 32, де сказано, що "повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято".[4,c.220]
У понятті повторності було зазначено, що вона має місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності злочинів:
1) повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;
2) повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
Повторність, пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин, називають рецидивом (про це йтиметься далі) Спочатку розглянемо повторність, не пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність. Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів. Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.
Отже, можна зробити висновок - закон прямо передбачає такий вид повторності, як повторність тотожних злочинів.
Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин тощо. Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак злочинів.
Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлена законом. У частині 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Повторність тотожних злочинів має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289; Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно. [2,п.3]
Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на злочин чи готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший - замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК.
Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності).
Повторність, не пов’язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину.
У частині 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторність, передбачена ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів), відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.
Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це важлива проблема і теорії, і судової практики. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш суворе покарання.
Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища державної бібліотеки декілька томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснивши задумане повністю.[2,п.6]
3.Рецидив злочинів.
В юридичній літературі про поняття рецидиву злочинів виказують різні думки. Так, на думку Кафарова М.Т. "... в тих випадках, коли злочинець вчинив новий злочин після засудження і повного відбуття покарання за попередній злочин, має місце рецидив. Якщо ж злочинець вчинив другий злочин після засудження, але до повного відбуття покарання за перший, то це буде не рецидив, а сукупність. [6,c.43] А.А.Піонтковській вважав, що кримінальним рецидивом може бути визнано тільки повторний злочин, який був вчинений винним вже після відбуття покарання, призначеного йому вироком суду за раніше вчинений злочин. [11,c.27]
Під рецидивом, на думку А.С. Шляпочникова, слід розуміти повторне здійснення злочину особою, що відбуває або відбула покарання за попередній злочин. Як вважали А.М.Яковлев і В.Н.Кудрявцев і інші учені, в основу визначення поняття рецидиву повинна братися ознака судимості виненного за раніше вчинений ним злочин, а відбуття покарання за попереднім вироком не обов’язкове . [12,c.45]
Ряд вчених криміналістів розглядали рецидив як вид множинності злочинів в кримінальному праві і розуміли під ним вчинення нового злочину особою після того, як вона вже була засуджена за попередній злочин, або здійснення нового злочину за наявності судимості за раніше скоєний злочин.
Аналіз законодавства і виказаних точок зору про поняття рецидиву злочинів дає підставу для формулювання обов'язкових ознак рецидиву в кримінальному праві.
Слово "рецидив" латинського походження й у перекладі означає "що відновлюється", "повторюється". Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин [1,ст. 34]. Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:
1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;
2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);
3) злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).
Проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість;
4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин. Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.
Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. 3 ст. 296);
2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.
Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов’язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.
У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.
Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види: 1) загальний рецидив; 2) спеціальний рецидив.
Загальний рецидив - це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.
Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.
Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.
При характеристиці суспільної небезпеки рецидивіста, що неодноразово притягується до кримінальної відповідальності, представляє інтерес його емоційна реакція на загрозу покарання. Для рецидивістів вказаної категорії характерною є байдужість до загрози кримінально-правових репресій, що ростуть з кожним новим злочином. Злочинець все з меншими, а нерідко без будь-яких коливань, йде на вчинення чергового злочину, бо обставини, які його стримують поступово згасають. Притупляються антикриміногенні мотиви не тільки з етичного боку, але і з боку страху перед законом. Антигромадські, у тому числі злочинні, навики і звички стають своєрідним життєвим кредо рецидивіста. Багаторазовий рецидив виробляє у суб'єкта певний досвід злочинної діяльності, що використовується ним як в цілях реалізації своїх злочинних задумів, так і для того, щоб уникнути покарання.
Очевидно, цими властивостями особи рецидивістів слід пояснити характерну для складного рецидиву тенденцію збільшення суспільної небезпеки злочинів у міру зростання числа судимостей суб'єкта.
Висловлене дозволяє укласти, що цілеспрямована і ефективна боротьба з рецидивною злочинністю вимагає ретельного аналізу, зокрема, кількісних показників співвідношення простого і складного рецидиву, а також змін, що відбуваються в їх співвідношенні.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний. Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.
Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.
Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.
За ступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. 3 ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107).
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі. [4,c.231]
За ступенем суспільної небезпеки злочинів, охоплюваних рецидивом, А.М.Яковлєв поділяє на рецидив тяжких і менш тяжких злочинів. Дана класифікація рецидиву, що ґрунтується на вказаному критерії, заслуговує уваги. Вона дозволяє, зокрема, глибше з'ясувати структуру і характер рецидивної злочинності. Не з'ясувавши співвідношення тяжких і менш тяжких злочинів в загальній масі рецидивних злочинів, не можна вірно оцінити і динаміку рецидиву. Разом з тим, правильне з'ясування картини рецидивної злочинності з урахуванням згаданих показників дозволяє розробити і запровадити в життя необхідні заходи по подальшому вдосконаленню форм і методів боротьби з рецидивною злочинністю.
Класифікація рецидиву залежно від ступеня тяжкості вчинених злочинів допомагає вірно оцінити відповідно і ступінь суспільної небезпеки рецидивіста. Звичайно, міра соціальної небезпеки останнього визначається не тільки ступенем тяжкості рецидивних злочинів, але і рядом інших чинників (кількістю судимостей, характером вчинених злочинів, часом, який минув з моменту відбуття покарання до скоєння нового злочинного діяння і ін.). І це необхідно мати на увазі при організації боротьби з рецидивом. Проте, це зовсім не виключає, а, навпаки, припускає необхідність точного визначення ступеня соціальної небезпеки злочинів, що входять в рецидив.
Говорячи про значення диференціації рецидиву за вказаною класифікацією, слід зазначити, що вона допомагає з урахуванням ступеня суспільної небезпеки злочинця розв'язати проблему індивідуалізації відповідальності рецидивістів.
Ступінь суспільної небезпеки злочинів, що входять в рецидив, може бути відображена також при підрозділі рецидиву залежно від форми вини: рецидив умисних злочинів, рецидив необережних злочинів, рецидив злочинів, вчинених і умисно, і з необережності. Позитивна сторона такого розподілу рецидиву полягає в тому, що вона дозволяє, як правило, судити не тільки про ступінь небезпеки злочинів, що становлять рецидив, але і певною мірою про інтенсивність антисоціальних властивостей суб'єкта. Разом з тим вказана класифікація має ряд недоліків, які зводяться головним чином до того, що поділ рецидиву по формах вини не завжди може відобразити велику суспільну небезпеку умисних злочинів в порівнянні з необережними. Наприклад, перша група (умисні злочини) може об'єднувати злочини менш тяжкі ніж друга (необережні злочини). [12,c.67-68]
Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.
Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Висновки.
Отже, проблеми співвідношення повторних і рецидивних злочинів знаходять своє вирішення не тільки на законодавчому рівні, зокрема в розділі 7 Кримінального кодексу України, але і в наукових працях таких відомих вчених-правознавців як Бажанов М.І, Дагель П.С., Кафаров М.Т., Кудрявцев В.Н., Малков В.П. Піонтковський А.А. Піголкін А.С. та ін.
Таким чином, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, а також двох або більше злочинів у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК України.
Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин. Отже, рецидив - це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин. Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності зло-чинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне зако-нодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засу-дженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й при-звело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, по-ширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особли-во небезпечного рецидивіста.
Особливу увагу викликає проблема рецидивної злочинності, оскільки її рівень свідчить про ефективність пра-воохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцеви-ну злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є од-ним з найважливіших завдань карної політики держави.
Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, ха-барника тощо. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста — це сукупність психологічних і моральних якос-тей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спря-мування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної від-повідальності.
Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внут-рішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричинюють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються "університетами злочинності", сприяє встановленню зв'язків між асоціально налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури. Таким чином, стосовно зовнішнього світу у засуджених виникає відчуження, що провокує процес стагнації. Як зауважив Кафаров М.Т. - людині властиво знаходити виправдан-ня власним вчинкам. Як тільки суспільство висловило свій протест, поведінка індивідів стає більш асоціальною. [6,c.25]
Використані джерела.
Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. КБ „ИНФОДИСК”.
Постанова ПВС №5 від 29 червня 1984 р. “Про практику застосування судами законодавства про повторні злочини” (п. 3).
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.
Бажанова М.І. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. – К. - Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.
ДагельП.С. Множественность преступлений. Изд-во Казанского университета,1974.
Кафаров М.Т. Проблемы рецидива в советском уголовном праве. Баку,1972.
Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. М., 1963.
Кучерявый Н.П. Ответственность за мелкое хищение социалистической собственности. 14.Киргизский университет. Фрунзе, 1964.
Малков В.П. Повторность преступлений. Изд-во Казанского университета, 1970.
Мельников Ю.,Алиев Н. Понятие множественности преступлений. Советская юстиция,1981, N12.
Пионтковский А.А. Учение о преступлении. М., 1961.
Яковлев А.М. Совокупность преступлений. М.,1960.
Повторні і рецидивні злочини, поняття, види, ознаки.
ПЛАН
Вступ………………………………………………………………………..3
Розділ 1: Множинність злочинів…………………………………...4
Розділ 2: Повторність злочинів, види……………………………..7
Розділ3: Рецидив злочинів, види рецидиву………………………11
Висновки…………………………………………………………………...18
Використані джерела……………………………………………………...20
ВСТУП
Правоохоронним органам нерідко доводиться зустрічатися з такими фактами, коли в поведінці злочинця виявляються ознаки двох і більше злочинних діянь. Залежно від характеру цих злочинів істотно змінюється і кримінально-правова оцінка поведінки суб’єкта. Так, в одних випадках скоєне необхідно кваліфікувати за декількома кримінально-правовими нормами (наприклад, при сукупності злочинів), в інших - все вчинене охоплюється лише однією нормою (наприклад, при повторності). У ряді випадків змінюється і порядок призначення покарання, його тяжкість, а також порядок відбуття. Очевидно, що в даній ситуації необхідний одноманітний підхід до вирішення цих питань. Оскільки у всіх цих випадках йдеться про схожі моменти, а саме про вчинення однією особою декількох злочинів, всі ці питання необхідно розглядати в комплексі. Безперечно в цьому плані важливим, актуальним і практично значущим для науки кримінального права і судово-слідчої практики є дослідження проблеми множинності злочинів за кримінальним законодавством, а особливо таких її різновидів як повторні і рецидивні злочини. [5,c.11]
Починаючи з 60-х років кримінально-правова наука зробила великий крок вперед у вирішенні проблем множинності злочинів. Саме тоді з’явилися роботи таких відомих учених як Кафаров Т.М., Кудрявцев В.Н., Малков В.П., Яковлєв А.М. та ін.
При вчиненні повторних і рецидивних злочинів в поведінці однієї людини повинна бути інша (ніж при вчиненні одиничного злочину) оцінка суспільної небезпеки поведінки суб’єкта, а також юридична кваліфікація вчиненого і, нарешті, істотними особливостями повинне характеризуватись призначення покарання.
Також слід підкреслити, що проблема множинності злочинів і відмежування від неї одиничних злочинів все ще потребує подальшого вивчення і розробки. Поки що багато її питань в теорії і на практиці розв’язуються суперечливо, що не сприяє однаковому застосуванню кримінального закону правоохоронними органами.
Розділ 1: Множинність злочинів.
Злочин завжди заподіює ту чи іншу шкоду суспільним відносинам і викликає негативну оцінку з боку суспільства і держави. Ще більш негативну реакцію викликають випадки вчинення особою не одного, а декількох злочинів. При вчиненні особою декількох злочинів, як правило, заподіюється більша моральна, фізична або матеріальна шкода суспільству або окремим громадянам, порушник відчуває стійке негативне ставлення до інтересів держави, суспільства і окремих громадян. Багатократна злочинна діяльність однієї і тієї ж особи негативно впливає на нестійких в моральному відношенні громадян, особливо на молодь, породжувати ілюзії про можливість жити за рахунок суспільства, вчиняючи злочини безкарно.
Випадки скоєння однією і тією ж особою декількох злочинів непоодиноке явище в судовій практиці. Встановлення того факту, що особа одночасно або послідовно вчинила декілька злочинів породжує перед слідчо-судовими органами певні правові питання, пов’язані з відмежуванням окремого (одиничного) злочину від декількох, кваліфікацією скоєного і призначенням покарання. Ці і ряд інших питань охоплюються проблемою множинності злочинів у кримінальному праву.
Множинність злочинів характеризується, як правило, умисною злочинною діяльністю. Це обумовлює правову оцінку множинності злочинів як форми злочинної діяльності, яка тягне підвищену суспільну небезпеку.
В чинному кримінальному законодавстві не міститься поняття "множинності злочинів". Воно розробляється наукою кримінального права, але одноманітного підходу до трактування цього поняття поки що немає. Так, на думку А.М. Яковлева, "поняття множинності злочинів втілюється в поняттях повторності, рецидиву і сукупності злочинів".[12, c.34] В цьому вислові характеризуються по суті, лише форми прояву множинності злочинних діянь, але не розкриваються істотні ознаки цього кримінально-правового поняття, його зміст і об’єм.
П.С. Дагель множинність злочинів характеризує як випадки вчинення однією особою двох або декількох злочинів. [5, c.11] Цю ж властивість виділяли у визначенні множинності Ю.Мельникова і Н.Алієв.[10,c.45] Проте характеристика даного поняття буде неточною і неповною, якщо при цьому обмежитися цією ознакою. Річ у тому, що не кожний випадок фактичного здійснення особою двох і більш злочинних діянь охоплюється кримінально-правовим поняттям множинності злочинів. Тому у визначенні поняття множинності злочинів, крім вказаної ознаки, повинні знайти відображення також і інші істотні ознаки, що дозволяють найбільш правильно охарактеризувати зміст даного поняття.
Своє трактування поняття множинності злочинів дає В.Н. Кудрявцев. На його думку множинність злочинів характеризується тим, що все вчинене не охоплюється однією нормою Особливої частини, яка передбачає одиничний злочин. Проте така ознака множинності властива тільки тим випадкам, які підпадають під різні статті кримінального закону і охоплюються поняттям сукупності злочинів. [7,c.134]
У теорії кримінального права вчинення особою або групою осіб двох чи більше окремих самостійних злочинів визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово "множинність" включає декілька елементів. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки [1, ст. 35] Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання. У зв’язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику.
Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподіюється велика шкода об’єктам посягання, ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинили крадіжку і вбивство, то шкода заподіюється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об’єкт злочину передусім визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше об’єктів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.
Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинців.
Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму, особливо в уявленні неповнолітніх правопорушників.
Нарешті, множинність - поширене явище в структурі і динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі злочини - вимагання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганства. Слід зазначити поширеність множинності злочинів серед злочинних груп як однієї з форм організованої злочинності.
Розділ 2. Повторність злочинів.
В літературі з кримінального права є окремі визначення поняття повторності злочинів. Під повторністю злочинів в широкому значенні слова розуміють випадки здійснення нового злочину особою, що раніше вчинила який-небудь злочин, якщо при цьому не погашені юридичні наслідки попереднього діяння.
Термін "повторність" утворений від дієслова "повторювати", "повторити", тобто зробити що-небудь в друге або черговий раз, що в кримінально-правовому значенні означає вчинити вдруге, втретє правопорушення і більше.
Частина 1 ст. 32 КК України вказує, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК. [3,ст.132]
Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак:
а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов’язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше "простих" одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого "простого", як крадіжка тощо. Для поняття повторності не має значення, були обидва (або більше) злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього.
б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;
в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин.
г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване в ч. 4 ст. 32, де сказано, що "повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято".[4,c.220]
У понятті повторності було зазначено, що вона має місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності злочинів:
1) повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;
2) повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
Повторність, пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин, називають рецидивом (про це йтиметься далі) Спочатку розглянемо повторність, не пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність. Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів. Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.
Отже, можна зробити висновок - закон прямо передбачає такий вид повторності, як повторність тотожних злочинів.
Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин тощо. Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак злочинів.
Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлена законом. У частині 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Повторність тотожних злочинів має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289; Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно. [2,п.3]
Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на злочин чи готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший - замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК.
Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності).
Повторність, не пов’язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину.
У частині 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторність, передбачена ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів), відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.
Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це важлива проблема і теорії, і судової практики. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш суворе покарання.
Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища державної бібліотеки декілька томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснивши задумане повністю.[2,п.6]
3.Рецидив злочинів.
В юридичній літературі про поняття рецидиву злочинів виказують різні думки. Так, на думку Кафарова М.Т. "... в тих випадках, коли злочинець вчинив новий злочин після засудження і повного відбуття покарання за попередній злочин, має місце рецидив. Якщо ж злочинець вчинив другий злочин після засудження, але до повного відбуття покарання за перший, то це буде не рецидив, а сукупність. [6,c.43] А.А.Піонтковській вважав, що кримінальним рецидивом може бути визнано тільки повторний злочин, який був вчинений винним вже після відбуття покарання, призначеного йому вироком суду за раніше вчинений злочин. [11,c.27]
Під рецидивом, на думку А.С. Шляпочникова, слід розуміти повторне здійснення злочину особою, що відбуває або відбула покарання за попередній злочин. Як вважали А.М.Яковлев і В.Н.Кудрявцев і інші учені, в основу визначення поняття рецидиву повинна братися ознака судимості виненного за раніше вчинений ним злочин, а відбуття покарання за попереднім вироком не обов’язкове . [12,c.45]
Ряд вчених криміналістів розглядали рецидив як вид множинності злочинів в кримінальному праві і розуміли під ним вчинення нового злочину особою після того, як вона вже була засуджена за попередній злочин, або здійснення нового злочину за наявності судимості за раніше скоєний злочин.
Аналіз законодавства і виказаних точок зору про поняття рецидиву злочинів дає підставу для формулювання обов'язкових ознак рецидиву в кримінальному праві.
Слово "рецидив" латинського походження й у перекладі означає "що відновлюється", "повторюється". Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин [1,ст. 34]. Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:
1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;
2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);
3) злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).
Проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість;
4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин. Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.
Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. 3 ст. 296);
2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.
Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов’язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.
У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.
Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види: 1) загальний рецидив; 2) спеціальний рецидив.
Загальний рецидив - це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.
Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.
Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.
При характеристиці суспільної небезпеки рецидивіста, що неодноразово притягується до кримінальної відповідальності, представляє інтерес його емоційна реакція на загрозу покарання. Для рецидивістів вказаної категорії характерною є байдужість до загрози кримінально-правових репресій, що ростуть з кожним новим злочином. Злочинець все з меншими, а нерідко без будь-яких коливань, йде на вчинення чергового злочину, бо обставини, які його стримують поступово згасають. Притупляються антикриміногенні мотиви не тільки з етичного боку, але і з боку страху перед законом. Антигромадські, у тому числі злочинні, навики і звички стають своєрідним життєвим кредо рецидивіста. Багаторазовий рецидив виробляє у суб'єкта певний досвід злочинної діяльності, що використовується ним як в цілях реалізації своїх злочинних задумів, так і для того, щоб уникнути покарання.
Очевидно, цими властивостями особи рецидивістів слід пояснити характерну для складного рецидиву тенденцію збільшення суспільної небезпеки злочинів у міру зростання числа судимостей суб'єкта.
Висловлене дозволяє укласти, що цілеспрямована і ефективна боротьба з рецидивною злочинністю вимагає ретельного аналізу, зокрема, кількісних показників співвідношення простого і складного рецидиву, а також змін, що відбуваються в їх співвідношенні.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний. Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.
Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.
Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.
За ступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. 3 ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107).
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі. [4,c.231]
За ступенем суспільної небезпеки злочинів, охоплюваних рецидивом, А.М.Яковлєв поділяє на рецидив тяжких і менш тяжких злочинів. Дана класифікація рецидиву, що ґрунтується на вказаному критерії, заслуговує уваги. Вона дозволяє, зокрема, глибше з'ясувати структуру і характер рецидивної злочинності. Не з'ясувавши співвідношення тяжких і менш тяжких злочинів в загальній масі рецидивних злочинів, не можна вірно оцінити і динаміку рецидиву. Разом з тим, правильне з'ясування картини рецидивної злочинності з урахуванням згаданих показників дозволяє розробити і запровадити в життя необхідні заходи по подальшому вдосконаленню форм і методів боротьби з рецидивною злочинністю.
Класифікація рецидиву залежно від ступеня тяжкості вчинених злочинів допомагає вірно оцінити відповідно і ступінь суспільної небезпеки рецидивіста. Звичайно, міра соціальної небезпеки останнього визначається не тільки ступенем тяжкості рецидивних злочинів, але і рядом інших чинників (кількістю судимостей, характером вчинених злочинів, часом, який минув з моменту відбуття покарання до скоєння нового злочинного діяння і ін.). І це необхідно мати на увазі при організації боротьби з рецидивом. Проте, це зовсім не виключає, а, навпаки, припускає необхідність точного визначення ступеня соціальної небезпеки злочинів, що входять в рецидив.
Говорячи про значення диференціації рецидиву за вказаною класифікацією, слід зазначити, що вона допомагає з урахуванням ступеня суспільної небезпеки злочинця розв'язати проблему індивідуалізації відповідальності рецидивістів.
Ступінь суспільної небезпеки злочинів, що входять в рецидив, може бути відображена також при підрозділі рецидиву залежно від форми вини: рецидив умисних злочинів, рецидив необережних злочинів, рецидив злочинів, вчинених і умисно, і з необережності. Позитивна сторона такого розподілу рецидиву полягає в тому, що вона дозволяє, як правило, судити не тільки про ступінь небезпеки злочинів, що становлять рецидив, але і певною мірою про інтенсивність антисоціальних властивостей суб'єкта. Разом з тим вказана класифікація має ряд недоліків, які зводяться головним чином до того, що поділ рецидиву по формах вини не завжди може відобразити велику суспільну небезпеку умисних злочинів в порівнянні з необережними. Наприклад, перша група (умисні злочини) може об'єднувати злочини менш тяжкі ніж друга (необережні злочини). [12,c.67-68]
Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.
Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Висновки.
Отже, проблеми співвідношення повторних і рецидивних злочинів знаходять своє вирішення не тільки на законодавчому рівні, зокрема в розділі 7 Кримінального кодексу України, але і в наукових працях таких відомих вчених-правознавців як Бажанов М.І, Дагель П.С., Кафаров М.Т., Кудрявцев В.Н., Малков В.П. Піонтковський А.А. Піголкін А.С. та ін.
Таким чином, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, а також двох або більше злочинів у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК України.
Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин. Отже, рецидив - це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин. Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності зло-чинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне зако-нодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засу-дженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й при-звело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, по-ширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особли-во небезпечного рецидивіста.
Особливу увагу викликає проблема рецидивної злочинності, оскільки її рівень свідчить про ефективність пра-воохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцеви-ну злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є од-ним з найважливіших завдань карної політики держави.
Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, ха-барника тощо. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста — це сукупність психологічних і моральних якос-тей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спря-мування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної від-повідальності.
Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внут-рішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричинюють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються "університетами злочинності", сприяє встановленню зв'язків між асоціально налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури. Таким чином, стосовно зовнішнього світу у засуджених виникає відчуження, що провокує процес стагнації. Як зауважив Кафаров М.Т. - людині властиво знаходити виправдан-ня власним вчинкам. Як тільки суспільство висловило свій протест, поведінка індивідів стає більш асоціальною. [6,c.25]
Використані джерела.
Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. КБ „ИНФОДИСК”.
Постанова ПВС №5 від 29 червня 1984 р. “Про практику застосування судами законодавства про повторні злочини” (п. 3).
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.
Бажанова М.І. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. – К. - Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.
ДагельП.С. Множественность преступлений. Изд-во Казанского университета,1974.
Кафаров М.Т. Проблемы рецидива в советском уголовном праве. Баку,1972.
Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. М., 1963.
Кучерявый Н.П. Ответственность за мелкое хищение социалистической собственности. 14.Киргизский университет. Фрунзе, 1964.
Малков В.П. Повторность преступлений. Изд-во Казанского университета, 1970.
Мельников Ю.,Алиев Н. Понятие множественности преступлений. Советская юстиция,1981, N12.
Пионтковский А.А. Учение о преступлении. М., 1961.
Яковлев А.М. Совокупность преступлений. М.,1960.
