Фізичні особи засновники . Юридичні особи засновники. Держава засновник. Спеціальні вимоги до засновників
Реферат на тему:
«Фізичні особи засновники . Юридичні особи засновники. Держава засновник. Спеціальні вимоги до засновників.»
Зміст
Фізичні особи-засновники…………………………………………………
Юридичні особи-засновники………………………………………………
Держава-засновник…………………………………………………………
Спеціальні вимоги до засновників…………………………………………
Література…………………………………………………………………....
Фізичні особи-засновники.
Найчастіше засновниками юридич-них осіб виступають саме фізичні особи. Це первинні суб'єкти суспільних відносин, носії природних прав, інтересів та бажань. Відповідно до ст. 24 ЦК фізичною особою є людина. Право-здатність фізичної особи виникає з народженням, дієздатність залежить від віку та інших обставин, прямо передбачених за-коном. Тому постає питання, з якого віку фізична особа вправі бути засновником юридичних осіб?
Щодо малолітніх фізичних осіб у ст. 31 ЦК про їх право на створення юридичних осіб не згадується. Тому можна вважати, що часткової дієздатності для самостійної реалізації цього права недостатньо.
У ЦК, на жаль, відсутня норма про укладення правочинів від імені малолітніх їх законними представниками. Щоб довести це, доводиться користуватися ст. 177 Сімейного кодексу Ук-раїни (СК), за якою батьки управляють майном малолітньої дитини без спеціального на те повноваження. Однак і ця норма не досконала, бо припускає кілька тлумачень з огляду на не-визначеність терміна "управління майном". Разом з тим в прак-тичній площині право батьків та інших законних представників вчиняти правочини від імені малолітньої-особи не заперечу-ється. Батьки "доповнюють" часткову дієздатність своїх дітей і вчиняють правочини від їх імені. Але як бути з правом на створення юридичної особи від імені малолітньої дитини?
Якщо виходити із загальних засад реалізації прав малолітніх, згаданих вище, а також взяти до уваги, що в основі створення приватної юридичної особи є засновницьке волевиявлення правочин, дійдемо висновку, що батьки вправі створити юридич-ну особу від імені своїх малолітніх дітей. Дещо шокуючий висновок. Важко уявити ситуацію, коли батько малолітньої, наприклад дворічної дитини, засновує від її імені приватне підприємство. В реальному житті такого мабуть і не траплялося. Але відкинемо контраргументацію на кшталт "цього не може бути, бо цього не може бути ніколи" і спробуємо проаналізу-вати наведений висновок з позиції чинного законодавства.
Насамперед відзначимо, що прямої норми, яка б регулювала ці відносини, ні ЦК, ні інші закони не містять, а відтак ні дозволу, ні заборони немає. У ст. 242 ЦК зазначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своєї малолітньої дитини. Ця норма міститься в главі 17 "Представництво", тому на представництво, котре здійснюється батьками, поширюються положення ст. 238. У ній йдеться про правочини, котрі може вчиняти представник. Він може вчиняти правочини, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Встановлені і два обмеження:—
представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє;—
представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а також щодо інших; осіб, встановлених законом.
Як бачимо, заборон щодо створення від імені малолітніх юридичних осіб, ці норми не містять. Можливі контраргументи. Перший грунтується на припущенні, що заснування юридич-ної особи — це не правочин. Однак логічно цього не довести, адже відповідно до ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спря-мована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Важко заперечити, що заснування — це дія, і що вона спрямована на набуття цивільних (в широкому розумінні, в тому числі і корпоративних) прав та обов'язків між заснов-ником і юридичною особою.
Другий контраргумент: заснування юридичної особи — це особистий правочин. Частково можна погодитися. Це справед-ливо лише щодо тих "юридичних осіб, заснування котрих не пов'язане із майновою участю та майновими інтересами засновника, зокрема щодо непідприємницьких організацій. Заснування та участь громадян у таких організаціях є формою реалізації їх особистих, як правило немайнових інтересів. Тому не допускається заснування таких організацій через представника, зокрема й законного. Представник може бути уповноважений лише підписати установчі та інші документи, вчиняти інші дії, пов'я-зані із створенням юридичної особи, але засновницьке воле-виявлення належить не представникові.
Натомість заснування підприємницьких юридичних осіб є формою реалізації, як правило, майнових інтересів засновників. Заснування пов'язане з формуванням статутного капіталу, з вкладами засновників. Такі правочини є майновими, не осо-бистими, тому допускається їх вчинення і представником.
Серед фахівців поширена думка, що на батьків слід поши-рювати за аналогією вимоги ст. 68 ЦК, котрі встановлюють обмеження для опікуна. Не сперечаючись щодо допустимості такої аналогії, котру я особисто вважаю безпідставною, відзначи-мо, що й тут обмежень щодо заснування від імені підопічного юридичних осіб ми не знайдемо.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:—
укладати договори, які підлягають нотаріальному посвід-ченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;—
видавати письмові зобов'язання від імені дитини;—
відмовлятися від майнових прав Дитини. Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замі-нюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Наведені норми закріплюють особливий порядок укладення договорів (вчинення правочинів) від імені малолітніх і неповно-літніх з метою контролю за їх відповідністю інтересам дитини. Вони не забороняють батькам жодних дій, але вимагають одержати попередню згоду органу опіки і піклування. Щодо заснування юридичних осіб від імені малолітніх тут теж не зазначено. Навіть якщо широко розтлумачити поняття "вида-вати письмові зобов'язання" і включити до його змісту дії щодо заснування юридичної особи, то можна було б говорити лише про необхідність попередньої згоди органу опіки і піклу-вання на ці дії, а не про їх неможливість.
Враховуючи наведене, вважаю, що чинне законодавство допускає заснування підприємницьких юридичних осіб батьками (усиновителями) від імені їх малолітніх дітей. Заснування непідприємницьких юридичних осіб від імені малолітніх не допускається.
Створення юридичної особи може бути зумовлене потребою забезпечити краще управління їх майном, одержання більшого прибутку, а отже, і відповідатиме інтересам дитини. Доцільність таких дій батьків мають оцінювати органи опіки і піклування. Оскільки справжність підписів засновників на установчих документах підлягає нотаріальному засвідченню, нотаріусу, при засвідченні підпису батька, що діє від імені малолітньої дитини, слід вимагати письмової згоди органу опіки і піклування, а також згоду другого з батьків, щоб усунути спір між батьками щодо доцільності такого управління майном їх малолітньої дитини.
Питання про створення юридичної особи від імені малолітнього, як то кажуть, ще не на часі. Для переважної більшості працівників органів опіки і піклування постановка питання про дачу згоди на заснування від імені малолітнього, наприклад, приватного підприємства з формуванням статутного капіталу у розмірі 1000 гривень за рахунок грошей малолітнього, була б шоком. Прогнозую, що відповідь була б негативною. В обгрун-тування відмови, на місці органу опіки і піклування, можна було б посилатися на невідповідність таких дій інтересам дитини.
Однак інтереси дитини полягають не лише в тому, щоб зберегти майно, але й у тому, щоб його примножити. Якщо малолітня дитина успадкувала, наприклад, туристичну базу в Карпатах, то зберегти її, не експлуатуючи, не вдасться її просто розкрадуть. Можна, звичайно, від імені малолітнього передати її в оренду іншим особам. Але тоді усі доходи одержать орендарі, а не малолітній власник. А можна створити від його імені юридичну особу, наприклад, товариство з обмеженою відпові-дальністю, яке буде заробляти гроші, використовуючи його майно. Звісно, є багато простих і звичних варіантів для того, щоб обійти цю проблему, але інтерес не в тому, як повторити добре відоме. Цікаво створити нове.
Відповідно до ст. 32 ЦК фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно розпоряджатися своїм-заробітком, стипендією або іншими до-ходами. Ці дії неповнолітня особа вправі вчиняти самостійно, тобто без згоди батьків.
Однак участь або заснування окремих товариств пов'язана із внесенням внесків. Якщо вступити До товариства (заснувати товариство) неповнолітній може без згоди батьків, то внесення внесків деколи може потребувати такої згоди. Внесок є формою розпорядження майном. Тому у разі відчуження майна, яке не охоплюється поняттям заробітку, стипендії чи іншого доходу, потрібна згода батьків (хоча б одного з них). З метою вста-новлення цієї обставини нотаріусу, котрий засвідчує підпис засновника, доцільно вимагати згоди батьків або відбирати у неповнолітнього заяву про те, що внесок робиться за рахунок заробітку, стипендії або інших доходів неповнолітнього.
Неповнолітня фізична особа набуває повної цивільної діє-здатності у разі реєстрації шлюбу — з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберіга-ється (ст. 34 ЦК).
Повна дієздатність може бути надана неповнолітній фізич-ній особі:—
яка записана матір'ю або батьком дитини;—
яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим до-говором;—
яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішен-ням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальни-ка, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлюва-чів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Відповідно до ст. 37 ЦК над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо роз-порядження майном та інші правочини; що виходять за межі дрібних побутових (в тому числі і щодо заснування юридичних осіб), вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обме-жена, до органу опіки та піклування або суду.
Відповідно до ст. 41 ЦК над недієздатною фізичною осіб встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має пралі вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Реалізація права на створення юридичних осіб недієздатними здійснюється аналогічно до малолітніх.
Право на створення юридичної особи мають також іноземці та особи без громадянства. Відповідно до ст. 7 Закону України від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та ОСІ( без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньо-економічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, ЯКЩО інше не випливає з Конституції та законів України.
Юридичні особи-засновники.
Засновником юридичної особи може бути інша юридична особа. Такі юридичні особи деколи називають "дочірніми". Якщо юридична особа — похідний суб'єкт, то дочірня організація — похідна двічі.
Рішення про створення інших юридичних осіб належить, за загальним правилом, до компетенції виконавчих органів уп-равління. Винятком з цього правила є ст. 41 Закону "Про господарські товариства", за яким створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, затвердження їх статутів належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
Засновницькі права окремих юридичних осіб можуть бути обмежені законом. Так, державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських то-вариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) не можуть бути засновниками під-приємств будь-яких організаційних форм та видів, господар-ських товариств, кооперативів.
Відповідно до ст. 24 Закону "Про об'єднання громадян'1 політичні партії не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації.
Релігійні організації користуються правом заснування підприємств виключно для випуску богословської літератури виробництва предметів культового призначення. Отже підприємства з іншою метою засновуватися релігійними організаціями не можуть.
Юридичні особи не можуть бути засновниками об'єднань громадян.
Держава-засновник.
Засновником юридичної особи може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Відповідно до ст. 167 ЦК держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією та законом. Держава може ство-рювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
В засновницьких правах держава фактично" прирівняна до інших суб'єктів. Держава не може створювати підприємницькі товариства та юридичні особи інших організаційно-правових форм лише у випадку, коли це прямо передбачено (заборо-нено) законом. Як приклад, можна навести досить неоднозначну ч. 1 ст. 153 ЦК, в якій зазначено, що акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Держава не згадана. Випадковість? Щодо інших видів підпри-ємницьких товариств спеціальна стаття, яка б визначала, хто саме може бути їх засновником, відсутня. Тому появу у тексті ЦК ч. 1 ст. 153 можна пояснити хіба що бажанням законодавця встановити спеціальні вимоги до складу засновників акціонерних товариств. Важко зрозуміти, яку мету переслідував законода-вець, коли встановлював таке обмеження для держави.
Засновником державних юридичних осіб є саме держава як суб'єкт цивільного права, а не її органи. Тут треба враховувати особливий порядок реалізації цивільних прав держави. Відпо-відно до ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компе-тенції, встановленої законом. Ці органи для держави за своєю правовою суттю те саме, що органи для юридичної особи. Функ-ціональне призначення їх однакове — реалізація правоздатності суб'єкта цивільного права. Держава здійснює через них свої права, завдяки їм стає дієздатною. Принципова відмінність між органом юридичної особи і органом державної влади однак є.
Органи юридичної особи не мають власної цивільної правосуб'єктності, вони є її складовою. Натомість органи державної влади в цивільному обороті визнаються юридичними особами, а отже мають власну правосуб'єктність.
Таким чином, право на створення юридичної особи має сама держава. Здійснення цього права, зрештою як і будь-яких інших прав, відбувається через органи державної влади, котрі діють у межах своїх повноважень. З урахуванням цього висновку в статуті юридичної особи, заснованої державою, слід зазначати, що засновником є держава Україна в особі, наприклад, Мі-ністерства юстиції України.
Правові форми участі в цивільному обороті Автономної Республіки Крим і територіальних громад, зокрема й щодо ство-рення юридичних осіб, аналогічні до держави, тому окремого розгляду не потребують.
Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні гро-мади не можуть бути засновником таких юридичних осіб: комер-ційних банків; благодійних організацій; громадських організацій; політичних партій.
Спеціальні вимоги до засновників.
Для створення окремих юридичних осіб законодавець встановлює спеціальні (додаткові) вимоги до засновників. Зокрема:—
громадянство (державна належність). Наприклад, лише громадяни України можуть бути засновниками політичних партій, лише громадяни України і юридичні особи України можуть бути засновниками інформаційних агентств. Відповідно до ст. 13 Закону України від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій;—
спеціальний правовий статус (підприємця, експерта, адво-ката, аудитора). Наприклад, засновники повних товариств повинні бути підприємцями;—
хороша ділова репутація;—
задовільний фінансовий стан (відповідно до ч. 2 ст. їй Закону "Про банки і банківську діяльність" власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан);—
освіта.
Особи, котрі цим додатковим вимогам не відповідають, и можуть бути засновниками певних юридичних осіб.
Обмеження права на створення юридичної особи. Особа може бути також обмежена в засновницьких правах. На відміну від спеціальних вимог до засновників, про котрі йшлося вище, обмеження полягають в тому, що особа, котра зазвичай мала б право на заснування юридичної особи, не може його реалізувати у зв'язку з існуванням обставини, котра прямо передбачена законом.
Такі обмеження були передбачені щодо осіб, які мають не-погашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисли-ві злочини. Відповідно до ст. 2 Закону "Про підприємництво" вони не могли" виступати співзасновниками підприємницької організації. У зв'язку із прийняттям ГК цей Закон втратив чинність з 1 січня 2004 р. У ГК аналогічної норми немає. Тобто виходить, що особи, які мають непогашену судимість, з 1 січня 2004 р. можуть бути засновниками будь-яких організа-цій, а також обіймати у них будь-які посади.
Найбільша група обмежень щодо створення юридичних осіб пов'язується з виконанням особою державних функцій. Відпо-відна до ст. 1 Закону України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" державними службовцями є особи, які займа-ють посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 2 назва-ного Закону посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими норматив-ними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Отже, поняття "державний службовець" ширше ніж "поса-дова особа". Не кожний державний службовець є посадовою особою, хоча всі посадові особи є державними службовцями. Посадовими особами є лише частина державних службовців.
Відповідно до ст. 16 Закону "Про державну службу" держав-ному службовцю забороняється вчиняти дії, що передбачені ст.ст. І, 5 Закону України, від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією", зокрема:—
займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб;—
входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підпри-ємств, організацій, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Література
Кравчук В.М. «Корпоративне право».
Цивільний кодекс України, 18.07.1989.
”Цивільне право України” під редакцією О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової, Київ, 2000р.
“Вісник законодавства України” №47. 2000 рік.
«Фізичні особи засновники . Юридичні особи засновники. Держава засновник. Спеціальні вимоги до засновників.»
Зміст
Фізичні особи-засновники…………………………………………………
Юридичні особи-засновники………………………………………………
Держава-засновник…………………………………………………………
Спеціальні вимоги до засновників…………………………………………
Література…………………………………………………………………....
Фізичні особи-засновники.
Найчастіше засновниками юридич-них осіб виступають саме фізичні особи. Це первинні суб'єкти суспільних відносин, носії природних прав, інтересів та бажань. Відповідно до ст. 24 ЦК фізичною особою є людина. Право-здатність фізичної особи виникає з народженням, дієздатність залежить від віку та інших обставин, прямо передбачених за-коном. Тому постає питання, з якого віку фізична особа вправі бути засновником юридичних осіб?
Щодо малолітніх фізичних осіб у ст. 31 ЦК про їх право на створення юридичних осіб не згадується. Тому можна вважати, що часткової дієздатності для самостійної реалізації цього права недостатньо.
У ЦК, на жаль, відсутня норма про укладення правочинів від імені малолітніх їх законними представниками. Щоб довести це, доводиться користуватися ст. 177 Сімейного кодексу Ук-раїни (СК), за якою батьки управляють майном малолітньої дитини без спеціального на те повноваження. Однак і ця норма не досконала, бо припускає кілька тлумачень з огляду на не-визначеність терміна "управління майном". Разом з тим в прак-тичній площині право батьків та інших законних представників вчиняти правочини від імені малолітньої-особи не заперечу-ється. Батьки "доповнюють" часткову дієздатність своїх дітей і вчиняють правочини від їх імені. Але як бути з правом на створення юридичної особи від імені малолітньої дитини?
Якщо виходити із загальних засад реалізації прав малолітніх, згаданих вище, а також взяти до уваги, що в основі створення приватної юридичної особи є засновницьке волевиявлення правочин, дійдемо висновку, що батьки вправі створити юридич-ну особу від імені своїх малолітніх дітей. Дещо шокуючий висновок. Важко уявити ситуацію, коли батько малолітньої, наприклад дворічної дитини, засновує від її імені приватне підприємство. В реальному житті такого мабуть і не траплялося. Але відкинемо контраргументацію на кшталт "цього не може бути, бо цього не може бути ніколи" і спробуємо проаналізу-вати наведений висновок з позиції чинного законодавства.
Насамперед відзначимо, що прямої норми, яка б регулювала ці відносини, ні ЦК, ні інші закони не містять, а відтак ні дозволу, ні заборони немає. У ст. 242 ЦК зазначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своєї малолітньої дитини. Ця норма міститься в главі 17 "Представництво", тому на представництво, котре здійснюється батьками, поширюються положення ст. 238. У ній йдеться про правочини, котрі може вчиняти представник. Він може вчиняти правочини, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Встановлені і два обмеження:—
представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє;—
представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а також щодо інших; осіб, встановлених законом.
Як бачимо, заборон щодо створення від імені малолітніх юридичних осіб, ці норми не містять. Можливі контраргументи. Перший грунтується на припущенні, що заснування юридич-ної особи — це не правочин. Однак логічно цього не довести, адже відповідно до ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спря-мована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Важко заперечити, що заснування — це дія, і що вона спрямована на набуття цивільних (в широкому розумінні, в тому числі і корпоративних) прав та обов'язків між заснов-ником і юридичною особою.
Другий контраргумент: заснування юридичної особи — це особистий правочин. Частково можна погодитися. Це справед-ливо лише щодо тих "юридичних осіб, заснування котрих не пов'язане із майновою участю та майновими інтересами засновника, зокрема щодо непідприємницьких організацій. Заснування та участь громадян у таких організаціях є формою реалізації їх особистих, як правило немайнових інтересів. Тому не допускається заснування таких організацій через представника, зокрема й законного. Представник може бути уповноважений лише підписати установчі та інші документи, вчиняти інші дії, пов'я-зані із створенням юридичної особи, але засновницьке воле-виявлення належить не представникові.
Натомість заснування підприємницьких юридичних осіб є формою реалізації, як правило, майнових інтересів засновників. Заснування пов'язане з формуванням статутного капіталу, з вкладами засновників. Такі правочини є майновими, не осо-бистими, тому допускається їх вчинення і представником.
Серед фахівців поширена думка, що на батьків слід поши-рювати за аналогією вимоги ст. 68 ЦК, котрі встановлюють обмеження для опікуна. Не сперечаючись щодо допустимості такої аналогії, котру я особисто вважаю безпідставною, відзначи-мо, що й тут обмежень щодо заснування від імені підопічного юридичних осіб ми не знайдемо.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:—
укладати договори, які підлягають нотаріальному посвід-ченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;—
видавати письмові зобов'язання від імені дитини;—
відмовлятися від майнових прав Дитини. Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замі-нюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Наведені норми закріплюють особливий порядок укладення договорів (вчинення правочинів) від імені малолітніх і неповно-літніх з метою контролю за їх відповідністю інтересам дитини. Вони не забороняють батькам жодних дій, але вимагають одержати попередню згоду органу опіки і піклування. Щодо заснування юридичних осіб від імені малолітніх тут теж не зазначено. Навіть якщо широко розтлумачити поняття "вида-вати письмові зобов'язання" і включити до його змісту дії щодо заснування юридичної особи, то можна було б говорити лише про необхідність попередньої згоди органу опіки і піклу-вання на ці дії, а не про їх неможливість.
Враховуючи наведене, вважаю, що чинне законодавство допускає заснування підприємницьких юридичних осіб батьками (усиновителями) від імені їх малолітніх дітей. Заснування непідприємницьких юридичних осіб від імені малолітніх не допускається.
Створення юридичної особи може бути зумовлене потребою забезпечити краще управління їх майном, одержання більшого прибутку, а отже, і відповідатиме інтересам дитини. Доцільність таких дій батьків мають оцінювати органи опіки і піклування. Оскільки справжність підписів засновників на установчих документах підлягає нотаріальному засвідченню, нотаріусу, при засвідченні підпису батька, що діє від імені малолітньої дитини, слід вимагати письмової згоди органу опіки і піклування, а також згоду другого з батьків, щоб усунути спір між батьками щодо доцільності такого управління майном їх малолітньої дитини.
Питання про створення юридичної особи від імені малолітнього, як то кажуть, ще не на часі. Для переважної більшості працівників органів опіки і піклування постановка питання про дачу згоди на заснування від імені малолітнього, наприклад, приватного підприємства з формуванням статутного капіталу у розмірі 1000 гривень за рахунок грошей малолітнього, була б шоком. Прогнозую, що відповідь була б негативною. В обгрун-тування відмови, на місці органу опіки і піклування, можна було б посилатися на невідповідність таких дій інтересам дитини.
Однак інтереси дитини полягають не лише в тому, щоб зберегти майно, але й у тому, щоб його примножити. Якщо малолітня дитина успадкувала, наприклад, туристичну базу в Карпатах, то зберегти її, не експлуатуючи, не вдасться її просто розкрадуть. Можна, звичайно, від імені малолітнього передати її в оренду іншим особам. Але тоді усі доходи одержать орендарі, а не малолітній власник. А можна створити від його імені юридичну особу, наприклад, товариство з обмеженою відпові-дальністю, яке буде заробляти гроші, використовуючи його майно. Звісно, є багато простих і звичних варіантів для того, щоб обійти цю проблему, але інтерес не в тому, як повторити добре відоме. Цікаво створити нове.
Відповідно до ст. 32 ЦК фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно розпоряджатися своїм-заробітком, стипендією або іншими до-ходами. Ці дії неповнолітня особа вправі вчиняти самостійно, тобто без згоди батьків.
Однак участь або заснування окремих товариств пов'язана із внесенням внесків. Якщо вступити До товариства (заснувати товариство) неповнолітній може без згоди батьків, то внесення внесків деколи може потребувати такої згоди. Внесок є формою розпорядження майном. Тому у разі відчуження майна, яке не охоплюється поняттям заробітку, стипендії чи іншого доходу, потрібна згода батьків (хоча б одного з них). З метою вста-новлення цієї обставини нотаріусу, котрий засвідчує підпис засновника, доцільно вимагати згоди батьків або відбирати у неповнолітнього заяву про те, що внесок робиться за рахунок заробітку, стипендії або інших доходів неповнолітнього.
Неповнолітня фізична особа набуває повної цивільної діє-здатності у разі реєстрації шлюбу — з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберіга-ється (ст. 34 ЦК).
Повна дієздатність може бути надана неповнолітній фізич-ній особі:—
яка записана матір'ю або батьком дитини;—
яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим до-говором;—
яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішен-ням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальни-ка, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлюва-чів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Відповідно до ст. 37 ЦК над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо роз-порядження майном та інші правочини; що виходять за межі дрібних побутових (в тому числі і щодо заснування юридичних осіб), вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обме-жена, до органу опіки та піклування або суду.
Відповідно до ст. 41 ЦК над недієздатною фізичною осіб встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має пралі вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Реалізація права на створення юридичних осіб недієздатними здійснюється аналогічно до малолітніх.
Право на створення юридичної особи мають також іноземці та особи без громадянства. Відповідно до ст. 7 Закону України від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та ОСІ( без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньо-економічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, ЯКЩО інше не випливає з Конституції та законів України.
Юридичні особи-засновники.
Засновником юридичної особи може бути інша юридична особа. Такі юридичні особи деколи називають "дочірніми". Якщо юридична особа — похідний суб'єкт, то дочірня організація — похідна двічі.
Рішення про створення інших юридичних осіб належить, за загальним правилом, до компетенції виконавчих органів уп-равління. Винятком з цього правила є ст. 41 Закону "Про господарські товариства", за яким створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, затвердження їх статутів належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
Засновницькі права окремих юридичних осіб можуть бути обмежені законом. Так, державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських то-вариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) не можуть бути засновниками під-приємств будь-яких організаційних форм та видів, господар-ських товариств, кооперативів.
Відповідно до ст. 24 Закону "Про об'єднання громадян'1 політичні партії не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації.
Релігійні організації користуються правом заснування підприємств виключно для випуску богословської літератури виробництва предметів культового призначення. Отже підприємства з іншою метою засновуватися релігійними організаціями не можуть.
Юридичні особи не можуть бути засновниками об'єднань громадян.
Держава-засновник.
Засновником юридичної особи може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Відповідно до ст. 167 ЦК держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією та законом. Держава може ство-рювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
В засновницьких правах держава фактично" прирівняна до інших суб'єктів. Держава не може створювати підприємницькі товариства та юридичні особи інших організаційно-правових форм лише у випадку, коли це прямо передбачено (заборо-нено) законом. Як приклад, можна навести досить неоднозначну ч. 1 ст. 153 ЦК, в якій зазначено, що акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Держава не згадана. Випадковість? Щодо інших видів підпри-ємницьких товариств спеціальна стаття, яка б визначала, хто саме може бути їх засновником, відсутня. Тому появу у тексті ЦК ч. 1 ст. 153 можна пояснити хіба що бажанням законодавця встановити спеціальні вимоги до складу засновників акціонерних товариств. Важко зрозуміти, яку мету переслідував законода-вець, коли встановлював таке обмеження для держави.
Засновником державних юридичних осіб є саме держава як суб'єкт цивільного права, а не її органи. Тут треба враховувати особливий порядок реалізації цивільних прав держави. Відпо-відно до ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компе-тенції, встановленої законом. Ці органи для держави за своєю правовою суттю те саме, що органи для юридичної особи. Функ-ціональне призначення їх однакове — реалізація правоздатності суб'єкта цивільного права. Держава здійснює через них свої права, завдяки їм стає дієздатною. Принципова відмінність між органом юридичної особи і органом державної влади однак є.
Органи юридичної особи не мають власної цивільної правосуб'єктності, вони є її складовою. Натомість органи державної влади в цивільному обороті визнаються юридичними особами, а отже мають власну правосуб'єктність.
Таким чином, право на створення юридичної особи має сама держава. Здійснення цього права, зрештою як і будь-яких інших прав, відбувається через органи державної влади, котрі діють у межах своїх повноважень. З урахуванням цього висновку в статуті юридичної особи, заснованої державою, слід зазначати, що засновником є держава Україна в особі, наприклад, Мі-ністерства юстиції України.
Правові форми участі в цивільному обороті Автономної Республіки Крим і територіальних громад, зокрема й щодо ство-рення юридичних осіб, аналогічні до держави, тому окремого розгляду не потребують.
Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні гро-мади не можуть бути засновником таких юридичних осіб: комер-ційних банків; благодійних організацій; громадських організацій; політичних партій.
Спеціальні вимоги до засновників.
Для створення окремих юридичних осіб законодавець встановлює спеціальні (додаткові) вимоги до засновників. Зокрема:—
громадянство (державна належність). Наприклад, лише громадяни України можуть бути засновниками політичних партій, лише громадяни України і юридичні особи України можуть бути засновниками інформаційних агентств. Відповідно до ст. 13 Закону України від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій;—
спеціальний правовий статус (підприємця, експерта, адво-ката, аудитора). Наприклад, засновники повних товариств повинні бути підприємцями;—
хороша ділова репутація;—
задовільний фінансовий стан (відповідно до ч. 2 ст. їй Закону "Про банки і банківську діяльність" власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан);—
освіта.
Особи, котрі цим додатковим вимогам не відповідають, и можуть бути засновниками певних юридичних осіб.
Обмеження права на створення юридичної особи. Особа може бути також обмежена в засновницьких правах. На відміну від спеціальних вимог до засновників, про котрі йшлося вище, обмеження полягають в тому, що особа, котра зазвичай мала б право на заснування юридичної особи, не може його реалізувати у зв'язку з існуванням обставини, котра прямо передбачена законом.
Такі обмеження були передбачені щодо осіб, які мають не-погашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисли-ві злочини. Відповідно до ст. 2 Закону "Про підприємництво" вони не могли" виступати співзасновниками підприємницької організації. У зв'язку із прийняттям ГК цей Закон втратив чинність з 1 січня 2004 р. У ГК аналогічної норми немає. Тобто виходить, що особи, які мають непогашену судимість, з 1 січня 2004 р. можуть бути засновниками будь-яких організа-цій, а також обіймати у них будь-які посади.
Найбільша група обмежень щодо створення юридичних осіб пов'язується з виконанням особою державних функцій. Відпо-відна до ст. 1 Закону України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" державними службовцями є особи, які займа-ють посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 2 назва-ного Закону посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими норматив-ними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Отже, поняття "державний службовець" ширше ніж "поса-дова особа". Не кожний державний службовець є посадовою особою, хоча всі посадові особи є державними службовцями. Посадовими особами є лише частина державних службовців.
Відповідно до ст. 16 Закону "Про державну службу" держав-ному службовцю забороняється вчиняти дії, що передбачені ст.ст. І, 5 Закону України, від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією", зокрема:—
займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб;—
входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підпри-ємств, організацій, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Література
Кравчук В.М. «Корпоративне право».
Цивільний кодекс України, 18.07.1989.
”Цивільне право України” під редакцією О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової, Київ, 2000р.
“Вісник законодавства України” №47. 2000 рік.
