Поняття цивільних правовідносин
ПЛАН
1. Поняття цивільних правовідносин.
2. Елементи цивільно-правових відносин.
3. Класифікація цивільно-правових відносин.
1. Поняття цивільних правовідносин
Цивільне право (як і інші галузі права) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних органі-зацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.
Цивільно-правові відносини - це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.
Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у ціло-му), і галузевих цивільно-правових (зокрема). Останні виника-ють на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регу-люючий вплив права на суспільні відносини.
Суб’єкти цивільно-правових відносин мають суб'єктивні пра-ва й обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-пра-вовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особли-востей цивільно-правових відносин, то вони обумовлені особ-ливостями предмета і методу цивільного права.
Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особли-вості цивільно-правових відносин:
а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права;
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
в) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивіль-но-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
Такими є загальні і галузеві ознаки цивільно-правових відносин.
Таким чином, цивільно-правові відносини - це майнові та осо-бисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивіль-ного права) між майново відокремленими, юридично рівними учас-никами, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів дер-жавного примусу.
В запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, при-належність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, поси-лання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни і при-пинення суб'єктивних цивільних прав і обов'язів).
2. Елементи цивільно-правових відносин
Громадяни та організації (суб’єкти) вступають у різні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окре-мих цивільно-правових відносин наука цивільного права ок-реслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.
Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-пра-вових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових від-носин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єк-том, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'яз-ку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, ко-жен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: грома-дяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, коопе-ративи, громадські організації, акціонерні товариства, оренд-ні підприємства), Українська держава, інші організації (на-приклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підпри-ємства й організації).
Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якос-ті: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Назива-ються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті 11 і 26 ЦК України).
Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні пра-ва та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.
Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у мо-мент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з на-станням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.
За неповнолітніх (до 15 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун (ст. 14 ЦК України). Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, нале-жать неповнолітнім.
Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх.
У ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належ-ні їм права (наприклад, право користування жилим примі-щенням).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасни-ками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналіза-торської пропозиції, створення творів науки, літератури, мис-тецтва (ст. 13 ЦК України).
Від імені громадянина, визнаного недієздатним (душевно-хворого, недоумкуватого), угоди укладає його опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. На-буті опікуном цивільні права та обов'язки належать громадя-нину, визнаному недієздатним (ст. 16 ЦК України).
Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклуваль-ника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності грома-дян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 15 ЦК України).
Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин та-кож мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.
Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич-ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право-здатність.
Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздат-ністю.
Особливості виникнення і змісту праводієздатності юри-дичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи - це органі-зації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я від-падає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.
Об'єкти цивільно-правових відносин. Громадяни та ор-ганізації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-пра-вові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро-бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі-зацій. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є:
1) речі;
2) дії, у тому числі послуги;
3) результати духовної та інтелек-туальної творчості;
4) особисті немайнові блага.
1. Речі - найпоширеніший об'єкт цивільно-правових від-носин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істот-ні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави (ст. 181 ЦК України). Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, даруван-ня. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дарувальника спря-мовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоч при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому при-кладі - продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених при-кладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії борж-ника - об'єкт першого порядку).
2. Дії - об'єкт цивільно-правових відносин, які виника-ють з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ (ст. 358 ЦК України).
Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом ци-вільно-правових відносин, що виникають з договору доручен-ня, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повіре-ний укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує пошто-ві перекази, кореспонденцію тощо.
Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хі-мічна чистка тощо).
3. Результати духовної та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним законодавством факти створення літера-турних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини, їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, роз-робки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.
4. Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних від-носин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. Во-ни регулюються нормами цивільного права, і тому це різно-вид цивільно-правових відносин, їх об'єкт - особисті немай-нові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо (ст. 7 ЦК України).
Наведені поняття об'єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначне. Деякі науковці додержуються думки про те, що до об'єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використан-ня або охорону яких спрямовані суб'єктивне право та право-вий обов'язок. До них належать:
- матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної твор-чості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промис-лові зразки);
- особисті немайнові блага: особисте життя громадян, честь, гідність і т. п. 3 об'єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'язаної особи - це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов'язку. Але останній є частиною змісту пра-вовідносин. Отже, маємо збіг питань про об'єкт і зміст право-відносин. Водночас визначається, що об'єктами правовідно-син можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об'єкти зобов'язальних відносин, пов'язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприк-лад, діяльність перевізника в зобов'язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов'язальних відносинах, які породжуються договором до-ручення).
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:
а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваже-ної особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибо-ру варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії;
б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чу-жі дії;
в) право (можливість) вимагати застосування засобів дер-жавного примусу до зобов'язаних осіб.
Узагальнивши наведені можливості громадянина та орга-нізації, можна визначити суб'єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу.
Отже, суб'єктивне цивільне право - це можливості відповід-ного суб'єкта.
Чому ці можливості мають характер суб'єктивного права?
Тому, що реалізація можливостей однією особою залежить від поведінки інших осіб.
Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.
Суб'єктивному праву властива своя структура. Воно скла-дається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.
Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користува-тися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій, Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні - пред'явити позов про витребування майна з чужого незакон-ного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.
Суб'єктивне право пов'язано з правом в об'єктивному ро-зумінні, тобто з цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно передбачене. Так, ст. 4 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. встановлює, що влас-ник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Зазначені права власника виника-ють в особі конкретного громадянина, оскільки вони перед-бачені в ст. 4 зазначеного закону. Власник має право вимага-ти від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні сво-їх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушено, потерпілий залежно від характеру порушення сво-го права може, наприклад, пред'явити позов до правопоруш-ника про витребування свого майна від нього.
Суб'єктивне право також пов'язано з суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.
Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхід-ної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єк-тивному розумінні. Так, ст. 224 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний пере-дати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного пра-ва, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'я-зок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єк-тивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відобража-ють суть цивільних правовідносин, зумовлюючи "життя" ци-вільного права, його чинність.
Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє:
а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші тощо).
У зобов'язальних відносинах здебільшого боржник - фігура активна. Скажімо, у зобов'язальних відносинах із договору підряду підрядник зобов'язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад. За договором переве-зення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'я-зується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержувачу;
б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов'язана особа повинна утримуватися від посягання на право власнос-ті, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується і розпоряджається майном. Також у авторських і винахідницьких відносинах суб'єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набува-ють провідного і самостійного значення. Зобов'язані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахід-ницьких прав.
Слід звернути увагу, що у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб'єктів має права і несе обов'язки. Так, у цивільно-правових відносинах із договору майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимча-сове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач має право вима-гати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відпо-відає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-пра-вових відносинах, що виникають із договорів, є чисті уповно-важені і чисті зобов'язані особи. Наприклад, у цивільно-пра-вових відносинах із договору дарування обдарований має лише суб'єктивне право, а дарувальник - суб'єктивний обов'язок.
75
77
3. Класифікація цивільно-правових відносин
Цивільно-правові відносини досить різно-манітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виник-нення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.
Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежу-вання зазначених видів правовідносин покладено такий кри-терій, як підстави виникнення.
Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здій-снюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових від-носин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбува-ється правомірна діяльність громадян та організацій. Саме то-му вони виникають із договорів, односторонніх угод.
Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст.413 ЦК України). За цим договором, одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, переда-не їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Діяль-ність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивіль-но-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацез-датною особою (відчужувач), передає у власність другій сто-роні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувана (ст. 425 ЦК України). Тут також ді-яльність сторін є правомірною і взаємовигідною.
Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме - відносини власності.
Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідно-син у правопорушника з'являються обов'язки, які він вико-нує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини в юри-дичній літературі називаються охоронними. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юри-дичної відповідальності, застосування інших правових санк-цій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу.
До них належать: цивільно-правові відносини, які виника-ють з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, при-дбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (статті 440 і 469 ЦК України).
Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усу-нення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто по-рушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шко-ди потерпілим.
Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовід-носини. В основу їх розмежування покладено такий крите-рій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Гро-мадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді ви-падків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосе-редньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зов-сім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володін-ня і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійс-ненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.
До таких цивільних правовідносин слід віднести: відноси-ни власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими (статті 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гід-ність, недоторканність особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України).
Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспіль-них відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям не-матеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права та обов'язки в цих відносинах.
Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кож-ного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права - в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.
Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише од-ну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зо-бов'язана сторона - це кожен, чий обов'язок полягає в утри-манні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб - кожен і всі.
Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кож-ного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі. Наприклад, цивільно-правові відноси-ни, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони ви-никають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії ци-вільно-правових норм про охорону здоров'я.
У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони - уповноважену і зобов'язану. Відносними право-відносинами є зобов'язальні (статті 151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України). Сторони в них цілком конкретні - кре-дитор і боржник. В окремих видах зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець - у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник - у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник - у відносинах із договору позики (статті 224, 371 і 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед ві-домі.
Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різ-няться характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов'язок активної по-ведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома пов-новаженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України).
У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримува-тися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони.
Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, нав-паки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з йо-го трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набу-ває головного і самостійного значення. До пасивних право-відносин належать відносини власності, авторські і винахід-ницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.
Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (статті 6 - 9, 12 - 18 Закону України "Про власність"). У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії (статті 332, 395 і 413 ЦК України).
Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини влас-ності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немай-нові блага: честь, гідність, авторство (статті 7, 472 і 517 ЦК України).
Висновок
Цивільні правовідносини - це відносини, які виникають між громадянами і різноманітними органі-заціями і регулюються нормами цивільного права.
Цивільні правовідносини досить різно-манітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виник-нення..
Особи, які є учасниками цивільно-правових від-носин, називаються суб'єктами. У цивільно-пра-вових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми.
Виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро-бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі-зацій.
Цивільно-правові відносини - це майнові та осо-бисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивіль-ного права) між майново відокремленими, юридично рівними учас-никами, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів дер-жавного примусу.
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.
Література
1. Цивільне право України, за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнецової, , кн.1, К., 1991, Юрінком Інтер;
2. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва "Цивільне право", ч.1, К., 1997, "Вентурі";
3. Теория государства и права, под ред. С.С. Алексеева, М., 1985.
4. Відомості Веровної Ради УРСР, 1991, № 20.
1. Поняття цивільних правовідносин.
2. Елементи цивільно-правових відносин.
3. Класифікація цивільно-правових відносин.
1. Поняття цивільних правовідносин
Цивільне право (як і інші галузі права) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних органі-зацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.
Цивільно-правові відносини - це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.
Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у ціло-му), і галузевих цивільно-правових (зокрема). Останні виника-ють на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регу-люючий вплив права на суспільні відносини.
Суб’єкти цивільно-правових відносин мають суб'єктивні пра-ва й обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-пра-вовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особли-востей цивільно-правових відносин, то вони обумовлені особ-ливостями предмета і методу цивільного права.
Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особли-вості цивільно-правових відносин:
а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права;
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
в) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивіль-но-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
Такими є загальні і галузеві ознаки цивільно-правових відносин.
Таким чином, цивільно-правові відносини - це майнові та осо-бисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивіль-ного права) між майново відокремленими, юридично рівними учас-никами, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів дер-жавного примусу.
В запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, при-належність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, поси-лання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни і при-пинення суб'єктивних цивільних прав і обов'язів).
2. Елементи цивільно-правових відносин
Громадяни та організації (суб’єкти) вступають у різні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окре-мих цивільно-правових відносин наука цивільного права ок-реслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.
Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-пра-вових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових від-носин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єк-том, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'яз-ку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, ко-жен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: грома-дяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, коопе-ративи, громадські організації, акціонерні товариства, оренд-ні підприємства), Українська держава, інші організації (на-приклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підпри-ємства й організації).
Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якос-ті: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Назива-ються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті 11 і 26 ЦК України).
Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні пра-ва та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.
Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у мо-мент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з на-станням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.
За неповнолітніх (до 15 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун (ст. 14 ЦК України). Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, нале-жать неповнолітнім.
Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх.
У ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належ-ні їм права (наприклад, право користування жилим примі-щенням).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасни-ками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналіза-торської пропозиції, створення творів науки, літератури, мис-тецтва (ст. 13 ЦК України).
Від імені громадянина, визнаного недієздатним (душевно-хворого, недоумкуватого), угоди укладає його опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. На-буті опікуном цивільні права та обов'язки належать громадя-нину, визнаному недієздатним (ст. 16 ЦК України).
Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклуваль-ника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності грома-дян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 15 ЦК України).
Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин та-кож мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.
Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич-ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право-здатність.
Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздат-ністю.
Особливості виникнення і змісту праводієздатності юри-дичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи - це органі-зації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я від-падає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.
Об'єкти цивільно-правових відносин. Громадяни та ор-ганізації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-пра-вові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро-бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі-зацій. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є:
1) речі;
2) дії, у тому числі послуги;
3) результати духовної та інтелек-туальної творчості;
4) особисті немайнові блага.
1. Речі - найпоширеніший об'єкт цивільно-правових від-носин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істот-ні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави (ст. 181 ЦК України). Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, даруван-ня. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дарувальника спря-мовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоч при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому при-кладі - продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених при-кладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії борж-ника - об'єкт першого порядку).
2. Дії - об'єкт цивільно-правових відносин, які виника-ють з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ (ст. 358 ЦК України).
Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом ци-вільно-правових відносин, що виникають з договору доручен-ня, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повіре-ний укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує пошто-ві перекази, кореспонденцію тощо.
Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хі-мічна чистка тощо).
3. Результати духовної та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним законодавством факти створення літера-турних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини, їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, роз-робки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.
4. Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних від-носин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. Во-ни регулюються нормами цивільного права, і тому це різно-вид цивільно-правових відносин, їх об'єкт - особисті немай-нові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо (ст. 7 ЦК України).
Наведені поняття об'єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначне. Деякі науковці додержуються думки про те, що до об'єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використан-ня або охорону яких спрямовані суб'єктивне право та право-вий обов'язок. До них належать:
- матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної твор-чості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промис-лові зразки);
- особисті немайнові блага: особисте життя громадян, честь, гідність і т. п. 3 об'єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'язаної особи - це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов'язку. Але останній є частиною змісту пра-вовідносин. Отже, маємо збіг питань про об'єкт і зміст право-відносин. Водночас визначається, що об'єктами правовідно-син можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об'єкти зобов'язальних відносин, пов'язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприк-лад, діяльність перевізника в зобов'язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов'язальних відносинах, які породжуються договором до-ручення).
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:
а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваже-ної особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибо-ру варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії;
б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чу-жі дії;
в) право (можливість) вимагати застосування засобів дер-жавного примусу до зобов'язаних осіб.
Узагальнивши наведені можливості громадянина та орга-нізації, можна визначити суб'єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу.
Отже, суб'єктивне цивільне право - це можливості відповід-ного суб'єкта.
Чому ці можливості мають характер суб'єктивного права?
Тому, що реалізація можливостей однією особою залежить від поведінки інших осіб.
Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.
Суб'єктивному праву властива своя структура. Воно скла-дається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.
Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користува-тися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій, Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні - пред'явити позов про витребування майна з чужого незакон-ного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.
Суб'єктивне право пов'язано з правом в об'єктивному ро-зумінні, тобто з цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно передбачене. Так, ст. 4 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. встановлює, що влас-ник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Зазначені права власника виника-ють в особі конкретного громадянина, оскільки вони перед-бачені в ст. 4 зазначеного закону. Власник має право вимага-ти від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні сво-їх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушено, потерпілий залежно від характеру порушення сво-го права може, наприклад, пред'явити позов до правопоруш-ника про витребування свого майна від нього.
Суб'єктивне право також пов'язано з суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.
Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхід-ної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єк-тивному розумінні. Так, ст. 224 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний пере-дати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного пра-ва, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'я-зок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єк-тивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відобража-ють суть цивільних правовідносин, зумовлюючи "життя" ци-вільного права, його чинність.
Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє:
а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші тощо).
У зобов'язальних відносинах здебільшого боржник - фігура активна. Скажімо, у зобов'язальних відносинах із договору підряду підрядник зобов'язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад. За договором переве-зення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'я-зується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержувачу;
б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов'язана особа повинна утримуватися від посягання на право власнос-ті, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується і розпоряджається майном. Також у авторських і винахідницьких відносинах суб'єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набува-ють провідного і самостійного значення. Зобов'язані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахід-ницьких прав.
Слід звернути увагу, що у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб'єктів має права і несе обов'язки. Так, у цивільно-правових відносинах із договору майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимча-сове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач має право вима-гати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відпо-відає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-пра-вових відносинах, що виникають із договорів, є чисті уповно-важені і чисті зобов'язані особи. Наприклад, у цивільно-пра-вових відносинах із договору дарування обдарований має лише суб'єктивне право, а дарувальник - суб'єктивний обов'язок.
75
77
3. Класифікація цивільно-правових відносин
Цивільно-правові відносини досить різно-манітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виник-нення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.
Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежу-вання зазначених видів правовідносин покладено такий кри-терій, як підстави виникнення.
Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здій-снюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових від-носин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбува-ється правомірна діяльність громадян та організацій. Саме то-му вони виникають із договорів, односторонніх угод.
Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст.413 ЦК України). За цим договором, одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, переда-не їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Діяль-ність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивіль-но-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацез-датною особою (відчужувач), передає у власність другій сто-роні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувана (ст. 425 ЦК України). Тут також ді-яльність сторін є правомірною і взаємовигідною.
Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме - відносини власності.
Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідно-син у правопорушника з'являються обов'язки, які він вико-нує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини в юри-дичній літературі називаються охоронними. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юри-дичної відповідальності, застосування інших правових санк-цій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу.
До них належать: цивільно-правові відносини, які виника-ють з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, при-дбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (статті 440 і 469 ЦК України).
Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усу-нення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто по-рушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шко-ди потерпілим.
Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовід-носини. В основу їх розмежування покладено такий крите-рій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Гро-мадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді ви-падків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосе-редньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зов-сім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володін-ня і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійс-ненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.
До таких цивільних правовідносин слід віднести: відноси-ни власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими (статті 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гід-ність, недоторканність особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України).
Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспіль-них відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям не-матеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права та обов'язки в цих відносинах.
Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кож-ного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права - в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.
Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише од-ну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зо-бов'язана сторона - це кожен, чий обов'язок полягає в утри-манні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб - кожен і всі.
Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кож-ного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі. Наприклад, цивільно-правові відноси-ни, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони ви-никають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії ци-вільно-правових норм про охорону здоров'я.
У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони - уповноважену і зобов'язану. Відносними право-відносинами є зобов'язальні (статті 151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України). Сторони в них цілком конкретні - кре-дитор і боржник. В окремих видах зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець - у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник - у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник - у відносинах із договору позики (статті 224, 371 і 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед ві-домі.
Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різ-няться характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов'язок активної по-ведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома пов-новаженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України).
У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримува-тися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони.
Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, нав-паки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з йо-го трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набу-ває головного і самостійного значення. До пасивних право-відносин належать відносини власності, авторські і винахід-ницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.
Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (статті 6 - 9, 12 - 18 Закону України "Про власність"). У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії (статті 332, 395 і 413 ЦК України).
Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини влас-ності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немай-нові блага: честь, гідність, авторство (статті 7, 472 і 517 ЦК України).
Висновок
Цивільні правовідносини - це відносини, які виникають між громадянами і різноманітними органі-заціями і регулюються нормами цивільного права.
Цивільні правовідносини досить різно-манітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виник-нення..
Особи, які є учасниками цивільно-правових від-носин, називаються суб'єктами. У цивільно-пра-вових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми.
Виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро-бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі-зацій.
Цивільно-правові відносини - це майнові та осо-бисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивіль-ного права) між майново відокремленими, юридично рівними учас-никами, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів дер-жавного примусу.
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.
Література
1. Цивільне право України, за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнецової, , кн.1, К., 1991, Юрінком Інтер;
2. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва "Цивільне право", ч.1, К., 1997, "Вентурі";
3. Теория государства и права, под ред. С.С. Алексеева, М., 1985.
4. Відомості Веровної Ради УРСР, 1991, № 20.
