ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Тема 6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
1 год.
ПЛАН
Поняття суб’єктів адміністративного права як носіїв суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.
Правовий статус суб'єкта адміністративних правовідносин і його елементи.
Види суб'єктів адміністративного права
1. Поняття суб’єктів адміністративного права як носіїв суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.
Норми кожної окремої галузі права поширюються на певне коло осіб, які, підпадаючи під вплив цих норм, виступають суб'єктами відповідної галузі права.
Якщо суб'єкт адміністративних правовідносин — це фактичний носій правових зв'язків, тобто він обов'язково в них бере реальну участь, то суб'єкт адміністративного права є; так би мовити, претен-дентом на цю участь. Під суб'єктом адміністративного права розуміють носія прав і обов'язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.
З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб'єктивні права і обов'язки.
До таких особливостей (соціальних передумов) належать:
зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак;
персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони;
здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у стосунках з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
Особа набуває статусу суб'єкта тільки в тому випадку, коли держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм прав і обов'язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.
Як суб'єктивні права, так і обов'язки, закріплені правовою нор-мою, набувають юридичного характеру, а тому їх точніше називати «суб'єктивні юридичні права і обов'язки».
Суб'єктивні юридичні права особи — це надана і гарантована державою шляхом закріплення в правових нормах міра можливої (дозволеної) по-ведінки цієї особи. Ознаками наявності в учасників адміністративних правовідносин суб'єктивних прав є:
можливість певної поведінки з метою задоволення своїх інте-ресів;
наявність адміністративної правосуб'єктності;
можливість реалізації поведінки в адміністративних пра-вовідносинах;
обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм, вихід за які є порушенням правових приписів.
Протилежністю суб'єктивних прав є суб'єктивні (точніше, юри-дичні) обов'язки. Ці категорії нерозривно зв'язані й не можуть існува-ти одна без одної, оскільки право однієї особи, як правило, не може бути реалізоване поза виконанням обов'язку іншою особою.
Суб'єктивні юридичні обов'язки — це покладена державою і закріплена в пра-вових нормах міра належної поведінки якоїсь особи. Причому їх ре-алізація забезпечена можливістю застосування державного примусу. У сфері адміністративно-правового регулювання суб'єктивні пра-ва і обов'язки мають як спільні, так і відмінні ознаки.
Об'єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну право-здатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій. Відмінності полягають у тому, що права реалізуються в інтересах їх власника, а обов'язки — в інтересах інших осіб; права — це міра мож-ливої (допустимої) поведінки, а обов'язки — міра належної поведінки.
Суб'єкт адміністративних правовідносин – це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.
Суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді однієї особи, здатний у відповідності зі своїми правами й обов'язками виражати і здійснювати певний інтерес як учасник конкретних управлінських відносин. Орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає винятково як одна особа.
Адміністративне право забезпечує правосуб’єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніше, крім системи суб'єктів якої-небудь іншої галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є його органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їхнього апарата, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо- розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування. Суб'єктами адміністративного права необхідно виділити і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні і т.д.
Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня не однакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то з'ясується, що вона має різницю в залежності від статі, віку, стану здоров'я (не усі можуть призиватися на військову службу, надходити в навчальні заклади). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділені біженці згідно з Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993р.
Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури. На них, як і на інші організації, покладаються зобов'язання дотримуватися пожежних, санітарних і інших загальнообов'язкових норм і правил (витрати на електроенергію, сплата оренди).
Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими якостями.
Необхідно розмежувати поняття «суб'єкта адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин». Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин.
Так, якщо громадянин не вчиняє адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що знаходиться за кордоном, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не приймати участі, тобто не бути їх суб'єктом, але, суб'єктом адміністративного права він є, оскільки йому як громадянину адміністративно-правові норми надали комплекс прав і обов'язків.
2. Правовий статус суб'єкта
адміністративних правовідносин і його елементи
Поняття «правовий статус» має широке значення. Латинське слово «status» означає стан, положення. Відповідно до нього під статусом суб'єкта адміністративного права розуміють його правовий стан, що характеризується комплексом юридичних прав і обов'язків.
Слід при цьому зауважити, що у фаховій літературі поняття «правовий статус» і «правове положення» нерідко ототожнюються. Це є результатом того, що термін «правовий статус» не віднайшов чіткого відображення. Деякі вчені пропонують використовувати його для загальної характеристики положення суб'єкта, оскільки термін «правове положення» частіше використовується для характеристики суб'єкта у певному колі суспільних відносин. Таким чином, правовий статус охоплює всі види зв'язків.
Поняття «статус» включає в себе те стабільне, засадниче у правовому стані суб'єкта, яке разом із правосуб'єктністю містить також певне коло основних прав та обов'язків. Конкретні ж права та обов'язки відображують специфіку реального правового положення особи, що більш пов'язане з наявністю тих чи інших юридичних фактів, а не основи загального положення суб'єкта у даній правовій системі.
Отже, правовий статус асоціюється із стабільним правовим станом суб'єкта, а правове положення змінюється в залежності від правовідносин, в які він вступає.
Правовий стан конкретної особи є динамічним, він постійно змінюється в залежності від виникнення, розвитку та припинення різноманітних правовідносин. Елементами правового статусу є правосуб'єктність і певне коло основних прав та обов'язків.
Правосуб'єктність тісно пов'язана з правовим статусом. В теорії права правосуб'єктність визначається як здатність особи бути суб'єктом права, мати права і обов'язки, брати участь у правовідносинах. Сутність правосуб'єктності полягає в тому, що вона визначає ті юридично значущі характеристики, які перетворюють реальну (персонально індивідуалізовану) особу на носія того чи іншого статусу.
Адміністративно-правовий статус суб'єкта формують:
1.Адміністративна правоздатність це потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління.
Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта: якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації. Припиняється превоздатність — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, установи, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.
Особливість адміністративної правоздатності визначається, по-перше, тим, що вона регулюється нормами адміністративного права, по-друге, її змістом є регулювання відносин індивідуальних та колективних суб'єктів адміністративного права з суб'єктами державної виконавчої влади.
Адміністративна правоздатність залежить від статі, віку, стану здоров'я, освіти тощо, тобто не є однаковою для всіх суб'єктів адміністративного права.
Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:
1) звуження кола прав. У даному випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результаті здійснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП;
2) покладання на громадян додаткових обов'язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністративному порядку органом управління покладаються додаткові обов'язки. Такі обов'язки можуть бути персоніфікованими, тобто зверненими до конкретної особи можуть мати загальний характер, наприклад, обов'язок дотримуватися певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф; обов'язок дотримуватись режимних вимог при роботі з предметами обмеженого використання тощо.
2.Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта своїми діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління.
Особа може реалізовувати належну їй дієздатність лише в межах своєї правоздатності: особа може здобу-вати і здійснювати своїми діями лише ті права й обов'язки, можливість придбання яких входить у зміст її правоздатності.
Таким чином, правоздатна особа може бути і недієздатною, недієздатна особа — завжди правоздатна. Наявність у фізичної особи дієздатності означає володіння свідомою і самостійною волею, тобто здатністю розумно бажати певних наслідків своєї дії, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Тому дієздатність особи залежить від її віку і стану пси-хіки. Для наявності правоздатності ці факто-ри не мають значення. Для дієздатності необхідно, щоб особа мала нормальну і досить зрілу психіку.
Зміст цивільної дієздатності тісно пов'язані зі змістом цивільної дієздатності. Тому у випад-ку обмеження цивільної правоздатності настає і обмеження цивільної дієздатності.
Для юридичної особи існує єдине поняття праводієздатності, що виникає у юридичної особи з моменту її реєстрації у встановленому порядку. Це пояснюється тим, що юридичній особі на відміну від фізичної не притаманні такі ознаки як розум, психіка, стан здоров’я.
Змістом дієздатності треба визнати:
правонабувальну здатність - здатність особи своїми діями набувати для себе прав і створювати обов'язки у сфері адміністартивнихвідносин;
правоздійснювальну або правовиконавчу здат-ність - здатність самостійно здійснювати належніособі права та виконувати обов'язки;
праворозпорядчу здатність - здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами;
трансдієздатність – здатність обирати для себе представника і самому виступати в якості представника інших осіб.
Таким чином, дієздатність, як і правоздатність, — це юридична категорія, яка є надана особі в силу закону.
Значення категорії дієздатності полягає в тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особи у цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав.
3. Адміністративна деліктоздатність тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність є складовою дієздатності. Адміністративна деліктоздатність фізичних осіб в більшості випадків настає з 16 років.
Чинне законодавство України не визначає наявність адміністративної відповідальності юридичних (та інших колективних) осіб, хоча опосередковано така можливість допускається. Так, у ст. 25 Закону України «Про насіння» від 15.12.1993 р. наголошується, що юридичні й фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва, притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством України.
Формально не закріплюючи щодо юридичних осіб існування адміністративної відповідальності, законодавець, однак, передбачає для них заходи відповідальності, які за своєю правовою природою є адміністративними. Наприклад, це накладення на об'єднання громадян таких стягнень, як попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо. Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність адміністративного характеру.
3. Види суб'єктів адміністративного права
Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників суспільних відносин, про що свідчить величезна кількість подібних відносин у різних сферах реалізації публічної влади. Не ви-падково перелік суб'єктів адміністративного права значно ширший, ніж у будь-якій іншій галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є громадяни, іноземці, особи без громадянства. Причому правове становище суб'єктів однієї кате-горії неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну право-суб'єктність громадян, то виявиться, що вона відрізняється залежно від статі, віку, стану здоров'я (наприклад, не всі можуть призиватися на військову службу, вступати до вищих навчальних закладів тощо). Серед іноземців особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці (згідно із Законом України «Про біженців»).
Суб'єктами адміністративно-правових відносин є органи держави, насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також ор-гани місцевого самоврядування. Суб'єктами цих відносин треба виз-нати і структурні підрозділи підприємств, установ, організацій (на-приклад, цех, факультет, відділення в лікарні тощо).
Суб'єктами адміністративно-правових відносин є також різно-манітні господарські структури. Зокрема, на них, як і на всі Інші ор-ганізації, нормами адміністративного права покладено обов'язок до-держувати пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди і т. ін.).
Для адміністративного права характерна велика кількість суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими характе-ристиками. Цим зумовлене й існування різних варіантів їх класифікації.
Щодо розподілу суб'єктів адміністративного права — носіїв адміністративно-правового статусу — на види, у фаховій літературі також не склалося єдиної точки зору. Так, деякі автори підручників з адміністративного права всіх суб'єктів адміністративного права поділяють на фізичних та юридичних осіб, або громадян і організації, деякі — просто дають їх перелік, не поділяючи на узагальнені види.
Більш вдалою слід визнати точку зору Д. Н. Бахраха, який пропонує таку класифікацію: індивідуальні та колективні суб'єкти адміністративного права. До індивідуальних суб'єктів належать громадяни, тобто індивіди, які мають громадянство даної держави, іноземні громадяни і особи без громадянства, біженці.
Крім того, суб'єктів адміністративного права можна поділити на: державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники.
Найбільш поширене виділення таких основних видів суб'єктів адміністративного права:
фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без грома-дянства;
юридичні особи — органи виконавчої влади, будь-які інші дер-жавні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (в особі їхніх керівників, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій);
колективні суб'єкти (утворення), які не мають ознак юридич-ної особи, але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права певними правами і обов'язками: структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утво-рення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем прожи-вання).
1 год.
ПЛАН
Поняття суб’єктів адміністративного права як носіїв суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.
Правовий статус суб'єкта адміністративних правовідносин і його елементи.
Види суб'єктів адміністративного права
1. Поняття суб’єктів адміністративного права як носіїв суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.
Норми кожної окремої галузі права поширюються на певне коло осіб, які, підпадаючи під вплив цих норм, виступають суб'єктами відповідної галузі права.
Якщо суб'єкт адміністративних правовідносин — це фактичний носій правових зв'язків, тобто він обов'язково в них бере реальну участь, то суб'єкт адміністративного права є; так би мовити, претен-дентом на цю участь. Під суб'єктом адміністративного права розуміють носія прав і обов'язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.
З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб'єктивні права і обов'язки.
До таких особливостей (соціальних передумов) належать:
зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак;
персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони;
здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у стосунках з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
Особа набуває статусу суб'єкта тільки в тому випадку, коли держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм прав і обов'язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.
Як суб'єктивні права, так і обов'язки, закріплені правовою нор-мою, набувають юридичного характеру, а тому їх точніше називати «суб'єктивні юридичні права і обов'язки».
Суб'єктивні юридичні права особи — це надана і гарантована державою шляхом закріплення в правових нормах міра можливої (дозволеної) по-ведінки цієї особи. Ознаками наявності в учасників адміністративних правовідносин суб'єктивних прав є:
можливість певної поведінки з метою задоволення своїх інте-ресів;
наявність адміністративної правосуб'єктності;
можливість реалізації поведінки в адміністративних пра-вовідносинах;
обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм, вихід за які є порушенням правових приписів.
Протилежністю суб'єктивних прав є суб'єктивні (точніше, юри-дичні) обов'язки. Ці категорії нерозривно зв'язані й не можуть існува-ти одна без одної, оскільки право однієї особи, як правило, не може бути реалізоване поза виконанням обов'язку іншою особою.
Суб'єктивні юридичні обов'язки — це покладена державою і закріплена в пра-вових нормах міра належної поведінки якоїсь особи. Причому їх ре-алізація забезпечена можливістю застосування державного примусу. У сфері адміністративно-правового регулювання суб'єктивні пра-ва і обов'язки мають як спільні, так і відмінні ознаки.
Об'єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну право-здатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій. Відмінності полягають у тому, що права реалізуються в інтересах їх власника, а обов'язки — в інтересах інших осіб; права — це міра мож-ливої (допустимої) поведінки, а обов'язки — міра належної поведінки.
Суб'єкт адміністративних правовідносин – це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.
Суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді однієї особи, здатний у відповідності зі своїми правами й обов'язками виражати і здійснювати певний інтерес як учасник конкретних управлінських відносин. Орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає винятково як одна особа.
Адміністративне право забезпечує правосуб’єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніше, крім системи суб'єктів якої-небудь іншої галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є його органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їхнього апарата, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо- розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування. Суб'єктами адміністративного права необхідно виділити і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні і т.д.
Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня не однакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то з'ясується, що вона має різницю в залежності від статі, віку, стану здоров'я (не усі можуть призиватися на військову службу, надходити в навчальні заклади). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділені біженці згідно з Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993р.
Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури. На них, як і на інші організації, покладаються зобов'язання дотримуватися пожежних, санітарних і інших загальнообов'язкових норм і правил (витрати на електроенергію, сплата оренди).
Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими якостями.
Необхідно розмежувати поняття «суб'єкта адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин». Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин.
Так, якщо громадянин не вчиняє адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що знаходиться за кордоном, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не приймати участі, тобто не бути їх суб'єктом, але, суб'єктом адміністративного права він є, оскільки йому як громадянину адміністративно-правові норми надали комплекс прав і обов'язків.
2. Правовий статус суб'єкта
адміністративних правовідносин і його елементи
Поняття «правовий статус» має широке значення. Латинське слово «status» означає стан, положення. Відповідно до нього під статусом суб'єкта адміністративного права розуміють його правовий стан, що характеризується комплексом юридичних прав і обов'язків.
Слід при цьому зауважити, що у фаховій літературі поняття «правовий статус» і «правове положення» нерідко ототожнюються. Це є результатом того, що термін «правовий статус» не віднайшов чіткого відображення. Деякі вчені пропонують використовувати його для загальної характеристики положення суб'єкта, оскільки термін «правове положення» частіше використовується для характеристики суб'єкта у певному колі суспільних відносин. Таким чином, правовий статус охоплює всі види зв'язків.
Поняття «статус» включає в себе те стабільне, засадниче у правовому стані суб'єкта, яке разом із правосуб'єктністю містить також певне коло основних прав та обов'язків. Конкретні ж права та обов'язки відображують специфіку реального правового положення особи, що більш пов'язане з наявністю тих чи інших юридичних фактів, а не основи загального положення суб'єкта у даній правовій системі.
Отже, правовий статус асоціюється із стабільним правовим станом суб'єкта, а правове положення змінюється в залежності від правовідносин, в які він вступає.
Правовий стан конкретної особи є динамічним, він постійно змінюється в залежності від виникнення, розвитку та припинення різноманітних правовідносин. Елементами правового статусу є правосуб'єктність і певне коло основних прав та обов'язків.
Правосуб'єктність тісно пов'язана з правовим статусом. В теорії права правосуб'єктність визначається як здатність особи бути суб'єктом права, мати права і обов'язки, брати участь у правовідносинах. Сутність правосуб'єктності полягає в тому, що вона визначає ті юридично значущі характеристики, які перетворюють реальну (персонально індивідуалізовану) особу на носія того чи іншого статусу.
Адміністративно-правовий статус суб'єкта формують:
1.Адміністративна правоздатність це потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління.
Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта: якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації. Припиняється превоздатність — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, установи, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.
Особливість адміністративної правоздатності визначається, по-перше, тим, що вона регулюється нормами адміністративного права, по-друге, її змістом є регулювання відносин індивідуальних та колективних суб'єктів адміністративного права з суб'єктами державної виконавчої влади.
Адміністративна правоздатність залежить від статі, віку, стану здоров'я, освіти тощо, тобто не є однаковою для всіх суб'єктів адміністративного права.
Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:
1) звуження кола прав. У даному випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результаті здійснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП;
2) покладання на громадян додаткових обов'язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністративному порядку органом управління покладаються додаткові обов'язки. Такі обов'язки можуть бути персоніфікованими, тобто зверненими до конкретної особи можуть мати загальний характер, наприклад, обов'язок дотримуватися певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф; обов'язок дотримуватись режимних вимог при роботі з предметами обмеженого використання тощо.
2.Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта своїми діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління.
Особа може реалізовувати належну їй дієздатність лише в межах своєї правоздатності: особа може здобу-вати і здійснювати своїми діями лише ті права й обов'язки, можливість придбання яких входить у зміст її правоздатності.
Таким чином, правоздатна особа може бути і недієздатною, недієздатна особа — завжди правоздатна. Наявність у фізичної особи дієздатності означає володіння свідомою і самостійною волею, тобто здатністю розумно бажати певних наслідків своєї дії, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Тому дієздатність особи залежить від її віку і стану пси-хіки. Для наявності правоздатності ці факто-ри не мають значення. Для дієздатності необхідно, щоб особа мала нормальну і досить зрілу психіку.
Зміст цивільної дієздатності тісно пов'язані зі змістом цивільної дієздатності. Тому у випад-ку обмеження цивільної правоздатності настає і обмеження цивільної дієздатності.
Для юридичної особи існує єдине поняття праводієздатності, що виникає у юридичної особи з моменту її реєстрації у встановленому порядку. Це пояснюється тим, що юридичній особі на відміну від фізичної не притаманні такі ознаки як розум, психіка, стан здоров’я.
Змістом дієздатності треба визнати:
правонабувальну здатність - здатність особи своїми діями набувати для себе прав і створювати обов'язки у сфері адміністартивнихвідносин;
правоздійснювальну або правовиконавчу здат-ність - здатність самостійно здійснювати належніособі права та виконувати обов'язки;
праворозпорядчу здатність - здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами;
трансдієздатність – здатність обирати для себе представника і самому виступати в якості представника інших осіб.
Таким чином, дієздатність, як і правоздатність, — це юридична категорія, яка є надана особі в силу закону.
Значення категорії дієздатності полягає в тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особи у цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав.
3. Адміністративна деліктоздатність тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність є складовою дієздатності. Адміністративна деліктоздатність фізичних осіб в більшості випадків настає з 16 років.
Чинне законодавство України не визначає наявність адміністративної відповідальності юридичних (та інших колективних) осіб, хоча опосередковано така можливість допускається. Так, у ст. 25 Закону України «Про насіння» від 15.12.1993 р. наголошується, що юридичні й фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва, притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством України.
Формально не закріплюючи щодо юридичних осіб існування адміністративної відповідальності, законодавець, однак, передбачає для них заходи відповідальності, які за своєю правовою природою є адміністративними. Наприклад, це накладення на об'єднання громадян таких стягнень, як попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо. Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність адміністративного характеру.
3. Види суб'єктів адміністративного права
Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників суспільних відносин, про що свідчить величезна кількість подібних відносин у різних сферах реалізації публічної влади. Не ви-падково перелік суб'єктів адміністративного права значно ширший, ніж у будь-якій іншій галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є громадяни, іноземці, особи без громадянства. Причому правове становище суб'єктів однієї кате-горії неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну право-суб'єктність громадян, то виявиться, що вона відрізняється залежно від статі, віку, стану здоров'я (наприклад, не всі можуть призиватися на військову службу, вступати до вищих навчальних закладів тощо). Серед іноземців особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці (згідно із Законом України «Про біженців»).
Суб'єктами адміністративно-правових відносин є органи держави, насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також ор-гани місцевого самоврядування. Суб'єктами цих відносин треба виз-нати і структурні підрозділи підприємств, установ, організацій (на-приклад, цех, факультет, відділення в лікарні тощо).
Суб'єктами адміністративно-правових відносин є також різно-манітні господарські структури. Зокрема, на них, як і на всі Інші ор-ганізації, нормами адміністративного права покладено обов'язок до-держувати пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди і т. ін.).
Для адміністративного права характерна велика кількість суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими характе-ристиками. Цим зумовлене й існування різних варіантів їх класифікації.
Щодо розподілу суб'єктів адміністративного права — носіїв адміністративно-правового статусу — на види, у фаховій літературі також не склалося єдиної точки зору. Так, деякі автори підручників з адміністративного права всіх суб'єктів адміністративного права поділяють на фізичних та юридичних осіб, або громадян і організації, деякі — просто дають їх перелік, не поділяючи на узагальнені види.
Більш вдалою слід визнати точку зору Д. Н. Бахраха, який пропонує таку класифікацію: індивідуальні та колективні суб'єкти адміністративного права. До індивідуальних суб'єктів належать громадяни, тобто індивіди, які мають громадянство даної держави, іноземні громадяни і особи без громадянства, біженці.
Крім того, суб'єктів адміністративного права можна поділити на: державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники.
Найбільш поширене виділення таких основних видів суб'єктів адміністративного права:
фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без грома-дянства;
юридичні особи — органи виконавчої влади, будь-які інші дер-жавні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (в особі їхніх керівників, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій);
колективні суб'єкти (утворення), які не мають ознак юридич-ної особи, але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права певними правами і обов'язками: структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утво-рення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем прожи-вання).
