Поняття і значення звільнення від кримінальної відповідальності
Поняття і значення звільнення від кримінальної відповідальності
ВСТУП
Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає у прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму і інди-відуалізації відповідальності.
Звільнення від кримінальної відповідальності — це здійснювана у відповідності з кримінальним і кримі-нально-процесуальним законом відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів криміналь-но-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.
Індивідуалізація відповідальності особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, полягає, зокрема, в прийнятті правозастосовчими органами рішення:- про притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, складовою частиною якої є її засудження і застосування до неї покарання;- про звільнення її від кримінальної відпо-відальності і застосування у передбачених законом випад-ках заходів впливу, що не є кримінальним покаранням (наприклад, примусових заходів виховного характеру);- про застосування іншої (так званої особливої) форми реалізації кримінальної відповідальності (наприклад, умов-ного засудження). Вирішуючи це питання, працівники правозастосовчих органів, враховують характер і ступінь суспільної небезпечності діяння, що містить ознаки злочину, особу винного, його поведінку в контексті існуючої після вчинення діяння обстановки, а також мож-ливі шляхи реалізації суспільно корисних цілей покарання: виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів засудженим, а також іншими особами. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності є специфічними для кожного виду звільнення. У більшості випадків вони обумовлені невеликим ступенем суспільної небезпечності вчиненого діяння і особи, яка його вчинила і яка може бути виправлена без застосування кримінального покарання.
1. Поняття, значення і підстави звільнення від кримінальної відповідальності
У КК неодноразово використовується поняття “звільнення від кримінальної відповідальності” (наприклад, розділ IX Загальної частини КК так і називається “Звільнення від кримінальної відпо-відальності”). Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звіль-нення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 111), шпигунство (ч. 2 ст. 114), ухилення від сплати податків, збо-рів чи інших обов'язкових платежів (ч. 4 ст. 212), участь у злочин-ній організації (ч. 2 ст. 255) тощо). Проте КК ніде не розкриває цьо-го поняття. Системне і логічне тлумачення закону дає підставу вва-жати, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідаль-ності. Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної від-повідальності, то закон використовує тут поняття «звільнення від покарання» (розділ XII КК так і називається “Звільнення від пока-рання та його відбування”). Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність реалізується в трьох формах, а саме: 1) не пов'язаній з призначенням винному покарання; 2) пов'язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) пов'язаній з від-буванням призначеного покарання. Тому звільнення від реальної кри-мінальної відповідальності — це звільнення від покарання, тобто від його призначення або відбування. В усіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності. Саме тому розділ IX «Звіль-нення від кримінальної відповідальності» поміщений н Загальній ча-стині КК перед розділом X «Покарання та його види».
Обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати кримінальної відповідальності реалізується в рамках кримінально-нравових відносин. Держава як один із суб'єктів цих відносин має право не тільки піддати цю особу заходам кримінальної відповідальності, а й відмо-витися від цього за наявності підстав, передбачених КК. Відповід-но до ч. 2 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кри-мінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодек-сом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Таким чином, повноваження держави обмежені КК, який містить вичерпний перелік підстав звільнення від криміналь-ної відповідальності. Такими підставами є: 1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК); 2) дійове каяття (ст. 45 КК); 3) примирення з потерпілим (ст. 46 КК); 4) щире розкаяння осо-би у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на по-руки (ст. 47 КК); 5) зміна обстановки (ст. 48 КК); 6) закінчення стро-ків давності (ст. 49 КК); 7) спеціальні підстави звільнення від кри-мінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. З ст. 369); 8) акти амністії і помилування (статті 85-87).
Згідно з ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідаль-ності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключ-но судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Звільнення від кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період, коли для цього виникли та існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов'язок відповідати за вчи-нене перед державою. Це, за загальним правилом, день закінчення строку давності (ст. 49 КК), при цьому, однак, особа може бути звіль-нена від кримінальної відповідальності до того моменту, доки вона їй не піддалася, тобто до набрання законної сили обвинувальним виро-ком суду. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність саме з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і починається кримінальна відповідальність. Після цього може йтися лише про звіль-нення від покарання. Отже, день набрання законної сили обвинуваль-ним вироком суду є межею, що розділяє звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності — це реаліза-ція державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від держав-ного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встанов-лених законом за вчинення цього злочину.
Прийняття судом рішення про звільнення особи від криміналь-ної відповідальності є актом, що свідчить про припинення криміналь-но-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обо-в'язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридичне незначним, підлягає забуттю (вчинений рані-ше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і су-купності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину тощо). Разом з тим звільнення від кримінальної від-повідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримі-нальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.
2. Види звільнення від кримінальної відповідальності
Передбачені законом види звільнення від кримінальної відпо-відальності можуть бути поділені на групи за різними підставами. Так, залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнен-ня: обов'язкове і необов'язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 КК (передача на поруки) і ст. 48 КК (змі-на обстановки). Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках ви-мога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імпе-ративною, тобто такою, що зобов'язує суд звільнити особу від кри-мінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або при-миренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК).
Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звіль-няється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім одного, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи ор-ганізації (ст. 47 КК). У цьому разі особа звільняється від криміналь-ної відповідальності під умовою, що протягом року вона виправдає довіру колективу. В противному разі вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.
В юридичній літературі наводяться й інші класифікації, а саме, загальні і субсидіарні, суб’єктивні і об’єктивні, загальні і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності.1
Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнен-ня:
- у випадках, передбачених КК;
- на підставі Закону України про амністію;
- на підставі Указу Президента України про помилування.
- від того, де в КК передбачена підстава звільнення від кри-мінальної відповідальності, виділяють звільнення, передбачене: у Загальній частині і в Особливій частині КК.
У Загальній частині питання про звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються в різних розділах. Так, добровіль-на відмова від доведення злочину до кінця — у розділі III “Злочин, його види та стадії”, а питання про звільнення від кримінальної від-повідальності на підставі амністії і помилування — у розділі XII “Звільнення від покарання та його відбування”.
Розділ IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» перед-бачає п'ять видів такого звільнення, кожен з яких має свої переду-мови і підстави. Вони не можуть заміняти один одного або поєдну-ватися між собою, а застосовуються самостійно. Порядок же звіль-нення від кримінальної відповідальності встановлюється законом, насамперед КПК України.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК)
Стаття 45 КК встановлює: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприя-ла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завданні нею збит-ки або усунула заподіяну шкоду”.2
Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, тобто злочину, що карається за зако-ном позбавленням волі на строк до двох років або іншим більш м'я-ким покаранням. Це, наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкод-жень при перевищенні меж необхідної оборони або у разі переви-щення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 і 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст.125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК) та ін.
Будь-який із аналізованих злочинів визнається вчиненим упер-ше, якщо: - його вчинення фактично мало місце перший раз; - хоча б у другий раз, але за перший злочин закінчилися строки дав-ності, погашена судимість і т. ін.
Підставою звільнення від кримінальної відповідальності в цьому разі є дійове каяття особи, що характеризується наступними ознаками: щирим покаянням, активним сприянням розкрит-тю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усунен-ням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виклю-чає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК.
Щире покаяння передбачає усвідомлення особою своєї вини у вчи-неному злочині, щирий жаль про вчинений і осуд своєї поведінки.
Активне сприяння розкриттю злочину — це будь-які дії винної особи, що мають на меті надати допомогу правоохоронним органам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, причетних до вчиненого злочину.
Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає задоволення в повному обсязі розумних претензій по-терпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Повне відшкоду-вання завданих збитків може виражатися у відновленні початково-го стану предмета посягання (наприклад, ремонт речі), сплаті відповідної суми кош-тів або в іншій формі компенсації. Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути доб-ровільним. Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути здійс-нено не тільки винним, а й іншими особами (наприклад, батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціа-тива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, яка вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, внаслідок відсутності власних коштів, пере-бування під арештом тощо).
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК)
Згідно із ст.46 “Особа, яка вперше вчинила злочин не-великої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”.3 Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК є обов'язковим для суду і бе-зумовним для особи, яка вчинила злочин.
Передумовою аналізованого виду звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості. Особливістю такого злочину в цьому разі є обов'язкова наявність потерпілого, тобто фізичної осо-би, якій заподіяна фізична, моральна чи матеріальна шкода (ч. 1 ст. 49 КПК). Йдеться про такі, наприклад, злочини, як умис-не або необережне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості (статті 122-125, 128 КК), побої і мордування (ст. 126 КК) та ін. Примирення особи з потерпілим і відшкодування нею завда-них потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди і є підста-вою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК)
Стаття 47 передбачає: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотан-ням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховно-го характеру та не порушуватиме громадського порядку.
У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин”.4
Передумовою звільнення особи від кримі-нальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості . Так, злочином середньої тяжкості відповідно до ч. З ст. 12 КК визна-ється злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлен-ня волі на строк не більше п'яти років. До числа таких належать, на-приклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилю-вання (ст. 116 КК), необережне вбивство (ч. 1 ст. 119 КК), крадіжка (ч.ч. 1 і 2 ст. 185 КК), шахрайство (ч.ч. 1 і 2 ст. 190 КК) та ін.
Процесуальною передумовою є наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу на поруки осо-би, яка вчинила один із зазначених злочинів.
Підставою для звільнення такої особи від кримінальної від-повідальності є її щире покаяння у вчиненому злочині. Таке каяття, як уже відзначалося, передбачає усвідомлення особою своєї вини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки. Аналізований вид звільнення від кримінальної відповідаль-ності належить до числа необов'язкових (факультативних) і умов-них. Факультативність звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що суд, навіть за наявності відповідних передумов і підстав, не зобов'язаний звільняти особу від кримінальної відпові-дальності, якщо визнає це недоцільним (наприклад, внаслідок по-рівняної тяжкості злочину, оцінки особи винного або інших обста-вин справи). Крім того, розглядуване звільнення застосовується під певною умовою, а саме: особа протягом року після передачі її на по-руки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів вихо-вного характеру і не порушуватиме громадського порядку. У разі по-рушення цих умов особа притягається до кримінальної відповідаль-ності за вчинений нею злочин у порядку, встановленому КПК.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК)
Вихо-дячи із змісту ст. 48 КК, що встановлює: “Особу, яка вперше вчинила зло-чин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кри-мінальної відповідальності, якщо буде визнано, що під час розслі-дування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”5.
Таким чином, зазначена стаття передбачає дві підстави факульта-тивного і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідаль-ності:1) втрата діянням характеру суспільна небезпечного і 2) втра-та особою суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки.
Загальною передумовою для обох видів звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості. Тому вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (за-кінченого або незакінченого, однією особою або у співучасті) виклю-чає застосування аналізованого виду звільнення. Крім того, навіть вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, але не вперше, а повторно, також унеможливлює застосування ст. 48 КК. Злочини завжди вчиняються у певній обстановці, тобто в тих чи інших об'єктивних умовах. Зро-зуміло, в такий спосіб обстановка і повинна бути встановлена на момент вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, з тим щоб порівняти і оцінити її зміну на час розслідування або роз-гляду справи в суді.
Для застосування ст. 48 КК повинно бути встановлено, що після вчинення особою злочину змінилася та обстановка, в якій було у свій час вчинено цей злочин. Зміна обстановки може стосуватися всієї країни, цілого регіону, окремої місцевості, конкретного підприємст-ва, оточення і т.ін. (наприклад, припинення стану війни або скасу-вання воєнного стану, зміна економічного або політичного курсу країни, зміна підходів держави до вирішення тієї чи іншої пробле-ми т.ін. Подібні зміни обстановки повинні вплинути на оцінку рані-ше вчиненого злочинного діяння або особи, яка його вчинила, при якій суд визнає, що це діяння вже не може розглядатися як суспіль-но небезпечне або особа перестала бути суспільно небезпечною.
Втрата діянням характеру суспільно небезпечного — це або втрата ним зовсім суспільної небезпечності, або втрата її в такій мірі, при якій діяння внаслідок своєї малозначності визна-ється незлочинним. Втрата діянням характеру суспільно небезпеч-ного може бути двох видів. Перший з них пов'язаний з втратою су-спільної небезпечності певного виду злочину. Така втрата може мати місце насамперед внаслідок швидких змін у тих чи інших сферах життя суспільства, при яких законодавець не встигає відповідним чином змінити ознаки кримінально-правового примусу. Крім того, втрата суспільної небезпечності виду злочинів може бути виклика-на змінами місця, часу та інших обставин, лише при наявності яких діяння і визнається суспільно небезпечним. Так, ст. 336 КК перед-бачає відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. З припиненням або скасуванням мобілізації може відпасти і суспіль-на небезпечність таких діянь. Так, якщо посадова особа внесла завідомо не-правдиві відомості до офіційних документів державної звітності, а потім форми цієї звітності були скасовані, то і раніше вчинене служ-бове підроблення в цій частині (ст. 366 КК) втрачає характер су-спільно небезпечного діяння.
Другий вид втрати діянням характеру суспільно небезпечного має місце тоді, коли зміна обстановки тягне за собою втрату суспіль-ної небезпечності лише окремого, конкретного діяння, вчиненого особою, хоча в цілому даний вид діянь, як і раніше, визнається зло-чинним. На практиці мали місце випадки звільнення від криміналь-ної відповідальності за незаконну порубку лісу, оскільки після вчинення злочину було прийняте рішення про необхідність прове-дення меліорації на даній ділянці лісу і вирубки тут усіх дерев.
Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням характеру суспільно небезпечного слід відрізняти від випадків де-криміналізації даного діяння, при якій законодавець виключає його із числа суспільно небезпечних і кримінально протиправних. У та-кому разі діють правила про зворотню дію в часі кримінального за-кону, який скасовує злочинність діяння (ст. 5 КК).
Стаття 48 КК може бути застосована і за умови, якщо після вчи-нення злочину обстановка змінилася таким чином, що внаслідок цього особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпеч-ною. Висновок про це будується на основі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, демографіч-ної, кримінально-правової та ін.), а також оточуючої її обстановки, тобто зовнішніх стосовно цієї особи умов (оточення в побуті, сім'ї, на роботі тощо). Встановлення цієї обстановки має значення для оцінки її зміни і впливу на суспільну небезпечність даної особи під час розслідування або розгляду справи в суді. На практиці до змін обста-новки відносять призов до Збройних Сил України або звільнення із армії, влаштування на роботу або звільнення з роботи, розрив зв'язків з особами, що примусили вчинити злочин, тощо.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)
Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М.С. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а, з іншого, процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється у даремну трату зусиль держави 6.
Стаття 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримі-нальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності. Вона передбачає п'ять строків давності:
1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п 'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину;
5) п 'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.
Для правильного обчислення цих строків необхідно визначи-ти початковий і кінцевий моменти їх перебігу.
Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріаль-ним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого криміналь-ним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислю-ється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і т.ін.), а щодо продовжу-ваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків да-вності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був дове-дений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, що виконував конкретний співучасник.
Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення стро-ків давності — ним є день набрання законної сили обвинувальним виро-ком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду на-бирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповід-но апеляційною чи касаційною інстанциєю, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчини-ла цей злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
Сприятливий перебіг строків давності можливий лише при додержанні особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа про-тягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) перехову-ватися від слідства або суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме: середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.
Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності припиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення осо-би із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минули п 'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Під переховуванням від слідства або суду розуміється вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитися від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез'явлення без поважних причин до слідчого або в суд тощо). Проте при цьому особа повинна бути відома органам слідства або суду, котрі повинні вести розшук злочинця, який переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинува-ченого та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.
Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа почала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує обчислюватися (а не починається спо-чатку) зі дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'яв-лення із зізнанням — це добровільне особисте з'явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства або суду. Затриман-ня являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається в приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється волі.
Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, перебувати під постійним стра-хом, що в будь-який час, скільки б часу не пройшло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної від-повідальності. Тому в ч.ч. 2 і З ст. 49 КК встановлено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому випадку звільня-ється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину пройшло не менше п'ятнадцяти років і 2) давність не була перервана вчиненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжко-го або особливо тяжкого.
Якщо до перебігу зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особ-ливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. З ст. 49 перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значен-ня. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають обчислюватися самостій-но і паралельно два строки давності: один за перший, а інший — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а об-числюються окремо за кожний злочин.
Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невели-кої тяжкості, то обчислення давності по першому злочину не пере-ривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостій-но починає обчислюватися строк давності за новий злочин з дня його вчинення.
Додержання вимог, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 49 КК, як прави-ло, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон знає два винятки: один — факультативний, а інший — обов'язковий.
Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчи-нення особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, минув п'ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосу-вати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної від-повідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж заслуговує на довічне позбавлення волі, він, однак, не має права його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а за-міняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.
Обов’язковий виняток із загального правила про застосуван-ня строків давності полягає в тому, що давність не застосовусться відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підго-товка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення зако-нів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, гено-цид). Це положення відповідає міжнародним зобов'язанням Украї-ни, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН “Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства”, відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обо-в'язкову силу. На підставі ст. 9 Конституції України ці положення Конвенції є частиною національного законодавства України.
3. Амністія і помилування – інститути звільнення від кримінальної відповідальності
Згідно з п.27 ст.106 Конституції України Президент України як глава держави видає акти про амністію та поми-лування осіб, засуджених судами України. Так, наприклад, Президентом України були видані Укази;—
від 17 серпня 1992 року «Про амністію з нагоди річ-ниці проголошення незалежності України»;7—
від 10 березня 1994 року «Про амністію учасників вій-ни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах».8
Акти амністії видавались, як правило, в зв'язку зі зна-менними датами чи подіями.9
Звільнення особи, яка вчинила злочин, від криміна-льної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК.
Амністія і помилування - це складові частини між-галузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння. Існуванням даного інституту, який у цілому має кримінально-правове значення, варто завдячувати принципам гуманізму та економії кримінально-правової репресії.
Амністія і помилування — це акти Вищих органів дер-жавної влади України (Президента України), якими особи, що вчинили злочини, звільняються від уголовної відпові-дальності або від покарання, або яким зменшуються міри покарання, або з яких знімається судимість.10
Амністією потрібно визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного криміналь-ного закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та пока-рання. Амністія не є декриміналізацією, акти амністії не ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків. Частина 3 ст.92 Конституції України встановлює, що амністія оголо-шується законами України.
Набрання чинності конкретним законом про амніс-тію саме по собі нікого від кримінальної відповідаль-ності чи покарання звільнити не може. У зв'язку з цим амністію треба розглядати як позбавлений персоніфі-кованого характеру акт вищого органу державної вла-ди, який відіграє роль юридичної передумови ухва-лення правозастосовчим органом процесуального рі-шення про звільнення конкретної особи від криміна-льної відповідальності або покарання.
На відміну від амністії акт помилування не розра-хований на невизначену кількість випадків викорис-тання і є персоніфікованим актом одноразового засто-сування права щодо конкретної особи або групи інди-відуально зазначених в указі Президента України осіб.
Відповідно до п.2 “Положення про порядок здійснення помилування”, помилування засуджених здійснюється у вигляді:
- заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;
- повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;
- заміни покарання, або його невідбутої частини більш м’яким покаранням;
- зняття судимості.11
Амністія оголошується законом України у відно-шенні певних категорій осіб, як правило, не частіше одного разу протягом календарного року.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про застосування амністії в Україні" законом про амністію може бути передбачене: - повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покаран-ня (повна амністія); - часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом пока-рання (часткова амністія). Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, із метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність ам-ністії може бути поширена на діяння, вчинені до пев-ної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передба-чених у законі про амністію. Підставою звільнення саме від кримінальної відповідальності виступає повна та умовна амністія.
Ст. З зазначеного закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії. До них віднесені: 1) особи, яким смертну кару в порядку поми-лування замінено на позбавлення волі, і особи, яких за-суджено до довічного позбавлення волі; 2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких зло-чинів; 3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попе-редньому пункті, і які відбули менше половини призна-ченого вироком суду основного покарання.
Конкретним законом про амністію можуть бути ви-значені й інші категорії осіб, щодо яких амністія не застосовується.
Дія закону про амністію (за винятком умовної амні-стії) поширюється лише на ті злочини, які скоєні до набрання ним чинності включно (ч. І ст. 4 Закону "Про застосування амністії в Україні"). Якщо має міс-це сукупність злочинів, дія акту амністії поширюється на ті кримінально карані посягання, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продов-жуваних злочинів, вчинення яких може бути розпоча-те до набрання чинності закону про амністію, зале-жить від того, визнано чи ні той чи інший злочин за-кінченим. Закон про амністію не поширюється на зло-чини, що тривають або продовжуються, якщо вони за-кінчені, припинені або перервані після набрання чин-ності відповідним законом.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує (ч. З ст. 6 КПК).
Амністія, будучи підставою звільнення від кримі-нальної відповідальності, не може порушувати врегу-льованих цивільним законодавством майнових інтере-сів громадян, юридичних осіб, держави. Тому Закон визначає, що амністія не звільняє від обов'язку від-шкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.
ВИСНОВКИ
Притягнення особи до кримінальної відповідальності не за-вжди є єдиним і найкращим засобом виконання загальних завдань захисту правопорядку.
Іноді досить ефективними можуть бути і міри громад-ського впливу, а в деяких випадках притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути зайвим, непотрібним і без нього можна обійтися.
У таких випадках чинне кримінальне законодавство України передбачає можливість звільнити громадянина, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності.
Особа, яка вчинила злочин, передбачений певною стат-тею КК України, може, крім того, бути звільненою від кримінальної відповідальності також на підставі акту амністії або помилування згідно Конституції України, кримінального законодавства.
В усіх випадках особа може звільнитися від кримінальної відповідальності лише тоді, коли вона вчинила передбаче-ний КК злочин. Звільнюється особа від кримінальної відпові-дальності за наявністю передбачених кримінальним законом підстав рішенням слідчого, прокурора і суду за порядком, встановленим уголовно-процесуальним законом. Акт амніс-тії чи помилування видається органом вищої державної вла-ди. Згідно з Конституцією України (п.26 ст. 106) право по-милування належить Президентові України.
Чинне законодавство передбачає значні можливості для звільнення від кримінальної відповідальності, що узгод-жується із загальною тенденцією розвитку кримінального законодавства в бік пом'якшення відповідальності за менш значні злочини поряд із посиленням відповідальності за більш тяжкі злочини.
ПРИМІТКИ
1. Головко Л. Классификация оснований освобождения от уголовной ответственности. Законность.- 1988. №11.- с.37-40.
2. ст.45 ККУкраїни, за станом на 5 квітня 2001 року.
3. ст.46 ККУкраїни.
4. ст.47 ККУкраїни.
5. ст. 48 ККУкраїни.
6. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2т. Т.2.- М., 1994. – с.341-345.
7. Голос України, 1992. – 18 серпня.
8. Голос України, 1994. – 23 березня.
9. Президія Верховної Ради колишнього СРСР видавала Укази про амністію:
28 грудня 1972 р. “Про амністію в зв’язку з 50-річчям створення СРСР”,
26 квітня 1985 р. “Про амністію в зв’язку з 40-річчям перемоги у війні 1941-1945р.р.”
10. М.Й.Коржанський. Уголовне право україни. Частина загальна. Київ, 1996. – с. 74.
11. ч.2 “Положення про порядок здійснення помилування”, від 12 квітня 2000 року, №558.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України. Прийнята на 5-тій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
2. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року.
3. “Положення про порядок здійснення помилування”, від 12 квітня 2000 року, №558.
4. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю. Київ. “Правові джерела”- 2001.
5. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Київ-Харків Юрінком Інтер-Право. 2001.
6. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юридичних вузів. Київ. НУ ім. Т.Г.Шевченка. Юридичний факультет, за ред. П.С.Матиш, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. 2000.
7. Кримінальне право України. В питаннях і відповідях. (Посібник для підготовки до іспитів). Київ-1999.
8. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. П.С.Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. Юрінком Інтер. 1997.
9. М.Й.Коржанський. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. Київ 1996.
10. Карпушин М.Н., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления.- М., 1974.
11. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2т. Т.2.- М., 1994. – с.341-345.
ВСТУП
Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає у прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму і інди-відуалізації відповідальності.
Звільнення від кримінальної відповідальності — це здійснювана у відповідності з кримінальним і кримі-нально-процесуальним законом відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів криміналь-но-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.
Індивідуалізація відповідальності особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, полягає, зокрема, в прийнятті правозастосовчими органами рішення:- про притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, складовою частиною якої є її засудження і застосування до неї покарання;- про звільнення її від кримінальної відпо-відальності і застосування у передбачених законом випад-ках заходів впливу, що не є кримінальним покаранням (наприклад, примусових заходів виховного характеру);- про застосування іншої (так званої особливої) форми реалізації кримінальної відповідальності (наприклад, умов-ного засудження). Вирішуючи це питання, працівники правозастосовчих органів, враховують характер і ступінь суспільної небезпечності діяння, що містить ознаки злочину, особу винного, його поведінку в контексті існуючої після вчинення діяння обстановки, а також мож-ливі шляхи реалізації суспільно корисних цілей покарання: виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів засудженим, а також іншими особами. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності є специфічними для кожного виду звільнення. У більшості випадків вони обумовлені невеликим ступенем суспільної небезпечності вчиненого діяння і особи, яка його вчинила і яка може бути виправлена без застосування кримінального покарання.
1. Поняття, значення і підстави звільнення від кримінальної відповідальності
У КК неодноразово використовується поняття “звільнення від кримінальної відповідальності” (наприклад, розділ IX Загальної частини КК так і називається “Звільнення від кримінальної відпо-відальності”). Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звіль-нення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 111), шпигунство (ч. 2 ст. 114), ухилення від сплати податків, збо-рів чи інших обов'язкових платежів (ч. 4 ст. 212), участь у злочин-ній організації (ч. 2 ст. 255) тощо). Проте КК ніде не розкриває цьо-го поняття. Системне і логічне тлумачення закону дає підставу вва-жати, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідаль-ності. Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної від-повідальності, то закон використовує тут поняття «звільнення від покарання» (розділ XII КК так і називається “Звільнення від пока-рання та його відбування”). Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність реалізується в трьох формах, а саме: 1) не пов'язаній з призначенням винному покарання; 2) пов'язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) пов'язаній з від-буванням призначеного покарання. Тому звільнення від реальної кри-мінальної відповідальності — це звільнення від покарання, тобто від його призначення або відбування. В усіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності. Саме тому розділ IX «Звіль-нення від кримінальної відповідальності» поміщений н Загальній ча-стині КК перед розділом X «Покарання та його види».
Обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати кримінальної відповідальності реалізується в рамках кримінально-нравових відносин. Держава як один із суб'єктів цих відносин має право не тільки піддати цю особу заходам кримінальної відповідальності, а й відмо-витися від цього за наявності підстав, передбачених КК. Відповід-но до ч. 2 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кри-мінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодек-сом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Таким чином, повноваження держави обмежені КК, який містить вичерпний перелік підстав звільнення від криміналь-ної відповідальності. Такими підставами є: 1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК); 2) дійове каяття (ст. 45 КК); 3) примирення з потерпілим (ст. 46 КК); 4) щире розкаяння осо-би у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на по-руки (ст. 47 КК); 5) зміна обстановки (ст. 48 КК); 6) закінчення стро-ків давності (ст. 49 КК); 7) спеціальні підстави звільнення від кри-мінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. З ст. 369); 8) акти амністії і помилування (статті 85-87).
Згідно з ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідаль-ності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключ-но судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Звільнення від кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період, коли для цього виникли та існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов'язок відповідати за вчи-нене перед державою. Це, за загальним правилом, день закінчення строку давності (ст. 49 КК), при цьому, однак, особа може бути звіль-нена від кримінальної відповідальності до того моменту, доки вона їй не піддалася, тобто до набрання законної сили обвинувальним виро-ком суду. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність саме з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і починається кримінальна відповідальність. Після цього може йтися лише про звіль-нення від покарання. Отже, день набрання законної сили обвинуваль-ним вироком суду є межею, що розділяє звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності — це реаліза-ція державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від держав-ного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встанов-лених законом за вчинення цього злочину.
Прийняття судом рішення про звільнення особи від криміналь-ної відповідальності є актом, що свідчить про припинення криміналь-но-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обо-в'язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридичне незначним, підлягає забуттю (вчинений рані-ше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і су-купності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину тощо). Разом з тим звільнення від кримінальної від-повідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримі-нальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.
2. Види звільнення від кримінальної відповідальності
Передбачені законом види звільнення від кримінальної відпо-відальності можуть бути поділені на групи за різними підставами. Так, залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнен-ня: обов'язкове і необов'язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 КК (передача на поруки) і ст. 48 КК (змі-на обстановки). Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках ви-мога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імпе-ративною, тобто такою, що зобов'язує суд звільнити особу від кри-мінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або при-миренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК).
Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звіль-няється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім одного, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи ор-ганізації (ст. 47 КК). У цьому разі особа звільняється від криміналь-ної відповідальності під умовою, що протягом року вона виправдає довіру колективу. В противному разі вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.
В юридичній літературі наводяться й інші класифікації, а саме, загальні і субсидіарні, суб’єктивні і об’єктивні, загальні і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності.1
Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнен-ня:
- у випадках, передбачених КК;
- на підставі Закону України про амністію;
- на підставі Указу Президента України про помилування.
- від того, де в КК передбачена підстава звільнення від кри-мінальної відповідальності, виділяють звільнення, передбачене: у Загальній частині і в Особливій частині КК.
У Загальній частині питання про звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються в різних розділах. Так, добровіль-на відмова від доведення злочину до кінця — у розділі III “Злочин, його види та стадії”, а питання про звільнення від кримінальної від-повідальності на підставі амністії і помилування — у розділі XII “Звільнення від покарання та його відбування”.
Розділ IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» перед-бачає п'ять видів такого звільнення, кожен з яких має свої переду-мови і підстави. Вони не можуть заміняти один одного або поєдну-ватися між собою, а застосовуються самостійно. Порядок же звіль-нення від кримінальної відповідальності встановлюється законом, насамперед КПК України.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК)
Стаття 45 КК встановлює: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприя-ла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завданні нею збит-ки або усунула заподіяну шкоду”.2
Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, тобто злочину, що карається за зако-ном позбавленням волі на строк до двох років або іншим більш м'я-ким покаранням. Це, наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкод-жень при перевищенні меж необхідної оборони або у разі переви-щення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 і 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст.125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК) та ін.
Будь-який із аналізованих злочинів визнається вчиненим упер-ше, якщо: - його вчинення фактично мало місце перший раз; - хоча б у другий раз, але за перший злочин закінчилися строки дав-ності, погашена судимість і т. ін.
Підставою звільнення від кримінальної відповідальності в цьому разі є дійове каяття особи, що характеризується наступними ознаками: щирим покаянням, активним сприянням розкрит-тю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усунен-ням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виклю-чає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК.
Щире покаяння передбачає усвідомлення особою своєї вини у вчи-неному злочині, щирий жаль про вчинений і осуд своєї поведінки.
Активне сприяння розкриттю злочину — це будь-які дії винної особи, що мають на меті надати допомогу правоохоронним органам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, причетних до вчиненого злочину.
Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає задоволення в повному обсязі розумних претензій по-терпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Повне відшкоду-вання завданих збитків може виражатися у відновленні початково-го стану предмета посягання (наприклад, ремонт речі), сплаті відповідної суми кош-тів або в іншій формі компенсації. Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути доб-ровільним. Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути здійс-нено не тільки винним, а й іншими особами (наприклад, батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціа-тива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, яка вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, внаслідок відсутності власних коштів, пере-бування під арештом тощо).
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК)
Згідно із ст.46 “Особа, яка вперше вчинила злочин не-великої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”.3 Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК є обов'язковим для суду і бе-зумовним для особи, яка вчинила злочин.
Передумовою аналізованого виду звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості. Особливістю такого злочину в цьому разі є обов'язкова наявність потерпілого, тобто фізичної осо-би, якій заподіяна фізична, моральна чи матеріальна шкода (ч. 1 ст. 49 КПК). Йдеться про такі, наприклад, злочини, як умис-не або необережне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості (статті 122-125, 128 КК), побої і мордування (ст. 126 КК) та ін. Примирення особи з потерпілим і відшкодування нею завда-них потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди і є підста-вою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК)
Стаття 47 передбачає: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотан-ням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховно-го характеру та не порушуватиме громадського порядку.
У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин”.4
Передумовою звільнення особи від кримі-нальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості . Так, злочином середньої тяжкості відповідно до ч. З ст. 12 КК визна-ється злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлен-ня волі на строк не більше п'яти років. До числа таких належать, на-приклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилю-вання (ст. 116 КК), необережне вбивство (ч. 1 ст. 119 КК), крадіжка (ч.ч. 1 і 2 ст. 185 КК), шахрайство (ч.ч. 1 і 2 ст. 190 КК) та ін.
Процесуальною передумовою є наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу на поруки осо-би, яка вчинила один із зазначених злочинів.
Підставою для звільнення такої особи від кримінальної від-повідальності є її щире покаяння у вчиненому злочині. Таке каяття, як уже відзначалося, передбачає усвідомлення особою своєї вини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки. Аналізований вид звільнення від кримінальної відповідаль-ності належить до числа необов'язкових (факультативних) і умов-них. Факультативність звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що суд, навіть за наявності відповідних передумов і підстав, не зобов'язаний звільняти особу від кримінальної відпові-дальності, якщо визнає це недоцільним (наприклад, внаслідок по-рівняної тяжкості злочину, оцінки особи винного або інших обста-вин справи). Крім того, розглядуване звільнення застосовується під певною умовою, а саме: особа протягом року після передачі її на по-руки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів вихо-вного характеру і не порушуватиме громадського порядку. У разі по-рушення цих умов особа притягається до кримінальної відповідаль-ності за вчинений нею злочин у порядку, встановленому КПК.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК)
Вихо-дячи із змісту ст. 48 КК, що встановлює: “Особу, яка вперше вчинила зло-чин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кри-мінальної відповідальності, якщо буде визнано, що під час розслі-дування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”5.
Таким чином, зазначена стаття передбачає дві підстави факульта-тивного і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідаль-ності:1) втрата діянням характеру суспільна небезпечного і 2) втра-та особою суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки.
Загальною передумовою для обох видів звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості. Тому вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (за-кінченого або незакінченого, однією особою або у співучасті) виклю-чає застосування аналізованого виду звільнення. Крім того, навіть вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, але не вперше, а повторно, також унеможливлює застосування ст. 48 КК. Злочини завжди вчиняються у певній обстановці, тобто в тих чи інших об'єктивних умовах. Зро-зуміло, в такий спосіб обстановка і повинна бути встановлена на момент вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, з тим щоб порівняти і оцінити її зміну на час розслідування або роз-гляду справи в суді.
Для застосування ст. 48 КК повинно бути встановлено, що після вчинення особою злочину змінилася та обстановка, в якій було у свій час вчинено цей злочин. Зміна обстановки може стосуватися всієї країни, цілого регіону, окремої місцевості, конкретного підприємст-ва, оточення і т.ін. (наприклад, припинення стану війни або скасу-вання воєнного стану, зміна економічного або політичного курсу країни, зміна підходів держави до вирішення тієї чи іншої пробле-ми т.ін. Подібні зміни обстановки повинні вплинути на оцінку рані-ше вчиненого злочинного діяння або особи, яка його вчинила, при якій суд визнає, що це діяння вже не може розглядатися як суспіль-но небезпечне або особа перестала бути суспільно небезпечною.
Втрата діянням характеру суспільно небезпечного — це або втрата ним зовсім суспільної небезпечності, або втрата її в такій мірі, при якій діяння внаслідок своєї малозначності визна-ється незлочинним. Втрата діянням характеру суспільно небезпеч-ного може бути двох видів. Перший з них пов'язаний з втратою су-спільної небезпечності певного виду злочину. Така втрата може мати місце насамперед внаслідок швидких змін у тих чи інших сферах життя суспільства, при яких законодавець не встигає відповідним чином змінити ознаки кримінально-правового примусу. Крім того, втрата суспільної небезпечності виду злочинів може бути виклика-на змінами місця, часу та інших обставин, лише при наявності яких діяння і визнається суспільно небезпечним. Так, ст. 336 КК перед-бачає відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. З припиненням або скасуванням мобілізації може відпасти і суспіль-на небезпечність таких діянь. Так, якщо посадова особа внесла завідомо не-правдиві відомості до офіційних документів державної звітності, а потім форми цієї звітності були скасовані, то і раніше вчинене служ-бове підроблення в цій частині (ст. 366 КК) втрачає характер су-спільно небезпечного діяння.
Другий вид втрати діянням характеру суспільно небезпечного має місце тоді, коли зміна обстановки тягне за собою втрату суспіль-ної небезпечності лише окремого, конкретного діяння, вчиненого особою, хоча в цілому даний вид діянь, як і раніше, визнається зло-чинним. На практиці мали місце випадки звільнення від криміналь-ної відповідальності за незаконну порубку лісу, оскільки після вчинення злочину було прийняте рішення про необхідність прове-дення меліорації на даній ділянці лісу і вирубки тут усіх дерев.
Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням характеру суспільно небезпечного слід відрізняти від випадків де-криміналізації даного діяння, при якій законодавець виключає його із числа суспільно небезпечних і кримінально протиправних. У та-кому разі діють правила про зворотню дію в часі кримінального за-кону, який скасовує злочинність діяння (ст. 5 КК).
Стаття 48 КК може бути застосована і за умови, якщо після вчи-нення злочину обстановка змінилася таким чином, що внаслідок цього особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпеч-ною. Висновок про це будується на основі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, демографіч-ної, кримінально-правової та ін.), а також оточуючої її обстановки, тобто зовнішніх стосовно цієї особи умов (оточення в побуті, сім'ї, на роботі тощо). Встановлення цієї обстановки має значення для оцінки її зміни і впливу на суспільну небезпечність даної особи під час розслідування або розгляду справи в суді. На практиці до змін обста-новки відносять призов до Збройних Сил України або звільнення із армії, влаштування на роботу або звільнення з роботи, розрив зв'язків з особами, що примусили вчинити злочин, тощо.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)
Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М.С. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а, з іншого, процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється у даремну трату зусиль держави 6.
Стаття 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримі-нальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності. Вона передбачає п'ять строків давності:
1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п 'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину;
5) п 'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.
Для правильного обчислення цих строків необхідно визначи-ти початковий і кінцевий моменти їх перебігу.
Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріаль-ним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого криміналь-ним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислю-ється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і т.ін.), а щодо продовжу-ваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків да-вності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був дове-дений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, що виконував конкретний співучасник.
Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення стро-ків давності — ним є день набрання законної сили обвинувальним виро-ком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду на-бирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповід-но апеляційною чи касаційною інстанциєю, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчини-ла цей злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
Сприятливий перебіг строків давності можливий лише при додержанні особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа про-тягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) перехову-ватися від слідства або суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме: середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.
Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності припиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення осо-би із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минули п 'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Під переховуванням від слідства або суду розуміється вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитися від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез'явлення без поважних причин до слідчого або в суд тощо). Проте при цьому особа повинна бути відома органам слідства або суду, котрі повинні вести розшук злочинця, який переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинува-ченого та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.
Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа почала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує обчислюватися (а не починається спо-чатку) зі дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'яв-лення із зізнанням — це добровільне особисте з'явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства або суду. Затриман-ня являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається в приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється волі.
Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, перебувати під постійним стра-хом, що в будь-який час, скільки б часу не пройшло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної від-повідальності. Тому в ч.ч. 2 і З ст. 49 КК встановлено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому випадку звільня-ється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину пройшло не менше п'ятнадцяти років і 2) давність не була перервана вчиненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжко-го або особливо тяжкого.
Якщо до перебігу зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особ-ливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. З ст. 49 перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значен-ня. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають обчислюватися самостій-но і паралельно два строки давності: один за перший, а інший — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а об-числюються окремо за кожний злочин.
Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невели-кої тяжкості, то обчислення давності по першому злочину не пере-ривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостій-но починає обчислюватися строк давності за новий злочин з дня його вчинення.
Додержання вимог, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 49 КК, як прави-ло, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон знає два винятки: один — факультативний, а інший — обов'язковий.
Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчи-нення особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, минув п'ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосу-вати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної від-повідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж заслуговує на довічне позбавлення волі, він, однак, не має права його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а за-міняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.
Обов’язковий виняток із загального правила про застосуван-ня строків давності полягає в тому, що давність не застосовусться відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підго-товка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення зако-нів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, гено-цид). Це положення відповідає міжнародним зобов'язанням Украї-ни, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН “Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства”, відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обо-в'язкову силу. На підставі ст. 9 Конституції України ці положення Конвенції є частиною національного законодавства України.
3. Амністія і помилування – інститути звільнення від кримінальної відповідальності
Згідно з п.27 ст.106 Конституції України Президент України як глава держави видає акти про амністію та поми-лування осіб, засуджених судами України. Так, наприклад, Президентом України були видані Укази;—
від 17 серпня 1992 року «Про амністію з нагоди річ-ниці проголошення незалежності України»;7—
від 10 березня 1994 року «Про амністію учасників вій-ни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах».8
Акти амністії видавались, як правило, в зв'язку зі зна-менними датами чи подіями.9
Звільнення особи, яка вчинила злочин, від криміна-льної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК.
Амністія і помилування - це складові частини між-галузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння. Існуванням даного інституту, який у цілому має кримінально-правове значення, варто завдячувати принципам гуманізму та економії кримінально-правової репресії.
Амністія і помилування — це акти Вищих органів дер-жавної влади України (Президента України), якими особи, що вчинили злочини, звільняються від уголовної відпові-дальності або від покарання, або яким зменшуються міри покарання, або з яких знімається судимість.10
Амністією потрібно визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного криміналь-ного закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та пока-рання. Амністія не є декриміналізацією, акти амністії не ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків. Частина 3 ст.92 Конституції України встановлює, що амністія оголо-шується законами України.
Набрання чинності конкретним законом про амніс-тію саме по собі нікого від кримінальної відповідаль-ності чи покарання звільнити не може. У зв'язку з цим амністію треба розглядати як позбавлений персоніфі-кованого характеру акт вищого органу державної вла-ди, який відіграє роль юридичної передумови ухва-лення правозастосовчим органом процесуального рі-шення про звільнення конкретної особи від криміна-льної відповідальності або покарання.
На відміну від амністії акт помилування не розра-хований на невизначену кількість випадків викорис-тання і є персоніфікованим актом одноразового засто-сування права щодо конкретної особи або групи інди-відуально зазначених в указі Президента України осіб.
Відповідно до п.2 “Положення про порядок здійснення помилування”, помилування засуджених здійснюється у вигляді:
- заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;
- повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;
- заміни покарання, або його невідбутої частини більш м’яким покаранням;
- зняття судимості.11
Амністія оголошується законом України у відно-шенні певних категорій осіб, як правило, не частіше одного разу протягом календарного року.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про застосування амністії в Україні" законом про амністію може бути передбачене: - повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покаран-ня (повна амністія); - часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом пока-рання (часткова амністія). Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, із метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність ам-ністії може бути поширена на діяння, вчинені до пев-ної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передба-чених у законі про амністію. Підставою звільнення саме від кримінальної відповідальності виступає повна та умовна амністія.
Ст. З зазначеного закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії. До них віднесені: 1) особи, яким смертну кару в порядку поми-лування замінено на позбавлення волі, і особи, яких за-суджено до довічного позбавлення волі; 2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких зло-чинів; 3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попе-редньому пункті, і які відбули менше половини призна-ченого вироком суду основного покарання.
Конкретним законом про амністію можуть бути ви-значені й інші категорії осіб, щодо яких амністія не застосовується.
Дія закону про амністію (за винятком умовної амні-стії) поширюється лише на ті злочини, які скоєні до набрання ним чинності включно (ч. І ст. 4 Закону "Про застосування амністії в Україні"). Якщо має міс-це сукупність злочинів, дія акту амністії поширюється на ті кримінально карані посягання, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продов-жуваних злочинів, вчинення яких може бути розпоча-те до набрання чинності закону про амністію, зале-жить від того, визнано чи ні той чи інший злочин за-кінченим. Закон про амністію не поширюється на зло-чини, що тривають або продовжуються, якщо вони за-кінчені, припинені або перервані після набрання чин-ності відповідним законом.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує (ч. З ст. 6 КПК).
Амністія, будучи підставою звільнення від кримі-нальної відповідальності, не може порушувати врегу-льованих цивільним законодавством майнових інтере-сів громадян, юридичних осіб, держави. Тому Закон визначає, що амністія не звільняє від обов'язку від-шкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.
ВИСНОВКИ
Притягнення особи до кримінальної відповідальності не за-вжди є єдиним і найкращим засобом виконання загальних завдань захисту правопорядку.
Іноді досить ефективними можуть бути і міри громад-ського впливу, а в деяких випадках притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути зайвим, непотрібним і без нього можна обійтися.
У таких випадках чинне кримінальне законодавство України передбачає можливість звільнити громадянина, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності.
Особа, яка вчинила злочин, передбачений певною стат-тею КК України, може, крім того, бути звільненою від кримінальної відповідальності також на підставі акту амністії або помилування згідно Конституції України, кримінального законодавства.
В усіх випадках особа може звільнитися від кримінальної відповідальності лише тоді, коли вона вчинила передбаче-ний КК злочин. Звільнюється особа від кримінальної відпові-дальності за наявністю передбачених кримінальним законом підстав рішенням слідчого, прокурора і суду за порядком, встановленим уголовно-процесуальним законом. Акт амніс-тії чи помилування видається органом вищої державної вла-ди. Згідно з Конституцією України (п.26 ст. 106) право по-милування належить Президентові України.
Чинне законодавство передбачає значні можливості для звільнення від кримінальної відповідальності, що узгод-жується із загальною тенденцією розвитку кримінального законодавства в бік пом'якшення відповідальності за менш значні злочини поряд із посиленням відповідальності за більш тяжкі злочини.
ПРИМІТКИ
1. Головко Л. Классификация оснований освобождения от уголовной ответственности. Законность.- 1988. №11.- с.37-40.
2. ст.45 ККУкраїни, за станом на 5 квітня 2001 року.
3. ст.46 ККУкраїни.
4. ст.47 ККУкраїни.
5. ст. 48 ККУкраїни.
6. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2т. Т.2.- М., 1994. – с.341-345.
7. Голос України, 1992. – 18 серпня.
8. Голос України, 1994. – 23 березня.
9. Президія Верховної Ради колишнього СРСР видавала Укази про амністію:
28 грудня 1972 р. “Про амністію в зв’язку з 50-річчям створення СРСР”,
26 квітня 1985 р. “Про амністію в зв’язку з 40-річчям перемоги у війні 1941-1945р.р.”
10. М.Й.Коржанський. Уголовне право україни. Частина загальна. Київ, 1996. – с. 74.
11. ч.2 “Положення про порядок здійснення помилування”, від 12 квітня 2000 року, №558.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України. Прийнята на 5-тій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
2. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року.
3. “Положення про порядок здійснення помилування”, від 12 квітня 2000 року, №558.
4. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю. Київ. “Правові джерела”- 2001.
5. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Київ-Харків Юрінком Інтер-Право. 2001.
6. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юридичних вузів. Київ. НУ ім. Т.Г.Шевченка. Юридичний факультет, за ред. П.С.Матиш, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. 2000.
7. Кримінальне право України. В питаннях і відповідях. (Посібник для підготовки до іспитів). Київ-1999.
8. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. П.С.Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. Київ. Юрінком Інтер. 1997.
9. М.Й.Коржанський. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. Київ 1996.
10. Карпушин М.Н., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления.- М., 1974.
11. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2т. Т.2.- М., 1994. – с.341-345.
