Сутність філософії права Г. Гегеля
Яка ж сутність філософії права Г. Гегеля, у чому її ме-тодологічні основи?
У найзагальнішому вигляді філософія права Г. Гегеля являє собою ще один варіант природно-правового мислен-ня, що грунтується на ідеалістичному світогляді. Продов-жуючи багато в чому лінію І. Канта, він прагне реалізувати принцип суб'єктивності. Це свідчить про те, що джерела права та його критерії він шукає в людській свідомості. Так, порівнюючи закони природи і закони права, він від-значає, що мірило перших знаходиться поза нами, другі ж — "це закони, що йдуть від людей"1. Людина, вважає Г. Ге-гель, "усередині себе має мірило правого", "її внутрішня сутність завжди говорить їй, як повинно бути, і вона у собі самій знаходить підтвердження чи не підтвердження того, що має силу закочу"2. З принципу суб'єктивності Г. Гегель виводить і нормативну силу права: "У законах права роз-порядження має силу не тому, що воно існує, а кожна лю-дина вимагає, щоб воно відповідало її власному крите-рію"3.
Джерела права, стверджував Г. Гегель, — у сфері духу. А ця сфера відрізняється поділом на протилежності і бо-ротьбою між ними. Насамперед для нього характерна ко-
| V Гегель. Философия права. — М., 1990. — С. 57.
2 Там само.
3 -г
Іам са.\,^.
лізія між тим часом, що є, і тим, що повинно бути. Проте, ця ж обставина, на його погляд, є перевагою духу. Саме ця суперечність обумовлює необхідність філософського ос-мислення права, розгляд розумності права.
Однак у пошуках легітимації ідеї права він відкидає спроби звертання до природи як зразка для себе, тим са-мим відкидає спроби натуралістичної легітимації, харак-терної для філософії епохи Просвітництва. Відкидає він, і підхід І. Канта до конструювання ^еалу, вважаючи, що філософія має бути далекою від того, щоб конструювати право І державу такими, якими вони повинні бутиЧ Ьін від-кидає також романтичний суб'єктивізм тих, хто вважає, що основою права і держави мають бути внутрішнє почут-тя і серце2, що веде до знищення як внутрішнього мораль-ного і правового порядку у відносинах між людьми, так і публічного порядку і державних законів.
Тому основи легітимації права Г. Гегель шукає в само-му праві, у його іманентній розумності. Його природне право і розумне, і дійсне. Розумне тому, що належить до сфери справжньої реальності, до того, що є, а те, що є, є розум. Дійсне тому, що як сутність прилучається до існу---'вання (позитивного права). Воно є розум у стані світового здійснення. І саме у цьому діалектичному значенні слід ро-зуміти вислів Г. Гегеля про те, що "філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права та його здійснення"'. Право, як і все інше у світі, є єдність розумного й емгїірично-ірраціонального. Розумне — це є "чисте поняття" (у собі несуще право) і його здійснення (для себе суще право) у конкретному правопорядку, тобто дійсне. Тому для нього право і природне право є те саме. Усе, що не розумно, не має дійсності, а, отже, не є і правом. ~
** Специфічний зміст філософії права Г. Гегеля, як зазна-чав В. Нерсесянц, розкривається в його розбіжності з при-родно-правовою концепцією І. Канта. Основна мета філо-софії права, за Г. Регелем, вбачається в очищенні її від ідей
Гегель. Фшюсофия права. — М., 1990. — С. 57.
л
Там само. — С. 46, 48. ' Там само. — С. 59.
природного права XVII—XVIII ст. Він заперечував про-тиставлення природного права позитивному. На його дум-ку, природне (чи філософське) право — це найбільш ро-зумна основа позитивного права, але з одним важливим - уточненням: природне право не повинно ототожнюватися з доктринами Г. Гроція та його послідовників, що трак-тують природне право як щось від століття дане й застиг-ле. Таке розуміння права далеке від гегелівської ідеї загального розвитку. Можна сказати, що на відміну від І. Канта, який розглядав "ідею" у стані спокою, Г. Гегель предметом свого аналізу зробив ідею у розвитку.
Такі світоглядно-методологічні основи філософії права Г. Гегеля.
Для з'ясування філософського і політико-правового змісту гегелівської філософії права важливо встановити, яке місце посідає вона у системі всієї філософії Г. Гегеля.
Відомо, що Г. Гегель поставив перед собою завдання побудувати закінчену теорію Всесвіту. З цією метою він створює всеосяжну систему мислення, початковим ступен-нем якої виступає Абсолютна ідея, яка водночас є і Розу-мом, і Духом.
Абсолютна ідея перебуває у процесі безупинного рдз-* гортання, що проходить через стадії-тріади: тезу, антитезу і синтез. Будь-яке поняття (теза), доводив Г. Гегель, міс-тить свою власну протилежність (антитеза), а процес пере-ходу від одного до іншого відбувається через категорію синтезу. Наприклад, поняття "буття" (теза) містить своє заперечення "ніщо" (антитеза) і проходить через "станов-лення" (синтез). Чи поняття "сутність" (теза) і "явище" (антитеза) знаходять свій синтез у понятті "дійсність". Синтез у свою чергу стає початковим пунктом нової тріади. Таким чином, весь Всесвіт розвивається у всіх ас-пектах.
Цей процес, як вважав Г. Гегель, є логічним процесом. Кожна частина з логічною необхідністю з'єднується з будь-лкою іншою частиною. Будь-який аспект реальності, таким чином, грунтується на розумі. Завдання філосо-фії — показати,*що все розумне є дійсним, а все дійсне — р^ -/мк їм. Отже, не існує розриву між досвідом та ідеєю ^ . між розумом і дійсністю. Важливо лише бачити іма-нентну і вічну сутність у тимчасовій і мінливій видимості.
У своєму діалектичному розвиткові ідея, за Гегелем, проходить ряд послідовно висхідних сходин завдяки ру- ( шійній силі суперечності, що веде вперед. Ідея у логіці (тобто на першій сходинці філософської системи) пере-творюється на абсолютну ідею (тезу). На другій сходинці розвитку абсолютного начала ідея виявляє себе зовні, тоб-то у природі. Це — інобуття ідеї (антитеза). На третій схо-динці ідея знову повертається до себе, у сферу духу (син- ' тез).
Трьома основними сходинами духу, що діалектичне розвивається, є: суб'єктивний дух (тобто до категорії по-чуття, мислення і свідомості), антропологія і феноменоло-гія, психологія містить свою антитезу в об'єктивному дусі (тобто право, мораль, моральність), а їх синтезом стає аб-солютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Таким чи-ном, у рамках гегелівської філософії, філософія права яв-ляє собою філософію об'єктивного духу, Діалектичну тріаду об'єктивного духу становлять собою: 1) абстрактне право (теза), 2) мораль (антитеза) і 3) соціальна етика "(синтез).
Для нас насамперед істотно зазначити два моменти: 1) об'єктивний дух — це, за Г. Гегелем, той ступінь роз-витку духу (і всесвітньої історії), коли воля вперше здобу-ває форму реальності, тобто наявного буття у вигляді дер-жавно-правових формоутворень (право, держава/ суспільство). Дух виходить зі своєї суб'єктивності, пізнає і здобуває зовнішню реальність своєї волі, тобто "об'єктив-ність духу входить у свої права"1. Таким чином, у "Філосо-фії права" розвиток об'єктивного духу дається через роз- ^ криття діалектичного руху поняття права: від його : абстрактних форм до конкретних, тобто від абстрактного * права до моралі, а потім до моральності (родини, цивіль-$ ного суспільства і держава).
Як же розглядаються у гегелівському вченні ці три го-ловні рівні розвитку поняття права?
Абстрактне право в Г. Гегеля містить у собі ті права й обов'язки, що належать людським істотам не тому, що вони є громадянами, а просто тому, що вони являють со-
Гегель Г. В. Ф. Знциклоподия философских наук. — М., 1977. — Т. 3. —
бою людські особистості. Ці права поділяються на три групи, а саме: власність, контракт і збиток (делікт і зло-чин). Право власності є результатом вільної волі, оскільки будь-яка річ може бути привласнена певною особою як * засіб задоволення її потреби. Присвоєння є вираженням верховенства волі особи стосовно речей шляхом демонст-рації того, що вони не мають якого-небудь власного при-значення. Однак для Г. Гегеля наслідки права власності, що є результатом дії вільної волі, полягають не в тому, щоб власність була поділена рівно серед людей, а скоріше в тому, що вона має бути розділена нерівно, залежно від різних здібностей і талантів. Антитезою власності є дого-вір, за допомогою якого людина може відмовитися від власності за допомогою акту свободної волі. Збиток — ре-зультат протиставлення індивідом себе загальній волі. Злочин являє собою заперечення права. Метою покарання є відновлення права, чи, іншими словами, відновлення щи-рої волі злочинця, тобто тієї, яка перебуває у згоді з за-гальною волею.
Мораль — антитеза абстрактного права. Мораль, за Г. Гегелем, — це раціональний фактор, а не суб'єктивне почуття. Вона є результатом збитку, завданого індивіду-альною волею, коли вона стає відмінною від загальної во-лі. Мораль полягає в тому, щоб відповідати загальному, коли воля виявляється за допомогою діалектичного проце-су, коли будь-яка воля, що протиставляє себе універсаль-ній волі, є аморальною.
Соціальна етика (моральність) у Г. Гегеля є синтезом абстрактного права і моралі. У свою чергу вона розгор-тається у тріаді: 1) родини, 2) цивільного суспільства, 3) держави. Вони є інститутами, у яких воля індивіда вияв-ляє себе у згоді із загальною волею. Розглянемо коротко погляди Г. Гегеля на ці інститути.
Родина — інститут, заснований на почуттях. Однак у шлюбі дві незалежні особистості втрачають себе для того, щоб злитися в одну особистість, так шлюб стає інститу-том, заснованим на розумі, до якого закоханість не має відношення. %
Цивільне суспільство виникає тоді, коли члени роди-ни здобувають незалежний статус і більше не є частиною родини. Таким чином, суспільство задумане як суспільство
окремих індивідів, що дбають лише про свої специфічні, егоїстичні інтереси, розділене на стани. Таких станів три: сільськогосподарські класи, що залежать від природи; промисловий і комерційний класи, що залежать від своєї роботи і мислення; універсальний, або правлячий, клас, що залежить від розуму. Цивільне суспільство має потребу в правосудді, що регулює стосунки між людьми за допомо-гою опублікованих законів і судів, захищає їх права на добробут за допомогою поліції і формування груп людей в асоціації, які сприяють здійсненню загальних цілей сус-пільства, оскільки їх мета більш універсальна, ніж мета ін-дивіда.
Держава є синтезом родини і цивільного суспільства. Бона розгортається у тріаді: 1) відносини держави до своїх громадян (внутрішня політика чи конституція), 2) відноси-ни держави з іншими державами і 3) перехід держави у світову історію.
У своїй внутрішній політиці держава є втіленням як ін-дивідуальної волі, так і загальної. Тому в її діяльності є три аспекти: загальний (закони), особливий (застосування законів до конкретних справ) і одиничний (монарх). Таким чином, держава не є зовнішньою владою, нав'язаною осо- ; бистості, вона є результатом реалізації універсального ха- і рактеру самої особистості. Держава, таким чином, як вва- ; жає Г. Гегель, є втіленням волі. Вона є вираженням | раціональної волі, а не загальної (чи волі більшості).
У відносинах держави з іншими державами немає об'єктивної сфери загального права. Проблеми в їх відно-синах, які постійно змінюються, у кінцевому підсумку, розв'язуються за допомогою воєн.
У синтезі переходу держави у світ історії дійсна свідо-мість якої-небудь нації, що актуалізує себе через взаємини визначених раціональних розумів, виступає як загальна свідомість у процесі світової історії. Право універсального всесвітнього розуму є верховним правом.
~~ Таким чином, під правом Г. Гегель розуміє не просто цивільне законодавство, а також і мораль, етичне жит-тя і світову історію. Саме тому, що ця концепція права І поєднує знання про те, що він назвав "щирою системою", досліджуючи діалектичні стадії, він вважає, що держава стоїть вище попередніх стадій і є втіленням волі у най-
більш конкретній формі, що підкоряється лише вищій аб-солютній істині світового розуму.
Гегелівське філософське вчення про право було піком в історії об'єктивно-ідеалістичної думки. Весь наступний розвиток філософії права в XIX ст. відбувався за спадною, поступаючись місцем соціології права. Однак невірно ду-мати, що розвиток філософії і науки збігається з розвит-ком ідеологічних і політичних поглядів, що існують у сус-пільстві. Крах філософсько-спекулятивних систем під тиском науково-технічного прогресу та у зв'язку з затвер-дженням у науковому співтоваристві методів об'єктивних оцінок навколишнього світу людини не означає, що ці сис-теми вичерпали свій світоглядний потенціал і стали архів-ним надбанням минулого.
Одним з різновидів правового об'єктивізму зазначено-го періоду є Історична школа. Розглядові цієї школи, а та-кож вченню про право марксизму присвячене наступне питання теми.
У найзагальнішому вигляді філософія права Г. Гегеля являє собою ще один варіант природно-правового мислен-ня, що грунтується на ідеалістичному світогляді. Продов-жуючи багато в чому лінію І. Канта, він прагне реалізувати принцип суб'єктивності. Це свідчить про те, що джерела права та його критерії він шукає в людській свідомості. Так, порівнюючи закони природи і закони права, він від-значає, що мірило перших знаходиться поза нами, другі ж — "це закони, що йдуть від людей"1. Людина, вважає Г. Ге-гель, "усередині себе має мірило правого", "її внутрішня сутність завжди говорить їй, як повинно бути, і вона у собі самій знаходить підтвердження чи не підтвердження того, що має силу закочу"2. З принципу суб'єктивності Г. Гегель виводить і нормативну силу права: "У законах права роз-порядження має силу не тому, що воно існує, а кожна лю-дина вимагає, щоб воно відповідало її власному крите-рію"3.
Джерела права, стверджував Г. Гегель, — у сфері духу. А ця сфера відрізняється поділом на протилежності і бо-ротьбою між ними. Насамперед для нього характерна ко-
| V Гегель. Философия права. — М., 1990. — С. 57.
2 Там само.
3 -г
Іам са.\,^.
лізія між тим часом, що є, і тим, що повинно бути. Проте, ця ж обставина, на його погляд, є перевагою духу. Саме ця суперечність обумовлює необхідність філософського ос-мислення права, розгляд розумності права.
Однак у пошуках легітимації ідеї права він відкидає спроби звертання до природи як зразка для себе, тим са-мим відкидає спроби натуралістичної легітимації, харак-терної для філософії епохи Просвітництва. Відкидає він, і підхід І. Канта до конструювання ^еалу, вважаючи, що філософія має бути далекою від того, щоб конструювати право І державу такими, якими вони повинні бутиЧ Ьін від-кидає також романтичний суб'єктивізм тих, хто вважає, що основою права і держави мають бути внутрішнє почут-тя і серце2, що веде до знищення як внутрішнього мораль-ного і правового порядку у відносинах між людьми, так і публічного порядку і державних законів.
Тому основи легітимації права Г. Гегель шукає в само-му праві, у його іманентній розумності. Його природне право і розумне, і дійсне. Розумне тому, що належить до сфери справжньої реальності, до того, що є, а те, що є, є розум. Дійсне тому, що як сутність прилучається до існу---'вання (позитивного права). Воно є розум у стані світового здійснення. І саме у цьому діалектичному значенні слід ро-зуміти вислів Г. Гегеля про те, що "філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права та його здійснення"'. Право, як і все інше у світі, є єдність розумного й емгїірично-ірраціонального. Розумне — це є "чисте поняття" (у собі несуще право) і його здійснення (для себе суще право) у конкретному правопорядку, тобто дійсне. Тому для нього право і природне право є те саме. Усе, що не розумно, не має дійсності, а, отже, не є і правом. ~
** Специфічний зміст філософії права Г. Гегеля, як зазна-чав В. Нерсесянц, розкривається в його розбіжності з при-родно-правовою концепцією І. Канта. Основна мета філо-софії права, за Г. Регелем, вбачається в очищенні її від ідей
Гегель. Фшюсофия права. — М., 1990. — С. 57.
л
Там само. — С. 46, 48. ' Там само. — С. 59.
природного права XVII—XVIII ст. Він заперечував про-тиставлення природного права позитивному. На його дум-ку, природне (чи філософське) право — це найбільш ро-зумна основа позитивного права, але з одним важливим - уточненням: природне право не повинно ототожнюватися з доктринами Г. Гроція та його послідовників, що трак-тують природне право як щось від століття дане й застиг-ле. Таке розуміння права далеке від гегелівської ідеї загального розвитку. Можна сказати, що на відміну від І. Канта, який розглядав "ідею" у стані спокою, Г. Гегель предметом свого аналізу зробив ідею у розвитку.
Такі світоглядно-методологічні основи філософії права Г. Гегеля.
Для з'ясування філософського і політико-правового змісту гегелівської філософії права важливо встановити, яке місце посідає вона у системі всієї філософії Г. Гегеля.
Відомо, що Г. Гегель поставив перед собою завдання побудувати закінчену теорію Всесвіту. З цією метою він створює всеосяжну систему мислення, початковим ступен-нем якої виступає Абсолютна ідея, яка водночас є і Розу-мом, і Духом.
Абсолютна ідея перебуває у процесі безупинного рдз-* гортання, що проходить через стадії-тріади: тезу, антитезу і синтез. Будь-яке поняття (теза), доводив Г. Гегель, міс-тить свою власну протилежність (антитеза), а процес пере-ходу від одного до іншого відбувається через категорію синтезу. Наприклад, поняття "буття" (теза) містить своє заперечення "ніщо" (антитеза) і проходить через "станов-лення" (синтез). Чи поняття "сутність" (теза) і "явище" (антитеза) знаходять свій синтез у понятті "дійсність". Синтез у свою чергу стає початковим пунктом нової тріади. Таким чином, весь Всесвіт розвивається у всіх ас-пектах.
Цей процес, як вважав Г. Гегель, є логічним процесом. Кожна частина з логічною необхідністю з'єднується з будь-лкою іншою частиною. Будь-який аспект реальності, таким чином, грунтується на розумі. Завдання філосо-фії — показати,*що все розумне є дійсним, а все дійсне — р^ -/мк їм. Отже, не існує розриву між досвідом та ідеєю ^ . між розумом і дійсністю. Важливо лише бачити іма-нентну і вічну сутність у тимчасовій і мінливій видимості.
У своєму діалектичному розвиткові ідея, за Гегелем, проходить ряд послідовно висхідних сходин завдяки ру- ( шійній силі суперечності, що веде вперед. Ідея у логіці (тобто на першій сходинці філософської системи) пере-творюється на абсолютну ідею (тезу). На другій сходинці розвитку абсолютного начала ідея виявляє себе зовні, тоб-то у природі. Це — інобуття ідеї (антитеза). На третій схо-динці ідея знову повертається до себе, у сферу духу (син- ' тез).
Трьома основними сходинами духу, що діалектичне розвивається, є: суб'єктивний дух (тобто до категорії по-чуття, мислення і свідомості), антропологія і феноменоло-гія, психологія містить свою антитезу в об'єктивному дусі (тобто право, мораль, моральність), а їх синтезом стає аб-солютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Таким чи-ном, у рамках гегелівської філософії, філософія права яв-ляє собою філософію об'єктивного духу, Діалектичну тріаду об'єктивного духу становлять собою: 1) абстрактне право (теза), 2) мораль (антитеза) і 3) соціальна етика "(синтез).
Для нас насамперед істотно зазначити два моменти: 1) об'єктивний дух — це, за Г. Гегелем, той ступінь роз-витку духу (і всесвітньої історії), коли воля вперше здобу-ває форму реальності, тобто наявного буття у вигляді дер-жавно-правових формоутворень (право, держава/ суспільство). Дух виходить зі своєї суб'єктивності, пізнає і здобуває зовнішню реальність своєї волі, тобто "об'єктив-ність духу входить у свої права"1. Таким чином, у "Філосо-фії права" розвиток об'єктивного духу дається через роз- ^ криття діалектичного руху поняття права: від його : абстрактних форм до конкретних, тобто від абстрактного * права до моралі, а потім до моральності (родини, цивіль-$ ного суспільства і держава).
Як же розглядаються у гегелівському вченні ці три го-ловні рівні розвитку поняття права?
Абстрактне право в Г. Гегеля містить у собі ті права й обов'язки, що належать людським істотам не тому, що вони є громадянами, а просто тому, що вони являють со-
Гегель Г. В. Ф. Знциклоподия философских наук. — М., 1977. — Т. 3. —
бою людські особистості. Ці права поділяються на три групи, а саме: власність, контракт і збиток (делікт і зло-чин). Право власності є результатом вільної волі, оскільки будь-яка річ може бути привласнена певною особою як * засіб задоволення її потреби. Присвоєння є вираженням верховенства волі особи стосовно речей шляхом демонст-рації того, що вони не мають якого-небудь власного при-значення. Однак для Г. Гегеля наслідки права власності, що є результатом дії вільної волі, полягають не в тому, щоб власність була поділена рівно серед людей, а скоріше в тому, що вона має бути розділена нерівно, залежно від різних здібностей і талантів. Антитезою власності є дого-вір, за допомогою якого людина може відмовитися від власності за допомогою акту свободної волі. Збиток — ре-зультат протиставлення індивідом себе загальній волі. Злочин являє собою заперечення права. Метою покарання є відновлення права, чи, іншими словами, відновлення щи-рої волі злочинця, тобто тієї, яка перебуває у згоді з за-гальною волею.
Мораль — антитеза абстрактного права. Мораль, за Г. Гегелем, — це раціональний фактор, а не суб'єктивне почуття. Вона є результатом збитку, завданого індивіду-альною волею, коли вона стає відмінною від загальної во-лі. Мораль полягає в тому, щоб відповідати загальному, коли воля виявляється за допомогою діалектичного проце-су, коли будь-яка воля, що протиставляє себе універсаль-ній волі, є аморальною.
Соціальна етика (моральність) у Г. Гегеля є синтезом абстрактного права і моралі. У свою чергу вона розгор-тається у тріаді: 1) родини, 2) цивільного суспільства, 3) держави. Вони є інститутами, у яких воля індивіда вияв-ляє себе у згоді із загальною волею. Розглянемо коротко погляди Г. Гегеля на ці інститути.
Родина — інститут, заснований на почуттях. Однак у шлюбі дві незалежні особистості втрачають себе для того, щоб злитися в одну особистість, так шлюб стає інститу-том, заснованим на розумі, до якого закоханість не має відношення. %
Цивільне суспільство виникає тоді, коли члени роди-ни здобувають незалежний статус і більше не є частиною родини. Таким чином, суспільство задумане як суспільство
окремих індивідів, що дбають лише про свої специфічні, егоїстичні інтереси, розділене на стани. Таких станів три: сільськогосподарські класи, що залежать від природи; промисловий і комерційний класи, що залежать від своєї роботи і мислення; універсальний, або правлячий, клас, що залежить від розуму. Цивільне суспільство має потребу в правосудді, що регулює стосунки між людьми за допомо-гою опублікованих законів і судів, захищає їх права на добробут за допомогою поліції і формування груп людей в асоціації, які сприяють здійсненню загальних цілей сус-пільства, оскільки їх мета більш універсальна, ніж мета ін-дивіда.
Держава є синтезом родини і цивільного суспільства. Бона розгортається у тріаді: 1) відносини держави до своїх громадян (внутрішня політика чи конституція), 2) відноси-ни держави з іншими державами і 3) перехід держави у світову історію.
У своїй внутрішній політиці держава є втіленням як ін-дивідуальної волі, так і загальної. Тому в її діяльності є три аспекти: загальний (закони), особливий (застосування законів до конкретних справ) і одиничний (монарх). Таким чином, держава не є зовнішньою владою, нав'язаною осо- ; бистості, вона є результатом реалізації універсального ха- і рактеру самої особистості. Держава, таким чином, як вва- ; жає Г. Гегель, є втіленням волі. Вона є вираженням | раціональної волі, а не загальної (чи волі більшості).
У відносинах держави з іншими державами немає об'єктивної сфери загального права. Проблеми в їх відно-синах, які постійно змінюються, у кінцевому підсумку, розв'язуються за допомогою воєн.
У синтезі переходу держави у світ історії дійсна свідо-мість якої-небудь нації, що актуалізує себе через взаємини визначених раціональних розумів, виступає як загальна свідомість у процесі світової історії. Право універсального всесвітнього розуму є верховним правом.
~~ Таким чином, під правом Г. Гегель розуміє не просто цивільне законодавство, а також і мораль, етичне жит-тя і світову історію. Саме тому, що ця концепція права І поєднує знання про те, що він назвав "щирою системою", досліджуючи діалектичні стадії, він вважає, що держава стоїть вище попередніх стадій і є втіленням волі у най-
більш конкретній формі, що підкоряється лише вищій аб-солютній істині світового розуму.
Гегелівське філософське вчення про право було піком в історії об'єктивно-ідеалістичної думки. Весь наступний розвиток філософії права в XIX ст. відбувався за спадною, поступаючись місцем соціології права. Однак невірно ду-мати, що розвиток філософії і науки збігається з розвит-ком ідеологічних і політичних поглядів, що існують у сус-пільстві. Крах філософсько-спекулятивних систем під тиском науково-технічного прогресу та у зв'язку з затвер-дженням у науковому співтоваристві методів об'єктивних оцінок навколишнього світу людини не означає, що ці сис-теми вичерпали свій світоглядний потенціал і стали архів-ним надбанням минулого.
Одним з різновидів правового об'єктивізму зазначено-го періоду є Історична школа. Розглядові цієї школи, а та-кож вченню про право марксизму присвячене наступне питання теми.
