Теоретичні аспекти розмежування двох форм земельних платежів
Теоретичні аспекти розмежування двох форм земельних платежів
Серйозною перешкодою на шляху впровадження ефективних форм пла-ти за володіння і користування землею є нечіткість у визначенні й розмежу-ванні двох важливих категорій — орендної плати і земельного податку. Дуже часто їх уживають як синоніми. До речі, ці категорії так різняться за суттю, в основі якої — відносини власності на землю, що об'єднувати їх в одну руб-рику (плата за землю або платежі за землю) неприпустимо.
Головна з відмінностей полягає в тому, що орендну плату може вносити той, хто орендує що-небудь, у даному разі землю, а податок (йдеться тільки про прямий податок) може стягуватися або з доходу (прибутку), або з майна, яке приносить дохід (прибуток). Одержувати орендну плату може лише влас-ник із зданого в оренду майна, у тому числі й із землі. Податок же належить тільки державі.
Логіка попередніх роздумів дає змогу визначити одну двоєдину базу зе-мельних платежів, яка, з одного боку, об'єднує дві названі вище їхні форми, а з другого — визначає відмінності між ними. Такою базою є земельна рента. Саме вона об'єднує ці даі форми, будучи джерелом фінансування як одної, так і другої. З її допомогою здійснюється реалізація земельних відносин. Спочатку власник стягує земельну ренту як земельний податок. Звідси вини-кають і докорінні відмінності між цими двома формами платежів за землю. Орендна плата завжди первинна, а земельний податок — вторинний. У дано-му разі йдеться не про тих землевласників, котрі самі є землекористувачами.
Орендна плата — це плата за право користування чужою власністю (чу-жою землею). Податок — це примусовий платіж (у даному разі власника) державі на фінансування виконуваних нею функцій. Орендна плата входить до витрат орендатора і, як правило, стягується в повному розумінні земель-ної ренти, земельний податок — тільки частина цієї ренти.
Остання відмінність дає змогу впритул наблизитись до вирішення питання про розмір платежів за землю. Зокрема, оскільки орендна плата за землю визначається повною величиною земельної ренти, її розмір може бути вирахуваний як сукупність абсолютної і диференціальної ренти І.
З огляду на це є помилковою точка зору, за якою натуральний (продо-вольчий) податок стягується на компенсаційній основі і як економічна кате-горія виступає в ролі плати за користування земельними угіддями. Його розмір у грошовому виразі дорівнює сумі рентних платежів (капіталізована сума абсолютної, диференціальної І та II рент). У наведеному випадку пра-
вильним є тільки те, що натуральний податок стягується на компенсаційній основі, тобто що він може стягуватися як компенсація грошового податку. Але як економічна категорія податок не може виступати в ролі плати за користування земельними угіддями. Інакше він підміняв би орендну плату, а це вже інша економічна категорія.
Підміни можливі тільки за командно-адміністративних систем, а наслід-ки цих підмін добре відомі.
Про те, що більшість авторів хоче підмінити орендну плату податком, свідчить також їхнє уявлення про розмір податку як суми рентних платежів, що насправді є розміром орендної плати. Крім цього, не можна не помітити ще однієї помилки, пов'язаної з тлумаченням терміну суми рентних платежів. Під останньою більшість авторів розуміють капіталізовану суму абсолютної, диференціальної І та II рент, хоч відомо, що капіталізована земельна рента — це ціна землі, а не орендна плата і тим більше не земельний податок.
Не можна не зробити зауваження щодо включення в суму рентних пла-тежів диференціальної ренти II. На практиці вона завжди є проблематичним фактором реалізації рентних відносин. Як правило, рента II входить до скла-ду орендної плати лише на момент укладення договору оренди, тут вона, по суті, перетворюється вже в диференціальну ренту І. У період дії договору при фіксованій (відповідно од пайової) орендній платі новостворена дифе-ренціальна рента II привласнюється орендатором. Власник землі, враховую-чи цей факт, завжди прагне скоротити термін здачі землі в оренду. Це най-більша перешкода раціональному землеробству, бо орендатор зазвичай уни-кає всіляких поліпшень і витрат, оскільки не можна сподіватися, що вони будуть цілком використані до закінчення терміну його оренди.
Включати диференціальну ренту II до складу орендної плати можна дво-яко: якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора; якщо поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного (понадцого-вірного) доходу орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в ос-новному за формою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в орендатора диференціальної ренти II у міру її утворення. І все-таки йому віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої) час-тини орендної плати.
Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити диференціаль-на рента II. Принаймні до фіксованої орендної плати вона, як правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.
Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком
на прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці (норма-тиві), яку прийнято законодавством України, — 30%.
Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок мо-жуть вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації сільськогоспо-дарської продукції включають земельну ренту. Причому розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в цінах, а величина податку — тільки відповідною частиною цієї суми (за нормативом). На да-ний момент може скластися така парадоксальна ситуація, коли найрадикаль-ніші законодавчі акти, що дозволяють приватну власність на землю, її орен-ду і т. д., виявляться такими ж недієвими, як і більшість попередніх.
Слід зауважити, що нинішні, реорганізовані в спілки й акціонерні това-риства колгоспи і радгоспи будуть обкладатися податком, але значну частину своєї продукції, як і досі, вони реалізуватимуть у рахунок державного замов-лення за твердими цінами, до яких не входить земельна рента. В цій ситуації виявиться, що стягувати орендну плату і земельний податок не буде з кого.
Але в даному разі земельна власність, яка нічого не дає, не має в еконо-мічному плані ніякої цінності. Тобто створюється ситуація, яку в повсякден-ному житті характеризують так: від чого пішли — до того й прийшли. Цей висновок підтверджується ось чим: якщо ми розглядаємо випадки, коли ка-пітал може вкладатися в землю без платежу за ренту, то з'являється тенден-ція, що всі вони пропонують як не юридичне, так фактичне знищення зе-мельної власності. Іншими словами, власність на землю або знищена, ще не встигнувши з'явитися, або введення її на землю лише продекларовано.
Треба також пам'ятати, що істинний власник землі, хоч би хто виступав у його ролі — ради, приватні особи, асоціації, — не здаватиме її в безкош-товну оренду. Якщо таке стане можливим, це означатиме, що в аграрному секторі ніяких змін не відбулося, а відповідно, й чекати позитивних зрушень немає підстав. Щоб законодавчі акти про землю могли бути ефективно реа-лізовані, необхідно, по-перше, визначити й узаконити існування земельної ренти у всіх її формах, по-друге — забезпечити функціонування таких цін реалізації продукції сільського господарства, які містили б у собі сукупну зе-мельну ренту. Для цього треба значно підвищити конкретні ціни й дозволи-ти реалізацію більшої частини товарної продукції за вільними цінами та створити умови для такої реалізації. При цьому зовсім не виключаються бюджетні інвестиції в аграрний сектор народного господарства, в тому числі із зібраних до бюджету земельних податків із власників та орендних платежів із користувачів землі, особливо для підвищення родючості земель, розвитку соціальної сфери й виробничої інфраструктури.
Чуприна О.В.,
начальник Управління місцевих податків і зборів та неподаткових платежів
СПРАВЛЯННЯ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ: СТАН І ЗАХОДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
За Конституцією України (статті 13 і 14) земля — об'єкт права власності українського народу і основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до норм Закону України від 19 вересня 1996 р. №378/96-ВР "Про плату за землю" (стаття 2) використання землі в Україні платне. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та земле-користувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ді-лянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Цим же законом (стаття 5) визначено, що об'єктом плати за землю є зе-мельна ділянка, яка перебуває у власності або в користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі й землекористувач, у тому числі орендар.
Доцільно звернути увагу й на те, що Земельним кодексом України (стат-тя 27) передбачено припинення права користування землею у разі система-тичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавст-вом України, а також орендної плати у строки, визначені договором оренди.
Наведене вище є основними контурами правового поля, в межах якого має здійснюватися справляння плати за землю. Здавалося б, усе прозоро й зрозуміло, проте практика обчислення та сплати цього платежу виявляє сут-тєві проблеми, які слід враховувати, виправляти і розв'язувати. Останнє зу-мовило необхідність розгляду в ДПА України цього питання і видання нака-зу від 9 жовтня цього року за № 471 "Про стан справляння плати за землю і заходи по удосконаленню цієї роботи", основні вимоги якого слід довести до відома шановних читачів.
Отже, перше питання — позбутися неузгодженостей у чинному законо-давстві та здійснити невідкладні заходи, що сприятимуть безумовному вико-нанню відповідних норм законодавства. Зокрема, йдеться про залучення до оподаткування госпрозрахункових організацій охорони здоров'я, культури й освіти, проведення інвентаризації земельних ділянок (здійснена на 78 %), прискорення завершення грошової оцінки земель населених пунктів (4,9 %) і земель за їх межами (крім сільгоспугідь), а також встановлення меж населе-них пунктів. Всім органам місцевого самоврядування слід своєчасно видати документи на право власності й користування землею, переглянути договори
на оренду землі (враховуючи збільшення ставок податку) з чітким визначен-ням її розмірів, строків сплати і відповідальності платників, а також повноти використання права диференціації ставок земельного податку в населених пунктах.
Є необхідність уточнити розбіжності між показниками земельних діля-нок, які відображають у розрахунках платники податку, і даними, що їх ма-ють землевпорядні органи (розбіжність сягає понад 1,3 млн. га). Отже, плат-никам спільно із землевпорядними органами слід забезпечити чітке, досто-вірне і повсюдне визначення розмірів використовуваних земельних ділянок, а податковим органам на цій основі домогтися повноти обліку платників, недопущення проявів ухилення від сплати земельного податку.
Друге важливе питання — зменшити наявні втрати бюджету через на-дання економічно необгрунтованих пільг юридичним і фізичним особам. Органи місцевого самоврядування цього року надали 1281 платнику — юридичній особі пільги на суму 6,1 млн. грн. та 7,9 тис. платникам — фі-зичним особам на суму 1,2 млн. грн. Так, у Луцьку Волинської області всім землекористувачам надано пільги на 3,9 млн. гривень. У Києві звіль-нені від сплати земельного податку ринки комунальної власності, хоч во-ни й не збиткові.
Слід також з'ясувати доцільність і ефективність надання пільг за чинним законодавством і подати пропозиції щодо їх обмеження. Лише внаслідок пе-регляду пільг для спеціалізованих санаторіїв у Автономній Республіці Крим річні втрати бюджету скоротилися на 2,4 млн. грн. Обсяг таких пільг для фі-зичних осіб перевищує нараховану суму земельного податку на 4,9 млн. грн., або на 19,6 % (нараховано 26,2 млн. грн., сума пільг — 31,1 млн. грн.).
Третє питання — посилити контроль із боку податкових органів за пра-вильністю обчислення платниками земельного податку, забезпечити своєчасну його сплату. З огляду на це є необхідність запровадити системну практику спеціальних ґрунтовних перевірок (на викуплені будівлі й споруди, їх частини, а також у підприємствах і організаціях залізничного транспорту донараховано і стягнено 2,5 млн. грн.).
Подібні перевірки доцільно провести також на підприємствах і в органі-заціях, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку, теле- і радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій, оптової і роздрібної тор-гівлі пально-мастильними матеріалами, юридичних і фізичних осіб, яким на-дано дозволи на розміщення об'єктів торгівлі й сфери побуту тощо. Одно-часно слід перевірити повноту обліку платників орендної плати за землю і правильності визначення в угодах її розмірів (нині обсяг цієї плати стано-вить 16,7 млн. грн., або 2,7 % до надходжень земельного податку), сплати зе-мельного податку за виділені земельні ділянки громадянами, які не прожи-вають на території відповідних рад.
З іншого боку, хиби в обчисленні й сплаті податку поки що масові. У Києві, Одеській і Дніпропетровській областях, в Автономній Республіці Крим, де приділяється належна увага контролю, порушення (неправильне застосування ставок, приховування земельних ділянок від оподаткування, невчасне подання платіжних документів тощо) виявляються у кожному дру-гому-третьому госпоргані.
За 8 місяців поточного року перевірено майже 40 тис. юридичних осіб, порушення зафіксовано у 8 (кожному п'ятому) і донараховано 19,9 млн. грн., або 2 % до бюджетних призначень.
Причин цього чимало, але основна з них — недостатність заходів щодо роз'яснення чинного законодавства через засоби масової інформації й без-посередньо серед платників земельного податку шляхом проведення відпо-відних семінарів, узагальнення найхарактерніших порушень і відкритого ін-формування юридичних і фізичних осіб про те, як уникнути тих чи інших похибок.
Ще одне (четверте) важливе питання у справлянні плати за землю — на-явність тенденції до зростання заборгованості платників перед бюджетом. Станом на 1 вересня нинішнього року недоїмка становить 453 млн. грн., або 44 % від річних бюджетних призначень. Це в першу чергу стосується Дніп-ропетровської, Донецької, Запорізької областей та Києва, де її сума стано-вить 174 млн. грн., або майже 40 % від загальної суми недоїмки, а також тих областей, де питома вага недоїмки до річних бюджетних призначень най-більша: зокрема Черкаської — 80,6 %, Сумської — 79,4 % та Миколаївської -74,9 %. У тому числі недоїмка по фізичних особах становить 3,7 млн. грн., або 12,9 % від нарахованої суми податку.
Необхідно врахувати, що передбачається списання заборгованості по військових формуваннях за 1997 p., а також по підприємствах військово-про-мислового комплексу та Міністерства оборони України. Проте органами міс-цевого самоврядування і їх виконавчими підрозділами в названих областях ще мало вживається заходів щодо зменшення вказаної заборгованості, навіть незважаючи на те, що ці кошти повністю мають надходити до їх місцевих бюджетів і що потреба в цих коштах значна.
Узагальнюючи наведене, хочеться наголосити на тому, що усунення вка-заних і подібних перепон — справа усіх зацікавлених органів, а не лише по-даткових і що в об'єднанні зусиль вбачається можливий успіх у наведенні державного порядку на цій важливій ділянці.
Серйозною перешкодою на шляху впровадження ефективних форм пла-ти за володіння і користування землею є нечіткість у визначенні й розмежу-ванні двох важливих категорій — орендної плати і земельного податку. Дуже часто їх уживають як синоніми. До речі, ці категорії так різняться за суттю, в основі якої — відносини власності на землю, що об'єднувати їх в одну руб-рику (плата за землю або платежі за землю) неприпустимо.
Головна з відмінностей полягає в тому, що орендну плату може вносити той, хто орендує що-небудь, у даному разі землю, а податок (йдеться тільки про прямий податок) може стягуватися або з доходу (прибутку), або з майна, яке приносить дохід (прибуток). Одержувати орендну плату може лише влас-ник із зданого в оренду майна, у тому числі й із землі. Податок же належить тільки державі.
Логіка попередніх роздумів дає змогу визначити одну двоєдину базу зе-мельних платежів, яка, з одного боку, об'єднує дві названі вище їхні форми, а з другого — визначає відмінності між ними. Такою базою є земельна рента. Саме вона об'єднує ці даі форми, будучи джерелом фінансування як одної, так і другої. З її допомогою здійснюється реалізація земельних відносин. Спочатку власник стягує земельну ренту як земельний податок. Звідси вини-кають і докорінні відмінності між цими двома формами платежів за землю. Орендна плата завжди первинна, а земельний податок — вторинний. У дано-му разі йдеться не про тих землевласників, котрі самі є землекористувачами.
Орендна плата — це плата за право користування чужою власністю (чу-жою землею). Податок — це примусовий платіж (у даному разі власника) державі на фінансування виконуваних нею функцій. Орендна плата входить до витрат орендатора і, як правило, стягується в повному розумінні земель-ної ренти, земельний податок — тільки частина цієї ренти.
Остання відмінність дає змогу впритул наблизитись до вирішення питання про розмір платежів за землю. Зокрема, оскільки орендна плата за землю визначається повною величиною земельної ренти, її розмір може бути вирахуваний як сукупність абсолютної і диференціальної ренти І.
З огляду на це є помилковою точка зору, за якою натуральний (продо-вольчий) податок стягується на компенсаційній основі і як економічна кате-горія виступає в ролі плати за користування земельними угіддями. Його розмір у грошовому виразі дорівнює сумі рентних платежів (капіталізована сума абсолютної, диференціальної І та II рент). У наведеному випадку пра-
вильним є тільки те, що натуральний податок стягується на компенсаційній основі, тобто що він може стягуватися як компенсація грошового податку. Але як економічна категорія податок не може виступати в ролі плати за користування земельними угіддями. Інакше він підміняв би орендну плату, а це вже інша економічна категорія.
Підміни можливі тільки за командно-адміністративних систем, а наслід-ки цих підмін добре відомі.
Про те, що більшість авторів хоче підмінити орендну плату податком, свідчить також їхнє уявлення про розмір податку як суми рентних платежів, що насправді є розміром орендної плати. Крім цього, не можна не помітити ще однієї помилки, пов'язаної з тлумаченням терміну суми рентних платежів. Під останньою більшість авторів розуміють капіталізовану суму абсолютної, диференціальної І та II рент, хоч відомо, що капіталізована земельна рента — це ціна землі, а не орендна плата і тим більше не земельний податок.
Не можна не зробити зауваження щодо включення в суму рентних пла-тежів диференціальної ренти II. На практиці вона завжди є проблематичним фактором реалізації рентних відносин. Як правило, рента II входить до скла-ду орендної плати лише на момент укладення договору оренди, тут вона, по суті, перетворюється вже в диференціальну ренту І. У період дії договору при фіксованій (відповідно од пайової) орендній платі новостворена дифе-ренціальна рента II привласнюється орендатором. Власник землі, враховую-чи цей факт, завжди прагне скоротити термін здачі землі в оренду. Це най-більша перешкода раціональному землеробству, бо орендатор зазвичай уни-кає всіляких поліпшень і витрат, оскільки не можна сподіватися, що вони будуть цілком використані до закінчення терміну його оренди.
Включати диференціальну ренту II до складу орендної плати можна дво-яко: якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора; якщо поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного (понадцого-вірного) доходу орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в ос-новному за формою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в орендатора диференціальної ренти II у міру її утворення. І все-таки йому віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої) час-тини орендної плати.
Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити диференціаль-на рента II. Принаймні до фіксованої орендної плати вона, як правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.
Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком
на прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці (норма-тиві), яку прийнято законодавством України, — 30%.
Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок мо-жуть вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації сільськогоспо-дарської продукції включають земельну ренту. Причому розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в цінах, а величина податку — тільки відповідною частиною цієї суми (за нормативом). На да-ний момент може скластися така парадоксальна ситуація, коли найрадикаль-ніші законодавчі акти, що дозволяють приватну власність на землю, її орен-ду і т. д., виявляться такими ж недієвими, як і більшість попередніх.
Слід зауважити, що нинішні, реорганізовані в спілки й акціонерні това-риства колгоспи і радгоспи будуть обкладатися податком, але значну частину своєї продукції, як і досі, вони реалізуватимуть у рахунок державного замов-лення за твердими цінами, до яких не входить земельна рента. В цій ситуації виявиться, що стягувати орендну плату і земельний податок не буде з кого.
Але в даному разі земельна власність, яка нічого не дає, не має в еконо-мічному плані ніякої цінності. Тобто створюється ситуація, яку в повсякден-ному житті характеризують так: від чого пішли — до того й прийшли. Цей висновок підтверджується ось чим: якщо ми розглядаємо випадки, коли ка-пітал може вкладатися в землю без платежу за ренту, то з'являється тенден-ція, що всі вони пропонують як не юридичне, так фактичне знищення зе-мельної власності. Іншими словами, власність на землю або знищена, ще не встигнувши з'явитися, або введення її на землю лише продекларовано.
Треба також пам'ятати, що істинний власник землі, хоч би хто виступав у його ролі — ради, приватні особи, асоціації, — не здаватиме її в безкош-товну оренду. Якщо таке стане можливим, це означатиме, що в аграрному секторі ніяких змін не відбулося, а відповідно, й чекати позитивних зрушень немає підстав. Щоб законодавчі акти про землю могли бути ефективно реа-лізовані, необхідно, по-перше, визначити й узаконити існування земельної ренти у всіх її формах, по-друге — забезпечити функціонування таких цін реалізації продукції сільського господарства, які містили б у собі сукупну зе-мельну ренту. Для цього треба значно підвищити конкретні ціни й дозволи-ти реалізацію більшої частини товарної продукції за вільними цінами та створити умови для такої реалізації. При цьому зовсім не виключаються бюджетні інвестиції в аграрний сектор народного господарства, в тому числі із зібраних до бюджету земельних податків із власників та орендних платежів із користувачів землі, особливо для підвищення родючості земель, розвитку соціальної сфери й виробничої інфраструктури.
Чуприна О.В.,
начальник Управління місцевих податків і зборів та неподаткових платежів
СПРАВЛЯННЯ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ: СТАН І ЗАХОДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
За Конституцією України (статті 13 і 14) земля — об'єкт права власності українського народу і основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до норм Закону України від 19 вересня 1996 р. №378/96-ВР "Про плату за землю" (стаття 2) використання землі в Україні платне. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та земле-користувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ді-лянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Цим же законом (стаття 5) визначено, що об'єктом плати за землю є зе-мельна ділянка, яка перебуває у власності або в користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі й землекористувач, у тому числі орендар.
Доцільно звернути увагу й на те, що Земельним кодексом України (стат-тя 27) передбачено припинення права користування землею у разі система-тичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавст-вом України, а також орендної плати у строки, визначені договором оренди.
Наведене вище є основними контурами правового поля, в межах якого має здійснюватися справляння плати за землю. Здавалося б, усе прозоро й зрозуміло, проте практика обчислення та сплати цього платежу виявляє сут-тєві проблеми, які слід враховувати, виправляти і розв'язувати. Останнє зу-мовило необхідність розгляду в ДПА України цього питання і видання нака-зу від 9 жовтня цього року за № 471 "Про стан справляння плати за землю і заходи по удосконаленню цієї роботи", основні вимоги якого слід довести до відома шановних читачів.
Отже, перше питання — позбутися неузгодженостей у чинному законо-давстві та здійснити невідкладні заходи, що сприятимуть безумовному вико-нанню відповідних норм законодавства. Зокрема, йдеться про залучення до оподаткування госпрозрахункових організацій охорони здоров'я, культури й освіти, проведення інвентаризації земельних ділянок (здійснена на 78 %), прискорення завершення грошової оцінки земель населених пунктів (4,9 %) і земель за їх межами (крім сільгоспугідь), а також встановлення меж населе-них пунктів. Всім органам місцевого самоврядування слід своєчасно видати документи на право власності й користування землею, переглянути договори
на оренду землі (враховуючи збільшення ставок податку) з чітким визначен-ням її розмірів, строків сплати і відповідальності платників, а також повноти використання права диференціації ставок земельного податку в населених пунктах.
Є необхідність уточнити розбіжності між показниками земельних діля-нок, які відображають у розрахунках платники податку, і даними, що їх ма-ють землевпорядні органи (розбіжність сягає понад 1,3 млн. га). Отже, плат-никам спільно із землевпорядними органами слід забезпечити чітке, досто-вірне і повсюдне визначення розмірів використовуваних земельних ділянок, а податковим органам на цій основі домогтися повноти обліку платників, недопущення проявів ухилення від сплати земельного податку.
Друге важливе питання — зменшити наявні втрати бюджету через на-дання економічно необгрунтованих пільг юридичним і фізичним особам. Органи місцевого самоврядування цього року надали 1281 платнику — юридичній особі пільги на суму 6,1 млн. грн. та 7,9 тис. платникам — фі-зичним особам на суму 1,2 млн. грн. Так, у Луцьку Волинської області всім землекористувачам надано пільги на 3,9 млн. гривень. У Києві звіль-нені від сплати земельного податку ринки комунальної власності, хоч во-ни й не збиткові.
Слід також з'ясувати доцільність і ефективність надання пільг за чинним законодавством і подати пропозиції щодо їх обмеження. Лише внаслідок пе-регляду пільг для спеціалізованих санаторіїв у Автономній Республіці Крим річні втрати бюджету скоротилися на 2,4 млн. грн. Обсяг таких пільг для фі-зичних осіб перевищує нараховану суму земельного податку на 4,9 млн. грн., або на 19,6 % (нараховано 26,2 млн. грн., сума пільг — 31,1 млн. грн.).
Третє питання — посилити контроль із боку податкових органів за пра-вильністю обчислення платниками земельного податку, забезпечити своєчасну його сплату. З огляду на це є необхідність запровадити системну практику спеціальних ґрунтовних перевірок (на викуплені будівлі й споруди, їх частини, а також у підприємствах і організаціях залізничного транспорту донараховано і стягнено 2,5 млн. грн.).
Подібні перевірки доцільно провести також на підприємствах і в органі-заціях, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку, теле- і радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій, оптової і роздрібної тор-гівлі пально-мастильними матеріалами, юридичних і фізичних осіб, яким на-дано дозволи на розміщення об'єктів торгівлі й сфери побуту тощо. Одно-часно слід перевірити повноту обліку платників орендної плати за землю і правильності визначення в угодах її розмірів (нині обсяг цієї плати стано-вить 16,7 млн. грн., або 2,7 % до надходжень земельного податку), сплати зе-мельного податку за виділені земельні ділянки громадянами, які не прожи-вають на території відповідних рад.
З іншого боку, хиби в обчисленні й сплаті податку поки що масові. У Києві, Одеській і Дніпропетровській областях, в Автономній Республіці Крим, де приділяється належна увага контролю, порушення (неправильне застосування ставок, приховування земельних ділянок від оподаткування, невчасне подання платіжних документів тощо) виявляються у кожному дру-гому-третьому госпоргані.
За 8 місяців поточного року перевірено майже 40 тис. юридичних осіб, порушення зафіксовано у 8 (кожному п'ятому) і донараховано 19,9 млн. грн., або 2 % до бюджетних призначень.
Причин цього чимало, але основна з них — недостатність заходів щодо роз'яснення чинного законодавства через засоби масової інформації й без-посередньо серед платників земельного податку шляхом проведення відпо-відних семінарів, узагальнення найхарактерніших порушень і відкритого ін-формування юридичних і фізичних осіб про те, як уникнути тих чи інших похибок.
Ще одне (четверте) важливе питання у справлянні плати за землю — на-явність тенденції до зростання заборгованості платників перед бюджетом. Станом на 1 вересня нинішнього року недоїмка становить 453 млн. грн., або 44 % від річних бюджетних призначень. Це в першу чергу стосується Дніп-ропетровської, Донецької, Запорізької областей та Києва, де її сума стано-вить 174 млн. грн., або майже 40 % від загальної суми недоїмки, а також тих областей, де питома вага недоїмки до річних бюджетних призначень най-більша: зокрема Черкаської — 80,6 %, Сумської — 79,4 % та Миколаївської -74,9 %. У тому числі недоїмка по фізичних особах становить 3,7 млн. грн., або 12,9 % від нарахованої суми податку.
Необхідно врахувати, що передбачається списання заборгованості по військових формуваннях за 1997 p., а також по підприємствах військово-про-мислового комплексу та Міністерства оборони України. Проте органами міс-цевого самоврядування і їх виконавчими підрозділами в названих областях ще мало вживається заходів щодо зменшення вказаної заборгованості, навіть незважаючи на те, що ці кошти повністю мають надходити до їх місцевих бюджетів і що потреба в цих коштах значна.
Узагальнюючи наведене, хочеться наголосити на тому, що усунення вка-заних і подібних перепон — справа усіх зацікавлених органів, а не лише по-даткових і що в об'єднанні зусиль вбачається можливий успіх у наведенні державного порядку на цій важливій ділянці.
