Зміст і значення протокольної форми досудової підготовки матеріалів
Зміст і значення протокольної форми досудової підготовки матеріалів
протягом цього періоду становлення кримінально-процесуального законодавства колишнього СРСР не раз звертались до ідеї кримінально-процесуальних форм. Здебільшого вона зводилась до процесуального спрощення, а іноді – до відверто нігілістичного ставлення до процесуальних форм. Показовим щодо цього є спеціальний циркуляр Народного Комісаріату юстиції РРФЕР №93 від 5 червня 1929р. «Про спрощення кримінального процесу, який під приводом оперативного розслідування та посилення боротьби зі злочинністю відмінив обов’язкове винесення постанови, а натомість мав оформлятися дозвіл у вигляді резолюції прокурора, слідчого чи працівника міліції по скаргах, заявах, що надійшли.
Таку практику активно підтримували на сторінках юридичної преси в 20-х - на початку 30-х років, під явно ідеологічним гаслом: «Мінімум форми, максимум класової суті». Ця обставина, у свою чергу, стала поштовхом до появи численних пропозицій про відмову від докладної регламентації слідчих дій. Однак перша Всесоюзна нарад прокурорських і слідчих працівників (квітень 1934р.) рішуче засудила процесуальне спрощення, наголосила на необхідності якнайсуворішого додержання процесуальних норм, висунула вимогу ліквідувати шкідливі наслідки циркуляра №93. порушувати кримінальні справи, як зазначалося в народі, потрібно тільки за наявності приводу і підстав, перелічених у законі, з обов’язковим винесенням мотивованої постанови. Свого подальшого розвитку ця тенденція набула у вказівках Пленуму Верховного Суду «Про необхідність найсуворішого додержання судами кримінально-процесуальних норм» від 7 червня 1934р. та в листі Прокурора СРСР «Про якість розслідування» від 13 серпня 1934р. Слід зазначити, що на той час у науці існувала думка про надання органам розслідування більшої свободи при визначенні засобів збирання і перевірки доказів на основі загальних принципів кримінального процесу. Ця думка була досить революційною для свого часу і залишається актуальною й нині, зокрема щодо протокольної форми досудової підготовки матеріалів у кримінальному судочинстві. Як правильно зазначають О.В. Баулін і
О.І. Поповченко, тенденція диференціації кримінально-процесуальних норм дістала своє законодавче закріплення як у перших кримінально-процесуальних закріплених, прийнятих після жовтня 1917р., так і в подальших. Це позначилось на правовій регламентації форм, що істотно спрощувались, а, отже, відповідно і прискорювали кримінальний процес. До них належали такі форми: чергова камера народного суду; судовий наказ. Коваленка Є.Г. «Кримінальний процес України» К. – 2003р. 534 – 535с.
Чергова камера народного суду включає в себе: заочний розгляд, безпосередній виклик до суду, негайне приведення обвинуваченого до суду.
Заочний розгляд.
Норми, що регламентували це провадження, належали до тієї категорії кримінальних справ, де явка підсудного була не обов’язковою, і стосувалися злочинів, які за своїм юридичним характером були нескладними, а покарання за них могли бути призначені порівняно легкі.
Безпосередній виклик до суду.
Цей захід характеризувався тим, що справа стосовно особи, чия особистість була встановлена, розглядалась в односудовому засіданні, якому не передувало попереднє розслідування.
Негайне приведення обвинуваченого до суду.
До цього заходу вдавались у тих випадках, коли особа суб’єкта, затриманого на місці скоєння злочину, не була встановлена, коли були підстави передбачати, що він може втекти або знищити сліди скоєння злочину; а також коли застосована до нього в подальшому санкція могла бути не нижчою як тюремне ув’язнення. При цьому затримана особа протягом доби з моменту затримання мала бути доставлена до суду з письмовим повідомленням про скоєння протиправного діяння та з наявними речовими доказами.
До обов’язків мирового судді входило провести невідкладний допит правопорушників і свідків. Якщо обставини справи були достатньо зрозумілими для судді, то вирок виносився на загальних підставах. У тому разі, коли засуджений погоджувався з призначеним вироком, то цей вирок набув чинності відразу, але за умови, що засуджений відмовлявся від опротестування вироку. Коли ж подібної згоди від засудженого не надійшло, вирок міг бути оскаржений в апеляційному порядку протягом трьох діб з дня його проголошення.
Судовий наказ.
Цей процесуальний порядок застосовувався по злочинах, за скоєння яких закон передбачав покарання у вигляді позбавлення волі строком до трьох місяців або грошового штрафу (на розсуд мирового судді). Однією з умов застосування цієї процедури було визнання мировим суддею поданих доказів для розгляду справи в судовому порядку.
Виняток становили справи:
які могли закінчитися примиренням сторін;
коли міг бути подальший цивільний позов;
по яких мали застосовуватись заходи щодо відшкодування шкоди, завданої протиправними діяннями.
Судовий наказ виголошувався у публічному засідання після доповіді по справі протягом доби з часу надходження справи. Обвинувачений і обвинувач, які з’явились на розгляд справи без попереднього виклику судді, допускалися до подання пояснень. Судовий наказ виголошувався і після винесення негайно надсилався посадовим особам та органам, що порушили справу, а також засудженому. Якщо протягом семидобового строку від зазначених осіб не надходило клопотань про судовий перегляд справи, судовий наказ набував чинності. Наявність зазначеного клопотання, поданого обвинуваченим, тягла за собою обов’язковість його присутності в судовому засідання. Це стосувалось і захисника. У разі нез’явлення зазначених учасників процес суддя. Не проводячи нового розгляду, залишав судовий наказ у силі. О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольн форма досудової підготовки матеріалів» К.-1997р. ст.. 4-5,6
Попри недосконалість судовий наказ та чергова камера народного суду застосовувались досить довго і лише наприкінці 40-х років були вилучені з кримінального процесу. І не тільки тому, що виявились непридатними в кримінально-процесуальній системі, а й через їх компрометацію за часів культу особи.
Деякі процесуалісти, наприклад, П.Ф. Шашкевич, В.Г. Басков,
Р.С. Абдурахманов та інші, висувають і обґрунтовують точку зору, що поряд із загально розгорнутою формою кримінального процесу повинна існувати і стисла, спрощена процесуальна форма для справ простих. По яким факт злочину і вчення якого певною особою не викликає сумнівів. Цю теорію і було покладено в основу двох головних нормативно правових актів, якими було впроваджено протокольну форму досудової підготовки матеріалів6 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про посилення відповідальності за хуліганство» від 26 липня 1966р. і Указу президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985р., яким до КПК України було введено главу VII «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». При обґрунтуванні спрощеної форми процесу її прихильники перш за все наголошують на перевагах організаційного характеру, на принципі «економії процесуальних засобів».
Але, незважаючи на обґрунтування вказаними та іншими авторами необхідність спрощеної форми провадження по деяких справах, з цього приводу є пропозиції М.С. Строговича, який категорично виступав проти спрощення кримінально-процесуальної форми цілком однозначно висловивши свою думку: «Пропозиції про диференціацію форми кримінального процесу, що стали приводом до дискусії, мають повністю визначений характер і йдуть у певному напрямку: спрощення різних процесуальних форм та інститутів, ліквідації тих чи інших передбачених чинним законодавством процесуальних дій, скорочення тих чи інших процесуальних гарантій». Автор зазначав, що «диференціація процесуальної форми можлива і в іншому напрямку: для більшої повноти та об’єктивності дослідження обставин по складним справам посилити процесуальні гарантії, встановити для них більш складні форми». Поваленко Є.Г. «Кримінальний процес України». Навч.посібн. – К.2003р. ст.537
Провадження справи про злочин, скоєний в умовах очевидності, як відомо, потребує для його розкриття значно менше затрат людських і матеріальних ресурсів. Тому доцільно погодитись з позицією прибічників протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яка свого асу була висловлена такою формулою: «Для чого ускладнювати це провадження, якщо однієї й тієї самої мети – встановлення істини – можна досягти простішими засобами?» доцільно згадати тут і аргументацію Шашкевича П.Ф., що прозвучала під час згаданої дискусії, актуальну, як показав час, і на сьогодні: «Зараз, коли необхідне всебічне посилення поступальності, оперативності та ефективності в боротьбі зі злочинністю, надзвичайно важливо вилучити з процесуальної форми усе зайве, усе, що без потреби ускладнює процес і може бути заміненим іншими, економічними процесуальними засобами, що достатнього гарантують відповідне здійснення правосуддя». О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». К. 1997р. ст..10
Однак, незважаючи на те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів без порушення кримінальної справи і провадження дізнання вказаним законом поширювалась лише на два склади злочину – дрібна крадіжка державного або громадського майна і хуліганство без обтяжуючих обставин, - вже тоді розпочалась теоретична дискусії щодо процесуальної природи протокольної форми та доцільності її введення до судочинства. В 1974р. в Інституті держави і права Академії наук СРСР відбулася конференція, присвячена цій проблемі, що не розставили всі крапки на «і», а лише продовжила дискусію щодо впровадження протокольної форми. Заперечуючи доцільність введення протокольної форми, деякі науковці наголошували, що «диференціація судочинства допустима, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій, більшу деталізацію процесуальних форм». Поваленко Є.Г. «Кримінальний процес України» Навч.посібник.-К.2005.ст.537
Проте, ряд інших учасників конференції, як вчених, так і практичних працівників правоохоронних органів доводили, що характер скоєння злочинів, очевидність їх юридичної оцінки ні в кому разі не призведуть до «руйнування» кримінально-процесуального законодавства. Якщо очевидною є винність, особа, яка скоїла злочин, якщо правопорушника затримано на місці злочину або немає потреби проводити дізнання чи попереднє слідство, то не повинно бути ніяких перешкод до протокольної форми підготовки матеріалів, втіленні її у кримінальний процес. О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів»К.1997р. ст.10
Диференціацію кримінального судочинства виправдана лише тоді, коли вона встановлює такий процесуальний порядок провадження по матеріалах, що повністю забезпечує реалізацію прав і обов’язків особам, які беруть у ньому участь. Введення спрощеного порядку провадження у кримінальних справах буде доцільним у практичному плані тоді, коли воно сприятиме зміцненню законності в державі, скорочуватиме час з моменту вчинення злочину до застосування покарання до винного, чим буде виконане основне завдання кримінального судочинства зі швидкого й повного розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинний не був покараний (ст.2 КРК).
Як правильно зазначив С,М, Страхівський, відступи від загальної процедури при протокольній формі не порушують єдності порядку кримінального судочинства, оскільки не заперечують процесуальних принципів і спрямовані на здійснення завдань. Що є єдиними для всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Це досягається завдяки тому, що визначення, за допомогою яких утворюються спрощення досудової формі, не поширюються судові стадії, де всі принципи кримінального процесу повністю реалізуються.
Практика підтвердила життєздатність такого підходу до протокольної форми, і це призвело до того, що законодавець в 1985р. ввів протокольну форму до КПК УРСР. У подальшому перелік складів злочину, на які поширювалась протокольна форма, було розширено, і здійснювалось таке провадження щодо більш тридцяти складів злочинів. Однак на сьогоднішній день їх число зменшилось до двадцяти двох.
Отже, введення спрощеного і прискореного порядку кримінального судочинства з урахуванням тенденційності злочину і складності з’ясування його обставин поряд з існування більш складніших форм, якими є дізнання і досудове слідство, є значним кроком уперед у напрямі раціоналізації кримінального процесу. Адже це дозволило значно підвищити ефективність судового правозастосування, завдяки наближенню покарання до моменту вчинення злочину, розвантажити слідчий апарат і зосередити зусилля слідчих на розкритті та розслідуванні більш складних і суспільно небезпечних діянь. Крім того, значне скорочення викликів громадян для участь в слідчих діях (в тому числі як понятих) веде до зниження витрат робочого часу, що є особливо істотним у сфері матеріального виробництва.
Якщо ж злочин є більш складним і обставини його вчинення неможливо встановити за допомогою простих процесуальних дій, законодавець дозволяє порушити кримінальну справу і провести дізнання. Наприклад, злочин вчинено кількома особами і встановити всіх співучасників без провадження слідчих дій неможливо. Разом з тим неприйнятним є твердження, що спрощення кримінального судочинства, відмова від досудового розслідування злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, завжди є ослабленням процесуальних гарантій.
У процесуальній літературі існують різні точки зору щодо поняття протокольної форми. Одні автори вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою самосійну форму досудового розслідування (Д.В. Фамін), що входить до стадії порушення кримінальної справи, але є не розслідуванням, а лише перевіркою обставин вчиненого злочину (В.Л. Власов, В.В. Шимановський).
На думку інших. Вона має елементи досудового розслідування обставин вчиненого злочину і здійснюється у форму скороченого дізнання (Г.В, Ольшевський, О.О. Чувальов, І.Д. Перлов).
Існує також погляд, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це спрощена процедура досудового діловодства, а також одні із форм дізнання, що здійснюється без порушення кримінальної справи засобами і методами, що характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.
О.В. Баулін, А.М. Денисюк, О.І, Поповченко, С.М. Стахівський вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це не різновид дізнання і досудового розслідування і не зменшення провадження. Вона є самостійною процесуальною формою встановлення обставин вчиненого злочину, що характеризується спеціальними ознаками, які відрізняють її від дізнання та слідства.
Недаремно законодавець присвятив протокольній формі, досудової підготовки матеріалів, окремий розділ у КПК, а не включив її до глави 10 «Дізнання» чи до глави ІІ «Основні положення досудового слідства».
Розглянувши аргументи «за» прискорену форму провадження у кримінальному процесі і «проти» неї, можна прийти до висновку, що її існування в сучасному законодавстві об’єктивно зумовлене. Які ж причини спонукають законодавця звертатися до такої процесуальної форми?
Їх кілька.
Насамперед, це динаміка і структура злочинності, які потребують введення згаданих проваджень з метою прискорення провадження і вирішення справ з певних видів злочинів. Адже не стільки суворість покарання, скільки його неминучість і темпи розслідування запобігають скоєнню нових злочинів.
Ще з часів Аристотеля відомо, що проблеми правової природи і суті злочину, причини злочинності; заходи, що їх необхідно вживати для запобігання цьому явищу, мають так званий публічний та економічний характер.
Є категорія діянь, злочинний характер яких визначається законодавцями різних держав залежав від їх суспільної небезпеки в соціально-економічній системі або в конкретний період її розвитку. Провадження протокольної форми пов’язано зі злочинами, що не становлять великої суспільної небезпеки. Зазначену категорію виділяють законодавчі більшості європейських держав. Однією з її характерних особливостей є те, що здебільшого такі злочини межують з адміністративними проступками. До згаданої категорії відносять, наприклад, ?????14 забороненими вадами підприємницької діяльності.
Потрібно, не відступаючи від вимог закону, швидко та ефективно розслідувати нескладні злочини, щоб основні сили і засоби п правоохоронних органів сконцентрувались на розслідуванні серйозних. Коваленко Є.Г. «Кримінальний процес України». Нав.посібн.К.1997р.с.538-540.
До важливих факторів, які зумовлюють застосування прискорених процесуальних форм у законодавстві країн далекого зарубіжжя, без сумніву, належать наявність норм, що регламентують прискорення провадження. Насамперед тут мається на увазі те, що прискорення провадження по менш тяжких справах значно підвищує загальнопривентивний вплив застосовуваного судом покарання, а також реально підвищує роль і значення суду як органу кримінального правосуддя, оскільки при судовому розгляді справ прискореного провадження більшою мірою, ніж звичайно, забезпечуються умови для безпосереднього дослідження доказів, зазначених у справі і для виявлення активності суду у встановленні обставин справи.
Історія становлення і розвитку інституту прискореного провадження у кримінальному процесі як у нашій державі, так і в зарубіжних країнах переконує в необхідності подальшого удосконалення процесуальної форми. Поки що не існує єдиної. Теоретично обґрунтованої і практично вивіреної моделі прискореного провадження.
Міжнародний юридичний досвід показує, що перед законодавцем неминуче постає питання, як створити таку процесуальну форму, яка б враховувала новітні досягнення процесуальної науки, організаційної та криміналістичної техніки і могла б забезпечити глибокий і швидкий розгляд справ, що сприяло б:
максимальному наближенню покарання до моменту скоєнь злочину;
посиленню профілактичного впливу процесуальних форм судопровадження;
забезпеченню оптимальних умов для здійснення провадження;
оперативності, економічності, раціональності кримінального процесу.
Такий підхід може забезпечити розробку нормативних положень, які регламентували б прискорене провадження на рівні, що відповідає основним тенденціям сучасної світової процесуальної культури. О.І. Поговченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». – К.1997р.ст.
Провадження досудової підготовки матеріалів
у протокольній формі.
Більшість злочинів, досудова підготовка матеріалів яких провадиться за протокольною формою, здійснюється в умовах очевидності. Застосування протокольної форми не становить великих труднощів, якщо, звичайно, правильно керуватись законодавством.11 О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів» К.-1997р.ст.14
Протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це спрощена процедура досудового діловодства, яка застосовується щодо очевидних злочинів, що не становлять складності в вирішенні питань досліджування та не мають великої суспільної небезпеки, і яка покликана забезпечити оптимальну процесуальну економію та можливість судового розглу у таких справах. Введення та розширення сфери застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів здійснене з мтою зменшити навантаження на слідчий апарат та зосередити його зусилля на розслідування більш тажких злочинів. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з форм дізнання, яке провадиться без порушення кримінальної справи засобами та методами, які характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.22 Терташник В.М, «Кримінально-процесуальне право України».-К., 2005 ст.1006
Підставами для застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів є наявність достатніх даних, що свідчать про вчинення злочину, перелічених у ст..425 КПК, це:
зараження венеричного хворобою (ч.1.ст.133КК);
Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст.164 КК);
крадіжка ( ч. 1 ст. 185 КК);
грабіж (ч. 1 ст. 186 КК);
викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх облад-нання (ч. 1 ст. 188 КК);
шахрайство (ч. 1 ст. 190 КК);
умисне знищення або пошкодження майна (ч. І ст. 194 КК);
порушення порядку заняття господарською та бан-ківською діяльністю (ч. 1 ст. 202 КК);
заняття забороненими видами господарської діяль-ності (ч. 1 ст. 203 КК);
фіктивне підприємництво (ч. 1 ст. 205 КК);
ухилення від сплати податків, зборів, інших обо-в'язкових платежів (ч. 1 ст. 212 КК);
порушення порядку здійснення операцій з метало-брухтом (ч. 1 ст. 213 КК);
обман покупців та замовників (ч. 1 ст. 225 КК);
фальсифікація засобів вимірювання (ч. 1 ст. 226 КК);
знищення або пошкодження лісових масивів (ч. 21 ст; 245 КК);
незаконна порубка лісу (ст. 246 КК);
порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК);
незаконне полювання (ч. 1 ст. 248 КК);
незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ч. 1 ст. 249 КК);
проведення вибухових робіт з порушенням правил |охорони рибних запасів (ст. 250 КК);
хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК);
порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).
При очевидності вчинення вказаних фактів злочину [протокольне провадження здійснюють, як правило, дільничні інспектори міліції, дізнавачі, оперативні уповноважені карного розшуку та інші працівники органів внутрішніх справ.
Діяльність органів ОВС, які готують протокольну форму досудової підготовки матеріалів, може розпочатись тільки за певних обставин.
По-перше, це наявність одного з приводів і пістав до порушення кримінальної справи, включення до переліку ст.94 КПК і оформлених відповідно до статей 95 і 96 КПК та вимог наказу МВС України «Про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди» від 26 листопада 1991р. №500.
По-друге, наявність відповідної вказівки начальника органу дізнання конкретному працівникові щодо підготовки протокольної форми за матеріалами, що зареєстровані в книзі обліку заяв і повідомлень про злочини і пригоди. Але на практиці досить часто начальний органу дізнання дає вказівку щодо підготовки протокольної форми не конкретному виконавцеві, а начальнику структурного підрозділу, який в свою чергу дає відповідну вказівку своєму підлеглому.
Це пов’язано з тим, що в системі МВС України передбачений відомчий контроль за процесом підготовки протокольної форми, оскільки особа, що здійснює досудову підготовку матеріалів, погоджує своє рішення з начальником структурного підрозділу (наприклад, дізнавач – з начальником відділення дізнання) до направлення матеріалів протокольного провадження начальнику органу дізнання для затвердження.
У КПК України не встановлено, в який формі дається доручення щодо здійснення протокольного провадження. А у практичній діяльності органів дізнання застосовуються дві форми такого доручення:
1. розпорядження начальника органу дізнання на бланку доручення, в якому крім вказівки про протокольне провадження зазначається також дата, до якої необхідно зібрати матеріали і подати їх начальнику для розгляду;
2. письмове розпорядження начальника органу дізнання про здійснення протокольного провадження, дане на документах, які за своєю суттю є приводами для порушення кримінальної справи: протоколах заяв про вчинений злочин, протоколах явок з повинною, рапортах працівників органу дізнання, які безпосередньо виявили ознаки злочину, тощо.33 Є.Г. Коваленко «Кримінальний процес України»: Навч.посіб.К.2005р. ст..540-542.
Діяльність органу дізнання з реалізації протокольної форми можна поділити на такі етапи:
прийняття, реєстрація і розгляд заяви або повідомлення про злочин;
перевірка повідомлення про злочин, що включає в себе збирання доказів, встановлення обставин злочину і взяття у правопорушника зобов’язання про з’явлення;
складання і підписання протоколу особою, яка здійснювала досудову підготовку матеріалів;
вивчення матеріалів та протоколу начальником органу дізнання;
затвердження протоколу начальником органу дізнання;
ознайомлення правопорушника з матеріалами та протоколом;
порушення прокурором кримінальної справи та вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод учасників процесу;
складання прокурором обвинувального висновку;
направлення протоколу та всіх матеріалів справи до суду.
Строк протокольної форми досудової підготовки матеріалів встановлено 10 днів. У виняткових випадках цей строк може бути продовжено до 20 днів відповідним прокурором.
Початок протокольного провадження збігається з моментом надходження до органу дізнання заяв та повідомлень про злочини, перелічені в ст. №25 КПК України. Після їх реєстрації заяви та повідомлення як привід до порушення справи передаються начальнику органу дізнання, який приймає рішення про провадження дізнання шляхом протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Предмет доказування є єдиним для всіх видів досудового провадження, і закон не містить будь-яких винятків щодо протокольної форми. Тут, як і під час розслідування, мають бути всебічно, повно та об’єктивно встановлені всі обставини вчиненого злочину, з’ясована шкода, заподіяна злочином, дослідженні причини та умови, які сприяли вчиненню злочину.
При протокольній формі досудової підготовки матеріалів заборонено провадити будь-які слідчі дії, за винятком огляду місця події.
Огляд місця події провадиться органом дізнання відповідно до встановленої процедури.
Речові докази і документи можуть бути отримані шляхом їх витребування без провадження виїмки.
Предмети документи можуть бути надані також правопорушником або очевидцями вчиненого злочину.
При протокольній формі досудової підготовки матеріалів неприпустимі будь-які заходи процесуального примусу, включаючи привід очевидця для давання пояснень. Тут не передбачено ані освідування, ані впізнання, ані затримання. Навіть не передбачається проведення експертизи. Якщо необхідно здійснити будь-які дослідження речових доказів або документів, то вони провадяться як попередні поза експертні дослідження. Довідка про результати таких досліджень може бути приєднана до справи і мати значення доказів у розумінні документів.
Дослідження тіла живої людини може бути здійснене в рамках медичного освідування, яке провадиться самостійно спеціалістом.
Як докази можуть бути використані матеріали, отримані органами адміністративної юрисдикції. У необхідних випадках можуть бути отримані довідки про стан здоров’я, про необхідність лікування від алкоголізму або наркоманії, витребувавши характеристики та інші матеріали.44 Терктишеник В.М. «Кримінально-процесуальне право України».-К.2003р.в
У справах про злочини, вказані в ст..1125 КПК, органи дізнання не пізніше як із десятиденним строком повинні провести такі дії:
1. встановити обставини вчиненого злочину та особу правопорушника;
2. одержати пояснення від правопорушника, очевидців та ін. осіб. Пояснення можуть висвітлювати різні питання, пов’язані з обставинами вчиненого злочину, характером та розміром заподіяної злочином шкоди.
3. витребувати довідку про наявність або про відсутність судимості у правопорушника;
4.витребувати характеристику з місця роботи або на-вчання правопорушника;
5. встановити і витребувати інші матеріали, що мають значення для розгляду справи в суді.
У правопорушника відбирається зобов'язання з'явити-ся за викликами органів дізнання прокурора і суду та по-відомити їм про зміну місця проживання.
Як уже зазначалося, в ст. 426 КПК перелічені деякі права та обов'язки правопорушника, однак поняття правопорушника як учасника протокольного провадження закон не дає, тому в юридичній літературі є різні думки з цього питання.
Наприклад, В. М. Тертишник зазначає, що правопо-рушник — це особа, щодо злочинних дій якої проводиться досудова підготовка матеріалів1. А. Г. Шиян, А. П. Чер-ненко стверджують, що правопорушник — це особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, включене до пере-ліку ст. 425 КПК, встановлення обставин якого і дано! особи здійснюється у визначеному кримінально-процесу-альним законом порядку. О.В. Баулін та
О. І. Половченко визначають правопорушника як особу, щодо якої го-тується протокольна форма досудової підготовки матері-алів зі своїми правами й обов'язками.
А також усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21 КУ). Зокрема кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований боа триматись під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснення його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ст.29 КУ).
На думку Є.Г. Коваленка, керуючись презумпцією невинуватості «стверджувати, що правопорушник – це особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння» можна тільки після того, як вступив у законну силу обвинувальний вирок суду.
Правопорушник не користується послугами захисника. Йому не пред’являється обвинувачення. До нього не застосовуються заходи примусу та запобіжні заходи. Він не може бути затриманий.
Органи дізнання повинні витребувати довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника.
Довідка про наявність чи відсутність судимості повинна бути витребувана одразу ж після початку цього провадження. Відповідний запит виходить від особи, що здійснює підготовку матеріалів. На запиті робиться відповідна позначка про терміновість його виконання. Для витребування довідки про наявність чи відсутність судимості використовується спеціальний бланк, на якому вказуються відомі дані про правопорушника. Довідка підписується особою, що здійснює перевірку. Оформлена таким чином вона набуває сили процесуального документу.
Важливо також витребувати у відповідних організаціях різні документи, які мають значення для розгляду справи в суді, наприклад, про вартість викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо.
При протокольній формі досудової підготовки матеріалів у правопорушника відбирається зобов’язання з’явитися за викликами органу дізнання і суду та повідомити їм про зміну місця проживання. Правопорушнику має бути роз’яснено, що недодержання ним вказаного зобов’язання може потягти за собою порушення проти нього кримінальної справи та застосування запобіжного заходу. Можливість тих самих наслідків. Роз’яснюється правопорушнику і в разі його відмови дане зобов’язання про з’явлення; відмітка про відмову робить на бланку зобов’язання та завіряється особою, яка здійснює провадження. Фізичні та юридичні особи, які ??? в результаті злочину збиток, не визнаються потерпілими та цивільними позивачами, отже, і не наділяються правами цих учасників процесу.
Особа, якій злочином заподіяно шкоди, визнається потерпілою в разі віддання правопорушення до суду, аналогічно вирішується питання і щодо цивільного позивача.
Орган дізнання завершує провадження, коли зібраних матеріалів достатньо для порушення кримінальної справи.
Подальший розвиток процесу передбачає такі процесуальні дії:
складання протоколу про обставини вчиненого злочину;
розгляд матеріалів та затвердження протоколу начальником органу дізнання;
ознайомлення правопорушника з протоколом та матеріалами;
розгляд матеріалів та порушення (відмова в порушенні) кримінальної справи прокурором;
складання обвинувального висновку;
направлення матеріалів протокольного провадження до суду або повернення органу дізнання.
Протокол, яким закінчується провадження, складається із вступної, описової, резолютивної частин.
У вступні частині зазначаються: місце і час складання протоколу; особа, яка склала протокол.
В описовій частині стисло викладаються обставини вчиненого злочину (час. Місце. Спосіб, мотиви. Наслідки та інші суттєві обставини), а також фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і ???? правопорушника, та кваліфікація злочину.
Резолютивна частина призначаються для викладення рішення за матеріалами в цілому.
Викладаються дані про особистість правопорушника (вказуються прізвище, ім’я, по батькові. Число, місяць та рік, місце народження, національність, місце проживання та робота), про те, чи притягався він раніше до кримінальної відповідальності, дається юридична оцінка та кваліфікація його дій.
До протоколу додаються матеріали «зібрані в процесі досудової підготовки: пояснення правопорушника, очевидців та ін. осіб, довідки про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристика його з місця роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. Приєднується також список осіб, які підлягають виклику до суду.
Якщо в ході протокольного провадження з’ясується, що правопорушник є неповнолітнім, то в такому разі орган дізнання має порушити кримінальну справу, за якою провадиться розслідування. Оскільки згідно з ч.2 ст.3 КПК України у справах про злочини неповнолітніх є обов’язковим попереднє слідство.
Після затвердження начальником органу дізнання протокол і документи, які додаються до нього в підшитому та пронумерованому вигляді, а також предмети, вилучені в ході провадження, з описом пред’являються правопорушнику для ознайомлення. В протоколі робиться відмітка про ознайомлення, яка засвідчується підписом правопорушника.
Ст.426 КПК України на містить вказівок стосовно права цього учасника на заяви клопотань при ознайомленні з матеріалами.. немає, однак, у ній і заборони.
За загальним правилом особи, чиї суспільно небезпечні дії встановлюються в кримінальному процесі, мають право заявляти клопотання (ст.43, 43-1 КПК України). Навряд чи припустимо позбавляти правопорушника можливості просити, наприклад, про вистежування конкретних документів, отримання пояснень від інших осіб. Про заявлені клопотання в протоколі має бути зроблена відмітка. Якщо клопотання мають суттєве значення, то встановлений законом 10-денний строк не повинен бути перешкодою до ї задоволення.
Доцільно відобразити в проколі бажання правопорушника мати в суді захисника. Останній допускається до участі у справі лише на етапі порушення справи прокурором з моменту обрання ????? запобіжного заходу чи формулювання обвинувачення.
Затверджений начальником органу дізнання протокол про злочин, передбачений ст.425 КПК України, а також додані до нього матеріали та протокол, прокурор з’ясовує:
чи мало місце діяння і чи утворює воно склад злочину, який належить до переліку ст.425 КПК України;
чи немає обставин, які тягнуть за собою відмову в порушення справи;
чи повно, всебічно, об’єктивно встановлені всі обставини злочину;
чи немає обставин, які тягнуть за собою необхідність порушення кримінальної справи;
чи встановлені всі правопорушники;
чи правильно кваліфіковано злочин;
чи виявлені причини та умови, які сприяли вчиненню злочину;
чи правильно складено протокол;
чи додержані в процесі провадження всі вимоги кримінально-процесуального закону;
чи достатньо зібрано матеріалів для розгляду їх у судовому засідання;
чи вжиті заходи до відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
Прокурор зобов’язаний вживати заходів для забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі пред’явити цивільний позов. При порушення кримінальної справи приймається рішення про визнання особи потерпілою або цивільним позивачем.
Якщо цивільний позов не був пред’явлений, прокурор з власної ініціативи зобов’язаний вирішити питання про відшкодування матеріальних збитків, коли цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів, а також у випадках, коли майнові збитки завдані особі, яка внаслідок безпорадного стану, залежності від обвинуваченого або з інших причин не може залишити свої законні інтереси.
Вилучені у правопорушника предмети і речі, які можуть бути засобами його викриття у злочині, відповідно до статей 78, 79 КПК України повинні бути визнані речовини доказами.
Слід ретельно перевірити якість досудової підготовки матеріалів і приймати рішення про порушення кримінальної справи і направлення справи до суду тільки у випадках, коли дані про особу правопорушника, місце, час, спосіб вчинення злочину, його мотиви і наслідки, інші істотні обставини, фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника, з’ясовані з достатньою повнотою і викладені у протоколі, ?????? відповідно до вимог ст. 426 КПК України.11 Терктишеник В.М. «Кримінально-процесуальне право України».-К.2003р.
час і місце його складання;
ким складено протокол;
дані про особу правопорушника;
місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини;
фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і вину правопорушника;
кваліфікація злочину за статтею КК України
Після складання протоколу орган дізнання (особа, якій доручено проводити протокольне провадження) повинен приєднати всі матеріали, зібрані за фактом вчинення правопорушення до протоколу, а також список осіб, які можливо будуть викликані в суд. Такий протокол повинне бути затверджений начальником органу дізнання, після чого всі матеріали пред’являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Виконавши зазначені вище дії, орган дізнання всі матеріали разом з протоколом надсилає прокурору для перевірки законності обґрунтованості проведених процесуальних дій і для прийняття рішення по протоколу.
У законі не визначено, скільки протоколів (один чи кілька) потрібно складати у разі вчинення злочину групою осіб. Слід погодитися з пропозицією. Що коли до відповідальності притягується кілька правопорушників, то, незважаючи на те, чи були пов’язані їхні злочинні діяння єдиним наміром, складається один протокол на всіх правопорушників, в цьому відображається роль кожного у вчиненні злочину.
На підставі цього протоколу прокурор може порушити одну кримінальну справу кількох осіб та складається один обвинувальний висновок, як це робить слідчий при провадженні по будь-якій кримінальній справі.
Такий процесуальний порядок протокольного провадження на цій стадії себе виправдовує, оскільки практика свідчить про те, що якість підготовки матеріалів у протокольній формі не завжди відповідає висунутим вимогам. У деяких органах внутрішніх справ рівень підготовки матеріалів настільки низький, що питома вага протокольного провадження виявляється незначною, оскільки суди цілком обґрунтовано повертають неякісні, неналежно підготовлені матеріали для провадження дізнання.
Для того, щоб не допускати будь-яких відхилень від вимог закону, необхідно добре його знати й виконувати.
Крім санкціонування протоколу прокурор може приймати й інше рішення, як це зазначено на схемі.
Як видно з ч.1 ст.426 КПК України, для підготовки протокольної форми встановлено максимальний двадцятиденний строк, але не зазначено з якого по який день потрібно його обчислювати. І на сьогодні як серед учених процесуалістів, так і серед практиків немає єдиної думки щодо його обчислення. Так, Басков В.І. вважає, що строк досудової підготовки матеріалів повинен вираховуватись з дня реєстрації злочину по день санкціонування протоколу для направлення його разом з матеріалами до суду.77 Є.Г. Коваленко «Кримінальний процес України».-К.2003р.ст.544.-ст.345
Денисюк А.М. стверджує, що початок строку підготовки протокольної форми слід визначати з дня надходження повідомлення про скоєння злочину до компетентного органу, який має право прийняти відповідне рішення, по день, в який матеріали надсилаються прокурору для санкціонування і направлення їх до суду.
Абдурахманов Р.С. і Очеретін В.Г. викладають свою думку так: «Усі заяви і повідомлення про злочини реєструються у відповідній книзі обліку. На документах. Що надійшли, проставляється штамп з номером і датою реєстрації. Про зареєстровані протягом доби заяви чи повідомлення доповідають начальнику органу внутрішніх справ, який по кожному факту дає письмову вказівку про розгляд, визначає конкретного виконавця. За наступної доби починається відрахування строку.
На думку О.І. Поповчина і Д.О. Савицького, початок строку протокольного провадження слід вважати з моменту реєстрації заяви чи повідомлення про злочин, коли орган дізнання офіційно розпочинає процесуальну діяльність по конкретній заяві чи повідомленню про злочин. Обчислення строку з часу скоєння злочину є неправильним, оскільки орган зізнання не завжди може бути своєчасно проінформований про його скоєння. На слід також вираховувати строк і з моменту прийняття рішення начальником органу дізнання, адже це може стати однією із причин тяганини. Що стосується закінчення строку підготовки протокольної форми, то це зрозуміло із змісту ст.426 КПК України, ним є день, коли орган дізнання надсилає до суду санкціонований протокол разом з матеріалом.
Таким чином, прокурор повинен санкціонувати матеріал до закінчення 10-денного строку. З цього строку випливає, що направляє матеріали до суду не прокурор, а орган дізнання. Продовження строку, як уже говорилося допускаються тільки у виняткових випадках.88 О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів».-К.1997р.ст.15-18.
Потрібно також взяти до уваги, що при обчисленні встановленого законом строку не беруть до уваги той день від якого починається строк. Закінчується строк о 24 годині останньої доби. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем вважається наступний робочий день.99 Є.Г. Коваленко «Кримінальний процес України» Навч.побсібн.-.К.: Юринком Питер, 2003.-316с. ст.. 545
При провадженні досудової підготовки матеріалів закон не обмежує коло фактичних обставин, які при цьому повинні бути встановлені відповідно до ст.64 КПК України:
час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину;
винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви;
обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також обставини, що характеризують його особу;
характер і розміри шкоди, завданої злочином, а також сума витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Встановлюються також причини і умови, які ????? скоєнню злочину, що передбачено ст. 23 КПК України.110 О.Г. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матерівалів».-К.1997р.ст.180
При провадженні протокольної форми підготовки матеріалів значно обмеженим є джерела доказів та засоби доказування.
Наявність чи відсутність події злочину, винність особи, яка його вчинила, характер і розмір заподіяної шкоди, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують правопорушника, інші обставини встановлюються поясненнями за правопорушника ат очевидців, протоколом огляду місця події – це одна з основних процесуальних дій, яку виконує особа, що здійснює досудову підготовку матеріалів. Пояснення правопорушника та очевидці, які і протокол допиту по кримінальній справі, повинен відповідати повним вимогам і містити необхідні реквізити: дані про місце і час дачі пояснення; посаду і прізвище особи, що брала пояснення; дані особи, від якої отримано пояснення (прізвище, ім’я та по батькові, місце і час народження, національність, освіта, місце роботи або навчання, сімейний стан, домашнє адреса); про характер і обставини вчиненого злочину, що викладаються від першої особи. Слід також вказати, в яких відносинах між собою перебувають правопорушник і постраждалі від злочину або інша о????? особа. Зазначаються також дані документу, що посвідчує особу правопорушника, який дає пояснення.
Пояснення може бути записано або власноручно особою, що дає пояснення, або співробітником органів внутрішніх справ. У першому випадку допитувальному спочатку пропонується повно і докладно розповісти про характер і обставини правопорушення. Особа, яка провадить протокольне провадження, може задати питання, що конкретизують. Питання та відповіді на них заносяться до пояснення. В кінці пояснення робляться позначки про те, що воно написано власноручно. Пояснення записане працівником міліції, повинно бути зачитано особі, що дала його, про що робить позначка в поясненні, а потім ця особа повинна підписати кожну сторінку свого пояснення. Посадова особа органів внутрішніх справ підписує пояснення на останній сторінці.
Якщо після ознайомлення з записам пояснення виникає необхідність внести уточнення чи доповнення, то про це робиться відмітка в кінці пояснення. Небажано вносити в текст пояснення, виправлення, поправки.
Якщо правопорушник або очевидець дають пояснення не в приміщенні органів внутрішніх справ, а в іншому місці, то про це робиться відмітка в поясненні.
Виходячи з місту закону при протокольному
протягом цього періоду становлення кримінально-процесуального законодавства колишнього СРСР не раз звертались до ідеї кримінально-процесуальних форм. Здебільшого вона зводилась до процесуального спрощення, а іноді – до відверто нігілістичного ставлення до процесуальних форм. Показовим щодо цього є спеціальний циркуляр Народного Комісаріату юстиції РРФЕР №93 від 5 червня 1929р. «Про спрощення кримінального процесу, який під приводом оперативного розслідування та посилення боротьби зі злочинністю відмінив обов’язкове винесення постанови, а натомість мав оформлятися дозвіл у вигляді резолюції прокурора, слідчого чи працівника міліції по скаргах, заявах, що надійшли.
Таку практику активно підтримували на сторінках юридичної преси в 20-х - на початку 30-х років, під явно ідеологічним гаслом: «Мінімум форми, максимум класової суті». Ця обставина, у свою чергу, стала поштовхом до появи численних пропозицій про відмову від докладної регламентації слідчих дій. Однак перша Всесоюзна нарад прокурорських і слідчих працівників (квітень 1934р.) рішуче засудила процесуальне спрощення, наголосила на необхідності якнайсуворішого додержання процесуальних норм, висунула вимогу ліквідувати шкідливі наслідки циркуляра №93. порушувати кримінальні справи, як зазначалося в народі, потрібно тільки за наявності приводу і підстав, перелічених у законі, з обов’язковим винесенням мотивованої постанови. Свого подальшого розвитку ця тенденція набула у вказівках Пленуму Верховного Суду «Про необхідність найсуворішого додержання судами кримінально-процесуальних норм» від 7 червня 1934р. та в листі Прокурора СРСР «Про якість розслідування» від 13 серпня 1934р. Слід зазначити, що на той час у науці існувала думка про надання органам розслідування більшої свободи при визначенні засобів збирання і перевірки доказів на основі загальних принципів кримінального процесу. Ця думка була досить революційною для свого часу і залишається актуальною й нині, зокрема щодо протокольної форми досудової підготовки матеріалів у кримінальному судочинстві. Як правильно зазначають О.В. Баулін і
О.І. Поповченко, тенденція диференціації кримінально-процесуальних норм дістала своє законодавче закріплення як у перших кримінально-процесуальних закріплених, прийнятих після жовтня 1917р., так і в подальших. Це позначилось на правовій регламентації форм, що істотно спрощувались, а, отже, відповідно і прискорювали кримінальний процес. До них належали такі форми: чергова камера народного суду; судовий наказ. Коваленка Є.Г. «Кримінальний процес України» К. – 2003р. 534 – 535с.
Чергова камера народного суду включає в себе: заочний розгляд, безпосередній виклик до суду, негайне приведення обвинуваченого до суду.
Заочний розгляд.
Норми, що регламентували це провадження, належали до тієї категорії кримінальних справ, де явка підсудного була не обов’язковою, і стосувалися злочинів, які за своїм юридичним характером були нескладними, а покарання за них могли бути призначені порівняно легкі.
Безпосередній виклик до суду.
Цей захід характеризувався тим, що справа стосовно особи, чия особистість була встановлена, розглядалась в односудовому засіданні, якому не передувало попереднє розслідування.
Негайне приведення обвинуваченого до суду.
До цього заходу вдавались у тих випадках, коли особа суб’єкта, затриманого на місці скоєння злочину, не була встановлена, коли були підстави передбачати, що він може втекти або знищити сліди скоєння злочину; а також коли застосована до нього в подальшому санкція могла бути не нижчою як тюремне ув’язнення. При цьому затримана особа протягом доби з моменту затримання мала бути доставлена до суду з письмовим повідомленням про скоєння протиправного діяння та з наявними речовими доказами.
До обов’язків мирового судді входило провести невідкладний допит правопорушників і свідків. Якщо обставини справи були достатньо зрозумілими для судді, то вирок виносився на загальних підставах. У тому разі, коли засуджений погоджувався з призначеним вироком, то цей вирок набув чинності відразу, але за умови, що засуджений відмовлявся від опротестування вироку. Коли ж подібної згоди від засудженого не надійшло, вирок міг бути оскаржений в апеляційному порядку протягом трьох діб з дня його проголошення.
Судовий наказ.
Цей процесуальний порядок застосовувався по злочинах, за скоєння яких закон передбачав покарання у вигляді позбавлення волі строком до трьох місяців або грошового штрафу (на розсуд мирового судді). Однією з умов застосування цієї процедури було визнання мировим суддею поданих доказів для розгляду справи в судовому порядку.
Виняток становили справи:
які могли закінчитися примиренням сторін;
коли міг бути подальший цивільний позов;
по яких мали застосовуватись заходи щодо відшкодування шкоди, завданої протиправними діяннями.
Судовий наказ виголошувався у публічному засідання після доповіді по справі протягом доби з часу надходження справи. Обвинувачений і обвинувач, які з’явились на розгляд справи без попереднього виклику судді, допускалися до подання пояснень. Судовий наказ виголошувався і після винесення негайно надсилався посадовим особам та органам, що порушили справу, а також засудженому. Якщо протягом семидобового строку від зазначених осіб не надходило клопотань про судовий перегляд справи, судовий наказ набував чинності. Наявність зазначеного клопотання, поданого обвинуваченим, тягла за собою обов’язковість його присутності в судовому засідання. Це стосувалось і захисника. У разі нез’явлення зазначених учасників процес суддя. Не проводячи нового розгляду, залишав судовий наказ у силі. О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольн форма досудової підготовки матеріалів» К.-1997р. ст.. 4-5,6
Попри недосконалість судовий наказ та чергова камера народного суду застосовувались досить довго і лише наприкінці 40-х років були вилучені з кримінального процесу. І не тільки тому, що виявились непридатними в кримінально-процесуальній системі, а й через їх компрометацію за часів культу особи.
Деякі процесуалісти, наприклад, П.Ф. Шашкевич, В.Г. Басков,
Р.С. Абдурахманов та інші, висувають і обґрунтовують точку зору, що поряд із загально розгорнутою формою кримінального процесу повинна існувати і стисла, спрощена процесуальна форма для справ простих. По яким факт злочину і вчення якого певною особою не викликає сумнівів. Цю теорію і було покладено в основу двох головних нормативно правових актів, якими було впроваджено протокольну форму досудової підготовки матеріалів6 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про посилення відповідальності за хуліганство» від 26 липня 1966р. і Указу президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985р., яким до КПК України було введено главу VII «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». При обґрунтуванні спрощеної форми процесу її прихильники перш за все наголошують на перевагах організаційного характеру, на принципі «економії процесуальних засобів».
Але, незважаючи на обґрунтування вказаними та іншими авторами необхідність спрощеної форми провадження по деяких справах, з цього приводу є пропозиції М.С. Строговича, який категорично виступав проти спрощення кримінально-процесуальної форми цілком однозначно висловивши свою думку: «Пропозиції про диференціацію форми кримінального процесу, що стали приводом до дискусії, мають повністю визначений характер і йдуть у певному напрямку: спрощення різних процесуальних форм та інститутів, ліквідації тих чи інших передбачених чинним законодавством процесуальних дій, скорочення тих чи інших процесуальних гарантій». Автор зазначав, що «диференціація процесуальної форми можлива і в іншому напрямку: для більшої повноти та об’єктивності дослідження обставин по складним справам посилити процесуальні гарантії, встановити для них більш складні форми». Поваленко Є.Г. «Кримінальний процес України». Навч.посібн. – К.2003р. ст.537
Провадження справи про злочин, скоєний в умовах очевидності, як відомо, потребує для його розкриття значно менше затрат людських і матеріальних ресурсів. Тому доцільно погодитись з позицією прибічників протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яка свого асу була висловлена такою формулою: «Для чого ускладнювати це провадження, якщо однієї й тієї самої мети – встановлення істини – можна досягти простішими засобами?» доцільно згадати тут і аргументацію Шашкевича П.Ф., що прозвучала під час згаданої дискусії, актуальну, як показав час, і на сьогодні: «Зараз, коли необхідне всебічне посилення поступальності, оперативності та ефективності в боротьбі зі злочинністю, надзвичайно важливо вилучити з процесуальної форми усе зайве, усе, що без потреби ускладнює процес і може бути заміненим іншими, економічними процесуальними засобами, що достатнього гарантують відповідне здійснення правосуддя». О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». К. 1997р. ст..10
Однак, незважаючи на те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів без порушення кримінальної справи і провадження дізнання вказаним законом поширювалась лише на два склади злочину – дрібна крадіжка державного або громадського майна і хуліганство без обтяжуючих обставин, - вже тоді розпочалась теоретична дискусії щодо процесуальної природи протокольної форми та доцільності її введення до судочинства. В 1974р. в Інституті держави і права Академії наук СРСР відбулася конференція, присвячена цій проблемі, що не розставили всі крапки на «і», а лише продовжила дискусію щодо впровадження протокольної форми. Заперечуючи доцільність введення протокольної форми, деякі науковці наголошували, що «диференціація судочинства допустима, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій, більшу деталізацію процесуальних форм». Поваленко Є.Г. «Кримінальний процес України» Навч.посібник.-К.2005.ст.537
Проте, ряд інших учасників конференції, як вчених, так і практичних працівників правоохоронних органів доводили, що характер скоєння злочинів, очевидність їх юридичної оцінки ні в кому разі не призведуть до «руйнування» кримінально-процесуального законодавства. Якщо очевидною є винність, особа, яка скоїла злочин, якщо правопорушника затримано на місці злочину або немає потреби проводити дізнання чи попереднє слідство, то не повинно бути ніяких перешкод до протокольної форми підготовки матеріалів, втіленні її у кримінальний процес. О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів»К.1997р. ст.10
Диференціацію кримінального судочинства виправдана лише тоді, коли вона встановлює такий процесуальний порядок провадження по матеріалах, що повністю забезпечує реалізацію прав і обов’язків особам, які беруть у ньому участь. Введення спрощеного порядку провадження у кримінальних справах буде доцільним у практичному плані тоді, коли воно сприятиме зміцненню законності в державі, скорочуватиме час з моменту вчинення злочину до застосування покарання до винного, чим буде виконане основне завдання кримінального судочинства зі швидкого й повного розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинний не був покараний (ст.2 КРК).
Як правильно зазначив С,М, Страхівський, відступи від загальної процедури при протокольній формі не порушують єдності порядку кримінального судочинства, оскільки не заперечують процесуальних принципів і спрямовані на здійснення завдань. Що є єдиними для всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Це досягається завдяки тому, що визначення, за допомогою яких утворюються спрощення досудової формі, не поширюються судові стадії, де всі принципи кримінального процесу повністю реалізуються.
Практика підтвердила життєздатність такого підходу до протокольної форми, і це призвело до того, що законодавець в 1985р. ввів протокольну форму до КПК УРСР. У подальшому перелік складів злочину, на які поширювалась протокольна форма, було розширено, і здійснювалось таке провадження щодо більш тридцяти складів злочинів. Однак на сьогоднішній день їх число зменшилось до двадцяти двох.
Отже, введення спрощеного і прискореного порядку кримінального судочинства з урахуванням тенденційності злочину і складності з’ясування його обставин поряд з існування більш складніших форм, якими є дізнання і досудове слідство, є значним кроком уперед у напрямі раціоналізації кримінального процесу. Адже це дозволило значно підвищити ефективність судового правозастосування, завдяки наближенню покарання до моменту вчинення злочину, розвантажити слідчий апарат і зосередити зусилля слідчих на розкритті та розслідуванні більш складних і суспільно небезпечних діянь. Крім того, значне скорочення викликів громадян для участь в слідчих діях (в тому числі як понятих) веде до зниження витрат робочого часу, що є особливо істотним у сфері матеріального виробництва.
Якщо ж злочин є більш складним і обставини його вчинення неможливо встановити за допомогою простих процесуальних дій, законодавець дозволяє порушити кримінальну справу і провести дізнання. Наприклад, злочин вчинено кількома особами і встановити всіх співучасників без провадження слідчих дій неможливо. Разом з тим неприйнятним є твердження, що спрощення кримінального судочинства, відмова від досудового розслідування злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, завжди є ослабленням процесуальних гарантій.
У процесуальній літературі існують різні точки зору щодо поняття протокольної форми. Одні автори вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою самосійну форму досудового розслідування (Д.В. Фамін), що входить до стадії порушення кримінальної справи, але є не розслідуванням, а лише перевіркою обставин вчиненого злочину (В.Л. Власов, В.В. Шимановський).
На думку інших. Вона має елементи досудового розслідування обставин вчиненого злочину і здійснюється у форму скороченого дізнання (Г.В, Ольшевський, О.О. Чувальов, І.Д. Перлов).
Існує також погляд, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це спрощена процедура досудового діловодства, а також одні із форм дізнання, що здійснюється без порушення кримінальної справи засобами і методами, що характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.
О.В. Баулін, А.М. Денисюк, О.І, Поповченко, С.М. Стахівський вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це не різновид дізнання і досудового розслідування і не зменшення провадження. Вона є самостійною процесуальною формою встановлення обставин вчиненого злочину, що характеризується спеціальними ознаками, які відрізняють її від дізнання та слідства.
Недаремно законодавець присвятив протокольній формі, досудової підготовки матеріалів, окремий розділ у КПК, а не включив її до глави 10 «Дізнання» чи до глави ІІ «Основні положення досудового слідства».
Розглянувши аргументи «за» прискорену форму провадження у кримінальному процесі і «проти» неї, можна прийти до висновку, що її існування в сучасному законодавстві об’єктивно зумовлене. Які ж причини спонукають законодавця звертатися до такої процесуальної форми?
Їх кілька.
Насамперед, це динаміка і структура злочинності, які потребують введення згаданих проваджень з метою прискорення провадження і вирішення справ з певних видів злочинів. Адже не стільки суворість покарання, скільки його неминучість і темпи розслідування запобігають скоєнню нових злочинів.
Ще з часів Аристотеля відомо, що проблеми правової природи і суті злочину, причини злочинності; заходи, що їх необхідно вживати для запобігання цьому явищу, мають так званий публічний та економічний характер.
Є категорія діянь, злочинний характер яких визначається законодавцями різних держав залежав від їх суспільної небезпеки в соціально-економічній системі або в конкретний період її розвитку. Провадження протокольної форми пов’язано зі злочинами, що не становлять великої суспільної небезпеки. Зазначену категорію виділяють законодавчі більшості європейських держав. Однією з її характерних особливостей є те, що здебільшого такі злочини межують з адміністративними проступками. До згаданої категорії відносять, наприклад, ?????14 забороненими вадами підприємницької діяльності.
Потрібно, не відступаючи від вимог закону, швидко та ефективно розслідувати нескладні злочини, щоб основні сили і засоби п правоохоронних органів сконцентрувались на розслідуванні серйозних. Коваленко Є.Г. «Кримінальний процес України». Нав.посібн.К.1997р.с.538-540.
До важливих факторів, які зумовлюють застосування прискорених процесуальних форм у законодавстві країн далекого зарубіжжя, без сумніву, належать наявність норм, що регламентують прискорення провадження. Насамперед тут мається на увазі те, що прискорення провадження по менш тяжких справах значно підвищує загальнопривентивний вплив застосовуваного судом покарання, а також реально підвищує роль і значення суду як органу кримінального правосуддя, оскільки при судовому розгляді справ прискореного провадження більшою мірою, ніж звичайно, забезпечуються умови для безпосереднього дослідження доказів, зазначених у справі і для виявлення активності суду у встановленні обставин справи.
Історія становлення і розвитку інституту прискореного провадження у кримінальному процесі як у нашій державі, так і в зарубіжних країнах переконує в необхідності подальшого удосконалення процесуальної форми. Поки що не існує єдиної. Теоретично обґрунтованої і практично вивіреної моделі прискореного провадження.
Міжнародний юридичний досвід показує, що перед законодавцем неминуче постає питання, як створити таку процесуальну форму, яка б враховувала новітні досягнення процесуальної науки, організаційної та криміналістичної техніки і могла б забезпечити глибокий і швидкий розгляд справ, що сприяло б:
максимальному наближенню покарання до моменту скоєнь злочину;
посиленню профілактичного впливу процесуальних форм судопровадження;
забезпеченню оптимальних умов для здійснення провадження;
оперативності, економічності, раціональності кримінального процесу.
Такий підхід може забезпечити розробку нормативних положень, які регламентували б прискорене провадження на рівні, що відповідає основним тенденціям сучасної світової процесуальної культури. О.І. Поговченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». – К.1997р.ст.
Провадження досудової підготовки матеріалів
у протокольній формі.
Більшість злочинів, досудова підготовка матеріалів яких провадиться за протокольною формою, здійснюється в умовах очевидності. Застосування протокольної форми не становить великих труднощів, якщо, звичайно, правильно керуватись законодавством.11 О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів» К.-1997р.ст.14
Протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це спрощена процедура досудового діловодства, яка застосовується щодо очевидних злочинів, що не становлять складності в вирішенні питань досліджування та не мають великої суспільної небезпеки, і яка покликана забезпечити оптимальну процесуальну економію та можливість судового розглу у таких справах. Введення та розширення сфери застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів здійснене з мтою зменшити навантаження на слідчий апарат та зосередити його зусилля на розслідування більш тажких злочинів. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з форм дізнання, яке провадиться без порушення кримінальної справи засобами та методами, які характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.22 Терташник В.М, «Кримінально-процесуальне право України».-К., 2005 ст.1006
Підставами для застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів є наявність достатніх даних, що свідчать про вчинення злочину, перелічених у ст..425 КПК, це:
зараження венеричного хворобою (ч.1.ст.133КК);
Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст.164 КК);
крадіжка ( ч. 1 ст. 185 КК);
грабіж (ч. 1 ст. 186 КК);
викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх облад-нання (ч. 1 ст. 188 КК);
шахрайство (ч. 1 ст. 190 КК);
умисне знищення або пошкодження майна (ч. І ст. 194 КК);
порушення порядку заняття господарською та бан-ківською діяльністю (ч. 1 ст. 202 КК);
заняття забороненими видами господарської діяль-ності (ч. 1 ст. 203 КК);
фіктивне підприємництво (ч. 1 ст. 205 КК);
ухилення від сплати податків, зборів, інших обо-в'язкових платежів (ч. 1 ст. 212 КК);
порушення порядку здійснення операцій з метало-брухтом (ч. 1 ст. 213 КК);
обман покупців та замовників (ч. 1 ст. 225 КК);
фальсифікація засобів вимірювання (ч. 1 ст. 226 КК);
знищення або пошкодження лісових масивів (ч. 21 ст; 245 КК);
незаконна порубка лісу (ст. 246 КК);
порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК);
незаконне полювання (ч. 1 ст. 248 КК);
незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ч. 1 ст. 249 КК);
проведення вибухових робіт з порушенням правил |охорони рибних запасів (ст. 250 КК);
хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК);
порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).
При очевидності вчинення вказаних фактів злочину [протокольне провадження здійснюють, як правило, дільничні інспектори міліції, дізнавачі, оперативні уповноважені карного розшуку та інші працівники органів внутрішніх справ.
Діяльність органів ОВС, які готують протокольну форму досудової підготовки матеріалів, може розпочатись тільки за певних обставин.
По-перше, це наявність одного з приводів і пістав до порушення кримінальної справи, включення до переліку ст.94 КПК і оформлених відповідно до статей 95 і 96 КПК та вимог наказу МВС України «Про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди» від 26 листопада 1991р. №500.
По-друге, наявність відповідної вказівки начальника органу дізнання конкретному працівникові щодо підготовки протокольної форми за матеріалами, що зареєстровані в книзі обліку заяв і повідомлень про злочини і пригоди. Але на практиці досить часто начальний органу дізнання дає вказівку щодо підготовки протокольної форми не конкретному виконавцеві, а начальнику структурного підрозділу, який в свою чергу дає відповідну вказівку своєму підлеглому.
Це пов’язано з тим, що в системі МВС України передбачений відомчий контроль за процесом підготовки протокольної форми, оскільки особа, що здійснює досудову підготовку матеріалів, погоджує своє рішення з начальником структурного підрозділу (наприклад, дізнавач – з начальником відділення дізнання) до направлення матеріалів протокольного провадження начальнику органу дізнання для затвердження.
У КПК України не встановлено, в який формі дається доручення щодо здійснення протокольного провадження. А у практичній діяльності органів дізнання застосовуються дві форми такого доручення:
1. розпорядження начальника органу дізнання на бланку доручення, в якому крім вказівки про протокольне провадження зазначається також дата, до якої необхідно зібрати матеріали і подати їх начальнику для розгляду;
2. письмове розпорядження начальника органу дізнання про здійснення протокольного провадження, дане на документах, які за своєю суттю є приводами для порушення кримінальної справи: протоколах заяв про вчинений злочин, протоколах явок з повинною, рапортах працівників органу дізнання, які безпосередньо виявили ознаки злочину, тощо.33 Є.Г. Коваленко «Кримінальний процес України»: Навч.посіб.К.2005р. ст..540-542.
Діяльність органу дізнання з реалізації протокольної форми можна поділити на такі етапи:
прийняття, реєстрація і розгляд заяви або повідомлення про злочин;
перевірка повідомлення про злочин, що включає в себе збирання доказів, встановлення обставин злочину і взяття у правопорушника зобов’язання про з’явлення;
складання і підписання протоколу особою, яка здійснювала досудову підготовку матеріалів;
вивчення матеріалів та протоколу начальником органу дізнання;
затвердження протоколу начальником органу дізнання;
ознайомлення правопорушника з матеріалами та протоколом;
порушення прокурором кримінальної справи та вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод учасників процесу;
складання прокурором обвинувального висновку;
направлення протоколу та всіх матеріалів справи до суду.
Строк протокольної форми досудової підготовки матеріалів встановлено 10 днів. У виняткових випадках цей строк може бути продовжено до 20 днів відповідним прокурором.
Початок протокольного провадження збігається з моментом надходження до органу дізнання заяв та повідомлень про злочини, перелічені в ст. №25 КПК України. Після їх реєстрації заяви та повідомлення як привід до порушення справи передаються начальнику органу дізнання, який приймає рішення про провадження дізнання шляхом протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Предмет доказування є єдиним для всіх видів досудового провадження, і закон не містить будь-яких винятків щодо протокольної форми. Тут, як і під час розслідування, мають бути всебічно, повно та об’єктивно встановлені всі обставини вчиненого злочину, з’ясована шкода, заподіяна злочином, дослідженні причини та умови, які сприяли вчиненню злочину.
При протокольній формі досудової підготовки матеріалів заборонено провадити будь-які слідчі дії, за винятком огляду місця події.
Огляд місця події провадиться органом дізнання відповідно до встановленої процедури.
Речові докази і документи можуть бути отримані шляхом їх витребування без провадження виїмки.
Предмети документи можуть бути надані також правопорушником або очевидцями вчиненого злочину.
При протокольній формі досудової підготовки матеріалів неприпустимі будь-які заходи процесуального примусу, включаючи привід очевидця для давання пояснень. Тут не передбачено ані освідування, ані впізнання, ані затримання. Навіть не передбачається проведення експертизи. Якщо необхідно здійснити будь-які дослідження речових доказів або документів, то вони провадяться як попередні поза експертні дослідження. Довідка про результати таких досліджень може бути приєднана до справи і мати значення доказів у розумінні документів.
Дослідження тіла живої людини може бути здійснене в рамках медичного освідування, яке провадиться самостійно спеціалістом.
Як докази можуть бути використані матеріали, отримані органами адміністративної юрисдикції. У необхідних випадках можуть бути отримані довідки про стан здоров’я, про необхідність лікування від алкоголізму або наркоманії, витребувавши характеристики та інші матеріали.44 Терктишеник В.М. «Кримінально-процесуальне право України».-К.2003р.в
У справах про злочини, вказані в ст..1125 КПК, органи дізнання не пізніше як із десятиденним строком повинні провести такі дії:
1. встановити обставини вчиненого злочину та особу правопорушника;
2. одержати пояснення від правопорушника, очевидців та ін. осіб. Пояснення можуть висвітлювати різні питання, пов’язані з обставинами вчиненого злочину, характером та розміром заподіяної злочином шкоди.
3. витребувати довідку про наявність або про відсутність судимості у правопорушника;
4.витребувати характеристику з місця роботи або на-вчання правопорушника;
5. встановити і витребувати інші матеріали, що мають значення для розгляду справи в суді.
У правопорушника відбирається зобов'язання з'явити-ся за викликами органів дізнання прокурора і суду та по-відомити їм про зміну місця проживання.
Як уже зазначалося, в ст. 426 КПК перелічені деякі права та обов'язки правопорушника, однак поняття правопорушника як учасника протокольного провадження закон не дає, тому в юридичній літературі є різні думки з цього питання.
Наприклад, В. М. Тертишник зазначає, що правопо-рушник — це особа, щодо злочинних дій якої проводиться досудова підготовка матеріалів1. А. Г. Шиян, А. П. Чер-ненко стверджують, що правопорушник — це особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, включене до пере-ліку ст. 425 КПК, встановлення обставин якого і дано! особи здійснюється у визначеному кримінально-процесу-альним законом порядку. О.В. Баулін та
О. І. Половченко визначають правопорушника як особу, щодо якої го-тується протокольна форма досудової підготовки матері-алів зі своїми правами й обов'язками.
А також усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21 КУ). Зокрема кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований боа триматись під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснення його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ст.29 КУ).
На думку Є.Г. Коваленка, керуючись презумпцією невинуватості «стверджувати, що правопорушник – це особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння» можна тільки після того, як вступив у законну силу обвинувальний вирок суду.
Правопорушник не користується послугами захисника. Йому не пред’являється обвинувачення. До нього не застосовуються заходи примусу та запобіжні заходи. Він не може бути затриманий.
Органи дізнання повинні витребувати довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника.
Довідка про наявність чи відсутність судимості повинна бути витребувана одразу ж після початку цього провадження. Відповідний запит виходить від особи, що здійснює підготовку матеріалів. На запиті робиться відповідна позначка про терміновість його виконання. Для витребування довідки про наявність чи відсутність судимості використовується спеціальний бланк, на якому вказуються відомі дані про правопорушника. Довідка підписується особою, що здійснює перевірку. Оформлена таким чином вона набуває сили процесуального документу.
Важливо також витребувати у відповідних організаціях різні документи, які мають значення для розгляду справи в суді, наприклад, про вартість викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо.
При протокольній формі досудової підготовки матеріалів у правопорушника відбирається зобов’язання з’явитися за викликами органу дізнання і суду та повідомити їм про зміну місця проживання. Правопорушнику має бути роз’яснено, що недодержання ним вказаного зобов’язання може потягти за собою порушення проти нього кримінальної справи та застосування запобіжного заходу. Можливість тих самих наслідків. Роз’яснюється правопорушнику і в разі його відмови дане зобов’язання про з’явлення; відмітка про відмову робить на бланку зобов’язання та завіряється особою, яка здійснює провадження. Фізичні та юридичні особи, які ??? в результаті злочину збиток, не визнаються потерпілими та цивільними позивачами, отже, і не наділяються правами цих учасників процесу.
Особа, якій злочином заподіяно шкоди, визнається потерпілою в разі віддання правопорушення до суду, аналогічно вирішується питання і щодо цивільного позивача.
Орган дізнання завершує провадження, коли зібраних матеріалів достатньо для порушення кримінальної справи.
Подальший розвиток процесу передбачає такі процесуальні дії:
складання протоколу про обставини вчиненого злочину;
розгляд матеріалів та затвердження протоколу начальником органу дізнання;
ознайомлення правопорушника з протоколом та матеріалами;
розгляд матеріалів та порушення (відмова в порушенні) кримінальної справи прокурором;
складання обвинувального висновку;
направлення матеріалів протокольного провадження до суду або повернення органу дізнання.
Протокол, яким закінчується провадження, складається із вступної, описової, резолютивної частин.
У вступні частині зазначаються: місце і час складання протоколу; особа, яка склала протокол.
В описовій частині стисло викладаються обставини вчиненого злочину (час. Місце. Спосіб, мотиви. Наслідки та інші суттєві обставини), а також фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і ???? правопорушника, та кваліфікація злочину.
Резолютивна частина призначаються для викладення рішення за матеріалами в цілому.
Викладаються дані про особистість правопорушника (вказуються прізвище, ім’я, по батькові. Число, місяць та рік, місце народження, національність, місце проживання та робота), про те, чи притягався він раніше до кримінальної відповідальності, дається юридична оцінка та кваліфікація його дій.
До протоколу додаються матеріали «зібрані в процесі досудової підготовки: пояснення правопорушника, очевидців та ін. осіб, довідки про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристика його з місця роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. Приєднується також список осіб, які підлягають виклику до суду.
Якщо в ході протокольного провадження з’ясується, що правопорушник є неповнолітнім, то в такому разі орган дізнання має порушити кримінальну справу, за якою провадиться розслідування. Оскільки згідно з ч.2 ст.3 КПК України у справах про злочини неповнолітніх є обов’язковим попереднє слідство.
Після затвердження начальником органу дізнання протокол і документи, які додаються до нього в підшитому та пронумерованому вигляді, а також предмети, вилучені в ході провадження, з описом пред’являються правопорушнику для ознайомлення. В протоколі робиться відмітка про ознайомлення, яка засвідчується підписом правопорушника.
Ст.426 КПК України на містить вказівок стосовно права цього учасника на заяви клопотань при ознайомленні з матеріалами.. немає, однак, у ній і заборони.
За загальним правилом особи, чиї суспільно небезпечні дії встановлюються в кримінальному процесі, мають право заявляти клопотання (ст.43, 43-1 КПК України). Навряд чи припустимо позбавляти правопорушника можливості просити, наприклад, про вистежування конкретних документів, отримання пояснень від інших осіб. Про заявлені клопотання в протоколі має бути зроблена відмітка. Якщо клопотання мають суттєве значення, то встановлений законом 10-денний строк не повинен бути перешкодою до ї задоволення.
Доцільно відобразити в проколі бажання правопорушника мати в суді захисника. Останній допускається до участі у справі лише на етапі порушення справи прокурором з моменту обрання ????? запобіжного заходу чи формулювання обвинувачення.
Затверджений начальником органу дізнання протокол про злочин, передбачений ст.425 КПК України, а також додані до нього матеріали та протокол, прокурор з’ясовує:
чи мало місце діяння і чи утворює воно склад злочину, який належить до переліку ст.425 КПК України;
чи немає обставин, які тягнуть за собою відмову в порушення справи;
чи повно, всебічно, об’єктивно встановлені всі обставини злочину;
чи немає обставин, які тягнуть за собою необхідність порушення кримінальної справи;
чи встановлені всі правопорушники;
чи правильно кваліфіковано злочин;
чи виявлені причини та умови, які сприяли вчиненню злочину;
чи правильно складено протокол;
чи додержані в процесі провадження всі вимоги кримінально-процесуального закону;
чи достатньо зібрано матеріалів для розгляду їх у судовому засідання;
чи вжиті заходи до відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
Прокурор зобов’язаний вживати заходів для забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі пред’явити цивільний позов. При порушення кримінальної справи приймається рішення про визнання особи потерпілою або цивільним позивачем.
Якщо цивільний позов не був пред’явлений, прокурор з власної ініціативи зобов’язаний вирішити питання про відшкодування матеріальних збитків, коли цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів, а також у випадках, коли майнові збитки завдані особі, яка внаслідок безпорадного стану, залежності від обвинуваченого або з інших причин не може залишити свої законні інтереси.
Вилучені у правопорушника предмети і речі, які можуть бути засобами його викриття у злочині, відповідно до статей 78, 79 КПК України повинні бути визнані речовини доказами.
Слід ретельно перевірити якість досудової підготовки матеріалів і приймати рішення про порушення кримінальної справи і направлення справи до суду тільки у випадках, коли дані про особу правопорушника, місце, час, спосіб вчинення злочину, його мотиви і наслідки, інші істотні обставини, фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника, з’ясовані з достатньою повнотою і викладені у протоколі, ?????? відповідно до вимог ст. 426 КПК України.11 Терктишеник В.М. «Кримінально-процесуальне право України».-К.2003р.
час і місце його складання;
ким складено протокол;
дані про особу правопорушника;
місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини;
фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і вину правопорушника;
кваліфікація злочину за статтею КК України
Після складання протоколу орган дізнання (особа, якій доручено проводити протокольне провадження) повинен приєднати всі матеріали, зібрані за фактом вчинення правопорушення до протоколу, а також список осіб, які можливо будуть викликані в суд. Такий протокол повинне бути затверджений начальником органу дізнання, після чого всі матеріали пред’являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Виконавши зазначені вище дії, орган дізнання всі матеріали разом з протоколом надсилає прокурору для перевірки законності обґрунтованості проведених процесуальних дій і для прийняття рішення по протоколу.
У законі не визначено, скільки протоколів (один чи кілька) потрібно складати у разі вчинення злочину групою осіб. Слід погодитися з пропозицією. Що коли до відповідальності притягується кілька правопорушників, то, незважаючи на те, чи були пов’язані їхні злочинні діяння єдиним наміром, складається один протокол на всіх правопорушників, в цьому відображається роль кожного у вчиненні злочину.
На підставі цього протоколу прокурор може порушити одну кримінальну справу кількох осіб та складається один обвинувальний висновок, як це робить слідчий при провадженні по будь-якій кримінальній справі.
Такий процесуальний порядок протокольного провадження на цій стадії себе виправдовує, оскільки практика свідчить про те, що якість підготовки матеріалів у протокольній формі не завжди відповідає висунутим вимогам. У деяких органах внутрішніх справ рівень підготовки матеріалів настільки низький, що питома вага протокольного провадження виявляється незначною, оскільки суди цілком обґрунтовано повертають неякісні, неналежно підготовлені матеріали для провадження дізнання.
Для того, щоб не допускати будь-яких відхилень від вимог закону, необхідно добре його знати й виконувати.
Крім санкціонування протоколу прокурор може приймати й інше рішення, як це зазначено на схемі.
Як видно з ч.1 ст.426 КПК України, для підготовки протокольної форми встановлено максимальний двадцятиденний строк, але не зазначено з якого по який день потрібно його обчислювати. І на сьогодні як серед учених процесуалістів, так і серед практиків немає єдиної думки щодо його обчислення. Так, Басков В.І. вважає, що строк досудової підготовки матеріалів повинен вираховуватись з дня реєстрації злочину по день санкціонування протоколу для направлення його разом з матеріалами до суду.77 Є.Г. Коваленко «Кримінальний процес України».-К.2003р.ст.544.-ст.345
Денисюк А.М. стверджує, що початок строку підготовки протокольної форми слід визначати з дня надходження повідомлення про скоєння злочину до компетентного органу, який має право прийняти відповідне рішення, по день, в який матеріали надсилаються прокурору для санкціонування і направлення їх до суду.
Абдурахманов Р.С. і Очеретін В.Г. викладають свою думку так: «Усі заяви і повідомлення про злочини реєструються у відповідній книзі обліку. На документах. Що надійшли, проставляється штамп з номером і датою реєстрації. Про зареєстровані протягом доби заяви чи повідомлення доповідають начальнику органу внутрішніх справ, який по кожному факту дає письмову вказівку про розгляд, визначає конкретного виконавця. За наступної доби починається відрахування строку.
На думку О.І. Поповчина і Д.О. Савицького, початок строку протокольного провадження слід вважати з моменту реєстрації заяви чи повідомлення про злочин, коли орган дізнання офіційно розпочинає процесуальну діяльність по конкретній заяві чи повідомленню про злочин. Обчислення строку з часу скоєння злочину є неправильним, оскільки орган зізнання не завжди може бути своєчасно проінформований про його скоєння. На слід також вираховувати строк і з моменту прийняття рішення начальником органу дізнання, адже це може стати однією із причин тяганини. Що стосується закінчення строку підготовки протокольної форми, то це зрозуміло із змісту ст.426 КПК України, ним є день, коли орган дізнання надсилає до суду санкціонований протокол разом з матеріалом.
Таким чином, прокурор повинен санкціонувати матеріал до закінчення 10-денного строку. З цього строку випливає, що направляє матеріали до суду не прокурор, а орган дізнання. Продовження строку, як уже говорилося допускаються тільки у виняткових випадках.88 О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів».-К.1997р.ст.15-18.
Потрібно також взяти до уваги, що при обчисленні встановленого законом строку не беруть до уваги той день від якого починається строк. Закінчується строк о 24 годині останньої доби. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем вважається наступний робочий день.99 Є.Г. Коваленко «Кримінальний процес України» Навч.побсібн.-.К.: Юринком Питер, 2003.-316с. ст.. 545
При провадженні досудової підготовки матеріалів закон не обмежує коло фактичних обставин, які при цьому повинні бути встановлені відповідно до ст.64 КПК України:
час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину;
винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви;
обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також обставини, що характеризують його особу;
характер і розміри шкоди, завданої злочином, а також сума витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Встановлюються також причини і умови, які ????? скоєнню злочину, що передбачено ст. 23 КПК України.110 О.Г. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матерівалів».-К.1997р.ст.180
При провадженні протокольної форми підготовки матеріалів значно обмеженим є джерела доказів та засоби доказування.
Наявність чи відсутність події злочину, винність особи, яка його вчинила, характер і розмір заподіяної шкоди, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують правопорушника, інші обставини встановлюються поясненнями за правопорушника ат очевидців, протоколом огляду місця події – це одна з основних процесуальних дій, яку виконує особа, що здійснює досудову підготовку матеріалів. Пояснення правопорушника та очевидці, які і протокол допиту по кримінальній справі, повинен відповідати повним вимогам і містити необхідні реквізити: дані про місце і час дачі пояснення; посаду і прізвище особи, що брала пояснення; дані особи, від якої отримано пояснення (прізвище, ім’я та по батькові, місце і час народження, національність, освіта, місце роботи або навчання, сімейний стан, домашнє адреса); про характер і обставини вчиненого злочину, що викладаються від першої особи. Слід також вказати, в яких відносинах між собою перебувають правопорушник і постраждалі від злочину або інша о????? особа. Зазначаються також дані документу, що посвідчує особу правопорушника, який дає пояснення.
Пояснення може бути записано або власноручно особою, що дає пояснення, або співробітником органів внутрішніх справ. У першому випадку допитувальному спочатку пропонується повно і докладно розповісти про характер і обставини правопорушення. Особа, яка провадить протокольне провадження, може задати питання, що конкретизують. Питання та відповіді на них заносяться до пояснення. В кінці пояснення робляться позначки про те, що воно написано власноручно. Пояснення записане працівником міліції, повинно бути зачитано особі, що дала його, про що робить позначка в поясненні, а потім ця особа повинна підписати кожну сторінку свого пояснення. Посадова особа органів внутрішніх справ підписує пояснення на останній сторінці.
Якщо після ознайомлення з записам пояснення виникає необхідність внести уточнення чи доповнення, то про це робиться відмітка в кінці пояснення. Небажано вносити в текст пояснення, виправлення, поправки.
Якщо правопорушник або очевидець дають пояснення не в приміщенні органів внутрішніх справ, а в іншому місці, то про це робиться відмітка в поясненні.
Виходячи з місту закону при протокольному
