Загальна характеристика і види злочинів проти власності
ПЛАН
1.Загальна характеристика і види злочинів проти власності
2. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні крадіжок
3. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні грабежів і розбійних нападів
4. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні шахрайства
5. Помилки в доведенні обставин, пов'язані з неповнотою попереднього розслідування
1.Загальна характеристика і види злочинів проти власності
Злочинами проти власності називаються передбачені Кри-мінальним кодексом України діяння, що посягають на економічні відносини власності.
Згідно з ст.41 Конституції України кожен має право володі-ти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.
Конституційні економічні права і свободи громадян Украї-ни, їх проголошення і захист мають особливе суспільне зна-чення, оскільки економічна свобода власності є ґрунтом полі-тичної, національної та релігійної свободи.
Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. за-кріплено три рівноправні форми власності - державну, колек-тивну і приватну (індивідуальну). У статті 2 цього закону ви-значається, що «право власності - це врегульовані Законом суспільні відносини з володіння, користування і розпоряджен-ня майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України мас право володіти, користувати-ся і розпоряджатися майном особисто чи спільно з іншими».
Таким чином, економічні відносини власності - це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності
Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоря-джатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов'язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому держава закріплює економічні відно-сини власності правовими нормами - заборонами, головною з яких є норма-заповідь «не вкради». Охоронювані Законом можливості власника володіти, користуватися і розпоряджа-тися належним йому майном і є об'єктом посягань злочинів проти власності. На ці можливості власника посягають всі злочини проти власності, на час чи назавжди руйнуючи (пошкоджуючи) їх. Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошко-джують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, ко-ристуватися і розпоряджатися своїм майном. Як при викрадені так і при знищені майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи назавжди втрачає свої можливості володіти, користува-тися чи розпоряджатися викраденим чи знищеним.
Головне в економічних відносинах власності - це належ-ність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від всіх інших осіб дотримування і не по-рушування цього панування, не заподіювання йому шкоди в володінні, користуванні і розпорядженні його майном. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як держав-но-правова форма закріплення економічних відносин власнос-ті злочином не пошкоджується. Злочини проти власності пра-ва власності не порушують і не руйнують, не знищують. Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним. Власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого в нього майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим. Пленум Верховного Суду України у постанові України від 22 грудня 1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснив, що згідно з ст.50 Закону «Про власність» влас-ник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого волода-рем від особи, яка не мала права його відчужувати.
Отже, право власності злочином не руйнується і не знищує-ться, не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, по-шкоджують на час чи назавжди економічні відносини власно-сті, які є об'єктами розкрадань чужого майна, грошей.
Таким чином, родовим об'єктом злочинів проти власності є економічні відносини власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Видовими об'єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.
Безпосередніми об'єктами злочинами проти власності є вла-сність окремої особи (фізичної чи юридичної).
Предметами злочинів проти власності є:
1.Майно - матеріальні речі, створені працею людей для за-доволення матеріальних і культурних потреб, що мають вар-тість і ціну;
2.Гроші - національна і іноземна валюта, що знаходиться в обігові, а також інша валюта і валютні цінності;
3. Цінні папери - облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.
Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно з статтею 13 Консти-туції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони її об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право корис-туватися природними об'єктами права власності народу від-повідно до Закону.
Головною об'єктивною ознакою злочинів проти власності є те, що відносини власності є їх головним безпосереднім об'єктом посягання. Інші об'єкти, яким злочинами проти вла-сності заподіюється шкода, наприклад, здоров'я при розбій-ному нападі, є додатковими безпосередніми об'єктами посягання. За цією ознакою злочини проти власності потрібно від-межовувати він інших злочинів, якими заподіюється шкода у сфері відносин власності.
Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності скоюється умисно і лише з прямим умислом. Такою є суб'єктивна сторона усіх видів розкрадання чужого майна. Лише два із злочинів проти власності можуть вчинюватися як з прямим, так і з непрямим умислом - це умисне знищення чи пошкодження чужого майна. І тільки два із злочинів проти власності вчиняються необережно це необережне знищення чи пошкодження дер-жавного майна, а також злочинно-недбале ставлення до охорони державного.
Важливе практичне значення мають такі ознаки суб'єктивної сторони розглядуваних злочинів як мотив і мета. Майже всі злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою неправомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. З інших спонукань (помсти, кар'єризму, хуліганства) можуть бути скоєні лише два злочини - умисне знищення або пошкодження чужого майна. З врахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності розподіляються на три групи:
1.Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є;
- крадіжки, грабежі, шахрайства, розкрадання майна шля-хом привласнення, розтрати або зловживання посадовим ста-новищем, розбій, вимагательства. Ці злочини характеризуються протиправним корисливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника.
2. Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корис-ливі посягання на власність, але вони не мають ознак розкра-дання, - спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям, привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного майна. Ці злочини вчинюються також з корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім ви-лученням чужого майна із володіння власника.
3.Некорисливі посягання на власність. До них належать уми-сне знищення або пошкодження чужого майна, необережне знищення або пошкодження державного або ко-лективного майна і злочинно-недбале ставлення до охорони майна.
При розслідуванні цих злочинів слідчому необхідно встановити обставини, що підлягають встановленню і доведенню.
В цій контрольній роботі я розгляну доказування таких видів злочинів, як крадіжка, розбій, грабіж та шахрайство.
2. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні крадіжок
При розслідуванні цих злочинів, враховуючи вимоги закону, треба встановити і довести наступне.
1. Щодо факту крадіжки: чи дійсно він мав місце або створена видимість інсценування з метою заховання розкрадання, скоєного шляхом розтрати, обману і т. і.; де, коли, за допомогою яких засобів, яким способом зроблена крадіжка.
2. Щодо викраденого майна: що саме, на яку суму, які ознаки цього майна, кому воно належало, де воно заховане, як, через кого, де збувалося.
3. Щодо особи, підозрюваної (обвинуваченої) в крадіжці: хто зробив викрадення, якщо є ознаки, які вказують на участь в ньому декількох чоловік, то в чому полягала роль кожного з них; винність їх в здійсненні злочину; чи були у злочинців співучасники з числа осіб, що мають доступ до вкраденого майна або інших осіб; характеристики крадіїв і їх співучасників; наявність у злочинців майна.
4. Які заходи належить вжити для відшкодування матеріального збитку, заподіяного викраданням.
5. Що сприяло здійсненню крадіжки; які заходи треба вжити для запобігання цим злочинам.
Як показує аналіз, найпоширенішими є крадіжки: квартирні, грошових коштів на підприємствах, в установах, на об'єктах дрібнороздрібної торгівлі, а також кишенькові крадіжки на вокзалах, в потягах, трамваях, автобусах, на ринках і інших місцях скупчення великої кількості людей.
Вони скоюються як в день, так і в нічний час. Предметами крадіжок бувають гроші, технічні засоби, різні речі, що представляють матеріальну цінність, наприклад товари масового споживання, автомашини, мотоцикли, велосипеди, продовольчі товари, будівельні матеріали. За останній час почастішали випадки викрадання витворів мистецтва, музейних цінностей, рідкісних книг і рукописів. Викрадене майно є одним з орієнтирів для розшуку злодія. Тому ознаки цього майна повинні бути встановлені максимально повно.
Крадіжки звичайно скоюються з метою збагачення. Але іноді за допомогою їх здобуваються знаряддя або засоби для здійснення інших злочинів: зброя і транспортні засоби - для розбійних нападів; шрифти, фарба, літографічний камінь, папір - для виготовлення фальшивих грошей, документів, проїзних квитків.
Крадіжки квартирні, з магазинів і інших місць збуту і зберігання матеріальних цінностей скоюються як шляхом злому замикаючих пристроїв, перешкод і сховищ, так і без злому. Кишенькові крадіжки також умовно можна підрозділити на крадіжки, що скоюються з пошкодженням одягу або речей, призначених для перенесення предметів і документів, або без такого пошкодження.
Найчастіше злодії проникають в приміщення шляхом злому дверей, вікон, замків, проламування стель, стін, підлоги. Іноді вони відкривають замки відмичками, підібраними ключами або висмикують пробої. Нерідко, щоб проникнути в приміщення, злочинці вибивають або випилюють в дверях фільонки; виймають, розбивають або видавлюють із застосуванням пластиру скла; скоюють проломи за допомогою лому, шлямбура або спеціального злодійського інструменту «фомки» в стінах.
Кишенькові крадіжки найчастіше скоюються двома способами: під прикриттям якого-небудь предмету («ширми») або без такого прикриття в час і в місцях великого скупчення людей. Найдосвідченіші кишенькові злодії скоюють злочини поодинці, але більшість злодіїв діє групами.
Встановлення способу здійснення крадіжки так само, як і слідів цього злочину, має важливе значення для його розкриття. Практиці відомі випадки, коли шляхом зіставлення способів здійснення крадіжок були встановлені винні особи.
Розслідування крадіжок, подібно іншим майновим злочинам, має на меті не тільки встановлення фактичних обставин злочину, але і відшкодування збитку, заподіяного діями злодія. МВС України, Прокуратура і Верховний Суд України не раз звертали увагу слідчих і оперативних працівників на те, що рішення вказаної задачі є однією з умов якісного розслідування справ про крадіжки. Тим часом, захопившись викриванням злодія, слідчі у ряді випадків недосить уваги приділяють розшуку викраденого і відшкодуванню збитку. Відновлення порушених майнових прав держави, суспільних організацій або окремих громадян полягає в повному відшкодуванні заподіяного їм злочинцями матеріального збитку. Тому з перших же кроків розслідування належить вживати заходи по встановленню місцезнаходження викраденого майна і його поверненню законному власнику.
У випадках, коли законом передбачається конфіскація майна, необхідно ретельно з'ясувати, чи розташовує злочинець таким майном, де воно знаходиться, як забезпечити його збереження і подальшу конфіскацію за рішенням суду.
3. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні грабежів і розбійних нападів
Серед злочинів проти особистої власності розбій представляє найбільшу суспільну небезпеку.
Для криміналістської характеристики розбою істотним є відкритий характер злочину, насильственність і двостороння спрямованість дій злочинців, що зачіпає як особу потерпілого, так і його майно. Відкритий характер злочину робить особливо важливим по даних справах кваліфікований допит потерпілих і очевидців злочину. Вилучення злочинцями майна потерпілих дозволяє вести розслідування у напрямі розшуку викраденого. Істотно розрізняється розслідування залежно від того, застосовувалося або не застосовувалося при вилученні майна насильство. Застосування холодної і вогнепальної зброї, опір і активна оборона потерпілих ведуть до появи численних слідів, успішно використовуваних для розшуку і ідентифікації злочинців. Особлива ситуація складається у справах, коли розбій супроводжується смертю потерпілого, в цих випадках застосовується методика розслідування вбивств.
До первинних слідчих дій у справах про грабежі і розбої відносяться допит потерпілих і свідків-очевидців, огляд місця події, судово-медична експертиза потерпілих і інші дії, виходячи з конкретних обставин.
Огляд місця події слід проводити негайно вслід за надходженням заяви потерпілого про напад. В цьому випадку перед оглядом необхідно стисло висловити обставини нападу в протоколі заяви з тим, щоб детально допитати потерпілого після огляду. Якщо з моменту нападу пройшло значний час і немає ризику втрати свіжих слідів злочину, доцільно спочатку детально допитати потерпілого про обставини нападу.
Дані огляду місця події в поєднанні з свідченнями потерпілого дозволяють відтворити обставини скоєного злочину і зібрати важливі докази. При огляді місцевості слід звернути особливу увагу на сліди ніг і транспортних засобів, а в приміщеннях - на сліди рук і ніг людини, сліди знарядь злому. Велике значення має виявлення зброї і слідів його застосування, крові, а також залишених злочинцями різних предметів і їх частин. В процесі огляду і допиту важливо з’ясувати по обстановці місця події, хто міг бачити або чути те, що відбувалося на місці злочину, і згодом допитати цих осіб.
Огляду слід піддати не тільки місце, де зроблений напад, але і дороги, що ведуть до нього, прилеглі ділянки місцевості і приміщення. У цих місцях нерідко виявляються сліди перебування злочинців (засідки), кинуті або загублені ними при втечі предмет, їх частини і інші речові докази.
Оскільки при грабежі і розбої напад на потерпілого скоюється відкрито, його допит має особливе значення і дозволяє одержати важливі відомості.
В ході допиту потерпілого необхідно детально з'ясувати: коли і де відбувся напад, звідки, куди, в якому напрямі і навіщо йшов потерпілий, скільки було злочинців, що клав кожний з них, чи говорили вони що-небудь, чи загрожували потерпілому, чи застосовували насильство і в чому це виразилося, чи були вони озброєні і чим саме, що було узято у потерпілого і які індивідуальні ознаки викраденого, в якому напрямі і яким способом сховалися злочинці і т.д. З особливою ретельністю при допиті з'ясовуються ознаки зовнішності злочинців, їх одягу, взуття і всіх предметів, що були при них.
В ході допитів і огляду місця події потрібно з'ясувати, чи не залишилися на тілі або одязі злочинців які-небудь сліди або пошкодження, які могли виникнути в результаті нападу, боротьби з потерпілим і інших дій. У практиці мали місце випадки, коли поранені в ході розбійного нападу злочинці встановлювалися серед осіб, що звернулися до медичних установ з приводу одержаних пошкоджень.
З метою виявлення підозрюваного доцільно допитати потерпілого про обставини, що передували нападу, і одержати відомості про осіб, які випадково могли дізнатися про цінності, що були у потерпілого (при розмовах із знайомими, оплаті покупок, відвідуванню ресторану і т. д.).
Під впливом переляку потерпілі у ряді випадків неправильно сприймають оточуюче і не можуть дати правильних свідчень за основними обставинами нападу. Мали місце випадки помилкових свідчень про число нападаючих, їхнього росту, озброєність, спосіб проникнення в приміщення, зміст їх дій. Тому свідчення потерпілих необхідно зіставляти з об'єктивними даними, враховуючи умови сприйняття і стан потерпілого у момент нападу.
Якщо потерпілому нанесені тілесні пошкодження, його слід піддати судово-медичній експертизі для визначення механізму освіти і ступеня тяжкості поранень.
Як і в справах про крадіжки, при розслідуванні грабежів і розбоїв велике значення для виявлення підозрюваних мають вивчення способу здійснення злочину і зіставлення його із способами раніше скоєних розкритих і нерозкритих злочинів, перевірка осіб, тих, що раніше обвинувачувалися в крадіжках, грабежах і розбійних нападах, використовування даних криміналістського обліку, а також розшук викраденого майна і цінностей.
В ході оперативних дій з метою розшуку і затримання злочинця (переслідування, засідки, «прочісування» місцевості, спеціальні спостереження в місцях можливої появи злочинців і ін.) необхідно використовувати зібрані в ході розслідувань дані про злочинців.
При розслідуванні грабежів і розбоїв слід мати на увазі можливість інсценувань з боку потерпілого (наприклад, він заявляє про викрадання не свого майна). У випадках, коли виникає така версія, необхідно особливо уважно перевірити, чи відповідають свідчення заявника об'єктивним даним (слідам, тілесним пошкодженням, деталям обстановки місця події і т. д.).
Після затримання підозрюваних слід всесторонньо перевірити їх причетність до нападу. Велике значення має при цьому допит підозрюваного, його огляд і обшук за місцем проживання.
Особливу роль у справах про грабежі і розбійні напади грає пред'явлення підозрюваних, а також знайдених у них викрадених речей для пред’явлення для впізнання потерпілому і очевидцям злочину.
Як і при розслідуванні крадіжок, успішне розкриття грабежів і розбоїв вимагає всебічного використовування оперативних розшукових можливостей органів міліції і правильного їх поєднання з роботою слідчого.
4. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні шахрайства
Кримінальні справи про шахрайство найчастіше порушуються за заявами і листами громадян, повідомленням установ, підприємств, організацій і посадовців, а також за наслідками безпосереднього виявлення органом міліції ознак злочину.
Обставини, що підлягають доведенню при розслідуванні шахрайства, специфічні відносно способу здійснення злочину, особи потерпілих і їх ролі при здійсненні злочину, причин і умов, що сприяли цьому.
Залежно від способу здійснення шахрайства плануються і проводяться ті або інші слідчі дії, визначається їх тактика і послідовність проведення, їх поєднання з оперативно-розшуковими заходами.
В даний час поширеними способами шахрайських посягань на державне або суспільне майно є:
- заволодіння таким майном шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат з органів соціального забезпечення за допомогою фіктивних документів про вік, стаж роботи і заробіток. Досить часто ці фіктивні документи виготовляються не самими винними, а отримуються ними у посадовців відповідних організацій. Відомі випадки помилкових відомостей про стаж і заробіток винних, повідомляються іншими особами (наприклад, свідоцтво в суді про стаж роботи);
- заволодіння державним майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит і ухилення від оплати суми, що залишилася. Найчастіше у вказаному випадку шахраї користуються фіктивними документами - паспортами, довідками з місця роботи і ін.;
- заволодіння державним або суспільним майном шляхом отримання його по фіктивних документах (наприклад, взяття яких-небудь речей напрокат), використовування упущень посадовців, що помилково відпустили більше, ніж слідувало, кількість майна, отримання майна за іншу особу;
- заволодіння державним або суспільним майном в результаті обрахунку касира при розміні крупних купюр грошей або при покупці якої-небудь речі.
З шахрайських посягань на особисте майно громадян до найпоширеніших слід віднести заволодіння чужим майном:
- за допомогою вручення покупцю предмету, зовні схожого на той, що призначався, на думку покупця, до продажу;
- шляхом продажу виробів з кольорових металів або шліфованого скла замість виробів з благородних металів або коштовних каменів;
- заволодіння чужим майном шляхом обрахунку потерпілого при розміні крупних купюр грошей або при покупці якої-небудь речі;
- за допомогою підкидання «цінностей» і подальшої участі в їх «діленні»;
- під приводом надання різних послуг в придбанні якого-небудь майна;
- нечесної гри в карти, за допомогою ворожіння, знахарства;
- в результаті видачі себе за іншу особу, головним чином за працівника міліції, і проведення незаконного обшуку;
- шляхом укладання так званих «уявних» операцій, що не мають на меті встановлення цивільно-правових відносин. Шахрай, укладаючи від свого імені угоду (найчастіше здаючи житло в наймання) і одержуючи від контрагента (наймача або відразу від декількох наймачів) гроші, привласнює їх, а свої зобов'язання по операції не виконує.
При розслідуванні даного виду злочинів іноді виникає необхідність у встановленні потерпілих. Нерідко такі особи, що виявилися жертвами шахраїв, що вміло використали негативні сторони їх характеру (користолюбство, пожадливість і т. п.), соромляться своєї непристойної поведінки і не заявляють про скоєний злочин до органів міліції. У подібних випадках оперативні працівники і слідчі дізнаються про цей злочин, або оперативним шляхом, або від викритих шахраїв.
5. Помилки в доведенні обставин, пов'язані з неповнотою попереднього розслідування
Можна без перебільшення сказати, що неповнота слідства - це найпоширеніший його недолік. Про це свідчать, зокрема, результати вивчення причин і розробок заходів попередження злочинності та причин повернення судами справ на додаткове розслідування. Багато справ про вбивства, зґвалтування і розкрадання, направлені на дослідування, були повернені слідчим саме у зв'язку з неповнотою слідства.
Неповнота попереднього розслідування нерідко приводить до помилок в оцінці доказів, до неправильного застосування кримінального закону. Це призводить у ряді випадків виправдання обвинувачених або припинення справи судом, а також зміна кваліфікації злочину.
Кажучи про неповноту слідства, я маю на увазі недоліки двоякого роду:
1) з'ясовуються не всі обставини, що підлягають доведенню по кримінальній справі, тобто звужується предмет доведення;
2) необґрунтовано звужуються межі доведення, коли слідчий не збирає всіх доказів, необхідних для правильного розслідування справи, або не перевіряє зібраних доказів.
Тільки з'ясувавши всі обставини, що підлягають доведенню по кримінальній справі, слідчий може визнати попереднє слідство за закінчене. Без цього не можна правильно вирішити питання про винність звинуваченого в злочині, про наявність в його діях складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
Використана література:
1.Конституція України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.;
4. В.І.Шакун, Кримінальне право, НАВСУ-«Правові джерела», -К:, 1998, -С. 217;
5. А.Н.Васильев, Криминалистика, изд. Моск. ун.-та, -М:, 1980, -С.447;
6. Р.С.Белкин, Криминалистика, «Юридическая литература», -М:, 1974, -С.474.
1.Загальна характеристика і види злочинів проти власності
2. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні крадіжок
3. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні грабежів і розбійних нападів
4. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні шахрайства
5. Помилки в доведенні обставин, пов'язані з неповнотою попереднього розслідування
1.Загальна характеристика і види злочинів проти власності
Злочинами проти власності називаються передбачені Кри-мінальним кодексом України діяння, що посягають на економічні відносини власності.
Згідно з ст.41 Конституції України кожен має право володі-ти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.
Конституційні економічні права і свободи громадян Украї-ни, їх проголошення і захист мають особливе суспільне зна-чення, оскільки економічна свобода власності є ґрунтом полі-тичної, національної та релігійної свободи.
Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. за-кріплено три рівноправні форми власності - державну, колек-тивну і приватну (індивідуальну). У статті 2 цього закону ви-значається, що «право власності - це врегульовані Законом суспільні відносини з володіння, користування і розпоряджен-ня майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України мас право володіти, користувати-ся і розпоряджатися майном особисто чи спільно з іншими».
Таким чином, економічні відносини власності - це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності
Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоря-джатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов'язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому держава закріплює економічні відно-сини власності правовими нормами - заборонами, головною з яких є норма-заповідь «не вкради». Охоронювані Законом можливості власника володіти, користуватися і розпоряджа-тися належним йому майном і є об'єктом посягань злочинів проти власності. На ці можливості власника посягають всі злочини проти власності, на час чи назавжди руйнуючи (пошкоджуючи) їх. Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошко-джують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, ко-ристуватися і розпоряджатися своїм майном. Як при викрадені так і при знищені майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи назавжди втрачає свої можливості володіти, користува-тися чи розпоряджатися викраденим чи знищеним.
Головне в економічних відносинах власності - це належ-ність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від всіх інших осіб дотримування і не по-рушування цього панування, не заподіювання йому шкоди в володінні, користуванні і розпорядженні його майном. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як держав-но-правова форма закріплення економічних відносин власнос-ті злочином не пошкоджується. Злочини проти власності пра-ва власності не порушують і не руйнують, не знищують. Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним. Власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого в нього майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим. Пленум Верховного Суду України у постанові України від 22 грудня 1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснив, що згідно з ст.50 Закону «Про власність» влас-ник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого волода-рем від особи, яка не мала права його відчужувати.
Отже, право власності злочином не руйнується і не знищує-ться, не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, по-шкоджують на час чи назавжди економічні відносини власно-сті, які є об'єктами розкрадань чужого майна, грошей.
Таким чином, родовим об'єктом злочинів проти власності є економічні відносини власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Видовими об'єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.
Безпосередніми об'єктами злочинами проти власності є вла-сність окремої особи (фізичної чи юридичної).
Предметами злочинів проти власності є:
1.Майно - матеріальні речі, створені працею людей для за-доволення матеріальних і культурних потреб, що мають вар-тість і ціну;
2.Гроші - національна і іноземна валюта, що знаходиться в обігові, а також інша валюта і валютні цінності;
3. Цінні папери - облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.
Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно з статтею 13 Консти-туції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони її об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право корис-туватися природними об'єктами права власності народу від-повідно до Закону.
Головною об'єктивною ознакою злочинів проти власності є те, що відносини власності є їх головним безпосереднім об'єктом посягання. Інші об'єкти, яким злочинами проти вла-сності заподіюється шкода, наприклад, здоров'я при розбій-ному нападі, є додатковими безпосередніми об'єктами посягання. За цією ознакою злочини проти власності потрібно від-межовувати він інших злочинів, якими заподіюється шкода у сфері відносин власності.
Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності скоюється умисно і лише з прямим умислом. Такою є суб'єктивна сторона усіх видів розкрадання чужого майна. Лише два із злочинів проти власності можуть вчинюватися як з прямим, так і з непрямим умислом - це умисне знищення чи пошкодження чужого майна. І тільки два із злочинів проти власності вчиняються необережно це необережне знищення чи пошкодження дер-жавного майна, а також злочинно-недбале ставлення до охорони державного.
Важливе практичне значення мають такі ознаки суб'єктивної сторони розглядуваних злочинів як мотив і мета. Майже всі злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою неправомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. З інших спонукань (помсти, кар'єризму, хуліганства) можуть бути скоєні лише два злочини - умисне знищення або пошкодження чужого майна. З врахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності розподіляються на три групи:
1.Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є;
- крадіжки, грабежі, шахрайства, розкрадання майна шля-хом привласнення, розтрати або зловживання посадовим ста-новищем, розбій, вимагательства. Ці злочини характеризуються протиправним корисливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника.
2. Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корис-ливі посягання на власність, але вони не мають ознак розкра-дання, - спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям, привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного майна. Ці злочини вчинюються також з корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім ви-лученням чужого майна із володіння власника.
3.Некорисливі посягання на власність. До них належать уми-сне знищення або пошкодження чужого майна, необережне знищення або пошкодження державного або ко-лективного майна і злочинно-недбале ставлення до охорони майна.
При розслідуванні цих злочинів слідчому необхідно встановити обставини, що підлягають встановленню і доведенню.
В цій контрольній роботі я розгляну доказування таких видів злочинів, як крадіжка, розбій, грабіж та шахрайство.
2. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні крадіжок
При розслідуванні цих злочинів, враховуючи вимоги закону, треба встановити і довести наступне.
1. Щодо факту крадіжки: чи дійсно він мав місце або створена видимість інсценування з метою заховання розкрадання, скоєного шляхом розтрати, обману і т. і.; де, коли, за допомогою яких засобів, яким способом зроблена крадіжка.
2. Щодо викраденого майна: що саме, на яку суму, які ознаки цього майна, кому воно належало, де воно заховане, як, через кого, де збувалося.
3. Щодо особи, підозрюваної (обвинуваченої) в крадіжці: хто зробив викрадення, якщо є ознаки, які вказують на участь в ньому декількох чоловік, то в чому полягала роль кожного з них; винність їх в здійсненні злочину; чи були у злочинців співучасники з числа осіб, що мають доступ до вкраденого майна або інших осіб; характеристики крадіїв і їх співучасників; наявність у злочинців майна.
4. Які заходи належить вжити для відшкодування матеріального збитку, заподіяного викраданням.
5. Що сприяло здійсненню крадіжки; які заходи треба вжити для запобігання цим злочинам.
Як показує аналіз, найпоширенішими є крадіжки: квартирні, грошових коштів на підприємствах, в установах, на об'єктах дрібнороздрібної торгівлі, а також кишенькові крадіжки на вокзалах, в потягах, трамваях, автобусах, на ринках і інших місцях скупчення великої кількості людей.
Вони скоюються як в день, так і в нічний час. Предметами крадіжок бувають гроші, технічні засоби, різні речі, що представляють матеріальну цінність, наприклад товари масового споживання, автомашини, мотоцикли, велосипеди, продовольчі товари, будівельні матеріали. За останній час почастішали випадки викрадання витворів мистецтва, музейних цінностей, рідкісних книг і рукописів. Викрадене майно є одним з орієнтирів для розшуку злодія. Тому ознаки цього майна повинні бути встановлені максимально повно.
Крадіжки звичайно скоюються з метою збагачення. Але іноді за допомогою їх здобуваються знаряддя або засоби для здійснення інших злочинів: зброя і транспортні засоби - для розбійних нападів; шрифти, фарба, літографічний камінь, папір - для виготовлення фальшивих грошей, документів, проїзних квитків.
Крадіжки квартирні, з магазинів і інших місць збуту і зберігання матеріальних цінностей скоюються як шляхом злому замикаючих пристроїв, перешкод і сховищ, так і без злому. Кишенькові крадіжки також умовно можна підрозділити на крадіжки, що скоюються з пошкодженням одягу або речей, призначених для перенесення предметів і документів, або без такого пошкодження.
Найчастіше злодії проникають в приміщення шляхом злому дверей, вікон, замків, проламування стель, стін, підлоги. Іноді вони відкривають замки відмичками, підібраними ключами або висмикують пробої. Нерідко, щоб проникнути в приміщення, злочинці вибивають або випилюють в дверях фільонки; виймають, розбивають або видавлюють із застосуванням пластиру скла; скоюють проломи за допомогою лому, шлямбура або спеціального злодійського інструменту «фомки» в стінах.
Кишенькові крадіжки найчастіше скоюються двома способами: під прикриттям якого-небудь предмету («ширми») або без такого прикриття в час і в місцях великого скупчення людей. Найдосвідченіші кишенькові злодії скоюють злочини поодинці, але більшість злодіїв діє групами.
Встановлення способу здійснення крадіжки так само, як і слідів цього злочину, має важливе значення для його розкриття. Практиці відомі випадки, коли шляхом зіставлення способів здійснення крадіжок були встановлені винні особи.
Розслідування крадіжок, подібно іншим майновим злочинам, має на меті не тільки встановлення фактичних обставин злочину, але і відшкодування збитку, заподіяного діями злодія. МВС України, Прокуратура і Верховний Суд України не раз звертали увагу слідчих і оперативних працівників на те, що рішення вказаної задачі є однією з умов якісного розслідування справ про крадіжки. Тим часом, захопившись викриванням злодія, слідчі у ряді випадків недосить уваги приділяють розшуку викраденого і відшкодуванню збитку. Відновлення порушених майнових прав держави, суспільних організацій або окремих громадян полягає в повному відшкодуванні заподіяного їм злочинцями матеріального збитку. Тому з перших же кроків розслідування належить вживати заходи по встановленню місцезнаходження викраденого майна і його поверненню законному власнику.
У випадках, коли законом передбачається конфіскація майна, необхідно ретельно з'ясувати, чи розташовує злочинець таким майном, де воно знаходиться, як забезпечити його збереження і подальшу конфіскацію за рішенням суду.
3. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні грабежів і розбійних нападів
Серед злочинів проти особистої власності розбій представляє найбільшу суспільну небезпеку.
Для криміналістської характеристики розбою істотним є відкритий характер злочину, насильственність і двостороння спрямованість дій злочинців, що зачіпає як особу потерпілого, так і його майно. Відкритий характер злочину робить особливо важливим по даних справах кваліфікований допит потерпілих і очевидців злочину. Вилучення злочинцями майна потерпілих дозволяє вести розслідування у напрямі розшуку викраденого. Істотно розрізняється розслідування залежно від того, застосовувалося або не застосовувалося при вилученні майна насильство. Застосування холодної і вогнепальної зброї, опір і активна оборона потерпілих ведуть до появи численних слідів, успішно використовуваних для розшуку і ідентифікації злочинців. Особлива ситуація складається у справах, коли розбій супроводжується смертю потерпілого, в цих випадках застосовується методика розслідування вбивств.
До первинних слідчих дій у справах про грабежі і розбої відносяться допит потерпілих і свідків-очевидців, огляд місця події, судово-медична експертиза потерпілих і інші дії, виходячи з конкретних обставин.
Огляд місця події слід проводити негайно вслід за надходженням заяви потерпілого про напад. В цьому випадку перед оглядом необхідно стисло висловити обставини нападу в протоколі заяви з тим, щоб детально допитати потерпілого після огляду. Якщо з моменту нападу пройшло значний час і немає ризику втрати свіжих слідів злочину, доцільно спочатку детально допитати потерпілого про обставини нападу.
Дані огляду місця події в поєднанні з свідченнями потерпілого дозволяють відтворити обставини скоєного злочину і зібрати важливі докази. При огляді місцевості слід звернути особливу увагу на сліди ніг і транспортних засобів, а в приміщеннях - на сліди рук і ніг людини, сліди знарядь злому. Велике значення має виявлення зброї і слідів його застосування, крові, а також залишених злочинцями різних предметів і їх частин. В процесі огляду і допиту важливо з’ясувати по обстановці місця події, хто міг бачити або чути те, що відбувалося на місці злочину, і згодом допитати цих осіб.
Огляду слід піддати не тільки місце, де зроблений напад, але і дороги, що ведуть до нього, прилеглі ділянки місцевості і приміщення. У цих місцях нерідко виявляються сліди перебування злочинців (засідки), кинуті або загублені ними при втечі предмет, їх частини і інші речові докази.
Оскільки при грабежі і розбої напад на потерпілого скоюється відкрито, його допит має особливе значення і дозволяє одержати важливі відомості.
В ході допиту потерпілого необхідно детально з'ясувати: коли і де відбувся напад, звідки, куди, в якому напрямі і навіщо йшов потерпілий, скільки було злочинців, що клав кожний з них, чи говорили вони що-небудь, чи загрожували потерпілому, чи застосовували насильство і в чому це виразилося, чи були вони озброєні і чим саме, що було узято у потерпілого і які індивідуальні ознаки викраденого, в якому напрямі і яким способом сховалися злочинці і т.д. З особливою ретельністю при допиті з'ясовуються ознаки зовнішності злочинців, їх одягу, взуття і всіх предметів, що були при них.
В ході допитів і огляду місця події потрібно з'ясувати, чи не залишилися на тілі або одязі злочинців які-небудь сліди або пошкодження, які могли виникнути в результаті нападу, боротьби з потерпілим і інших дій. У практиці мали місце випадки, коли поранені в ході розбійного нападу злочинці встановлювалися серед осіб, що звернулися до медичних установ з приводу одержаних пошкоджень.
З метою виявлення підозрюваного доцільно допитати потерпілого про обставини, що передували нападу, і одержати відомості про осіб, які випадково могли дізнатися про цінності, що були у потерпілого (при розмовах із знайомими, оплаті покупок, відвідуванню ресторану і т. д.).
Під впливом переляку потерпілі у ряді випадків неправильно сприймають оточуюче і не можуть дати правильних свідчень за основними обставинами нападу. Мали місце випадки помилкових свідчень про число нападаючих, їхнього росту, озброєність, спосіб проникнення в приміщення, зміст їх дій. Тому свідчення потерпілих необхідно зіставляти з об'єктивними даними, враховуючи умови сприйняття і стан потерпілого у момент нападу.
Якщо потерпілому нанесені тілесні пошкодження, його слід піддати судово-медичній експертизі для визначення механізму освіти і ступеня тяжкості поранень.
Як і в справах про крадіжки, при розслідуванні грабежів і розбоїв велике значення для виявлення підозрюваних мають вивчення способу здійснення злочину і зіставлення його із способами раніше скоєних розкритих і нерозкритих злочинів, перевірка осіб, тих, що раніше обвинувачувалися в крадіжках, грабежах і розбійних нападах, використовування даних криміналістського обліку, а також розшук викраденого майна і цінностей.
В ході оперативних дій з метою розшуку і затримання злочинця (переслідування, засідки, «прочісування» місцевості, спеціальні спостереження в місцях можливої появи злочинців і ін.) необхідно використовувати зібрані в ході розслідувань дані про злочинців.
При розслідуванні грабежів і розбоїв слід мати на увазі можливість інсценувань з боку потерпілого (наприклад, він заявляє про викрадання не свого майна). У випадках, коли виникає така версія, необхідно особливо уважно перевірити, чи відповідають свідчення заявника об'єктивним даним (слідам, тілесним пошкодженням, деталям обстановки місця події і т. д.).
Після затримання підозрюваних слід всесторонньо перевірити їх причетність до нападу. Велике значення має при цьому допит підозрюваного, його огляд і обшук за місцем проживання.
Особливу роль у справах про грабежі і розбійні напади грає пред'явлення підозрюваних, а також знайдених у них викрадених речей для пред’явлення для впізнання потерпілому і очевидцям злочину.
Як і при розслідуванні крадіжок, успішне розкриття грабежів і розбоїв вимагає всебічного використовування оперативних розшукових можливостей органів міліції і правильного їх поєднання з роботою слідчого.
4. Обставини, що підлягають встановленню і доведенню при розслідуванні шахрайства
Кримінальні справи про шахрайство найчастіше порушуються за заявами і листами громадян, повідомленням установ, підприємств, організацій і посадовців, а також за наслідками безпосереднього виявлення органом міліції ознак злочину.
Обставини, що підлягають доведенню при розслідуванні шахрайства, специфічні відносно способу здійснення злочину, особи потерпілих і їх ролі при здійсненні злочину, причин і умов, що сприяли цьому.
Залежно від способу здійснення шахрайства плануються і проводяться ті або інші слідчі дії, визначається їх тактика і послідовність проведення, їх поєднання з оперативно-розшуковими заходами.
В даний час поширеними способами шахрайських посягань на державне або суспільне майно є:
- заволодіння таким майном шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат з органів соціального забезпечення за допомогою фіктивних документів про вік, стаж роботи і заробіток. Досить часто ці фіктивні документи виготовляються не самими винними, а отримуються ними у посадовців відповідних організацій. Відомі випадки помилкових відомостей про стаж і заробіток винних, повідомляються іншими особами (наприклад, свідоцтво в суді про стаж роботи);
- заволодіння державним майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит і ухилення від оплати суми, що залишилася. Найчастіше у вказаному випадку шахраї користуються фіктивними документами - паспортами, довідками з місця роботи і ін.;
- заволодіння державним або суспільним майном шляхом отримання його по фіктивних документах (наприклад, взяття яких-небудь речей напрокат), використовування упущень посадовців, що помилково відпустили більше, ніж слідувало, кількість майна, отримання майна за іншу особу;
- заволодіння державним або суспільним майном в результаті обрахунку касира при розміні крупних купюр грошей або при покупці якої-небудь речі.
З шахрайських посягань на особисте майно громадян до найпоширеніших слід віднести заволодіння чужим майном:
- за допомогою вручення покупцю предмету, зовні схожого на той, що призначався, на думку покупця, до продажу;
- шляхом продажу виробів з кольорових металів або шліфованого скла замість виробів з благородних металів або коштовних каменів;
- заволодіння чужим майном шляхом обрахунку потерпілого при розміні крупних купюр грошей або при покупці якої-небудь речі;
- за допомогою підкидання «цінностей» і подальшої участі в їх «діленні»;
- під приводом надання різних послуг в придбанні якого-небудь майна;
- нечесної гри в карти, за допомогою ворожіння, знахарства;
- в результаті видачі себе за іншу особу, головним чином за працівника міліції, і проведення незаконного обшуку;
- шляхом укладання так званих «уявних» операцій, що не мають на меті встановлення цивільно-правових відносин. Шахрай, укладаючи від свого імені угоду (найчастіше здаючи житло в наймання) і одержуючи від контрагента (наймача або відразу від декількох наймачів) гроші, привласнює їх, а свої зобов'язання по операції не виконує.
При розслідуванні даного виду злочинів іноді виникає необхідність у встановленні потерпілих. Нерідко такі особи, що виявилися жертвами шахраїв, що вміло використали негативні сторони їх характеру (користолюбство, пожадливість і т. п.), соромляться своєї непристойної поведінки і не заявляють про скоєний злочин до органів міліції. У подібних випадках оперативні працівники і слідчі дізнаються про цей злочин, або оперативним шляхом, або від викритих шахраїв.
5. Помилки в доведенні обставин, пов'язані з неповнотою попереднього розслідування
Можна без перебільшення сказати, що неповнота слідства - це найпоширеніший його недолік. Про це свідчать, зокрема, результати вивчення причин і розробок заходів попередження злочинності та причин повернення судами справ на додаткове розслідування. Багато справ про вбивства, зґвалтування і розкрадання, направлені на дослідування, були повернені слідчим саме у зв'язку з неповнотою слідства.
Неповнота попереднього розслідування нерідко приводить до помилок в оцінці доказів, до неправильного застосування кримінального закону. Це призводить у ряді випадків виправдання обвинувачених або припинення справи судом, а також зміна кваліфікації злочину.
Кажучи про неповноту слідства, я маю на увазі недоліки двоякого роду:
1) з'ясовуються не всі обставини, що підлягають доведенню по кримінальній справі, тобто звужується предмет доведення;
2) необґрунтовано звужуються межі доведення, коли слідчий не збирає всіх доказів, необхідних для правильного розслідування справи, або не перевіряє зібраних доказів.
Тільки з'ясувавши всі обставини, що підлягають доведенню по кримінальній справі, слідчий може визнати попереднє слідство за закінчене. Без цього не можна правильно вирішити питання про винність звинуваченого в злочині, про наявність в його діях складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
Використана література:
1.Конституція України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.;
4. В.І.Шакун, Кримінальне право, НАВСУ-«Правові джерела», -К:, 1998, -С. 217;
5. А.Н.Васильев, Криминалистика, изд. Моск. ун.-та, -М:, 1980, -С.447;
6. Р.С.Белкин, Криминалистика, «Юридическая литература», -М:, 1974, -С.474.
