Зародження знань у галузі балістики (військової)
Реферат на тему:
Зародження знань у галузі балістики (військової)
Розслідування злочинів має давню історію. З моменту виникнення держави та права з‘являється необхідність встановлення істини у різних випадках порушення закону. Цілком зрозуміло, що особи, яким доручалось проведення розслідування кримінальних злочинів, змушені були вдаватись до використання різних знань, що виходили за межі їхніх уявлень.
Діяльність по дослідженню доказової інформації при розслідуванні злочинів існувала протягом функціонування самих органів розслідування, але уявлення про неї були не завжди однозначні, і її сучасне розуміння не завжди відображає трактування цієї діяльності на більш ранніх етапах розвитку суспільства. Уявлення про використання спеціальних знань в розслідуванні злочинів видозмінювалися протягом всієї історії розвитку самої судової діяльності.
Як ми знаємо, принцип роботи вогнепальної зброї базується на енергії порохових газів. Отже, витоки виникнення вогнепальної зброї слід пов'язувати з моменту винайдення пороху. Загальновизнаним фактом є те, що порох відкрито в Китаї. Довго побутувала думка про те, що відомості про склад пороху в середині ХІІІ століття були привезені в Європу Марко Поло після знаменитої далекосхідної подорожі. Але пізніше стали відомі експерименти монаха одного з франсісканських монастирів, котрий ще на початку ХІІ ст., маніпулював з сумішшю деревного вугілля, сірки і селітри. За допомогою цього прообразу чорного пороху, йому вдавалось метати навіть великі камені. Протягом семи століть чорний порох був єдиним метальним засобом.
Історія застосування вогнепальної зброї починається з ХІV ст., згідно Голіцинського літопису „Армати", в 1389 році. В той час „Софійський временник" згадує про військове застосування гармат і так званих „тюфяків" в 1382 році при обороні Москви від татар. Перші зразки ручної вогнепальної зброї представляли собою порівняно короткі залізні чи мідні труби, один кінець якої був герметично закритий. Такі труби прикріплювались до дерев'яної колоди. В канал ствола спочатку засипали заряд пороху, потім вкладали залізну або свинцеву шароподібну кулю. Після прицілювання, особа котра стріляла, запалювала заряд тліючим гнітом чи розжареним прутом шляхом прикладання його до невеликого отвору в стінці ствола.
З того часу зброя сильно змінилась. Всі вдосконалення були спрямовані на поліпшення можливостей проведення влучних пострілів, як на далекій так і на близькій відстанях [1, 19]. Включно до початку ХІХ ст., снаряди до вогнепальної зброї представляли собою свинцеві кулі вагою 30-35 гр. Сам боєприпас складався з двох частин: снаряда і чорного пороху. Оскільки діаметр куль був на 0,5 - 1 мм менше калібру ствола, в момент пострілу порохові гази проривались між снарядом і внутрішньою поверхнею ствола, знижуючи не тільки початкову швидкість кулі, але й влучність пострілу. Для усунення цього недоліку, була зменшена маса кулі і відповідно калібр ствола.
В середині ХІХ ст. француз Флоберт винайшов новий металевий патрон. Він представляв собою подовжену гільзу з широким обідком, в основу якого засипали зарядну суміш. Потім в гільзу вдавлювалась кругла свинцева куля. Зарядна суміш запалювалась ударом спеціальної запалювальної шпильки.
Наступний крок по створенню патронів був зроблений в США в період громадянської війни 1861-1865 рр. Патрон складався з кулі, гільзи, порохового заряду і змінних капсулів, котрі вставлялись в основу патрона і з'єднувались з пороховим зарядом через отвір в основі гільзи.
Подальші вдосконалення торкались зменшення калібру та заміни чорного пороху на бездимний порох. В 50-60 роки ХІХ ст. створюються картечні снаряди (до 4-5 кульок в одному патроні), запалюючі і розривні снаряди.
З кінця ХІХ і протягом всього ХХ століття вдосконалення боєприпасів продовжувалось в напрямку зменшення калібру куль, підвищення ефективності порохового заряду, зниження маси снаряду при збереженні його забійної сили [1, 34].
З першими пораненнями та вбивствами виникла і необхідність дослідження, як самих ушкоджень так і об'єктів котрі вилучались з тіл потерпілих, і їх подальше вивчення з метою визначення зброї з якої проводився постріл.
Перші знання в галузі балістики були покладені медициною. Саме судова медицина, як самостійна наука виникла через необхідність суду в поясненні фактів біологічного і медичного характеру. Не має сумніву в тому, що створенню державної і наукової судової медицини передував довгий період її практичного використання в судових і слідчих цілях. Дослідженням вогнестрільних ушкоджень займається ранева балістика, вона знаходиться в сфері наукових і прикладних інтересів медицини. Зміст раневої балістики складається з результатів хірургічної і судово-медичної практики, а також спеціальних ціле покладених експериментальних досліджень. Отже, ранева балістика - це наукова дисципліна, зміст якої складають відомості про процеси, котрі викликані взаємодією вогнестрільного снаряда з живим організмом і про наслідки такої взаємодії [1, 83].
В історико-медичному аспекті виникнення науки судової медицини фактично буде правильно віднести до того періоду, коли законодавче закріплюється звичай залучати медиків, як знаючих осіб для вирішення питань при розслідуванні злочинів проти здоров'я і життя громадян.
Вже в XVI-XVII столітті задовго до введення офіційних розпоряджень по організації спеціальної судово-медичної служби, практикувались лікарсько-експертні освідування живих осіб з різних причин. В окремих випадках проходив і огляд трупів осіб, котрі загинули насильницькою смертю.
До нашого часу збереглись свідчення про перший лікарський огляд в Москві трупа кравця датського принца Вольдемара, котрий помер від вогнепального ушкодження, отриманого з пищалі під час полювання. „По государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича указу и по присылке королевичу дохтура Венделинус Сибилист, Еган Белов, Артман Граман ездили на посольский двор и досматривали у умершего королевича кравчего рани, и тот кравчей ранен из пищали, рана под самым правым глазом, и оне дохтури в ту рану щупом щупали, а пульки не дощупались, потому что рана глубока, а то подлинно, что пулька в голове" (1644 р.).
Автори висновку ще не розуміли криміналістичного значення "пульки", в них не виникало і думки про необхідність її вилучення і огляді, а також дослідження пищалі, з якої був здійснений постріл. З сучасної точки зору висновок лікарів є дуже наївним ("то подлинно, что пулька в голове"), але в той же час в їх діях не можна не помітити нового. Вони "ту рану щупом щупали", а це було вже спробою застосування технічних засобів при огляді.
Розвиток наукових засобів і методів розслідування злочинів проходило повільно. Ще повільніше вони втілювались в практику.
На початку XVIIІ століття видаються перші офіційні розпорядження, котрі законодавче закріплюють проведення судово-медичної експертизи. Петро І в статті 154 Військового статуту (1716 р.) вказав на обов'язкове медичне освідування в випадках смерті від поранень.
Видатний вчений і хірург М.І. Пірогов здійснював дослідження вогнепальних ушкоджень. Його дослідження вхідних і вихідних поранень, представляли значний інтерес, тому що вони були першими дослідженнями в цьому питанні.
На думку В.Н. Бокаріуса М.І. Пірогов першим, на багато раніше іноземних дослідників, описав, пояснив і систематизував характерні зміни в області вхідного отвору вогнепального пошкодження. В 1894 році П.А. Мінаков в галузі дослідження речових доказів встановив зміни котрі відбуваються з волоссям під час дії на них високих температур, а саме при пострілах з близьких відстаней [2, 5-16].
Судово-балістична експертиза нараховує не одне століття свого існування. Але теоретичне обґрунтування, і як наслідок наукове визнання судово-балістична експертиза отримала порівняно недавно.
З другої половини ХІХ століття за допомогою спеціалістів слідчі і судді почали звертатися частіше. В особливо складних випадках вони залучали вчених.
Перша спроба наукового узагальнення експертної практики в галузі дослідження вогнепальної зброї стосувалась застосування хімічних методів. В керівництві по судовій хімії А. Наке, котре вийшло в світ в 1874 р., поряд із методами дослідження отруть, автор розглянув питання про дослідження вогнепальної зброї. Він поділяв експертизу на три стадії: 1) експертний огляд; 2) дослідження; 3) відповідь на поставлене питання.
В 1879 році вийшла в світ друга книга, котра висвітлює питання судової балістики. Вона була написана також медиком і присвячена судово-медичному дослідженню вогнепальних ушкоджень. Ця невелика книга залишилась в свій час не поміченою юристами, але її поява не лише залишила певний слід в історії розвитку судової медицини, але й вагомий вклад в створення нової наукової дисципліни - судової балістики. Поряд з суто медичними питаннями, автор цієї книги М. Щеглов розглянув всі існуючі в той час види вогнепальної зброї, типи снарядів та суть процесів, котрі відбуваються під час пострілу з вогнепальної зброї. Головну увагу при цьому він приділяв виявленню нових ознак, котрі можна було покласти в основу експертного дослідження зброї та снарядів.
Спостережливість М. Щеглова відкрила такі "пізнавальні пункти", котрі виявились дуже суттєвими саме для ідентифікації зброї. До їх числа відноситься насамперед така важлива ознака, як сліди на кулі, котрі виникають від полів нарізів в каналі ствола. Однак, правильно оцінити криміналістичне значення стріляної гільзи М. Щеглов не зумів.
На початку другої половини ХІХ століття в вітчизняній літературі були відмічені дослідження, присвячені гладкоствольній зброї і слідам її дії. Але в слідчій практиці ця зброя зустрічалась доволі часто. В таких випадках постійно виникало питання відносно визначення відстані, з якої був проведений постріл. Експертам при його вирішенні необхідно було звертатись за даними, котрі знаходились в працях А. Шауенштейна та інших іноземних авторів.
Слідами дії шроту займались і практичні працівники. В 1897 році, була опублікована стаття І.А. Мілотворського в якій описувались особливості поранень шротом, і ті ознаки, котрі в цих випадках дозволяють судити про дистанцію, з якої був проведений постріл. З дослідженням шроту пов'язане ім'я знаменитого винахідника радіо А.С. Попова. Повернемось до 1895 року. Видатний німецький фізик В.К. Рентген відкрив в кінці цього року випромінення, котре назвали рентгенівськими променями. Цим винаходом зацікавився А.С. Попов. Вже в 1896 році він з допомогою свого товариша по службі С.С. Колотова виготовив трубку Крукса і створив перший вітчизняний рентгенівський апарат. Свої дослідження він спрямував в бік практичного використання, а саме знаходження за допомогою рентгенівських променів кулі і шроту, котрі потрапили в тіло людини. Ці дослідження проводились в Кронштадському морському шпиталі. По суті це були одні з перших рентгенологічних досліджень в Росії котрі мали медичне і криміналістичне значення. В експертній практиці рентгенологічні дослідження не проводились ще довгий час.
З кінця ХІХ століття проведення судово-балістичних експертиз стає все більш поширеним явищем. При розслідуванні справ та проведенні судово-балістичних експертиз, починають проводитись експертні експерименти [3, 5-6].
Першим хто здійснив ідентифікацію за кулею був Генрі Годдард в 1835 році.
В 1860 році інший піонер судової балістики розкрив справу про вбивство, але вже не за кулею вилученої з тіла вбитого, а за паперовим клейтухом (Англія).
В 1879 році в США розглядалась справа по звинуваченню у вбивстві. Підсудний був виправданий дякуючи зброяру, котрий був викликаний до залу засідання і в присутності суддів оглянув канал ствола після чого дав висновок про те, що з даної зброї останній постріл був здійснений мінімум вісімнадцять місяців назад, на основі того, що канал ствола був вкритий іржею.
Минуло ще десять років і на весні 1889 року дослідженнями в галузі балістики почав займатись професор судової медицини ліонського університету Лакассань. З тіла вбитого він вилучив кулю і при детальному її розгляді помітив на ній сім повздовжніх "борозенок". Куля була того ж калібру, що і револьвер вилучений у підозрюваного у вбивстві, і тому вона могла бути відстріляна з цього револьвера. На підставі цього, Лакассань почав більш детально вивчати питання семи "борозенок" [4, 437-494].
На сьогоднішній день маємо велику кількість розроблених методик по дослідженню, як самої вогнепальної зброї так і снарядів до неї.
Література:
В.Л. Попов, В.Б. Шигеев, Л.Е Кузнецов. Судебно-медицинская баллистика. - Спб.: Гиппократ, 2002. С. 19, 34, 83.
Н.В. Попов. Судебная медицина. Государственное издательство медицинской литературы. Медгиз - 1950. М.: Издание третье. С. 5-16.
И.Ф. Крылов. В мире криминалистики. Л.: 1980. С. 5-6.
Ю. Торвальд. Век криминалистики Ростов-на-Дону "Феникс" 1996. С. 437-494.
Зародження знань у галузі балістики (військової)
Розслідування злочинів має давню історію. З моменту виникнення держави та права з‘являється необхідність встановлення істини у різних випадках порушення закону. Цілком зрозуміло, що особи, яким доручалось проведення розслідування кримінальних злочинів, змушені були вдаватись до використання різних знань, що виходили за межі їхніх уявлень.
Діяльність по дослідженню доказової інформації при розслідуванні злочинів існувала протягом функціонування самих органів розслідування, але уявлення про неї були не завжди однозначні, і її сучасне розуміння не завжди відображає трактування цієї діяльності на більш ранніх етапах розвитку суспільства. Уявлення про використання спеціальних знань в розслідуванні злочинів видозмінювалися протягом всієї історії розвитку самої судової діяльності.
Як ми знаємо, принцип роботи вогнепальної зброї базується на енергії порохових газів. Отже, витоки виникнення вогнепальної зброї слід пов'язувати з моменту винайдення пороху. Загальновизнаним фактом є те, що порох відкрито в Китаї. Довго побутувала думка про те, що відомості про склад пороху в середині ХІІІ століття були привезені в Європу Марко Поло після знаменитої далекосхідної подорожі. Але пізніше стали відомі експерименти монаха одного з франсісканських монастирів, котрий ще на початку ХІІ ст., маніпулював з сумішшю деревного вугілля, сірки і селітри. За допомогою цього прообразу чорного пороху, йому вдавалось метати навіть великі камені. Протягом семи століть чорний порох був єдиним метальним засобом.
Історія застосування вогнепальної зброї починається з ХІV ст., згідно Голіцинського літопису „Армати", в 1389 році. В той час „Софійський временник" згадує про військове застосування гармат і так званих „тюфяків" в 1382 році при обороні Москви від татар. Перші зразки ручної вогнепальної зброї представляли собою порівняно короткі залізні чи мідні труби, один кінець якої був герметично закритий. Такі труби прикріплювались до дерев'яної колоди. В канал ствола спочатку засипали заряд пороху, потім вкладали залізну або свинцеву шароподібну кулю. Після прицілювання, особа котра стріляла, запалювала заряд тліючим гнітом чи розжареним прутом шляхом прикладання його до невеликого отвору в стінці ствола.
З того часу зброя сильно змінилась. Всі вдосконалення були спрямовані на поліпшення можливостей проведення влучних пострілів, як на далекій так і на близькій відстанях [1, 19]. Включно до початку ХІХ ст., снаряди до вогнепальної зброї представляли собою свинцеві кулі вагою 30-35 гр. Сам боєприпас складався з двох частин: снаряда і чорного пороху. Оскільки діаметр куль був на 0,5 - 1 мм менше калібру ствола, в момент пострілу порохові гази проривались між снарядом і внутрішньою поверхнею ствола, знижуючи не тільки початкову швидкість кулі, але й влучність пострілу. Для усунення цього недоліку, була зменшена маса кулі і відповідно калібр ствола.
В середині ХІХ ст. француз Флоберт винайшов новий металевий патрон. Він представляв собою подовжену гільзу з широким обідком, в основу якого засипали зарядну суміш. Потім в гільзу вдавлювалась кругла свинцева куля. Зарядна суміш запалювалась ударом спеціальної запалювальної шпильки.
Наступний крок по створенню патронів був зроблений в США в період громадянської війни 1861-1865 рр. Патрон складався з кулі, гільзи, порохового заряду і змінних капсулів, котрі вставлялись в основу патрона і з'єднувались з пороховим зарядом через отвір в основі гільзи.
Подальші вдосконалення торкались зменшення калібру та заміни чорного пороху на бездимний порох. В 50-60 роки ХІХ ст. створюються картечні снаряди (до 4-5 кульок в одному патроні), запалюючі і розривні снаряди.
З кінця ХІХ і протягом всього ХХ століття вдосконалення боєприпасів продовжувалось в напрямку зменшення калібру куль, підвищення ефективності порохового заряду, зниження маси снаряду при збереженні його забійної сили [1, 34].
З першими пораненнями та вбивствами виникла і необхідність дослідження, як самих ушкоджень так і об'єктів котрі вилучались з тіл потерпілих, і їх подальше вивчення з метою визначення зброї з якої проводився постріл.
Перші знання в галузі балістики були покладені медициною. Саме судова медицина, як самостійна наука виникла через необхідність суду в поясненні фактів біологічного і медичного характеру. Не має сумніву в тому, що створенню державної і наукової судової медицини передував довгий період її практичного використання в судових і слідчих цілях. Дослідженням вогнестрільних ушкоджень займається ранева балістика, вона знаходиться в сфері наукових і прикладних інтересів медицини. Зміст раневої балістики складається з результатів хірургічної і судово-медичної практики, а також спеціальних ціле покладених експериментальних досліджень. Отже, ранева балістика - це наукова дисципліна, зміст якої складають відомості про процеси, котрі викликані взаємодією вогнестрільного снаряда з живим організмом і про наслідки такої взаємодії [1, 83].
В історико-медичному аспекті виникнення науки судової медицини фактично буде правильно віднести до того періоду, коли законодавче закріплюється звичай залучати медиків, як знаючих осіб для вирішення питань при розслідуванні злочинів проти здоров'я і життя громадян.
Вже в XVI-XVII столітті задовго до введення офіційних розпоряджень по організації спеціальної судово-медичної служби, практикувались лікарсько-експертні освідування живих осіб з різних причин. В окремих випадках проходив і огляд трупів осіб, котрі загинули насильницькою смертю.
До нашого часу збереглись свідчення про перший лікарський огляд в Москві трупа кравця датського принца Вольдемара, котрий помер від вогнепального ушкодження, отриманого з пищалі під час полювання. „По государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича указу и по присылке королевичу дохтура Венделинус Сибилист, Еган Белов, Артман Граман ездили на посольский двор и досматривали у умершего королевича кравчего рани, и тот кравчей ранен из пищали, рана под самым правым глазом, и оне дохтури в ту рану щупом щупали, а пульки не дощупались, потому что рана глубока, а то подлинно, что пулька в голове" (1644 р.).
Автори висновку ще не розуміли криміналістичного значення "пульки", в них не виникало і думки про необхідність її вилучення і огляді, а також дослідження пищалі, з якої був здійснений постріл. З сучасної точки зору висновок лікарів є дуже наївним ("то подлинно, что пулька в голове"), але в той же час в їх діях не можна не помітити нового. Вони "ту рану щупом щупали", а це було вже спробою застосування технічних засобів при огляді.
Розвиток наукових засобів і методів розслідування злочинів проходило повільно. Ще повільніше вони втілювались в практику.
На початку XVIIІ століття видаються перші офіційні розпорядження, котрі законодавче закріплюють проведення судово-медичної експертизи. Петро І в статті 154 Військового статуту (1716 р.) вказав на обов'язкове медичне освідування в випадках смерті від поранень.
Видатний вчений і хірург М.І. Пірогов здійснював дослідження вогнепальних ушкоджень. Його дослідження вхідних і вихідних поранень, представляли значний інтерес, тому що вони були першими дослідженнями в цьому питанні.
На думку В.Н. Бокаріуса М.І. Пірогов першим, на багато раніше іноземних дослідників, описав, пояснив і систематизував характерні зміни в області вхідного отвору вогнепального пошкодження. В 1894 році П.А. Мінаков в галузі дослідження речових доказів встановив зміни котрі відбуваються з волоссям під час дії на них високих температур, а саме при пострілах з близьких відстаней [2, 5-16].
Судово-балістична експертиза нараховує не одне століття свого існування. Але теоретичне обґрунтування, і як наслідок наукове визнання судово-балістична експертиза отримала порівняно недавно.
З другої половини ХІХ століття за допомогою спеціалістів слідчі і судді почали звертатися частіше. В особливо складних випадках вони залучали вчених.
Перша спроба наукового узагальнення експертної практики в галузі дослідження вогнепальної зброї стосувалась застосування хімічних методів. В керівництві по судовій хімії А. Наке, котре вийшло в світ в 1874 р., поряд із методами дослідження отруть, автор розглянув питання про дослідження вогнепальної зброї. Він поділяв експертизу на три стадії: 1) експертний огляд; 2) дослідження; 3) відповідь на поставлене питання.
В 1879 році вийшла в світ друга книга, котра висвітлює питання судової балістики. Вона була написана також медиком і присвячена судово-медичному дослідженню вогнепальних ушкоджень. Ця невелика книга залишилась в свій час не поміченою юристами, але її поява не лише залишила певний слід в історії розвитку судової медицини, але й вагомий вклад в створення нової наукової дисципліни - судової балістики. Поряд з суто медичними питаннями, автор цієї книги М. Щеглов розглянув всі існуючі в той час види вогнепальної зброї, типи снарядів та суть процесів, котрі відбуваються під час пострілу з вогнепальної зброї. Головну увагу при цьому він приділяв виявленню нових ознак, котрі можна було покласти в основу експертного дослідження зброї та снарядів.
Спостережливість М. Щеглова відкрила такі "пізнавальні пункти", котрі виявились дуже суттєвими саме для ідентифікації зброї. До їх числа відноситься насамперед така важлива ознака, як сліди на кулі, котрі виникають від полів нарізів в каналі ствола. Однак, правильно оцінити криміналістичне значення стріляної гільзи М. Щеглов не зумів.
На початку другої половини ХІХ століття в вітчизняній літературі були відмічені дослідження, присвячені гладкоствольній зброї і слідам її дії. Але в слідчій практиці ця зброя зустрічалась доволі часто. В таких випадках постійно виникало питання відносно визначення відстані, з якої був проведений постріл. Експертам при його вирішенні необхідно було звертатись за даними, котрі знаходились в працях А. Шауенштейна та інших іноземних авторів.
Слідами дії шроту займались і практичні працівники. В 1897 році, була опублікована стаття І.А. Мілотворського в якій описувались особливості поранень шротом, і ті ознаки, котрі в цих випадках дозволяють судити про дистанцію, з якої був проведений постріл. З дослідженням шроту пов'язане ім'я знаменитого винахідника радіо А.С. Попова. Повернемось до 1895 року. Видатний німецький фізик В.К. Рентген відкрив в кінці цього року випромінення, котре назвали рентгенівськими променями. Цим винаходом зацікавився А.С. Попов. Вже в 1896 році він з допомогою свого товариша по службі С.С. Колотова виготовив трубку Крукса і створив перший вітчизняний рентгенівський апарат. Свої дослідження він спрямував в бік практичного використання, а саме знаходження за допомогою рентгенівських променів кулі і шроту, котрі потрапили в тіло людини. Ці дослідження проводились в Кронштадському морському шпиталі. По суті це були одні з перших рентгенологічних досліджень в Росії котрі мали медичне і криміналістичне значення. В експертній практиці рентгенологічні дослідження не проводились ще довгий час.
З кінця ХІХ століття проведення судово-балістичних експертиз стає все більш поширеним явищем. При розслідуванні справ та проведенні судово-балістичних експертиз, починають проводитись експертні експерименти [3, 5-6].
Першим хто здійснив ідентифікацію за кулею був Генрі Годдард в 1835 році.
В 1860 році інший піонер судової балістики розкрив справу про вбивство, але вже не за кулею вилученої з тіла вбитого, а за паперовим клейтухом (Англія).
В 1879 році в США розглядалась справа по звинуваченню у вбивстві. Підсудний був виправданий дякуючи зброяру, котрий був викликаний до залу засідання і в присутності суддів оглянув канал ствола після чого дав висновок про те, що з даної зброї останній постріл був здійснений мінімум вісімнадцять місяців назад, на основі того, що канал ствола був вкритий іржею.
Минуло ще десять років і на весні 1889 року дослідженнями в галузі балістики почав займатись професор судової медицини ліонського університету Лакассань. З тіла вбитого він вилучив кулю і при детальному її розгляді помітив на ній сім повздовжніх "борозенок". Куля була того ж калібру, що і револьвер вилучений у підозрюваного у вбивстві, і тому вона могла бути відстріляна з цього револьвера. На підставі цього, Лакассань почав більш детально вивчати питання семи "борозенок" [4, 437-494].
На сьогоднішній день маємо велику кількість розроблених методик по дослідженню, як самої вогнепальної зброї так і снарядів до неї.
Література:
В.Л. Попов, В.Б. Шигеев, Л.Е Кузнецов. Судебно-медицинская баллистика. - Спб.: Гиппократ, 2002. С. 19, 34, 83.
Н.В. Попов. Судебная медицина. Государственное издательство медицинской литературы. Медгиз - 1950. М.: Издание третье. С. 5-16.
И.Ф. Крылов. В мире криминалистики. Л.: 1980. С. 5-6.
Ю. Торвальд. Век криминалистики Ростов-на-Дону "Феникс" 1996. С. 437-494.
