Призначення житлового фонду України. Юридична класифікація жилих будинків і приміщень
Призначення житлового фонду України. Юридична класифікація жилих будинків і приміщень
Житловий фонд — це сукупність жилих будинків і жилих при-міщень на всій території України, що визнані у встановленому по-рядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності.
До житлового фонду України входять:
1) жилі будинки — будинки, які призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення.
Під жилими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:—
відповідність будівель архітектурно-будівельним, санітарно-гі-гієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян;—
прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;—
реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої.
Слід відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого будинку.
Допоміжні приміщення жилого будинку — приміщення призна-чені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання (вестибюль, схо-дова клітка, перехідний шлюз, міжквартирний коридор, колясочна, підвали, горища тощо);
2) квартири — частини жилих будинків, що призначені для проживання самітніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими
жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;
3) частина квартири (одноквартирного будинку) — жила кім-ната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самітньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку).
Підсобні приміщення — це приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи прихожої, вбудованих у квартирі кладових або шаф. Вони не можуть бути предметом ок-ремого договору оренди (найму).
Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на
1) державний (комунальний),
2) колективний, що включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів, та
3) приватний.
За ст. 7 проекту ЖК, житловий фонд України за формою влас-ності поділяють на такі категорії:
1) приватний житловий фонд. Сюди входять зведені жилі бу-динки, приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної власності та призначені для задоволення житлових по-треб власників і членів їхніх сімей. Законодавство дозволяє належ-не їм житло здавати в оренду чи найм іншим особам.
Питома вага приватного житлового фонду швидко збільшується і в майбутньому має становити понад 90 відсотків.
Суб'єктами права приватної власності на житло е громадяни Ук-раїни, іноземці та особи без громадянства, які набули на нього пра-во власності на законних підставах;
2) житловий фонд колективної власності включає громад-ський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів.
До громадського житлового фонду в першу чергу входить фонд колективних сільськогосподарських підприємств, створених на осно-ві колгоспів, радгоспів. Слід зазначити, що у регулюванні житлових відносин в колективному фонді є багато особливостей щодо надання та користування житлом.
Суб'єктами права на житло колективної власності є трудові ко-лективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, об'єднання громадян, релігійні та інші організації, що є юридичними особами;
3) державний житловий фонд складається з житлового фон-ду, що належить державним підприємствам, установам і організаці-ям на праві повного господарського відання або оперативного управ-ління.
4) комунальний житловий фонд — це фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.
Суб'єктом права власності на комунальний житловий фонд є те-риторіальні громади.
Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в житлових будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом діяль-ності та не шкідливої для експлуатації будинку. До житлового фон-ду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, при-значені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.
Відповідно до статей 4—6 ЖК державний житловий фонд вклю-чає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлу-атацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для по-стійного проживання громадян.
Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання гро-мадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодав-ства, незалежно від їх тривалості.
Згідно з проектом ЖК за призначенням житловий фонд можна по-ділити на такі категорії:
1) житловий фонд загального призначення — це сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання громадян.
2) житловий фонд соціального призначення — це житло, при-значене для проживання громадян, які потребують соціального за-хисту. До цієї категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, са-мітні громадяни похилого віку, їм надається житло в будинках-інтернатах.
Виселення з будинку-інтернату з власної ініціативи громадянина провадиться за його письмовою заявою, а з ініціативи власника або установи, у віданні якої перебуває будинок-інтернат, — тільки у су-довому порядку;
3) житловий фонд спеціального призначення — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і орга-нізацій та тим громадянам, які за характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього, — службове житло; робітникам, службовцям, студентам, учням, а також іншим громадянам на відповідний строк надаються гуртожитки; інвалідам, ветеранам, самітнім громадянам похилого віку — місця в будинках-інтернатах. До фонду спеціального призначення належить також житло призначене для тимчасового проживання переселених громадян — маневрений житловий фонд, а для біженців, безпритульних і вимушених переселенців — готелі-притулки.
Житловий фонд спеціального призначення формується шляхом споруджених квартир нових будинків, переобладнання існуючих бу-динків і квартир інших категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення їх до житлового фонду, а також шля-хом переведення одного житлового фонду до фонду іншого призна-чення.
До житлового фонду спеціального призначення належать:
1) службове житло;
2) гуртожитки для проживання самітніх громадян (жилі кімнати для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у ро-динних зв'язках);
3) гуртожитки для проживання сімей (житло), що складається з однієї або кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім'ї;
4) будинки (квартири) маневреного житлового фонду;
5) будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, самітніх громадян похилого віку;
6) готелі-притулки.
Готелі-притулки призначені для тимчасового проживання грома-дян, які потерпіли від стихійного лиха або іншої екстремальної си-туації, а також для розміщення біженців.
Готелі-притулки створюються у разі виникнення надзвичайної ситуації на базі існуючих готелів, гуртожитків, баз відпочинку, пан-сіонатів та інших приміщень, що можуть бути пристосовані для тим-часового проживання громадян.
Громадяни, які постраждали від стихійного лиха, а також біженці (потерпілі особи) користуються готелями-притулками безоплатно.
Після ліквідації стихійного лиха чи іншої екстремальної ситуації та розселення потерпілих осіб, які проживали в готелях-притулках, провадиться зміна статусу цих приміщень.
Передача житлового фонду " у комунальну власність
Більша частина квартир розміщується в будинках, що перебува-ють у власності місцевих органів самоврядування. З часу прийняття Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" державний житловий фонд, у тому числі і відомчий, передається у комунальну власність місцевим органам самоврядування. Цей процес просува-ється повільно також і через те, що органи місцевого самоврядування не завжди зацікавлені отримувати житловий фонд, який потре-бує ремонту, витрачати кошти на його утримання.
Недостатня нормативна урегульованість питань передачі житло-вого фонду, відсутність заінтересованості сторін у такій передачі, а це стосується особливо того житлового фонду, який потребує ре-монту, призводить до того, що під видом ремонту чи реконструкції житловий фонд фактично передається у власність інвесторам — приватним юридичним і фізичним особам. Щоб уникнути таких ви-падків необхідно врегулювати це питання законодавче, зокрема встановити норму, яка б забороняла продавати, передавати іншим способом (в заставу, оренду, міну) жилі будинки державного (кому-нального) житлового фонду та жилі будинки, що належать до відом-чого житлового фонду, у тому числі й незавершене будівництво жи-лих будинків, приватним особам.
У зв'язку з цим розглянемо правові підстави та порядок передачі житлового фонду у комунальну власність.
Державний житловий фонд, що перебуває у повному господар-ському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій, за їх бажанням може передаватися у кому-нальну власність за місцем розташування будинків. Цей фонд нада-ється у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно. Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад міст, селищ, сіл або у їх спільну власність визначаються Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Цим же законом регу-люються зворотні процеси, пов'язані з передачею об'єктів права ко-мунальної власності у державну власність.
Передача об'єктів з державної у комунальну власність територі-альних громад сіл, селищ, міст здійснюється за згодою сільських, се-лищних, міських рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст — за наявності згоди районних і обласних рад.
Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ, організацій, у кому-нальну власність визначається Кабінетом Міністрів України, який, окрім того, визначає і порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної власності у державну.
Передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'-єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів від-повідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповнова-жених управляти державним майном, фінансових органів, підпри-ємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає пере-дачі. Порядок утворення і роботи комісії визначається Кабінетом
Міністрів України — у разі передачі об'єктів у державну власність, і відповідними органами місцевого самоврядування — якщо об'єкти передаються у комунальну власність.
Комісія визначає технічний стан жилого будинку та у разі потре-би приймає рішення щодо ремонту будинку, джерела його фінансу-вання, термін виконання робіт.
Об'єкти житлового фонду передаються разом з майном підпри-ємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі — основними фон-дами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, технікою для прибирання, — у частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
Разом з відомчим житловим фондом комунальним підприєм-ствам передаються зовнішні мережі електро-, тепло-, водопостачан-ня і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні спо-руди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).
У разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підпри-ємств, установ чи організацій, у повному господарському віданні яких перебував державний житловий фонд, останній (крім гурто-житків) водночас передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.
Якщо житловий фонд перебуває у віданні кількох державних підприємств, з яких принаймні одне зазнало банкрутства, зміни форми власності чи ліквідації, всі частини будинку можуть бути пе-редані у комунальну власність одночасно при згоді інших підпри-ємств. У разі відсутності такої згоди у комунальну власність переда-ється тільки та частина будинку, яка перебувала у віданні, зазнала банкрутства, змінила форму власності або ліквідована.
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підпи-сується головою і членами комісії та затверджується виконавчим органом, який утворив цю комісію. З моменту підписання акта ви-никає право власності на об'єкт передачі. До акта приймання-пере-дачі відомчого житлового фонду в комунальну власність додаються: акт передачі наявного службового житла, договори оренди нежилих приміщень, акт передачі договорів найму жилих приміщень. Зміна умов договорів найму або оренди здійснюється відповідно до чинно-го законодавства.
Передача об'єктів державної власності до сфери управління цен-тральних і місцевих органів виконавчої влади у комунальну влас-ність, а також передача об'єктів комунальної власності у державну власність має бути погоджена з Фондом державного майна України.
Органи, уповноважені управляти об'єктами державної власнос-ті, в межах повноважень, наданих Кабінетом Міністрів України сто-совно об'єктів державної власності, що належать до сфери їх управ-ління, погоджують передачу об'єктів державної власності до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність і передачу об'єктів комунальної власності у державну власність.
Оскільки житловий фонд у багатьох випадках перебуває у неза-довільному стані і потребує ремонту, знайти джерела для фінансу-вання ремонту будинку надзвичайно важко, оскільки підприємства, які передають житловий фонд у комунальну власність, коштів не мають, а тому здійснення передачі проходить у складних умовах.
Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-кому-нального та побутового обслуговування населення на умовах орен-ди, передаються у комунальну власність відповідних рад.
Непридатність жилих будинків для проживання
Стаття 7 Житлового кодексу України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в ін-ших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України — не менше одного разу на п'ять років.
Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" в ре-дакції від 19 червня 1992 р. накладав заборону на приватизацію квартир, які в установленому порядку були віднесені до непридат-них для проживання. Це призвело до того, що почали виникати ви-падки, коли органи державної виконавчої влади і місцевого самовря-дування відмовляли мешканцям квартир у будинках державного житлового фонду в приватизації житла на підставі того, що будинки визнані непридатними для проживання або переведені у нежилий фонд. Ця норма закону припинила дію після внесення змін і допов-нень до закону 22 лютого 1994 р. Вимогами цього пункту у новій ре-дакції передбачається, що не підлягають приватизації квартири (бу-динки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо за-безпечити безпечне проживання людей).
Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлен-ня їх відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання жи-
лих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання ви-значений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня
1984 р. за № 189.
Під час обстеження стану жилих будинків перевіряються: а) двір будинку та елементи його благоустрою; б) фундаменти, під-вали; в) стіни та елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо); г) стикові з'єднання у великопанельних жилих будинках; ґ) дах бу-динку та обладнання на ньому (димові та вентиляційні канали та ін-ше); е) ліфти та їх обладнання; є) поверхи жилого будинку, вклю-чаючи їх конструкції; ж) інженерне обладнання.
Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-тех-нічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обсте-ження стану жилих будинків залучаються фахівці проектних і нау-ково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміо-логічної служби.
Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житло-вого фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотан-ням такої організації здійснюється житлово-експлуатаційною органі-зацією, визначеною виконавчим органом місцевої ради.
Щоб визнати будинок непридатним для проживання, необхідно дотримання відповідної процедури. Якщо під час планових або поза-планових обстежень цих будинків виявиться їхня невідповідність са-нітарним і технічним вимогам, які можна й доцільно ліквідувати шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація, у віданні якої перебуває житловий фонд, повинна пози-тивно вирішити питання про проведення такого ремонту.
У разі неможливості й недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до уповнова-женого органу пропозицію про визнання жилого будинку таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи:
1) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком;
2) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність;
3) висновок проектної або науково-дослідної організації (у разі необхідності) щодо технічного стану жилого будинку та про неможли-вість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку;
4) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служ-би щодо відповідності жилого будинку санітарним нормам.
Для обстеження стану будинків призначається комісія у складі: заступника голови місцевої державної адміністрації або іншого вико-навчого органу, начальника управління житлового господарства, представників органів управління у справах будівництва і архітекту-ри, органів санітарно-епідеміологічної служби, державного пожеж-ного нагляду, депутата місцевої ради, інженера житлово-експлуата-ційної організації та представника громадського будинкового коміте-ту. Комісія має право залучати фахівців проектних, науково-дослід-них інститутів тощо.
Вона складає акт обстеження будинку, перевіряє обгрунтова-ність висновків про неможливість або недоцільність капітального ре-монту. При вирішенні такого надзвичайно важливого питання, як визнання жилих будинків непридатними для проживання, дотри-мання вимог щодо такого складу комісії обов'язкове.
Комісія встановлює причини незадовільного стану жилого бу-динку і за наявності вини в цьому службових осіб ставить питання про притягнення їх до відповідальності. Якщо негативні фактори мо-жуть бути усунені шляхом проведення капітального ремонту будин-ку, матеріали обстеження передаються житлово-експлуатаційній ор-ганізації для проведення необхідного ремонту.
І тільки при визнанні жилого будинку непридатним для прожи-вання, комісія вносить пропозицію з підготовленим проектом відпо-відного рішення.
Відповідно до наказу Держжитлокомунгоспу від 2 липня 1993 р. за № 52 будинок визнається непридатним для проживання, коли йо-го фізичний знос сягає 81 відсоток, тобто такий будинок практично зношений. Пропозиція про використання будинку в інших цілях або його знесення вноситься виконавчим органом до вищестоящого ви-конавчого органу. При цьому додаються такі документи: 1) рішення виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради про ви-знання жилого будинку невідповідним санітарним і технічним вимо-гам та непридатним для проживання; 2) проект рішення виконавчо-го органу обласної, міської ради про подальше використання жилого будинку або його знесення.
При вирішенні питання щодо жилого будинку відомчого або гро-мадського житлового фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством, установою, організацією. Пропозиція про причини узгодженості чи неузгодженості вноситься до виконавчого органу відповідної ради. Він розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання будинку або його знесення.
Рішення про визнання непридатними для проживання жилих приміщень в будинках житлово-будівельних кооперативів приймає-ться на загальних зборах членів кооперативу і підлягає затвер-дженню відповідною радою або уповноваженим нею органом.
З метою збереження житлового фонду придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного житлового фонду переведення в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням відповідної ради або уповноваженого нею органу. Це передбачено ст. 7 Житлового кодексу України і має велике значення для вирішення спорів.
Показовою у цьому відношенні є справа за позовом (червень 1994 р.) Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності до гр. Ш. про усунення перешкод у користуванні приміщенням, яке належить інституту, посилаючись на те, що відповідачка незаконно займає його з 1983 р. Гр. Ш. пред'явила зустрічний позов до названого інституту про визнання її права на ко-ристування спірним приміщенням, зазначивши, що інститут вселив її туди в 1984 р. у встановленому законом порядку й вона набула право користування цим приміщенням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 1994 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в ци-вільних справах Дніпропетровського обласного суду від 24 жовтня 1994 р., гр. Ш. було зобов'язано не чинити перешкод позивачеві у ко-ристуванні спірним приміщенням і звільнити його, а зустрічний позов залишено без задоволення.
Правильно ухвалила судова колегія в цивільних справах Верховно-го суду України, скасувавши рішення І і II інстанцій.
Колегія відзначила, що задовольняючи позов інституту, районний суд, з доводами якого погодилися судова колегія та президія обласного суду, виходив з того, що спірне приміщення є нежилим і відповідачка проживала в ньому тимчасово, а тому права на нього не набула. Проте ці доводи судова колегія не визнала переконливими, оскільки суд не-повно з'ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
У судовому засіданні відповідачка пояснювала, що вона з 1983 р. працює в інституті, а у зв'язку з цим 1984 р. їй було на-дане оце спірне приміщення як жиле. Перевіркою, проведеною проку-ратурою Дніпропетровської області, встановлено, що згідно з довідкою Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації будинок, до якого належить це приміщення, з 1973 р. перебуває на обліку як жилий.
Посилання позивача на те, що в 1986 р. будинок було переведено в нежилий, спростовуються довідкою з державного архіву, згідно з якою Дніпропетровський облвиконком, до компетенції якого належало
вирішення цього питання, рішення про переведення будинку, і, зокре-ма спірного приміщення в нежилий, не приймав. Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасува-ла зазначені судові рішення.
Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і гро-мадського житлового фонду у нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і централь-них органів громадських організацій.
Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається. На підставі рішення загальних зборів чле-нів кооперативу непридатні для проживання жилі приміщення мо-жуть бути переобладнані в нежилі. Це рішення має бути затвердже-не відповідною радою або уповноваженим нею органом.
Громадяни, які мешкали у жилих будинках або жилих примі-щеннях, що переведені у нежилі, забезпечуються жилою площею відповідно до чинного законодавства України. Рішення про переве-дення жилого будинку у нежилий може бути прийнято тільки у ви-няткових випадках.
Запитання для самоконтролю
Тема 2. Житловий фонд
1. Юридична класифікація жилих будинків і жилих; приміщень.
2. Житловий фонд України, його призначення.
3. Поняття житлового фонду України, його характеристика.
4. Приватний житловий фонд, його структура, особливості регулю-вання житлових відносин у цьому фонді.
5. Поняття житлового фонду як об'єкта колективної власності. '
6. Державний житловий фонд, його поділ на житловий фонд місце-вих рад (комунальний житловий фонд) і відомчий житловий фонд.
7. Особливості виникнення житлових правовідносин у державному житловому фонді.
8. Порядок виключення з житлового фонду жилих будинків і жи-лих приміщень.
9. Порядок переведення жилих будинків у нежилі.
Використані джерела
Житловий кодекс Української РСР.
Постанова Ради Міністрів Української РСР "Про порядок обстежен-ня стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків І , жилих приміщень непридатними для проживання" від 26 квітня 1984 р. за № 189.
Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затверджене Постановою РМ УРСР за № 189 1984 р.
Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комуналь-ної власності" від 3 березня 1998 р.
Закон України "Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Постанова Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фон-ду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підпри-ємств, установ і організацій агропромислового комплексу, засно-ваних на колективній та інших формах недержавної власності" від 5 вересня 1996 р. за № 1060.
Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Поло-ження про порядок передачі в комунальну власність загально-державного житлового фонду, що перебував у повному госпо-дарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій" від 6 листопада 1995 р. за № 891.
Положення про порядок передачі в комунальну власність загально-державного житлового фонду, що перебував у повному госпо-дарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затверджене Постановою КМ України за № 891 1995 р.
Постанова Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність територіальних громад великих міст (з на-селенням понад 100 тис. чол.) об'єктів теплопостачання спожива-чів житлово-комунальної сфери" від 25 грудня 1998 р. за № 2074.
Рекомендована література
Жилищное законодательство / Сост. С. Т. Вечфинский, Й. Н. Куче-ренко // Сб. нормативних актов. — К.: Наук, думка, 1990.
Жилищньїй кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А. Голодньїй й др. — К.: Политиздат УкраиньІ, 1990.
Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право — К., 1984.
Маслов В. Ф. Право на жилище. — Харьков: Вьіща шк., 1988.
Законодавство України про нерухомість / Упор. Я. М. Гутарін, К.: Юрінком Інтер, 1999.
Житлове законодавство України / укл. М. К. Галянтич, Г. І. Кова-ленко. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
Житлове законодавство України / Упор. М. І. Мельник М І Хав-ронюк. — К.: ТОВ "Гранд", 1998.
Житловий фонд — це сукупність жилих будинків і жилих при-міщень на всій території України, що визнані у встановленому по-рядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності.
До житлового фонду України входять:
1) жилі будинки — будинки, які призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення.
Під жилими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:—
відповідність будівель архітектурно-будівельним, санітарно-гі-гієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян;—
прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;—
реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої.
Слід відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого будинку.
Допоміжні приміщення жилого будинку — приміщення призна-чені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання (вестибюль, схо-дова клітка, перехідний шлюз, міжквартирний коридор, колясочна, підвали, горища тощо);
2) квартири — частини жилих будинків, що призначені для проживання самітніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими
жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;
3) частина квартири (одноквартирного будинку) — жила кім-ната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самітньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку).
Підсобні приміщення — це приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи прихожої, вбудованих у квартирі кладових або шаф. Вони не можуть бути предметом ок-ремого договору оренди (найму).
Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на
1) державний (комунальний),
2) колективний, що включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів, та
3) приватний.
За ст. 7 проекту ЖК, житловий фонд України за формою влас-ності поділяють на такі категорії:
1) приватний житловий фонд. Сюди входять зведені жилі бу-динки, приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної власності та призначені для задоволення житлових по-треб власників і членів їхніх сімей. Законодавство дозволяє належ-не їм житло здавати в оренду чи найм іншим особам.
Питома вага приватного житлового фонду швидко збільшується і в майбутньому має становити понад 90 відсотків.
Суб'єктами права приватної власності на житло е громадяни Ук-раїни, іноземці та особи без громадянства, які набули на нього пра-во власності на законних підставах;
2) житловий фонд колективної власності включає громад-ський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів.
До громадського житлового фонду в першу чергу входить фонд колективних сільськогосподарських підприємств, створених на осно-ві колгоспів, радгоспів. Слід зазначити, що у регулюванні житлових відносин в колективному фонді є багато особливостей щодо надання та користування житлом.
Суб'єктами права на житло колективної власності є трудові ко-лективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, об'єднання громадян, релігійні та інші організації, що є юридичними особами;
3) державний житловий фонд складається з житлового фон-ду, що належить державним підприємствам, установам і організаці-ям на праві повного господарського відання або оперативного управ-ління.
4) комунальний житловий фонд — це фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.
Суб'єктом права власності на комунальний житловий фонд є те-риторіальні громади.
Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в житлових будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом діяль-ності та не шкідливої для експлуатації будинку. До житлового фон-ду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, при-значені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.
Відповідно до статей 4—6 ЖК державний житловий фонд вклю-чає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлу-атацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для по-стійного проживання громадян.
Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання гро-мадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодав-ства, незалежно від їх тривалості.
Згідно з проектом ЖК за призначенням житловий фонд можна по-ділити на такі категорії:
1) житловий фонд загального призначення — це сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання громадян.
2) житловий фонд соціального призначення — це житло, при-значене для проживання громадян, які потребують соціального за-хисту. До цієї категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, са-мітні громадяни похилого віку, їм надається житло в будинках-інтернатах.
Виселення з будинку-інтернату з власної ініціативи громадянина провадиться за його письмовою заявою, а з ініціативи власника або установи, у віданні якої перебуває будинок-інтернат, — тільки у су-довому порядку;
3) житловий фонд спеціального призначення — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і орга-нізацій та тим громадянам, які за характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього, — службове житло; робітникам, службовцям, студентам, учням, а також іншим громадянам на відповідний строк надаються гуртожитки; інвалідам, ветеранам, самітнім громадянам похилого віку — місця в будинках-інтернатах. До фонду спеціального призначення належить також житло призначене для тимчасового проживання переселених громадян — маневрений житловий фонд, а для біженців, безпритульних і вимушених переселенців — готелі-притулки.
Житловий фонд спеціального призначення формується шляхом споруджених квартир нових будинків, переобладнання існуючих бу-динків і квартир інших категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення їх до житлового фонду, а також шля-хом переведення одного житлового фонду до фонду іншого призна-чення.
До житлового фонду спеціального призначення належать:
1) службове житло;
2) гуртожитки для проживання самітніх громадян (жилі кімнати для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у ро-динних зв'язках);
3) гуртожитки для проживання сімей (житло), що складається з однієї або кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім'ї;
4) будинки (квартири) маневреного житлового фонду;
5) будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, самітніх громадян похилого віку;
6) готелі-притулки.
Готелі-притулки призначені для тимчасового проживання грома-дян, які потерпіли від стихійного лиха або іншої екстремальної си-туації, а також для розміщення біженців.
Готелі-притулки створюються у разі виникнення надзвичайної ситуації на базі існуючих готелів, гуртожитків, баз відпочинку, пан-сіонатів та інших приміщень, що можуть бути пристосовані для тим-часового проживання громадян.
Громадяни, які постраждали від стихійного лиха, а також біженці (потерпілі особи) користуються готелями-притулками безоплатно.
Після ліквідації стихійного лиха чи іншої екстремальної ситуації та розселення потерпілих осіб, які проживали в готелях-притулках, провадиться зміна статусу цих приміщень.
Передача житлового фонду " у комунальну власність
Більша частина квартир розміщується в будинках, що перебува-ють у власності місцевих органів самоврядування. З часу прийняття Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" державний житловий фонд, у тому числі і відомчий, передається у комунальну власність місцевим органам самоврядування. Цей процес просува-ється повільно також і через те, що органи місцевого самоврядування не завжди зацікавлені отримувати житловий фонд, який потре-бує ремонту, витрачати кошти на його утримання.
Недостатня нормативна урегульованість питань передачі житло-вого фонду, відсутність заінтересованості сторін у такій передачі, а це стосується особливо того житлового фонду, який потребує ре-монту, призводить до того, що під видом ремонту чи реконструкції житловий фонд фактично передається у власність інвесторам — приватним юридичним і фізичним особам. Щоб уникнути таких ви-падків необхідно врегулювати це питання законодавче, зокрема встановити норму, яка б забороняла продавати, передавати іншим способом (в заставу, оренду, міну) жилі будинки державного (кому-нального) житлового фонду та жилі будинки, що належать до відом-чого житлового фонду, у тому числі й незавершене будівництво жи-лих будинків, приватним особам.
У зв'язку з цим розглянемо правові підстави та порядок передачі житлового фонду у комунальну власність.
Державний житловий фонд, що перебуває у повному господар-ському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій, за їх бажанням може передаватися у кому-нальну власність за місцем розташування будинків. Цей фонд нада-ється у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно. Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад міст, селищ, сіл або у їх спільну власність визначаються Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Цим же законом регу-люються зворотні процеси, пов'язані з передачею об'єктів права ко-мунальної власності у державну власність.
Передача об'єктів з державної у комунальну власність територі-альних громад сіл, селищ, міст здійснюється за згодою сільських, се-лищних, міських рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст — за наявності згоди районних і обласних рад.
Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ, організацій, у кому-нальну власність визначається Кабінетом Міністрів України, який, окрім того, визначає і порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної власності у державну.
Передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'-єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів від-повідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповнова-жених управляти державним майном, фінансових органів, підпри-ємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає пере-дачі. Порядок утворення і роботи комісії визначається Кабінетом
Міністрів України — у разі передачі об'єктів у державну власність, і відповідними органами місцевого самоврядування — якщо об'єкти передаються у комунальну власність.
Комісія визначає технічний стан жилого будинку та у разі потре-би приймає рішення щодо ремонту будинку, джерела його фінансу-вання, термін виконання робіт.
Об'єкти житлового фонду передаються разом з майном підпри-ємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі — основними фон-дами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, технікою для прибирання, — у частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
Разом з відомчим житловим фондом комунальним підприєм-ствам передаються зовнішні мережі електро-, тепло-, водопостачан-ня і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні спо-руди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).
У разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підпри-ємств, установ чи організацій, у повному господарському віданні яких перебував державний житловий фонд, останній (крім гурто-житків) водночас передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.
Якщо житловий фонд перебуває у віданні кількох державних підприємств, з яких принаймні одне зазнало банкрутства, зміни форми власності чи ліквідації, всі частини будинку можуть бути пе-редані у комунальну власність одночасно при згоді інших підпри-ємств. У разі відсутності такої згоди у комунальну власність переда-ється тільки та частина будинку, яка перебувала у віданні, зазнала банкрутства, змінила форму власності або ліквідована.
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підпи-сується головою і членами комісії та затверджується виконавчим органом, який утворив цю комісію. З моменту підписання акта ви-никає право власності на об'єкт передачі. До акта приймання-пере-дачі відомчого житлового фонду в комунальну власність додаються: акт передачі наявного службового житла, договори оренди нежилих приміщень, акт передачі договорів найму жилих приміщень. Зміна умов договорів найму або оренди здійснюється відповідно до чинно-го законодавства.
Передача об'єктів державної власності до сфери управління цен-тральних і місцевих органів виконавчої влади у комунальну влас-ність, а також передача об'єктів комунальної власності у державну власність має бути погоджена з Фондом державного майна України.
Органи, уповноважені управляти об'єктами державної власнос-ті, в межах повноважень, наданих Кабінетом Міністрів України сто-совно об'єктів державної власності, що належать до сфери їх управ-ління, погоджують передачу об'єктів державної власності до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність і передачу об'єктів комунальної власності у державну власність.
Оскільки житловий фонд у багатьох випадках перебуває у неза-довільному стані і потребує ремонту, знайти джерела для фінансу-вання ремонту будинку надзвичайно важко, оскільки підприємства, які передають житловий фонд у комунальну власність, коштів не мають, а тому здійснення передачі проходить у складних умовах.
Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-кому-нального та побутового обслуговування населення на умовах орен-ди, передаються у комунальну власність відповідних рад.
Непридатність жилих будинків для проживання
Стаття 7 Житлового кодексу України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в ін-ших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України — не менше одного разу на п'ять років.
Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" в ре-дакції від 19 червня 1992 р. накладав заборону на приватизацію квартир, які в установленому порядку були віднесені до непридат-них для проживання. Це призвело до того, що почали виникати ви-падки, коли органи державної виконавчої влади і місцевого самовря-дування відмовляли мешканцям квартир у будинках державного житлового фонду в приватизації житла на підставі того, що будинки визнані непридатними для проживання або переведені у нежилий фонд. Ця норма закону припинила дію після внесення змін і допов-нень до закону 22 лютого 1994 р. Вимогами цього пункту у новій ре-дакції передбачається, що не підлягають приватизації квартири (бу-динки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо за-безпечити безпечне проживання людей).
Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлен-ня їх відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання жи-
лих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання ви-значений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня
1984 р. за № 189.
Під час обстеження стану жилих будинків перевіряються: а) двір будинку та елементи його благоустрою; б) фундаменти, під-вали; в) стіни та елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо); г) стикові з'єднання у великопанельних жилих будинках; ґ) дах бу-динку та обладнання на ньому (димові та вентиляційні канали та ін-ше); е) ліфти та їх обладнання; є) поверхи жилого будинку, вклю-чаючи їх конструкції; ж) інженерне обладнання.
Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-тех-нічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обсте-ження стану жилих будинків залучаються фахівці проектних і нау-ково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміо-логічної служби.
Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житло-вого фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотан-ням такої організації здійснюється житлово-експлуатаційною органі-зацією, визначеною виконавчим органом місцевої ради.
Щоб визнати будинок непридатним для проживання, необхідно дотримання відповідної процедури. Якщо під час планових або поза-планових обстежень цих будинків виявиться їхня невідповідність са-нітарним і технічним вимогам, які можна й доцільно ліквідувати шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація, у віданні якої перебуває житловий фонд, повинна пози-тивно вирішити питання про проведення такого ремонту.
У разі неможливості й недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до уповнова-женого органу пропозицію про визнання жилого будинку таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи:
1) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком;
2) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність;
3) висновок проектної або науково-дослідної організації (у разі необхідності) щодо технічного стану жилого будинку та про неможли-вість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку;
4) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служ-би щодо відповідності жилого будинку санітарним нормам.
Для обстеження стану будинків призначається комісія у складі: заступника голови місцевої державної адміністрації або іншого вико-навчого органу, начальника управління житлового господарства, представників органів управління у справах будівництва і архітекту-ри, органів санітарно-епідеміологічної служби, державного пожеж-ного нагляду, депутата місцевої ради, інженера житлово-експлуата-ційної організації та представника громадського будинкового коміте-ту. Комісія має право залучати фахівців проектних, науково-дослід-них інститутів тощо.
Вона складає акт обстеження будинку, перевіряє обгрунтова-ність висновків про неможливість або недоцільність капітального ре-монту. При вирішенні такого надзвичайно важливого питання, як визнання жилих будинків непридатними для проживання, дотри-мання вимог щодо такого складу комісії обов'язкове.
Комісія встановлює причини незадовільного стану жилого бу-динку і за наявності вини в цьому службових осіб ставить питання про притягнення їх до відповідальності. Якщо негативні фактори мо-жуть бути усунені шляхом проведення капітального ремонту будин-ку, матеріали обстеження передаються житлово-експлуатаційній ор-ганізації для проведення необхідного ремонту.
І тільки при визнанні жилого будинку непридатним для прожи-вання, комісія вносить пропозицію з підготовленим проектом відпо-відного рішення.
Відповідно до наказу Держжитлокомунгоспу від 2 липня 1993 р. за № 52 будинок визнається непридатним для проживання, коли йо-го фізичний знос сягає 81 відсоток, тобто такий будинок практично зношений. Пропозиція про використання будинку в інших цілях або його знесення вноситься виконавчим органом до вищестоящого ви-конавчого органу. При цьому додаються такі документи: 1) рішення виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради про ви-знання жилого будинку невідповідним санітарним і технічним вимо-гам та непридатним для проживання; 2) проект рішення виконавчо-го органу обласної, міської ради про подальше використання жилого будинку або його знесення.
При вирішенні питання щодо жилого будинку відомчого або гро-мадського житлового фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством, установою, організацією. Пропозиція про причини узгодженості чи неузгодженості вноситься до виконавчого органу відповідної ради. Він розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання будинку або його знесення.
Рішення про визнання непридатними для проживання жилих приміщень в будинках житлово-будівельних кооперативів приймає-ться на загальних зборах членів кооперативу і підлягає затвер-дженню відповідною радою або уповноваженим нею органом.
З метою збереження житлового фонду придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного житлового фонду переведення в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням відповідної ради або уповноваженого нею органу. Це передбачено ст. 7 Житлового кодексу України і має велике значення для вирішення спорів.
Показовою у цьому відношенні є справа за позовом (червень 1994 р.) Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності до гр. Ш. про усунення перешкод у користуванні приміщенням, яке належить інституту, посилаючись на те, що відповідачка незаконно займає його з 1983 р. Гр. Ш. пред'явила зустрічний позов до названого інституту про визнання її права на ко-ристування спірним приміщенням, зазначивши, що інститут вселив її туди в 1984 р. у встановленому законом порядку й вона набула право користування цим приміщенням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 1994 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в ци-вільних справах Дніпропетровського обласного суду від 24 жовтня 1994 р., гр. Ш. було зобов'язано не чинити перешкод позивачеві у ко-ристуванні спірним приміщенням і звільнити його, а зустрічний позов залишено без задоволення.
Правильно ухвалила судова колегія в цивільних справах Верховно-го суду України, скасувавши рішення І і II інстанцій.
Колегія відзначила, що задовольняючи позов інституту, районний суд, з доводами якого погодилися судова колегія та президія обласного суду, виходив з того, що спірне приміщення є нежилим і відповідачка проживала в ньому тимчасово, а тому права на нього не набула. Проте ці доводи судова колегія не визнала переконливими, оскільки суд не-повно з'ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
У судовому засіданні відповідачка пояснювала, що вона з 1983 р. працює в інституті, а у зв'язку з цим 1984 р. їй було на-дане оце спірне приміщення як жиле. Перевіркою, проведеною проку-ратурою Дніпропетровської області, встановлено, що згідно з довідкою Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації будинок, до якого належить це приміщення, з 1973 р. перебуває на обліку як жилий.
Посилання позивача на те, що в 1986 р. будинок було переведено в нежилий, спростовуються довідкою з державного архіву, згідно з якою Дніпропетровський облвиконком, до компетенції якого належало
вирішення цього питання, рішення про переведення будинку, і, зокре-ма спірного приміщення в нежилий, не приймав. Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасува-ла зазначені судові рішення.
Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і гро-мадського житлового фонду у нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і централь-них органів громадських організацій.
Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається. На підставі рішення загальних зборів чле-нів кооперативу непридатні для проживання жилі приміщення мо-жуть бути переобладнані в нежилі. Це рішення має бути затвердже-не відповідною радою або уповноваженим нею органом.
Громадяни, які мешкали у жилих будинках або жилих примі-щеннях, що переведені у нежилі, забезпечуються жилою площею відповідно до чинного законодавства України. Рішення про переве-дення жилого будинку у нежилий може бути прийнято тільки у ви-няткових випадках.
Запитання для самоконтролю
Тема 2. Житловий фонд
1. Юридична класифікація жилих будинків і жилих; приміщень.
2. Житловий фонд України, його призначення.
3. Поняття житлового фонду України, його характеристика.
4. Приватний житловий фонд, його структура, особливості регулю-вання житлових відносин у цьому фонді.
5. Поняття житлового фонду як об'єкта колективної власності. '
6. Державний житловий фонд, його поділ на житловий фонд місце-вих рад (комунальний житловий фонд) і відомчий житловий фонд.
7. Особливості виникнення житлових правовідносин у державному житловому фонді.
8. Порядок виключення з житлового фонду жилих будинків і жи-лих приміщень.
9. Порядок переведення жилих будинків у нежилі.
Використані джерела
Житловий кодекс Української РСР.
Постанова Ради Міністрів Української РСР "Про порядок обстежен-ня стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків І , жилих приміщень непридатними для проживання" від 26 квітня 1984 р. за № 189.
Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затверджене Постановою РМ УРСР за № 189 1984 р.
Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комуналь-ної власності" від 3 березня 1998 р.
Закон України "Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Постанова Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фон-ду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підпри-ємств, установ і організацій агропромислового комплексу, засно-ваних на колективній та інших формах недержавної власності" від 5 вересня 1996 р. за № 1060.
Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Поло-ження про порядок передачі в комунальну власність загально-державного житлового фонду, що перебував у повному госпо-дарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій" від 6 листопада 1995 р. за № 891.
Положення про порядок передачі в комунальну власність загально-державного житлового фонду, що перебував у повному госпо-дарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затверджене Постановою КМ України за № 891 1995 р.
Постанова Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність територіальних громад великих міст (з на-селенням понад 100 тис. чол.) об'єктів теплопостачання спожива-чів житлово-комунальної сфери" від 25 грудня 1998 р. за № 2074.
Рекомендована література
Жилищное законодательство / Сост. С. Т. Вечфинский, Й. Н. Куче-ренко // Сб. нормативних актов. — К.: Наук, думка, 1990.
Жилищньїй кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А. Голодньїй й др. — К.: Политиздат УкраиньІ, 1990.
Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право — К., 1984.
Маслов В. Ф. Право на жилище. — Харьков: Вьіща шк., 1988.
Законодавство України про нерухомість / Упор. Я. М. Гутарін, К.: Юрінком Інтер, 1999.
Житлове законодавство України / укл. М. К. Галянтич, Г. І. Кова-ленко. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
Житлове законодавство України / Упор. М. І. Мельник М І Хав-ронюк. — К.: ТОВ "Гранд", 1998.
