Необхідна оборона та умови її правомірності.
Необхідна оборона та умови її правомірності.
Ст.27 КУ передбачено, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань, а ст.41 гарантує непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути протиправно позбавлений. Однією з найважливіших гарантій реалізації громадянами гарантованого КУ права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони. Ст.15 КК кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною за ч.2 ст.15 КК “визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання”. Інтереси особи, що здійснила посягання теж охороняються законом: заподіяна шкода не повинна перевищувати певних меж, не повинна перетворюватися в акт помсти, самочинної розправи над такою особою. Критерії правомірності необхідної оборони: 1) умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання; 2) які характеризують захисні дії, тобто визначають межі захисних дій, щоб вони не перевищували меж необхідної оборони, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала ту, яка для цього необхідна. Умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання: 1) наявність суспільно небезпечного посягання; 2) його дійсність (реальність). Умови правомірності необхідної оборони, що характеризують захисні дії: 1) можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі в ч.2 ст.15 КК: інтереси і права особи, яка захищається, інших осіб інтереси суспільства або держави; 2) шкода має заподіюватись лише особі, яка вчиняє посягання, а не будь-якій іншій особі; 3) захист не має перевищувати меж необхідної оборони. У ст.15 говориться про те, що дії по припиненню суспільно небезпечного посягання будуть правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Наявність суспільно небезпечного посягання означає, що воно є дійсним, реальним, існує об‘єктивно, а не лише в уяві особи, яка здійснює захист, тобто посягання вже реально розпочалось і ще не закінчилось. Посягання, щодо якого допускається необхідна оборона, має бути об‘єктивно суспільно небезпечним. Дійсність (реальність) суспільно небезпечного посягання означає, що воно має існувати об‘єктивно, реально, а не в уяві особи, яка здійснює захист. Об‘єктивно реальність посягання і його оцінка особою, яка захищається, можуть не співпадати. Найчастіше це має місце тоді, коли посягання уже закінчене, а особа, яка захищається, не усвідомлює цього факту. Необхідна оборона допускається не тільки проти дій, котрі свідчать про те, що існує реальна загроза негайного початку посягання (наявність у руках особи зброї, загрозливі висловлювання, певна поведінка). Закінченим посягання має вважатись: 1) при припиненні дій винним із власної ініціативи; 2) при вимушеному припиненні дій винного захисними діями особи, яка здійснює захист, або внаслідок дії інших факторів із причин, що не залежать від волі винного. Інтереси, які можуть захищатися від суспільно небезпечного посягання, безпосередньо в ч.2 ст.15 об‘єднані в чотири групи: 1) інтереси чи права особи, яка захищається; 2) інтереси будь-якої іншої особи; 3) інтереси суспільства; 4) інтереси держави. 1) і 2) – людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3 КУ), інші права і свободи людини. 3) і 4) громадська безпека, громадський порядок, навколишнє природне середовище, здоров‘я населення. Захист при необхідній обороні має відповідати характеру посягання, напр., не є правомірним позбавлення життя чи заподіяння тяжкої шкоди особі, яка вчиняє хуліганські дії.
Ч.3 ст.15 КК “не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання”.
Перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону надає лише суспільно небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи. Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом (напр., знищення майна його власником). Правомірність дій, якими об‘єктивно заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може зумовлюватися: 1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність, зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчиняються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця; 2) виконання особою професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності, напр., проти дій працівників міліції, якими проводиться обшук, вилучаються знаряддя вчинення злочину, затримання правопорушників тощо.
На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання (уявна оборона); 2) при фактичному припиненні суспільно небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває (запізніла). Пленум ВС в своїй постанові від 29.06.91 №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” роз‘яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або , залежно від обставин справи, - за необережний злочин.
Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є: 1) наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання; 3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов‘язку відшкодувати заподіяної шкоди на підставі ст.444 ЦК. На практиці може мати місце так звана провокація необхідної оборони, точніше, провокація суспільно небезпечного посягання для надання зовнішньої правомірності заподіяння начебто в стані необхідної оборони шкоди особі, спровокованої на таке посягання. Дії особи, яка завдала шкоду іншій особі, спровокованій нею на суспільно небезпечне посягання, мають кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та спрямованості її умислу.
Ст.27 КУ передбачено, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань, а ст.41 гарантує непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути протиправно позбавлений. Однією з найважливіших гарантій реалізації громадянами гарантованого КУ права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони. Ст.15 КК кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною за ч.2 ст.15 КК “визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання”. Інтереси особи, що здійснила посягання теж охороняються законом: заподіяна шкода не повинна перевищувати певних меж, не повинна перетворюватися в акт помсти, самочинної розправи над такою особою. Критерії правомірності необхідної оборони: 1) умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання; 2) які характеризують захисні дії, тобто визначають межі захисних дій, щоб вони не перевищували меж необхідної оборони, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала ту, яка для цього необхідна. Умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання: 1) наявність суспільно небезпечного посягання; 2) його дійсність (реальність). Умови правомірності необхідної оборони, що характеризують захисні дії: 1) можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі в ч.2 ст.15 КК: інтереси і права особи, яка захищається, інших осіб інтереси суспільства або держави; 2) шкода має заподіюватись лише особі, яка вчиняє посягання, а не будь-якій іншій особі; 3) захист не має перевищувати меж необхідної оборони. У ст.15 говориться про те, що дії по припиненню суспільно небезпечного посягання будуть правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Наявність суспільно небезпечного посягання означає, що воно є дійсним, реальним, існує об‘єктивно, а не лише в уяві особи, яка здійснює захист, тобто посягання вже реально розпочалось і ще не закінчилось. Посягання, щодо якого допускається необхідна оборона, має бути об‘єктивно суспільно небезпечним. Дійсність (реальність) суспільно небезпечного посягання означає, що воно має існувати об‘єктивно, реально, а не в уяві особи, яка здійснює захист. Об‘єктивно реальність посягання і його оцінка особою, яка захищається, можуть не співпадати. Найчастіше це має місце тоді, коли посягання уже закінчене, а особа, яка захищається, не усвідомлює цього факту. Необхідна оборона допускається не тільки проти дій, котрі свідчать про те, що існує реальна загроза негайного початку посягання (наявність у руках особи зброї, загрозливі висловлювання, певна поведінка). Закінченим посягання має вважатись: 1) при припиненні дій винним із власної ініціативи; 2) при вимушеному припиненні дій винного захисними діями особи, яка здійснює захист, або внаслідок дії інших факторів із причин, що не залежать від волі винного. Інтереси, які можуть захищатися від суспільно небезпечного посягання, безпосередньо в ч.2 ст.15 об‘єднані в чотири групи: 1) інтереси чи права особи, яка захищається; 2) інтереси будь-якої іншої особи; 3) інтереси суспільства; 4) інтереси держави. 1) і 2) – людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3 КУ), інші права і свободи людини. 3) і 4) громадська безпека, громадський порядок, навколишнє природне середовище, здоров‘я населення. Захист при необхідній обороні має відповідати характеру посягання, напр., не є правомірним позбавлення життя чи заподіяння тяжкої шкоди особі, яка вчиняє хуліганські дії.
Ч.3 ст.15 КК “не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання”.
Перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону надає лише суспільно небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи. Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом (напр., знищення майна його власником). Правомірність дій, якими об‘єктивно заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може зумовлюватися: 1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність, зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчиняються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця; 2) виконання особою професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності, напр., проти дій працівників міліції, якими проводиться обшук, вилучаються знаряддя вчинення злочину, затримання правопорушників тощо.
На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання (уявна оборона); 2) при фактичному припиненні суспільно небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває (запізніла). Пленум ВС в своїй постанові від 29.06.91 №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” роз‘яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або , залежно від обставин справи, - за необережний злочин.
Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є: 1) наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання; 3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов‘язку відшкодувати заподіяної шкоди на підставі ст.444 ЦК. На практиці може мати місце так звана провокація необхідної оборони, точніше, провокація суспільно небезпечного посягання для надання зовнішньої правомірності заподіяння начебто в стані необхідної оборони шкоди особі, спровокованої на таке посягання. Дії особи, яка завдала шкоду іншій особі, спровокованій нею на суспільно небезпечне посягання, мають кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та спрямованості її умислу.
