Cтимулювання творчості в галузі винаходів, корисних моделей та промислових зразків
Реферат на тему:
Cтимулювання творчості в галузі винаходів, корисних моделей та промислових зразків
Новий Цивільний кодекс України в 39 главі Четвертої книги об’єднав визначення правового режиму права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Це поєднання науково обґрунтоване і, отже, доцільне. Такий висновок ґрунтується на тому, що всі зазначені об’єкти права інтелектуальної власності є результатом творчості одного виду науково-технічної діяльності, який прийнято називати винахідництвом. Проте треба мати на увазі, що винахідництво – це одна лише ланка науково-технічного прогресу. По своїй суті, його можна визначити як процес розвитку техніки на основі наукових досягнень.
Рівень інтелектуальної, творчої діяльності зумовлює інтелектуальний потенціал країни, визначає напрями, зміст і рівень будь-якого виду суспільнокорисної діяльності. Інтелектуальна, творча діяльність у ХХІ ст.стає основним і вирішальним чинником соціально-економічного прогресу. Від рівня творчої діяльності залежатиме рівень суспільного виробництва. Успіхи суспільного виробництва визначає рівень матеріально-побутового життя народу.
На даному етапі гармонізація законодавства про охорону інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм, у тому числі норм Угоди ТРІПС, є важливим напрямом удосконалення механізму охорони інтелектуальної власності. Ще в 1998 р. затверджено концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС, що передбачає поетапне приведення національного законодавства, у тому числі і про інтелектуальну власність, у відповідність з законодавством цих країн. Тобто мова йде про створення єдиного правового простору у сфері охорони права інтелектуальної власності. Україна в такому процесі бере активну участь і гармонізує своє законодавство як із законодавством СНД, так і інших країн.
У тій частині інтелектуальної діяльності, яку прийнято називати науково-технічним прогресом, рушійною силою є саме винахідництво в широкому значення цього слова [1]. Під цим поняттям треба розуміти усі види науково-технічної творчості та її результати. Звичайно, саме по собі винахідництво ще не стає рушійною силою науково-технічного прогресу. Науково-технічний рівень винахідництва передусім зумовлюється рівнем науково-теоретичної діяльності. Адже винахідництво завжди спирається на досягнення науки. Винахідництво є одним із способів реалізації результатів наукових досліджень. Це є лише одна ланка в ланцюгу науково-технічного прогресу, яка пов’язує науку з виробництвом та іншими видами суспільнокорисної діяльності [2]. Отже, винахідництво, з одного боку, спирається на науку та її досягнення, а з іншого – забезпечує виробництво та інші види суспільнокорисної діяльності новими засобами, знаряддями, способами, матеріалами тощо.
Зрозуміло, що не всі результати винахідницької діяльності вносять докорінні зміни у виробництво. Є винаходи, які тільки поліпшують рівень виробництва, але є й такі що, вносять революційні зміни у виробництво. Відтак, що винахідництво є рушійною силою, двигуном науково-технічного прогресу. Тому кожна країна створює найкращі умови для активізації винахідницької діяльності.
В умовах незалежності України винахідницька активність різко знизилася. Сьогодні в Україні винахідників і раціоналізаторів налічується лише 47 тис., що майже у 20 разів менше, ніж у 1991 році. Щорічно подається заявок лише на 7-8 тис. винаходів [3]. Це негативне явище пояснюється не лише загальним економічним станом України, а головно, відсутністю необхідних правових, економічних та інших матеріально-побутових умов для його успішного розвитку.
Зауважимо, що поняття сприяння винахідництву не відповідає поняттю стимулювання винахідницької діяльності. У першому випадку мова йде лише про діяльність щодо надання автору об’єкта інтелектуальної власності або власнику патенту допомоги в процесах створення, виявлення, оформлення прав і використання таких об’єктів. Проте воно є підґрунтям для ефективності розвитку науково-технічної творчості. Без такого сприяння не може бути й реалізації результатів творчості, зокрема і в галузі винахідництва. На жаль, законодавець не передбачив певних пільг для винахідників та інших творців, крім винагороди (якщо вона передбачена договором). Проте було б бажано згадати й інші пільги, які існували за часів Радянського Союзу (хоча це тепер і не досить популярно згадувати), наприклад:, додаткова відпустка, додаткова неоплачувана відпустка, відпустка в літній період, зменшена ставка оподаткування тощо. Зрозуміло, що в умовах ринкової економіки більшість з цих умов є не здійсненними, однак в деяких випадках, бажано було б у контракті зазначати особливі умови для винахідника у разі досягнення ним позитивного результату. При цьому також треба враховувати, що в багатьох випадках такий результат може бути визначений не відразу, а лише через певний (а іноді і тривалий) строк, про що також варто було б зазначати у договорі або у додатку до договору.
Для того, щоб надійно захистити ті права, якими не мають права володіти інші, необхідно мати спеціальний державний апарат. В основі такого захисту має бути патентування. Проте важливо пам’ятати і про такий надійний метод науково-технічного прогресу, як його стимулювання. Для цього також треба його надійно законодавчо підкріпити.
З метою поліпшення справ з винахідництвом у червні 2002 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням затвердив Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності [4]. Концепція передбачає в головно удосконалення правової охорони права інтелектуальної власності за чинним законодавством України, однак радикальної перебудови цієї охорони вона не передбачає. Проте становище з винахідництвом в Україні потребує саме докорінної перебудови його правового забезпечення, з тим, щоб істотно підвищити рівень творчої винахідницької активності.
На нашу думку, одним з найефективніших способів стимулювання винахідництва було б законодавче визнання за винахідниками права інтелектуальної власності на створені ними об’єкти. Винахідники та інші творці об’єктів промислової власності мають бути впевнені в тому, що створене ними, незалежно від умов, місця та інших чинників, завжди визнаватиметься його власністю. Адже відомо, що за чинним законодавством України про інтелектуальну власність 90-95% зареєстрованих винаходів (корисних моделей) стають власністю роботодавців і лише 5-10% винаходів визнаються власністю винахідників. Отже, сучасний патент на винахід (корисну модель) України мало чим відрізняється від авторського свідоцтва радянських часів. Хоча буде більш справедливо сказати, що різниця, і досить істотна, є і вона не на користь винахідників. За авторським свідоцтвом винахідники наділялись більшими правами і пільгами, хоча за ними і не визнавалося право власності [5]. Патенти на винаходи, за чинним законодавством не надають їхнім власникам таких прав і пільг незалежно від того, службовий це винахід, чи ні. Винахідник службового винаходу взагалі ніякими майновими правами не наділяється. Законодавець вирішив, що винахіднику достатньо того, що він визнається автором свого винаходу. Від волі роботодавця залежить виплата винагороди за створення і використання винаходу. В більшості випадків винагорода за використання винаходу обмежується лише заробітною платою.
За такого ставлення закону до прав і інтересів винахідників навряд чи можна сподіватися високої винахідницької активності. Чи може винахідник бути зацікавлений у створенні нового об’єкта промислової власності, коли він знає, що здебільшого він не може розраховувати на якусь винагороду (крім зарплати) та інші матеріальні блага? Звичайно, підприємці, які зацікавлені в розвитку свого виробництва, будуть певною мірою стимулювати винахідницьку активність. При цьому не треба забувати, що роботодавець взагалі може покласти винахід "під сукно" як конфіденційну інформацію. Таке право йому надає закон.
Не вирішив цієї проблеми і новий ЦК України. Мають бути розроблені і законодавчо оформлені й інші стимули винахідницької, творчої діяльності. Видається доцільною і така форма стимулювання творчості, як встановлення законом заохочувальної винагороди за створення будь-якого об’єкта промислової власності. Адже за створення результату творчої діяльності чинне законодавство України про інтелектуальну власність не передбачає.
Ефективного стимулювання потребує не тільки винахідницька творчість. Само по собі створення винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності позитивного ефекту для суспільства не приносить. Винахід треба втілити в конструкцію, спосіб (технологію) чи матеріал, тобто в нову техніку. Це, безперечно, потребує значних матеріально-фінансових вкладень, що не дуже подобається підприємцям. Витрати на впровадження винаходу можуть бути значні, а яка буде віддача від використання об’єкта промислової власності, поки що невідомо. Тому організація використання винаходу також потребує заохочення.
Стимулювання, і досить ефективного потребують і користувачі [6]. На сьогодні в Україні немає державного чи громадського органу, який мав би займатися організацією впровадження і використання об’єктів промислової власності. Цим мають займатися самі винахідники (їхні правонаступники) та роботодавці. Таке становище дуже гальмує використання об’єктів промислової власності. Як правило, роботодавець зацікавлений у створенні таких об’єктів права промислової власності, які можуть бути використані в його підприємницькій діяльності. Якщо внесена працівником пропозиція підприємницької діяльності роботодавця не стосується, то він взагалі не буде заявляти до Держпатенту інтелектуальної власності. В такому разі винахідник може дану пропозицію заявити від свого власного імені.
Якщо патент буде видано на ім’я винахідника, то в такому разі організація впровадження і використання об’єктів промислової власності лягає на плечі самого винахідника. Він має шукати користувачів і укладати з ними договір про використання об’єкта. Це справа не просто нелегка, вона потребує істотних витрат, яких, як правило, винахідники нести не можуть. Жодний інший орган чи організація в Україні справою впровадження та використання об’єктів промислової власності не займається.
В деяких офіційних матеріалах відзначається, що система правової охорони інтелектуальної власності перебуває в завершальній фазі формування і вже здатна виконувати свої функції. Зазначена система складається із 37 законів та понад 100 підзаконних актів. Водночас треба підкреслити, що сучасна система охорони права інтелектуальної власності не здатна забезпечити їй належну охорону. Про це свідчать дедалі зростаючі масштаби правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Реальні тенденції щодо реєстрації та використання прав інтелектуальної власності залишаються суперечливими і не можуть забезпечити ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності головно, погіршення матеріально-технічного і фінансового стану в інноваційній сфері, зумовила зменшення, порівняно з 1995 роком, чисельність винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій майже на третину, кількість підприємств, які беруть участь у створенні і використанні об’єктів промислової власності, – удвічі. Низькі стандарти захисту права інтелектуальної власності [7].
Низька винахідницька активність – ще одне свідчення неефективності системи правової охорони інтелектуальної власності. Одні чиновники, причетні до охорони інтелектуальної власності, прикрашують становище з охороною цієї власності, інші розкривають її реальний стан. Працівники Укрпатенту стверджують, що експертиза заявок на винаходи та інші об’єкти промислової власності не перевищує півтора – два роки. Президент України у своєму зверненні до Верховної Ради України наводить реальну картину. Розгляд зазначених заявок триває 4-5 років.
За сучасних технічних можливостей розгляд заявки навіть півтора-два роки це надто тривалий строк, якщо зважити на те, що моральний вік винаходу в сучасних умовах 8-10 років.
Незважаючи на не досить сприятливі умови для творчості, Україна все ж багата на винахідницький потенціал. В Україні створюються такі винаходи, які з погляду фахівців не вкладаються ні в які мислимі рамки. Фермер Іван Суслов розробив проект будівництва малої електростанції на зовсім інших теоретичних принципах, проте чиновники не мають бажання його визнавати, хоча така електростанція працює і дає енергію [8]. Науковці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка одержали патент на новий спосіб механічної переробки старих шин [9]. Тому слід погодитися з прем’єр-міністром України п. В. Януковичем в тому, що зміцнити державу можна лише за умови переорієнтації на науково-технічну модель економічного зростання [10]. Шкода, що такі думки приходять з деяким запізненням.
Роль і значення для соціально-економічного прогресу полягає в тому, що винахідництво є засобом перетворення наукових досягнень в безпосередньо продуктивну силу. Воно є рушійною силою, двигуном науково-технічного прогресу. Винахідницька творчість та її активність визначають і зумовлюють стратегію і тактику соціально-економічного розвитку суспільства. Отже, винахідницька діяльність має бути визнана однією із найважливіших форм науково-технічної творчості.
Література
Підопригора О.О. Інтелектуальна власність. С.115.
Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності. Авторсько-правовий аспект. – Харків, 2002. – С.120.
Шидловський А.К. Досвід та проблеми винахідництва і підтримка творчої діяльності в науці // Інтелектуальний капітал. – 2003. – №3. – С.3.
Жаров В., Максимова Н. Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності: шляхи реалізації. // Інтелектуальна власність. – 2003. – №2. –С.3-6.
Шилов А.К. Досвід та проблеми винахідництва і підтримки творчої діяльності в науці. // Інтелектуальний капітал. – 2003. – №3. –С.3-12.
Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році". – К., 2003. – С.84.
Матеріали до дня Уряду//Урядовий кур’єр. – 2002 р. 10 груд.
Карпенко О. Лампочка Суслова // Сільські вісті. – 2002 р. 23 трав.
Бедюх О. Перемелиться – сировина буде // Київський університет. – 2002. – №6. – С.14.
Голос України. – 2003. – 23 трав.
Cтимулювання творчості в галузі винаходів, корисних моделей та промислових зразків
Новий Цивільний кодекс України в 39 главі Четвертої книги об’єднав визначення правового режиму права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Це поєднання науково обґрунтоване і, отже, доцільне. Такий висновок ґрунтується на тому, що всі зазначені об’єкти права інтелектуальної власності є результатом творчості одного виду науково-технічної діяльності, який прийнято називати винахідництвом. Проте треба мати на увазі, що винахідництво – це одна лише ланка науково-технічного прогресу. По своїй суті, його можна визначити як процес розвитку техніки на основі наукових досягнень.
Рівень інтелектуальної, творчої діяльності зумовлює інтелектуальний потенціал країни, визначає напрями, зміст і рівень будь-якого виду суспільнокорисної діяльності. Інтелектуальна, творча діяльність у ХХІ ст.стає основним і вирішальним чинником соціально-економічного прогресу. Від рівня творчої діяльності залежатиме рівень суспільного виробництва. Успіхи суспільного виробництва визначає рівень матеріально-побутового життя народу.
На даному етапі гармонізація законодавства про охорону інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм, у тому числі норм Угоди ТРІПС, є важливим напрямом удосконалення механізму охорони інтелектуальної власності. Ще в 1998 р. затверджено концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС, що передбачає поетапне приведення національного законодавства, у тому числі і про інтелектуальну власність, у відповідність з законодавством цих країн. Тобто мова йде про створення єдиного правового простору у сфері охорони права інтелектуальної власності. Україна в такому процесі бере активну участь і гармонізує своє законодавство як із законодавством СНД, так і інших країн.
У тій частині інтелектуальної діяльності, яку прийнято називати науково-технічним прогресом, рушійною силою є саме винахідництво в широкому значення цього слова [1]. Під цим поняттям треба розуміти усі види науково-технічної творчості та її результати. Звичайно, саме по собі винахідництво ще не стає рушійною силою науково-технічного прогресу. Науково-технічний рівень винахідництва передусім зумовлюється рівнем науково-теоретичної діяльності. Адже винахідництво завжди спирається на досягнення науки. Винахідництво є одним із способів реалізації результатів наукових досліджень. Це є лише одна ланка в ланцюгу науково-технічного прогресу, яка пов’язує науку з виробництвом та іншими видами суспільнокорисної діяльності [2]. Отже, винахідництво, з одного боку, спирається на науку та її досягнення, а з іншого – забезпечує виробництво та інші види суспільнокорисної діяльності новими засобами, знаряддями, способами, матеріалами тощо.
Зрозуміло, що не всі результати винахідницької діяльності вносять докорінні зміни у виробництво. Є винаходи, які тільки поліпшують рівень виробництва, але є й такі що, вносять революційні зміни у виробництво. Відтак, що винахідництво є рушійною силою, двигуном науково-технічного прогресу. Тому кожна країна створює найкращі умови для активізації винахідницької діяльності.
В умовах незалежності України винахідницька активність різко знизилася. Сьогодні в Україні винахідників і раціоналізаторів налічується лише 47 тис., що майже у 20 разів менше, ніж у 1991 році. Щорічно подається заявок лише на 7-8 тис. винаходів [3]. Це негативне явище пояснюється не лише загальним економічним станом України, а головно, відсутністю необхідних правових, економічних та інших матеріально-побутових умов для його успішного розвитку.
Зауважимо, що поняття сприяння винахідництву не відповідає поняттю стимулювання винахідницької діяльності. У першому випадку мова йде лише про діяльність щодо надання автору об’єкта інтелектуальної власності або власнику патенту допомоги в процесах створення, виявлення, оформлення прав і використання таких об’єктів. Проте воно є підґрунтям для ефективності розвитку науково-технічної творчості. Без такого сприяння не може бути й реалізації результатів творчості, зокрема і в галузі винахідництва. На жаль, законодавець не передбачив певних пільг для винахідників та інших творців, крім винагороди (якщо вона передбачена договором). Проте було б бажано згадати й інші пільги, які існували за часів Радянського Союзу (хоча це тепер і не досить популярно згадувати), наприклад:, додаткова відпустка, додаткова неоплачувана відпустка, відпустка в літній період, зменшена ставка оподаткування тощо. Зрозуміло, що в умовах ринкової економіки більшість з цих умов є не здійсненними, однак в деяких випадках, бажано було б у контракті зазначати особливі умови для винахідника у разі досягнення ним позитивного результату. При цьому також треба враховувати, що в багатьох випадках такий результат може бути визначений не відразу, а лише через певний (а іноді і тривалий) строк, про що також варто було б зазначати у договорі або у додатку до договору.
Для того, щоб надійно захистити ті права, якими не мають права володіти інші, необхідно мати спеціальний державний апарат. В основі такого захисту має бути патентування. Проте важливо пам’ятати і про такий надійний метод науково-технічного прогресу, як його стимулювання. Для цього також треба його надійно законодавчо підкріпити.
З метою поліпшення справ з винахідництвом у червні 2002 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням затвердив Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності [4]. Концепція передбачає в головно удосконалення правової охорони права інтелектуальної власності за чинним законодавством України, однак радикальної перебудови цієї охорони вона не передбачає. Проте становище з винахідництвом в Україні потребує саме докорінної перебудови його правового забезпечення, з тим, щоб істотно підвищити рівень творчої винахідницької активності.
На нашу думку, одним з найефективніших способів стимулювання винахідництва було б законодавче визнання за винахідниками права інтелектуальної власності на створені ними об’єкти. Винахідники та інші творці об’єктів промислової власності мають бути впевнені в тому, що створене ними, незалежно від умов, місця та інших чинників, завжди визнаватиметься його власністю. Адже відомо, що за чинним законодавством України про інтелектуальну власність 90-95% зареєстрованих винаходів (корисних моделей) стають власністю роботодавців і лише 5-10% винаходів визнаються власністю винахідників. Отже, сучасний патент на винахід (корисну модель) України мало чим відрізняється від авторського свідоцтва радянських часів. Хоча буде більш справедливо сказати, що різниця, і досить істотна, є і вона не на користь винахідників. За авторським свідоцтвом винахідники наділялись більшими правами і пільгами, хоча за ними і не визнавалося право власності [5]. Патенти на винаходи, за чинним законодавством не надають їхнім власникам таких прав і пільг незалежно від того, службовий це винахід, чи ні. Винахідник службового винаходу взагалі ніякими майновими правами не наділяється. Законодавець вирішив, що винахіднику достатньо того, що він визнається автором свого винаходу. Від волі роботодавця залежить виплата винагороди за створення і використання винаходу. В більшості випадків винагорода за використання винаходу обмежується лише заробітною платою.
За такого ставлення закону до прав і інтересів винахідників навряд чи можна сподіватися високої винахідницької активності. Чи може винахідник бути зацікавлений у створенні нового об’єкта промислової власності, коли він знає, що здебільшого він не може розраховувати на якусь винагороду (крім зарплати) та інші матеріальні блага? Звичайно, підприємці, які зацікавлені в розвитку свого виробництва, будуть певною мірою стимулювати винахідницьку активність. При цьому не треба забувати, що роботодавець взагалі може покласти винахід "під сукно" як конфіденційну інформацію. Таке право йому надає закон.
Не вирішив цієї проблеми і новий ЦК України. Мають бути розроблені і законодавчо оформлені й інші стимули винахідницької, творчої діяльності. Видається доцільною і така форма стимулювання творчості, як встановлення законом заохочувальної винагороди за створення будь-якого об’єкта промислової власності. Адже за створення результату творчої діяльності чинне законодавство України про інтелектуальну власність не передбачає.
Ефективного стимулювання потребує не тільки винахідницька творчість. Само по собі створення винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності позитивного ефекту для суспільства не приносить. Винахід треба втілити в конструкцію, спосіб (технологію) чи матеріал, тобто в нову техніку. Це, безперечно, потребує значних матеріально-фінансових вкладень, що не дуже подобається підприємцям. Витрати на впровадження винаходу можуть бути значні, а яка буде віддача від використання об’єкта промислової власності, поки що невідомо. Тому організація використання винаходу також потребує заохочення.
Стимулювання, і досить ефективного потребують і користувачі [6]. На сьогодні в Україні немає державного чи громадського органу, який мав би займатися організацією впровадження і використання об’єктів промислової власності. Цим мають займатися самі винахідники (їхні правонаступники) та роботодавці. Таке становище дуже гальмує використання об’єктів промислової власності. Як правило, роботодавець зацікавлений у створенні таких об’єктів права промислової власності, які можуть бути використані в його підприємницькій діяльності. Якщо внесена працівником пропозиція підприємницької діяльності роботодавця не стосується, то він взагалі не буде заявляти до Держпатенту інтелектуальної власності. В такому разі винахідник може дану пропозицію заявити від свого власного імені.
Якщо патент буде видано на ім’я винахідника, то в такому разі організація впровадження і використання об’єктів промислової власності лягає на плечі самого винахідника. Він має шукати користувачів і укладати з ними договір про використання об’єкта. Це справа не просто нелегка, вона потребує істотних витрат, яких, як правило, винахідники нести не можуть. Жодний інший орган чи організація в Україні справою впровадження та використання об’єктів промислової власності не займається.
В деяких офіційних матеріалах відзначається, що система правової охорони інтелектуальної власності перебуває в завершальній фазі формування і вже здатна виконувати свої функції. Зазначена система складається із 37 законів та понад 100 підзаконних актів. Водночас треба підкреслити, що сучасна система охорони права інтелектуальної власності не здатна забезпечити їй належну охорону. Про це свідчать дедалі зростаючі масштаби правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Реальні тенденції щодо реєстрації та використання прав інтелектуальної власності залишаються суперечливими і не можуть забезпечити ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності головно, погіршення матеріально-технічного і фінансового стану в інноваційній сфері, зумовила зменшення, порівняно з 1995 роком, чисельність винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій майже на третину, кількість підприємств, які беруть участь у створенні і використанні об’єктів промислової власності, – удвічі. Низькі стандарти захисту права інтелектуальної власності [7].
Низька винахідницька активність – ще одне свідчення неефективності системи правової охорони інтелектуальної власності. Одні чиновники, причетні до охорони інтелектуальної власності, прикрашують становище з охороною цієї власності, інші розкривають її реальний стан. Працівники Укрпатенту стверджують, що експертиза заявок на винаходи та інші об’єкти промислової власності не перевищує півтора – два роки. Президент України у своєму зверненні до Верховної Ради України наводить реальну картину. Розгляд зазначених заявок триває 4-5 років.
За сучасних технічних можливостей розгляд заявки навіть півтора-два роки це надто тривалий строк, якщо зважити на те, що моральний вік винаходу в сучасних умовах 8-10 років.
Незважаючи на не досить сприятливі умови для творчості, Україна все ж багата на винахідницький потенціал. В Україні створюються такі винаходи, які з погляду фахівців не вкладаються ні в які мислимі рамки. Фермер Іван Суслов розробив проект будівництва малої електростанції на зовсім інших теоретичних принципах, проте чиновники не мають бажання його визнавати, хоча така електростанція працює і дає енергію [8]. Науковці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка одержали патент на новий спосіб механічної переробки старих шин [9]. Тому слід погодитися з прем’єр-міністром України п. В. Януковичем в тому, що зміцнити державу можна лише за умови переорієнтації на науково-технічну модель економічного зростання [10]. Шкода, що такі думки приходять з деяким запізненням.
Роль і значення для соціально-економічного прогресу полягає в тому, що винахідництво є засобом перетворення наукових досягнень в безпосередньо продуктивну силу. Воно є рушійною силою, двигуном науково-технічного прогресу. Винахідницька творчість та її активність визначають і зумовлюють стратегію і тактику соціально-економічного розвитку суспільства. Отже, винахідницька діяльність має бути визнана однією із найважливіших форм науково-технічної творчості.
Література
Підопригора О.О. Інтелектуальна власність. С.115.
Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності. Авторсько-правовий аспект. – Харків, 2002. – С.120.
Шидловський А.К. Досвід та проблеми винахідництва і підтримка творчої діяльності в науці // Інтелектуальний капітал. – 2003. – №3. – С.3.
Жаров В., Максимова Н. Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності: шляхи реалізації. // Інтелектуальна власність. – 2003. – №2. –С.3-6.
Шилов А.К. Досвід та проблеми винахідництва і підтримки творчої діяльності в науці. // Інтелектуальний капітал. – 2003. – №3. –С.3-12.
Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році". – К., 2003. – С.84.
Матеріали до дня Уряду//Урядовий кур’єр. – 2002 р. 10 груд.
Карпенко О. Лампочка Суслова // Сільські вісті. – 2002 р. 23 трав.
Бедюх О. Перемелиться – сировина буде // Київський університет. – 2002. – №6. – С.14.
Голос України. – 2003. – 23 трав.
